Пригорни мене, доле,

Подаруй материнське

 тепло.

Соломія жила в дитячому будинку. Сиротинець давав усе необхідне, крім материнського тепла і ласки. Як закінчила школу, вступила до університету, відчула самостійність, одержувала стипендію могла розпоряджатись власними грішми.

Тож, у першу чергу,  вирішила шукати матір, хотілось подивитись їй у вічі. Яка вона? Може, їй було тяжко, може, хвора була, може, як Шевченкову Катерину, батьки  вигнали з дому з дитям і їй не  було де притулитися? Мучила дівчину та причина, через яку мати здала її в дитячий будинок. Співчувала і подумки обіцяла все пробачити, аби ж лишень вона її признала, аби не відмовилась. Нічого не хотіла, навіть якщо матері живеться погано, помогти згідна, поділитись останньою крихтою…

Подруга бачила,  як Соломія страждає, пообіцяла допомогти в  пошуках. Правдами й неправдами вдалось дівчатам знайти адресу.

Довго їхали. Були здивовані, бо особняк, в якому жила горе-мати, не показував, що тут бідують. Не хотілося навіть і поріг переступати. Зустріла їх насторожено молода красива жінка. Все ж, мабуть, відчувала, що колись її донька знайде і тоді розкриється таємниця. "Ти так схожа на неї", – шепнула Марина.

Соломія назвала причину візиту. Жінка розхвилювалась ще більше і зразу сказала:

– Це вже давно минуле, і я не хочу в нього повертатись, тому дуже прошу не руйнувати моє щастя і тобі бажаю щастя. У мене є чоловік і син. Хай вони краще нічого не знають. Ти вже доросла, даси собі раду.

Соломія не чекала таке почути, ковтнула біль і, щоб не видати себе, попросила:

– Я б хотіла побачити брата, де він?

– Далеко.

– А хто Соломійчин батько? – це вже подруга  втрутилась.

– Немає в мене матері, не хочу і знати батька, ходімо звідси, – сказала схвильовано. – Будьте щасливі далі, я більше не потурбую  чужу для мене людину.

Всю дорогу мовчали обидві. Соломія ніби закам'яніла. А згодом, зітхнувши, сказала:

– Яка ж я нещасна. У тебе, Марино, є батьки, бабусі, дідусі, два брати, а я одна, як палець.

– Я буду тобі за сестру, хочеш? Ось поїхали до нас  у гості, побачиш, яка в мене сім'я.

– А давай, хоч на один день відчую домашній затишок.

– Чому на один? Буду тебе завжди брати, як їхатиму додому.

Поїздка була непередбачувана, і для Соломії здалася  казкою. Вже назад, як їхали, замріяно дивилася у вікно вагона і згадувала те гостювання, а Марина спала. Все сподобалось у цій родині, тепла зустріч залишила найприємніші спогади і розбурхала в душі солодкі почуття.

Прокинулася Марина і лукаво глянула на  подругу.

– Чого не спиш, згадуєш, як все було? Згадала навіть, як на тебе мій старший брат дивився? Мені здається, що ти йому сподобалась.

 – А він має дівчину? – ухилилась від відповіді Соломія.

– Має, але вона крутійка: то з братом, то з іншим дружить. Як я її спитала, чого вона так поводиться, відповіла, що має право вибирати. Побачимо, що з того вийде.

– Видно, вона його не кохає, коли крутить носом.

– Та й ми йому те саме кажемо, але він мовчить тільки.

Їхати вдруге не прийшлось, як планували, бо Марина захворіла. Додому не дала знати, щоб там не хвилювались.

Але Андрій приїхав до міста у справах  і зайшов до сестри в гуртожиток. Соломія прибирала в кімнаті, а Марина лежала на ліжку із замотаним горлом.

– Доброго вам дня, дівчата! О-о-о, а чого ми лежимо, сестричко?

– Андрійку, я вже видужую, ти ж вдома мовчи.

– Ледь знайшов – якісь такі лабіринти, блоки.

– А ти частіше приїжджай, то й не блудитимеш.

– А чого сюди їхати? Ви в село приїжджайте, там повно роботи завжди, а у вас тут тільки книги.

Виклав гостинці. Посиділи, погомоніли. А коли йшов уже, попросив Соломію, щоб провела, а то знову заблудиться і не втрапить на вихід. Прощаючись, попросив у Соломії номер мобільного телефона. 

– Навіщо, у тебе ж є Оксана, твоя кохана.

– Марина сказала? Ну, нічого, матиму дві, буде з кого вибирати.

– Так точно сказала й Оксана, що маєш  право вибирати.

– Ну, сестричко! Зараз вернусь і шию намилю.

– Я тобі нічого не казала. Хай це буде наша таємниця. А я ще ні з ким не дружу, боюся, щоб ніхто не образив так, як рідна мати. Розказувала Марина про нашу подорож до неї?

– Так, було, всі плакали. Знаєш, що я тобі пораджу: забудь вчорашнє, воно не повернеться, живи сьогоднішнім і майбутнім. Марина одужає – приїжджайте.

І стільки було тепла в його очах, коли говорив, що в дівчини аж сльози на очах з'явилися від розчулення. І вона мерщій попрощалась та побігла.

