Кожного разу, приходячи сюди, мимоволі думаєш про сутність людського буття, про вічне і скороминуще, про  покалічене українство і про те, як мужньо намагалися Леся Українка та Олена Пчілка те українство поставити на п'єдестал світової слави.

І ось чую (а потому читаю у рідних "Вістях"), як тиха, добра, глибоко віруюча ковельчанка-українка на запитання, чому у церковній крамниці немає книг українською, без тіні сумніву відповідає: "Книжок українською мовою не друкують, бо вона не має Божої благодаті і не надається для богослужіння".

Ви відчуєте відлуння Валуєвського указу про заборону української мови, яке з ХІХ сторіччя долинуло до Володимира Путіна і рознеслось не над лісами і полями,  а проникло в деякі затуркані "руськім міром" голови довірливих українців у ХХІ столітті?

Пишу це для того, щоб підкреслити: до музею Лесі Українки в Колодяжному потрібно йти не тільки із цікавості, не тільки заради вшанування з приводу тієї чи іншої дати, а найперше, щоб наповнитися духом українським, козацьким і нести його із "собою", де б то не було – в сім'ї, на зборах, мітингах, в школі, на вулиці і т. д., і т. п.

l 

1 серпня – День пам'яті дочки Волинського краю, княжни української поезії Лесі Українки. Моросить рідкий благодатний дощик. Ольга Бойко із милою чарівною усмішкою запрошує прибулих до садиби Косачів. Гостей в задумі зустрічає сама Леся Українка. До підніжжя пам'ятника – квіти від представників влади, серед яких – Роман Кульцман, перший заступник голови райдержадміністрації, очільниця районної культури Тетяна Матяшук і, що особливо приємно, – завідуюча відділом освіти РДА Ірина Ревейчук. Після хвилини мовчання всі заходять  в фойє літературно-меморіального музею.

Щирі слова про Лесю і про важливість заходу виголошують Роман Кульцман, Анатолій Силюк, директор Волинського краєзнавчого музею, та автор цих рядків.

Отець Іван Оринчак, настоятель Свято-Миколаївського храму УПЦ КП, разом із хористами служить панахиду, виголошує своє бачення важливості заходу і читає вірші. Словом, духовно, зворушливо і гарно.

Хвилюючу розповідь про Лесю Українку подарувала присутнім Марія Чашук, старший науковий співробітник музею. Цілющим струмком переливалася поезія з вуст чарівних Катерини Волох, Оксани Боярчук та Юлії Качмар (наукові працівники музею).

Словом,  захід вдався – і за це велике "спасибі" працівникам музею і найперше – Ользі Бойко, завідувачці закладу.

l

На присутніх чекав ще один мистецький подарунок. У виставковому залі музею відбувся вернісаж чудових картин волинського художника Валентина Кирилкова.

Одним штрихом про особистість митця. Народився в Одесі 1936 року. Закінчив Одеське художнє училище та український поліграфічний інститут імені Федорова у Львові. Працював викладачем Луцької художньої школи. Все життя віддав творінню прекрасного. Стилі, жанри – це вінок із волинських квітів, – різнобарвних і чарівних.

На виставці – акварельні та олійні полотна митця. Вони відображають навколишній світ і проникнуті глибоким психологізмом, емоційністю та майстерністю автора. Чудові роботи потрібно пізнавати в тиші і на самоті – тільки так можна проникнути у тонку душу автора.

Досвідчені критики-мистецтвознавці запевняють, що автор досягає тоді вершини майстерності, коли без людської присутності  на полотні ти відчуваєш людські емоції, переживання й пристрасті.

Ось "Місячна ніч". Темно-синє небо, в тінях ховається берег. На небі – цятка Місяця. Промені падають на воду і створюють осяйний коридор. Здається, що на цей шлях ось-ось вийде сам Ісус Христос і буде іти по воді до своїх учнів.

А он там – храм. Він не відкритий для ока, а лишень просвітлюється через туман віття дерев. В середину храму ти маєш пройти через ці умовні перепони. Але увійдеш, якщо маєш міцну віру. Там вона засяє у повній красі і духовності.

"Волинський  край" збуджує тривогу, неспокій та смуток. Але таке життя самої Лесі і всіх нас, теперішніх. І так біля кожного твору.

І ще: виставкове дійство супроводжували мелодії на гітарі у виконанні Валентина Скрипіна, викладача Ковельської школи мистецтв. Зворушила душі присутніх юна Ангеліна Кулик читанням поезії Лесі Українки.

А в сірі, із смутком сюжети картин, метеликом влітала сонцедайна усмішка та мелодійне слово ведучої Катерини Волох.

Згадалось! Юна Леся мріяла: "Хочу бути художником, таким, як Шевченко".

 Не склалося. І які молодці науковці-музейники, що систематично організовують мистецькі виставки! Адже вони не тільки для відвідувачів, а, найперше, – для тонкої і спраглої душі Лесі, яка жива і завжди присутня у батьківській садибі.

І ще. Тішить те, що Ольга Бойко впевнено перейняла естафету від Віри Михайлівни Комзюк, легенди музейної справи Волині, а це значить - факел незгасимого вогню Косачів перейшов у надійні руки.

Дякуючи колодяжненським музейникам, не можу не згадати про опіку над отим "дворянським гніздом" Анатолія Силюка, нашого земляка. Його вклад у розвиток музею перецінити важко, тож  шануймо, підтримуймо, гордімся!

Кожне духовно-культурне дійство залишає слід в душі. Тож і ця зустріч з прекрасним у Колодяжному народила поетичні рядки:

В цьому предивному

 Поліському краю

Колись Русалка й Мавка

 душі чарували.

А поруч Леся, немов квітка 

у раю,

Маленька, грабельками наш

 смуток загрібала.

Влітає спогад, наче пташка,

 у сільце –

В нім добрий дядько Лев 

із Скулина – села.

А біля нього зло – не лісове,

 людське…

Ну, як летіти, коли різних два

 крила?

Не днями, а століттями 

по цвяхах гострих

Ступаємо і колемось – кров

 цівкою тече.

Тепер Лукаш не той – на "Мерседесі" кайфує в злості,

А Мавка олігархам сіті із

 спокуси тче.

Мені наснився пророчий

 Янгол України –

Співучий птах, але чомусь

 сумний.

На Лесю схожий – у вінку 

з тернини,

Смиренну долю нашу

 крутить лиходій.

О, Янголе, скажи: "Від Раю

 де ключі?".

Всміхнувся тихо і промовив:

 "Помовчи".

І полетів високо понад

 хмарами,

А на Землі "у вольній" раби

 ходили парами.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Кожного разу, приходячи сюди, мимоволі думаєш про сутність людського буття, про вічне і скороминуще, про  покалічене українство і про те, як мужньо намагалися Леся Українка та Олена Пчілка те українство поставити на п'єдестал світової слави.

І ось чую (а потому читаю у рідних "Вістях"), як тиха, добра, глибоко віруюча ковельчанка-українка на запитання, чому у церковній крамниці немає книг українською, без тіні сумніву відповідає: "Книжок українською мовою не друкують, бо вона не має Божої благодаті і не надається для богослужіння".

Ви відчуєте відлуння Валуєвського указу про заборону української мови, яке з ХІХ сторіччя долинуло до Володимира Путіна і рознеслось не над лісами і полями,  а проникло в деякі затуркані "руськім міром" голови довірливих українців у ХХІ столітті?

Пишу це для того, щоб підкреслити: до музею Лесі Українки в Колодяжному потрібно йти не тільки із цікавості, не тільки заради вшанування з приводу тієї чи іншої дати, а найперше, щоб наповнитися духом українським, козацьким і нести його із "собою", де б то не було – в сім'ї, на зборах, мітингах, в школі, на вулиці і т. д., і т. п.

ххх

1 серпня – День пам'яті дочки Волинського краю, княжни української поезії Лесі Українки. Моросить рідкий благодатний дощик. Ольга Бойко із милою чарівною усмішкою запрошує прибулих до садиби Косачів. Гостей в задумі зустрічає сама Леся Українка. До підніжжя пам'ятника – квіти від представників влади, серед яких – Роман Кульцман, перший заступник голови райдержадміністрації, очільниця районної культури Тетяна Матяшук і, що особливо приємно, – завідуюча відділом освіти РДА Ірина Ревейчук. Після хвилини мовчання всі заходять  в фойє літературно-меморіального музею.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1207

Позаминулої суботи, 28 липня ц. р., волинські  священнослужителі й миряни УПЦ КП  побували в Києві, взявши участь у богослужіннях та Хресній Ході з нагоди 1030-річчя хрещення Київської Руси-України.

Розпочалося торжество в патріаршому соборі Рівноапостольного князя Володимира із Божественної Літургії, яку очолив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Серед єпископату Церкви з ним служив митрополит Луцький і Волинський Михаїл.

Потому розпочалася багатотисячна хода від собору на Володимирську гірку. Традиційно волинське духовенство крокувало у цій багатолюдній процесії. Перед пам'ятником благовірному князю відслужили молебень за Україну. Загалом  же участь в пам'ятному заході  взяли близько  65 тисяч вірян.  Хоча, як стверджують деякі експерти, людей було понад 200 тисяч. Такого велелюдного святкування Київ ще не бачив.

