Четвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 17оС. Вітер північно-західний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність. Температура: 11оС. Вітер західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність, часом невеликий дощ. Температура: 18оС. Вітер західний помірно сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 11оС. Вітер західний помірно сильний.

Субота. Мінлива хмарність.   Температура: 19оС. Вітер західний сильний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: 11оС. Вітер північно-західний слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність.  Температура: 210С. Вітер західний помірний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність.  Температура: 11оС. Вітер  південно-східний  слабкий.

Понеділок. Мінлива хмарність.   Температура: 22оС. Вітер південний помірний.

В ніч на вівторок. Хмарно, можливий дощ. Температура: 13оС. Вітер південно-західний  слабкий.

Вівторок. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 19оС. Вітер північно-західний помірно сильний.   

В ніч на середу. Мінлива хмарність.  Температура: 12оС. Вітер західний слабкий.

Середа. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 21оС. Вітер північно-західний  помірно сильний.

Четвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 17^оС. Вітер північно-західний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність. Температура: 11^оС. Вітер західний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 19

В останню суботу травня, тобто післязавтра, в Україні відзначатимуть День працівників видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження. 

Це свято – гарна нагода привітати книговидавців, поліграфістів, працівників книжкової торгівлі, завдяки яким поширюється українське друковане Слово, зростає духовний рівень та інтелект нації.

Адміністрація, трудовий колектив ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» щиро вдячні за багаторічну співпрацю працівникам і керівництву поліграфічного видавництва «А-Прінт» ТзОВ «Дім» з Тернополя, завдяки яким «міськрайонка», незважаючи на складні і не завжди передбачувані умови воєнного стану, вчасно потрапляє до рук передплатників і читачів, тішить якісним друком і дбайливим поліграфічним виконанням. 

Щиро бажаємо Вам, наші дорогі й шановані ділові партнери, подальших успіхів у Вашій складній, але потрібній людям праці, нових творчих здобутків на ниві друкарства, миру, добра, благополуччя на кожен прийдешній день! І неодмінно – перемоги над ворогом, в ім’я якої ми працюємо разом з Вами.

Сердечні вітання адресуємо також волинським і ковельським поліграфістам, видавцям і книгорозповсюджувачам. Особливо теплі побажання адресуємо на адресу ветеранів праці колишньої Ковельської міської друкарні, з якими багато років поспіль творили наші рідні  «Вісті Ковельщини» – газету для людей і про людей. 

Нехай Господь дарує кожному із Вас активне довголіття, сімейний затишок, любов і повагу рідних! Ми Вас любимо, шануємо, гордимось, що Ковель мав таких визнаних майстрів друкарства.

         З повагою –

адміністрація, трудовий колектив 

ТзОВ «Редакція газети 

«Вісті Ковельщини».

В останню суботу травня, тобто післязавтра, в Україні відзначатимуть День працівників видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження. 

Це свято – гарна нагода привітати книговидавців, поліграфістів, працівників книжкової торгівлі, завдяки яким поширюється українське друковане Слово, зростає духовний рівень та інтелект нації.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 19

Ще порівняно недавно ми надто не замислювалися над глибинною суттю Міжнародного  дня захисту дітей, яке традиційно відзначали 1 червня кожного року.

Так, були масові заходи, концерти, розваги, конкурси  і фестивалі за участю хлопчиків і дівчаток, подарунки від дорослих, слова привітань і побажань. Але найголовніше, що все це відбувалося у мирній,  спокійній,  щасливій країні, в якій, здавалося, так буде завжди.

На жаль, лютий 2022 року перекреслив всі наші мрії, сподівання, надії на щасливу долю майбутніх поколінь: варвари-московити напали на мирну Україну і ось уже четвертий рік поспіль плюндрують, ґвалтують, нищать її.  І в першу чергу від окупантів страждають діти. 

Ось деякі цифри. Майже кожна четверта дитина у світі страждає безпосередньо від воєнних дій. Але найбільше – в нашій країні: 99 відсотків зазнали жахливих наслідків від бомбардувань, евакуації, втрати рідних тощо. Для майже половини хлопчиків і дівчаток загрозливими є ситуації, які виникають під час повітряних тривог, переховування в укриттях, перерв у навчанні   і  перебуванні у дитячих садочках.

Найстрашніше полягає  в тому, що сотні дітей від початку повномасштабного російського вторгнення загинули від рук окупантів, були поранені або примусово вивезені у росію. Найбільше постраждали діти на  Донеччині, Харківщині, Херсонщині, Київщині, у Запорізькій області.

На превеликий жаль, кінця війні, розв’язаній путінськими вбивцями, не видно. Кожного дня гинуть наші Герої, без батьків залишаються їх діти та онуки, горе і страждання не полишають українські сім’ї. майбутнє держави – під великою загрозою.

В цих умовах кожен із нас, дорослих, повинен відчувати свою ОСОБИСТУ відповідальність за долю підростаючого покоління. Так, у нас є чимало державних установ, благодійних фондів, громадських організацій, які працюють над вирішенням складних і відповідальних  завдань захисту  й порятунку дітей. Їм повинні всіляко допомагати педагогічна, батьківська громадськість, волонтери, духовенство, усі добрі люди. 

…Ми часто кажемо: «Діти – наше майбутнє!». У цей важкий час ці слова звучать особливо актуально. 

 

Ще порівняно недавно ми надто не замислювалися над глибинною суттю Міжнародного  дня захисту дітей, яке традиційно відзначали 1 червня кожного року.

Так, були масові заходи, концерти, розваги, конкурси  і фестивалі за участю хлопчиків і дівчаток, подарунки від дорослих, слова привітань і побажань. Але найголовніше, що все це відбувалося у мирній,  спокійній,  щасливій країні, в якій, здавалося, так буде завжди.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 21

Чистота і благоустрій міста – це результат взаємодії його мешканців та комунальників. Постійно «на варті» комфорту, добробуту та зручностей, до яких ми звикли, перебувають комунальні підприємства, серед яких – РЖКП №1. Ми неодноразово інформували про   злагоджену роботу підприємства в умовах воєнного стану, співпрацю з міською владою та реалізацію спільних проєктів на благо громади. 

Сьогодні  хотіли  б порушити дуже важливі теми – культура поводження на сміттєзбірних майданчиках та проблема велигобаритних відходів.

Це питання завжди актуальне, адже щодня  кожен з нас на роботі, вдома, на навчанні, в дорозі чи на відпочинку нагромаджує сміття. Ним переповнений світ, і ми не є винятком. Про це та можливі шляхи вирішення проблеми говорили нещодавно з начальником ремонтного житлово-комунального підприємства №1 Віктором Солов’янчуком та його заступником Ігорем Пінісом. 

l

До речі, РЖКП № 1 може служити іншим  прикладом високої культури виробництва, зразкового благоустрою, в чому можна переконатися, побувавши тут. Вже на вході в адміністративне приміщення вас зустріне барвистий квітник, чистота і привітність персоналу (на світлинАХ).

Віктор СОЛОВ’ЯНЧУК, який очолює колектив вже чимало років поспіль,  зазначив, що проблема  утилізації сміття стає дедалі гострішою: множаться стихійні сміттєзвалища, забруднюючи міські території, що веде до серйозних екологічних наслідків. Відповідальність за це – на кожному з нас, і розв’язати проблему хоча б частково можливо, лише дисциплінуючи себе, дотримуючись культури поводження з побутовими відходами.

Мова йде про сортування сміття. Прикладом у цьому є чимало країн, зокрема Ізраїль та Швеція, де 80% його йде на переробку. Це не лише допомагає покращити екологічну ситуацію, а й фінансово корисно для держави, яка отримує дохід від вироблених з вторинної сировини продуктів. 

– На законодавчому рівні у “Порядку поводження з побутовими відходами” вказано, що з кожним роком необхідно все більше сортувати сміття. На сьогодні це близько 10 % (а в 2027 – вже 20 %), але без усвідомлення громадянами важливості справи вийти на цей показник складно, – зазначає  Віктор Солов’янчук, наголошуючи, що за підтримки міської влади РЖКП №1 активно будує майданчики  для роздільного збирання сміття. – При цьому ми закликаємо розділяти його хоча б на найбільш поширені види: пластик, папір, скло, а не як, наприклад, в Японії, де громадяни зобов’язані сортувати відходи на 34 категорії.

Чи можна у Ковелі розв’язати цю проблему? Впевнений, що можна. 

Чистота і благоустрій міста – це результат взаємодії його мешканців та комунальників. Постійно «на варті» комфорту, добробуту та зручностей, до яких ми звикли, перебувають комунальні підприємства, серед яких – РЖКП №1. Ми неодноразово інформували про   злагоджену роботу підприємства в умовах воєнного стану, співпрацю з міською владою та реалізацію спільних проєктів на благо громади. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 20

Перші дні травня мають для українців, образно кажучи, сакральне значення. Як би вони не називалися (чи примирення, чи перемоги, чи пам’яті), зміст їх один:  ми сумуємо і плачемо  за полеглими у роки Другої світової війни, вшановуємо полеглих на полях кровопролитних битв, серед яких — мільйони українців, молимося за упокій їх душ. І як клятву,  проголошуємо  слова:  «Ніколи знову!».

Все це відчувалося під час масових заходів 8-9 травня в Україні, на Волині і Ковельщині. Окрім пам’яті й вдячності Героям Другої світової війни, нас об’єднувала тривога за майбутнє України. На превеликий жаль, навіть через 80 років після розгрому нацистської Німеччини і мілітаристської Японії, потвора-війна прийшла на українську землю. Прийшла підло, підступно, зненацька, триваючи ось уже четвертий рік поспіль.

Про це нагадав Президент України у своєму зверненні до народу 8 травня: «Сьогодні День пам’яті та перемоги над нацизмом. День, який ми відзначаємо разом з усім світом, з усіма, хто 80 років тому боровся за життя, аби зло програло, аби «ніколи знову». На жаль, три роки тому зло повторилося, і так само, як колись, над Києвом знову ревіла сирена повітряної тривоги,  зло знову пішло на нашу землю українську».

Так, зло не вдалося перемогти й донині. Воно виявилося живучішим, аніж добро. Це засвідчив і так званий «парад пабєди» у москві  9 травня. На ньому не були присутні ті, хто справді наближав перемогу над нацизмом – ні представники країн антигітлерівської коаліції, ні учасники героїчної боротьби з інших демократичних держав світу. Зате у всій красі «засвітилися»  прихильники і шанувальники кривавого режиму на чолі з китайським лідером Сі Цзіньпіном, слухняні васали  з так званого СНД, диктатори Азії, Африки і Близького  Сходу, гноблені народи якими жодного стосунку до розгрому нацизму не мають. 

Войовнича промова путіна,  мовчазна згода сателітів, хизування-парад  військової техніки  підтвердили: рашисти не хочуть ніякого «перемир’я». Вони прагнуть   і  далі йти на захід, вбивати, ґвалтувати і руйнувати з благословення російської православної церкви та її очільника кіріла – вірного служки бандитського режиму.

Разюче  відрізнялися від московського «пабєдобєсія» заходи із відзначення 80-ї річниці перемоги над нацизмом в Україні, європейських країнах та й у США. Їх лейтмотив: «Пам’ятаємо. Шануємо. Переможемо». Бо й справді: альтернативою перемозі над силами зла й агресії, уособленням яких є московія та її союзники, може бути тільки третя світова війна, якої в жодному разі не можна допустити. Це – головне завдання лідерів демократичних держав, окремі представники яких 10 травня прибули до Києва, щоб  підтримати героїчний український народ, його Збройні Сили в боротьбі проти найбільшого зла сучасності, страшнішого, ніж гітлерівський нацизм,  — рашизму.

І як би не біснувалися путіністи, як би не хотіли «приватизувати» міжнародну перемогу над нацизмом у 1945 році, у них нічого не вийде. Приклад спротиву України московитам, які переважають нас і територією, і населенням, і озброєнням, — яскраве тому підтвердження. Якби світова спільнота взяла цей досвід на озброєння, зло  назавжди зникло б із планети Земля. На превеликий жаль, цього поки що нема, і, напевно, не скоро буде. Це зайвий раз підтвердили  політичні ігрища путіна навколо так званої ініційованої ним же зустрічі росії і України в турецькому Стамбулі, підтриманої президентом США Дональдом Трампом. Така зустріч відбулася 15 травня.

І що ж? З великої хмари вийшов малий дощ, про що попереджали мудрі політологи заздалегідь. Московити прислали делегацію на чолі з вірним путінцем мединським, який ніколи нічого не вирішував і не вирішує, путін очікувано не приїхав. Володимир Зеленський, відгукнувшись на заклик Трампа, був готовий вести переговори, але не було з ким. Як висловився президент, група переговірників  виявилася абсолютно некваліфікованою і непрофесійною. 

Єдине, про що домовилися, — майбутній обмін полоненими за формулою 1000 на 1000, який цими днями, на щастя, відбувся.

l

Після Стамбула травневі подїі стали розгортатися ще активніше. Їх своєрідною кульмінацією стала телефонна розмова Дональда Трампа і путіна 19 травня, на яку світ чекав з тривогою і слабкою надією. Але все  виявилося, даремно: США фактично підтвердила свою відмову від військової підтримки України, заявивши вустами рудого Донні, що москва і Київ мають домовлятися самі, що це – не головна проблема для американської влади. Зате дуже важливо  розвивати економічну співпрацю з росією, де для бізнесу США – необмежене поле можливостей.

З цього приводу впливове  видання The New Times написало: «Трамп фактично дистанціювався від мирного процесу, хоча раніше обіцяв завершити війну за 24 години. Якщо не змінить свою позицію,  події понеділка 19 травня залишають путіну саме те, чого  він прагнув – припинення тиску та розкол НАТО  – між США та європейськими союзниками, які заявляють, що й надалі вводитимуть санкції».

Важко сказати, що саме вплинуло на рішення Дональда Трампа фактично відмовитися від допомоги Україні. Причини називають різні: і його непередбачувану поведінку, і старечу деменцію, і компромат на нього в архівах КГБ як на колишнього агента «Краснова», і особиста неприязнь до Володимира Зеленського тощо. 

Але факт залишається фактом: травень став для українців місяцем прикрих подій.  Вони означають одне: війна триватиме й надалі, про що свідчать варварські обстріли й бомбардування росіян в останні дні травня.

Чи ж вистоїмо? Важко сказати однозначно і категорично, бо найближчий час стане важким і для влади, і для армії, і для народу. Але вистояти мусимо, бо надто дорогою ціною заплатили за наш шлях до свободи. Багато залежатиме і від позиції Євросоюзу, і від зусиль українських дипломатів, і від рішень військово-політичного  керівництва, яке дедалі частіше критикують дописувачі в соціальних мережах.

Але Україна – це НАША країна, це НАША земля, це НАША історія, культура, традиції. Бог не пробачить жодному з нас, коли втратимо найдорожче, що здобули і захистили наші предки.

Хочеться вірити, що все буде Україна. Ось як нещодавно висловився письменник Дмитро «Калинчук» Вовнянко: «Взагалі, Трамп мені подобається все більше. Він таки примусить європейців прокинутись від сплячки, відкинути нафіг їхній гедонізм і самим   зайнятися своєю безпекою. Тобто і нашою – також.

Бо інакше – каюк Європі».

До слів письменника-патріота хочу додати кілька слів нашого земляка Лева Баглика, який з побратимами захищає нас зі зброєю в руках і час від часу розміщує пости у мережі Фейсбук. На  цей раз він був лаконічним:

«Чи всі живі-здорові? Ставимо  «плюсики» в коментарях і продовжуємо  тримати оборону.

У нас вийде здобути Перемогу!».

«Плюсики» поставили десятки ковельчан. Вони знають: допоки такі, як Лев Баглик та його побратими тримають оборону, віра  і надія на розгром ворога  житимуть у людських серцях.

Підтримуймо ЗСУ!

Микола ВЕЛЬМА.

НА СВІТЛИНІ: Великоднє вітання воїна ЗСУ, нашого земляка Лева Баглика в мережі Фейсбук.  

Перші дні травня мають для українців, образно кажучи, сакральне значення. Як би вони не називалися (чи примирення, чи перемоги, чи пам’яті), зміст їх один:  ми сумуємо і плачемо  за полеглими у роки Другої світової війни, вшановуємо полеглих на полях кровопролитних битв, серед яких — мільйони українців, молимося за упокій їх душ. І як клятву,  проголошуємо  слова:  «Ніколи знову!».

Все це відчувалося під час масових заходів 8-9 травня в Україні, на Волині і Ковельщині. Окрім пам’яті й вдячності Героям Другої світової війни, нас об’єднувала тривога за майбутнє України. На превеликий жаль, навіть через 80 років після розгрому нацистської Німеччини і мілітаристської Японії, потвора-війна прийшла на українську землю. Прийшла підло, підступно, зненацька, триваючи ось уже четвертий рік поспіль.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 18

Побутує мудрість, що за чотирма апостольськими Євангеліями є п’яте, яке пише кожен із нас своїм життям. Пише філософією свого  соціального  бачення, добрими і поганими вчинкам, здобутками і втратами, перемогами і поразками, радістю і горем та вірою в Бога й Україну.

Запропонований читачу нарис – це лиш абзац із цієї сповіді, який проливає світло на нашу українську дійсність через призму святого Воскресіння.

Великий день –

З Христом звіряєм кроки

І сад Божественних пісень,

Духовного життя уроки.

Моя душа – посудина без 

дна,

Я сиплю в неї доброго і 

злого,

Але як випаде хвилина 

провідна,

Шукаю в ній величного й 

святого.

Шепчу, що я не сам,

Що я і Бог – ми вдвох.

Такі хвилини я нікому не 

віддам,

Бо лиш тоді панує в мені 

Бог.

Тоді спокуси і гріхи, і горе

Зникають, і сяє 

життєдайний хрест,

І радість у мені говорить:

«Христос Воскрес –  

Воістину Воскрес!».

Гостина

Що не кажіть, а ми таки міняємося. Міняємося в єднанні навколо Духа святого, Ісуса Христа і єдиного Бога-Отця. Про єдність Віри, нації і суспільства чуємо щодня на різних площинах людського спілкування. 

Немало списів поламано і шабель пощерблено в гострих полемічних суперечках про сутність в Україні московської церкви та рашистської агресії. З погляду на загальний стан православ’я в Україні це виглядає, як тіло людини, в якого одна рука хвора з довготривалим хронічним запаленням.

Потреба в лікуванні беззаперечна. Чи рухається процес в бік оздоровлення? Щоб це зрозуміти,  важливо заглянути в єство вірян, продіагностувати причини хвороби, довіру до цілителя і визначити методи лікування.

На мою суб’єктивну думку, зміни в свідомості вірян відбуваються і рухаються в позитивному напрямку.

До такого висновку я дійшов, побувавши на гостинах у родичів в Любешові на святий Великдень. Так склалося, що за святковим столом зібралися віряни ПЦУ, католики, греко-католики та прихожани УПЦ. Одна родина, а погляди на сутність віри різні. Це спонукало до  розмови.

Тон  задала пані Марія, господиня дому і сім’ї: 

– Відчуваю, що хтось мені дорікне, що відвідую церкву, яку називають «московською». Так ось, я не бачу в цьому гріха. У нас священник розумний, молодий і сучасний. Молиться з нами за мир і Україну. Не забуває помолитися за упокій і Царство небесне загиблих воїнів. 

– А служба у вашій церкві на якій мові ведеться?  – коле гострою шпилькою Валя, родичка із Костополя. – Ця ваша старослов’янська незрозуміла для простих вірян.

– Це тільки спочатку незрозуміло, а згодом все стає ясним і доступним. Більше того, ми ж знаємо, що старослов’янської  в загальному вжитку на службі не більше 20 відсотків. Зауважу, що проповідь священник виголошує українською.

– А чому б не українізуватися і не бути з усіма «за одно», як навчав Ісус Христос? – приєднується до розмови ковельчанин  Андрій.

– Так склалося на зорі Незалежності. Приналежність до тієї чи іншої конфесії не впливає на мої переконання любити Україну, рід свій. Більше того, прихильники УПЦ героїчно, на рівні з іншими, воюють на передовій проти кремлівського агресора. Я вчителька, і ніхто мені не дорікне, адже  навчаю дітей бути істинними українцями, відстоювати нашу Незалежність, мову та віру.

Мить помовчавши, продовжила:

—Хоча, правду кажучи, не у всіх храмах УПЦ панують злагода і благодать. З болем у серці читаю про конфлікти між вірянами різних конфесій, відмову окремих священнослужителів відспівувати полеглих на війні наших земляків. Такого не повинно бути, якщо ми хочемо Україні добра.  Вірю, що колись у нас буде єдина українська Церква.

–  Михайле, а в католиків на якій мові служиться Божественна меса? – запитую я,  щоб полеміку про віру і конфесії спрямувати в спокійніше русло.

Михайло – католик і чоловік пані Марії. Він каже: 

– У нас парафія малочисельна, то ксьондз відправляє службу українською, а в Луцьку – польською і нашою рідною.  Буває, що деякі притчі з Євангелія я не розумію, хоч їх читають українською. 

–  А в греко-католиків як ведеться служба? – цікавиться Іван з Костополя, прихильник ПЦУ. 

– Так, як у всіх православних храмах – за східним обрядом. Служать високоосвічені, людяні ієромонахи. Вони справжні патріоти нашої православної віри. Мені подобається, що служба ведеться недовго – менше, аніж півтори години. Хор славний, професійний. Кожного разу після Божественної Літургії  співає «Молитву за Україну», причому з усіма вірянами – розказує пані Марія-2, ковельчанка (по батькові – католичка, по матері – православна).

l

Окремі політики часто-густо звинувачують вірян ПЦУ: мовляв, вони розхитують стовп єдиної віри, при цьому не ступивши і кроку до єднання. Забувають, що на початку 90-х втратили шанс на єдину помісну церкву в Україні.

Забувають, що єднання – це довготривалий процес. Забувають, що Христове вчення передбачає терпимість. Христову віру під один шаблон не втиснеш.

Згадую судження ієромонаха о. Євгена Задорожного, який зобразив узагальнену картину так: «Уявіть, що віра Христова – це гарний луг квітучий. Кожна квітка – це та чи інша Церква. Споглядає Ісус з Царства небесного і тішиться, як розквітає Його вчення. Бачить, що фундамент Його церкви міцно стоїть на основах Любові, Правди і Добра, вірно слугує людям! Переконаний, що саме на цій основі можливе благодатне майбутнє людства.

Всім хочеться знати, коли настане цей день і час та як він буде виглядати? Один чоловік захотів навчитись передбачати майбутнє. Навіть якісь задатки для цього мав. Тож звернувся до старійшини магів-оракулів. Той відповів: «Добре. Я навчу тебе цьому ремеслу, але ти маєш щодня молитися, щоб Бог цей дар забрав, а натомість дарував бачення гріхів своїх». 

Справді, якби ми бачили гріхи свої, усвідомлювали їх і каялися, то й без оракулів знали б, що буде з нами через 100 літ. Бо ж війна, корупція, бідність, хаос – це наслідки наших сьогоденних гріховних діянь.

– Помолімось! – запропонував Андрій. – Благослови, Господи, дім цей, родину, цю гостину і Україну…

–  Ми пережили цей незламний рік у тривогах під знаком війни. Мій син на передовій, захищає нашу землю від агресора. Немало його побратимів покоїться під прапорами України. Пригубимо ці келихи за наших воїнів, за мир і свято Воскресіння! – виголосив своє і всіх наболіле першим тостом Іван.

l

«Зустріч  вдалася. Попри всі дискусії, сумніви, судження, ми об’єднані і перев’язані перевеслом віри Христової, родини і України», – думав я, повертаючись додому.

Кривава весна

Весняна купіль – цвітуть 

анемони,

Берізка прибралась в 

зелену корону.

Оживає Природа – птахів 

перегони,

Мелодії лісу, навколо спів, 

гомін

– Цвінь-цінь-цінь... – 

співає пташина,

– Ку-ку, ку-ку – гітарить 

зозуля казку,

– Тьох-тьох-тьох – ллється трель солов’їна…

Українська весна, – від 

Господа ласка.

Надіється і тішиться 

Земля:

Витязь Миру її природу 

сватає.

Чекає люд на пишні весілля,

Мирний день українців возрадує.

Анатолій СЕМЕНЮК.

 Побутує мудрість, що за чотирма апостольськими Євангеліями є п’яте, яке пише кожен із нас своїм життям. Пише філософією свого  соціального  бачення, добрими і поганими вчинкам, здобутками і втратами, перемогами і поразками, радістю і горем та вірою в Бога й Україну.

Запропонований читачу нарис – це лиш абзац із цієї сповіді, який проливає світло на нашу українську дійсність через призму святого Воскресіння.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 20

30 травня, п’ятниця

Схід Сонця – 05.40 захід – 20.57. 