…Ті зустрічі закінчились через півроку весіллям. Марина раділа, бо як у воду дивилась, коли казала їй, що буде сестрою.

– Та я ж тепер маю і батьків, і дві бабусі, два дідуся, сестру і брата, а Андрійко для мене – найбільше щастя. Бач, здійснилось побажання матері.

– Хоч за це їй спасибі, – сумно обізвалась Марина.

Валентина ОСТАПЧУК.

Соломія жила в дитячому будинку. Сиротинець давав усе необхідне, крім материнського тепла і ласки. Як закінчила школу, вступила до університету, відчула самостійність, одержувала стипендію могла розпоряджатись власними грішми.

Тож, у першу чергу,  вирішила шукати матір, хотілось подивитись їй у вічі. Яка вона? Може, їй було тяжко, може, хвора була, може, як Шевченкову Катерину, батьки  вигнали з дому з дитям і їй не  було де притулитися? Мучила дівчину та причина, через яку мати здала її в дитячий будинок. Співчувала і подумки обіцяла все пробачити, аби ж лишень вона її признала, аби не відмовилась. Нічого не хотіла, навіть якщо матері живеться погано, помогти згідна, поділитись останньою крихтою…

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 606

Сьогодні багато колишніх цінностей (маю на увазі радянський період) знецінюються. Загалом це правильно, бо в часи однопартійної системи було чимало формального, показушного, заідеологізованого.

Однак не можна заперечити того факту, що влада з повагою  ставилася до людей, котрі чесно й сумлінно працювали на виробництві,  всі сили, знання й досвід віддавали служінню суспільству. Їх працю вшановували гідно й достойно, нагороджували орденами і медалями, заохочували матеріально, піднімали, як-то кажуть, на щит слави. Навіть назви державних відзнак говорять самі про себе:  орден Трудового Червоного прапора, медаль "За трудову доблесть", "Ветеран праці" і т. д.

Найвищою нагородою було, звичайно, звання Героя Соціалістичної праці. На Ковельщині цього звання удостоїлися порівняно небагато людей: маневровий диспетчер станції Ковель Василь Порфирович Бешта, машиніст льонопереробного агрегата ТЛ-40 з любитівського колгоспу Степан Сергійович Калитюк, доярка з голобського колгоспу Анастасія Євтихіївна Гарлінська, голова дубівського колгоспу Микола Іванович Васюк.

На жаль, всі вони пішли у Вічність, і теперішнє покоління наших сучасників не зажди знає, що колись держава шанувала не лише депутатів-олігархів, а й подвижників трудового, як тоді казали,  фронту. Серед таких подвижників  була Ніна Захарівна Приходько, яка й сьогодні жива-здорова, і не з книжок, а з власного досвіду знає, як завзято і самовіддано треба було трудитися, щоб здобути високе звання Героя Соціалістичної праці. Нещодавно з нагоди 80-річчя від дня встановлення цього звання їй вручено Подяку організації ветеранів України, в якій зазначено:

"В ці дні з теплотою і пошаною гордимося Вашими трудовими успіхами. Дякуємо за подвижницьку, плідну працю на благо нашої України. Ви не шкодували сил для відродження і відбудови зруйнованого господарства, відродження та зміцнення економіки нашої України. Ви робили все за покликанням душі, закладали і розвивали  славні героїчні традиції нашого народу, вели активну роботу по вихованню молоді, формуванню в неї шанобливого ставлення до праці. Незалежна Україна визнала Вас як громадян, які  мають особливі заслуги перед нашою Україною".

Можливо в когось такі вітання викличуть подив, а у ветерана праці Ніни Захарівни  вони викликали хвилювання, болючий спогад про свій життєвий шлях. Такий важкий, тернистий, яким довелось пройти її поколінню. Але   це покоління завжди в нас викликає повагу, бо вони, ветерани війни і праці, сильні життєвою мудрістю, мужністю, багатим  досвідом, працелюбністю. Вони  не зламались, вистояли, побудували міцний фундамент нашої державної Незалежності.

Вдивляюсь в  спрацьовані руки жінки і думаю: скільки вони зробили корисного, потрібного суспільству!  Нелегкою праця на землі завжди була. Оглядаючись на свій прожитий шлях, моя співрозмовниця не шкодує ні за чим, бо жила по совісті і честі. Ніби  продовжуючи  мою думку, Ніна Захарівна стверджує: "Як кажуть,  – без труда нема плода, а труд для мене був рідний брат".

Підростала – добра не бачила. Війна назавжди залишила важкі спогади в дитячому серці. Навчатись довелось тільки  чотири роки – далі робота, навчання у вечірній школі.  "Кувала"  свою долю в праці. Змолоду пасла корів, телят, коли подорослішала – доїла корів, доглядала свиней. З ранку до пізніх сутінків поралась на фермі. Пам'ятає, як сама підвозила корми від скирт серед засніженого поля, воду відрами носила. Згодом всі раділи автопоїлкам, механізованому доїнню. Була вимогливою до себе і оточуючих. Не давала спокою керівництву господарства.