На державному заході, що проходив на Володимирській гірці у Києві, учасники зібрання  могли почути та побачити виступ Президента України Петра Порошенка. 

Від імені  духовенства слово мали   представник Вселенського   Патріарха Варфоломія митрополит Гальський  Еммануїл,  предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. 

Піднесено  і велично лунали промови та піснеспіви  предстоятеля Української автокефальної православної церкви Макарія,  предстоятеля Української православної церкви Онуфрія,  предстоятеля Української греко-католицької церкви Святослава та голови Всеукраїнського союзу церков віри євангельської – п'ятидесятників Михайла Паночко. 

Слід зазначити, що  така унікальна подія відбулася в столиці  вперше.  За десятки років представники різних конфесій об'єдналися у спільній хресній ході і молитві за Україну та Єдину Помісну Православну Церкву. Більшість із них висловили підтримку автокефалії.

Президент у своїй промові підкреслив, що країна переживає історичний момент і що дух єдності, який панував  того знаменного дня на вулицях Києва, додає впевненості у перемозі.

Представники Вселенського патріархату запевнили усіх присутніх, що візит делегації до Києва саме в тисяча тридцяту річницю хрещення Русі – символічний. 

І означає те, що церква-матір бере на себе відповідальність за Україну, і кінцевою метою є об'єднання православних і надання Автокефалії Українській Церкві.

l

Своїми враженнями від перебування на значущій для багатьох із нас події поділились окремі  учасники делегації  Волині, яка  брала участь в заходах з нагоди 1030-річчя хрещення  Руси-України в місті Києві.

– Чи довго вагались перед тим, як вирішили приєднатися до Всеукраїнської акції?

– Багато факторів вплинули на моє рішеня приєднатись до учасників хресної  ходи в столиці. Це, насамперед, духовна потреба, а ще – цікавість. Адже не часто випадає така нагода.  Можу із впевненістю сказати лише  одне – це велика подія в моєму житті.

Людей питають, навіщо вони в гори йдуть – випробувати себе. 

Так і тут: випробувати себе, і, головне, в духовному плані", – говорить 55-річний  Леонід. 

Його теж підтримує  пенсіонер Володимир, чоловік активний і бадьорий духом:

– Я їхав  саме  для того, аби  хоч трохи відчути  той подвиг, який здійснюють  православні християни, мандруючи по святих місцях. 

Найбільше в таких зібраннях мене тішить те, що в  молитві – ми єдині та сильніші в своїй вірі. Саме в такий час стаємо ближчими на крок до Бога, просячи смирення й сили у Всевишнього на кожен новий день. 

А коли миру й благословення вимолюють  тисячі вірян одночасно, – це зворушує душу і серце кожного з нас. І сліз тоді просто не стримати, – доповнює попередню розповідь інший учасник хресної ходи. 

– Підбадьорювали та додавали сили в жарку сонячну погоду, від якої  деякі ховалися під парасольками, народні  й  патріотичні пісні, заклики "Слава Україні!" та просто позитивно налаштовані на краще майбутнє учасники багатотисячного зібрання.  Вітаючи одне одного із святом, у вишитих сорочках  із жовто-блакитними прапорами в руках люди формували живий ланцюг, який утворював  велику торжественну процесію. 

Легенький вітерець час від часу додавав перехожим хоч якоїсь невеличкої прохолоди, – каже Віталій Андрійович.  

А ще всі троє в один голос  додають, що за цю добу (мається  на увазі доїзд до Києва і саме перебування там) вони прожили, так би мовити,  велику частину свого життя, сповнену визначною подією, яка  залишиться в пам'яті назавжди. Про це нагадуватимуть не раз  зроблені тут фотосвітлини. 

Кажуть, що для них це був хороший досвід, тож обов'язково хочуть  спробувати ще раз. 

– Чи не надто втомила  майже 12-годинна подорож (лише в один бік), зважаючи на те, що  надворі  – надзвичайно спекотна літня пора?

– Із нами,  26-ма паломниками з Волині,  в автобусі разом їхали представник поліції, медичний працівник,  старша групи (з райдержадміністрації) та ін. В Маневичах вже сформувалася колона громадського транспорту  із вірянами від області. Всі дружно, з вірою в серці і теплом в душі,  прямували до Києва, з нетерпінням чекаючи на урочистий захід. 

Якось і не зчулись, як за щирими життейськими  розмовами  швидко промайнув час. Та й втоми, як такої, не відчувалось, бо були в очікуванні великого духовного свята. 

– Що найбільше запам'ятали під час поїздки в Київ 28 липня ц. р.?

– Божественну літургію на честь Володимира, хрестителя Руси-України у Володимирському соборі, звершену святійшим  патріархом  Філаретом.  

Тож мене особисто, думаю,  і багатьох інших, вразило те, що,  незважаючи на поважний вік,  він очолив хресну ходу і пройшов весь шлях пішки від Володимирського собору до Володимирськоі гірки. 

А ще той факт, що українці, незалежно від того, звідки вони, – чи то з Черкащини, чи то із Вінниччини, чи то із Закарпаття, чи то із Кіровоградщини – об'єднані спільною ідеєю: робити все, що в їх силах, аби настали для нас з вами кращі часи, – сказав на закінчення пан Віталій. 

l

Тож віримо, що  молитва за мир і єдність України, яка того дня  велично підіймалась в  чисте безхмарне піднебесся,  буде  почута  Всевишнім,  і Господь  пошле  нам  та  нашій  багатостраждальній  неньці-Матері  довгоочікуваний  омріяний спокій!

Молимось, Боже єдиний, 

Нам Україну храни, 

Всі Свої ласки, щедроти

Ти на люд наш зверни! 

Орися ФІЛІПЧУК. 

НА ЗНІМКАХ: Хресна Хода у Києві 28 липня ц. р.; делегація Ратнівського району. 

Фото з архіву автора.

Позаминулої суботи, 28 липня ц. р., волинські  священнослужителі й миряни УПЦ КП  побували в Києві, взявши участь у богослужіннях та Хресній Ході з нагоди 1030-річчя хрещення Київської Руси-України.

Розпочалося торжество в патріаршому соборі Рівноапостольного князя Володимира із Божественної Літургії, яку очолив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Серед єпископату Церкви з ним служив митрополит Луцький і Волинський Михаїл.

Потому розпочалася багатотисячна хода від собору на Володимирську гірку. Традиційно волинське духовенство крокувало у цій багатолюдній процесії. Перед пам'ятником благовірному князю відслужили молебень за Україну. Загалом  же участь в пам'ятному заході  взяли близько  65 тисяч вірян.  Хоча, як стверджують деякі експерти, людей було понад 200 тисяч. Такого велелюдного святкування Київ ще не бачив.

На державному заході, що проходив на Володимирській гірці у Києві, учасники зібрання  могли почути та побачити виступ Президента України Петра Порошенка. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 601

Незабаром  розпочнеться новий навчальний рік. Традиційно щороку перед початком  занять відбувається перевірка готовності  шкіл, дитячих садків та позашкільних закладів.

Днями представники  Ковельської райдержадміністрації  та редакції "Вістей Ковельщини" здійснили робочий візит в окремі навчальні заклади Ковельщини.  Робочу комісію очолила  начальник  відділу освіти  Ірина Ревейчук.

Мета  поїздки  –  перевірка стану виконання в районі  регіональних освітянських програм, що стосуються забезпечення закладів освіти одномісними партами, підручниками, новим сучасним обладнанням, зміцнення матеріально-технічної бази, проведення капітальних ремонтів, реконструкції та поточних ремонтів.

Цього дня вдалося побувати у трьох закладах загальної середньої освіти  – сіл Тойкута, Доротища, Білина.

Ми в  навчальному  закладі  села Тойкута.  Школа простора, має велику територію і зручне розташування.

Відзначаємо позитивні зміни. Замість старих вікон - нові сучасні, енергозберігаючі.  Всього замінено і встановлено 102 вікна європейського зразка,  за рахунок коштів  з Державного бюджету на умовах співфінансування   виділено  понад 1 млн. грн.  Крім цього, з районного бюджету, виділені кошти на поточні ремонтні роботи, зокрема, на придбання будівельних матеріалів,   лагодження  цоколя та сходових клітин. 

 Ірина Ревейчук розповідає, що відповідно до вимог Міністерства освіти  і науки України відділом освіти  райдержадміністрації  проведено  закупівлі комп'ютерної техніки, дидактичних матеріалів, тривають  поточні та капітальні ремонти в усіх  закладах загальної середньої освіти, що функціонують у районі.