Місяць – у Леві. 

Всесвітній день боротьби проти астми і алергії.

Прп. Ісаакія, спов.

31 травня, субота

Схід Сонця – 05.38; захід – 20.58.

Місяць – у Леві. 

День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження України. 

Всесвітній день без тютюну.

Всесвітній день блондинок.

Ап. від 70-ти Єрма.

1 червня, неділя

Схід Сонця – 05.36; захід – 21.00.

Місяць – у Леві. 

Початок календарного літа.

День захисту дітей. 

Всесвітній день батьків.

День працівників водного господарства України.

Неділя 7 після Пасхи. Прп. Агапіта Києво-Печер. Собор новомучеників холмських і підляських.

2 червня, понеділок

Схід Сонця – 05.35; захід – 21.01.

Місяць – у Діві. 

Вмч. Йоана Нового.

3 червня, вівторок

Схід Сонця – 05.33; захід – 21.03.

Місяць – у Діві. 

Мчч. Павла, Діонисія.

4 червня, середа

Схід Сонця – 05.32; захід – 21.04.

Місяць – у Терезах. 

Міжнародний дeнь безневинних дітей-жертв агресії. 

День господарських судів. 

День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Свт. Митрофана Константинопольського.

5 червня, четвер

Схід Сонця – 05.30; захід – 21.06.

Місяць – у Терезах. 

Всесвітній день охорони довкілля.

Блгв. Ігоря Чернігівського. Свт. Константина Київського.

Місячні фази у травні-червні

Зростаючий Місяць – до 31 травня, 1-10 червня. 

Повний Місяць – 11 червня.

Спадаючий  Місяць –12-24 червня. 

Новий  Місяць – 25 червня.

Зростаючий Місяць – 26-30 червня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 05.40 захід – 20.57. 

Місяць – у Леві. 

Всесвітній день боротьби проти астми і алергії.

Прп. Ісаакія, спов.

Схід Сонця – 05.38; захід – 20.58.

Місяць – у Леві. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 15

ОВЕН. Активізуйте свою працездатнiсть, сумлiннiсть i пунктуальнiсть, i ви зможете досяги успiху. Будьте вiдкритi i доброзичливi. Постарайтеся не розкривати плани. Конкуренти не дрiмають. 

ТЕЛЕЦЬ. Вам необхiдно зрiвноважити свої i суспiльнi iнтереси. Розширте коло спiлкування, тодi дiловi зустрiчi дозволять збiльшити сферу впливу, вiдкриються новi перспективи. На роботi стануть в нагодi такi риси, як дипломатичнiсть i врівноваженість.

БЛИЗНЮКИ. Вас чекають рiзноманiтнi приємнi подiї, побачення i зустрiчi з друзями. Вашi iнтереси враховуватимуть, з вашою думкою почнуть рахуватися. Проявивши розсудливiсть, ви досягнете бажаного результату.

РАК. В середу не потрiбно доводити свою незамiннiсть, краще зайняти вичiкувальну позицiю. Четвер – один з найвдалiших днiв, багато що встигнете вирiшити, можуть вiдкритися новi можливостi, якими варто скористатися. 

ЛЕВ. Виникне можливiсть завершити давнiй проєкт i навiть одержати вiд цього не тiльки моральне, але i матерiальне задоволення. Понедiлок може виявитися втомливим i сумбурним, але це не перешкодить продовжити роботу. 

ДIВА. Ви повнi сил i знаходитеся на пiку своєї вдалої форми. Проте не варто зазнаватися. У серединi тижня вiрогiднi конструктивнi i багатообiцяючi дiловi зустрiчi. Вони, якщо пощастить, вiдкриють новi привабливі перспективи. 

ТЕРЕЗИ. Виникнуть новi плани i iдеї, які варто реалiзувати. Домашнi справи у вихiднi загрожують забрати весь вiльний час, але дратiвливiсть i сварки справi не допоможуть. Прагнiть зберiгати спокiй i доброзичливiсть.

СКОРПIОН. Доведеться терпляче i наполегливо просуватися вперед, потрiбно немало зусиль i час, щоб розв’язати численнi дрiбнi проблеми. Ближче до вихiдних несподiвано може прокинутися бажання давати кориснi поради, вчити  інших жити. 

СТРIЛЕЦЬ. Доведеться розбиратися з невiдкладними справами, що накопичилися. На вiвторок не варто планувати нi побачення, нi дiловi зустрiчi, оскiльки можуть перешкодити обставини. Вирiшення спiрного питання краще вiдкласти до наступного тижня. 

КОЗЕРIГ. Довiртеся iнтуїцiї i йдiть до своєї мети. Справи зможете завершити вчасно, якщо не пiдпускатимете близько до себе лiнь. В особисте життя буквально увірвуться новi знайомi.

ВОДОЛIЙ. Обережнiше з екстравагантними iдеями i пропозицiями. Краще дотримуватися золотої середини. В середу не виключенi труднощі у кар’єрi i  стосунках з начальством. 

РИБИ.  Поспiшайте реалiзовувати сокровеннi мрiї, саме зараз перед вами вiдкриваються блискучi перспективи. Зустрiчi i знайомства виявляться корисними. На цьому тижнi вам варто закласти фундамент для майбутнього успiху. 

Підготував

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Активізуйте свою працездатнiсть, сумлiннiсть i пунктуальнiсть, i ви зможете досяги успiху. Будьте вiдкритi i доброзичливi. Постарайтеся не розкривати плани. Конкуренти не дрiмають. 

ТЕЛЕЦЬ. Вам необхiдно зрiвноважити свої i суспiльнi iнтереси. Розширте коло спiлкування, тодi дiловi зустрiчi дозволять збiльшити сферу впливу, вiдкриються новi перспективи. На роботi стануть в нагодi такi риси, як дипломатичнiсть i врівноваженість.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 58

Четвер. Мінлива хмарність, невеликий дощ. Температура: 22оС.  Вітер південний помірно  сильний.

В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 14оС. Вітер східний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ, гроза. Температура: 13оС. Вітер південний сильний.  

В ніч на суботу. Хмарно, дощ.  Температура: 9оС. Вітер північний помірний.

Субота. Хмарно, дощ. Температура: 12оС. Вітер північний сильний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність.  Температура: 7оС. Вітер східний  слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 170С. Вітер східний  помірний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 9оС. Вітер слабкий.

Понеділок. Мінлива  хмарність, часом дощ. Температура: 19оС. Вітер східний помірний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність, можливий дощ.  Температура: 12оС. Вітер північно-східний  слабкий.  

Вівторок. Хмарно, можливий дощ. Температура: 18оС. Вітер північний  помірний.   

В ніч на середу. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 12оС. Вітер північний слабкий.

Середа. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер східний помірний.

Четвер. Мінлива хмарність, невеликий дощ. Температура: 22^оС.  Вітер південний помірно  сильний.

В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 14^оС. Вітер східний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ, гроза. Температура: 13^оС. Вітер південний сильний.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 34

Шановні читачі!

Поспішаємо повідомити Вам чудову   новину: передплата на друге півріччя 2025 року триває!

Про це нагадує “Укрпошта”:

“АТ «Укрпошта» інформує, що продовжується  передплатна кампанія на II півріччя 2025 року, із доставкою з липня, в усіх об’єктах поштового зв’язку:

з 1 травня 2025 року – за електронною версією передплатних каталогів на автоматизованих відділеннях;

з 5 травня 2025 року  – за друкованими каталогами на автоматизованих відділеннях та пересувних відділеннях через пристрій 3 в 1 Ве Роst.

Термін проведення передплати на загальнодержавні та місцеві медіа – до 25 червня 2025 року”.

Отож, любі друзі, всім, хто передплатив “Вісті Ковельщини” лише на 6 місяців 2025 року, час подумати про продовження підписки на 2-е півріччя.

Передплатна ціна така:

1 місяць – 77 грн.;  

3 місяці – 191 грн.;

6 місяців (до кінця року) – 362 грн.

Хочемо також повідомити, що серед передплатників, які надішлють або принесуть підписні квитанції до редакції, будуть розіграні оригінальні призи.

Заодно нагадуємо, що триває акція “Подаруйте газету воїну!”. Участь у ній вже взяли небайдужі громадяни, які пожертвували кошти на передплату “Вістей Ковельщини” воїнам ЗСУ, які перебувають на лікуванні  або проходять курс лікування в медичних закладах.

Запрошуємо приєднатися до акції!

Читайте і передплачуйте “Вісті Ковельщини” – газету для Вас і про Вас!

Редакція.

Шановні читачі!

Поспішаємо повідомити Вам чудову   новину: передплата на друге півріччя 2025 року триває!

Про це нагадує “Укрпошта”:

“АТ «Укрпошта» інформує, що продовжується  передплатна кампанія на II півріччя 2025 року, із доставкою з липня, в усіх об’єктах поштового зв’язку:

   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 35

16 травня 2017 року відбулася перша сесія новоутвореної Колодяжненської територіальної громади, і саме ця дата була визначена як День громади. Тож 16 травня 2025 року ми відзначили 8-му річницю. 

Ці 8 років промайнули, мов 8 днів. Та якщо пригадати, як все починалося, як ми працювали, розвивалися, зростали територіально, зміцнювалися фінансово, а згодом переживали нелегкі часи, проходили через різні випробування, – то  це направду тривалий і наповнений подіями період. 

Від самого початку ми напрацювали стратегію розвитку, мали багато планів. Частину із них вдалося реалізувати, а потім життя внесло свої корективи: 2019-ий рік – початок пандемії коронавірусу, 2022-ий –повномасштабне російське вторгнення. Відбулася переоцінка цінностей на рівні всього українського суспільства: ми  навчилися цінувати головне. 

Зокрема, ми живемо на українській, прекрасній, Богом даній землі, на мальовничій Волині, спокійній, але перспективній Ковельщині. Попри все, живемо під відносно мирним небом, живемо вільно, під синьо-жовтим стягом України, маємо хліб і до хліба. Це – найважливіше, і за це уклінно й безмежно дякую нашим Захисникам і Захисницям! Ви прикриваєте Україну і свою малу батьківщину, мов щитом. Ви — наша гордість і надія! 

Вічна пам’ять і незгасима слава усім Героям, які полягли, захищаючи нас з Вами.

Безперечно, найбільшою цінністю кожної території є її люди. Жителі Колодяжненської громади – неймовірні. Багато з них стали на захист України, багато займається волонтерською діяльністю. Кожен трудиться на своєму місці і робить посильний вклад у розвиток малої батьківщини та перемогу України над загарбником. Ми цінуємо кожного і дякуємо усім! 

Якщо підбивати підсумки останнього року, то він був нелегким. Колодяжненська сільська рада працювала над наповненням місцевого бюджету і забезпеченням фінансової стабільності та загалом життєдіяльності громади.  Підтримували Збройні Сили як з місцевого бюджету, так і благодійними внесками. Дякую усім, хто долучався! Окремо дякую нашим друзям і міжнародним партнерам, зокрема польським благодійникам із Товариства друзів дітей.

Шановні мешканці населених пунктів Колодяжненської сільської ради та всі, кому не байдужа наша земля! Щиро вітаю Вас із восьмим днем народження громади і зичу спокою, благополуччя і достатку, розквіту і процвітання.

Гордий бути жителем славного Лесиного краю і пишаюся земляками! Найголовніше побажання – миру і Перемоги! 

Слава Україні!

Віталій КАШИК,

Колодяжненський сільський голова.

l

НА СВІТЛИНІ ВГОРІ: депутати Колодяжненської сільської ради на чолі з головою Віталієм Кашиком, представники старостинських округів та працівники  апарату  виконавчого комітету  ради. 

16 травня 2017 року відбулася перша сесія новоутвореної Колодяжненської територіальної громади, і саме ця дата була визначена як День громади. Тож 16 травня 2025 року ми відзначили 8-му річницю. 

Ці 8 років промайнули, мов 8 днів. Та якщо пригадати, як все починалося, як ми працювали, розвивалися, зростали територіально, зміцнювалися фінансово, а згодом переживали нелегкі часи, проходили через різні випробування, – то  це направду тривалий і наповнений подіями період. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 36

11 травня ц. р в Базиліці святого Хреста у Варшаві відбулася церемонія вручення ордена святого Станіслава, під час якої відзначені найбільш шановані і авторитетні представники різних галузей і професій у Республіці Польща.

Серед нагороджених був і мешканець Холма, власний кореспондент газети «Вісті Ковельщини» професор Анджей Вавринюк, який багато зусиль доклав і докладає для зміцнення співпраці між Республікою Польща та Україною, Люблінщиною і Волинню. У свій час був ініціатором проведення так званих «Надбужанських дебатів» під патронатом Холмського повітового старости Казімєжа Стоцького і голови Ковельської райдержадміністрації Віталія Карпюка.

У  дебатах, в ході яких регулярно зустрічалися волинські і польські журналісти, відбувався обмін думками з різноманітних питань тогочасного життя Прикордоння.

До речі, професор Анджей Вавринюк став 927 кавалером згаданого ордена в Польщі. Урочистості проходили за участю духовенства познанської дієцезії. Орден святого Станіслава засновано 7 травня  1765 року королем Станіславом Августом Понятовським. Перше вручення відбулося власне в Базиліці святого Хреста, що стало початком багатовікової традиції.

Як зазначив професор Анджей Вавринюк, для нього велика честь бути в товаристві нагороджених орденом. Приємно, що під час урочистої церемонії високо оцінено його заслуги в галузі розвитку польської і української науки та освіти. Особливо відзначено активну участь в організації допомоги для українських переселенців з Волині після початку російсько-української війни в лютому 2022 року. Під час вшанування лауреата  присутніми були дружина, діти й онуки пана Анджея.

– Для мене це було виняткове свято, – зазначив пан Анджей. – Тим більше, що того дня як єдиний мешканець Холма я брав участь у вшануванні еліти кавалерів ордена святого Станіслава.

Нагадаємо, що доктор габілітований  Анджей Вавринюк – Doctor Honoris Causa. Впродовж багатьох років працював в Державній академії практичних наук в Холмі, а також у волинському Національному університеті в м. Луцьку. Є автором близько 300 наукових праць, в тому числі 36 публікацій у пресі. Працював у закладах середньої і вищої освіти більш як пів століття. Від 2023 року – на заслуженому відпочинку, хоча науково-дослідницької і журналістської роботи не полишає. 

Щиро вітаємо, пане Професоре! Гордимося, що маємо таку шановану людину в якості власного кореспондента газети «Вісті Ковельщини» у Республіці Польща!

Микола Вельма.

На світлинах: під час урочистої академії у Варшаві. 

11 травня ц. р в Базиліці святого Хреста у Варшаві відбулася церемонія вручення ордена святого Станіслава, під час якої відзначені найбільш шановані і авторитетні представники різних галузей і професій у Республіці Польща.

Серед нагороджених був і мешканець Холма, власний кореспондент газети «Вісті Ковельщини» професор Анджей Вавринюк, який багато зусиль доклав і докладає для зміцнення співпраці між Республікою Польща та Україною, Люблінщиною і Волинню. У свій час був ініціатором проведення так званих «Надбужанських дебатів» під патронатом Холмського повітового старости Казімєжа Стоцького і голови Ковельської райдержадміністрації Віталія Карпюка.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 36

День матері… Свято, яке в кожного із нас викликає теплі почуття, адже образ матері найдорожчий і найсвітліший. Матері, які дали життя нашим Героям-захисникам заслуговують особливої уваги і шани. 

Тож  9 травня ц. р., напередодні Дня матері, у центральній садибі Колодяжненської громади відбувся захід для матерів полеглих та зниклих безвісти Захисників.

Звучали тематичні віршовані і пісенні композиції у виконанні талановитих дітей та аматорів сцени, щемливі і теплі виступи.

Зі словами вдячності, шани та подяки за те, що виховали Героїв, справжніх патріотів України звернувся до жінок сільський голова Віталій Кашик. До слова, 9 травня уже втретє в Україні відзначається День Європи, тож сільський голова зауважив, що близькі усім європейцям цінності свободи і демократії  для України відстоювали, в тому числі, воїни з нашої громади – сини присутніх на заході матерів.  

– День матері завжди був особливим святом для кожного із нас, але, на жаль, для українців нині він обпалений війною. Велике випробування відправляти свого сина чи доньку на війну, чекати повернення живим та здоровим, і найстрашніше – зустріти  свою дитину Героєм, але  «на щиті», або очікувати хоч якої звісточки про свою кровинку, – продовжив сільський голова. Нехай Господь полегшить Ваш душевний біль, а  матері, які живуть у невіданні, отримають лише добрі звістки. Імена Ваших синів будуть навіки викарбувані в історії країни, в нашій пам’яті й наших серцях. І в усіх нас зараз єдине бажання: аби якнайшвидше вдалося здобути переможний мир. 

Слава Україні! Героям Слава!

Наостанок для жінок був проведений майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки. Під час цього захопливого процесу на вустах матерів, нарешті, з’явилася посмішка. Хочеться, аби усі матері громади і нашої рідної неньки-України частіше посміхалися. Навіть у той час, коли плачуть їхні серця…  

l

З нагоди Дня матері  працівники Колодяжненської сільської ради  відвідали та привітали Жанну Борисівну Радзивилюк із Волошок. 

Сім’я Радзивилюків взяла на виховання троє прийомних дітей та має двоє власних.

Жінці щиро подякували за милосердя, доброту, любляче материнське серце, побажали миру і добра!

День матері… Свято, яке в кожного із нас викликає теплі почуття, адже образ матері найдорожчий і найсвітліший. Матері, які дали життя нашим Героям-захисникам заслуговують особливої уваги і шани. 

Тож  9 травня ц. р., напередодні Дня матері, у центральній садибі Колодяжненської громади відбувся захід для матерів полеглих та зниклих безвісти Захисників.

Звучали тематичні віршовані і пісенні композиції у виконанні талановитих дітей та аматорів сцени, щемливі і теплі виступи.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 37

В кінці шістдесятих років у Ковелі було розпочато будівництво заводу сільськогосподарських машин. Його спорудження велося швидкими темпами  й отримало почесне на той  час найменування: «Ударна  комсомольська будова всесоюзного значення».

А вже у 1970 році завод видав першу продукцію – транспортери ТВК-80 А. Одночасно  в дію вводилися об’єкти соціального призначення – житло, заклади торгівлі і громадського харчування, діяли садочки, професійно-технічне училище. Згодом відкрили вечірній машинобудівний технікум.

В різні роки підприємство очолювали різні керівники. Першим директорське крісло обійняв учасник Другої світової війни Михайло Михайлович Шабанов. В числі очільників одного з найбільших машинобудівних підприємств Волині та України були Іван Квочин, Мирон Ткачук, Анатолій Понікарчук та інші. З розпадом радянського союзу у 1991 році на базі «Ковельсільмашу» створили Відкрите акціонерне товариство з однойменною назвою, трудовий колектив якого налічував понад 6 тисяч працівників.

В числі тих, хто одним з перших прийшов на завод, був Микола  Михайлович Заікін. Ось як про нього  пише історик-краєзнавець Дмитро  Корнелюк (на жаль, покійний) у книзі «Вогонь дерзання»:

«Народився герой нашої розповіді  22 травня 1955 року. Батько Михайло Тимофійович трудився головним інженером на одному з підприємств, мама Анна Павлівна – швачка на швейній фабриці.  В сім’ї, окрім Миколи, зростали ще брат  Василь і сестра Надія.

З ранніх років хлопець захоплювався конструюванням, радіотехнікою. Окрім того, всіляко допомагав батькам по господарству, а щоб підсобити їм коштами, на літніх канікулах працював на місцевому м’ясокомбінаті.

В Ковелі Микола Заікін закінчив середню школу №1. Під час навчання був активним у громадському житті: староста класу, учасник художньої самодіяльності, захоплювався спортом. Але улюбленим заняттям були радіотехніка, якій віддавав дуже багато  часу.

— Міг не їсти, не спати, аби щось паяти, — напівжартома – напівсерйозно згадує керівник радіотехнічного гуртка, вчитель школи Валентин Наріжний.

Після здобуття середньої освіти Микола Михайлович розпочав свій самостійний трудовий шлях на заводі сільськогосподарських машин».

l

Про те, як склалася  його доля, читаємо в короткій біографічній довідці-характеристиці:

«У 1973-1975 р.р. перебував на армійській службі, після закінчення  якої повернувся на «Ковельсільмаш». Працюючи на підприємстві, здобув  вищу освіту у Львівському політехнічному інституті, який закінчив в 1981 році, отримавши кваліфікацію інженера-механіка (спеціальність «Технологія машинобудування, металоріжучі верстати та інструменти»). За час своєї трудової діяльності впродовж 53-ох років пройшов шлях від слюсаря першого розряду цеху №4 до Президента ТОВ «ВО «Ковельсільмаш». Нині працює на посаді директора ТОВ  «Компресорна  техніка».

За значний особистий внесок у забезпечення розвитку вітчизняного машинобудування, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди Дня машинобудівника відзначений Подякою Прем’єр-міністра України (2009 р.), Почесною грамотою Міністерства промислової політики України (2013 р.). У 2016 р. здобув звання «Меценат року у м. Ковелі». 

Щорічно отримує нагороди від Волинської обласної ради, Волинської обласної державної адміністрації,   Ковельської міської влади за вагомий внесок у розвиток Волині. За успіхи у виробничій, технічній та громадській діяльності неодноразово відзначений грамотами та подяками керівництва підприємства, преміями та авторськими винагородами.

Указом Президента України від 23 вересня 2016 року, № 407 Миколі Заікіну присвоєно почесне звання «Заслужений машинобудівник України» за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного машинобудування, впровадження передових технологій   у виробництво сучасної продукції, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм.

У 2018 році Микола Заікін був удостоєний ордена і звання «Лицар Вітчизни» III ступеня. Нагорода – відзнака за багаторічну сумлінну працю, допомогу Збройним Силам України, участь у підтримці воїнів, які беруть участь в антитерористичній операції на Сході країни. Микола Михайлович – один з тих господарських керівників Волині, які вважають підтримку армії своїм першочерговим патріотичним обов’язком.

Вручення ордена з відповідним посвідченням, нагрудним знаком, іменним дипломом та лицарською шаблею відбулося в урочистій обстановці у державній резиденції Президента України – малому Маріїнському палаці.

У  2006-2019  р.р.  – член  виконавчого  комітету  Ковельської міської ради.

l

Дещо «сухуваті» рядки службової характеристики не можуть передати настрій, почуття,  емоції ювіляра.  А їх у нього за 70 років життя було чимало. Це тільки на папері все ніби гладко і безтурботно, а насправді довелося пережити чимало тривожних моментів, переживань за долю колективу, різноманітних реформ і реформацій. Однак труднощі долав з вірою у власні сили, відчуваючи підтримку колег, друзів та однодумців. Іноді докучали проблеми із здоров’ям, але він не опускав руки, йшов вперед і перемагав.

Микола Михайлович, в міру своїх сил та можливостей, займається благодійністю, допомагає школам, навчальним закладам, а особливо – «підшефному» Ковельському промислово-економічному фаховому коледжу, який багато років поспіль очолює Тетяна Василівна Селівончик, його вірна соратниця в боротьбі за престиж професії машинобудівника, честь і славу «Ковельсільмашу», підготовку висококваліфікованих спеціалістів для галузі. 

Вірна дружба впродовж багатьох років єднає пана Миколу  з Почесним громадянином міста Ковеля Володимиром  Бойком, ветераном державної служби і правоохоронних органів Сергієм Матяшуком та іншими добрими людьми.  На жаль, передчасно пішов у Вічність Петро Петрович Смаль, людина відкритої душі і щирого серця. Його справу продовжує син Олександр Смаль. Вдячні Миколі Заікіну, його команді і журналісти «Вістей Ковельщини» за ділову співпрацю, взаєморозуміння, підтримку.

— Ціную Миколу Михайловича за діловитість, готовність у будь-яку хвилину допомогти, прийти на поміч. Ось і на цей рік сприяв у передплаті  ветеранам праці, сім’ям воїнів ЗСУ. Вдячна йому за підтримку церковна громада Свято-Володимирського храму ПЦУ,   з якою   поєднують роки спільної турботи про становлення Української Церкви, — каже директор ТзОВ «Редакція газети  «Вісті Ковельщини» Микола Вельма. – Бажаю йому головного – міцного здоров’я, родинного і сімейного благополуччя, Божого благословення на кожен прийдешній день!

l

Наша розповідь про ювіляра була б далеко не повною, якби ми не згадали про його надійний «тил» — сім’ю. Ось що з цього приводу розповів син Василь Миколайович:

— Наші батьки Микола Михайлович і Валентина Несторівна йдуть по життю, як-то кажуть, пліч-о-пліч, рука-в-руку.  У 2024 році відсвяткували 45-ліття шлюбу. Виростили трьох дітей, мають 8 онуків та одну правнучку.