Коли очолив колгосп Василь Григорович Мороз, справи пішли на краще. З теплотою згадує   керівника і нині Ніна Захарівна:

"Господарство – багатогалузеве, поля засівали, на фермах повно  худоби.  Поступово  колгосп вийшов  в передовики, ми брали участь у Виставці досягнень народного господарства.  В колгоспі було в пошані  льонарство –  ця  культура давала добрі прибутки". 

На той час Ніні Захарівні доручили  очолити ланку з вирощування  льону. Справа  незнайома.  Довелось вчитись, бо хотілось зробити більше, краще, дбала про колгосп, про примноження громадського добра. Бувала на різних зборах, семінарах, нарадах. Сама не зчулась, як збагатився її духовний  світ, розширився світогляд, життя стало тим світом чудової краси, яка властива людям натхненної праці. До її голосу прислухались: відчувала підтримку колективу ланки, повагу керівництва господарства.

Коли  запросили поїхати на виставку,  дуже боялась, але й вабило невідоме. А подруги підтримали: "Їдь, Захарівно, побачиш, як живуть інші, як працюють, щось нове привезеш!". Назад їхала, сповнена радості,  бажання  робити більше, краще. Де б не працювала Ніна Захарівна, сповна віддавалась роботі. За багаторічну сумлінну працю, досягнуті успіхи її нагороджено багатьма  орденами, а згодом присвоєно звання Героя Соціалістичної праці.

В  селі нині майже не залишилось в живих подруг, з якими  ділила   труднощі і радощі. Але Ніна Захарівна пам'ятає все до дрібниць. Про кожну розповідає з цікавістю, бо без них не було б добрих врожаїв, та й нагороди,   вважає  Ніна Захарівна , – то заслуга всіх.

"Шкода, – каже  колишня невтомна трудівниця, – що діти росли, можливо, без ласки, уваги, бо і вдома господарство, город і робота зранку до пізна. Все  вимагало часу й сил. Хоча росли добрі, розуміючі, працьовиті”. Нині  Ніна Захарівна тішиться онуками, правнуками, праправнуками, а проживає з онучкою, яка оточує увагою, турботою, теплом улюблену бабусю.

Тож хай і надалі Ніну Захарівну не покидає здоров'я, гарний настрій, повага рідних і знайомих. Щастя й добра Вам, Героїне!

Валентина СІЧКАР, 

голова районної ветеранської організації.

Сьогодні багато колишніх цінностей (маю на увазі радянський період) знецінюються. Загалом це правильно, бо в часи однопартійної системи було чимало формального, показушного, заідеологізованого.

Однак не можна заперечити того факту, що влада з повагою  ставилася до людей, котрі чесно й сумлінно працювали на виробництві,  всі сили, знання й досвід віддавали служінню суспільству. Їх працю вшановували гідно й достойно, нагороджували орденами і медалями, заохочували матеріально, піднімали, як-то кажуть, на щит слави. Навіть назви державних відзнак говорять самі про себе:  орден Трудового Червоного прапора, медаль "За трудову доблесть", "Ветеран праці" і т. д.

Найвищою нагородою було, звичайно, звання Героя Соціалістичної праці. На Ковельщині цього звання удостоїлися порівняно небагато людей: маневровий диспетчер станції Ковель Василь Порфирович Бешта, машиніст льонопереробного агрегата ТЛ-40 з любитівського колгоспу Степан Сергійович Калитюк, доярка з голобського колгоспу Анастасія Євтихіївна Гарлінська, голова дубівського колгоспу Микола Іванович Васюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 796

Основні положення щодо прийому кандидатів на вступ до вищих військових навчальних та військових підрозділів вищих навчальних закладів (далі ВВНЗ) з числа цивільної молоді (підготовка фахівців з вищою освітою для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу).

1. На навчання за кошти Державного бюджету ВВНЗ здійснюють прийом осіб з повною загальною середньою освітою віком від 17 років до 21 року (в тому числі тих, яким 17 років виповнюється у рік зарахування на навчання), військовослужбовців строкової служби та військовозобов'язаних віком до 23 років.  Військовослужбовці військової служби за контрактом, які не мають військових звань офіцерського складу, приймаються віком до 23 років (в коледжі віком до 30 років). 

2. Попередня професійна діагностика і відбір вступників з числа цивільної молоді (ліцеїстів) та оформлення документів здійснюється у військових комісаріатах до 10 червня року вступу.

3. Вступники особисто подають заяву до районного (міського) військового комісаріату за місцем проживання у період з 1 січня до 1 червня року вступу. 

Заяви вступників обробляються відповідно до вимог Закону України "Про захист персональних даних" від 1 червня 2010 року, №2297-VI.

У заяві зазначається:

- прізвище, ім'я, по батькові;

- рік, місяць і день народження;

- поштовий індекс, адреса місця проживання та номер мобільного телефону;

- обраний напрям підготовки;

- перелік конкурсних предметів, з яких вступник зареєструвався для проходження зовнішнього незалежного оцінювання;

До заяви додається:

- автобіографія;

- копія документа державного зразка про раніше здобутий освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень та додатка до нього (випускники навчальних закладів року вступу на навчання додають довідку про поточну успішність);

- копія паспорта (свідоцтва про народження);

- довідка з місця роботи чи навчання;

- характеристика з місця роботи чи навчання;

- шість кольорових фотокарток (без головного убору, розміром Зх4см), завірені у військовому комісаріаті;

- медичні документи, оформлені у військовому комісаріаті;

- копії документів, які встановлюють право на пільги відповідно до чинного законодавства та вказані в Умовах прийому;

- копія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду;

- повідомлення органів внутрішніх справ, органів дізнання та попереднього слідства, судових органів про притягнення до кримінальної відповідальності (форма ІП-1);

- сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду;

- медична довідка про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів;

- чотири поштових конверти з марками.