В ЗОШ І-ІІІ ст. с. Тойкута  навчатиметься  166 дітей. Цьогоріч навчальний заклад поповниться 17 першокласниками. Навчальний процес для дітей забезпечений на належному рівні, залишилось вчасно завершити усі необхідні ремонтні роботи.  Успішно   проходить підготовка до опалювального сезону. Відділом освіти районної державної адміністрації проведено закупівлю твердого палива. Завершується обслуговування і ремонт твердопаливних котлів, що здійснює ТзОВ "Волинь-Кальвіс". Заходи щодо  забезпечення повноцінного опалювального сезону  планують завершити до 15 серпня ц. р.

Привабливий  вигляд має нині  ЗОШ І-ІІ ст. с. Доротища, кожен клас ніби "дихає" новими сучасними  ідеями його творців.  Чимало сил і натхнення для оздоблення шкільних кабінетів доклав  молодий й дружний педагогічний колектив на чолі з директором Аллою Мартинюк. 

Красиві оригінальні  стенди, чистота, затишок, зелені куточки, зі смаком пошиті тюлі – усе свідчить про організаторські здібності представників шкільної родини і бажання створювати комфорт та належні умови навчання для учнів. 

У найближчих планах –  реконструкція  гімнастичної  зали. Під час сесії районної ради депутати спрямували кошти на проведення ремонту приміщення.  Так, здійснено заміну шатрової покрівлі, ведуться внутрішні ремонтні роботи, які  планують   завершити до кінця календарного року.

Кабінети, де навчатимуться школярі, мають привабливий естетичний вигляд. 

  Приємно вразив  вигляд новозбудованої  ЗОШ І-Ш ст. с. Білина. Основні доріжки, що ведуть до сучасної альма-матер, викладена бруківка створюють відчуття комфорту і бажання здобувати тут знання. А сама будівля - велична і приваблива, по-щирому дивує і захоплює. Тут працюють високоосвічені педагоги, люди з відкритим серцем, ті, хто щиро залюблений у свою професію, адже понад усе для кожного  – дати учням достойний багаж  вмінь, знань, навичок, прищепити їм любов до всього прекрасного.  

Школа, як для сільської місцевості, чималенька. Цьогорічний Першовересень відчинить двері до Країни Знань 196 учнів. Варто сказати, що перший раз у перший клас піде 29 учнів. Усе необхідне для навчального процесу закуплено, привезено одномісні парти, весь асортимент необхідного сучасного обладнання.

Здавалося б, які проблеми чи питання можуть хвилювати шкільну родину?  Адже все настільки продумано до дрібниць,  ремонтні роботи проводять   вчасно, є колосальна підтримка від районної влади.

Як виявилось,великою проблемою після відкриття навчального закладу стало підтоплення частини приміщення у навчальному закладі. Питання розглядалось відповідними комісіями як на районному, так і на обласному рівнях. Було прийнято рішення перенести обладнання, що знаходилось у підвальному приміщенні, на перший поверх навчального закладу.  В школі здійснено поточні ремонти, які планують завершити з дня на день. В найближчих планах – закінчити ряд оздоблювальних  робіт.  

А як же приємно було спостерігати за тим як приводять школу до чистоти його працівники! Багато років присвятило  роботі на освітянській ниві подружжя Конопацьких. Микола Антонович та Людмила Іванівна – педагоги від Бога, інтелігентні, їх люблять діти, поважають односельчани.

Як приємно, що кожен вкладає часточку своєї душі і тепла. Пощастило школярам мати таких педагогів-наставників. 

Якщо підбити підсумок побаченого під час  нашої поїздки, то можна відзначити лише позитив. Школи у районі "живуть", розвиваються, впроваджують нові технології. В навчальних закладах забезпечено комплекс  протипожежних заходів.

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКАХ: школи району чекають своїх вихованців.

Фото з архіву відділу освіти райдержадміністрації.

Незабаром  розпочнеться новий навчальний рік. Традиційно щороку перед початком  занять відбувається перевірка готовності  шкіл, дитячих садків та позашкільних закладів.

Днями представники  Ковельської райдержадміністрації  та редакції "Вістей Ковельщини" здійснили робочий візит в окремі навчальні заклади Ковельщини.  Робочу комісію очолила  начальник  відділу освіти  Ірина Ревейчук.

Мета  поїздки  –  перевірка стану виконання в районі  регіональних освітянських програм, що стосуються забезпечення закладів освіти одномісними партами, підручниками, новим сучасним обладнанням, зміцнення матеріально-технічної бази, проведення капітальних ремонтів, реконструкції та поточних ремонтів.

Цього дня вдалося побувати у трьох закладах загальної середньої освіти  – сіл Тойкута, Доротища, Білина.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 923

До першовересня 

в Ковелі тепломодернізують 

ще дві школи

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 653

Цими днями до редакції зателефонував Заслужений працівник культури України Іван Сидорук, який полюбляє зранку поділитися думками з приводу побаченого  і почутого, й без особливих передмов поцікавився:

– Ви сьогодні зранку слухали українське радіо?

– Звичайно, що ні. Я ж на роботі, а тут часу на слухання немає, – відповів я.

– А шкода. Бо в традиційній ранковій програмі, яку ведуть Богдан Хацкевич і Христина Стець, було порушено  тему недоліків української вищої освіти. Тема, безперечно, гаряча. Але  мене обурили слова ведучого ефіру пана Хацкевича, який порадив цьогорічним абітурієнтам їхати до Польщі і там здобувати якісну європейську освіту. Скажіть, таку позицію має займати журналіст, якого слухають українці? Це патріотизм чи колабораціонізм?

– Особисто мені Богдан Хацкевич як журналіст невідомий, – відповів я. – Знаю, що він блогер деяких інтернет-видань. Однак на його місці я подібного не казав би. Краще б він запропонував разом із своїми співбесідниками, що слід зробити для того, щоб на якісно вищий рівень підняти вітчизняну освіту і науку, аби наша молодь лишалася в Україні і розбудовувала її.

Мить помовчавши, додав:

– Звичайно, за кордоном вчитися потрібно, бо ще Тарас Шевченко писав: "І чужого навчайтесь, і свого не цурайтесь". Однак, коли чуже витісняє своє, то це вже явна аномалія.

Після розмови з Іваном Сидоруком я вирішив поцікавитися, скільки ж українців здобуває вищу освіту вдалині від Батьківщини? І от що виявив. Протягом минулого року щонайменше 72 тисячі юнаків і дівчат навчалися за кордоном. У центрі  CEDOC підрахували, що з них у Республіці Польща знаннями оволодівали  понад 30 тисяч осіб, у Німеччині – більше, аніж 9 тисяч, в  Російській Федерації – майже 7 тисяч. Далі йдуть Канада (2790 чоловік), Чехія (2395), Італія (2348).

Загалом за два останні роки українських студентів за кордоном побільшало майже на 20 відсотків (близько 11 тисяч осіб). Дві третини припадає на молодь, що навчається в освітніх закладах Польщі.

Зрештою, як пишуть "Сільські вісті", "муза далеких мандрів" полонила не тільки пересічних українців з їхнім масовим заробітчанством. Наші високопосадовці, запевняючи усіх в полум'яному патріотизмі, дітей своїх масово відправляють вчитися за кордон. За даними ресурсу Bigus. info, діти 27 відсотків українських топ-чиновників, які задекларували  витрати на освіту, гризуть "граніт науки" далеко від вітчизняних  вишів. Торік витрати на іноземні навчальні заклади сукупно склали 35,5 мільйона доларів.

"Перед веде" тут глава держави Петро Порошенко. Його діти Олександра, Євгенія і Михайло навчаються у британському Concord College, на що кожного року сім'я витрачає 3,8 мільйона гривень. До речі, Велика Британія і Сполучені Штати Америки є найпопулярнішими країнами для здобуття знань. Також нащадки українських високопосадовців навчаються в Іспанії, Данії, Канаді, Швейцарії, Німеччині, Чехії та Нідерландах.

Ще раз повторю: освіта за кордоном – це добре. Біда в іншому: багато випускників зарубіжних вишів додому не повертаються. Вони знаходять там високооплачувану роботу, отримують іноземне громадянство, створюють сім'ї, а тому в Україну їх марне чекати. Бо у нас продумана молодіжна політика фактично відсутня, і юнаки й дівчата часто-густо не бачать перспективи свого професійного зростання.

У зв'язку з цим є ще одна проблема, яку, схоже, ніхто з урядовців не збирається розв'язувати. Це – так звана трудова міграція. Вона, звичайно, поширена в усьому світі, але у нашій країні набрала масштабів стихійного лиха. Мабуть, нині на пальцях можна порахувати сім'ї, звідки б не виїжджали на заробітки за кордон сини, доньки, брати і сестри, не кажучи вже про їх батьків. Причому їдуть навіть висококваліфіковані працівники, які мають, за нашими мірками, досить пристойні зарплати – 8-10 тисяч гривень в місяць. Але в порівнянні із зарубіжними заробітками – це мізер.

Найчастіше наші земляки, як свідчить статистика, шукають роботу у тій же Польщі, Чехії, Словаччині, Німеччині, Швеції, Росії, незважаючи на її військові дії проти України. Характерно, що торік 62 відсотки українців влаштувалися на роботу за рубежем нелегально, не думаючи ані про трудовий стаж, ані про майбутню пенсію. Якщо нещодавно повідомив президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник, послугами легальних компаній скористалися всього 12 тисяч 150 осіб. Майже 90 відсотків людей намагаються виїхати з України, звертаючись за допомогою до знайомих, оминаючи офіційні служби з працевлаштування.