Старша донька Анна разом з чоловіком Віктором Голечком займаються бізнесом, виховують двох дітей.  Донька Ангеліна, яка працює бухгалтером на «Ковельсільмаші», незабаром виходить заміж, син Влад, який теж трудиться на підприємстві, одружений і має доньку Емілію.

Син Михайло Заікін – директор заводу «Ковельсільмаш»,  дружина Оксана – завідувач сектора «Трудовий архів». Мають трьох дітей: син Назар закінчує навчання в Ковельському промислово-економічному фаховому коледжі за спеціальністю «Комп’ютерні науки», донька Ольга навчається в 9 класі ліцею №11, син Микола – в 3 класі ліцею №11.

Я – головний інженер ПТМ «Ковельтепло», дружина Оксана – медпрацівник Ковельського МТМО. Маємо трьох дітей: донька Ольга навчається на 1-му курсі в Ковельському промислово-економічному фаховому коледжі за спеціальністю «Транспортні технології», донька Вікторія – учениця 7-ого класу ліцею №11, донька Анна має 3 роки.

Батько – це опора для усієї родини, її захисник та найважливіший для нас чоловік. У цей особливий день хочеться сказати, як сильно ми його любимо і цінуємо. Ми вдячні за все, що   зробив для нашого щасливого життя, за опіку і ласку, за дисципліну і розуміння. Тато є найкращим прикладом для усіх поколінь  сім’ї.

Хочемо побажати міцного здоров’я  та довгих років життя, сповнених світлих моментів. Будь оточений любов’ю рідних  та повагою друзів. Нехай у всіх починаннях супроводжує удача й успіх, більше позитивних й приємних емоцій, сил, щастя і радості тобі!

l

У народі кажуть: «Тільки  праця і Бог творять людину, формують її характер і вдачу». На прикладі життєпису Миколи Михайловича можемо переконатися в цьому. Йому є чим пишатися, адже династія Заікіних впевнено продовжує традиції попередніх поколінь родини, всі свої знання, досвід, уміння віддає  праці на благо рідної України  в ім’я її зміцнення   перемоги над ворогом. 

Тож нехай і надалі Господь не полишає Миколу Михайловича у добрих справах на благо людей, сприяє реалізації найсміливіших планів і задумів.

Многих і благих йому  літ  життя! 

Володимир ПЕТРУК.

НА СВІТЛИНАХ: миті життя Миколи Заікіна та його рідних.

Фото з сімейного і редакційного архівів.  

В кінці шістдесятих років у Ковелі було розпочато будівництво заводу сільськогосподарських машин. Його спорудження велося швидкими темпами  й отримало почесне на той  час найменування: «Ударна  комсомольська будова всесоюзного значення».

А вже у 1970 році завод видав першу продукцію – транспортери ТВК-80 А. Одночасно  в дію вводилися об’єкти соціального призначення – житло, заклади торгівлі і громадського харчування, діяли садочки, професійно-технічне училище. Згодом відкрили вечірній машинобудівний технікум.

 

Коментарів до новини: 4
Переглядів новини: 927

Травень – пора цвітіння бузку. Його люди вирощують близько 500 років. Протягом цього часу вони встигли культивувати цілих 2300 сортів різної форми, забарвлення і аромату. Позмагатися з ним можуть хіба що троянди.

Бузок: 

Може бути без запаху. Угорський бузок не пахне. Зовсім.

Живе довше за людину. Якщо ви посадили у саду кущ бузку, вам скажуть «спасибі» не лише ваші діти, а й онуки і, мабуть, правнуки. Відзначити столітній ювілей для цієї рослини — звичайна річ.

Коштує дорожче за золото. Видобування бузкової олії — трудомістка справа. Саме тому ефірна олія бузку коштує дорожче за золото — ціна за кілограм може досягати 100 тисяч доларів.

Отруйний. Полюбляєте аромат бузку і довго ним насолоджуєтеся? Даремно! Ці квіти містять токсичні речовини, які можуть викликати головний біль.

Використовується у медицині. Попри те, що бузок отруйний, його активно використовують у медицині. Мазь із квіток бузку допомагає за наявності ревматизму, листя має загоюючі властивості, а квітки знімають больові відчуття.

Приносить удачу. 

Ми з дитинства знаємо цю прикмету: знайшов квітку з п’ятьма пелюстками — обов’язково загадай бажання і з’їж її. Мрія обов’язково здійсниться. Виявляється, ще потрібно шукати квітки з трьома пелюстками, щоб позбутися їх. Адже вони приносять нещастя.

Ознака розставання.

Хочете натякнути комусь про те, що почуття згасли? Надішліть бузок: на Сході це символізує розставання. А в Англії такий букет вручався нареченому на знак відмови у заручинах.

Квіти можна і потрібно зривати.

Засуджуєте тих, хто ламає гілки бузку заради гарних букетів? Насправді, це йде на користь рослині: наступного року буде більше квітконосів.

Підготувала

Аліна романюк. 

Травень – пора цвітіння бузку. Його люди вирощують близько 500 років. Протягом цього часу вони встигли культивувати цілих 2300 сортів різної форми, забарвлення і аромату. Позмагатися з ним можуть хіба що троянди.

Бузок: 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 28

23 травня, п’ятниця

Схід Сонця – 05.20 захід – 21.17. 

Місяць – в Овні. 

День Героїв України. 

День морської піхоти України.

Прмч. Михаїла. Прп. Євфросинії Полоцької.

24 травня, субота

Схід Сонця – 05.18; захід – 21.18.

Місяць – у Тельці. 

Європейський день парків. 

День слов’янської писемності і культури.

Мчч. Стефана, Йоана.

25 травня, неділя

Схід Сонця – 05.17; захід – 21.19.

Місяць – у Тельці. 

День Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України.

Неділя 6 після Пасхи, про сліпого. Свт. Інокентія Херсонського.

26 травня, понеділок

Схід Сонця – 05.16; захід – 21.20.

Місяць – у Близнюках. 

Мц. Єлени. Прп. Йоана Психаїта.

27 травня, вівторок

Схід Сонця – 05.15; захід – 21.22.

Місяць – у Близнюках. 

Прав. Йоана Русина.

28 травня, середа

Схід Сонця – 05.14; захід – 21.23.

Місяць – у Раці. 

Міжнародний день здоров’я жінок. 

Віддання Пасхи. Передсвято Вознесіння Господнього. Прп. Микити Халкидонського.

29 травня, четвер

Схід Сонця – 05.13; захід – 21.24.

Місяць – у Раці. 

Міжнародний день миротворців ООН. 

ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ. Мц. Феодосії (Богдани).  

Місячні фази у травні

Спадаючий  Місяць – до 26 травня. 

Новий  Місяць – 27 травня.

Зростаючий Місяць – 28-31 травня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 05.20 захід – 21.17. 

Місяць – в Овні. 

День Героїв України. 

День морської піхоти України.

Прмч. Михаїла. Прп. Євфросинії Полоцької.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 22

ОВЕН. Знадобиться вся ваша природна кмiтливiсть, умiння бути легким на пiдйом. Важливо швидко ухвалювати рiшення, а не  розмірковувати довго i наполегливо. Добре б до кiнця тижня закiнчити всi незавершенi справи.

ТЕЛЕЦЬ. В професiйнiй сферi чекає стабiльнiсть i благополуччя. Цей час  підходящий для втiлення довгожданих проєктiв i планiв. Можуть надійти вигiднi дiловi пропозицiї, якi порадують. 

БЛИЗНЮКИ. Без проблем реалiзуєте намiчене на тиждень i навiть встигнете бiльше. У вас вiдкриється друге дихання, виникне немало креативних iдей. Поступово зростає авторитет i заробiток, за цю сферу хвилюватися не варто. 

РАК. Доля може пiдкидати загадки, які потребуватимуть iнтуїцiї i аналiзу. Будьте обережнi, адже в гонитвi за вигодою можна пропустити перспективний контракт. Порадують хороші новини. 

ЛЕВ. Зосередьтеся на роботi. Не варто спiзнюватися i затягувати з виконанням завдань. Прагніть перебувати в центрі подій. Нові знайомства вам не зашкодять. 

ДIВА. Не зважаючи на привабливість пропозицiй,  приймати їх поки не варто, краще вiдкласти до кращого моменту. Тим часом, розвивайте всi види спiвпрацi i укрiплюйте взаємодiю з новими партнерами.  

ТЕРЕЗИ. Варто бути обачнішими i не говорити зайвого. Зiрки радять уникати контактiв з малознайомими людьми, особливо в дiловiй сферi – не виключенi махiнацiї i обмани. З середини тижня виявитеся своєрiдним генератором iдей i планiв.

СКОРПIОН. Можна чекати приємних звісток i привабливих професiйних пропозицiй. Вашi фiнансовi справи рiзко пiдуть в гору. Гармонiя у стосунках з довколишніми, взаєморозумiння зроблять процес прийняття спільних рiшень ефективним. 

СТРIЛЕЦЬ.  Чекайте вдалого розв’язання проблем, виконання завдань, що  потребують довгого узгодження. Спiлкуватиметеся з колегами i начальством бiльше звичного. 

КОЗЕРIГ. Вашi бажання можуть здійснитися швидше, ніж ви того очікуєте. Смiливо можете розраховувати на допомогу друзiв, їх поради будуть кориснi i своєчаснi. У вихiднi зможете розкрити приховані таланти.

ВОДОЛIЙ. Тиждень може бути вдалим  у роботі i фiнансах, проте не варто розслаблятися i втрачати контроль над ситуацiєю. Не тягнiть ковдру на себе i не смикайте начальство – подiї розгорнуться без зайвої квапливостi. 

РИБИ. Творчi пошуки i починання увiнчаються успiхом. Багато домашнiх клопотів залишаться позаду, зiтхнете з полегшенням. Якщо буде можливiсть, проявiть себе в новiй справi.

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Знадобиться вся ваша природна кмiтливiсть, умiння бути легким на пiдйом. Важливо швидко ухвалювати рiшення, а не  розмірковувати довго i наполегливо. Добре б до кiнця тижня закiнчити всi незавершенi справи.

ТЕЛЕЦЬ. В професiйнiй сферi чекає стабiльнiсть i благополуччя. Цей час  підходящий для втiлення довгожданих проєктiв i планiв. Можуть надійти вигiднi дiловi пропозицiї, якi порадують. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 96

Четвер. Хмарно, дощ. Температура: 8оС.  Вітер північно-західний сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно, дощ. Температура: 4оС. Вітер північно-західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 10оС. Вітер західний помірний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 5оС. Вітер південно-східний слабкий.

Субота. Мінлива хмарність,   дощ.   Температура: 12оС. Вітер південно-східний помірний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність.  Температура: 7оС. Вітер північний слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 140С. Вітер північно-західний  помірний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 7оС. Вітер західний слабкий.

Понеділок. Мінлива  хмарність, дощ. Температура: 14оС. Вітер північно західний помірно сильний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 7оС. Вітер північний  слабкий.  

Вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 16оС. Вітер північно-західний  помірно сильний.   

В ніч на середу. Мінлива хмарність, можливий дощ.  Температура: 8оС. Вітер західний слабкий.

Середа. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 17оС. Вітер північний помірний.

Четвер. Хмарно, дощ. Температура: 8^оС.  Вітер північно-західний сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно, дощ. Температура: 4^оС. Вітер північно-західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 10^оС. Вітер західний помірний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 5^оС. Вітер південно-східний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 48

За  гарячими суперечками, дискусіями і спорами на політичні теми ми якось «забули» про те, що всьому голова – хліб і що сьогодні найважливіша проблема і для фронту, і для умовного тилу – вчасно засіяти ниву. 

Ниву, яка сплюндрована війною, страждає від посухи та бездощів’я, відчуває нестачу органічних та мінеральних добрив, а найбільше – відсутність робочих рук через мобілізацію, що триває.

Яка ж ситуація на хлібному «фронті», від якого великою мірою залежить успіх на фронті воєнному? Міністерство аграрної політики і продовольства повідомило, що на початок травня в Україні засіяно яровими зерновими та зернобобовими культурами 3,25 мільйона гектарів, що на 6,1 відсотка менше, ніж торік. За темпами робіт лідирують Полтавщина, Кіровоградщина, Київщина, Сумщина, Черкащина.

Як бачимо, бракує даних про хід польових робіт на Херсонщині, Дніпропетровщині, Харківщині, Одещині, Миколаївщині, де тривають особливо важкі бої з ворогом, хоча саме там завжди найщедріше родила хлібна нива. Загалом цьогоріч заплановано посіяти понад 5,7 мільйона гектарів зернових і зернобобових культур, що відповідає рівню 2024 року. При цьому площу під яровою пшеницею заплановано збільшити на 28 відсотків, що викликано  стабільним попитом на цю культуру з боку переробних підприємств та  експортерів.

А що ж на Волині? Тут, як повідомила обласна  військова адміністрація, на початок травня засіяно 96 тисяч гектарів ярих зернових, зернобобових та технічних культур, що становить 81 відсоток до намічених планів. Повністю завершено посів ярої пшениці, ячменю, гороху, вівса, цукрових буряків, соняшника. З настанням тепла сіятимуть гречку і просо. Продовжується сівба кукурудзи на зерно і сої.

Тривають весняно-польові роботи й на Ковельщині. Однак серйозних труднощів і клопотів додали хліборобам травневі заморозки, а також відсутність опадів, не кажучи вже про інші проблеми, яких у сільгоспвиробників завжди вистачає. І все ж сподіваємося, що ці проблеми з Божою поміччю вдасться розв’язати, й Україна буде з хлібом, хоча майбутній коровай виглядатиме, можливо, скромніше, аніж зазвичай.

За  гарячими суперечками, дискусіями і спорами на політичні теми ми якось «забули» про те, що всьому голова – хліб і що сьогодні найважливіша проблема і для фронту, і для умовного тилу – вчасно засіяти ниву. 

Ниву, яка сплюндрована війною, страждає від посухи та бездощів’я, відчуває нестачу органічних та мінеральних добрив, а найбільше – відсутність робочих рук через мобілізацію, що триває.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 45

Про Ларису Філіпчук  наша газета писала не раз. А вперше вона стала героїнею   газетної публікації у 2001 році, коли виборола титул «Пані Пошта України» на місцевому та обласному етапах всеукраїнського конкурсу професійної майстерності серед працівників поштового зв’язку. Завтра, 16 травня, пані Лариса відзначатиме «золотий» ювілей.

Народилася Лариса Філіпчук у Камінь-Каширському районі. Пізніше сім’я переїхала у село Воля-Ковельська на Ковельщині. Батьки Василь Іванович та  Ганна Василівна виховували у своїх трьох доньок любов до праці, повагу до людей, навчали їх бути чесними, порядними, добросовісними, завжди дотримуватись даного слова.

 Професійний шлях пані Лариси – це 30 років роботи у сфері поштового зв’язку. 

«Вибирала я свою трудову стежину у житті за дороговказом мого тата, який тривалий час працював водієм у Ковельському районному вузлі зв’язку, – розповідає Лариса Василівна. – Він порадив спробувати свої сили у цій сфері. І вважаю, що не помилилася».

Тож після закінчення Львівського технічного училища зв’язку вона 18-річною юнкою прийшла на ковельську пошту. Сходинка за сходинкою наполегливо опановувала тонкощі та секрети обраної професії, вчилася, слухала поради старших колег. Відзначалася активністю, сумлінним ставленням до покладених обов’язків. Робота подобалася, тож згодом здобула вищу освіту в Одеській національній академії зв’язку. 

Ділові якості, організаторські здібності, комунікабельність були належно оцінені, Ларисі Василівні доручали керівні посади – була заступником начальника, а потім майже десять років очолювала в Ковелі Центр поштового зв’язку № 4. Сьогодні Лариса Філіпчук – начальник групи територіального управління мережею відділень (точка базування м. Камінь-Каширський) АТ “Укрпошта”. 

За час роботи чимало клопотів і турбот лягало на її тендітні жіночі плечі. В останні роки в галузі поштового зв’язку відбулося багато змін та реформ. Пані Лариса завжди тримає руку на пульсі часу, разом з колегами рухається вперед, невпинно примножуючи славні традиції колективу волинських поштовиків. 

– Якщо любити свою професію, віддаватися їй сповна, то й високий результат не забариться, – не раз говорить при зустрічах. 

Люди її характеру не можуть залишатися байдужими до проблем інших, пасивно спостерігати за подіями навколо, тож неодноразово була депутатом Зеленської сільської ради, бере активну участь в громадському житті Ковельщини. 

Ритм сучасного життя дуже напружений, однак Лариса Філіпчук з тих жінок, які вміло поєднують робочий графік та турботу про сім’ю. Саме родина є найбільшою цінністю в її житті. Яким би насиченим не був трудовий день, увечері обов’язково розпитає онука-другокласника Тимофія про успіхи в школі, тішиться дитячими виробами молодшого онука Іллі, які він поспішає показати бабусі, – тоді і душа радіє, і втома відступає. А яке щастя провести час з рідними на лоні рідної волинської природи, милуючись її  красою! Кілька років тому захопилась вишивкою бісером, тож вільний час присвячує улюбленому хобі.

Мені імпонує в цій жінці вміння швидко й зі знанням справи вирішувати виробничі питання. Вона уважна до проблем підлеглих, готова прийти на поміч у разі потреби. Приваблює її відкритість, доброта, щирість і надзвичайний оптимізм, який додає впевненості й позитиву всім, з ким спілкується. 

Я дякую долі, що подарувала мені у житті знайомство з такою, без перебільшення, видатною особистістю, як Лариса Філіпчук. З нею легко й приємно спілкуватися, розв’язувати проблеми, що стояли і стоять перед поштовиками та  журналістами. За співпрацю вдячні і мої колеги, яких ювілярка шанує, розуміє і підтримує.

З ювілеєм Вас, Ларисо Василівно! Нехай Господь дарує Вам довгі роки цікавого й активного життя, міцне здоров’я, родинний затишок та невичерпну енергію. Нехай завжди супроводжує Вас щаслива зоря удачі, Боже благословення, повага рідних і друзів та любов найдорожчих людей! 

Світлана ЛЯШУК.

НА СВІТЛИНІ:  Лариса ФІЛІПЧУК (крайня праворуч)  під час одного із спільних заходів з редакцією “Вістей Ковельщини”.

Фото з архіву редакції. 

Про Ларису Філіпчук  наша газета писала не раз. А вперше вона стала героїнею   газетної публікації у 2001 році, коли виборола титул «Пані Пошта України» на місцевому та обласному етапах всеукраїнського конкурсу професійної майстерності серед працівників поштового зв’язку. Завтра, 16 травня, пані Лариса відзначатиме «золотий» ювілей.

Народилася Лариса Філіпчук у Камінь-Каширському районі.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 175

«Вісті Ковельщини» — одна з небагатьох громадсько-політичних газет  Волині, де регулярно публікують свої творчі доробки шанувальники українського поетичного Слова.

Дехто з наших читачів запитує: «Чому ви так часто друкуєте вірші? В інших виданнях їх майже не зустрінеш. Краще б якусь невигадану історію опублікували чи кулінарний рецепт».

Що ж, друкує «міськрайонка» і невигадані історії, і  «смачні рецепти», і поради садоводам та городникам, і кримінальну хроніку. Але при тому всьому, дійсно, постійно надає  слово місцевим поетам. Хтось із них володіє пером вправніше, хтось слабше, але загалом завдяки їм жанрова палітра видання стає різноманітнішою і барвистішою.

l

Бо, як скажімо, відмовити людині в друкові  вірша, коли вона виносила-виплекала його   в душі і серці, недоспала ночей, вклала у твір і свій біль, і свою радість,  і свою надію? Ось, приміром, цими днями завітала до редакції ковельчанка Надія Микилюк.  Завітала не з порожніми руками, а з віршем. Назвала його жінка зворушливо і щиро – “Лелеча молитва”.

Лелеча молитва

Величний птах,  лелека білий

Так стомлено склада крило:

“Ну, здрастуй, Україно мила,

Ми так не бачились давно!

З чужих країв на дужих крилах

Я ніс кохання, ніс любов.

Чому ж сумна ти, Україно мила, 

Чому ж сльозами вмилася ізнов?

В дворі моїм – чужії люди,

Нема надії і нема тепла.

І звук  сирени діток будить;

Нема Марії і нема Павла.

Плине кача кривавою рікою,

Жіночий плач нам душу

  роздира.

І юна мати над труною –

За що ж нам, Господи, війна? 

Безмовний птах – не вмію я

  ридати,

Але я Господа молю 

Для діток ваших і для лелеченяти

Солодку пісню, пісню без жалю.

Де кіт тихесенько у  хаті

Колише діточок малих.

Хай сплять щасливі немовлята –

Земний цей рай лишень для

  них!”.  

l

Незважаючи на свій поважний вік (86-й рік!), не завжди добрий стан здоров’я, регулярно заходить до редакції ветеран педагогічної праці, активіст громадсько-політичного життя, член Асоціації українських письменників іменні Павла Чубинського Яків Лавренко. У його творах звучать іноді ностальгічні мотиви, в яких поєднується і сум  за прожитими літами, і скорбота за Героями, що віддали життя за Україну, і тверда  віра у перемогу над ворогом.

Знову ж таки,  як не підтримати Якова  Яковича, не надати йому слово у газеті?

Ось його два нових вірші.

Нічого не зробиш

Хочеться, люди, щось добре

  зробити,

Та сили, повірте, уже не ті.

Так і не знаю, де їх купити,

Це, видно, важче, ніж випікати

  млинці.

Роздати немає  чого – хіба

            зболену душу:

З нічого нічого не зробиш.

Вірша подарую учням й онукам –

Може, колись стане в нагоді,

Згадають, як слід шанувати

  слово,

Плекати його на одвічне добро,

Щоб стало в душі світанково.

Непевне буття

Сковують роки тугими ланцями,

Ні руки, ні ноги не хочуть

  служити,

Спина прагне скластися вдвоє,

І ніде здоров’я купити.

Життя промайнуло перелітним

  птахом:

Щось удалось, щось

         прикрилося прахом.

Оглянутись часом маю на що –

Звичайна життєва дорога

Від атеїзму радянських часів

До віри в великого Бога.

Час краде моменти життя,

І ніколи й нікому не повертає.

А передбачити своє майбуття

Тривожне буття заважає.

l

Завжди цікаво спілкуватися з Аркадієм Цикуном із  Облап. В минулому культпрацівник, активіст громадсько-політичного життя, він і тепер не байдужий до подій, що відбуваються на Ковельщині, в Україні. Свої думки, почуття, переживання довіряє паперу, на якому творить поетичні рядки. Не цурається він і сатири та гумору, про що свідчить бувальщина «Слово —  також зброя».

Слово – також зброя

Біля озера, що в лісі,

Після вдалої охоти

Зібралися три мисливці,

Що втекли з роботи.

Та робота – це не вовк,

І в ліс не втікає,

Шашлики – це добра справа,

Про те кожен знає.

До них пристав подорожній

(А четвертий зайвий).

Як же його позбутися

Без образ і лайки?

От і каже один з них:

«Ти тут п’єш, а того не знаєш:

Твоя жінка із сусідом

Зраджує, гуляє».

Той, що був з них не мисливець,

Не стерпів — вже б’ється.

А той, що набрехав,

Із них вже сміється.

Побиття були «вагомі»:

Сусід у – лікарні. 

А ревнивця поліція 

Миттю – в буцегарню.

х  х  х

Пам’ятайте, друзі  милі:

Слово – також зброя,

Є у нього сила  –

Може вбить без бою.

l

Не буває такого тижня, щоб до редакції не завітав (і не один раз!) неспокійний та енергійний Іван Ярошик, за спеціальністю – стоматолог. Це людина широкого кругозору, неабиякої ерудиції, який не має ні свят, ні вихідних у творчості.

А нещодавно передав до ознайомлення міні-фотоальбом автографів, які отримав від відомих людей, переважно – спортсменів  і митців. З усього видно, що в молоді роки вів активний спосіб життя, захоплювався спортом (особливо футболом), мав цікаві зустрічі з українськими акторами, композиторами, поетами.

Свої автографи у цьому своєрідному фотолітописі залишили багаторічний наставник Київського «Динамо» Валерій Лобановський, Заслужений майстер спорту, тренер Тбіліського «Динамо» Гіві Чохелі, легендарний футболіст Олег Блохін, відомі Йозеф Сабо, Володимир Мунтян, Заслужений тренер України Віталій Кварцяний та багато, багато інших «зірок» футболу. А славетний український співак (на жаль, покійний) Назарій  Яремчук написав: «Привіт із гір  Карпат!», Заслужений журналіст України Михайло Юхта зазначив: «Українське радіо завжди з Вами! Із новинами – у кожен дім! 24 травня 2012 року».