4. Перед направленням до ВВНЗ всі кандидати з осіб цивільної молоді проходять первинний медичний огляд у районному (міському) військовому комісаріаті, а повторний — в обласному військовому комісаріаті із заповненням картки медичного огляду тих, хто вступає до вищого військового навчального закладу Міністерства оборони України чи військового навчального підрозділу вищого навчального закладу України (додаток №12 до Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.08 р., № 402 зі змінами).

На кандидатів до вступу оформляються медичні документи, а також за результатом попередньої професійної діагностики, картка професійного відбору.

5. Документи на відібраних кандидатів районні (міські) військові комісаріати подають до обласних, а останні — до ВВНЗ не пізніше 20 червня року вступу.

6. Вступники мають право подавати сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання, виданий у 2019 році.

7. Усі копії документів засвідчуються за оригіналами приймальними  комісіями ВВНЗ, або в установленому законодавством порядку. Копії документів без пред'явлення оригіналів не розглядаються.

8. Особи, які не подають сертифікати (сертифікат) зовнішнього незалежного оцінювання, подають документи, що засвідчують їх право на складання тільки вступних екзаменів у ВВНЗ:

- військовослужбовці Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, які проходять військову строкову службу, — при вступі на денну форму навчання за схемою навчання "курсант" (підготовка фахівців з вищою освітою для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу);

- громадяни України, звільнені зі строкової військової служби в рік вступу до ВВНЗ;

- військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, при вступі на заочну форму навчання;

9. Вступник може подати заяву (заяви) в паперовому або в електронному вигляді не більше, ніж до п'яти вищих навчальних закладів України та не більше трьох заяв на напрями підготовки (на три спеціальності) про участь у конкурсному відборі та форми навчання  у кожному з вищих навчальних закладів). Факт кожної подачі заяви в паперовому вигляді (із зазначенням того, оригінали чи копії документів додані до заяви) реєструється уповноваженою особою приймальної комісії у Єдиній державній електронній базі з питань освіти (далі - Єдиній базі) безпосередньо під час прийняття заяви. Заяви подані вступниками до приймальних комісій в паперовому вигляді та зареєстровані у Єдиній базі, обробляються приймальними комісіями.

10. Особи, які вступають до ВВНЗ для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу обов'язково складають вступні випробування:

- психологічне обстеження;

- оцінку рівня фізичної підготовленості;

- медичний огляд військово-лікарською комісією.

Бажаючі вступати до ВВНЗ для більш поглибленого ознайомлення з умовами вступу та оформлення документів можуть звертатися за адресою: м. Ковель, вул. Грушевського, 14 (тел. 5-03-30).

l

Перелік вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів, які здійснюють набір громадян для підготовки військових фахівців тактичного рівня Збройних Сил України 

у 2019 році

Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. 

Тел.(057)704-96-93,(057)704-96-40,(057)704-96-05,(095)943-53-55 www.hups.mil.gov.ua

Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Тел.: (032)238-65-34, (068)217-00-62, www.asv.gov.ua

Військова академія (м. Одеса). 

Тел.: (0482)63-76-60, (0482)63-94-85 www.vaodessa.org.ua 

Військовий інститут телекомунікації та інформатизації м. Київ.  

Тел.: (044) 288-86-60, (044)280-68-65,  (044)280-48-76, (044)280-31-90.

Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Тел. (044)521-32-89 www. mil.univ.kiev.ua

Факультет військової підготовки Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут".  

Тел.: (057) 372-61-67, (093)721-38-07, http://web.kpi.kharkov.ua/militari

Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова.

Тел.: (0412) 25-03-60 або (0412)25-04-91   www.zvir.zt.ua

Факультет військово-морських сил Одеської національної морської академії. 

Тел.: (048) 733-23-34, (048) 739-93-61, (048) 728-25-14.

Кафедра військової підготовки Національного авіаційного університету м. Київ.

Тел.: (044) 503-76-47, (044)503-76-48.

Кафедра військової підготовки Одеського державного екологічного університету.

 Тел. (0482) 68-91-53.

Військово-юридичний факультет Національного юридичного університету ім. Я. Мудрого м. Харків.

Тел.: (057) 704-90-59, vyuf.vbr@gmail.com

Військові коледжі 

сержантського складу у 2019 році

Військовий коледж сержантського складу Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Військовий коледж сержантського складу Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

Відділення військової підготовки Морехідного коледжу технічного флоту Одеської національної морської академії.

Військовий коледж сержантського складу Військового інституту телекомунікації та інформатизації м. Київ.

Сергій ГЛАДУН,

військовий комісар Ковельського об'єднаного міського військового комісаріату, підполковник.