Звичайно, не всі на Заході радо вітають українців-заробітчан. Дехто в них вбачає конкурентів, які перешкоджають місцевому населенню влаштуватися на роботу. Подібне спостерігаємо у Литві,  ринок праці якої останнім часом почали активно заповнювати наші земляки. Зокрема, у 2017 році робочі візи або посвідчення на проживання на підставі роботи були видані майже 20 тисячам українців. У зв'язку з цим уряд цієї країни неабияк стурбований, бо коли так підуть справи далі, то ніде буде заробляти своїм, адже праця емігрантів з України оплачується дешевше і в них роботодавці зацікавлені більше.

Відтак у Литві планують запровадити квоти для іноземних працівників на деякі професії, в тому числі водіїв і будівельників. Водночас висококваліфікованим фахівцям в'їзд не обмежуватимуть – їх і так не вистачає, оскільки литовські спеціалісти, в свою чергу, їдуть в пошуках кращої долі в багатші країни Західної Європи і США.

Праця за кордоном – це не лише серйозна матеріальна допомога і підтримка родинам, які залишаються в Україні. Торік обсяг грошових переказів у нашу країну від тих, хто працює за кордоном, перевищив 9 мільярдів американських доларів. При цьому дефіцит торгівлі товарами і послугами становив 2,1 мільярда доларів. Таким чином, частина від'ємного торговельного балансу перекривається переказами, які лише за січень-квітень ц. р. становили 3,4 мільярда доларів. От і виходить, що українські заробітчани "витягують" вітчизняну економіку.

Цей факт, очевидно, активізував розумову  діяльність декого з наших урядовців, котрі замість того, щоб проводити ефективні економічні реформи і поповнювати державний бюджет, виношують ідею  обкладати податками гроші гастарбайтерів, до  яких вони ніякого стосунку не мають. У їх "світлих" головах навіть не вкладається думка про те, що запровадження такого податку неминуче потягне за собою тінізацію доходів трудових мігрантів. Бо хто з них захоче добровільно втрачати частину коштів, зароблених важкою працею далеко від рідної землі?

Отакі-то невеселі сучасні українські реалії і з освітою, і з працевлаштуванням, і з економікою. На превеликий жаль, змін на краще чекати важко. Бо коли замість того, щоб розвивати вітчизняну промисловість і сільське господарство, рухати вперед науку, виховувати висококваліфікованих фахівців, влада займається казнокрадством, вимолює  позики в міжнародному валютному  фонді на кабальних умовах, про яку перспективу може йти мова? Перший загрозливий дзвоник цій владі у вигляді нестачі коштів на своєчасну виплату пенсій уже продзвенів. А що далі? Галопуюча інфляція? Дефолт? Масове безробіття та інші "дикі" речі, про які українці вже забули? Важко сказати. І так буде доти, доки до влади не прийдуть люди, котрі  знають, як і що робити, а не займатимуться політиканством, демагогією і популізмом. Тільки біда в тому, що надія на їх прихід зменшується з кожним днем – Україна катастрофічно швидкими темпами  втрачає свій інтелектуальний потенціал з причин, про які ми вище  згадали.

Микола ВЕЛЬМА.

Цими днями до редакції зателефонував Заслужений працівник культури України Іван Сидорук, який полюбляє зранку поділитися думками з приводу побаченого  і почутого, й без особливих передмов поцікавився:

– Ви сьогодні зранку слухали українське радіо?

– Звичайно, що ні. Я ж на роботі, а тут часу на слухання немає, – відповів я.

– А шкода. Бо в традиційній ранковій програмі, яку ведуть Богдан Хацкевич і Христина Стець, було порушено  тему недоліків української вищої освіти. Тема, безперечно, гаряча. Але  мене обурили слова ведучого ефіру пана Хацкевича, який порадив цьогорічним абітурієнтам їхати до Польщі і там здобувати якісну європейську освіту. Скажіть, таку позицію має займати журналіст, якого слухають українці? Це патріотизм чи колабораціонізм?

– Особисто мені Богдан Хацкевич як журналіст невідомий, – відповів я. – Знаю, що він блогер деяких інтернет-видань. Однак на його місці я подібного не казав би. Краще б він запропонував разом із своїми співбесідниками, що слід зробити для того, щоб на якісно вищий рівень підняти вітчизняну освіту і науку, аби наша молодь лишалася в Україні і розбудовувала її.

Мить помовчавши, додав:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 587

Україна стала на крок ближче до появи першого сміттєпереробного заводу. 1 червня представники міської влади Львова і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) підписали угоду щодо виділення 35 млн. євро для будівництва заводу і рекультивації полігону в області. Проте сміттєва криза є клопотом не лише одного регіону, а всієї країни, і потребує нагального вирішення. Як подолати проблему, дізнавались наші експерти. 

Звідки в Україні стільки сміття?

За статистикою Мінекології, один житель України щороку викидає 250-300 кг побутового сміття. За рік у країні утворюється приблизно 12-15 млн. тонн відходів, з яких відсортовують та переробляють лише близько 3%, ще 3% – спалюють на єдиному сміттєспалювальному заводі, а решту – вивозять на звалища. Офіційних полігонів для сміття у країні налічується близько 6 тисяч, несанкціонованих – понад 30 тисяч. Експерти наголошують, що більшість сміттєзвалищ уже переповнені і загрожують життю і здоров'ю українців.  

"Повністю безпечних полігонів взагалі не існує. Навіть побудовані за всіма будівельними нормами полігони становлять собою небезпеку. Відбувається рух ґрунтових мас, через що сміттєвий фільтрат потрапляє у ґрунт, питну воду. Крім того, практично на всіх полігонах час від часу відбуваються пожежі", – наголошує еколог Олександр Ігнатенко.

Аби вирішити проблему, в Україні потрібно провести рекультивацію більшості полігонів, тобто захоронити відходи і відновити родючість ґрунту, запустити систему сортування побутового сміття і побудувати переробні підприємства. Реалізація цих заходів прописана у Національній стратегії поводження з відходами, яку уряд ухвалив 8 листопада минулого року. 

Що пропонують робити?

Відповідно до документа, до 2030 року планується запровадити роздільне збирання відходів мінімум у 5 тисячах населених пунктів та створити 250 центрів збирання відходів. У містах та селах, нарешті, повинні з'явитись спеціальні контейнери для сортування. Розподілятимуть відходи на кілька основних категорій: пластик, папір, скло, органічні відходи та метал. 

"Стратегією визначена амбітна мета, щоб до 2030 року 70% побутових відходів в Україні перероблялося чи повторно використовувалося", – пояснює міністр екології Остап Семерак. 

Крім того, минулого року Мінекології розпочало інвентаризацію українських полігонів. Зокрема, була запущена інтерактивна мапа сміттєзвалищ (https://ecomapa.gov.ua). Сервіс постійно оновлюється і, крім геолокаційної інформації, містить дані про морфологію відходів і стан ліквідації звалища. Також карта має мобільний додаток, у якому українці можуть надсилати інформацію про появу стихійних звалищ. 

У міністерстві визнають, що успішна реалізація "сміттєвої стратегії" можлива лише за умов дотримання чітких строків і суворого контролю за підрядниками. В іншому випадку гарний план ризикує залишитись на папері. 

Розбудова місцевої інфраструктури 

Більшість експертів погоджується, що, попри ухвалення національного плану управління відходами на рівні міністерства, велика відповідальність лежить на місцевій владі. Про це неодноразово казав і Президент України Петро Порошенко. 

"Вивезення та утилізація сміття – це не є і ніколи не мають бути питаннями центральної влади. Очевидно. Бо коли ми даємо гроші, коли ми даємо повноваження, права, вони обов'язково мають кореспондуватися з відповідальністю, у першу чергу, перед громадою", – наголосив глава держави під час засідання Асоціації міст України.

Власне, сьогодні в Україні існують приклади таких відповідальних громад. Так, 12 червня на полігоні побутових відходів у селі Рибне Івано-Франківської області запустили сучасну лінію для сортування сміття. Побутові відходи сортуватимуть на кілька фракцій для подальшої переробки та екологічної утилізації. Зараз потужність лінії – 20-25 тонн за зміну, проте з часом вона зросте до 50 тонн. За словами міського голови Руслана Марцінківа, лінія слугуватиме не тільки Івано-Франківську, а й усій області. В амбітних планах керівництва області – будівництво сміттєпереробного заводу, під який уже виділили землю. 

"Малі містечка можуть дати фору столиці. В них набагато краще на сьогодні просувається ініціатива сортування сміття, принаймні до зменшення кількості відходів", –  зазначає еколог Олександр Соколенко.

Великі проекти 

За даними Мінрегіонрозвитку, наразі в Україні працює 22 сміттєсортувальні лінії, 3 сміттєспалювальні установки і лише 1 сміттєспалювальний завод. Водночас не існує жодного підприємства з переробки.

