У середині червня Міністерство охорони здоров'я схвилювало українців новиною: незабаром у країні може з'явитися професійне ліцензування лікарів. Нова система має прийти на зміну звичним атестаційним циклам і підвищити довіру до лікарів. Що безпосередньо передбачає ліцензування і як воно вплине на працівників медичної галузі та їхніх пацієнтів, дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

Навіщо потрібне ліцензування?

На сьогодні в Україні діє система атестації лікарів, яку потрібно проходити кожні 5 років. Атестація буває двох видів: на присвоєння і підтвердження кваліфікаційної категорії. За даними Автоматизованої бази даних Міністерства охорони здоров'я (МОЗ), рівень проходження лікарями атестації достатньо високий і складає 90-91%. Але чи впливають такі статистичні успіхи на якість медичної допомоги, залишається питанням. 

У МОЗ визнають, що чинна атестація є радше формальністю, аніж реальною перевіркою кваліфікації лікарів. За словами в. о. міністра охорони здоров'я Уляни Супрун, система атестації підтверджує стаж, але не професіоналізм роботи лікарів. Крім того, вона знімає з лікаря персональну відповідальність перед пацієнтом за якість наданих медичних послуг. У разі некомпетентності лікаря рішення щодо його притягнення до відповідальності приймають "свої" – наприклад, головний лікар.

Тож Міністерство пропонує замість атестації запровадити систему ліцензування. Свої пропозиції МОЗ оприлюднив на сайті (http://moz.gov.ua) і запропонував публічно обговорити.

До чого готуватись лікарям?

Відповідно до Концепції ліцензування, перехідний період триватиме 5 років – з 2020 до 2024 року.За цей час всі лікарі-практики повинні будуть скласти спеціальний іспит. У МОЗ обіцяють, що складність буде на рівні завдань інтернатури. Також нова модель вимагатиме безперервного професійного навчання лікаря. Йдеться про участь у освітніх заходах (семінарах, тренінгах, конференціях), за що лікар отримуватиме відповідні бали. Мінімальну кількість балів для отримання ліцензії визначатиме МОЗ.

Лікар зможе самостійно обирати, де вчитися і які курси відвідувати. У підсумку на видачу ліцензії буде впливати освітнє портфоліо лікаря та історія його медичної практики. Україна визнаватиме ліцензії країн-членів ЄС, США, Канади, Японії та Ізраїлю. Тож іноземні лікарі зможуть працювати у країні без жодних бюрократичних проблем.

Вітчизняні лікарі повинні будуть підтверджувати ліцензію кожних три роки. У випадку недбалості чи суттєвих лікарських помилок дозвіл на практику може бути призупинений або анульований.

"Кожен лікар отримає індивідуальну ліцензію, що підтверджуватиме його професійний рівень. Він самостійно плануватиме свій професійний розвиток та нестиме персональну відповідальність за свої дії. Колективна безвідповідальність та непрофесіоналізм мають піти в минуле", – зауважує глава Офісу ефективного регулювання Олексій Гончарук.

Контролюватиме процес видачі та анулювання ліцензій спеціальна Ліцензійна рада з 30 лікарів. Проте, на думку заступника голови правління Всеукраїнського лікарського товариства (ВУЛТ) Костянтина Надутого, є запитання до персонального складу та функцій Ліцензійної ради. 

"Зараз в атестаційних комісіях хоча б декоративно представлені представники професійних асоціацій. Водночас МОЗ пропонує, що самостійно відбере, якими будуть вищі арбітри у вирішенні питання надання лікарю права практикувати", – ділиться своїми сумнівами експерт.

У МОЗ підкреслюють, що це не фінальна версія документа, й автори готові дискутувати. Зокрема, до складу ради будуть залучати іноземних експертів, а незалежність Ліцензійної ради регулюватиметься окремим Законом, а не наказами міністерства.

 

Зміни у системі освіти

Поява ліцензування в Україні передбачає не тільки перехідний період для лікарів, які вже працюють, а й новий підхід до навчання молодих спеціалістів. Так, з минулого року вступити у медичний університет стало складніше. Зокрема, для вступу на медичні спеціальності вимагається не менше 150 балів зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Абітурієнти із вищими балами можуть обирати серед бажаних медичних закладів, вступники із нижчими балами отримують місця за залишковим принципом. 

"Якщо людина неосвічена, не вмотивована, не хоче бути кращим спеціалістом, вона не буде вчитися і не стане хорошим лікарем. 150 – для нас це питання життя і смерті. Жодних компромісів не може бути", – розповідає заступник міністра охорони здоров'я Олександр Лінчевський.

Крім того, з 2019 року студенти-медики, які здобувають ступінь магістра, почнуть складати Єдиний державний кваліфікаційний іспит. Він включатиме у себе тести, практичний клінічний іспит, міжнародний іспит з основ медицини, іспит з англійської мови професійного спрямування. 

Першими, хто складатиме ліцензійний іспит, стануть студенти, які вступили у магістратуру в 2016 році. Для отримання ліцензії випускники інтернатури повинні будуть пройти через лікарську резидентуру, тобто післядипломну лікарняну підготовку. 

Успіх системи ліцензування в Україні наразі залежить від багатьох учасників процесу: законотворців, керівників системи охорони здоров'я та від самих лікарів. Зараз концепція ліцензування перебуває на етапі публічного обговорення. Восени МОЗ планує подати на розгляд Верховної Ради відповідний законопроект, і, якщо усі суперечливі моменти будуть погоджені, українська медицина увійде у новий етап свого реформування.

Варто зазначити, що у розвинених країнах ліцензування лікарів уже довело свою користь. Така система працює у США, Франції, Німеччині, Польщі. І це далеко не повний перелік країн, де професія лікаря вважається однією з найбільш престижних та оплачуваних. Аби стати ліцензованим лікарем за кордоном, місцеві спеціалісти навчаються майже 10 років і проходять через низку складних іспитів. Натомість потім ні в кого не виникає сумнівів щодо кваліфікації та високого класу медичної допомоги.

Оксана Коваль.

У середині червня Міністерство охорони здоров'я схвилювало українців новиною: незабаром у країні може з'явитися професійне ліцензування лікарів. Нова система має прийти на зміну звичним атестаційним циклам і підвищити довіру до лікарів. Що безпосередньо передбачає ліцензування і як воно вплине на працівників медичної галузі та їхніх пацієнтів, дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

На сьогодні в Україні діє система атестації лікарів, яку потрібно проходити кожні 5 років. Атестація буває двох видів: на присвоєння і підтвердження кваліфікаційної категорії. За даними Автоматизованої бази даних Міністерства охорони здоров'я (МОЗ), рівень проходження лікарями атестації достатньо високий і складає 90-91%. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 549

У міру розвитку ринок праці зазнає безліч перетворень. Якщо колись основною проблемою був пошук підходящої роботи, то зараз все складніше стає знайти не хорошу посаду, а грамотного фахівця.