Основні положення щодо прийому кандидатів на вступ до вищих військових навчальних та військових підрозділів вищих навчальних закладів (далі ВВНЗ) з числа цивільної молоді (підготовка фахівців з вищою освітою для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу).

1. На навчання за кошти Державного бюджету ВВНЗ здійснюють прийом осіб з повною загальною середньою освітою віком від 17 років до 21 року (в тому числі тих, яким 17 років виповнюється у рік зарахування на навчання), військовослужбовців строкової служби та військовозобов'язаних віком до 23 років.  Військовослужбовці військової служби за контрактом, які не мають військових звань офіцерського складу, приймаються віком до 23 років (в коледжі віком до 30 років). 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 755

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 596

У сніжні дні так хочеться чогось теплого, затишного та смачного. Тож ділимося з Вами рецептами страв, що ідеально пасуватимуть для холодних зимових вечорів.

Гарбузовий крем-суп

На гаряче приготуємо гарбузовий крем-суп. Для супу знадобляться: невеличкий гарбуз, морква (візьміть її стільки, скільки ж гарбуза); цибуля; 2-3 картоплини; рослинна або оливкова олія; сіль; дрібка мускатного горіха; дрібка кориці; дрібка паприки; дрібка орегано; півсклянки вершків. 

Гарбуз і моркву почистіть та наріжте, як вам зручно (потім їх все одно треба буде збити блендером). Дрібно покришіть цибулю. На розігріту пательню налийте оливкову або рослинну  олію і обсмажте у ній до золотавого кольору гарбуз, моркву та цибулю. Тим часом поставте варитися дві-три картоплини. 

Коли картопля закипить, додайте обсмажені овочі і варіть близько 25 хвилин – до готовності. Отриманий суп збийте у блендері і додайте усі спеції зі списку. Потім долийте до супу вершки і ще раз збийте. Прикрасити страву можна зеленню, гарбузовим насінням, кунжутом чи горіхами. Чудово із цим супом смакуватиме бринза. 

Сирна піца

Простий, ситний та дуже смачний варіант для затишної вечері. Вам потрібно 8 г сухих дріжджів, 1 ч. л. цукру, 1 ч. л. солі, 1 склянка теплої води, 1 ст. л. рослинної олії, 3 склянки борошна, 300 г моцарели, 700 г домашнього сиру, 200 мл сметани, сухий базилік, часник, кріп, сіль, перець, свіжа зелень, в’ялений або консервований перець.

Дріжджі та цукор залийте теплою водою та поставте у тепле місце на 5 хвилин. Потім додайте сіль, борошно, замісіть тісто та поставте його у тепле місце без протягів на півгодини. 

Тим часом домашній сир змішайте зі сметаною, спеціями та сіллю, додайте подрібнений в’ялений перець. Тісто та начинку розділіть на дві піци. 

Деко присипте борошном, тісто розкачайте (за потреби також обваляйте його у борошні). На тісто викладіть сирну начинку, зверху посипте потертою моцарелою, зеленню та шматочками в’яленого перцю. Краї тіста можна підвернути, щоб начинка не витекла. Випікайте 25 хвилин у духовій печі, розігрітій до 200оС.

Морквяно-яблучний кекс

Насичений, вологий, шоколадний і дуже смачний десерт. Для його приготування необхідні такі інгредієнти: 200 г вершкового масла, 250 г цукру, 3 яйця, 100 г вершків або молока, 300 г борошна, 10 г розпушувача, 80 г какао, плитка молочного шоколаду, 2 морквини, 2 яблука.

Моркву та яблука почистіть, подрібніть на грубу тертку. Духову піч розігрійте до 190оС. Масло збийте з цукром, додайте яйця та молоко. Всипте у масу спершу яблука й моркву, а потім борошно, розпушувач та какао. Ретельно усе вимішайте. Форму змастіть вершковим маслом, вилийте у неї тісто й поставте у духовку. Пекти слід близько години, втім перед тим, як виймати кекс, проткніть його сірником: якщо сірник сухий – кекс готовий, лишилось полити його розтопленим шоколадом і подавати до столу. 

Зимові тістечка з джемом

Ідеальні для зимової пори. Для їх приготування потрібно 100 г борошна, 50 г вершкового масла, 30 г цукру (для тіста), 1 яйце, 1 яблуко, Ваш улюблений джем, 2 білка, 100 г цукрової пудри, 1 ч. л. цукру.

Масло розтопіть, змішайте з яйцем, додайте цукор та борошно, замісіть гладеньке тісто й поставте у холодильник. 

Білки збийте з цукром, поступово додаючи цукрову пудру до утворення стійкого крему (збивати близько 8-10 хвилин). Яблуко наріжте маленькими кубиками. Форми для випікання змастіть маслом, з тіста зробіть тонку основу у вигляді корзинок, викладіть яблука, покрийте їх джемом. 

На тістечко викладіть білкову масу (2-3 ч. л. на кожне). Випікайте у розігрітій до 180оС духовій печі 20 хвилин (білок повинен бути світло-брунатного кольору). 