Звичайно, будівництво такого об'єкта потребує значного фінансування, і залучити інвестора простіше великим містам. Найближче до реалізації таких проектів наблизились у Львові та Дніпрі. Так, львівська влада вже підписала угоду з ЄБРР щодо виділення кредиту 35 млн. євро для будівництва заводу, що триватиме 2 роки. Пакет фінансування включає 13-річний кредит, обсягом у 20 млн. євро під гарантії міста, інвестиційний грант – до 10 млн. євро від Східноєвропейського фонду енергоефективності та довкілля, який повертати не потрібно, а також пільговий кредит 5 млн. євро від Фонду чистих технологій. Як зазначила заступник директора ЄБРР в Україні Марина Петров, цим проектом європейський банк розпочинає реалізацію в Україні програми "Зелені міста".

"В цілому, якщо брати усі наші операції, то Львів стане дев'ятим містом-учасником цієї програми, але в Україні – першим", – додала Петров.

Наразі ЄБРР оголосив тендер на будівництво. Усі заявки від компаній приймали до середини липня цього року, а переможця визначать у жовтні.

А ось у Дніпрі вже відомо, хто будуватиме сміттєпереробний завод. Перемогу в конкурсі здобула британська компанія Stopford Projects Limited, яка виступатиме інвестором і підрядником. Вартість будівництва оцінюють в 60 мільйонів фунтів стерлінгів. За словами заступника міського голови Дніпра Михайла Лисенка, на проектування заводу піде рік, ще два роки – на його будівництво. Зараз міська влада підписує угоду з компанією.

Тож у найближчий перспективі в Україні можуть запрацювати перші сміттєпереробні заводи, які не тільки екологічно утилізуватимуть відходи, а й вироблятимуть енергію. Хоча, звичайно, в очікуванні інфраструктури українцям не варто сидіти, склавши руки. На те, щоб Україна стала чистішою, може вплинути кожен. Почати сортувати сміття вдома, здавати у пункти прийому пластик, скло, папір, відмовитись від використання поліетиленових пакетів – просто, але дуже потрібно і корисно. 

Оксана КОВАЛЬ.

Україна стала на крок ближче до появи першого сміттєпереробного заводу. 1 червня представники міської влади Львова і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) підписали угоду щодо виділення 35 млн. євро для будівництва заводу і рекультивації полігону в області. Проте сміттєва криза є клопотом не лише одного регіону, а всієї країни, і потребує нагального вирішення. Як подолати проблему, дізнавались наші експерти. 

За статистикою Мінекології, один житель України щороку викидає 250-300 кг побутового сміття. За рік у країні утворюється приблизно 12-15 млн. тонн відходів, з яких відсортовують та переробляють лише близько 3%, ще 3% – спалюють на єдиному сміттєспалювальному заводі, а решту – вивозять на звалища. Офіційних полігонів для сміття у країні налічується близько 6 тисяч, несанкціонованих – понад 30 тисяч.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 792

(Закінчення. 

Початок в номері від 2 серпня ц. р.).

Після урочистих моментів депутати перейшли до озвучення своїх запитів і звернень.

Присутні того дня на засіданні жителі мікрорайону Ковель-ІІ просили повідомити їх про те, коли буде завершене будівництво мережі централізованого водогону для постачання водою будинків, прилеглих до території Ковельського ветсанзаводу. Адже, як вони зазначили, воду в їхні домівки обіцяли провести ще до Дня міста.

З приводу цього начальник управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства міськвиконкому Андрій Стернічук поінформував про те, що вже прокладені мережі водопроводу біля хлібокомбінату, а також – через річку Турію. Нині проводяться роботи на території насосної станції, на черзі – прокладання мереж біля будинку по вул. Володимира Кияна, 72, що дасть змогу з'єднати трасу водопроводу з мережами, прокладеними по вул. В. Кияна у 2017 році.

У свою чергу, міський голова Олег Кіндер запевнив, що до кінця серпня воду буде подано.      

До Галини Стасюк звернулася голова громадської організації "Члени родин загиблих в зоні АТО "Віра" Людмила Данилевич з проханням до депутатів та міського голови щодо присвоєння звання Почесного громадянина м. Ковеля Героям АТО. 

Тож через запит депутат просила відповідних посадових осіб міської ради підготувати на чергову сесію проект рішення "Про внесення змін до рішення Ковельської міської ради № 50/11 від 26. 02. 2009 року, що передбачають присвоєння звання Почесного громадянина міста (посмертно) загиблим ковельчанам – воїнам АТО. 

Народні обранці підтримали запит колеги, а також інші, зокрема, Ігоря Пініса – щодо вирішення проблеми жителів вул. Вітовського, 1а, котрі скаржаться на систематичні викиди фекалій з вуличних каналізаційних колекторів; Сергія Вишневського – стосовно ремонту дороги по провулку Богуна; Вадима Клімука – щодо належного облаштування місць для паркування автомобілів у місті.

Був підтриманий депутатський запит Ірини Роїк, до якої звернулися мешканці будинків №№ 55, 57, 59, 61, 69а, що по вул. Незалежності, з питанням демонтажу в центрі міста малої архітектурної форми МПП "Землемір".

Враховуючи те, що міська рада прийняла рішення про відмову в продовженні оренди даному підприємству, депутат попросила зобов'язати начальника відділу містобудування та архітектури міськвиконкому Людмилу Мурай попередити орендаря про демонтаж споруди протягом п'яти робочих днів після закінчення договору, тобто в кінці листопада. А також вказати точну дату, до якої споруда має бути демонтована. 

l

У ході роботи сесії розглянуто майже 70 питань. Більшість з них - земельні та містобудівні.

Депутати проголосували рішення про перейменування та затвердження нової редакції статуту комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (центр розвитку дитини) № 4 "Ромашка", про створення комунального некомерційного підприємства Ковельське міськрайонне територіальне медичне об'єднання Ковельської міської ради, які зумовлені реформами в галузях охорони здоров'я та освіти.

У 2009 році Ковель приєднався до європейської ініціативи "Угода мерів", яка залучає місцеві та регіональні органи влади до управління процесами ефективного використання енергоресурсів та захисту клімату. В її рамках було розроблено та затверджено План дій зі сталого енергетичного розвитку міста на період до 2020 року. 

Відділ економічного розвитку та торгівлі міськвиконкому підготував моніторинговий звіт щодо виконання передбачених цим документом заходів за 2011-2017 роки, який було затверджено на сесії. 

Внесено зміни до рішення міської ради від 21.12.2017 року, № 32/17 "Про затвердження програми збереження пам'ятників та об'єктів культурної спадщини на 2018-2020 роки" у частині коригування передбачених коштів.

Депутати підтримали проект рішення, підготовлений секретарем міської ради Вірою Федосюк, "Про внесення змін до рішення міської ради від 23. 03. 2017 року, № 21/6 "Про визнання бійців-добровольців, які брали участь у захисті територіальної цілісності та державного суверенітету на Сході України, учасниками антитерористичної операції". Попередньо зняли з розгляду проект за авторством Ігоря Пініса та Галини Стасюк.   

 Вікторія ЗІНЧУК.

Після урочистих моментів депутати перейшли до озвучення своїх запитів і звернень.

Присутні того дня на засіданні жителі мікрорайону Ковель-ІІ просили повідомити їх про те, коли буде завершене будівництво мережі централізованого водогону для постачання водою будинків, прилеглих до території Ковельського ветсанзаводу. Адже, як вони зазначили, воду в їхні домівки обіцяли провести ще до Дня міста.

З приводу цього начальник управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства міськвиконкому Андрій Стернічук поінформував про те, що вже прокладені мережі водопроводу біля хлібокомбінату, а також – через річку Турію. Нині проводяться роботи на території насосної станції, на черзі – прокладання мереж біля будинку по вул. Володимира Кияна, 72, що дасть змогу з'єднати трасу водопроводу з мережами, прокладеними по вул. В. Кияна у 2017 році.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 574

Моя ти земле калинова, 

Моя пісенна сторона, 

Моя медова, полинова – 

Як мати, в кожного одна.

Що село, то й свої традиції і звичаї. Там гарно, а там ще краще. І серце вбирає те, що западає в душу, на все життя – від перших кроків до сивої старості. І хоч куди тебе не занесе доля, ти в думках чи наяву вертаєш до отчого краю, щоб зачерпнути сили й наснаги на подальше життя, напитися джерельної води з батьківської криниці. І добре, що є Дні села, започатковані майже 10 літ тому.  Вони збирають до рідного гнізда всіх "пташенят", що розлетілись по світу. 

Є багато земель, але кращої

 в світі немає, 

Вона в наших серцях, хоч ми

 в різних краях живемо.