Активні зміни в світі бізнесу і технологій вимагають особливих навичок і знань, тому дійсно грамотних працівників обмаль. У великих організаціях передбачена постійна посада рекрутера або HR-менеджера, в прямі обов’язки якого входить набір персоналу. Дрібні компанії, яким не потрібен постійний набір, найчастіше вдаються до послуг кадрових агентств або спеціальних інтернет-ресурсів.

Фахівці Державної служби зайнятості завжди йдуть у ногу з часом і  постійно запроваджують нові форми та методи роботи для найбільш ефективного задоволення сподівань та потреб тих, хто звертається за допомогою як у підборі працівників, так і у пошуку роботи. 

Задля цього у Ковельському міськрайонному центрі зайнятості впроваджено новітній сервіс – послуги з рекрутингу. На сьогоднішній день двоє фахівців центру зайнятості стали так званими першопрохідцями у цій новації і почали виконувати функції рекрутерів. Насамперед, вони займаються пошуком і відбором персоналу для роботодавців, розширюючи коло пошуку за межі центру зайнятості. 

Послуги фахівців сектора рекрутингу стануть корисними роботодавцям тому, що:

- по-перше, роботодавець не витрачатиме час на підбір кандидатів з великої кількості бажаючих осіб, адже попередня співбесіда за вимогами роботодавця проводиться рекрутерами Ковельського центру зайнятості;

- по-друге, не витрачатиме кошти, оскільки подібна послуга надається в центрі зайнятості на безкоштовній основі; 

- по-третє, роботодавець не розміщуватиме свої вакансії на платних ресурсах - він може скористатися ресурсами центру зайнятості;

- по-четверте, наприклад, представникам малого бізнесу не обов’язково приймати в штат менеджера з підбору персоналу при умові співпраці з центром зайнятості.

Рекрутинг — це послуга Служби зайнятості, яка також є доступною для всіх людей, що шукають роботу. Особливо цікавою ця послуга є для тих пошукачів роботи, які в силу певних умов не можуть набути статусу безробітного й користуватися послугами центрів зайнятості у повному обсязі, а саме: 

- студентам, котрі шукають роботу у вільний від навчання час;

- особам, котрим виповнилося 35 років, але котрі раніше ніде не працювали;

- працюючим особам, які шукають роботу по сумісництву;

- жителям сільської місцевості, котрі є членами ОСГ, та не працювали понад півроку;

- пенсіонерам, котрі мають бажання продовжити працювати і т. д.

На сьогодні послуги вже надано 19 підприємствам, серед них є роботодавці з інших регіонів. За період впровадження послуг сектора рекрутингу було опрацьовано 267 резюме осіб, які активно шукали роботу, працевлаштовано 55 осіб. Серед них 19 безробітних, які перебували на обліку в Ковельському центрі зайнятості. Наразі робота з підприємствами триває. Залучаються до співпраці нові підприємства, яким пропонуються послуги, що можуть стати корисними та доцільними.

Робота рекрутинга полягає не лише в підборі фахівців для підприємств, а й у пошуку роботодавців для шукачів роботи. Тому, якщо Ви шукаєте роботу, але не маєте можливості щоденно моніторити велику кількість інформаційних ресурсів, звертайтесь у сектор рекрутингу Ковельського міськрайонного центру зайнятості, що знаходиться за адресою: м. Ковель, вул. Сагайдачного, 6-а, тел. 5-03-16.

Зоряна Степаницька,

завідувач сектора рекрутингу 

Ковельського міськрайонного 

центру зайнятості.  

У міру розвитку ринок праці зазнає безліч перетворень. Якщо колись основною проблемою був пошук підходящої роботи, то зараз все складніше стає знайти не хорошу посаду, а грамотного фахівця.

Активні зміни в світі бізнесу і технологій вимагають особливих навичок і знань, тому дійсно грамотних працівників обмаль. У великих організаціях передбачена постійна посада рекрутера або HR-менеджера, в прямі обов’язки якого входить набір персоналу. Дрібні компанії, яким не потрібен постійний набір, найчастіше вдаються до послуг кадрових агентств або спеціальних інтернет-ресурсів.

Фахівці Державної служби зайнятості завжди йдуть у ногу з часом і  постійно запроваджують нові форми та методи роботи для найбільш ефективного задоволення сподівань та потреб тих, хто звертається за допомогою як у підборі працівників, так і у пошуку роботи. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2542

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки сягає своєю історією у повоєнний 1949 рік. Саме тоді 10 липня у відбудованому Лесиному "білому" будиночку на громадських засадах  відкрили  музей видатної поетеси.

У творчому пошуку

Першу експозицію, у якій переважно були світлини із життя Лесі, оформлювала сільський бібліотекар Ніна Кошелюк. Вона виконувала обов'язки екскурсовода, завідувачки та доглядачки понад 10 років.

Незважаючи на труднощі, музей працював і розбудовувався. Багато зусиль до становлення літературно-просвітницького закладу доклали Марія Скрильникова (теж бібліотекар), а потому – завідуючі Й. Г. Струцюк, А. К. Парфенюк, О. М. Ковальчук.

У 1979 році розпочалося будівництво нового приміщення  для музею. Саме в цей нелегкий для країни час заклад очолила енергійна, закохана в музейну справу, із стратегічним баченням перспективи Віра Михайлівна Комзюк. Музей швидко набирав ознак наукового, історико-краєзнавчого і літературно-просвітницького осередку України.

Найперше було взято на облік та збереження всі музейні предмети й експонати. Проведено повну інвентаризацію фондів і всіх матеріальних цінностей. У музеї з'явилося більше ста меморіальних речей, які належали родині Косачів.

Серед них – 3 прижиттєві збірки Лесі Українки "На крилах пісень", (1893, 1904 р. р.), "Думи і мрії" (1899 р.) та "Відгуки" (1902 р.). Окрасою літературної експозиції стала виставка поштових листівок із зображенням місць, де бувала поетеса.

У 1991 році, з нагоди 120-ліття від дня народження Лесі Українки, в рамках програми ЮНЕСКО відкрито нову експозицію літературного музею. Це був високий науково-пізнавальний та естетично-витончений рівень європейського зразка.

Про стан справ у літературно-меморіальному комплексі влучно висловилася почесна гостя і геніальна поетеса Ліна Костенко: "Дуже сіра будівля – цей музей ззовні, але які талановиті люди творять його із середини, з самої душі свого розуміння, своєї пам'яті про Лесю Українку! Спасибі їм!".

Популяризація творчості та літературного надбання Лесі Українки – це тільки один вектор (хоч і головний) науково-дослідницької роботи. Науковці музею глибоко вникають і вміло висвітлюють національно-патріотичну творчість Олени Пчілки і загалом всієї косачівської родини.

До цих наукових розвідок долучаються літературні критики, дослідники, краєзнавці, музейні науковці із всієї України.