 

Яблучний пиріг

Приблизно так має виглядати яблучний пиріг, що пекла Білосніжка, тож якщо хочеться чогось казкового, Вам знадобиться 320 г борошна, 200 вершкового масла, 120 г цукру, 1/2  ч. л. солі, 3 жовтка, 2 ст. л. сметани; 1 кг яблук, 3 ст. л. цукру, 1 ст. л. борошна.

Масло поріжте кубиками, додайте у миску з борошном та пальцями перетріть на крихти. Додайте сметану, жовтки, цукор, сіль, замісіть тісто й покладіть у холодильник на 40 хвилин. Тим часом яблука почистіть й поріжте невеликими кубиками, змішайте з цукром, висипте у каструлю чи сковорідку й тушкуйте 10 хвилин. Наприкінці яблука перемішайте зі столовою ложкою борошна.

Духову піч розігрійте до 180оС, форму для випікання змастіть маслом. Тісто розділіть на дві частини (одна більша, інша менша). Більшою вистеліть форму, поколіть тісто виделкою й поставте на 8 хвилин у духову піч. Тісто, що лишилось, розкатайте й виріжте зірочки. У форму вилийте начинку, прикрасіть зірочками й випікайте 30 хвилин. Готовий пиріг посипте цукровою пудрою.

Смачної та теплої Вам зими!

Валентина ПЕКАРЧУК.

У сніжні дні так хочеться чогось теплого, затишного та смачного. Тож ділимося з Вами рецептами страв, що ідеально пасуватимуть для холодних зимових вечорів.

На гаряче приготуємо гарбузовий крем-суп. Для супу знадобляться: невеличкий гарбуз, морква (візьміть її стільки, скільки ж гарбуза); цибуля; 2-3 картоплини; рослинна або оливкова олія; сіль; дрібка мускатного горіха; дрібка кориці; дрібка паприки; дрібка орегано; півсклянки вершків. 

Гарбуз і моркву почистіть та наріжте, як вам зручно (потім їх все одно треба буде збити блендером). Дрібно покришіть цибулю. На розігріту пательню налийте оливкову або рослинну  олію і обсмажте у ній до золотавого кольору гарбуз, моркву та цибулю. Тим часом поставте варитися дві-три картоплини. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 493

Гороскоп

28  січня — 3 лютого 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 525

Четвер. Хмарно. Температура: 3оС. Вітер південно-західний сильний.

В ніч на п'ятницю. Хмарно.  Температура: 0оС. Вітер південно-західний помірний.

П'ятниця. Хмарно, невеликий сніг.   Температура: 2оС. Вітер   західний  помірно сильний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура:  -8оС. Вітер західний помірний.

Субота. Мінлива хмарність.  Температура: -2оС. Вітер західний помірний.

В ніч на неділю. Хмарно.  Температура: -5оС. Вітер південно-західний слабкий.

Неділя.  Мінлива хмарність.  Температура: -3оС. Вітер  південно-західний помірний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: -10оС. Вітер західний помірний.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: -3оС. Вітер північний слабкий.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність.  Температура: -8оС. Вітер східний помірний.

Вівторок. Хмарно, можливий сніг. Температура: -6оС. Вітер східний помірно сильний.

В ніч на середу. Хмарно, можливий сніг. Температура: -7оС. Вітер східний помірний.

Середа. Хмарно. Температура: -6оС. Вітер східний помірний.

Четвер. Хмарно. Температура: 3^оС. Вітер південно-західний сильний.

В ніч на п'ятницю. Хмарно.  Температура: 0^оС. Вітер південно-західний помірний.

П'ятниця. Хмарно, невеликий сніг.   Температура: 2^оС. Вітер   західний  помірно сильний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура:  -8^оС. Вітер західний помірний.

Субота. Мінлива хмарність.  Температура: -2^оС. Вітер західний помірний.

В ніч на неділю. Хмарно.  Температура: -5^оС. Вітер південно-західний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 621

Насичений негативною інформацією із газет, радіо, телебачення пересічний українець мимоволі впадає в песимізм, зневіру і відчай. У декого складається враження, що все в Україні "не так". Вона – найбідніша, найкорумпованіша, економічно найвідсталіша – словом, не держава, а "образованіє", як стверджують окремі російські пропагандисти і урядовці.

Я, як свідок реальних подій цієї неспокійної епохи, промовляю: "Шановний українцю! Поглянь навколо, порівняй минуле і теперішнє, порівняй наше життя із тією ж Росією,  а разом з тим – і з Європою.

Ти побачиш позитивні зміни, про які колись і не мріяли. Сяють золотом бані церковні, і віра Христова трояндою пишною розквітає. Вулиці Ковеля заповнені "крутими" європейськими  автівками. Околиці міста забудовані комфортним житлом. Передсвяткові черги у супермаркетах та на ринках, застілля такі, що декому на Заході й не сниться.

Змінили обличчя фасади будинків на центральних вулицях Ковеля. Вони сяють вітринами магазинів, вивісками офісів і різноманітних контор.

Це – тільки побіжний погляд на зовнішній бік нашого буття. Не менше змінилась внутрішня суть єства кожного – у ньому вже панує демократія, європолітика і ознаки сучасного суспільства.