І безмежну любов до

 батьківського краю

Ми нащадкам своїм теж, 

як спадок, передамо, –

такими щемливими поетичними рядочками після музичних позивних розпочали ведучі Людмила Борисюк і Оксана Олексюк свято села Облап. Точніше – продовжили його, бо ще з самого ранку відчувалось пожвавлення серед малечі. Для них були організовані ігри та розваги. Їх і серед глядачів було найбільше. Це приємно вразило. І згадалось, як дружно облапівці відстоювали школу для них, щоб не закрили. І добились свого – молодці! Тож в залі ніде яблуку впасти: і старі, і малі заполонили чудовий зал після ремонту, де є все необхідне для відпочинку.

Найбільше приваблює кожного виставка витворів мистецтва – вишитих рушників і сакральних картин. На їх фоні бажаючі фотографувались.

На урочистостях, як і годиться, присутні шановані гості з Ковеля і Дубівської ОТГ, навколишніх сіл. Серед них – голова РДА Віктор Козак, голова Дубівської ОТГ Роман Троцюк (на знімку – вгорі), представник від фонду  "Патріоти Волині" Павло Самолюк, директор СТзОВ "Облапське" Леонід Самчук.

Дівчата у вишитих строях виносять короваї на рушниках і вручають гостям, супроводжуючи словами:

Прийміть хліб-сіль, шановні

 гості, 

Без хліба свята в нас нема, 

Бо хліб – добробуту початок

І символ щедрого 

життя.

До слова запросили гостей свята. Віктор Козак висловив подяку всім, хто де б не трудився, бо частка праці кожного – це спільна справа, яка примножує добро на землі і дбає про підростаюче покоління, яке повинне краще жити, ніж ми. Згадав виступаючий і про тих, хто віддав своє життя за рідну землю у боротьбі з недругами.  Побажав миру в душах і в країні.

Павло Самолюк зачитав вітання від народного депутата Степана Івахіва, вручив його в. о. старости Любові Демчук, відзначив також зміни, які сталися в селі від попереднього його відвідування і подарував призи для лотереї (серед них – телевізор).

Місцевий керівник Леонід Самчук висловив задоволення роботою облапських працівників, яких не меншає, а більшає, тому село не занепадає, а процвітає.  Побажав добра, достатку всім сім'ям.

А вокальна група будинку культури тим часом "запалює" усіх і словами, і мелодією пісні "Гуляй, село":

Гуляй, село, щоб всім весело

 було, 

Щоб ще краще село

 розцвіло…

Не витримують не тільки дорослі, а й діти, беручи участь в підтанцівці.

Всі ми – родом із дитинства, тож продовжують виступати діти, їх багато, бо всім хочеться в цей день "засвітитися" своїми поетичними і пісенними талантами.  Маленьких артистів підготувала вчитель співів місцевої школи Оксана Гунчик.

А ведучі вже нагадують про шанобливе ставлення нинішнього покоління  до тих, хто  не повернувся до рідного дому, склавши голову на фронтах Другої світової війни і в АТО.  Все затихає. Здається, навіть чути стукіт людських сердець і тонометра, який відраховує хвилину мовчання.  Всі встають, схиливши голови.  Квіти вдячності і пам'яті несуть до підніжжя  пам'ятного знака "Борцям за волю України" і до Братської могили. 

А Оля Килиба виконує пісню "Чорна квітка", яка не менше хвилює присутніх, а сльози на їх очах – цьому свідок.

Вітають і живих – воїна-"афганця"  Валерія Борисюка, який у 20 років бачив пекло війни на чужій землі, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, які   залишили там душі й своє здоров'я. Це – Георгій Шемчук, Микола Данилевич, Микола Поліщук, Валерій Шум, Анатолій Романов, Олександр Олексюк та Павло Артемук.

Назвали односельчан, які перебували у зоні АТО (Сергій Нечипорук, Ігор Філюк, Роман Бабарика) і тих, хто зараз там – Юрій Килиба, Андрій Рижко, Роман Шепшелей.  Згадали молодих захисників, які несуть службу в ЗСУ – Андрія Сементуха, Тараса Борзовця, Іллю Лавренюка, Сергія Сементуха. 

Їм присвятили музичне вітання. А драмгуртківці подарували жменьку сміху всім на втіху. Бо що ж то за свято, щоб не посміятися? Це завітали дві кумасі – Алла Супрунюк і Наташа Собко.

Не забули на святі  згадати старожилів – тих, хто народився і прожив у рідному селі, працюючи на його благо. Це – Євдокія Миронюк – 93 роки; Ганна Калівошко – 92 роки; Катерина Галушко – 91 рік; Марія Зубрикова – 90 років; Ольга Данилевич – 90 років; Соломія Михалевич – 90 років.

Хоч їх і не було серед присутніх за станом здоров'я, присутні висловили їм свою повагу  і побажали до 100 літ дожити. 

Назвали ведучі й "золоті пари". Серед них – Юхим і Марія Тарасюки; Павло і Євдокія Миронюки; Анатолій і Олександра Шуми; Панас і Ганна Борисюки; Микола й Олександра Рижки; Юхим і Олена Хвищуки; Дмитро і Марія Шайнюки. 

Дует подарував пісню "Батькам".

Привітали молоду пару, яка нещодавно поєднала свої долі,  ставши на весільний рушник, – Килибу Ірину й Олександра. Для них прозвучала пісня "Ой черешня, черешенька".

Хоч розлетілись діти з родинного гнізда, та погожої днини поспішають до рідного порога.  Ведучі поіменно назвали всіх, хто народив і виховав 5, 6, 7 дітей. Їх багато. Хай святиться ім'я твоє – Мати! А Валя Супрунюк заспівала для них "Мамину  калину".

А як же наймолодших не згадати! Це – Макарчик і Ангелінка, які народились у цьому році  у сім'ях Кашуб і Степанюків. Хай ростуть дітки здорові і духом, і тілом. Оксана Гунчик присвятила їм "Колискову".

Так сталось, що свято відзначалось в день, коли більше тисячі років тому у водах "українського Йордану", як згодом називали наш сивочолий Дніпро, сталася подія, що назавжди змінила хід нашої історії.  Ця подія визначила місце Руси-України в сім'ї християнських народів Заходу.  Вона ж визначила і Києву роль бути істинною Митрополією, Матір'ю міст руських.  А благословив Господь на цю велику місію князя Володимира Великого. Користуючись нагодою, всіх привітали, хто носить гарне ім'я Володимира. 

Пощастило й іменинникам, їх в цей день було шестеро. Тож привітали і їх.

Представили на святі почесних спонсорів, бо без них не було б таким багатим і насиченим свято. Це – Леонід Самчук, Тетяна Миронюк, Руслана Панасюк, Людмила Дацюк. Їм подякували за активну життєву позицію, сприяння в розвитку рідного села.  Сестрички Оля, Аня  та Настя Килиби адресували пісенне вітання.

А глядачі вже приготувалися сміятись, бо на сцені – драмгуртківці з "журналістським" інтерв'ю у виконанні Людмили Супрунюк і Валентини Клинової.

Треба віддати належне і музичному супроводу, і гостям – артистам з Вербки, Городища, які брали участь в концерті.

В. о. старости с. Облап Любов Демчук вручила подарунки сім'ям загиблих в АТО, учасникам АТО, іменинникам, молодій парі, найменшим жителям.

Коли розіграли лотерею, телевізор мав щастя отримати Олександр Клиновий.

Директор будинку культури Ніна Божук на закінчення подякувала всім артистам, тим, хто прибув на свято і розділив з місцевими жителями радість цього дня. Після цього запросила всіх посмакувати кулешем і рибною юшкою, дякуючи умілим господиням і тим, хто випік на свято короваї.

А від імені глядачів хочеться сказати кілька слів про головного організатора цього дійства – Ніну Божук. Це вона разом з бібліотекарем Галиною Килибою і в. о. старости Любов’ю Демчук зуміла зібрати громаду для того, щоб подарувати всім чудовий відпочинок.

Не згасає в її серці вогник поваги до пісенного мистецтва, – вона уже 40 літ на цьому посту.  Маючи високе звання матері (4 дітей) і бабусі (8 онуків), є ще й майстром пісні високого класу. Колись її запрошували навіть до Волинського народного хору.  Але вона залишилась в рідному селі,  бо й тут треба таких людей. Бере участь в районному хорі "Вишиванка" працівників культури. Я вже вкотре на такому святі, і кожного разу пані Ніна засвічує нові таланти серед підростаючого покоління, залучаючи їх до пісні.

...Ще довго веселилась молодь на дискотеці. Свято вдалось на славу. Тож спасибі всім за цей чудовий день.

Валентина ОСТАПЧУК.

НА ЗНІМКАХ: під час святкування Дня села в Облапах.

Фото з архіву 

будинку культури.

Що село, то й свої традиції і звичаї. Там гарно, а там ще краще. І серце вбирає те, що западає в душу, на все життя – від перших кроків до сивої старості. І хоч куди тебе не занесе доля, ти в думках чи наяву вертаєш до отчого краю, щоб зачерпнути сили й наснаги на подальше життя, напитися джерельної води з батьківської криниці. І добре, що є Дні села, започатковані майже 10 літ тому.  Вони збирають до рідного гнізда всіх "пташенят", що розлетілись по світу. 