Важливим аспектом діяльності музейників є науково-літературні Всеукраїнського значення конференції, письменницькі симпозіуми, літературні читання, мистецькі виставки, які регулярно відбуваються в музеї-садибі.

Неоціненним внеском у науково-дослідницьку діяльність закладу є видання краєзнавчих путівників, збірок із спогадами старожилів про життя Косачів, висвітлення багатогранних літературних заходів в газетах різного рівня, на телебаченні та радіо. Традиційними стали конкурси юних читців на обласному рівні.

Колодяжненський літературно-просвітницький центр – у постійному розвитку. Він впевнено розправляє свої духовні крила.

У 2004 році на мистецькій карті України з'явився унікальний музей "Лісової пісні" в урочищі "Нечимне", що поблизу с. Скулина. Він постав на місці  сюжетних подій, про які писала поетеса у знаменитій драмі-феєрії.

Кожного року до цього унікального місця приїжджають і приходять сотні небайдужих українців, серед яких –  літератори з України, Білорусі та Польщі.

За позитивною діяльністю музею стоять саможертовні, невтомні трудівниці-патріотки України. Пліч-о-пліч з Вірою Комзюк в строю – Любов Мержвинська, провідний науковий співробітник, Марія Чашук, старший науковий співробітник і креативні, заряджені творчістю молоді спеціалісти та науковці, серед яких – Ольга Антонюк, Тетяна Нерода, Ірина Лукашик, Оксана В'юн, Тетяна Кімлайчук, Галина Дмитрук (правнучка Варвари – подруги Лесі Українки).

У 2017 році музей очолила Ольга Бойко. В скарбниці її творчої діяльності вже є вагомі перемоги: на фестивалі музеїв у м. Луцьку вона виборола перше місце за виставку "Дядько Лев і вся його рідня".

Сьогодні музей по праву можна назвати народним. Кожен, хто прибуває на Ковельщину, вишукує вільну хвилину, щоб побувати тут і почути  мудре  слово про Лесю Українку та щиру українську родину Косачів. Не оминають   музей-садибу гості із Білорусі, Польщі, Німеччини та інших країн Європи, США та Канади.

А ще музей виконує просвітницьку та виховну місію серед учнів шкіл та студентів із навчальних закладів України. 30-40 тисяч відвідувачів кожного року – цим все сказано.

Штрихи 

до біографії

"Ми приходимо в цей світ, щоб зробити його кращим", – якось мудро зауважила акторка Раїса Недашківська.

Великою мірою ці слова стосуються Віри Комзюк, багаторічної очільниці музею б Лесі Українки. Давайте хоча б побіжно глянемо на головні віхи її життєвого шляху.

Народилася Віра Михайлівна Комзюк (Колдуба) в селі Колодяжному Ковельського району Волинської  області 8 серпня 1948 року. Навчалася в Колодяжненській та Любитівській загальноосвітніх школах. Здобувши середню освіту, працювала електрослюсарем Ковельського районного об'єднання "Сільгосптехніка".

У 1973 році закінчила історичний факультет Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки і за розподілом Міністерства освіти була направлена у с. Дольськ Любешівського району, де в місцевій школі викладала історію та географію. Згодом повернулася у своє рідне Колодяжне і стала працювати науковим співробітником музею Лесі Українки. Саме тут відкрилося і запалало  її натхненне, творче серце, проявились високі організаторські здібності і, разом з тим, талант екскурсовода.

Вище, в короткій історії музею, ми згадували про організацію Всеукраїнських наукових конференцій, приурочених до пам'ятних дат із життя Лесі Українки та Олени Пчілки. Творчі заходи, незліченна кількість письменницьких зустрічей, літературних читань, дитячих ранків, мистецьких виставок,  презентацій книг – у всій цій клопіткій  творчій праці присутня енергія і дух невтомної Віри Комзюк.

Немає сенсу вдаватись до  опису нелегкої музейної праці. А ось на одній із рис характеру  Віри Михайлівни  мусимо зупинитись докладніше. Їй властива така позитивна риса, як вміння обирати для життя та праці друзів й бути вірною та гідною подругою для інших. Її друзі – це друзі музею і  всього колективу.

Проникнувши у простір цієї дружби, кожен намагається привнести у скарбницю музею щось цінне, навіть  частиночку своєї душі.

Таким яскравим прикладом є тісна співпраця із лесезнавцем Аллою Дибою, науковцем Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ.

Дух цієї безкорисливої дружби надихнув відомого лесезнавця Григорія Аврахова видати монографію з науковим аналізом 12-томника Лесі Українки.

У форматі взаємостосунків із Волинським краєзнавчим музеєм і його очільником Анатолієм Силюком ви не знайдете бюрократичного офіціозу – там присутні плідна, творча і дружня співпраця, яка приносить успіх.

Не можна оминути багаторічну творчу і душевну, чисто людську дружбу Віри Михайлівни та Наталії Пушкар (головний хранитель Волинського краєзнавчого музею).  Немало сил докладено до становлення музею "Лісової пісні" у Нечимному. Слід відзначити, що ця творча співпраця була належно оцінена Національною спілкою краєзнавців України – премією імені академіка Петра Тронька.

Вдячний долі і я за те, що мав можливість доторкнутися до творчої лабораторії  Віри Михайлівни,  завдяки чому зміг написати повість "В обіймах мистецтва" про життя і діяльність Андроника Лазарчука, а також збірник нарисів, статей і поезій "Косачі".

Теперішній музей, його естетична витонченість, наукова виваженість і народна доступність – це і є обличчя очільниці музею.

Ваблять око квітучі алеї, чистота і впорядкованість території музею-садиби. Хочете чи ні, але, на мою суб'єктивну думку, з душі Олени Пчілки в душу Віри Комзюк перелилися і працелюбність, і схильність до міцної дисципліни та українства.

Праця, "замішана" на творчості, успіх і слава – субстанції нероздільні.  4 вересня 2011 року Колодяжненський музей Лесі Українки на ІІІ Всеукраїнському фестивалі став переможцем і був нагороджений дипломом: "Музей України у всесвітньому культурному просторі" за найкраще видання книги-путівника "Колодяжне – колиска Лесиного таланту".

Одержимість Лесі Українки в творчості, одержимість Олени Пчілки в українстві і одержимість Віри Комзюк в музейній справі – це і є те святе, що змінює світ, веде до пошанування людьми і владою.

Віра Комзюк нагороджена Дипломом за багаторічне служіння музейній справі, Почесною грамотою Президента України, літературною премією "Одержимість". Вона удостоєна престижної обласної премії ім. Івана Куделі.

Віра Михайлівна – "Заслужений працівник культури України", "Почесний краєзнавець України", кавалер ордена  Княгині Ольги ІІІ ступеня.

…Ідемо квітучою алеєю сучасної Косачівської садиби і щасливіємо. До тебе хилиться кожна квіточка, стеблинка, листочок. Вони ніби промовляють до твоєї душі віщим словом Лесі Українки та Олени Пчілки.

