У дні, коли в Україні згадували жертв Голодоморів, у наших сусідів за "поребриком" було гамірно. Путінські пропагандисти з телеящика один поперед  одним намагалися переконати своїх глядачів і слухачів у тому, що "Голодомор – це вигадка бандерівців і фашистів України", що ніякого "геноциду української нації не було", бо неврожай захопив величезну територію колишнього Радянського Союзу і тодішня компартійна влада робила все можливе, щоб нагодувати народ.

У подібні казочки, безперечно, частина населення Росії вірить, бо ті роки відійшли у далеку  вічність, свідків страхітливих  злочинів  кремлівських верховодів та їх київських поплічників майже не залишилося. Тому брехати різного роду шейніним, кисельовим, соловйовим та іже з ними легко й просто. 

Не оминули увагою  московські учні Геббельса й подій 2013-2014 років, які вони вперто називають "державним переворотом". Які тільки образливі й глузливі метафори та епітети не використовували, аби лишень скомпрометувати учасників Революції Гідності, активістів Євромайдану! Наскрізною  ниткою крізь собаче гавкання проходить думка: український народ помилився, повіривши лідерам нації, бо революційні події України, яку вони саркастично-зневажливо іменують  "нєзалєжной", принести тільки біду, горе, війну і занепад.

Не буде сперечатися з путінськими пропагандонами,  які не можуть затямити: кожна нація має право на самовизначення, їй і тільки їй вирішувати, як жити, яке суспільство будувати. І саме заперечення цього права  з боку Москву й призвело до трагічних подій 1932-1933 років. Коли б не Москва, не її біснуваті правителі, українці уникли б багатьох поневірянь, які випали на їх долю у ХХ столітті, та й продовжуються у ХХІ-му.

Зрештою, звернемося до фактів, котрі зайвий раз підтверджують: Голодомор більшовицькою владою був організований штучно, його метою було знищення українців як нації. Його визнали злочином проти людяності і людства 24 країни світу, ще в низці держав – органи місцевої влади окремих територіальних одиниць.

Отож,  кілька "чорних"  дат з української історії.

1932-й, 24 грудня

З українських сіл, які не виконали грабіжницьких і нереальних планів хлібозаготівель, вивозять усі запаси зерна, навіть посівне збіжжя.

1933-й, 1 січня

Сталін наказує довести до відома всіх українських селян спеціальну постанову Центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) про застосування якнайжорсткіших репресій щодо кожного, хто не здасть хліб.

1933-й, січень

Масові обшуки, проведені на виконання постанови від 1 січня 1933 року, позбавляють селян останніх залишків їжі та прирікають на голодну смерть.

1933-й, 22 січня

Директивою Йосипа Сталіна заборонено виїзд селян з охоплених голодом територій - України та Кубані - в інші місцевості Радянського Союзу. Тільки за перші півтора місяця дії цієї директиви затримують майже 220 тис. чоловік. Із них понад 186 тис. силоміць повертають додому, де вони приречені на голодну смерть.

1933-й, 24 січня

Фактичним керівником України Сталін призначає Павла Постишева, який обіймає посаду другого секретаря ЦК КП(б)У.

1933-й, лютий

ЦК КП(б)У приймає перші спеціальні постанови про вибіркову допомогу Україні для забезпечення потреб весняної посівної кампанії.

1933-й, весна

Комуністичний режим розпочинає масштабну кампанію "очищення" від українських націоналістів. Розмах тогочасних політичних репресій в Україні порівнюється з Великим терором 1937-1938 р.р. За офіційними даними, в Україні 1933 р. було заарештовано понад 124 тисячі осіб, що більше, ніж у 1938 р.

1933-й, березень

Негласна заборона використовувати слова "голод", "голодування" на позначення ситуації в українських селах. У партійних документах говориться лише про "продовольчі труднощі".

1933-й, червень

Смертність від голоду в Україні сягає апогею: за оцінками демографів, у червні померло понад 1 млн чоловік.

1933-й, серпень

Політбюро ЦК КП(б)У прийняло рішення про створення Всесоюзного переселенського комітету й переселення у вимерлі від голоду села України колгоспників із російських областей і Білорусі. До кінця 1933 року було переселено понад 100 тис. осіб.

1933-й, осінь

Книги реєстрації смертей за 1933 р. вилучають із сільрад.

1934-й, січень

На ХІІ з'їзді КП(б)У тодішній комуністичний керівник республіки Павло Постишев заявляє, що 1933-й став "роком розгрому націоналістичної контрреволюції". "Активісти, партійці, комсомольці взялися за справу по-більшовицькому - і колгоспи пішли вгору", - ось слова з його промови.

l

Як бачимо, навіть побіжний перелік тих трагічних подій засвідчує істинність вище наведених думок. "Гіркі жнива" 1932-1933 р. р. червоним  "серпом" скосили життя кількох мільйонів селян,  сталевого хребта нації, та їх дітей.  Точне число жертв не встановлено  й донині, але було їх, як стверджують дослідники, не менше 11 мільйонів.