Переглядаючи міні-фотоальбом автографів Івана Ярошика, не можеш не дивуватися обширу його інтересів, зустрічей з цікавими людьми, мандрівок Україною в молоді роки. А найдорожчими місцями, судячи з усього, для  пана Івана є Ковельщина, Волинь, Львівщина. То чи варто дивуватися його постійному бажанню писати, ділитися з людьми своїми почуттями й емоціями?

Один з останніх віршів пан Іван присвятив пам’яті святих Кирила і Мефодія, які поклали початок слов’янській писемності:

Писемність – у вірі й любові

  святій, 

У келіях з молитовного світу. 

Міць серцю додасть у житті, 

У коханні розрадить привітно. 

Писемність у кроках до Істини

  йде, 

Йде з вектором мислі угору. 

Кладку наземну з тепла покладе 

У гронах-любистках  узору. 

Рух виважить кожен: у тьмі не

  прямуй 

У літописах шпальт піднебесних. 

Зоряниці свій допис зроблять

  «вживу» 

У митях сторіч, у ризах досвітніх. 

Зміст вишиванки у солов’їному

  світі 

У зливках Сонця Херувими

 мітять.

Писемності правічні перевали –

У вихорі Господніх молитов. 

Слов’янської «глаголиці»

           скрижалі –

У радостях й печалях, наче

  знов... 

Вік 21-й... мовні лабіринти, 

Мефодію й Кириле, щось не так. 

«мір руський» зневажає спів

  сопілки 

І точить злобу «под язик» гармат. 

О, розцвітай, Писемності осново 

З козацьким духом солов’їних

  рим. 

Калини гроно-світ плекає слово 

З любов’ю сили лебединих крил. 

Витвору нації, Гімн Перемоги 

Долає у святості миру дорогу!

l

Серед поетів, які тісно співпрацюють з редакцією нашої  газети не можу не відзначити члена Національних спілок журналістів і краєзнавців України, Почесного громадянина міста Ковеля, поета-пісняра Анатолія Семенюка та педагога, члена літературно-мистецького товариства  «Творчий світ» Ігоря Вижовця. Їх твори часто з’являються на шпальтах «Вістей Ковельщини», за що їм щиро вдячні.

l

Сьогодні, на жаль, реалії життя, які захмарені війною, не завжди викликають бажання насолоджуватися поезією багатьох із нас. І все ж пам’ятаймо: « Поезія – це завше неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Так сказала геніальна Ліна Костенко, і не погодитися з нею неможливо.

Михайло КУЗЬМУК. 

 «Вісті Ковельщини» — одна з небагатьох громадсько-політичних газет  Волині, де регулярно публікують свої творчі доробки шанувальники українського поетичного Слова.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 54

16 травня, п’ятниця

Схід Сонця – 05.29 захід – 21.07. 

Місяць – у Козерозі. 

Прп. Феодора Освяченого. Свт. Олександра Єрусалимського.

17 травня, субота

Схід Сонця – 05.27; захід – 21.08.

Місяць – у Козерозі. 

Всесвітній день телекомунікацій та інформаційного суспільства. 

День науки в Україні.

День пульмонолога.

Свт. Стефана Константинопольського.

18 травня, неділя

Схід Сонця – 05.26; захід – 21.10.

Місяць – у Водолії. 

День пам’ятi жертв політичних репресій. 

День боротьби за права кримсько-татарського народу.

Міжнародний день музеїв.

Неділя 5 після Пасхи, про самарянку. Мчч. Петра, Андрія, Павла, Христини, Олександри, Юлії.

19 травня, понеділок

Схід Сонця – 05.25; захід – 21.11.

Місяць – у Водолії. 

Мч. Парфенія Жовківського.

20 травня, вівторок

Схід Сонця – 05.23; захід – 21.13.

Місяць – у Рибах. 

День банківських працівників України.

Всесвітній день травматолога.

Мч. Олександра. Свт. Олексія Київського.

21 травня, середа

Схід Сонця – 05.22; захід – 21.14.

Місяць – у Рибах. 

День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття в Україні.

Рівноапп. Константина і Єлени.

22 травня, четвер

Схід Сонця – 05.20; захід – 21.15.

Місяць – в Овні.

Міжнародний день біологічної різноманітності. 

Мч. Йоана-Володимира Сербського.

Місячні фази у травні

Спадаючий  Місяць – до 26 травня. 

Новий  Місяць – 27 травня.

Зростаючий Місяць – 28-31 травня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 05.29 захід – 21.07. 

Місяць – у Козерозі. 

Прп. Феодора Освяченого. Свт. Олександра Єрусалимського.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 26

ОВЕН. Будете цiлком здатнi ухвалити важливе i вiдповiдальне рiшення, втiлення якого в життя допоможе здiйснити таємний союзник. Не виключено, що надасте комусь велику послугу. На роботi  вдасться довести свою надiйнiсть i незамiннiсть. 

ТЕЛЕЦЬ. Можуть порадувати дiловi пропозицiї. Проте у цьому є i негативний бік – на радощах можете взяти на себе непосильну ношу i швидко втомитися. Тримайте в таємницi намiри, трохи менше говоріть про те, що збираєтеся робити. 

БЛИЗНЮКИ. Можна розраховувати на швидкий успiх в професiйнiй i творчiй дiяльностi. Позитивний результат може принести спiлкування i обмiн думками.  Не бiйтеся мрiяти i будувати грандiознi плани.

РАК. Панi Фортуна може бути прихильна у сферi кар’єри. Не дозволяйте себе експлуатувати, але i не приховуйте здiбностi. Менше вiрте в обiцянки i об’єктивно розраховуйте сили та можливостi. На початку тижня зможете помiтити i виправити помилки. 

ЛЕВ. Успiх може виявитися на вашому боцi, але ви повиннi докласти зусиль. Проявiть iнiцiативу i заповзятливiсть в чомусь новому, хоча це схвалять не всi. У вихiднi займiться плануванням на найближче майбутнє.

ДIВА. Може виникнути вiдчуття ностальгiї, постарайтеся не засмучуватися. Буде можливiсть помiняти роботу на високооплачуванішу. Станьте  смiливiшими в спiлкуваннi – пора вiдмовитися вiд сумнiвiв i смiливо йти вперед до мети. 

ТЕРЕЗИ. Не варто побоюватися змiн, для них вiдповiдний час. Може сприятливо  вирішитися кар’єрне питання, але про успiхи краще поки не розповідати. В середу iнiцiативу заохотить начальство. 

СКОРПIОН. Тиждень   вiдкриє блискучi кар’єрнi перспективи, варто тiльки бути уважним i не лiнуватися. У справах шукайте для себе користь, але не забувайте враховувати iнтереси партнерiв. Девiз тижня – “Рух вперед!”. Чим бiльше докладете зусиль, тим кращим буде результат. 

СТРIЛЕЦЬ. Слiд якомога менше прислухатися до порад інших, а бiльше довiряти власнiй iнтуїцiї. Доведеться проявити завидне терпiння, iнакше дiловi партнери можуть скористатися вашою нерiшучiстю. Доречними будуть старі зв’язки.

КОЗЕРIГ. Вчiться цiнувати час, дорожити ним. Сприятлива пора для пiдвищення професiоналiзму. Необхiдно бути уважним, щоб не  допускати помилок. У п’ятницю не ганяйтеся за “журавлем в небi”.

ВОДОЛIЙ. Сприятливий час для спiвбесiди при пошуку роботи. В особистому життi необхiдно зiбратися з силами i ухвалити важливе рiшення, яке вплине на подальшу долю. 

РИБИ. Ситуацiя на роботi складатиметься вдало.  Отримаєте шанс бути побаченими i почутими. Професiйнi справи завершаться легко, а будь-якi проблеми вiдійдуть на заднiй план. У вихiднi заради вашого гарного настрою близькi будуть готовi “на подвиг”.

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Будете цiлком здатнi ухвалити важливе i вiдповiдальне рiшення, втiлення якого в життя допоможе здiйснити таємний союзник. Не виключено, що надасте комусь велику послугу. На роботi  вдасться довести свою надiйнiсть i незамiннiсть. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 94

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 12оС.  Вітер північно-східний помірний

В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 4оС. Вітер північно-східний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер північно-східний помірний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність, дощ.  Температура: 4оС. Вітер північний слабкий.

Субота. Мінлива хмарність,   дощ.   Температура: 11оС. Вітер східний помірний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність, дощ.  Температура: 5оС. Вітер північний слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 100С. Вітер північний помірно сильний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 5оС. Вітер північно-західний слабкий.

Понеділок. Мінлива  хмарність, дощ. Температура: 12оС. Вітер північно-східний помірно сильний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 5оС. Вітер північно-західний  слабкий.  

Вівторок. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 14оС. Вітер північно-західний  помірно сильний.   

В ніч на середу. Мінлива хмарність.  Температура: 5оС. Вітер західний слабкий.

Середа. Мінлива хмарність. Температура: 15оС. Вітер західний сильний.

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 12^оС.  Вітер північно-східний помірний

В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 4^оС. Вітер північно-східний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 12^оС. Вітер північно-східний помірний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність, дощ.  Температура: 4^оС. Вітер північний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 47

Шановні читачі!

Поспішаємо повідомити Вам приємну новину: передплата на друге півріччя 2025 року розпочата!

Ось яке повідомлення ми щойно отримали:

“Шановні партнери!

АТ «Укрпошта» інформує, що розпочалася передплатна кампанія на II півріччя 2025 року, із доставкою з липня, в усіх об’єктах поштового зв’язку:

з 1 травня 2025 року – за електронною версією передплатних каталогів на автоматизованих відділеннях;

з 5 травня 2025 року  – за друкованими каталогами на автоматизованих відділеннях та пересувних відділеннях через пристрій 3 в 1 Ве Роst.

Термін проведення передплати на загальнодержавні та місцеві медіа – до 25 червня 2025 року”.

Отож, любі друзі, всім, хто передплатив “Вісті Ковельщини” лише на 6 місяців 2025 року, час подумати про продовження підписки на 2-е півріччя.

Передплатна ціна така:

1 місяць – 77 грн.;  

3 місяці – 191 грн.;

6 місяців (до кінця року) – 362 грн.

Хочемо також повідомити, що серед передплатників, які надішлють або принесуть підписні квитанції до редакції, будуть розіграні оригінальні призи.

Заодно нагадуємо, що триває акція “Подаруйте газету воїну!”. Участь у ній вже взяли небайдужі громадяни, які пожертвували кошти на передплату “Вістей Ковельщини” воїнам ЗСУ, які перебувають на лікуванні  або проходять курс лікування в медичних закладах.

Запрошуємо приєднатися до акції!

Читайте і передплачуйте “Вісті Ковельщини” – газету для Вас і про Вас!

Редакція.

Шановні читачі!

Поспішаємо повідомити Вам приємну новину: передплата на друге півріччя 2025 року розпочата!

Ось яке повідомлення ми щойно отримали:

“Шановні партнери!

АТ «Укрпошта» інформує, що розпочалася передплатна кампанія на II півріччя 2025 року, із доставкою з липня, в усіх об’єктах поштового зв’язку:

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 65

Так склалося, що початок травня цьогоріч особливий. І найбільша його особливість у тому, що українці в ці дні відзначають два величних свята, які можна назвати спорідненими: 4  травня – День жінок-мироносиць, 11 травня – День матері.  У проміжку між ними – Тиждень жінок-мироносиць.

Чому ці свята великі або навіть  величні? З їх нагоди ми вшановуємо її величність Жінку, яка дала життя кожному з нас, виховала й благословила в  самостійне життя. Її любов, тепло душі і серця ми відчуваємо впродовж всього земного буття, аж доки наші мами не полинуть у засвіти, хоча і звідти вони покривають нас омофором любові.

 На  жаль, сьогодні, в умовах жорстокої російсько-української війни нерідко не діти оплакують маму, земний шлях якої зупинився у визначений Богом час, а матері у розпачі і сльозах проводжають в останню дорогу синів, чоловіків, братів, а іноді й самі гинуть, захищаючи другу матір – Україну.

Боляче  і невимовно важко сприймати цю жахливу реальність, спричинену безумством російського правителя путіна та його соратників-бандитів, підтримувану більшістю зомбованого бидлонаселення московії. Але від тої реальності не втечеш і не сховаєшся. Єдине, що нас рятує,  — віра у Господа Ісуса Христа, Який воскрес із мертвих і воскресіння Якого першими засвідчили жінки мироносиці.

То, очевидно, і ми маємо вірити у воскресіння України, перемогу добра над злом. І прикладом у цьому нам слугують і жінки-мироносиці, і матері, які споконвіку боролися за щасливу долю майбутніх поколінь, перемагали найбільші біди і лихоліття, а навіть гинули зі ідеали правди, свободи,  справедливості. Про деяких із них хочу написати, хоча розумію, що уславити подвиг усіх жінок за роки становлення української державності  – це сізіфова праця, бо славних імен в нашій  історії сила-силенна.  

Приклад їх життя і діяльності – це своєрідний смолоскип, який освітлює нам шлях до Перемоги над одвічним ворогом – проклятою  Богом росією петра першого і катерини другої, владіміра лєніна і йосипа сталіна, а тепер путіна та його прихильників.

l

Жіночий героїзм в історії людства не менш, а, може, й більш значимий, аніж героїзм чоловічий. Про це свідчить подвиг жінок-мироносиць, які не злякалися гонінь з боку влади, першими прийшли до Гробу Господнього, побачили Янгола і першими повідомили світові, що Ісус Воістину Воскрес. Їх імена живуть у пам’яті багатьох народів. У Святому письмі згадується сім жінок: Марія Магдалина, Іоанна, Сусанна,  Марія   Клеопова, Соломія, Марфа і Марія.

Під час розп’яття  Христа всі учні Його, крім Іоана Богослова, розбіглися у страху. Але жінки-мироносиці виявилися сильнішими духом за апостолів-чоловіків, і залишилися поруч зі своїм Учителем до самої Його смерті на Хресті. Після Вознесіння Спасителя Його учениці так само, як і учні – чоловіки, розійшлися усім світом з проповіддю Євангелія. 

І в наступні сторіччя  жінки-християнки не раз виявляли більші мужність і стійкість, ніж деякі чоловіки.  Згадаймо  хоча б часи радянських гонінь на Церкву Христову. У ті роки, образно кажучи, повторилася євангелійська історія: чоловіки, боячись переслідувань і глузувань, майже перестали відвідувати храми (за винятком окремих). А віруючі жінки продовжували ходити на служби, таємно від чоловіків хрестили своїх дітей і намагалися їх виховати у вірі, самовіддано супроводжували своїх духовних пастирів у далеких засланнях, самі безстрашно йшли у в’язниці і табори за відмову зректися віри. Великою мірою саме  завдяки енергії, активності, самопожертві жінок в Україні відродилося церковне життя, відбулося становлення Православної Церкви України  – результат зусиль сучасних  жінок-мироносиць.

З цього приводу можна було б згадати імена багатьох ковельчанок та й мешканок району, як і Волині, хоча перелічити всіх просто нереально. Тому не буду цього робити, щоб когось не забути  і не образити. Можу лишень сказати: жінки – це потужна сила, яку треба шанувати і з якою слід рахуватися.

Прекрасна  стать завжди була поруч з чоловіками і в роки національно-визвольних змагань, і в роки боротьби з нацизмом і більшовизмом. Вони й сьогодні – в лавах захисників України, які ведуть боротьбу з російськими окупантами четвертий рік поспіль.

Лиш боротись – значить жить

8 червня ц. р. мине 170 літ від дня народження однієї з найславетніших жінок України – Наталії Кобринської, письменниці, публіцистки, видатної і громадської діячки, засновниці жіночого руху в Галичині. Як засвідчує «Вікіпедія», Наталія Кобринська стояла біля витоків українського жіночого руху, визначивши метою свого життя завдання – возвеличити жінку, залучити її до боротьби за свої права через літературні твори.

1863 року пані Наталія написала оповідання «Пані Шумінська», а через рік –  повість «Задля кусня  хліба». 1864 року в Станіславові (тепер Івано-Франківськ) спільно з Оленою Бажанською заснували першу українську  жіночу  організацію «Товариство руських жінок». Згодом у червні 1887 року разом з Оленою  Пчілкою підготували й видали альманах «Перший вінок» — антологію жіночої творчості.

До створення альманаху долучилися найталановитіші жінки Наддніпрянщини та Заходу України: Олена Пчілка, Леся Українка, Дніпрова Чайка, Людмила Старицька, Уляна Кравченко, Алла Павлик, Олеся Бажанська. Можна собі уявити, яке величезне значення для піднесення жіночого, а, отже, й загальноукраїнського національно-демократичного руху мало це унікальне видання, яке Іван Франко назвав одним  з  найкращих і найбагатших змістом  видань десятиліття.

Свою громадську і літературно-журналістську діяльність Наталія Кобринська продовжувала впродовж всього свого життя. Померла вона 22 січня 1920 року в Болехові, де згодом зусиллями  Богдани  Левинської та  Єлизавети Антонович було утворено філію «Союзу Українок».

За Бога, правду 

і народ

Історія створення «Союзу Українок», про який згадано вище, надзвичайно цікава. Вона свідчить про високий національний дух, відвагу і вірність українській національній ідеї тогочасного жіноцтва. Згадаймо ж деякі факти  на підтвердження цієї тези.

Як інформує  «Вікіпедія», 21 лютого 1917 року з ініціативи так званого «Кружка  (осередку – авт.) імені Ганни Барвінок» відбувся з’їзд львівських жінок, на якому було створено «Союз Українок» з центром у Львові. Його організаційним ядром стали 14 філій та 11 гуртків «Жіночої громади», яка активно працювала в ті роки. На початку серпня 1919 року  з ініціативи Бланки Баран, Іванни Одриної  та Марії Струтинської жінки Наддніпрянщини та Галичини зустрілися у Кам’янці-Подільському і проголосили  створення загальноукраїнського «Союзу Українок». А вже 1921 року у Львові відбувся установчий з’їзд за участю 312 делегаток від різних жіночих організацій Галичини, Волині, Буковини.  З’їзд схвалив Статут новоствореної організації.

Зайве нагадувати, яким складним був той період історії України. Значна частина українських земель знаходилася під іноземною владою. І все ж, не дивлячись на всі труднощі і перепони,  «Союз Українок» почав свою роботу, спрямовану на виховання  нового типу української громадянки, активізацію політичної і громадської діяльності членкинь  Союзу, які у  травні 1933 року не побоялися у спеціально прийнятій резолюції засудити Голодомор  в радянському союзі, де найбільше потерпіла Україна.

1938 року польська влада заборонила діяльність «Союзу Українок» на декілька місяців, а  вже повністю організація була заборонена і ліквідована з приходом в Західну Україну «перших совєтів» у 1939 році. І лише в 1991 році, з проголошенням державної Незалежності України,  утворена Всеукраїнська громадська організація «Союзу Українок», філії якої стали функціонувати на Волині, в тому числі – у Ковелі.

Щоправда, ще раніше у 1989 році «Союз Українок» відновив свою діяльність у Львові. Серед тих, хто в умовах тоталітарної системи не боявся, як-то кажуть йти на барикади, були Катерина Стеценко, Олена Суслова, Галина Дацюк, Надія Самуляк, Надія Харчук, Олена Замостян   та  інші. З 1991 по 2001 р. р. спілку очолювала Атена Пашко, дружина В’ячеслава Чорновола. 

Цікавою, хоч і трагічною  є життєпис  ковельської філії «Союзу Українок». Створена вона була 1928 року,  про що детально розповідала наша газета у серії матеріалів, підготовлених до друку активісткою громадсько-політичного життя Аллою Поляковою  (на жаль, покійною). Вона ж очолила філію, відроджену з ініціативи цієї невгамовної й патріотичної жінки 2000 року за підтримки багаточисельних соратниць. 

Тим, кому цікаво ознайомитися із статтями  пані Алли, рекомендую звернутися до архіву газети «Вісті Ковельщини», які є в мережі інтернет. До речі, пам’ять  Алли Полякової увічнено меморіальною дошкою, яка встановлена на приміщенні культурно-просвітницького центру в Ковелі. 

Нагадаю лишень, що установчі збори громадської організації «Ковельська міська філія «Союзу Українок», відбулися 26 вересня 2000 року. «Першопрохідцями» стали Єлизавета Бондюк, Галина Гнатюк,  Алла Полякова, Муза Філічкіна, Валентина Шепшелей, Інна Шворак, Марія Хотинська, Олена Юрченкович, Ніна Байчук, Олександра Кузьмич, Оксана Мулярчук, Марія Юзефович, Анна Мадараш, Галина Микулич, Мирослава Гудим, Ніна Сомська, Іраїда Чорна, Мирослава Пришляк, Галина Омельчук, Євгенія Ковальчук.

«Союзянки» постійно перебували і перебувають в епіцентрі важливих подій в житті держави. Помаранчева революція, революція Гідності та волонтерський рух стали частиною життя Галини Лічман, Олександри Кузьмич, Світлани Рудь, Антоніни Гладун, Катерини Бородюк, Раїси Хвещук. Багато корисних справ – на рахунку Ніни Горик,   Галини Голубович, Ніни Габрилевич. Частина жінок, неспокійних душею і серцем, відійшли у засвіти. Вічна їм пам’ять!

Нині ковельську філію «Союзу Українок» очолює Лілія Єгорова. В мережі Фейсбук є сторінка «Союзу Українок» Ковельщини” (група профілю Валентини Клюнтер). Група є загальнодоступною і налічує понад 40 учасників. Можна лишень подякувати організаторці пані Валентині Клюнтер, відомій волинській поетесі, членкині Національної спілки краєзнавців України, великій патріотці рідного краю за активну участь і в соціальних мережах, і в творчому житті, і в громадсько-політичній діяльності. Нових Вам успіхів і звершень,  пані Валентино!

Мамина  доля: трагічна і прекрасна 

Пишучи про «Союз Українок», діяльність в Україні, на Волині і в Ковелі, відчуваю почуття гордості за мою маму Людмилу Павлівну, яка теж була членкинею  цієї спільноти, за що пізніше радянська влада жорстоко її покарала, виславши вагітною у далекий Казахстан.

Про життя і поневіряння мами я уже якось писав, а тут хочу лише нагадати окремі епізоди з її біографії. Вона з однодумцями-«союзянками» в чомусь повторила подвиг жінок-мироносиць, не злякавшись переслідувань властей – спочатку польських, а потім  совєтських.

Отож,  пропоную уривки зі «Слова про маму», надрукованого 26 вересня 2013 року у «Вістях Ковельщиини»: 

 «В цьому році 27 вересня моїй  мамі Людмилі Павлівні виповнилося б 100 років. Розумію, що дожити до цього дня їй, людині, котра витримала депортацію у далекий і холодний Казахстан разом із старшим моїм братом Васильком (тоді крихітним малятком, бо народився у тамбурі вагона 16 квітня 1940 року), зазнала шантажу і переслідувань від спецслужб, заробляла на хліб у голодні повоєнні роки важкою учительською працею, їй у будь-якому випадку не судилося. 

Пішла вона від нас у Вічність занадто рано –  через місяць після дня свого народження у 1990-му році. Недоживши до проголошення Незалежності України, боротьбі за яку  разом із братом і чоловіком віддала стільки сил й молодечої енергії. На жаль, брата і чоловіка розстріляли більшовики в ковельській в’язниці у червні 1941 року, коли мама була у засланні і навіть не знала, що з її рідними. 

Іноді кажуть: “Доля розпоряджається людиною”. В цьому переконалася й мама. Адже в 1935 році у неї був реальний шанс виїхати із родиною подруги Ольги в Канаду. Тоді багато українців подалися за океан на заробітки і там залишилися. Але не судилося: подруга поїхала, а мама залишилася, щоб пройти довгу дорогу на Голгофу.

Сім’я Ольги Юсипчук-П’ясецької нормально облаштувалася в Канаді, працею, хоч і нелегкою, зуміла здобути достаток і благополуччя. А найголовніше – не зазнала жахіть сталінського терору. У 1980-их роках пані Ольга приїжджала в Україну (вона могла дозволити собі таку розкіш декілька разів), а її подруга, отримуючи мізерну пенсію, була змушена приймати від неї скромні подарунки, які були далеко не зайвими для батьків.

Нещодавно з матеріалів, з якими мене  ознайомила голова Ковельської філії “Союзу Українок” Алла Полякова, я дізнався, що мама (тоді Людмила Морозович) разом з подругою Ольгою Юсипчук (тоді – П’ясецькою) були членкинями турійської філії “СУ”, створеної 1929 року.  Очолила її Ольга Козловська. “Союзянок” у Турійську  налічувалося близько двадцяти, і серед них перебувала й мама.