І ти прозріваєш! Нове покоління, де яскраво висвітлилась зірка Віри Михайлівни Комзюк, впевнено несе вогонь українства. Він не згасне, бо в ньому палахкотять Надія, Віра і Любов.

Світогляд 

на “детекторі правди”

Оцінити людину зовні – це значить мало що сказати, бо саме у внутрішній сутності можна розпізнати істинну особистість.

Ця розмова відбулася, коли Віра Комзюк стояла на "капітанському" містку корабля під назвою "Музей Лесі Українки".

Кореспондент: Колодяжне  для Вас, Віро Михайлівно, просто місце народження чи щось більше?

Віра Комзюк: Земля Колодяжного – свята земля. Цей  чарівний куточок Волині, заквітчаний красою довколишньої природи, освітлений чистотою джерел, був справжньою криницею  творчих і життєвих сил Лесі Українки. Таким він є і для мене.

– В теперішній час багато природних і творчих криниць замулюється. Чи не так?

– Неправда. Ці джерела вічні, як вічні українські слово і мова. В радянські часи намагалися криницю "Лесин Кадуб" обрамити бетоном. Джерело не захотіло бути невільником саркофагу, і за 30 метрів знайшло інший вихід. Звичайно, затиснуті в російський "бетон" джерела, потрібно чистити. Але беззаперечно одне: мова, традиції, звичаї живуть і будуть втамовувати духовну спрагу народу. 

– Не раз почуєш, що культура і духовність в Україні мають ознаки занепаду. Ви згідні  із цим твердженням?

– Так говорять скептики, тому що у самих є ознаки безкультур'я. Ми були, є і будемо висококультурною нацією, нічим не гіршою від європейської чи американської.

– Підіймати славне ім'я Косачів на світову вершину важко?

– Це щоденна копітка дослідницька і пошукова праця. Одному це не під силу. Зі мною – жертовні науковці Любов Мержвинська та Марія Чашук, а з ними – творча молодь. Ми завдячуємо також   ентузіастам-лесезнавцям, які готові прислужитися доброчинній справі.

– Буваючи в музеї, щоразу бачу нові експонати, предмети, чую про маловідомі факти із життя Косачів. Вашому пошуку є межа?

– Науковий пошук, як і Космос, безкінечний. Він чекає своїх дослідників. На часі – нова праця: "Стежками Лесі Українки".  Шляхи, місця і міста, де бувала Леся Українка, мало вивчені й описані.

– Хто із сучасних поетів наближається до рівня Лесі Українки?

– Світ не стоїть на місці. Над Україною сьогодні сяє зірка Ліни Костенко.

– Сучасним поетам і письменникам притаманний синдром політиканства?

– Коли до музею приїздили Іван Драч, Микола Жулинський, Микола Луків, Михайло Слабошпицький, то неодмінним  атрибутом для них було наповнитися цілющою енергією духу Лесі Українки та Олени Пчілки.

Я чула їхню мову не про політику, а, насамперед, про духовність, літературу і культуру.

– Ідея про створення літературного театру в Колодяжному реальна?

– Мрію! Хочу! Підіймаю обидві  руки "за"! Скільки-то насолоди отримали б глядачі, побачивши твори Лесі у виконанні народних артистів зі Львова, Києва, Луцька і навіть з Канади чи США.

– Повноцінний музей Андроника Лазарчука Ковельщині потрібен?

– Ще й як! Леся Українка та Андроник Лазарчук – дві видатних особистості. Олена Пчілка у свій час співпрацювала із художником в царині мистецтва. У музеї зберігається 60 особистих речей художника. У Луцьку – картини А. Лазарчука. Це  набагато б підняло  Ковельщину та Волині в культурно-просвітницькому просторі України.

– Ви приваблива, енергійна, усміхнена, доброзичлива і юна душею. Де берете еліксир невгамовності?

– А ви читайте Лесю… Там – невмирущий дух, який витає над Колодяжним та всією Україною. Тут святе місце і наша праця.

l

Згадались пророчі рядки із "Лісової пісні":

Будуть приходити люди,

Вбогі й багаті, веселі 

й сумні,

Радощі й тугу нестимуть

 мені,

Їм промовляти душа моя

 буде.

Слова  сказані  від Лесі Українки, але вони  – і від Віри Михайлівни Комзюк, патріотки краю, щирої українки, до нас, її земляків, у якої 8 серпня – поважний ювілей. З цієї нагоди шлемо їй найсердечніше вітання, щирі побажання добра, щастя, благополуччя! 

Нехай кожен наступний день життя буде багатим на  цікаві події, гарний настрій, добрі справи! Божого благословення Вам, Віро Михайлівно, на довгі й благії літа!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки сягає своєю історією у повоєнний 1949 рік. Саме тоді 10 липня у відбудованому Лесиному "білому" будиночку на громадських засадах  відкрили  музей видатної поетеси.

Першу експозицію, у якій переважно були світлини із життя Лесі, оформлювала сільський бібліотекар Ніна Кошелюк. Вона виконувала обов'язки екскурсовода, завідувачки та доглядачки понад 10 років.

Незважаючи на труднощі, музей працював і розбудовувався. Багато зусиль до становлення літературно-просвітницького закладу доклали Марія Скрильникова (теж бібліотекар), а потому – завідуючі Й. Г. Струцюк, А. К. Парфенюк, О. М. Ковальчук.

У 1979 році розпочалося будівництво нового приміщення  для музею. Саме в цей нелегкий для країни час заклад очолила енергійна, закохана в музейну справу, із стратегічним баченням перспективи Віра Михайлівна Комзюк. Музей швидко набирав ознак наукового, історико-краєзнавчого і літературно-просвітницького осередку України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 915

Я не алкоголік… Я такий, як всі. Скажіть, а хто з нас не п'є? Хіба важко хворий чи падлюка. Кожен знає, що келих спиртного зігріває, підіймає настрій та відволікає від дурних думок. Мені часто дорікають: ти – п'яниця. А озирніться  довкола. Ви бачили десь "тверезі" весілля, дні народження чи корпоративи, де б не було оковитої? Дехто дивиться на мене, як на  прибульця із Космосу, який розмовляє незрозумілою мовою. Але ж я – один із вас.

Спілкування за чаркою робить людину розкутішою. Це ефективний засіб для вирішення важко розв'язуваних проблем. Погодьтеся: все наше суспільство знаходиться в стадії залежності від алкоголю. Країна та її влада фактично спонукають до цього. Тільки кілька штрихів. Кожен фільм  формується на сюжетах п'яного застілля. Кожен телеканал рекламує горілку й пиво. Підпільний бізнес безкарно спрямовує в маси ріки фальсифікованого спирту, а самогоноваріння майже "узаконене".