Зауваж, мій друже, – країна перебуває в стані війни. Що б хто не казав, як не критикував би досягнуте, як би не применшував успіхи, але капітани корабля під назвою "Україна" впевнено тримають штурвал у хвилях розбурханого моря. Прогнозований деякими скептиками айсберг під назвою "дефолт", у який мала вдаритися країна, слава Богу, оминув нас”.

l

Рада регіонального розвитку міста, у яку входять очільники влади, представники громади, бізнесу, промисловості і транспорту і засідання якої відбулося цими днями,  мала  на меті оцінити і проаналізувати зроблене, намітити плани розвитку на майбутнє, а разом з тим поінформувати населення про здійснене.

У засіданні ради взяв участь голова Волинської облдержадміністрації Олександр Савченко. Як і годиться, йому – перше слово. Про що сказав губернатор? Ось тези його виступу.

– Цьогорічні Новорічно-Різдвяні свята  входять в нашу історію із довгоочікуваним Томосом для однієї із найбільших Церков світу  – Православної Церкви України. Держава стає міцнішою і стійкішою і ще більш українською.

– Президент очолив реформи. Це надважке, надвідповідальне, найнепопулярніше завдання.

Одна із найуспішніших реформ – децентралізація. Об'єднання територіальних громад підтвердило свою життєспроможність та успішність в господарюванні. Ефективність цього шляху давно продемонстрували Республіка Польща та інші країни.

У минулому були спроби провести адміністративно-територіальну реформу – не вдалося. Сьогодні вона успішно втілюється в життя.

– Звичайно, є труднощі. Діє отой пострадянський "совок", де головним є "дай!", а не особиста відповідальність за долю країни. Сьогодні кожен сам собі господар. Тішить, що до цієї реформи є довіра. Із новообраних в кінці року депутатів в ОТГ – значна частина від блоку БПП.

Олександр Савченко зупинився на проблемах реформування медицини, освіти, комунального господарства, відновлення українських доріг. Не оминув плюсів і мінусів "безвізу". Відзначив позитивні зміни у відтворенні нової боєздатної армії, бійці  якої захищають країну.

– Мусимо співпереживати, співпрацювати, співрозбудовувати наше життя. Україна не може бути поганою, – наголосив голова ОДА. Позитивно він оцінив співпрацю з Ковельською міською владою.

l

Із конкретною доповіддю про зроблене в місті виступив міський голова Олег Кіндер. Він нагадав крилатий вислів американського президента Джона Кеннеді: "Не питай, що зробила для тебе держава, а питай, що зробив для неї ти". Ці слова стали своєрідним  зачином  для  інформації про зроблене і досягнуте, за словами промовця, "партією ковельчан":

– Децентралізація для міста – це, перш за все, фінансова реформа, завдяки якій успішно наповнюється бюджет міста. Це дає змогу розвиватися усім галузям, забезпечувати стабільний соціальний розвиток.

Олег Кіндер позитивно оцінив роботу медичної галузі, наголосивши, що Ковельське МТМО (за висновком фахівців) – одне з кращих в Україні. За оснащенням діагностичною апаратурою Ковельська лікарня досягла європейського рівня.

В світлі реформи позитивно виглядає Нова українська школа. Багато зроблено у комунальній сфері. Тут інтенсивний і великомасштабний ремонт вулиць міста, прибудинкових територій, тротуарів. Оновлюється транспортний парк комунальних підприємств.

На чільному місці – розвиток культури і спорту, завдяки яким про наше місто знають в Європі і світі. Гордяться ковельчани чемпіонами всеукраїнського, європейського і світового рівнів.

Привабливо виглядають інвестиційні проекти на майбутнє. Тут бачимо реконструкцію (відбудову) стадіону "Локомотив", у якому беруть участь міста-побратими Польщі та Білорусі. Чекає на ковельчан реконструкція міського парку культури і відпочинку, футбольних полів із штучним покриттям. Буде тривати житлове будівництво, продовжиться ремонт доріг, оновлення навчальних закладів тощо.

Словом, програма розвитку – широкомасштабна і дороговартісна, але вона під силу ковельчанам. Тішить  плідна співпраця із народним депутатом України Степаном Івахівим.

– Живемо новими планами, новими проектами. Не говоримо про погане, а закликаємо до праці, – наголосив Олег Кіндер.

Голова подякував Олександру Савченку за плідну співпрацю, яка є запорукою успіхів міста.

Співдоповідачі – головний лікар МТМО Олег Самчук та начальник управління міської освіти Віктор Бичковський суттєво доповнили доповідь конкретними інформаціями про справи у своїх галузях.

Присутні, що зібралися в оновленому, затишному залі Палацу учнівської молоді імені Івана Франка уважно вислухали доповідь міського голови, ніби звіряючи сказане із зробленим. І не випадково, адже у кожній цифрі, кожному факті та досягненні є їхній внесок, щоденна творча праця, за що їм – шана і подяка. Долучаючись до новорічних вітань та зичень, висловлених з трибуни очільниками влади, і ми просимо у Всевишнього: "Здоров'я, благополуччя і наснаги подай, Боже, ковельчанам у новому році! Любімо Україну, працюймо на її розвиток і піднесення у європейському співтоваристві під знаком Любові, Миру та Добра!".