Довідався я й про те, що “Союз Українок”  не була політичною, а культурно-освітньою організацією. Його членкинями організовувалися курси крою і шиття для дівчат, готувалися до постановки п’єси і концерти. І хоч діяльність “Союзу Українок” перебувала під постійним наглядом поліції, польські власті  його не забороняли. 

Так склалося, що початок травня цьогоріч особливий. І найбільша його особливість у тому, що українці в ці дні відзначають два величних свята, які можна назвати спорідненими: 4  травня – День жінок-мироносиць, 11 травня – День матері.  У проміжку між ними – Тиждень жінок-мироносиць.

Чому ці свята великі або навіть  величні? З їх нагоди ми вшановуємо її величність Жінку, яка дала життя кожному з нас, виховала й благословила в  самостійне життя. Її любов, тепло душі і серця ми відчуваємо впродовж всього земного буття, аж доки наші мами не полинуть у засвіти, хоча і звідти вони покривають нас омофором любові.

  

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 77

45 років тому за скеруванням адміністрації  культурно-освітнього училища в Луцьку прийшла на роботу до Голобського будинку культури Людмила Федорівна Клинова (Климчук тоді). І завирувала робота.

Заспівали хористи не тільки в будинку культури. Були створені хори в трудових колективах. Жодна урочистість в селищі не обходилася без духового оркестру, троїстих музик. А ще – танців. І досі дивно, як вдалося на той час молодому керівнику об’єднати хлопців і дівчат в красивий український танець. 

Переді мною – наша «районка» тих років зі світлинами. Журналістка Світлана Мельянчук писала про один із концертів:  «Не можна було не заслухатись піснею «Осінь», яка виконана на професійному рівні учасниками художньої самодіяльності будинку культури у складі Людмили Клімчук, Зіни Хомчук, Наталії Щур. Вони наче намалювали трепетну акварель золотистої осінньої пори». А танець – це була новинка не тільки для селища.

Звичайно, протягом усіх років пісенний репертуар змінювався. Одні артисти відходили, приходили інші. Але кожна пісня – це наше життя:

Все у думках ожива – і

  луги у зелених отавах,

І гніздо ластовинне під

  дахом старого хлівця.

І дуплиста верба, що

 вдовою схилилась над

           ставом – 

Все, що у спадок

 лишилось  назавжди від

        мами й отця. 

Коли говорити про керівника художнього колективу нині, то треба підбирати спеціальні слова, бо в цій жінці поєдналися найкращі риси людини – доброта, краса, людяність, талант, господарність, вміння впевнено йти по життю. Так, були розчарування, коли починала роботу. Будинок культури знаходився у пристосованому старому приміщенні. 

Зал тісний, сцена мала, кабінетів для гурткової роботи не було. Але прагнення працювати завжди увінчувалося успіхами, бо трудилася з великою відповідальністю, високою майстерністю, знаннями, умінням, знаходила шлях до людських сердець. Високими організаторськими здібностями, красива, талановита жінка, залюблена у все прекрасне, зуміла об’єднати людей.

Збігали роки, настали часи, коли на «культуру» почали звертати більше увагу. А, може, просто побачили активну роботу закладу культури?

«Нам пощастило. З приходом Віталія Карпюка на посаду голови райдержадміністрації, – згадує нині Людмила Федорівна, – нас переселили в чудове приміщення кінотеатру. Але з часом тут необхідно було провести ремонтні роботи. У короткі строки  замінили покрівлю (провели реконструкцію), встановили індивідуальне опалення, зробили капітальний ремонт кабінетів, сцени, глядацького залу, фойє. Звичайно, пізніше  щось змінювали, але основні роботи провели завдяки Віталію Володимировичу». 

Хоча в нашій країні нині нелегкі часи, бо війна, але ми живемо подіями фронту, допомагаємо нашим воїнам і віримо в неминучу Перемогу. Тому беремо участь у всіх благодійних концертах, щоб людям підняти дух, вселити у серця віру, хоч трохи втамувати біль. 

l

Перегортаючи в уяві  сторінки творчої діяльності «Чарівниць», до дрібниць пам’ятаю їх злети і невдачі, всі ті добрі справи, які вони  творили. Я би сказала, що цей творчий колектив є візитною карткою селища, бо користується заслуженим авторитетом, є улюбленцем голобчан. До речі, довгий час колектив був просто «тріо». Саме слухачі і дали їм таку назву, бо завжди лунало із залу на концертах: «Наші «чарівниці!». Ось і прийшла до тріо така назва.

Люблю цей співучий, талановитий колектив – від них віє спокоєм, теплом. Зачаровують завжди своїм неповторним співом. З ними пройшли і пережили багато. В пам’яті – концерти, вечори, поїздки, переживання, успіхи. Де б не були – овації, море аплодисментів і колись, і тепер.

Дякую Андрію Мигулі, бо з приходом його на роботу  у відділ культури зробив все для  того, щоб тріо “Чарівниці” отримало  звання Народного аматорського колективу.

Здається, недавно було, а вже літа до осені добігають. У спогадах Людмили Федорівни оживають  щемливі миті  дитинства в Скулині у дуже співучій родині. Мама мала чудовий голос, співала на святах в сільському і церковному хорах. Свій талант передала донькам, бо в родині співали всі три сестри. Свої виступи Людмила Федорівна починала ще в шкільному хорі. Був випадок, коли проводили огляд художньої самодіяльності шкіл. Вона заспівала пісню «Степом, степом». Завдяки їй школа в огляді зайняла  перше місце. Звичайно, впродовж свого творчого життя отримала багато подяк, грамот,  але ту, першу, не забула до цих пір.

І Зіна Володимирівна Хомчук, і Наталія Сергіївна Щур завдячують долі, що колись їх Людмила Федорівна зуміла об’єднати в такий чудовий колектив. У них – гарні голоси, вони вміло  «вплітаються» в гаму пісенних звуків, створюючи прекрасний, задушевний спів.

Наталія Щур:  “Згадую, яка співуча родина була в мами у Радошині. Важко було, робота в колгоспі, домашнє господарство вимагало часу, але, де б не були, співали. В селах у ті часи лунали пісні вечорами. Люди збирались то в одному кутку  села, то в іншому, а пісні звучали скрізь” (до речі, пані Наталія – з першого дня в колективі, їздила з концертами в села).

“Моє життя, – продовжує вона, – тісно пов’язане з піснею. Співаю я в «Чарівниці» , вже багато років керую ветеранським хором «Червона калина», який також носить звання Народного аматорського колективу. Співаю в церковному хорі Свято-Георгіївського храму. Співати у ньому – це благодать, яку не можна передати словами, а тільки відчувати серцем”.

Розмову продовжує Зінаїда Хомчук: 

“Ми не просто колектив – ми сім’я. Живемо турботами одна одної. В Наталії син в ЗСУ – хвилюємось всі. У мене дуже гарно співала мама Євгенія, яка часто брала на репетиції до сільського будинку культури. Ми часто їздили виступати в сусідні села, цікаво було, от і привчилась, призвичаїлась до пісні. Люблю різні пісні, але душа лежить до наших українських. Маю сина священника, тож дорогий і церковний спів”. 

Зінаїда Володимирівна «багата» бабуся – 9 онуків(!).

Вдячні долі жінки за те, що колись їхні життєві дороги перетнулися, а їх талант співати відкрила пані Людмила, яка згуртувала, об’єднала і протягом десятиліть збагачувала репертуар, вселяла надію на успіх. А найголовніше полягає в тому, що в їхньому колективі постійна щемлива мамина пісня – як пам’ять, як дар Божий: 

Мамо моя, мамо моя,

       голубко сива,

Скільки біди, скільки

  тривог ти пережила,

Мамо моя, рідна ненько,

Дай, я тобі поклонюся

     сьогодні низенько.

Своє жіноче щастя Людмила Федорівна знайшла теж в селищі. У вихорі народного танцю кружляли вони з майбутнім чоловіком Василем. Обоє гарні, талановиті. Ось і поніс їх танець у вир спільного життя. Господь подарував двох прекрасних донечок. Людмила Федорівна уміла свій побут і роботу будувати так, що встигала скрізь. Вона – чудова мама, любляча дружина, надзвичайно турботлива бабуся. В родині підростають четверо онуків. А яка гарна господиня, жінка – все у неї і росте, і цвіте, і родить.

У ті часи робота закладу культури була «на висоті», хоча й вимоги високі. Три дні на тиждень – танці до пів ночі. Для жінки то нелегко. Правда, вдома був надійний «тил». До всіх урочистих подій, свят, дат готували концерти, тематичні вечори, організовували поїздки в села. Та й графік роботи закладу культури був таким, щоб люди після роботи, у вихідні могли відвідати клуб, бібліотеку.

Більше 10 років Людмила Клинова віддала районному будинку культури, який діяв на базі селищного. Та й нині всі троє є солістами хору «Сузір’я» Будинку мистецтв, церковних хорів.

І ще хотілося б відзначити, що майстрині співу часто допомагали ветеранському хору, та й це роблять і нині. А скільки провели вечорів вшанування ветеранів війни, праці! І все цікаво, творчо. 

– Пісня – то моя доля, – часто мовить Людмила Федорівна. – Це й відпочинок, і насолода, і духовність, і радість. Вдячна долі, що впродовж всього життя разом зі мною – друзі, добрі, чуйні, розуміючі, а з ними – пісня.

l

Не статтю треба готувати про цей чудовий колектив, а книгу писати, ілюстровану світлинами. Бо доки творила  ці рядки, пам’ять відновила «калейдоскоп» наших спільних поїздок – в Ратне, Луцьк, Ковель, Холм, Кобрин. А скільки було зустрічей, вечорів! Таке не забувається.

І впродовж усіх років музичний супровід забезпечує безвідмовний, талановитий Микола Щесюк. Без нього, можливо, не було б такого  успіху.

У кожної з героїнь моєї розповіді своє життя, а пісня – спільна. Нехай вона і надалі чарує вдячних слухачів.

Добра вам, милі «чарівниці»! Нехай Господь посилає своє благословення, наділяє здоров’ям, щастям, родинним теплом!

Хочу висловити сердечне побажання словами Людмили Клинової, які вона багато років дарує своїм слухачам:

Хай світить Сонце у Ваше

 віконце,

І посилає багато любові й

 тепла,

Хай Ваша доля не знає

 горя, 

А у Вашому серці –

       завжди доброта!

Валентина Січкар, 

громадський кореспондент газети «Вісті Ковельщини».

45 років тому за скеруванням адміністрації  культурно-освітнього училища в Луцьку прийшла на роботу до Голобського будинку культури Людмила Федорівна Клинова (Климчук тоді). І завирувала робота.

Заспівали хористи не тільки в будинку культури. Були створені хори в трудових колективах. Жодна урочистість в селищі не обходилася без духового оркестру, троїстих музик. А ще – танців. І досі дивно, як вдалося на той час молодому керівнику об’єднати хлопців і дівчат в красивий український танець. 

Переді мною – наша «районка» тих років зі світлинами. Журналістка Світлана Мельянчук писала про один із концертів:  «Не можна було не заслухатись піснею «Осінь», яка виконана на професійному рівні учасниками художньої самодіяльності будинку культури у складі Людмили Клімчук, Зіни Хомчук, Наталії Щур. Вони наче намалювали трепетну акварель золотистої осінньої пори». А танець – це була новинка не тільки для селища.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 62

В останній день квітня у рамках профорієнтаційної роботи ДНЗ «Ковельський центр професійно-технічної освіти» провів урочистий День відкритих дверей. 

До цієї події ретельно готувався педагогічний і учнівський колектив. Були організовані різноманітні локації, які відображали кожну професію. 

На захід завітали представники міської влади Віктор Жигаревич, Юрій Дідковський, учні та батьки  шкіл міста і Ковельського району.

Свято розпочалося з виконання Державного Гімну України. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять Героїв, які загинули за незалежність  і суверенітет України у російсько-українській війні. Ведучі дійства Юрій Гузар і Аліна Колеснікова ознайомили з професіями, за якими навчаються у закладі. У своєму виступі директор центру Сергій Антонюк розповів про престижність робітничих професій і  перевагами навчання.

Щоб гості цікаво та корисно провели час, були організовані екскурсії навчальним закладом, майстер-класи, де учні шкіл  мали змогу не лише спостерігати за процесом, а й брати активну участь.

Сподіваємось, що наші зусилля були недаремними, і кожен, хто завітав до нас на День відкритих дверей, зробить свій вибір – навчатись у Ковельському центрі ПТО.

Дорогі абітурієнти! Запрошуємо вас на навчання у наш центр і пропонуємо такі професії: 

на базі базової загальної середньої освіти  (9 класів) з отриманням повної загальної середньої освіти

u Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування;

u Токар; слюсар з ремонту колісних транспортних засобів;

u Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів; електрозварник ручного зварювання;

u Кравець; вишивальник;

u Штукатур, лицювальник-плиточник;

uВерстатник деревообробних верстатів, столяр будівельний;

u Монтажник санітарно-технічних систем і устаткування; електрозварник ручного зварювання.

Термін навчання – 3 роки.

На базі повної загальної середньої освіти (11 класів)

u Електрогазозварник 

Термін навчання – 10 місяців.

Дякуємо всім, хто завітав до нас на свято!

Людмила Рихлюк,

   завідувачка бібліотеки Ковельського центру ПТО.

В останній день квітня у рамках профорієнтаційної роботи ДНЗ «Ковельський центр професійно-технічної освіти» провів урочистий День відкритих дверей. 

До цієї події ретельно готувався педагогічний і учнівський колектив. Були організовані різноманітні локації, які відображали кожну професію. 

На захід завітали представники міської влади Віктор Жигаревич, Юрій Дідковський, учні та батьки  шкіл міста і Ковельського району.

Свято розпочалося з виконання Державного Гімну України.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 52

9 травня, п’ятниця

Схід Сонця – 05.40 захід – 20.57. 

Місяць – у Терезах. 

День Європи в Україні.

Свт. Миколая Чудотв. 

10 травня, субота

Схід Сонця – 05.38; захід – 20.58.

Місяць – у Скорпіоні. 

Ап. Симона Зилота. Блж. Таїсії.

11 травня, неділя

Схід Сонця – 05.36; захід – 21.00.

Місяць – у Скорпіоні. 

День матері в Україні.

Неділя 4 після Пасхи, про паралізованого. Рівноапп. Кирила та Мефодія.

12 травня, понеділок

Схід Сонця – 05.35; захід – 21.01.

Місяць – у Скорпіоні. 

Міжнародний день медичної сестри. 

Свт. Епіфанія Кіпрського. Прп. Амфілохія Почаївського.

13 травня, вівторок

Схід Сонця – 05.33; захід – 21.03.

Місяць – у Стрільці. 

Прмч. Макарія Канівського. Мч. Олександра Римського.

14 травня, середа

Схід Сонця – 05.32; захід – 21.04.

Місяць – у Стрільці. 

Переполовення П’ятд. Прп. Микити Києво-Печер. Мч. Максима.

15 травня, четвер

Схід Сонця – 05.30; захід – 21.06.

Місяць – у Козерозі. 

Всесвітній день вишиванки. 

Міжнародний день сім’ї. 

Міжнародний день захисту клімату.

Прп. Пахомія Великого.

Місячні фази у травні

Зростаючий Місяць – до 11 травня. 

Повний Місяць – 12 травня.

Спадаючий  Місяць –13-26 травня. 

Новий  Місяць – 27 травня.

Зростаючий Місяць – 28-31 травня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 05.40 захід – 20.57. 

Місяць – у Терезах. 

День Європи в Україні.

Свт. Миколая Чудотв. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 42

ОВЕН. Може зрости iнтерес до всього, що оточує. Зможете належно оцiнити своє мiсце в життi i навiть зрозумiти, що важливе, а що нi.  Вам під силу зацiкавити потрiбних людей iдеями i отримати вiд них пiдтримку. Якщо не лiнуватиметеся, зможете отримати надбавку до зарплати.

ТЕЛЕЦЬ. Тиждень може вiдкрити несподiванi можливостi. Завдання, якi ранiше здавалися недоступними, тепер зможете вирiшити  легко. Багато ваших  проєктів успiшно завершуватимуться. Можна розраховувати на солiдний прибуток.

БЛИЗНЮКИ. Нинi будь-яка ваша iнiцiатива має високi шанси виявитися результативною, особливо якщо проявите активнiсть i аналiтичнi здiбностi. Можливі виконання найзухвалiших i найчестолюбнiших бажань, отримання  заслуженого визнання. 

РАК. Може  переслідувати занепокоєння. Постарайтеся тверезо оцiнити ситуацiю i усвiдомити, що насправдi у вас все добре. Якщо ранiше приховували свої здiбностi,  настав час вiдкрити їх для довколишніх. 

ЛЕВ. Пригадайте про старих друзiв, запросiть їх в гостi або хоча б зателефонуйте, щоб дізнатися, як у них справи. Бажано навести лад в думках, документах, речах i планах, вiдчуєте внутрiшню легкiсть i душевну рiвновагу. 

ДIВА. Може  виникнути мотив задуматися про змiни в життi.  Стосунки з довколишніми стануть кращими, вас практично у всьому супроводитиме гармонiя. В кiнцi тижня  може надійти багато цiкавих дiлових або дружнiх пропозицiй.

ТЕРЕЗИ. Цей тиждень може виявитися вирiшальним в справах, що накопичилися.  Не створюйте зайвих проблем прагненням все тримати пiд контролем. Будьте уважнi у фiнансових справах i  на старті нових проєктiв.

СКОРПIОН. Перша половина тижня буде продуктивніша, нiж друга, тому всi важливi справи краще планувати на понедiлок i вiвторок. Постарайтеся адекватно  зважувати вашi сили – зараз не  сприятливий час для трудових подвигiв. Краще зробити менше, але якiсно. 

СТРIЛЕЦЬ. Можна смiливо замислювати щось грандiозне i не боятися залишитися без пiдтримки. Але не старайтеся постiйно бути у перших рядах, деколи краще вiдступити в тiнь. В середу можливi несподiванi новини i додаткові клопоти.

КОЗЕРIГ. Тиждень сприятливий для творчостi i для вiдпочинку, але дуже багато працювати не варто, якщо не хочете пiдiрвати здоров’я. Вашi незвичайнi iдеї можуть здивувати  колег, але утiлювати цi плани доведеться самостiйно. 

ВОДОЛIЙ. Будете схильнi до деякого снобiзму. В середу вiд начальства краще триматися подалi, його може дратувати ваша активнiсть. У особистому життi вiрогiднi приємнi i хвилюючi подiї.

РИБИ. Тиждень сприятливий для налагодження нових зв’язкiв, можете розраховувати на допомогу друзiв. В середу  надійде iнформацiя, яка, ймовiрно, сильно вас порадує i відкриє новi можливостi для самоудосконалення. 

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Може зрости iнтерес до всього, що оточує. Зможете належно оцiнити своє мiсце в життi i навiть зрозумiти, що важливе, а що нi. Вам під силу зацiкавити потрiбних людей iдеями i отримати вiд них пiдтримку. Якщо не лiнуватиметеся, зможете отримати надбавку до зарплати.

ТЕЛЕЦЬ. Тиждень може вiдкрити несподiванi можливостi. Завдання, якi ранiше здавалися недоступними, тепер зможете вирiшити  легко. Багато ваших  проєктів успiшно завершуватимуться. Можна розраховувати на солiдний прибуток.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 182

Четвер. Переважно ясно. Температура: 19оС.  Вітер північно-західний  помірно сильний.

В ніч на п’ятницю: Ясно. Температура: 5оС. Вітер південно-західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 23оС. Вітер південний   помірно сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 11оС. Вітер південний помірний.

Субота. Мінлива хмарність,   дощ.   Температура: 17оС. Вітер західний сильний.

В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 4оС. Вітер західний  слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 150С. Вітер північний помірний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 7оС. Вітер західний слабкий.

Понеділок. Мінлива  хмарність, дощ. Температура: 13оС. Вітер західний помірно сильний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 12оС. Вітер західний  слабкий.  

Вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 16оС. Вітер західний  помірний.   

В ніч на середу. Мінлива хмарність.  Температура: 8оС. Вітер західний слабкий.

Середа. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 15оС. Вітер західний помірний.

Четвер. Переважно ясно. Температура: 19^оС.  Вітер північно-західний  помірно сильний.

В ніч на п’ятницю: Ясно. Температура: 5^оС. Вітер південно-західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 23^оС. Вітер південний   помірно сильний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 53

В новітній історії України багато гасел радянських часів втратили свою актуальність, а тому цілком справедливо «списані в архів».

І все ж одне з них, а саме «Слава праці!», на нашу думку, варто зберегти й широко пропагувати. Невипадково, мабуть, колишнє «червоне» свято Першотравня у 2017 році Верховна Рада України перейменувала на День праці. Так воно називається й сьогодні, і в цьому є глибокий зміст.

Саме ефективна і продуктивна праця є основою економічної, оборонної і політичної могутності будь-якої держави. В тому числі – України, яка четвертий рік поспіль мужньо протистоїть зухвалому московському агресору. У час, коли воїни ЗСУ, бійці тероборони захищають наші рубежі зі зброєю в руках, трудівники тилу допомагають їм, сумлінно працюючи на заводах і фабриках, полях і фермах, в закладах освіти і науки, охорони здоров’я і соціальної сфери. Це дає змогу посилювати волонтерський рух, забезпечувати наших захисників продуктами харчування, грошима, іншими необхідними речима.

Але чи завжди ми належною мірою шануємо працю робітника, селянина, вчителя, лікаря, представника інших професій? На жаль, ні. А справжній патріотизм починається з любові до праці, готовності жертвувати своїми матеріальними інтересами заради інтересів суспільства. Адже невипадково більшість мужніх захисників України, які загинули на полі бою або продовжують воювати, – вихідці з трудівничих сімей, люди, які пройшли до призову в армію школу трудового гарту.

Пишучи ці рядки, ми не маємо наміру виправдовувати чи реабілітовувати стару систему виховання і навчання. Просто хочемо нагадати істину: праця – основа життя.

Тож – честь праці! 

В новітній історії України багато гасел радянських часів втратили свою актуальність, а тому цілком справедливо «списані в архів».

І все ж одне з них, а саме «Слава праці!», на нашу думку, варто зберегти й широко пропагувати. Невипадково, мабуть, колишнє «червоне» свято Першотравня у 2017 році Верховна Рада України перейменувала на День праці. Так воно називається й сьогодні, і в цьому є глибокий зміст.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 60

У квітучу травневу пору, коли природа, пробудившись від зимового сну, обдаровує нас сонячним  теплом, чарує буянням зелені, вражає цвітінням садів, мама подарувала життя Оксані Степанівні ГАЛАЗЮК – чудовій людині, чарівній жінці, вірній подрузі. Вона володіє прекрасними людськими якостями: гострим розумом, мудрістю, щирістю, вірністю, добротою, сердечністю, оптимізмом, ніжністю і привабливістю.

Оксана Галазюк присвятила життя охороні здоров’я. Нині працює головною медичною сестрою Ковельського МТМО.  Адміністрація, колеги по роботі шанують її за високий професіоналізм, організаторські здібності. Вона – надзвичайно відповідальна у виконанні службових обов’язків, принципова у ставленні до колег по праці, чуйна й уважна до пацієнтів, яким завжди готова прийти на поміч.

Оксана Степанівна – справжня Берегиня сім’ї і родини. Разом із вірним супутником життя Андрієм Петровичем виховала двох синів – Олександра та Андрія, любов’ю і повагою оточила маму Олександру Олександрівну і свекруху Віру Яківну, брата Василя. Жінка  – дбайлива господиня у домі, чудовий кулінар і кондитер.

4 травня пані Оксана відзначатиме свій ювілейний день народження. З цієї нагоди сердечно бажаємо їй здоров’я, родинного благополуччя, Божої опіки та любові, а найголовніше – переможного миру в Україні, здійснення всіх мрій і задумів!

Хай благодать Господь Вам

  посилає

На кожен день, годину, кожну 

 мить,

Від недуг, бід і лиха захищає!

     Хай Божа Мати Вас благословить!

З повагою – рідні та друзі.  

У квітучу травневу пору, коли природа, пробудившись від зимового сну, обдаровує нас сонячним  теплом, чарує буянням зелені, вражає цвітінням садів, мама подарувала життя Оксані Степанівні ГАЛАЗЮК – чудовій людині, чарівній жінці, вірній подрузі. Вона володіє прекрасними людськими якостями: гострим розумом, мудрістю, щирістю, вірністю, добротою, сердечністю, оптимізмом, ніжністю і привабливістю.