Хвороба прогресує. Здається, хтось цілеспрямовано, невидимою рукою спрямовує довірливих українців в безодню, звідки вороття немає. Забуває тільки той "хтось", що без рабів обітована земля наша благодатна врожаїв не вродить.

П'яні думки? Як би ж то! Погляньте на шлях  "залежного", який падав, вставав й шукає вихід з безвиході.

l

Коли я став вживати спиртне? Давно, ще у третьому класі. На свято Юрія із старшими хлопцями ми пішли в жито. Там мені налили півсклянки самогону. Щоб продемонструвати свою "дорослість", я випив все до дна. Земля захиталася і стала втікати з-під ніг. Синьо-червоні хвилі туману попливли перед очима. Я втратив свідомість і покотився по зеленому житу. Отямився через деякий час. Боліла страшенно голова.

Чому тоді випив? Дитина наслідує приклад дорослих. З іншого боку, вона хоче пізнати, що таке вогонь і вода, солодке і гірке, а також, а що ж то за напій, який змінює поведінку людини.

Батьки? А як встежиш, коли ти вийшов за поріг дому і опинився в обіймах вулиці і примарної свободи? В мою свідомість ніхто навіть не намагався вкласти застереження щодо небезпеки та наслідків від вживання алкоголю.

l

Юні роки теж проходили під знаком хмільних напоїв. Танці-шманці, релігійні свята, празники, зустрічі друзів – скрізь рікою лився алкоголь. Хто з нас не хвалився подвигами після надмірного випитого? Чим дурніші вчинки, тим вищий "п'єдестал" геройства.

Попри все, Боже провидіння вело мене за руку в бік добра. Я здобув престижну технічну професію, яка важлива й потрібна людям. Пішли одна за одною заявки від клієнтів. Я виконував їхні прохання. Найпопулярніша плата – пляшка оковитої.

Пам'ятаєте анекдот:  чоловік бідкається з приводу підвищення цін і малої зарплати. Як вижити?

– А я не переживаю, – каже токар. – Моя деталь що до, що після підвищення однаково буде коштувати пляшку горілки.

Не зчувся, як щоденне вживання спиртного затягло мене в сіті диявола. Зранку тряслися руки, боліла голова. Я йшов до найближчого кафе. Після випитих ста грамів все ставало на свої місця. Вечори були заповнені барами і друзями. Кількість їх збільшувалась, а хвороба прогресувала.

Та раптом у цей затуманений простір  влетіла Птаха. Висока, струнка, довгонога і щебетлива. Вона, немов ангел-спаситель, витягла мене  із тої трясовини і полетіла у простір тверезості. Мої друзі по пляшці залишилися в іншому хмільному світі.

Друже мій! Вслухайся в  пораду: не легковаж. Залежність від алкоголю легко подолати зміною  середовища, в якому друзі, рідні, знайомі ведуть тверезий спосіб життя.

Другий твій ангел-спаситель – жінка. Вона може відвернути від шкідливої звички. Її закоханість у тебе, тверезий спосіб життя та мудрість – це еліксир зцілення. Посилаючи цю Птаху, Бог мене рятував. Він чомусь розраховував на мене. Але…

l

Доля намотувала на сувої свого "полотна" картини радості, за якими я не бачив чорних тіней. У моєму житті з'явилася інша Птаха, і я одружився. Те миле, ніжне  створіння із  бісиками в очах зачарувало мене.

Я готовий був мити щодня її звабливі ніжки, виконувати всі примхи і забаганки, іти за нею, як приручений, дресирований ведмідь. А моя ненаглядна любила розкішне життя, в якому вершиною блаженства був келих солодкого вина і гуляння до ранку.

Стережіться, без міри закохані! Тверезійте від кохання і оковитої та оселяйтеся на шлях буття!

Майнуло кілька літ, і моя ненаглядна помахала ручкою. Мовляв, бувай здоровий: "А я іду туди, не знаю, куди. Хочу того, не знаю, кого". Для мене це був удар грому, блискавки серед ясного неба. Казка про Адама і Єву в раю скінчилася. Самотність, образа, пекельні душевні муки – все  сплелося в один пекучий клубок. Життя втрачало сенс. Лихий нагадував про старе болото: "В тебе горе, негаразди, відчай – окунись в криницю з дурман-зіллям. Біля неї немало таких, як ти. З ними потішиш душу!".

О, ця клята слабкодухість! Я знав, що пиятика – це не вихід, але дедалі більше грузнув у болоті  застіль. Затуманений, плакався комусь через свої негаразди. Скиглив, що життя не склалося. Хоч хто мав його складати, крім мене? Непомітно ставав лінивим, інертним, часом неголеним і пом'ятим – справжнім безхатченком.

Моральні, культурні, етичні цінності, поховалися по закутках мого нового буття. Бували зриви і на роботі, але друзі прикривали, виручали, як могли.

П'яний в колективі – це гнила картоплина в бурті. Від неї вірусом гнилизни заражаються інші, тому бульбину викидають на смітник. Так я став безробітним та незайнятим.

Я й тут не взяв  себе в руки. Вранці каявся, клявся, а ввечері знову був одурманений алкоголем. "Покінчу з собою", – не раз блискавкою з'являлась думка і… зникала. Навіть на самогубство не вистачало сили волі. Моє падіння тривало.

l

Якось на мене наїхала машина. Травма важка. Складали лікарі моє тіло до купи довго. Це ще більше вплинуло на загальний стан. Якщо я в алкогольному дурмані був по груди, то тепер – по вуха. Заборона лікарів вживати алкоголь під страхом смерті не діяла. Головною метою кожного прийдешнього дня стало завдання знайти, за що випити. Металобрухт, порожні пляшки, дрібні крадіжки – все ішло в хід. Сатана торжествував. Невдовзі сталося те, що мало статися.

З'явилися напади "білої гарячки" та симптоми епілепсії. Мені про них розказували, а я їх не відчував і не бачив. Страшні картини проходили, як в гіпнотичному сні. Хтось невидимий відчиняв дверцята комірки свідомості, знущався над моїм єством, лякав рідних і знайомих, а потім так само зачиняв.

Коли наставали миті тверезого просвітління, я  вкотре клявся собі і всім: "Все – зав'яжу!". Та це була брехня. Дух зів'яв. Сила волі зникла.

Промайнуло чотири десятки років життя. Я залишив на тому шляху біль рідних, злослів'я ворогів, жалість слабкодухих. Я – руйнівник свого життя.

Час від часу іду в церкву: "Спаси, помилуй, наверни на шлях істини, Боже, якщо Ти є!".

Бог мовчить… А як Він наверне, коли я й кроку не ступаю до Нього? 

Для чого ця публічна сповідь? Не знаю… Можливо, хтось почує і прозріє, візьме себе в руки. А поки що світло далеко…

Петро ШПИЛЮК.