І глибоко помиляється той, хто вважає, що подібне вже ніколи не повториться. Теорія і практика ленінізму, сталінізму, а тепер путінізму - це масовий терор, репресії, війни. Вони й сьогодні пишним отруйним "цвітом" розцвіли в Криму, на Донбасі, в близьких, і далеких куточках земної кулі.  Де "руський мір",  там зло, ненависть, смерть. Це ще раз підтвердили події на Азовському морі, що трапилися цими днями і які змусили українську владу запровадити воєнний стан в ряді областей країни.

Тому хочеться ще й ще раз повторити відомі слова: "Люди! Будьте пильні! Історія вчить і застерігає. Робімо правильні висновки  з її кривавих  уроків!".

Михайло КУЗЬМУК.  

У дні, коли в Україні згадували жертв Голодоморів, у наших сусідів за "поребриком" було гамірно. Путінські пропагандисти з телеящика один поперед  одним намагалися переконати своїх глядачів і слухачів у тому, що "Голодомор – це вигадка бандерівців і фашистів України", що ніякого "геноциду української нації не було", бо неврожай захопив величезну територію колишнього Радянського Союзу і тодішня компартійна влада робила все можливе, щоб нагодувати народ.

У подібні казочки, безперечно, частина населення Росії вірить, бо ті роки відійшли у далеку  вічність, свідків страхітливих  злочинів  кремлівських верховодів та їх київських поплічників майже не залишилося. Тому брехати різного роду шейніним, кисельовим, соловйовим та іже з ними легко й просто. 

Не оминули увагою  московські учні Геббельса й подій 2013-2014 років, які вони вперто називають "державним переворотом". Які тільки образливі й глузливі метафори та епітети не використовували, аби лишень скомпрометувати учасників Революції Гідності, активістів Євромайдану! Наскрізною  ниткою крізь собаче гавкання проходить думка: український народ помилився, повіривши лідерам нації, бо революційні події України, яку вони саркастично-зневажливо іменують  "нєзалєжной", принести тільки біду, горе, війну і занепад.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 521

Наталія Сеник – депутат Ковельської міської ради від УКРОПу. 

Нині Наталія Сеник опікується проблемами Ковельського МТМО, реконструкцією парку культури і відпочинку імені Лесі Українки, очолює депутатську групу «Рідний «Сільмаш», а також відстоює запровадження практики роздільного збору твердих побутових відходів. Про перший досвід у місцевому самоврядуванні, рідне місто, труднощі та успіхи в роботі, плани й перспективи депутат розповіла в інтерв’ю.

l 

– Наталіє Андріївно, інтереси громади в Ковельській міській раді Ви представляєте вперше. То чи вдалося досягнути поставленої мети? 

– Нині я абсолютно свідома того, що потрібно мати величезну сміливість, щоб зважитися взяти на себе відповідальність представляти інтереси громади. Коли ж ішла в Ковельську міську раду, то розуміла лише одне: потрібно щось змінювати, працювати задля добробуту своєї вулиці, мікрорайону, міста. Переконана, що це – єдиний принцип, яким варто керуватися у роботі. Насамперед, свої зусилля спрямувала для розв’язання проблем у тій галузі, у якій добре знаюся, – медицині. 

– Що зі змін, які запропонували Ви та Ваші колеги-депутати, нині вважаєте найбільшим успіхом?

– Мені, як медику, відрадно бачити підтримку у вирішенні назрілих проблем медицини з боку міського голови та депутатського корпусу міської ради. 

Питань в медицині виникає багато, але за останні кілька років їх чимало вдалося розв’язати. Так, за кошти міського бюджету, завдяки сприянню міського голови Олега Кіндера, депутатського корпусу, головного лікаря МТМО Олега Самчука у лікувальних закладах міста було проведено великий обсяг ремонтних робіт, зокрема, в пологовому будинку замінили покрівлю, а в дворі вклали бруківку. 

Однією з найважливіших ініціатив я вважаю зменшення вартості проведення мамографії. У поліклініці Ковельського МТМО вже кілька років можна пройти обстеження на сучасній мамографічній системі. Однак далеко не всі жінки можуть собі дозволити досить недешеве обстеження. А тому я запропонувала максимально знизити вартість обстеження, що і було зроблено. І на наступний 2019-й рік теж буду ініціювати  виділення коштів для здешевлення обстеження наших жінок.

– Серед Ваших ініціатив – пропозиція про встановлення сміттєвих контейнерів для роздільного збору твердих побутових відходів. На якому етапі нині перебуває згаданий проект?