Оксана Галазюк присвятила життя охороні здоров’я. Нині працює головною медичною сестрою  

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 50

Ковельська районна державна лікарня ветеринарної медицини повідомляє, що відповідно до «Плану протиепізоотичних заходів з профілактики основних інфекційних хвороб тварин на 2025 рік», рішенням Державної протиепізоотичної комісії при облдержадміністрації» (протокол №1 від 12. 03. 2025 року)   з 1 травня цього року, на території Ковельського району Волинської області заплановано проведення весняної кампанії вакцинації диких м’ясоїдних тварин проти сказу методом наземного розподілу принад з вакциною.

Під час  кампанії  буде  оброблено 5900 км2 площі  Ковельського району. При цьому  будуть  застосовуватись  спеціальні приманки  із антирабічною  вакциною для диких  м’ясоїдних, яка  безпечна для людей та інших  тварин.

Приманка  має  вигляд  невеликих  брикетів  розміром  із  сірникову  коробку  (3 см на 5 см), із  запахом  м’ясокісткового  борошна. У середині  – желеподібна  капсула з  високоімунною  вакциною  проти  сказу.      

Розкидання  вакцини  буде  проводитись  наземним  розміщенням  принад  біля  лісових та  сільськогосподарських угідь, поза  територіями  населених  пунктів, навколо водоймищ, боліт, канав, вздовж польових доріг та  автошляхів.  Дані  заходи забезпечать створення стійкого імунітету у диких тварин,  котрі є основними  розповсюджувачами  збудника  сказу.

Тривалість  проведення пероральної імунізації  становитиме 14 днів. 

Звертаємось до  мешканців  громади  з  проханням  із розумінням поставитись до заходів  з вакцинації  диких  м’ясоїдних тварин. При  виявленні  принад  не руйнувати їх, не брати  в руки, не переносити з місця, а  залишати  привабливими  для тварин.

Просимо не перешкоджати працівникам в їх роботі. Заздалегідь дякуємо за  розуміння!

Сергій ПРОЖИЖКО,

в. о. начальника Ковельської районної державної лікарні ветеринарної медицини. 

Ковельська районна державна лікарня ветеринарної медицини повідомляє, що відповідно до «Плану протиепізоотичних заходів з профілактики основних інфекційних хвороб тварин на 2025 рік», рішенням Державної протиепізоотичної комісії при облдержадміністрації» (протокол №1 від 12. 03. 2025 року)   з 1 травня цього року, на території Ковельського району Волинської області заплановано проведення весняної кампанії вакцинації диких м’ясоїдних тварин проти сказу методом наземного розподілу принад з вакциною.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 50

В червні виповниться сім років, як я прийшла працювати  на посаду голови Старовижівської районної організації Товариства Червоного Хреста України. За плечима було 38 років трудового стажу на різних посадах у Старовижівській районній газеті «Сільські новини», редактора районного проводового радіомовлення. Але нова робота мене не лякала, бо багато років волонтерила, допомагала місцевим «червонохрестівцям»  проводити акції, знала їхні обов’язки. 

Особливих вимог і не було: реалізувати благодійні квитки, залучити людей у члени Товариства Червоного Хреста України, провести акції, здати звіти про виконану роботу.

Але з кожним роком  обласний комітет, який очолює Валентина Пришко, реалізовував нові проєкти, які підхоплювали районні організації та втілювали їх в життя.

Сьогодні  Старовижівська районна організація Товариства Червоного Хреста України (так ми поки що називаємося до реорганізації, яка відбудеться в нинішньому році)  — це потужний колектив з 12 осіб, який працює на благо людей.

З травня 2022 року у нас стартував проєкт «Догляд вдома та підтримка  людей літнього віку, осіб з інвалідністю та їх сімей», який фінансується німецьким Червоним Хрестом. Буквально за лічені дні ми в селищі та селах району спільно з головами громад віднайшли найнезахищеніших самотніх людей, які потребували сторонньої допомоги. Таким чином нам вдалося охопити 45 стареньких. 

Сьогодні їх доглядають дев’ятеро соціальних помічників. Це Світлана Смаль, Лариса Міндер, Наталія Костючик, Ірина Головій, Юлія Яворська, Мирослава Каплонюк, Олена Яцунік, Наталія Євтушик та Олена Богдан. Вони – моя гордість, і я дуже пишаюся, що мені вдалося підібрати такий дружний, згуртований колектив. Коли я телефоную до наших підопічних і чую щирі слова вдячності за їхню наполегливу працю, то ще раз переконуюся, що не помилилася у підборі кожної працівниці.

Для багатьох людей літнього віку дуже важливим є спілкування, адже вони здебільшого вдома самі, а до сусідів за станом здоров’я не вийдуть.  Тому наші соціальні помічниці роблять все для того, щоб старенькі були доглянуті, оточені любов’ю та турботою. Купити продукти, ліки, зварити обід, прибрати, помити посуд, винести сміття, перестелити постіль  — ось неповний перелік обов’язків “червонохрестівців”.

Крім основних завдань вони, звісно, копають грядки, сіють городину, садять картоплю, прибирають біля осель, виконують ще ряд робіт, бо наділені добрими серцями й благородством. Я щиро дякую кожній із них за наполегливу працю.

l

Великим випробуванням для всіх стали перші місяці війни, коли до нас їхали внутрішньо переміщені особи.  Вже влітку 2022 року їх в ЦНАПі було зареєстровано 1018 осіб. Шукали прихистку люди різного віку,  а ми їм дуже допомагали.

Щосереди організували   видачу продуктових наборів, засобів гігієни, супутніх товарів, постелі та ін.  За день проходило до трьохсот осіб. Було нелегко, адже саме в той час десь раптово зникло із заправок пальне, а по допомогу потрібно було їхати у Любомль. Тоді мені дуже допомагав  транспортом і дизпаливом голова Старовижівської селищної ради Василь Камінський. Було й так, що заправки вистачало лише в один бік, а там надіялися на Бога, бо ж в Любомлі ситуація з пальним була трохи краща. Кілька хвилин на збір – і вже в дорозі.

А ще ж треба було передбачити, що в Лукові на блокпості  чергують військові: їм також хотілося завезти гостинця. Все краще з власного холодильника йшло в торбинку, по дорозі купували помідори, огірки, воду, солодощі. Ще й досі пам’ятаю, як одного разу ми  під’їхали до блокпосту, я вийшла з машини, привіталася й передала військовим гостинці. До мене підійшов середнього віку чоловік і каже:  «Пані, ви така добра, дайте я поцілую ваші руки». Я підійшла, обняла військового і подякувала за те, що вони бережуть наш спокій.

Сьогодні дуже важко сказати, скільки вантажу пройшло через мої руки та руки небайдужих волонтерів. Тому хочеться висловити щирі слова вдячності Ігорю Мельнику, Івану Ярмолюку, Миколі Ослюку, Сергію Фасолі, колективам професійної пожежної частини, яким керує член Правління районної організації ТЧХ Андрій Бурда, та виробничого управління житлово-комунального господарства, де директором знову ж таки є наш активний член Правління  Степан Поляк. Саме вони безкорисливо  привозили допомогу для внутрішньо переміщених осіб і її розвантажували. Низький уклін Вам за ваші добрі серця  та вміння відгукнутися на просьбу!  

l

За підтримки німецького Червоного Хреста нам вдалося із квітня   цього року відкрити при центрі медико-санітарної допомоги мобільну медичну бригаду. Ініціатором залучення цього проєкту в Стару Вижівку була директор центру Наталія Фещук.  Мобільні медичні бригади ТЧХУ – це унікальні підрозділи професіоналів, що роблять медико-діагностичну допомогу доступною для населення. 

Завдяки висококваліфікованому лікарю Ніні Шніцер, медичній сестрі Олені Міндер, асистенту Руслані Ослюк, досвідченому водію Петру Фещуку і обладнаному автомобілю десятки пацієнтів у найвіддаленіших селах, де не працюють ФАПи,  отримують  доступ до терапевтичних обстежень, зокрема електрокардіографії, глюкозометрії і ультразвукової діагностики в умовах сільських медпунктів.

Перші виїзди засвідчили, що утворення медичних мобільних бригад на часі, адже чимало людей проживає у селах, де немає транспортного  сполучення та й за станом здоров’я не завжди можуть дістатися лікарні чи поліклініки. Скажімо, на обстеженні у нашого лікаря в перший день побувало 34 жителі села Мизового, у Ницях було 39 пацієнтів. Це свідчить про те, що людям необхідна така допомога.

З квітня в нас запрацював проєкт «Психо-соціальна підтримка», зініційований Волинською обласною організацією Товариства Червоного Хреста України. На посаду психолога запросила волонтера з багаторічним стажем, кваліфікованого педагога, члена нашого Правління Івана Ярмолюка. Іван Іванович вміє захопити дітей, розвивати їхні інтереси, залучити в групу навіть тих, кому, на перший погляд, це здається нецікавим.

Що стосується школярів, то у нас з ними тісна дружба. Проводимо уроки добра й милосердя, розповідаємо про те, чим займається наша організація, залучаємо до благодійності. Дуже хочеться, щоб наші хлопчики та дівчатка росли під мирним небом, були щирими, вміли розділити чужий біль і добре ставилися до оточуючих.

Є у мене ще одна мрія: відкрити клуб «Щасливого довголіття» в нашій організації. Адже серед нас живе багато одиноких людей, вдів та вдівців, просто людей літнього віку, які б хотіли час від часу вийти в люди, посидіти за чашкою запашного чаю, поділитися спогадами, щось навчитися чи навчити інших.

Для цього маємо необхідне приміщення, яке орендуємо в Старовижівської селищної ради. До речі, керівництво громади позитивно сприйняло  нашу ідею і, сподіваюся, сприятиме, щоб задумане здійснилося. Не вистачає лише коштів. В цьому нам береться допомогти німецький Червоний Хрест. 

В лютому у  нас побувала його представниця  пані Катаріна. На зустріч ми запросили заступника селищного голови Юрія Кудацького. Разом оглянули приміщення, незалежний експерт підрахував  ймовірні фінансові затрати на його ремонт, ми поділилися планами на майбутнє. Катаріні сподобався наш проєкт, бо, як вона сказала,  в такому маленькому селищі багато робить Червоний Хрест, то й цю ініціативу потрібно підтримати. То ж нам залишається лише чекати подальших кроків від благодійників. І дуже хочеться, щоб наша мрія здійснилася.

l 

Ось такі наші щоденні будні, сповнені турбот про людей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Ніколи не можна нікого залишати наодинці  зі своєю бідою. Потрібно навчитися розділяти чужий біль, допомагати тим, хто цього потребує, творити добро, яке вам воздасться сторицею.

Принагідно хочу привітати усіх, хто причетний до добрих справ Червоного Хреста, зі  святом Великодня! Щиро дякую за підтримку та розуміння!  Нехай криниця вашого добра ніколи не міліє!

Тамара  Пожарчук,

голова Старовижівської районної організації Товариства Червоного Хреста України.

l

НА СВІТЛИНАХ: колектив соціальних помічників з головою на відпочинку у «Волинській Голландії»;  Іван Ярмолюк проводить заняття з психо-соціальної підтримки, мобільна медична бригада.

Фото з архіву автора.

В червні виповниться сім років, як я прийшла працювати  на посаду голови Старовижівської районної організації Товариства Червоного Хреста України. За плечима було 38 років трудового стажу на різних посадах у Старовижівській районній газеті «Сільські новини», редактора районного проводового радіомовлення. Але нова робота мене не лякала, бо багато років волонтерила, допомагала місцевим «червонохрестівцям»  проводити акції, знала їхні обов’язки. 

Особливих вимог і не було: реалізувати благодійні квитки, залучити людей у члени Товариства Червоного Хреста України, провести акції, здати звіти про виконану роботу.

Але з кожним роком  обласний комітет, який очолює Валентина Пришко, реалізовував нові проєкти, які підхоплювали районні організації та втілювали їх в життя.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 53

Цьогоріч 85-а весна розквітла у житті Романа Щура. Народився він 10 березня, у день пам’яті Тараса Шевченка. Мабуть, то не випадковий збіг, адже крізь роки ці особистості пов’язані невидимою ниткою. Романа Івановича називають шевченкознавцем, але він скромно виправляє: «Я – шевченколюб». Чоловік шанує великого мислителя, надихається його творчістю, а у складні моменти знаходить розраду в рядках «Кобзаря», якого цитує напам’ять(!). 

І якщо Шевченка знають у цілому світі, то хтозна чи познайомилися б ми з паном Романом, якби не випадок. А його життєвий шлях теж заслуговує уваги та вдячності. На дитинство випала війна, голод, складні часи становлення Української державності, але, попри випробування, він не втратив людяності та любові до життя. 

Це – феноменальна людина, яка і в педагогічній праці, і в творчості досягла висот завдяки великому бажанню до саморозвитку та духовного зростання. 40 літ він присвятив педагогічній праці, з яких 30 років був директором школи, залишаючись безпартійним, що  на той час  здавалось неможливим. За багаторічний досвід та віддану працю на керівній посаді заслужив повагу і авторитет серед колег, близьких і знайомих, які й досі часто звертаються за порадою, цінують за життєву мудрість, знання та вміння. 

Сьогодні він – гість нашої газети.

l

– Романе Івановичу, звідки Ви родом? Що можете згадати про своє дитинство, яке припало на складні часи німецько-радянської війни? 

– Народився я на Рівненщині у селі Кривиця Дубровицького району 10 березня 1940 року, «при перших совєтах», як казала мама. А в 1941 році – наступ німецьких військ, тож дитинство пройшло у війні. Аж в 1946 році почали записувати дітей в школу. Тож в перший клас я пішов у 6 років та закінчив «семирічку». 

Батькам важко доводилось у ті часи, адже нас було семеро дітей. Добре пам’ятаю нелегкі повоєнні роки та масовий голод 1947 року. Ми харчувалися коржами із жолудів, а  у весняну пору порятунком були щавель і лобода. Пам’ятаю, як після війни мама носила їжу вчителям (по черзі з іншими жінками), аби підтримати їх і віддячити за знання, які передають дітям. 

З 14 років працював у колгоспі обліковцем тваринницької ферми, оформляв документи, приймав молоко від доярок.

– Як далі складалося Ваше життя? 

– Три роки я був на службі в радянській армії. Після чого вступив у Луцький державний педагогічний інститут ім. Лесі Українки, де закінчив історичний факультет, здобув фах вчителя історії та суспільствознавства. Далі випускників зобов’язували відпрацювати три роки за направленням. Мене скерували на Рівненщину. Це була «восьмирічка» в селі Озерськ Дубровицького району. Приїхав на три роки, а працював тут 40 років, з них 30 – директором школи.

Під час навчання познайомився зі своєю майбутньою дружиною Надією Павлівною із Карпилівки Камінь-Каширського району, яка теж здобувала освіту в педінституті. На останньому курсі одружилися і працювати поїхали вже у статусі подружжя на мою маленьку батьківщину. Я викладав історію та географію, а дружина вела молодші класи. Згодом мене призначили директором, а з часом розпочалось будівництво нової школи.

l

Попри важкі часи, пан Роман згадує ті роки з посмішкою, адже вони подарували багато щасливих моментів: «Там народилися наші діти – двоє синів, там пройшли чудові роки сімейного життя і праці для людей і дітей». 

Подружжя присвятило себе освітянській ниві. Працювали зранку до вечора, адже заняття проводили у дві зміни, третя – вечірня. Після відкриття середньої школи Роман Іванович попрацював ще два роки та пішов на заслужений відпочинок (у 70 років), давши дорогу молодим. 

– А як щодо політичних уподобань?

– В комсомол мене «забрали» в армії, а в інституті та на роботі в комуністичну партію я не вступав. Тож фактично залишився безпартійним. 

Якби й хотів, то не взяли б. Мене в кдб викликали і допитувалися, чому вступив на історичний факультет? Також їм було відомо, що мій старший брат був репресований за націоналістичні погляди. Він – часник війни, брав участь у розгромі  Японії в 1945 році. Після повернення був призначений секретарем сільської ради, де працював, допоки йому не «пришили» політику. Присудили 25 років та  відправили на вугільні шахти Караганди. Зрештою, коли сталін помер, його реабілітували.

А от коли я став директором, то, навпаки, до партії вже запрошували – я відмовився. І без того завжди відчував до себе особливу увагу з боку кдб. Неодноразово приїздили комісії, що перевіряли мою роботу, сиділи на уроках, слідкували чи не пропагую націоналістичні ідеї, чи правильно доношу політику партії. 

l

У біографії чоловіка є ще багато цікавих сторінок, зокрема, творча.  Без музичної освіти Роман Щур самостійно освоїв гру на баяні, гітарі та скрипці. В армії заочно освоїв теорію музики, навчаючись дистанційно та отримуючи завдання поштою. 

Після служби, до навчання в інституті, був завідувачем сільського клубу в Залішанах, що неподалік  рідного села, де часто організовували творчі вечори, концерти. А коли вчителював, то, окрім історії, викладав і музику. Дружина в цей час керувала шкільним хором, а він акомпанував на музичних інструментах. Так разом і «піднімали» художню самодіяльність школи, села і району. 

Обдарований чоловік не тільки слухом, а й голосом. І в армії, і в інституті співав у хорі. Зараз є прихожанином та учасником церковного хору храму Іоана Предтечі, що в мікрорайоні Ковеля-2. 

l

Наше місто стало рідним для подружжя Романа та Надії. Після виходу на пенсію, вже 11 років, як вони перевезли сюди свій будиночок і мешкають поряд із сім’єю сина Ігоря.

Він, до речі, пішов шляхом  батька. Отримав педагогічну освіту, працював в школах міста, методистом  в міському управлінні освіти,  а нині очолює один з найуспішніших шкільних колективів Ковеля  – Ліцей №12.

Менший син Олег проживає на Рівненщині разом із сім’єю. Отримав педагогічну освіту, а згодом вищу технічну та  працює на  атомній станції інженером.

l

– Ви зустріли гарну ювілейну дату. Поділіться секретами довголіття та розкажіть, що допомагає залишатись бадьорим? 

– Мені 85 років, я іноді думаю, де їх стільки взялося? Зрозуміло, що роки беруть своє. Але намагаюсь жити, а не «доживати», як часто чую від своїх однолітків. Прокинусь вранці, зроблю розминку, пройдусь по господарству (мають курей та кролів). Пенсія невелика, але вистачає і на хліб, і до хліба. А що ще треба? Аби здоров’я, діти та онуки щасливо жили. 

Живу, дотримуючись принципів: «Людяність, працелюбність і віра», бо, на мою думку, без них не можеш стати Людиною. А ще важливо в цьому світі не заразитись інфекцією «доларів», яка псує людей. 

Я не релігійний фанатик, але вірю, що є Бог. Тому, коли важко на душі, часто до рук беру Біблію, читаю «Кобзаря», де знаходжу пророчі слова, що дають розуміння певних істин і духовну підтримку. Рекомендую це робити кожному, інакше зовсім здичавіємо, а матеріальне нас  поглине. 

l

Син пана Романа Ігор, пригадуючи дитинство розповів, що у селі Кривиця в батьківській хаті тата на стіні висів старовинний портрет Тараса Шевченка (навіть в радянські часи). Бабуся була дуже набожною людиною, молилася до образів, а дідусь звертався до Кобзаря. 

Пізніше в родині з’явився ще один образ Великого Кобзаря, різьблений, виготовлений майстром з Карасина  Камінь-Каширського району Леонідом Виндюком, що тоді славився  на всю Волинь. 

l

– Ви жили у різні часи становлення Української державності. Які роки для Вас особисто були найщасливішими? 

– Назавжди особливим для мене став 1991 рік і День проголошення Незалежності, коли я зміг вільно заспівати, як колись казали, «бандерівські» пісні. Це твори про Січових Стрільців: «Повіяв вітер степовий», «Чи то буря, чи то грім».

До слова: незадовго до цього, у липні 1991 року, Роман Іванович перебував у Рівному на заходах, що проводив Народний Рух України. Там зустрівся з місцевими активістами партії та Левком Лук’яненком – українським політичним та громадським діячем, дисидентом, борцем за незалежність України у XX сторіччі, автором Акта проголошення незалежності України. 

Фотоспогад про цю подію ви бачите на світлині в центрі (Роман Іванович – крайній ліворуч, Левко Григорович – другий праворуч).

– Спілкуючи з Вами, пене Романе, скажу, що Ви великий оптиміст. Хотілося б почути думки щодо майбутнього України. 

– Гніт росії супроводжував нашу націю крізь роки. Буде важко, але Україна ніколи не стане на коліна, і в майбутньому буде великою та могутньою державою. Вірю, що подвиг всіх, хто у різні часи поклав життя за наші волю та незалежність, за світле майбутнє нащадків, – не даремний і буде гідно оцінений. 

Пригадую такий момент з дитинства,  у 1947 році в наш дім прийшли воїни УПА. На кашкетах у них виблискували вирізані з бляхи (консервної банки) тризуби. От яка була сміливість і віра в українську ідею! І не дарма ж, нині тризуб – державний символ України, пізнаваний у всьому світі. 

l

Роман Іванович – щаслива людина, і з вдячністю сприймає все у житті. Найбільше гріє душу велика дружна родина: чуйна, розуміюча і любляча дружина. Двоє синів з дружинами (до речі, невістки  теж педагоги) подарували п’ятьох онуків, а ще є дев’ять племінниць і 7 племінників, з якими теж тісно спілкуються. 

Син Ігор зізнається, що   розуміння життєвої мудрості батька прийшло до нього з часом. Філософське ставлення до складних життєвих питань, до людей, до грошей, звички, які формують характер, –  актуальні й безцінні.  А ще  любов до природи, рідного слова, української пісні,  – усе це Роман Щур передав своїм дітям і закликає до цього   нас. 

Дякую Вам, Романе Івановичу, за важливі життєві істини, за те, що на власному прикладі показуєте, що Тарас Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть, з чого черпають сили і надії, чиї непорушні заповіти мають слугувати нам дороговказом.

Розмову вела 

Аліна РОМАНЮК.

На світлинах: Роман ЩУР; під час зустрічі з Левком Лук’яненком; разом з церковною громадою  храму Іоана Предтечі під час Різдвяних колядок в «Просвіті».

Фото з домашнього архіву.

Цьогоріч 85-а весна розквітла у житті Романа Щура. Народився він 10 березня, у день пам’яті Тараса Шевченка. Мабуть, то не випадковий збіг, адже крізь роки ці особистості пов’язані невидимою ниткою. Романа Івановича називають шевченкознавцем, але він скромно виправляє: «Я – шевченколюб». Чоловік шанує великого мислителя, надихається його творчістю, а у складні моменти знаходить розраду в рядках «Кобзаря», якого цитує напам’ять(!). 

І якщо Шевченка знають у цілому світі, то хтозна чи познайомилися б ми з паном Романом, якби не випадок. А його життєвий шлях теж заслуговує уваги та вдячності. На дитинство випала війна, голод, складні часи становлення Української державності, але, попри випробування, він не втратив людяності та любові до життя. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 62

Днями до редакції нашої газети завітав житель Ковеля Олександр Князев. 

Олександр Васильович розповів, що вони разом з дружиною Надією Вікторівною – переселенці з Харківської області, уже перебувають на заслуженому відпочинку. Жили у місті Люботин, що майже за 25 км від Харкова. З початку повномасштабного вторгнення довелось пережити немало важких моментів, але коли бойові дії стали все ближче до їхнього містечка, через постійні прильоти і обстріли окупантів залишатись там було небезпечно. Тож сім’я разом з 5-тирічним собачкою Графом вирішила виїжджати. Місцем свого нового проживання обрали Ковель, що на Волині.

– На Заході України ми не мали ні родичів, ні знайомих. В Інтернеті я прочитав про місто Ковель, його зручне географічне розташування, історію, тож взяли квитки і 16 травня 2024 року рано-вранці зійшли з потяга на ковельський перон. 

Спочатку ми не розуміли, куди йти, де шукати прихисток, тож присіли відпочити в приміщенні залізничного вокзалу. Місцеві люди порадили йти до міської ради. У Ковелі того дня проходили заходи до Дня вишиванки, і ми мали нагоду поспілкуватись з багатьма людьми. Серед них був міський голова Ігор Чайка, який оперативно вирішив питання нашого проживання в селі Колодяжному. Нас дуже гарно зустріли в цьому селі, турбувалися, допомагали. 

Зараз ми винайняли житло в Ковелі. Нам дуже подобається ваше місто. Про те, що виїхали, – ні разу не пошкодували. А ще до глибини душі вразили доброта та чуйність ковельчан. Ми справді не очікували такої уваги та турботи від незнайомих людей.

– Ми з дружиною від усього серця дякуємо за підтримку, небайдужість, всебічну допомогу особисто Ковельському міському голові Ігорю Чайці, депутату міської ради пані Галині Стасюк, волонтерам, представникам Колодяжненської сільської влади. Завдяки Вашим чуйним серцям, піклуванню нам легше переживати складні часи. В Ковелі ми почуваємося, як вдома. 