Від редакції: автор, справжнього прізвища якого ми із зрозумілих причин не називаємо, порушив дуже болючу проблему. На превеликий жаль, алкоголізм і пияцтво, як, зрештою, й наркоманія, останнім часом набрали характеру епідемії. Про це свідчать дані, які наводимо нижче.

Так, згідно з Всесвітнім рейтингом здоров'я, Україна – 14-та із 183 країн за кількістю смертей, спричинених вживанням алкогольних напоїв (у середньому 6 смертей – на 100 тисяч населення, з яких дві третіх становлять чоловіки, а третина – жінки). Пересічний мешканець вживає 7,5 літра горілки, 60 літрів пива і 7 літрів вина. Однак треба мати на увазі, що кількість випитого – це, так би мовити, офіційні дані. А ще ж є неофіційна "статистика" – самогон, фальсифіковані напої, спирт та ін., які жодному підрахунку не підлягають...

Я не алкоголік… Я такий, як всі. Скажіть, а хто з нас не п'є? Хіба важко хворий чи падлюка. Кожен знає, що келих спиртного зігріває, підіймає настрій та відволікає від дурних думок. Мені часто дорікають: ти – п'яниця. А озирніться  довкола. Ви бачили десь "тверезі" весілля, дні народження чи корпоративи, де б не було оковитої? Дехто дивиться на мене, як на  прибульця із Космосу, який розмовляє незрозумілою мовою. Але ж я – один із вас.

Спілкування за чаркою робить людину розкутішою. Це ефективний засіб для вирішення важко розв'язуваних проблем. Погодьтеся: все наше суспільство знаходиться в стадії залежності від алкоголю. Країна та її влада фактично спонукають до цього. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 862

Поважний вік, на скронях

 сивина, 

Та все ж весна цвіте в моєму

 серці. 

Коханий мій, кохана 

в тебе – я.

І щастям світяться очей

 озерця.

Вітри років пошарпали

 життя, 

І терен переплітав нам

 дорогу, 

Та ми зуміли зберегти

 любов.

За все, що є, я щиро вдячна

 Богу.

Це слова Ніни Федорук, але їх часто повторює  моя героїня Надія Михайлівна Сироватка, в родині якої – "золотий" ювілей.

50 років тому вона закінчила Луцьке медичне училище. Маючи направлення на роботу, спішила поділитись радістю з рідними, але потрапила в обійми до свого Петра, який тільки повернувся з армії додому.  Це була її любов, яка народилася ще в школі. 

Надійка народилася в селі Городищі-2 Луцького району (це останнє село на межі з Горохівським районом).  В їхньому селі була восьмирічка, тож довелось навчатись далі в с. Угринові уже Горохівського району.  Петро у своєму селі якраз закінчував середню школу. Відразу запримітив красуню Надію.  А далі в дівчини було три роки навчання в медучилищі, а в  нього – три роки служби в далекій Німеччині.

І ось – довгоочікувана зустріч.  Не наговорились, не намилувались, не всім поділились. Надії з 1 серпня потрібно було йти на роботу в Ковельський район.  Тож на роздуми закоханим не було часу – в РАЦС. Ще весілля шуміло в батьківській хаті, а молодята з "багажем" мчали назустріч молодому життю. 

"В руках були сітки-авоськи з постіллю, одягом і з весільними харчами,  – згадує Надія Михайлівна.  – Отак і приїхали у Голобську лікарню.  Нас радо і по-батьківськи тепло зустрів на той час головний лікар Л. Ф. Кухтей.  Його ставлення, поради й  турбота запам'ятались на все життя.  Поселив нас в ординаторській.  Там жили, доки не знайшли нам квартиру. 

То був такий час, коли з турботою ставились до молодих спеціалістів. Виплатили нам "підйомні" (зарплату) за місяць, оплачували квартплату, світло, забезпечували паливом.  Отак і почала працювати фельдшером-лаборантом лабораторії.  Колектив був хоч і невеличкий, але дружний". 

Петро Стахович і собі знайшов роботу. Спочатку працював майстром на хлібопекарні, а невдовзі влаштувався до селищної сторожової охорони, яку очолив. 

Так і працювали все життя на одному місці. Стаж  – по 50 років у кожного, а далі – подяки, відзнаки. 

А вдома вони і нині зразкове подружжя й гарна сім'я.  Про них в селищі кажуть: "Все в цій родині народжується з великої любові, злагоди, поваги і взаєморозуміння. Тут свій рецепт щастя".  Вони завжди допомагають одне одному,   бережно цінують  стосунки, порівну ділять радість і тривоги. Тож й не дивно, що такі теплі взаємини між чоловіком і дружиною передаються дітям й онукам.

Сироватки проживають нині в гарному та ошатному будинку, оповитому садом і квітами.  В усьому видно вмілі й працьовиті руки господарів.  Згадуючи прожиті роки, господарка дому розповідає:  

"В чоловіка мого "золоті" руки, все робить сам.  Будинок наш будував, а я в нього була підсобником.  Петро Стахович підлогу кладе, я дранку б'ю.  Не одну спеціальність будівельну опанувала. Батьки далеко, нікому допомогти було.  Тож більше по ночах, вихідних, відпустках будували своє гніздечко, аби місця вистачило  всім.  Доля подарувала родині трійко дітей.  Батьки їх вчили бути добрими, чесними і працьовитими, а ще –поважати людей.  Пролетів час, вони вивчились, отримали вищу освіту й покинули батьківське гніздечко, створивши свої сім'ї.

Тарас в Тернополі – старший фельдшер  станції "швидкої допомоги". Валерій – будівельник у Москві. Але життя є життя. На цьому шляху всього трапляється. Не оминула темна смуга і цієї родини.  

Трагічна втрата доньки Валі (вчительки місцевої школи) стала для рідних людей вічним невгасимим  болем. Та світлим промінчиком, розрадою і втіхою  для дідуся та бабусі є онуки Катя і Мишко, 5 і 2 років, для яких вони назавжди замінили батька й матір. 

Пройшов час. Катя із "золотою" медаллю закінчила школу, а згодом так само успішно  – Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка.  Магістратуру закінчувала в Польщі, володіє трьома мовами. А Михайло закінчив Луцький ліцей з військовою підготовкою, цьогоріч отримав диплом Луцького  національного технічного університету.  Ось тільки, на жаль, нема де працювати.  Тож змушені їхати до сусідньої Польщі заробляти гроші. А вони дуже потрібні, бо з роками стали хворіти Надія Михайлівна та Петро Стахович переніс складну операцію на серці. Господиня дому завжди була щиро  закохана у вишивку. Нині творить полотна бісером. Працює над весільним рушником щастя для Катрусі, котра швидко стане на його із своїм судженим.

І як би важко не було, вся родина старається відвідувати кожну службу в Свято-Георгіївському храмі.

Діти й онуки готуються до "золотого" ювілею спільного життя своїх найрідніших людей. Свято цьогоріч співпало із 70-літтям від дня народження господині дому Надії Михайлівни.  Прийдуть, аби вклонитись рідним людям, поцілувати натруджені руки, заглянути в люблячі очі, сказати найщиріші слова подяки.