такими щемливими поетичними рядочками після музичних позивних розпочали ведучі Людмила Борисюк і Оксана Олексюк свято села Облап. Точніше – продовжили його, бо ще з самого ранку відчувалось пожвавлення серед малечі. Для них були організовані ігри та розваги. Їх і серед глядачів було найбільше. Це приємно вразило. І згадалось, як дружно облапівці відстоювали школу для них, щоб не закрили. І добились свого – молодці! Тож в залі ніде яблуку впасти: і старі, і малі заполонили чудовий зал після ремонту, де є все необхідне для відпочинку.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 808

З початком навчання дітей у школі завжди  виникає  багато питань. Яким він  буде для малюків? Як вони адаптуються у новому житті? 3 яким настроєм почнуть навчання? 

Отож, напередодні цієї хвилюючої події,  хотілося б поговорити не стільки про дітей, скільки про нас‚ дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів та невдач‚ подумати разом‚ чи розуміємо ми‚ що наша підтримка допоможе дитині вирішити шкільні проблеми.

Як же краще налагодити взаєморозуміння учнів та батьків?

n 3 початку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше‚ щоб збирання до школи не перетворювалось у щоденні хвилювання. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом.

n Не підганяйте,  вчіть розраховувати час – це ваш обов'язок;  якщо ви цю проблему не вирішили – провини дитини в цьому немає.

n Обов'язково привчіть дитину зранку снідати. Це важливий момент у запобіганні хвороб шлунка. Давайте дитині у школу бутерброд, фрукти. Вона в школі працює‚ витрачає багато сил та енергії.

n Привчіть свого школярика  збирати портфель напередодні ввечері. Перевірте‚ чи не забула вона чого-небудь важливого. Запитайте її‚ чи не передавав вчитель прохань або розпоряджень батькам. 

n Проводжаючи дитину до школи‚ побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів‚ без застережень на кшталт: "Дивись‚ поводь себе гарно!", "Щоб не було поганих оцінок".

n Забудьте фразу "Що ти сьогодні отримав?!", а краще запитайте: "Про що нове ти сьогодні дізнався (лась)?". Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй можливість розслабитись. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому‚ вислухайте.

n Після закінчення занять дайте дитині відпочити. Обід – зручний момент для цього. Школяр може розповісти про свій робочий день і у такий спосіб звільнитися від психологічного напруження.

n Якщо  ж "першачок"  замкнувся  у собі‚ щось його  турбує‚ не вимагайте пояснень‚ – хай заспокоїться, тоді він  все сам розкаже.

n Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

n Після школи не змушуйте дитину одразу сідати за виконання завдань. Необхідно 1,5 години відпочити. Найоптимальніший час для виконання завдань – з 15-ої до 17-ої години.

n Пам'ятайте, що телевізор (комп'ютер, ноутбук, телефон  чи планшет) – ворог №1 успішного навчання. Не потрібно вмикати його раніше‚ ніж усі завдання будуть виконані. На початку навчального року корисно контролювати, як дитина виконує домашні завдання. 

n Перевіряти не значить "робити замість" – ніколи не підказуйте дитині готових рішень. Обов'язково перевірте, щоб те‚ що потрібно було вивчити напам'ять, було вивчено добре: точність виконання завдань – важлива умова успішного навчання. Потрібно також впевнитись, що дитина може застосувати набуті знання на практиці.

n Не треба навантажувати дитину позашкільною діяльністю з самого початку навчального року. Спорт і заняття в гуртках, звичайно, корисні для загального розвитку, але спочатку впевніться, що у дитини вистачить сил і часу. 

n Протягом дня знайдіть  хоча б  півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини‚ її біль‚ її радощі. 

У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі розходження щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з вчителем, психологом. 

Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини‚ коли щось її турбує: головний біль‚ поганий загальний стан. Найчастіше  –  це об'єктивні показники втоми‚ перевантаження.

3 перших днів навчання вимагайте виконання режиму дня дитиною‚ щоб вона лягала спати в один і той же час. Сон для школярів має першочергове значення. 

Якщо дитина засинає не відразу, все одно примушуйте її лягати в ліжко. Використайте спосіб‚ перевірений століттями: тихо поговоріть з дитиною перед сном‚ попросіть її що-небудь розповісти чи розкажіть самі. Такі хвилини – одна з небагатьох можливостей для справжнього спілкування.

Знайте‚ що навіть великі діти (7-8 років) люблять казки‚ особливо перед сном‚ або пісню‚ лагідні слова. Не лінуйтесь цього робити. Це їх заспокоює, знімає денну напругу, допомагає спокійно заснути і відпочити. 

Батькам необхідне терпіння. Ентузіазм перших днів швидко проходить‚ його місце займає втома. Допоможіть дитині зберегти нормальний ритм і не піддайтеся спокусі зробити їй маленьке послаблення. Часті нарікання на дитину чи порівняння з іншими можуть розвинути комплекс неповноцінності. 

Ні в якому разі не ставте ваші стосунки з дитиною в залежність від її успішності. 

10 порад батькам 

1. НЕ ЗАВАНТАЖУЙТЕ  НОВОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ. За час, що залишився, жодних "хвостів" ви не підтягнете. А якщо насідатимете на дитину з читанням і рахунком, ви зможете викликати у неї негативні емоції з приводу школи. 

2. РОЗПОВІДАЙТЕ ПОЗИТИВНІ ІСТОРІЇ Зі СВОГО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ.  Важливо  сформувати у майбутнього школяра позитивне ставлення до школи. Якщо дитина хоче вчитися і впевнена, що в школі цікаво, тоді неминучий стрес, пов'язаний з новими правилами і розпорядком дня, великою кількістю незнайомих людей, буде успішно здоланий. 

3. НЕ РОБІТЬ АКЦЕНТ НА ОЦІНКАХ. Багато батьків припускаються грубої помилки, коли починають лякати: "Читай, а то двійки мені приноситимеш".  Слід  акцентувати увагу дитини на процесі навчання ("ти  дізнаєшся  багато нового"; "у тебе з'являться нові друзі";  "ти станеш розумним"), а не на результаті гарних оцінок.

4. НЕ ЛЯКАЙТЕ ШКОЛОЮ! Ні в якому разі не ведіть при дитині розмови, що у нього "закінчилося дитинство", не жалійте його: мовляв, бідненький, починаються трудові будні.

5. КУПУЙТЕ ШКІЛЬНЕ ПРИЛАДДЯ РАЗОМ З ДИТИНОЮ. Купувати портфель і все приладдя для школи потрібно з дитиною, тоді вона виявиться залученою до  процесу  підготовки до першого вересня. Хай маля саме вибере собі пенал, ручки, олівці і лінійки, зошити з барвистим малюнком на обкладинці. Прийшовши додому, не ховайте придбане  в шафу – дайте їх дитині, аби вона  звикла  до нових для неї  речей.  

6. ГРАЙТЕ В ШКОЛУ. Нехай всі іграшки вашого чада "підуть" в перший клас, а найулюбленіша – стане вчителем. У такій грі можна пояснити основні шкільні правила: як сидіти за партою, як відповідати на уроці, як проситися в туалет, що робити  на перерві.

7. ПОЧИНАЙТЕ ЖИТИ за НОВИМ РОЗПОРЯДКОМ ДНЯ. За місяць до школи   потрібно плавно “підганяти” режим дня до нового розпорядку. Старайтеся, аби дитина лягала спати не пізніше  22-ої год. вечора, а  вставала  о 7-8-ій  ранку. Дуже важливо  сформувати у маляти уявлення про те, що і за чим потрібно робити вранці та увечері. 

Спершу спробуйте наочно пояснити, що потрібно зробити перед сном: зібрати портфель, приготувати одяг, перевірити, чи чиста форма. Всі ці дії краще позначати малюнками: портфель, розкладені речі на стільці. 

За допомогою малюнків можна змалювати і вранішній розпорядок: умиваємося,  їмо, чистимо зуби, одягаємося в шкільну форму, чистимо взуття і т. д.

8. ПОДРУЖІТЬ МАЛЯ З ГОДИННИКОМ. Необхідний для школи навик – орієнтація в часі. Якщо ваше маля ще не розбирається, котра година, навчіть його цьому. Багатьом діткам легко орієнтуватися по електронному годиннику. Дитина повинна знати, що означає “чверть години”, “півгодини”, “через годину”.  Повісьте в дитячій великий годинник.  

9. БІЛЬШЕ КОМАНДНИХ ІГОР. У школі є правила, які необхідно виконувати: сидіти за партою, вставати тощо.  Без розуміння цих елементарних законів дитині буде важко. Аби розвинути в маляти вміння підкорятися і грати за правилами, використовуйте командні ігри.

10. ТРЕНУЙТЕ УВАГУ І ПАМ'ЯТЬ.  Хороша гра на уважність: всім роздається однаковий текст, засікається час і потрібно якомога більше і швидше знайти й викреслити букв "с". Проводити "заняття" спочатку по 10 хвилин, назавтра 15, довівши час "уроку" до тієї тривалості, яка буде в школі. Тоді дитину так не лякатимуть безкінечні півгодини занять. 