Хай милостивий Господь благословить кожен Ваш прийдешній день, подарує міцне здоров’я, добро, мирне небо, – зазначив у нашій розмові Олександр Васильович. 

Світлана ЛЯШУК.

Днями до редакції нашої газети завітав житель Ковеля Олександр Князев. 

Олександр Васильович розповів, що вони разом з дружиною Надією Вікторівною – переселенці з Харківської області, уже перебувають на заслуженому відпочинку. Жили у місті Люботин, що майже за 25 км від Харкова. З початку повномасштабного вторгнення довелось пережити немало важких моментів, але коли бойові дії стали все ближче до їхнього містечка, через постійні прильоти і обстріли окупантів залишатись там було небезпечно.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 38

2 травня, п’ятниця

Схід Сонця – 05.52 захід – 20.46. 

Місяць – у Раці. 

Свт. Афанасія. Блгвв. кн. Бориса і Гліба. Мц. Зої.

3 травня, субота

Схід Сонця – 05.50; захід – 20.47.

Місяць – у Леві. 

Вcесвітній день свободи друку (преси). 

Міжнародний день кондитера. 

Міжнародний день астрономії.

Прп. Феодосія Києво-Печер. Прп. Петра Аргоського.

4 травня, неділя

Схід Сонця – 05.48; захід – 20.49.

Місяць – у Леві. 

Неділя 3 після Пасхи. Свв. жінок-мироносиць: Марії Магдалини, Соломії, Йоанни, Марфи та інших.

5 травня, понеділок

Схід Сонця – 05.46; захід – 20.50.

Місяць – у Діві. 

Міжнародний день акушерки. 

Міжнародний день боротьби за права людей з інвалідністю.

Вмц. Ірини. Ікони Богородиці «Невпивана Чаша».

6 травня, вівторок

Схід Сонця – 05.45; захід – 20.52.

Місяць – у Діві. 

День піхоти Збройних Сил України. 

Прп. Іова Почаївського. Мч. Діонисія.

7 травня, середа

Схід Сонця – 05.43; захід – 20.54.

Місяць – у Діві. 

Прпп. Йоана, Михаїла.

8 травня, четвер

Схід Сонця – 05.41; захід – 20.55.

Місяць – у Терезах. 

8 - 9 травня –  дні пам’яті тa примирення, присвячені пам’ять жертв Другої Світової війни. 

Міжнародний день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Ап. і єван. Йоана Богослова. Прп. Арсенія Працелюбного. 

Поминання загиблих у Другій світовій війні.

Місячні фази у травні

Зростаючий Місяць – до 11 травня. 

Повний Місяць – 12 травня.

Спадаючий  Місяць –13-26 травня. 

Новий  Місяць – 27 травня.

Зростаючий Місяць – 28-31 травня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 05.52 захід – 20.46. 

Місяць – у Раці. 

Свт. Афанасія. Блгвв. кн. Бориса і Гліба. Мц. Зої.

Схід Сонця – 05.50; захід – 20.47.

Місяць – у Леві. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 42

ОВЕН. Перешкоди, що виникли, протягом всього тижня поступово вiдступатимуть. В середу будьте уважнi, оскiльки помилки i прорахунки в справах можуть викликати невдоволення у начальства. 

ТЕЛЕЦЬ. Не зважаючи на зусилля з боку деяких “доброзичливцiв”, вдасться зберегти добрі стосунки з дiловими партнерами. Активнiсть i цiлеспрямованiсть дозволять легка вирiшувати питання i на роботi, i удома.  

БЛИЗНЮКИ. Придiлiть бiльше часу творчостi – саме це швидко приноситиме стабiльний i високий дохiд.  Постарайтеся розiбратися з своїм внутрiшнiм свiтом i налаштуватися на хвилю любовi й позитиву.

РАК. Бажано дотримуватися своїх планiв. Проте у понедiлок можливий зрив намiчених зустрiчей i переговорiв. В середу постарайтеся згладити конфлiктну ситуацiю, i ваш авторитет зросте.

ЛЕВ. Ви, схоже, незадоволенi собою i ситуацiєю, що склалася. Проте постарайтеся знайти позитив i зберiгайте душевну рiвновагу, iнакше не уникнути проблем i конфлiктiв. Це – результат спроб вийти на новий рiвень життя.

ДIВА. Тиждень може загострити конкуренцiю, зате дозволить помiрятися силами з опонентами. Понедiлок може дезорiєнтувати непередбачуванiстю. У вiвторок необхiдно зосередитися перш, нiж приступити до роботи. 

ТЕРЕЗИ. Варто наперед з’ясувати обсяг робiт i не брати на себе багато завдань. Стосунки з дiловими партнерами складатимуться добре. Вiвторок може бути наповнений дрiбними справами, повiдомленнями, звiтами. 

СКОРПIОН. Ситуацiя, яка складеться, може спровокувати суперечку i з’ясування стосунків. Постарайтеся фiлософськи  поставитися до проблем i рiзних думок. Поради доброзичливцiв можуть посипатися на вас.

СТРIЛЕЦЬ. Настає час серйозних змiн, не тримайтеся за старе, воно вам не стане у нагодi. Вiвторок принесе цiкавi можливостi i перспективи, не упускайте вигiдних пропозицiй. 

КОЗЕРIГ. Стабiльнiсть i спокiй – ось що потрiбно вам зараз. Менше хвилювань i тривог. Все одно не зможете все передбачити, отож просто пливiть за течiєю. На початку тижня бажано нiкуди не спiзнюватися.

ВОДОЛIЙ. Схоже, у вас виникне бажання пригод, але  геть пропаде потяг до роботи. Що ж, попереду – довгi вихiднi, так що  вирушайте у подорож. Тiльки наберiться терпiння, оскiльки близькi люди можуть смикати вас через всякі дурниці. 

РИБИ. Отримаєте додатковий прибуток. Бережiть свої сили i нерви для рiшучого кроку вперед. Не бiйтеся змiн, час вiд часу стреси необхiднi. В середу виникне шанс досягти прогресу практично у всiх справах. 

Підготував

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Перешкоди, що виникли, протягом всього тижня поступово вiдступатимуть. В середу будьте уважнi, оскiльки помилки i прорахунки в справах можуть викликати невдоволення у начальства. 

ТЕЛЕЦЬ. Не зважаючи на зусилля з боку деяких “доброзичливцiв”, вдасться зберегти добрі стосунки з дiловими партнерами. Активнiсть i цiлеспрямованiсть дозволять легка вирiшувати питання i на роботi, i удома.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 3214

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер північний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер північно-східний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 19оС. Вітер північний помірний.

В ніч на суботу. Хмарно, дощ.  Температура: 7оС. Вітер північний помірний.

Субота. Мінлива хмарність.   Температура: 12оС. Вітер північний помірно сильний.

В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 3оС. Вітер  північно-західний  слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 140С. Вітер північно-західний помірно сильний.

В ніч на понеділок. Ясно. Температура: 3оС. Вітер північний слабкий.

Понеділок. Мінлива  хмарність. Температура: 17оС. Вітер західний помірний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 8оС. Вітер західний слабкий.  

Вівторок. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 16оС. Вітер північний  помірно сильний.   

В ніч на середу. Мінлива хмарність.  Температура: 6оС. Вітер північний  слабкий.

Середа. Мінлива хмарність. Температура: 17оС. Вітер південно-західний сильний.

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 20^оС. Вітер північний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність. Температура: 12^оС. Вітер північно-східний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 19^оС. Вітер північний помірний.

В ніч на суботу. Хмарно, дощ.  Температура: 7^оС. Вітер північний помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 59

В історії нашого народу є чимало скорботних дат, подій, які пронизують серце гострим болем. Одна з них 26 квітня – день мужніх та самовідданих людей, подвиг яких неможливо переоцінити. Героїзм, патріотизм і професійна майстерність учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС перевірені часом.

Сьогодні я хочу розповісти про скромного чоловіка Валерія Степановича Кальчука, який теж брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. І хоча він не був безпосередньо на реакторі, проте робота його була теж небезпечна.

У серпні 1987 року ще тоді молодий Валерій Кальчук отримав наказ від дирекції ПМК-62, відповідно до якого бульдозер, на якому працював, завантажили на трейлер та повезли в радіаційну зону. Перше село, де зупинилися, — було Мартиновичі Поліського району Київської області. Заражену територію хлопці з його загону орали тракторами, а Валерій бульдозером закопував дерева та кущі. Палити було заборонено.

Деколи під бульдозерну лопату потрапляли загиблі корови та інші домашні тварини. Сморід страшний стояв довкола, дихати було важко. Весь час працювали в масках, пекло в горлі, різало в очах.  Спочатку навіть давали по 100 грамів спирту для «профілактики». Деколи приїздили військові та заміряли рівень радіації, але нікому не говорили про результати. Крім маски, ніякого іншого  захисту від радіації не мали.

Одного разу Валерій Кальчук разом з товаришами заїхали в покинуте село. Коли зайшли в одну хату, то було таке відчуття,  що господарі тільки-тільки покинули приміщення:   розстелена постіль, розкидані речі, кухонне начиння. А в іншу будівлю не пустив домашній собака. «Після таких відвідин тяжко ставало на душі, кругом пустки, села безлюдні», — згадує Валерій Степанович.

Бригада, в якій працював наш земляк, побувала в селах Діброва, Стара Рудня, Мартиновичі, Кливини. В одному селі   військові  перекривали дах для старожилів,    що не хотіли виїжджати з зони. Робота скрізь була однакова: корчувати дерева та кущі, закопувати їх в землю. Таким методом обеззаражували територію.

Разом з Валерієм Степановичем працювали Володимир Бруча (покійний), Анатолій Карпюк (покійний), Микола Панечко, Федір Шавлай, Костянтин Луценко. Домовлялись працювати вахтовим методом,  проте коли наступного місяця не знайшли  бажаючих, та ж сама команда поїхала на другий термін у зону відчуження.

Після ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Валерій Степанович і далі працював у ПМК-62 машиністом бульдозера, неодноразово отримував подяки за свою сумлінну роботу.

Наслідки перебування у зоні відчуження незабаром позначилися на самопочутті та здоров’ї ліквідатора. Він переніс три інсульти, має погані показники по крові. Так склались обставини, що Валерій Степанович не отримує великої пенсії, оскільки має статус ліквідатора другої категорії.

Дружина Ганна Никофорівна турбується про здоров’я свого чоловіка,всіляко його підтримує.

Подружжя Кальчуків не впадає у відчай, з надією дивиться у майбутнє, сподівається на нашу перемогу над ворогом, мріє про мир в Україні та дякує Богові за кожен прожитий день.

Наталія СІТАРОВА, 

голова  Благодійного 

фонду «Інваліди  Чорнобиля». 

В історії нашого народу є чимало скорботних дат, подій, які пронизують серце гострим болем. Одна з них 26 квітня – день мужніх та самовідданих людей, подвиг яких неможливо переоцінити. Героїзм, патріотизм і професійна майстерність учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС перевірені часом.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 55

Український письменник Сергій Жадан у березні 2022 року написав у ФБ: «...історія нині не просто переписується – вона переписується українською мовою». 

Митець дуже лаконічно та влучно описав сьогодення українців: країна чинить опір ворожому вторгненню, відстоюючи державність та свободу; вимушені переміщення людей спонукають до ближчого особистого знайомства та усвідомлення своєї спільності; волонтерські проєкти знаходять підтримку жителів різних регіонів країни; і навіть ті, хто виїхав  з України, залишаються у спільному інформаційному просторі. 

В таких умовах засобом комунікації, основою єдності та  символом  стійкості є українське слово.

Нова українська школа визначає однією із ключових компетентностей  учнів спілкування державною мовою. Тож маленькі школярики розпочинають свій шлях Країною Знань із вивчення української мови.

Учителі початкових класів Ліцею № 12 м. Ковеля проводять значну роботу щодо виховання у дітей поваги до української мови, активного й цілеспрямованого опанування нею з перших шкільних років. Плекаючи українське слово, педагоги намагаються знайти індивідуальний підхід до кожного учня, зацікавити навчальним матеріалом, формувати багате та виразне мовлення здобувачів освіти, приділяють увагу обдарованим дітям.  

Зокрема, учні початкової школи щорічно беруть участь у Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика. Вони демонструють грунтовні знання та високу мовну культуру. Неодноразово наші вихованці виборювали призові місця на міському, обласному етапах конкурсу.  

Долучилися до конкурсу молодші школярі ліцею й цьогоріч. На міському етапі інтелектуального змагання учень 4-А класу Ліцею № 12 м. Ковеля Іван Романюк виборов перше місце. За результатами обласного етапу школяр гідно представив місто Ковель, виборовши друге місце серед учнів 4-х класів, та взяв участь у четвертому етапі конкурсу на всеукраїнському рівні.

Приємною звісткою для усієї шкільної родини стали результати всеукраїнського етапу конкурсу – Іван Романюк виборов ІІ місце серед четвертокласників. 

Високе досягнення Івана – це результат багаторічної праці. Він сумлінно навчається з першого класу.  У минулому 2023/2024 навчальному році Іван вперше спробував свої сили з української мови у ХХІV Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика, де виборов перше місце на міському та перше місце на обласному етапах конкурсу. 

Підготувала переможця та сповна розкрила потенціал дитини вчитель початкових класів Наталія Олексіївна Ягодинець.

 Нехай цей успіх стане для Івана Романюка та його вчительки черговою сходинкою для самовдосконалення та надихає на нові звершення!

Людмила ЛЯШУК,

заступник директора Ліцею № 12 м. Ковеля.

Український письменник Сергій Жадан у березні 2022 року написав у ФБ: «...історія нині не просто переписується – вона переписується українською мовою». 

Митець дуже лаконічно та влучно описав сьогодення українців: країна чинить опір ворожому вторгненню, відстоюючи державність та свободу; вимушені переміщення людей спонукають до ближчого особистого знайомства та усвідомлення своєї спільності; волонтерські проєкти знаходять підтримку жителів різних регіонів країни; і навіть ті, хто виїхав  з України, залишаються у спільному інформаційному просторі. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 112

В Україні є зворушлива і щемлива традиція – після Великодня поминати померлих. Як правило, це відбувається на 9-й день після свята, хоча проводи можуть відбуватися і раніше.

Так, наприклад, у Ковелі традиційно розмежували  обряд проводів: на «старому» кладовищі по вулиці Грушевського – у першу неділю після Воскресіння Христового, на кладовищі, що по вулиці Володимирській, – у понеділок.  Тих, хто похований на кладовищі під Люблинцем, – теж у неділю, тобто 27 квітня ц. р. В селах і селищах дні поминання можуть бути різними.

Але головний  зміст обряду не стільки у дні, коли його відзначають,  скільки у змісті, який в нього вкладаємо. Це – молитва за тих, хто пішов у Вічність, відвідання місця поховання, згадка про померлих або загиблих. На жаль, цьогоріч їх кількість значно збільшилась, адже триває кровопролитна війна з путінською росією, щоденно у боях з окупантами гинуть наші Герої.

Мабуть, зайве нагадувати, що поминальні дні мають бути наповнені побожністю, смутком, смиренністю і вдячністю до тих, кого немає з нами. Не можна вважати нормальним, коли дехто перетворює проводи у пиятику, своєрідну «маївку», забуваючи і Бога, і померлих. 

Міська влада у Ковелі має певний досвід організації перевезень людей до місць поховання у поминальні дні.  Хочеться сподіватися, що й цьогоріч тут не буде проблем, як, зрештою, й із  забезпеченням громадського порядку. 

Варто особливу увагу правоохоронним органам звернути на поведінку молоді, особливо тієї її частини, яка має автомототранспорт. Прохання  одне:  дотримуватися тиші, шанувати почуття   ближніх своїх, не дратувати надмірним  галасом  інших. 

«Людина живе доти, доки її пам’ятають», – кажемо ми часто. І це справді так, бо як написала Світлана Моренець: 

«І всі одного просять в Бога,

Відчувши подих небуття:

Коли обірветься дорога –

Щоб не прирік на небуття.

Щоб нас ще довго пам’ятали 

І спомин той всіх грів теплом,

Щоб і Звідтіль ми огортали

Найближчих пам’ятним

  добром».

Михайло КУЗЬМУК.           

В Україні є зворушлива і щемлива традиція – після Великодня поминати померлих. Як правило, це відбувається на 9-й день після свята, хоча проводи можуть відбуватися і раніше.

Так, наприклад, у Ковелі традиційно розмежували  обряд проводів: на «старому» кладовищі по вулиці Грушевського – у першу неділю після Воскресіння Христового, на кладовищі, що по вулиці Володимирській, – у понеділок.   

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 60

Коли познайомилася із подружжям Інни та Юрія Мірчуків, пригадалася біблійна притча про таланти, які дав господар трьом своїм слугам. Перші два примножили їх, працюючи, а третій закопав. 

Притча повчає, що не слід «закопувати»  той хист, який отримав від народження, а розвивати його, відкривати в собі нові здібності і вміння. Саме так і чинять отець Юрій та пані Інна, переступаючи умовності й неписані канони.

«Бог мене для чогось зберіг»

Отець Юрій – настоятель храмів у селах Овлочин, Ставки і Крать Оваднівської громади, що на Володимирщині. Тут служить уже 19 років – відколи закінчив богословську семінарію у Луцьку. 

– А родом я з села Нова Вижва нині Ковельського району, – розповідає священник. –  Щонеділі я йшов у церкву з бабою Ганною, яка була свічницею. З нею вчив молитви, навіть спав на лавках у храмі. У 6 років навчився читати Псалтир, а в школі спробував навіть організувати гурток церковного співу. Але дорогу до служіння Богові обрав не відразу.

Спершу Юрій здобув професії електрика та водія у професійно-технічному училищі, але після того, як потрапив в автомобільну аварію, думки щодо майбутнього життя змінилися.

–  Тоді я міг би не вижити, але Господь мене для чогось зберіг, – каже мій співрозмовник. – І я попросив благословення у настоятеля місцевої церкви на священнослужіння.

Зі своєю майбутньою дружиною Інною він познайомився під час навчання у семінарії. Там же народився їхній дует «Два крила». Від початку його служіння на парафії вони влаштовували вистави та вертепи, організовували масові заходи, дні села, брали участь у всеукраїнських вокальних конкурсах. Попри те, що молоде подружжя ламало усталені умовності й упередженості, місцеві жителі прихилилися до них, а отця Юрія обрали депутатом Оваднівської сільської ради. 

«Відчуваю себе інструментом у руках Господа» 

З перших днів збройного протистояння подружжя Мірчуків активно долучилося до організації допомоги нашим захисникам.

– Тоді хлопці потребували й одягу, й харчів, – пригадує отець. – Я пройшов селом, зібрав чималі кошти, за які відразу закупили м’яса, парафіяни наготували ковбас, тушонок, наліпили вареників. Спільну роботу супроводжували молитвами і співом «Царице моя преблагая».

За благословенням до отця Юрія йшли мобілізовані чоловіки і ті, хто добровільно ставав на захист рідної землі. Але настоятель храму, який тоді ще належав до УПЦ (мп), відчував, як гострі погляди впивалися йому в спину, бо прихожани чітко усвідомлювали, хто їхній ворог. –  Хоча вони казали: «Ми не винуємо вас, отче, а вашу верхівку, яка не може об’єднатися», мені від цього легше не було, – зізнається священник.

Час для остаточного рішення для нього настав, коли у жовтні 2023 року в селі мали хоронити двох загиблих Героїв. Тоді до отця Юрія прийшла вдова одного з них і попросила, щоб чин похорону здійснив він разом із священниками ПЦУ. Попри категоричну заборону вищого духовенства УПЦ (мп), він пішов на такий сміливий крок. 

– Тоді люди прийшли не тільки віддати шану полеглому Герою, а й подивитися, як буде проходити співслужіння. Але на моєму місці так мав зробити кожен православний християнин, – міркує нині. – Ще з липня 2023-го громада збирала підписи за перехід до ПЦУ, а після третього похорону загиблого воїна я вирішив очолити цей рух. І ось уже більш як рік наша парафія належить до Православної церкви України.

Отець Юрій – член Софійського братства, яке відстоює єднання православних церков України. 

– Парафіяни телефонують, просять помолитися, якщо вирушають у дорогу, якщо лягають у лікарню на операцію чи в якихось інших ситуаціях, бо відчувають силу молитви. І якщо у них складається все добре, дякують. Тоді відчуваю себе інструментом у руках Господа. Це так здорово, бо знаєш, що ти потрібний людям, – підсумовує розмову отець Юрій.

Добра жона – дар Божий

З подружжям Мірчуків ми зустрілися в одному із спортивних залів Ковеля. На перший погляд, у молодій жінці неможливо впізнати дружину священника, яка зазвичай займається домашньою господаркою, дітьми та церковним хором. І це, власне, й не дивно, адже вона постійно відкриває в собі нові здібності й таланти.

Пані Інна рано втратила батьків, тому в житті все довелося здобувати самій – крок за кроком. Народження двох синів не стали перешкодою для саморозвитку та самоствердження. 

– Ніколи не думала, що буду саме такою, але стереотипи «матушки, матінки» ламаю і дотепер. Усі звикли, що це має бути серйозна жінка, яка потопає у щоденних клопотах та працює у храмі. Як на мене, це далеко не духовність, а тягар, який знецінює життя. А я живу натхненням, щоб показати свій характер, таланти, харизму, – каже пані Інна.

Нині вона обіймає посаду спеціаліста з охорони культурної спадщини Турійської селищної ради. До цього працювала учителем, двічі ставала переможцем професійного конкурсу «Учитель року». Писала вірші, стала авторкою збірки казок «Ми діти одного Творця», а в 2021-му як молода письменниця отримувала президентську стипендію. 

П’ять років тому її життя зробило крутий поворот у світ моди: пані Інна взяла участь у конкурсах краси «Місіс Волинь» від ГО «Краса врятує світ». Далі були фотосесії, поїздки у Київ, знімки у журналах «Модне місто», «Нова я», «Fashionable city» (Germany – Ukraine), запрошення на форуми успішних жінок. Пані Інна завоювала титул віцемісіс конкурсу «Місіс Західна Україна», стала фіналісткою конкурсу «Парфумна королева», двічі – фіналісткою конкурсу «Місіс Дніпро», переможницею столичного конкурсу краси «Beauty queen», була учасницею модних показів.

– Чим приваблює Вас цей мінливий світ гламуру? Що криється за його лаштунками? – запитую мою співрозмовницю.

– Багатьом здається, що там лише плітки, жорстка конкуренція, скандали. Але насправді це світ духовних цінностей, етикету і моральних правил, який допомагає глибше пізнати себе, розкрити внутрішній потенціал, навчатися новому. Зрештою, це постійна праця над собою, своїм вдосконаленням, що не дозволяє зупинитися на якомусь одному рівні. 

Коли почалася війна, такі заходи згорнулися, і я взялася за освоєння 3D-анімації в Комп’ютерній академії IT Step. Відкрила у собі ще й акторський талант – нині знімаюся у серіалі «Спадок», який вийде на екрани цього року, – каже пані Інна. 

– Коли знаходите час для виховання дітей у такому насиченому подіями житті? – запитую співрозмовницю.

– Батьки мають виховувати дітей своїм прикладом, щоб ними пишалися, – переконана вона. – А наші сини змалечку навчалися бути самостійними, а ми як батьки поважаємо їхню думку. Старший, Серафим, уже курсант Харківського національного університету внутрішніх справ, гарно співає, брав участь у конкурсі «Україна має талант». Молодший, Герман, віддає перевагу спорту – навчається у Володимирському спортивному ліцеї. Наші діти гордяться успіхами батьків.  

«Два крила» – 

на підтримку захисників

Жінка зізнається, що знаходить час і для регентства у церковному хорі, і для приготування смаколиків, але це – вже під настрій. 

– Ми такими прийшли на прихід, такими нас сприйняли прихожани, такими й залишаємося, – доповнює дружину отець Юрій.

Нещодавно він отримав сертифікат фітнес-тренера у Міжнародній школі фітнесу. Зізнається: був момент, коли довелося круто змінити своє життя. Тепер власним прикладом допомагає долати залежності іншим людям, веде їх і наставляє.

– За пів року мені вдалося скинути 40 кілограмів, – каже священник. – Тепер дорогу з дому, а живемо ми в Турійську, на службу в Овлочин долаю пішки, звідти в Ставки – теж. Спорт змінив мене, і тепер хочу організувати заняття фітнесом в Овлочині, адже там є спортивний зал. Нехай молодь долучається до здорового способу життя.   

У час війни до різних захоплень Мірчуків додалося волонтерство. Їхній дует «Два крила» став відомим у багатьох селах і містечках Волині. За будь-якої погоди отець Юрій та пані Інна своїм співом постійно збирають кошти для допомоги Збройним силам України. Виконують не тільки популярні твори, а й авторські пісні. 