"В нас батьки – найкращі, найдорожчі, найлюбиміші", – так говорить Катя.

Тож нехай Господь оберігає цю родину і благословляє її на довге і щасливе життя.

Валентина СІЧКАР, 

голова районної ветеранської організації.

НА ЗНІМКАХ:  родина в різні періоди життя. 

Фото 

з домашнього архіву. 

Це слова Ніни Федорук, але їх часто повторює  моя героїня Надія Михайлівна Сироватка, в родині якої – "золотий" ювілей.

50 років тому вона закінчила Луцьке медичне училище. Маючи направлення на роботу, спішила поділитись радістю з рідними, але потрапила в обійми до свого Петра, який тільки повернувся з армії додому.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 554

28  липня відзначався Всесвітній день боротьби з гепатитами. Ковельський  міськрайонний відділ ДУ «ВОЛЦ МОЗ України»  привертає увагу до загрози поширення різних форм гепатиту. Аналізуючи захворюваність населення нашого району за останні роки, бачимо збільшення реєстрації випадків захворювання на вірусний гепатит В. Так, у 2017 році кількість захворювань зросла вдвічі в порівнянні з 2016 р., а за 6 міс. 2018 р. відповідає річній кількості 2016 року.

Гепатит – це захворювання печінки запального характеру, як правило, вірусного походження. Гепатит B і C - 2 основних типи з 5 різних інфекцій гепатиту – є причиною 96%  всіх випадків смерті від гепатиту. Шляхи передачі гепатиту В та С:

- при народженні від матері до дитини;

- незахищені статеві контакти;

- небезпечні медичні та інші маніпуляції, пов’язані з контактом з кров’ю (татуювання, пірсинг тощо);

- використання нестерильного ін’єкційного інструментарію при вживанні наркотиків;

- при переливанні крові та її компонентів;

- використання не стерилізованих побутових та професійних приладів після інфікованої людини (зубні щітки, манікюрні ножиці, бритви тощо)

Вірус гепатиту В і С НЕ передається через столові прибори, при годуванні грудьми, через обійми, поцілунки, рукостискання, кашель, чхання, використання громадських басейнів або аналогічних об’єктів.

Найкращий та найбільш ефективний спосіб попередження інфікування ВГВ - це вакцинація, що формує імунітет в середньому на 20-30 років, а іноді – пожиттєво. Вакцини проти гепатиту C не існує, тому профілактика інфекції  залежить від безпечних медичних та інших маніпуляцій, що пов’язані з контактом з кров’ю. 

Крім цього, передачі вірусу гепатиту В і С можна запобігти наступним чином:

• уникайте контактів з кров’ю та рідинами організму інших людей;

• уникайте непотрібних ін’єкцій: вибирайте пероральні ліки замість ін’єкцій там, де це можливо;

• уникайте випадкових статевих контактів, правильно і регулярно використовуйте презервативи;

• ніколи не діліться особистими бритвами чи зубними щітками, манікюрними ножицями та іншими засобами індивідуального користування;

• використовуйте тільки стерилізовані інструменти для тату, пірсингу і манікюру;

• вагітним жінкам, в яких діагностовано гепатит, потрібно порадитися зі своїм лікарем про те, як запобігти передачі гепатиту до вашої дитини.

Ярослава БОНДАРУК,

лікар-епідеміолог відділення організації епідеміологічних досліджень Ковельського  міськрайонного відділу ДУ «ВОЛЦ МОЗ України».

28  липня відзначався Всесвітній день боротьби з гепатитами. Ковельський  міськрайонний відділ ДУ «ВОЛЦ МОЗ України»  привертає увагу до загрози поширення різних форм гепатиту. Аналізуючи захворюваність населення нашого району за останні роки, бачимо збільшення реєстрації випадків захворювання на вірусний гепатит В. Так, у 2017 році кількість захворювань зросла вдвічі в порівнянні з 2016 р., а за 6 міс. 2018 р. відповідає річній кількості 2016 року.

Гепатит – це захворювання печінки запального характеру, як правило, вірусного походження. Гепатит B і C - 2 основних типи з 5 різних інфекцій гепатиту – є причиною 96%  всіх випадків смерті від гепатиту. Шляхи передачі гепатиту В та С:

- при народженні від матері до дитини;

- незахищені статеві контакти;

- небезпечні медичні та інші маніпуляції, пов’язані з контактом з кров’ю (татуювання, пірсинг тощо);

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 419

Літнє меню – це, перш за все, достаток кольорів і неповторних ароматів свіжих овочів та фруктів. Коли ще, як не влітку, ми можемо харчуватися смачною, здоровою і мінімально обробленою їжею? Коли ще можемо насолоджуватися їжею і при цьому не переживати про свою талію? Пропонуємо вашій увазі кілька смачних, легких у приготуванні і недорогих страв літнього меню. Якщо ж якісь літні страви  вам не знайомі, обов’язково приготуйте, і ви не пошкодуєте.

Грецький салат – додай «родзинку» до звичного салату

Інгредієнти: помідори, огірки, перець болгарський, цибуля ріпчаста, маслини, сир бринза, базилік або суміш італійських трав, олія оливкова.

Приготування: все, крім цибулі, ріжемо великими кубиками. Цибульку – тоненькими кільцями. Додаємо маслини, акуратно перемішуємо, солимо, поливаємо оливковою олією, викладаємо на широку тарілку. Бринзу за бажанням ріжемо дрібними кубиками і перемішуємо з іншими інгредієнтами, або нарізаємо невеликими прямокутниками і викладаємо зверху на салат уздовж облямівки тарілки. Прикрашаємо маленькими листочками базиліка або посипаємо італійськими травами.

Капустяний салат 

з чорносливом

Для цієї страви потрібно: капуста – 300 г, чорнослив – 1 стакан, морква – 1 шт., вичавлений сік лимона, цукор, кмин, рослинна олія.

Дрібно нашатковану капусту заливають гарячою водою і проціджують. У салатнику вона змішується з натертою морквою і приправами. Туди ж додається порізаний чорнослив. Компоненти ретельно перемішати, покласти кмин, налити олію і капнути соком лимона. Викладати в салатницю, декоруючи цілими чорносливами.

Баклажанний салат 

з часничком

Для приготування страви на 2 порції необхідно: баклажан – 1, волоські горіхи – 2 ложки столові, часник – 1 зубчик, по 4 гілочки петрушки і кінзи, сметана – 3 столові ложки, сіль, приправи за смаком.

Баклажан позбавити від шкірочки, подрібнити у вигляді кубиків і підв’ялити у духовій шафі при 190 градусах протягом 15 хвилин. Укласти на блюдо, посипати подрібненими горіхами та іншими інгредієнтами. 

Залити сметаною, присмачити приправами за смаком.