Підготувала  

Оксана МОРОЗ.

З початком навчання дітей у школі завжди  виникає  багато питань. Яким він  буде для малюків? Як вони адаптуються у новому житті? 3 яким настроєм почнуть навчання? 

Отож, напередодні цієї хвилюючої події,  хотілося б поговорити не стільки про дітей, скільки про нас‚ дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів та невдач‚ подумати разом‚ чи розуміємо ми‚ що наша підтримка допоможе дитині вирішити шкільні проблеми.

Як же краще налагодити взаєморозуміння учнів та батьків?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 544

Нещодавно одна моя знайома (студентка) зробила собі приємний подарунок  – вирішила поїхати із подругою до  Іспанії.

До слова, дівчина сама  заробила гроші, аби оплатити 7-денний круїз в колоритну і мальовничу країну. Адже напередодні не місяць і не два працювала на роботі (до того ж, з навчанням теж успішно встигала).

0сь що коротко розповіла Мілана, коли повернулася із давно омріяної подорожі: 

"Я завжди із захопленням слухала історії людей про поїздки за кордон. Вони поверталися звідти, переповнені емоціями, із закоханими очима у все місцеве і нестримним бажанням повернутись туди знову. Адже там – аж надто добре.

Тож коли, нарешті, випала така нагода й мені – я була просто "на сьомому" небі від щастя, радості не було меж. 

Країна моєї мрії: обожнюю цю мову, втрачаю голову від любові до сальси, не можу не підтанцьовувати ритмам іспанських пісень і, як виявилось, безмежно залюблена  у рослинність та  архітектуру країни, її простоту, чарівність і різнобарвність", – говорить юна ковельчанка.

"Звичайно, не все там так гладко, як розповідають нам про зарубіжні країни. Тут теж буває сміття біля автобусних зупинок, на вулицях і в центрі міста, тут не прибирають  суху траву, деякі пішоходи поспіхом перебігають дорогу на "червоний" і не на переході (до якого  всього декілька метрів).

Та й люди тут, як люди – вони не світяться щастям всі без винятку, в когось дешевий одяг, а в когось – брендовий, хтось намагається тобі допомогти, а хтось – обдурити. 

Але щось  таки магнетичне є в Іспанії, яка вабить до себе на гостину  багатьох мандрівників. Та про це – трохи згодом. 

А, взагалі, я зробила після цього для себе висновок: країн щасливих не буває, є щасливі люди, які живуть там і роблять все для того, щоб жилося  ще комфортніше", – говорить моя співрозмовниця.  

Як наголошує дівчина, ми, українці, не вміємо належно цінувати свого, те що притаманне лише нам, – мови, культури, традицій і т. д.  Для декого  із туристів наша Україна – райський куточок.  Представники ж корінного населення, на жаль, не всі погодяться із цим. Вони віддають перевагу відпочинку в  екзотичних країнах.  

"Почнемо з найменшого. Переліт в літаку – це просто неймовірні вражаючі відчуття, що аж перехоплюють дихання. Ти, здається, просто "пливеш" в хмарах, а десь внизу видніються величні  гори, дивляться на тебе блакитними очима моря. 

Найбільше мені сподобався, звичайно,  тамтешній клімат та відпочинок на будь-який смак.  На березі  Середземного моря, яке омивають теплі хвилі, я б ніжилась ще довго. Але… треба було повертатись додому. 

Не менш мене вразило й те, що тамтешні мешканці Аліканте (неподалік Валенсії)  вміють відпочивати, як говориться, на всі сто відсотків. 

В місті, де багато торговельних центрів,  розважальні заклади починають роботу тільки після обіду. А в першій половині дня всі, відповідно, працюють. Далі – відпочинок для всіх: від найменших дітлахів, до найстарших бабусь і дідусів. На жаль, в нас таке побачиш дуже рідко. 

Серед туристів тут переважають росіяни, наші співвітчизники, французи, німці та інші", – продовжує свою екзотичну розповідь далі. 

Як розказала Мілана, що місто переповнене туристами, Аліканте має вражаючий вид  старого міста, чарівний замок із прекрасними видами на море. 

На відміну від деяких менш відомих міст, воно славиться  висотними  будівлями  і має прекрасний  сучасний пляж. 

Аліканте, що входить в топ-20 найкращих місць відпочинку, які облюбували туристи,  має яскраве і насичене  нічне життя і безліч сучасних будівель.    Воно також пропонує гостям  велику кількість історичних та  культурних місць. 

Все це і багато іншого роблять його одним з найкрасивіших міст в Іспанії. 

В Аліканте знаходиться величний замок Санта-Барбара, який датується початком XVI століття і дозволяє насолодитися прекрасним видом на місто. 

У тому ж замку є музей, де  охочі можуть відкрити для себе історію цього древнього куточка Іспанії. 

Аліканте добре відоме  прекрасним  музеєм сучасного мистецтва, де  зберігаються  роботи таких майстрів, як Пікассо, Далі, Міро,  багатьох інших. Діють тут  музей образотворчих мистецтв, музей багать, археологічний музей і міський музей. 

Пам'ятайте, що не все, про що говорять вам знайомі, які побували в тій чи іншій країні, виявляється правдою. Бо згодом, особисто відвідавши улюблену для туристів державу, можете опинитись, відверто кажучи, в стані "легкого шоку": в кожного свої смаки і вподобання.  

Тому перед тим, як обрати місце  майбутнього відпочинку,  потрібно не раз зважити всі "за" і "проти".  Але від непередбачуваного захвату чи навпаки  не застрахований ніхто. 

“Особисто я раджу  прихильникам екзотичного дозвілля відпочинок "по-іспанськи". І ще: коли будете там, передавайте Іспанії від мене палкий привіт, я вже сумую за нею. І, сподіваюсь, колись обов'язково знову таки зустрітись”, – сказала на закінчення Мілана.  

Оксана МОРОЗ. 

НА ЗНІМКАХ: ось така вона –  неповторно-чаруюча Іспанія.

Фото з домашнього архіву. 

Довідково: справжнім раєм для туристів є сонячна Іспанія, дивовижна країна з багатогранною і яскравою культурою, цікавими пам'ятками і стародавніми традиціями. Є деякі факти, що стосуються цієї країни, які відомі далеко не всім.

Кольори іспанського прапора символізують головні місцеві розваги – кориду. Жовтий колір на ньому означає пісок, а червоний – колір крові. Хоча за легендою король Іспанії, коли вибирав собі прапор, побачив золоте полотно. Він вмочив два пальці в кров тварин і провів по цьому полотну.

Свято "Томатина" виникло в 1945 році, коли двоє друзів посварилися на вулиці міста Буньоль і почали кидатися помідорами. Видовище було настільки яскравим, що місцеві жителі вирішили перетворити його в традицію.

Популярні нині еспаньйолки ввели в моду іспанці всередні століття, коли прийнято було носити пишні коміри-жабо. Такий фасон був абсолютно несумісний з довгою бородою, довелося шукати вихід.

Вираз "блакитна кров" в ужиток ввели представники королівської династії Іспанії. Їх  особливістю була бліда шкіра з блакитними прожилками.

Світовим лідером за кількістю вихідних і свят є Іспанія. Відпочивати тут люблять і вміють. Дітей в цій країні прийнято народжувати пізно, оскільки чоловіки до 30-ти років не поспішають одружуватися.

П'ятиструнну гітару винайшли в Іспанії у XVI столітті, коли до звичайної лютні хтось додав ще одну струну. Шестиструнна гітара з'явилася на світ в Андалусії в XVIII столітті. Справжній іспанець ніколи не відкриє свою парасольку в приміщенні, бо це може принести йому нещастя.

На узбережжі Середземного моря, в місті Денія, щорічно проводиться свято "морські бики". Суть його полягає в тому, щоб втекти від бика в бік моря, стрибнути в хвилі і повести за собою тварину.  Особливий успіх – схопити його в воді за роги. У святі беруть участь переважно юнаки.

Нещодавно одна моя знайома (студентка) зробила собі приємний подарунок  – вирішила поїхати із подругою до  Іспанії.

До слова, дівчина сама  заробила гроші, аби оплатити 7-денний круїз в колоритну і мальовничу країну. Адже напередодні не місяць і не два працювала на роботі (до того ж, з навчанням теж успішно встигала).

0сь що коротко розповіла Мілана, коли повернулася із давно омріяної подорожі: 

"Я завжди із захопленням слухала історії людей про поїздки за кордон. Вони поверталися звідти, переповнені емоціями, із закоханими очима у все місцеве і нестримним бажанням повернутись туди знову. Адже там – аж надто добре.

Тож коли, нарешті, випала така нагода й мені – я була просто "на сьомому" небі від щастя, радості не було меж. 

Країна моєї мрії: обожнюю цю мову, втрачаю голову від любові до сальси, не можу не підтанцьовувати ритмам іспанських пісень і, як виявилось, безмежно залюблена  у рослинність та  архітектуру країни, її простоту, чарівність і різнобарвність", – говорить юна ковельчанка.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 448