Анатолій СЕМЕНЮК.

 P. S. У своєму репортажі я не називав цифр, яких прозвучало у той день дуже багато. Всі вони оприлюднені на офіційному сайті Ковельської міської ради і на шпальтах громадсько-політичної газети "Вісті Ковельщини". Так що читайте, аналізуйте, робіть висновки.

 А.С. 

Насичений негативною інформацією із газет, радіо, телебачення пересічний українець мимоволі впадає в песимізм, зневіру і відчай. У декого складається враження, що все в Україні "не так". Вона – найбідніша, найкорумпованіша, економічно найвідсталіша – словом, не держава, а "образованіє", як стверджують окремі російські пропагандисти і урядовці.

Я, як свідок реальних подій цієї неспокійної епохи, промовляю: "Шановний українцю! Поглянь навколо, порівняй минуле і теперішнє, порівняй наше життя із тією ж Росією,  а разом з тим – і з Європою.

Ти побачиш позитивні зміни, про які колись і не мріяли. Сяють золотом бані церковні, і віра Христова трояндою пишною розквітає. Вулиці Ковеля заповнені "крутими" європейськими  автівками. Околиці міста забудовані комфортним житлом. Передсвяткові черги у супермаркетах та на ринках, застілля такі, що декому на Заході й не сниться.

Змінили обличчя фасади будинків на центральних вулицях Ковеля. Вони сяють вітринами магазинів, вивісками офісів і різноманітних контор.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 737

Коли сьогодні подивитися передачі державних російських телеканалів (а інших там немає – хіба в інтернеті), то складається враження, що московити  всі свої внутрішні проблеми розв'язали, а залишилася в них одна – Україна. В тій одній "найгарячішою" є тема надання нашій Православній Церкві Томосу про автокефалію.

Зрозуміло, що таке рішення Константинопольського Патріарха Варфоломія для росіянців  – удар нижче пояса. Вони до останньої хвилини сподівалися, що  методами шантажу, залякування, брехні і провокацій вдасться цей процес зупинити. Адже РПЦ без підпорядкованої їй УПЦ (МП) –  як сирота без матері. Поза зоною її впливу залишаються десятки й сотні парафій в Україні, чимало з яких підтримували ідею "руського міра", займали ворожу позицію у ставленні до української влади, слухняно погодилися з анексією Криму, російською агресією на Сході країни.

У зв'язку з цим хочу навести цитату із статті Василя Уліцького в газеті "Волинь" від 10 січня ц. р. під промовистим заголовком "Українська Церква відкриває світові обійми, російська –  показує дулю". Там є такі слова: "Росія вважає, що на відміну від інших православних народів українці не мають права на свою автокефальну Церкву, і заради цієї думки готова йти на радикальний розкол з усім православним світом. Там проклинають Патріарха Варфоломія та Президента Порошенка. А відомий протоієрей Російської православної Церкви Всеволод Чаплін не соромиться називати Вселенського патріарха … сатаністом і вимагає "звільнити" його на Всеправославному соборі".

Подібним чином поводиться не лише Всеволод Чаплін. В антиукраїнську кампанію, боротьбу проти Константинопольського патріарха включилися відомі політики, державні чиновники, депутати держдуми (чи, як її  глузливо називають, “держдури”), журналісти, письменники та інші володарі дум затурканих росіянців. Гидко слухати образи, лайку, прокльони з вуст представників так званої московської "еліти". Так і хочеться сказати: "Залиште нас, українців, в спокої. Займіться своїми  болячками – зруйнованими дорогами, занедбаними селами, зубожілим населенням, пияками і наркоманами. Якось без вас розберемося".

Та де там! Не паплюжити України у них вважається дурним тоном. От і змагаються всілякі шейніни, кисельови, соловйови, скабєєви з поповими в обпльовуванні української влади, українського духовенства, українських патріотів, котрі мужньо протистоять злісній навалі росіянських агресорів – не лише збройній, але й ідеологічній.

І це вселяє впевненість у те, що перемога в кінцевому підсумку буде за нами. Бо ми, нарешті, ступили на свою самостійну дорогу, з якої, сподіваюсь, вже не зійдемо.

Ярема ГОЯН.

Коли сьогодні подивитися передачі державних російських телеканалів (а інших там немає – хіба в інтернеті), то складається враження, що московити  всі свої внутрішні проблеми розв'язали, а залишилася в них одна – Україна. В тій одній "найгарячішою" є тема надання нашій Православній Церкві Томосу про автокефалію.

Зрозуміло, що таке рішення Константинопольського Патріарха Варфоломія для росіянців  – удар нижче пояса. Вони до останньої хвилини сподівалися, що  методами шантажу, залякування, брехні і провокацій вдасться цей процес зупинити. Адже РПЦ без підпорядкованої їй УПЦ (МП) –  як сирота без матері. Поза зоною її впливу залишаються десятки й сотні парафій в Україні, чимало з яких підтримували ідею "руського міра", займали ворожу позицію у ставленні до української влади, слухняно погодилися з анексією Криму, російською агресією на Сході країни.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 608

Історичний документ в Україні: 

де можна прочитати текст Томосу

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 669