Салат сирний з

літніми овочами

Інгредієнти: сир – 150 г, перчик – 100 г, томати – 100 г, сметанка або майонез – 1 ложечка столова, приправи.

Перчик з томатами нарізають невеликими шматочками, змішують з сиром. Додати сіль за необхідності, а також кріп або петрушечку. Заправити за потреби соусом. Любителі часничку можуть його сміливо додавати також в цю страву.

Тушковані овочі

Для приготування цієї страви знадобиться: кабачок – 2 шт., томат – 3 шт., олія рослинна – 2 ложки столові, шпинат, приправу на свій розсуд.

Кабачки в вигляді нарізаних кружалець підсмажити на олії, залишити в сковорідці і притрусити подрібненою гвоздикою. Томати також в нарізаному вигляді покласти в сковорідку. Все присмачити приправами і протушкувати разом 5-8 хвилин. Страву потрібно посипати зеленню.

Літня паста

Приготування цієї страви вимагає наступних компонентів: макарони – 1 пачка, селера – 2 стебла, цибуля – 1 шт., морква – 1 шт., тунець – 1 банка, соус майонезний легкий – 200 г, йогурт без цукру – 100 г, яблучний оцет, приправи.

Макарони відварити і обов’язково потримати під струменем холодної води, дати стекти. Овочі потрібно ретельно порубати, змішати з тунцем, з якого попередньо зливається рідина. Підготовлені інгредієнти додати до холодних макаронів. Окремо збити майонез, оцет і йогурт. Отриманим соусом заправити макарони з тунцем, потім присмачити приправами. За півгодини до подачі помістити на холод.

Кефірно–абрикосовий десерт з м’ятою

У цьому випадку буде потрібно: кефір – 400 мл, абрикоси – 280 г, цукор – 4 ложки столові, пучок м’яти.

Цукор покласти в кефір, ретельно збити, потім помістити туди подрібнені листки м’яти. Абрикоси злегка наколоти, покласти в келихи і влити туди підготовлений солодкий кефір. Витримати близько двох годин поза холодильником. Перед подачею помістити десерт в морозильну камеру на 10 хвилин.

Підготувала 

Світлана колосок.

 

Літнє меню – це, перш за все, достаток кольорів і неповторних ароматів свіжих овочів та фруктів. Коли ще, як не влітку, ми можемо харчуватися смачною, здоровою і мінімально обробленою їжею? Коли ще можемо насолоджуватися їжею і при цьому не переживати про свою талію? Пропонуємо вашій увазі кілька смачних, легких у приготуванні і недорогих страв літнього меню. Якщо ж якісь літні страви  вам не знайомі, обов’язково приготуйте, і ви не пошкодуєте.

Інгредієнти: помідори, огірки, перець болгарський, цибуля ріпчаста, маслини, сир бринза, базилік або суміш італійських трав, олія оливкова.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1377

На початку місяця продовжують збирати яблука і груші літніх сортів, а в кінці місяця приступають до збирання врожаю осінніх. Треба пам'ятати, що збирають не за один раз весь врожай, а двічі і навіть тричі: спочатку зривають найбільші плоди, а через тиждень – решту, причому приблизно за 2 тижні до їх повної стиглості.

Досвідчені садівники знають, що слід зривати плоди спочатку з нижніх гілок, а потім з верхніх, так їх менше звалюють додолу. Не можна класти на зберігання цілі яблука з побитими, завдяки чому зменшуються втрати.

Якщо яблука і груші збираються покласти на довготермінове зберігання, то навіть рвуть їх дуже обережно, не тягнуть плід, а обхопивши його  долонею, трохи піднявши вгору, вказівним пальцем натискують на плодоніжку в місці її зростання з плодовою гілочкою і обережно кладуть у відро чи кошик. 

У серпні плоди щедро додають у вазі, трапляється, що під тягарем врожаю навіть ламаються гілки. Ось чому у перевантажених дерев яблуками, грушами і сливами гілки підпирають жердинами.

Інколи за турботами на городі забувають виполоти бур'ян у саду, що виснажує ґрунт і стає причиною майбутнього засмічення ділянки.

Всі опалі плоди не можна тримати під деревами. Їх слід почистити і використати в компоти, посушити, а рештки закопати на півметра в землю.

У серпні збирають сливи деяких сортів (Ренклод, Персикову, Ранню Угорку). Починається збирання винограду.

l

Достигають сорти капусти середньої стиглості, а в кінці місяця –  і пізньостиглі. Звичайно, збирають капусту не всю підряд, а залежно від щільності головки. Дехто вважає, що капусту слід збирати пізніше, глибокої осені. 

Дійсно, вона тримається до перших приморозків, але тільки та, що пізно висаджена у ґрунт, а рання перестигає, головка її тріскається і значно швидше псується.

В серпні починають збирати спаржеву капусту (брокколі).

До середини місяця можна висаджувати у ґрунт розсаду листової, а також пекінської (китайської) капусти.

Посіяну в кінці травня чи на початку червня моркву можна підживити перемішаною із землею сумішшю добрив. Якщо головки моркви виступають з землі, її підгортають. Сіють скорцонеру, яку мають зібрати наступного року.

Посіявши редиску, можна збирати її врожай у вересні чи жовтні. В кінці серпня, коли листя починає полягати, починають збирати цибулю. 

Приблизно на початку третьої декади серпня прищіпують рослини високорослих сортів помідорів, зрізаючи їх верхівки і залишаючи два листки над квітковим гроном. Поступово приступають до збирання динь.

На початку серпня сіють шпинат, який збирають восени.

У серпні можна поласувати кукурудзою, особливо цукрових сортів. Зварені качани смачні тільки ті, що не перезріли. 

До середини місяця сіють кріп, хоч доспілі рослини вже готові до збирання і використання для засолювання огірків. Збирають парасольки тмину, висушують їх і лущать насіння для зберігання.

На початку місяця продовжують збирати яблука і груші літніх сортів, а в кінці місяця приступають до збирання врожаю осінніх. Треба пам'ятати, що збирають не за один раз весь врожай, а двічі і навіть тричі: спочатку зривають найбільші плоди, а через тиждень – решту, причому приблизно за 2 тижні до їх повної стиглості.

Досвідчені садівники знають, що слід зривати плоди спочатку з нижніх гілок, а потім з верхніх, так їх менше звалюють додолу. Не можна класти на зберігання цілі яблука з побитими, завдяки чому зменшуються втрати.

Якщо яблука і груші збираються покласти на довготермінове зберігання, то навіть рвуть їх дуже обережно, не тягнуть плід, а обхопивши його  долонею, трохи піднявши вгору, вказівним пальцем натискують на плодоніжку в місці її зростання з плодовою гілочкою і обережно кладуть у відро чи кошик. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 460

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 458

Гороскоп

з 6 по 12 серпня

Коментарів до новини: 40
Переглядів новини: 487