Стрічка отця Юрія у Фейсбуці рясніє звітами про те, куди пішли кошти: на закупівлю РЕБів, зарядних станцій, дронів, медикаментів, санітарно-гігієнічних засобів для українських бійців, а також на потреби вихованців сиротинця. Загалом завдяки старанням невтомного подружжя зібрано близько двох мільйонів гривень. Отець Юрій переконаний: Бог посилає їм добрих людей, і не втомлюється дякувати благодійникам за їхні пожертви. 

– Ми жертвуємо кошти, а наші оборонці – життя. І якщо хоч одне життя бійця врятоване, нашу зусилля не були марними, – міркує отець Юрій.

Валентина БЛІНОВА.

НА СВІТЛИНАХ: родина Мірчуків; отець Юрій зі своїми парафіянами;  пані Інна;  подружжя Мірчуків відправляють «гостинці» бійцям.

Фото з архіву автора. 

Коли познайомилася із подружжям Інни та Юрія Мірчуків, пригадалася біблійна притча про таланти, які дав господар трьом своїм слугам. Перші два примножили їх, працюючи, а третій закопав. 

Притча повчає, що не слід «закопувати»  той хист, який отримав від народження, а розвивати його, відкривати в собі нові здібності і вміння. Саме так і чинять отець Юрій та пані Інна, переступаючи умовності й неписані канони.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 84

Отець Петро! Ти не сумуй

           на небесах,

Що кров Ісуса капала з

  хреста.

Той вищий таємничий

 знак тебе привів до віри

  неспроста.

Ти хмари розгортав, аби

         відчути Бога,

Спішив. Летів. Святилася

     дорога –

Ти добрий слід в серцях

  людських лишив.

Вірянину! Зупинися на перехресті вулиць «старого міста». Перехрестись і озирнись. Згадай 520-літню історію храму Благовіщення Пресвятої Богородиці. Подумай, скільки в тих роках спресовано битв і перемог праведної віри! Скільки пожеж і буревіїв пронеслося над святинею! Скільки світочків несли хрест віри Христової до сердець людей! 

Дорогоцінним сапфіром виблискує постать архієпископа Ігоря Губи. В ряду багаточисельного загону священнослужителів яскравою зіркою сяє постать отця Петра Левочка. Це він разом із вірянами, на зламі століть, взяв на свої плечі важку,  але почесну ношу відродження Благовіщенської святині, в народі охрещеної «українською церквою».

Народився 8 листопада 1960 року в селі Діброва, що на Львівщині,  у селянській, від діда-прадіда глибоко віруючій  сім’ї. Ще з дитячих років проникся високими духовними заповітами. У рідному селі церкви  не було, тож з батьками відвідував храм у сусідньому. Саме тоді познайомився із своєю   судженою Марією. 

У 1980 році закінчив Червоноградський гірничий технікум. Після служби в армії поринув у шахтарське життя. Працював майстром, а згодом прохідником. Прохідник – це передова підземних копалин з підвищеною небезпекою для життя. Саме там потрапив в аварію і дивом залишився живим. Дякував долі і вірив, що це – промисел Божий. Ймовірно, саме тоді й вирішив стати священником.  Отож, згодом, вступив до Одеської духовної семінарії. 

Через два роки молодий семінарист вже служив у церквах Донеччини. У 1990-му його висвячують на священнослужителя і скеровують на Львівщину, а згодом – до Києва служити в Свято-Андріївській церкві.

4 березня 1992  року отець Петро  отримує призначення на службу в храм Благовіщення Пресвятої Богородиці м. Ковеля.   Молодий настоятель з головою поринає у вир боротьби за становлення на Волині Української Православної церкви Київського Патріархату.

Бути поводирем нам, засліплених атеїстичною пропагандою, — подвиг. Потрібні були підходи, де духовно-релігійне мало йти пліч-о-пліч із соціально-суспільним. Він не боявся викликів і розгорнув активну просвітницьку діяльність. Вперше у Ковелі організовує хресні ходи, присвячені  патріотичним та історичним подіям, запроваджує масові водохрещення на міському водосховищі, освячує квартири та виробничі приміщення.  Бере активну участь в Різдвяних вертепах, відзначенні свята Миколая. Водночас дописує до «Вістей Ковельщини».

Люди довіряють своєму духовному пастирю, а тому згодом обирають депутатом міської ради. Отець Петро бере участь в Помаранчевій революції на Майдані, словом і ділом утверджує українську національну ідею разом з однодумцями.  Водночас  розбудовує будівлю храму.

— Хай там що, а церкву збудую,  — не раз казав. 

Щодня був на будівництві. Допомагав  готувати розчин, підносив майстрам цеглу, заготовляв ліс, вносив поправки в проєкт будови.

Коли матінка Марія дорікала  йому, що за роботою сім’ї не бачить, рішуче говорив: 

— Спочатку церква, а тоді сім’я.

Так минуло 14 років жертовної праці на духовній ниві. Він горів не свічкою, а смолоскипом. І за ним йшли віряни, які його шанували і любили. 

Фатальна звістка про трагічну смерть отця Петра розлетілась по всій Волині. Вона болем вразила серця віруючих. Лишились не тільки його добрі справи. Лишився дух, який за велінням Господа перейняв протоієрей  отець Василь Мичко. Естафетна паличка – в надійних руках.  Справу батька сьогодні продовжує його син о. Михайло.

l

Маємо зазначити,  що храм – це жива істота. Які парафіяни, такий і храм, яка святиня – такий і настоятель. І  я тішуся, що Свято-Благовіщенський собор за красою, духовним змістом займає чільне місце серед святинь Волині. Він, як батько, реагує на всі виклики життя. У мирний час розбудовувався, після бандитського нападу путінської росії став воїном-захисником.

Ось як в інтерв’ю відомій волинській журналістці Катерині Зубчук розповідав отець Василь Мичко:

«Коли почалася повномасштабна війна, кошти, які зібрали на оновлення інтер’єру, одразу вирішили передати на допомогу нашим захисникам.   Головне – захистити і зберегти Україну, а потім вже будемо храм розписувати.

Ми не можемо взяти в руки зброю, але в наших силах – організовувати підтримку ЗСУ коштами і своєю працею. Із 2014 року в нас є досвід плетіння маскувальних сіток, і наші парафіянки роблять це успішно та майстерно й сьогодні.

Призначення храму – творити добро. Приємно, що наш собор приносить користь громаді та суспільству. Ми купили і передали на фронт майже сотню генераторів, придбали 20 автомобілів, немало пригнали пошкоджених у боях машин для ремонту (сьогодні значно більше – авт.).  

Останнім часом на передовій служать наші РЕБи (пристрої для приглушення мобільних та супутникових засобів зв’язку), які дезорієнтують ворога.

Парафіяни знають, що потрібно нести в поминальну суботу, адже їхні дари теж відправляють на фронт.

А ще у нас – благодійна кооперація. До храму приходять волонтери із шкіл, садочків  та прості мешканці міста, щоб передати зібрані кошти на потреби ЗСУ. Нам довіряють, і це тішить».

(«Газета «Волинь»).

l

Вище ми згадували про незгасний дух о. Петра Левочка. Той дух і сьогодні палахкотить у душах вірян. Парафіянки-волонтерки храму організувались в «жіночий батальйон швидкого реагування», добрими справами відповідають на виклики часу і потреби ЗСУ.

Скажімо, вони не тільки плетуть сітки чи збирають благодійні «дарунки» воїнам, але й відвідують сім’ї загиблих Героїв і поранених.

Серед активістів – невтомні патріотки: Алла Жигаревич (комбат), Валентина Турчик, Лариса Морозюк, Світлана Мандзюк, Марія Кравчик, Валентина Наумчик, Тетяна Василевська, Олена Місюра та багато інших. На них рівняються чоловіки.  Їх кредо: «Хто не на війні, той має працювати на фронт».

l

12 квітня минуло 20 років з того часу, як із нами нема отця Петра Левочка. Він  пішов передчасно у Вічність, але пам’ять про нього, його величні справи живе й досі. Це і є безсмертя душі,  яке благодатним вогнем зігріває нас у цей важкий час.

Анатолій СЕМЕНЮК.

l

В день Лазаревої суботи і 20-річчя з дня загибелі протоієрея Петра Левочка 12 квітня ц. р. у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці м. Ковеля була відслужена поминальна панахида, а згодом  на могилі священика – заупокійна літія.

Духовенство собору в мережі Фейсбук написало: «Дякуємо усім, хто прийшов, хто пам’ятає і шанує пам’ять протоієрея Петра Левочка.

Царство Небесне і вічний спокій Вам, Отче!

Ви пішли... Щоб залишитись. Щоб жити. З нами. В наших серцях. Словах і вчинках.

Світла пам’ять про Вас, Отче, назавжди збережеться в наших серцях».

На світлинах:  о. Петро ЛЕВОЧКО; під час заупокійної літії.

Фото з архіву громади храму. 

Вірянину! Зупинися на перехресті вулиць «старого міста». Перехрестись і озирнись. Згадай 520-літню історію храму Благовіщення Пресвятої Богородиці. Подумай, скільки в тих роках спресовано битв і перемог праведної віри! Скільки пожеж і буревіїв пронеслося над святинею! Скільки світочків несли хрест віри Христової до сердець людей! 

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 51

25 квітня, п’ятниця

Схід Сонця – 06.05 захід – 20.34. 

Місяць – в Овні. 

Світла п’ятниця. Ікони Богородиці «Живоносне Джерело». Ап. і єван. Марка.

26 квітня, субота

Схід Сонця – 06.03; захід – 20.36.

Місяць – в Овні. 

День пам’яті аварії на ЧАЕС в Україні.

Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф.

Світла субота. Сщмч. Василія Амасійського.

27 квітня, неділя

Схід Сонця – 06.01; захід – 20.38.

Місяць – у Тельці.  

Всесвітній день поріднених міст. 

Антипасха. Неділя 2 після Пасхи (проводи, поминання померлих). Ап. Фоми. Прп. Стефана Володимирського.

28 квітня, понеділок

Схід Сонця – 05.59; захід – 20.39.

Місяць – у Тельці.

Всесвітній день охорони праці. 

Мчч. Максима, Віталія.

29 квітня, вівторок

Схід Сонця – 05.58; захід – 20.41.

Місяць – у Близнюках. 

День пам’яті всіх жертв застосування хімічної зброї.

Міжнародний день танцю. 

Мчч. Феодота (Богдана), Йоана Валаха.

30 квітня, середа

Схід Сонця – 05.56; захід – 20.42.

Місяць – у Близнюках. 

День прикордонника України.

Ап. Якова Заведеєвого.

1 травня, четвер

Схід Сонця – 05.54; захід – 20.44.

Місяць – у Близнюках. 

День праці. 

Сщмч. Макарія Київського. Блгв. Тамари Грузинської.

Місячні фази у квітні-травні

Спадаючий  Місяць – до 26 квітня. 

Новий  Місяць – 27 квітня.

Зростаючий Місяць – 28-30 квітня, 1-11 травня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 06.05 захід – 20.34. 

Місяць – в Овні. 

Світла п’ятниця. Ікони Богородиці «Живоносне Джерело». Ап. і єван. Марка.

Схід Сонця – 06.03; захід – 20.36.

Місяць – в Овні. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 56

ОВЕН. Можуть зав’язатися новi знайомства, відновитися старi зв’язки. У цi днi суспiльна дiяльнiсть принесе задоволення. У вихiднi стримайте запал i амбiцiї, а вiльний час постарайтеся провести наодинцi.

ТЕЛЕЦЬ. Вiрогiднi грошовi надходження. В середу можуть заполонити дрiбні, але термiнові справ. У другiй половинi тижня вiрогiдна пропозицiя, яка вiдкриє перед вами новi можливостi.

БЛИЗНЮКИ. Важливо не метушитися. Отримаєте саме те, що вам потрiбно, але все у свій час. Зараз сприятливий час для наукової, творчої або iнтелектуальної роботи. Вашi iдеї i креатив принесуть прибуток. Успіх супроводжуватиме активних та сміливих.

РАК. Накопиченi сили стануть у нагодi для iнтенсивної i плiдної роботи. Ваші наполегливість та енергійність сприятимуть дiловому i професiйному успiху. Не здавайтеся при перших труднощах.

ЛЕВ. Необхiдно стежити за мовою i поведiнкою, не зривайтеся на довколишніх.  I в кар’єрi, i в особистому життi постарайтеся стримати запал, не штурмуйте кiлька вершин одночасно, це може підірвати ваш авторитет.

ДIВА. Настав час ненав’язливо заявити про себе i нагадати про свої iдеї i досягнення. Можете піднятися кар’єрними сходами, назріє важлива справа, що вимагатиме терпiння i уваги. В кiнцi тижня будьте обережнi: може пiдвести надмірна  балакучiсть i довiрливiсть. 

ТЕРЕЗИ. Бережiть сили i бiльше вiдпочивайте. Схоже, вам важко буде зосередитися на поточних справах, а вже про новi i говорити нiчого.  Смiливо розвивайте творчу i професiйну сферу, це принесе добрий результат.

СКОРПIОН. На роботi ваш авторитет зросте. Зберiгайте спокiй i холоднокровнiсть i зануртеся в справи, є шанс добре попрацювати. Настає час для нових планiв i задумiв. У вас буде багато енергiї i цiкавi iдеї.

СТРIЛЕЦЬ. Ви, схоже, опинитеся в центрi подiй i будете затребуванi як душа компанiї i неординарна особа. У понедiлок обов’язково знайдеться вирiшення питання, яке вас хвилює.

КОЗЕРIГ. Професiйна сфера потребуватиме уваги, перекласти вiдповiдальнiсть на iнших не вдасться. Щоб утримувати контроль над ситуацiєю, знадобиться розсудливiсть i умiння виконувати вчасно заплановану роботу. 

ВОДОЛIЙ. Вас, нарештi, помiтять i гідно оцiнять. Проте у вiвторок, схоже, спробують втягнути в iнтригу на роботi. Будьте обережні, але свої iнтереси захищайте. Постарайтеся не бути довiрливими. 

РИБИ. Вдасться яскраво проявити свою iндивiдуальнiсть. Середа – вдалий день для тих, хто вирiшив змiнити роботу або намiтив важливi переговори. У вихiднi важливо знайти час вiдновити сили, побути з рідними.

Підготував

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Можуть зав’язатися новi знайомства, відновитися старi зв’язки. У цi днi суспiльна дiяльнiсть принесе задоволення. У вихiднi стримайте запал i амбiцiї, а вiльний час постарайтеся провести наодинцi.

ТЕЛЕЦЬ. Вiрогiднi грошовi надходження. В середу можуть заполонити дрiбні, але термiнові справ. У другiй половинi тижня вiрогiдна пропозицiя, яка вiдкриє перед вами новi можливостi.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 130

Четвер. Ясно. Температура: 22оС. Вітер південно-східний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність, дощ. Температура: 12оС. Вітер південно-східний помірний.

П’ятниця. Ясно. Температура: 22оС. Вітер південно-східний сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 12оС. Вітер південно-східний слабкий.

Субота. Мінлива хмарність.   Температура: 22оС. Вітер південний помірно сильний.

В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 11оС. Вітер південний слабкий.

Неділя. Ясно. Температура: 210С. Вітер південний  помірний.

В ніч на понеділок. Ясно. Температура: 11оС. Вітер  південний слабкий.

Понеділок. Мінлива  хмарність. Температура: 21оС. Вітер південно-східний помірно сильний.

В ніч на вівторок. Ясно. Температура: 11оС. Вітер південно-східний слабкий.  

Вівторок. Мінлива хмарність.    Температура: 21оС. Вітер південно-східний  помірно сильний.   

В ніч на середу. Ясно.  Температура: 12оС. Вітер північно-східний  слабкий.

Середа. Мінлива хмарність. Температура: 21оС. Вітер північно-східний помірно сильний.

Четвер. Ясно. Температура: 22^оС. Вітер південно-східний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність, дощ. Температура: 12^оС. Вітер південно-східний помірний.

П’ятниця. Ясно. Температура: 22^оС. Вітер південно-східний сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 12^оС. Вітер південно-східний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 72

І знову за кілька днів – величне свято Воскресіння Христового. Четвертий рік поспіль в час жорстокої й кровопролитної війни, нав’язаної нам путінською росією.

І знову мусимо казати про свято зі сльозами на очах. Бо безмірні біль і горе українського народу, який щодня втрачає у боях з ворогом кращих своїх  синів і дочок.  Невимовна скорбота у родинах, які оплакують  батька, сина, брата, чоловіка…

Для путінських головорізів немає нічого святого – навіть у передпасхальні дні вони обстрілюють українські міста і села, вбивають мирних людей, серед яких – діти, жінки, похилі віком. Тільки останнім часом десятки громадян вбиті у Сумах, Одесі, Харкові, Кривому Розі та інших населених пунктах. Цей геноцид нації благословляє  вірний слуга путіна кіріл, який називає геноцид «священною війною». 

Але коли ми згадуємо нині наших полеглих Героїв, вбитих і закатованих громадян, пам’ятаймо: Пасхальна радість затьмарена війною, однак ми не повинні слабшати у вірі та не втрачати надії, адже сказав Спаситель: «Не бійся, тільки віруй». Віра додає нам усім, а, в першу чергу, воїнам ЗСУ, впевненості, сили, непохитності. Саме завдяки цьому Україна не стала на коліна перед московитами, не скорилася і не впала духом.

Надія на Бога, на його любов, на Божу правду, на вічне життя постійно має супроводжувати нас, додавати бажання пережити всі земні випробування. Нехай Христос, Який воскрес із мертвих і Своєю смертю смерть подолав, береже нас у єдності й любові, дарує Великодню радість, перемогу і мир нашій Україні.

Тож, відзначаючи Воскресіння Христове, молімося у Божих храмах за українське військо, за його незламність і неминучу перемогу над клятим ворогом, просімо Господа нашого Ісуса Христа подарувати душам полеглих воїнів і безневинно убитих Царство Небесне і вічний спокій. А, сідаючи за святковий стіл, оточімо увагою й любов’ю один одного, подаруймо слова підтримки нашим ближнім, не забудьмо про хворих і немічних, похилих віком, яким так потрібні наші турбота і ласка. Заодно привітаймо вимушено переселених осіб, зігріймо їх серця теплом наших сердець і душ, не пошкодуймо для них освячених у церквах дарів.

Христос Воскрес! Воскресне й Україна!   

 

І знову за кілька днів – величне свято Воскресіння Христового. Четвертий рік поспіль в час жорстокої й кровопролитної війни, нав’язаної нам путінською росією.

І знову мусимо казати про свято зі сльозами на очах. Бо безмірні біль і горе українського народу, який щодня втрачає у боях з ворогом кращих своїх  синів і дочок.  Невимовна скорбота у родинах, які оплакують  батька, сина, брата, чоловіка…

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 73

У квітні 1918 року було   створено Товариство Червоного Хреста  України.  Саме 18 квітня відбувся І з’їзд Товариства. Але якщо заглибитись в історію України, то можна  бачити: славні традиції милосердя, співчуття,  взаємодопомоги зародилися в нас ще за часів Запорозького козацтва. 

Саме тут виникли славетні  шпиталі Запорозького Спаса – благодійні заклади для поранених і старих воїнів Запорозької вільної республіки. 

Цілительське доброчинство славилось і за часів Київської Русі.  Багато води в ріках витекло, доки 1862 року в Женевській конвенції 186 національних Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця об’єднались, аби  спрямувати свої зусилля на захист життя, здоров’я та гідності людини.  З  того часу об’єднання стало надійною опорою для знедолених, сиріт, інвалідів, немічних, хворих, самотніх. 

Чим живе нині наше ковельське Товариство Червоного Хреста? 

— Ковельські «червонохрестівці» працюють за покликом серця, — говорить Людмила Стахорська, яка уже багато років очолює міськрайорганізацію ТЧХУ. – Нас єднає свідомий вибір, який ми зробили. В нашій роботі випадкових  працівників нема. Треба бачити живу людину і зробити все, аби надати допомогу,  якої потребує, оточити увагою, виявити співчуття, доброту, взяти частину болю на себе, не зважаючи ні на що. 

У зв’язку з повномасштабним вторгненням росії на українську землю в нас роботи, звичайно, більше стало. Постали нові завдання: допомога воїнам, тим людям, котрі змушені покинути свої домівки в пошуках безпечного місця. Приємно, що ми працюємо в контакті з місцевою владою. Укладені довгострокові угоди про співпрацю з установами,  органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями. 

Активною, результативною роботою я завдячую своєму колективу – волонтерам, активістам  з великим досвідом роботи.   Це  В. Конашкова, Р. Голубчук, М. Козакова, О. Савенко, наші досвідчені волонтери О. Осоченко, О Аротунян, Л. Бартко, Р. Дударчук, І. Товадор. Окремо хочу подякувати фахівцю А. Шуляр, яка нині бере активну участь у різних програмах.  

Так, не можна перелічити тих добрих справ, які є на рахунку Ковельських «червонохрестівців». Війна принесла багато горя, тому колектив постійно шукає додаткові людські,  матеріальні та фінансові ресурси. Відрадно, що уже є  приклади позитивного вирішення складних питань. Це – участь у проєкті «BraVo». Завдяки одержаним коштам відремонтовано й відкрито, оснащено меблями приміщення в ліцеї «Оберіг», де сьогодні волонтери  Товариства мають змогу надавати психо-соціальну підтримку дітям. 

В рамках програми діє пункт видачі реабілітаційного обладнання для хворих, немічних. Люди користуються потрібними допоміжними засобами пересування, гігієни.

Все частіше «червонохрестівці» бувають у «Реабілітаційному центрі» Славікових. Урізноманітнились заходи, зустрічі, цікаві заняття.  Кожен день волонтери активно тут працюють. 

Кому з нас не доводилось бачити, як з людьми трапляються нещасні випадки? Не всі, звичайно, можуть надати першу медичну допомогу потерпілому. Тому ось уже багато років Р. Голубчук проводить навчання, семінари, тренінги з навчання способам медичної допомоги серед школярів і дорослого населення.

Важко у наш час бути похилим віком, немічним. Та, мабуть, не легше опікуватися  хворими, одинокими людьми.  Однак сестри милосердя не цураються будь-якої роботи. Новою формою стала сьогодні психо-соціальна допомога ветеранам.  І знову все це – завдяки програмі «BraVo».

Адміністрація Товариства провела «круглий стіл», куди запросили представників громад, аби таку  форму роботи налагодити в селах. Як результат – почали працювати зі старшими людьми в Голобах. 

— Біль можна втамувати не тільки ліками, але й щирим, обнадійливим словом, — говорить В. Конашкова. – Тому основним у нашій роботі є мужність і милосердя, любов і доброта.  Валентина Леонідівна має майже 40 років досвіду роботи  в Товаристві. 

Всім відомо, що доброта, милосердя формуються змалку. Саме в дитинстві діти переживають найщиріші почуття і сповнені бажання допомогти іншим. Тому останнім часом діють програми (локації) для дітей, підлітків. 

До роботи заохочують молодь. Юні волонтери мають змогу спілкуватись за інтересами, планувати цікаві, змістовні акції, виявляти ініціативу. Вони беруть участь у різних оздоровчих, доброчинних, інформаційно-просвітницьких заходах. Це – завдяки знаючій та ініціативній  Анні  Шуляр.  Вона спонукає молодих людей до активної діяльності. Вчить їх співчувати ближньому і відчувати чужий біль, як власний. Це дуже потрібно зараз, коли в нас війна.

…У народі кажуть: «Море краплиною до краплини повниться». Те ж саме можна сказати про діяльність Ковельської міськрайорганізації Товариства Червоного Хреста України. Із скромної,  можливо,  не завжди  помітної буденної роботи  невтомних «червонохрестівців» та активу волонтерів, складається велика благородна справа  в ім’я миру і добра.

Валентина СІЧКАР, громадська кореспондентка  газети «Вісті Ковельщини»; голова районної ветеранської організації. 

У квітні 1918 року було   створено Товариство Червоного Хреста  України.  Саме 18 квітня відбувся І з’їзд Товариства. Але якщо заглибитись в історію України, то можна  бачити: славні традиції милосердя, співчуття,  взаємодопомоги зародилися в нас ще за часів Запорозького козацтва. 

Саме тут виникли славетні  шпиталі Запорозького Спаса – благодійні заклади для поранених і старих воїнів Запорозької вільної республіки. 

Цілительське доброчинство славилось і за часів Київської Русі.  Багато води в ріках витекло, доки 1862 року в Женевській конвенції 186 національних Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця об’єднались, аби  спрямувати свої зусилля на захист життя, здоров’я та гідності людини.  З  того часу об’єднання стало надійною опорою для знедолених, сиріт, інвалідів, немічних, хворих, самотніх. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 65