– На 42-й сесії Ковельської міської ради депутати підтримали мій запит про потребу встановлення в місті сміттєвих контейнерів для роздільного збору твердих побутових відходів. Це спосіб, за яким папір, скло, пластик, метал збирають окремо для подальшої переробки чи повторного використання. У місті затверджена «Схема санітарного очищення м. Ковеля Волинської області». Вже до кінця року розпочнуть зводити  майданчики для встановлення контейнерів з роздільного збору сміття у районі вулиці Володимирської. Згодом їх планують встановити в інших мікрорайонах міста.

Однією з найгостріших залишається проблема стихійних сміттєзвалищ. Впевнена, що поступово нам вдасться її врегулювати і в спальних районах нашого міста, і в його центрі. 

– Ви очолюєте депутатську групу «Рідний «Сільмаш». Розкажіть про мету Вашого об’єднання та результати діяльності? 

– Часто депутатам складно розв’язати те чи інше питання самотужки, іноді для незначного, здавалося б, досягнення потрібно кілька місяців наполегливої роботи. Як відомо, разом проблеми вирішувати легше. Саме тому депутати Ковельської міської ради об’єдналися в групу «Рідний «Сільмаш». Усього до її складу входить шість депутатів. 

На початку цього року ми подали колективне звернення щодо реконструкції вулиці Відродження. Хочемо замінити дорожнє покриття, зелені зони, встановити вуличне освітлення. Проектно-кошторисна документація вже затверджена. Загальна  вартість робіт – від вулиці Варшавської до міського центру «Спорт для всіх» становить сьогодні понад 26 мільйонів гривень. На сесії міськради ми вирішили реконструювати вулицю поетапно. Зокрема, на перші роботи передбачили 2,5 млн. грн., які уже освоєно. 

– Над розв’язанням якої проблеми працюєте нині? 

– Серед важливих питань – ремонт ліфта в гуртожитку Ковельського промислово-економічного коледжу. Будівлю звели ще у 80-х роках минулого століття. Відтоді ліфт ніхто не ремонтував. У гуртожитку живуть не лише студенти, а й викладачі, багато молодих сімей. Усього – 344 мешканці, із них 180 на верхніх поверхах. Упродовж двох останніх років молодим матусям із візочками доводиться щодня долати непростий шлях на верхні поверхи.

–Минає третя річниця Вашої депутатської роботи. Яким буде Ваш підсумок цього періоду?

– Проблеми, які потребують уваги, є практично в кожній галузі. Звісно, це ускладнює роботу. Але я не звикла опускати руки, бо живу за принципом: аби досягти успіху, треба багато працювати. Я часто зустрічаюся з мешканцями міста, разом намагаємося розв’язувати назрілі проблеми. Саме серед людей черпаю сили, енергію, натхнення, тож я переконана: попереду ще багато успішних проектів та хороших справ. 

Розмову вела 

Катерина ОСТАПЕНКО.

НА ЗНІМКУ: депутат Ковельської міської ради Наталія СЕНИК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Наталія Сеник – депутат Ковельської міської ради від УКРОПу. 

Нині Наталія Сеник опікується проблемами Ковельського МТМО, реконструкцією парку культури і відпочинку імені Лесі Українки, очолює депутатську групу «Рідний «Сільмаш», а також відстоює запровадження практики роздільного збору твердих побутових відходів. Про перший досвід у місцевому самоврядуванні, рідне місто, труднощі та успіхи в роботі, плани й перспективи депутат розповіла в інтерв’ю.

ххх

– Наталіє Андріївно, інтереси громади в Ковельській міській раді Ви представляєте вперше. То чи вдалося досягнути поставленої мети? 

– Нині я абсолютно свідома того, що потрібно мати величезну сміливість, щоб зважитися взяти на себе відповідальність представляти інтереси громади. Коли ж ішла в Ковельську міську раду, то розуміла лише одне: потрібно щось змінювати, працювати задля добробуту своєї вулиці, мікрорайону, міста. Переконана, що це – єдиний принцип, яким варто керуватися у роботі. Насамперед, свої зусилля спрямувала для розв’язання проблем у тій галузі, у якій добре знаюся, – медицині. 

– Що зі змін, які запропонували Ви та Ваші колеги-депутати, нині вважаєте найбільшим успіхом?

– Мені, як медику, відрадно бачити підтримку у вирішенні назрілих проблем медицини з боку міського голови та депутатського корпусу міської ради. 

Питань в медицині виникає багато, але за останні кілька років їх чимало вдалося розв’язати. Так, за кошти міського бюджету, завдяки сприянню міського голови Олега Кіндера, депутатського корпусу, головного лікаря МТМО Олега Самчука у лікувальних закладах міста було проведено великий обсяг ремонтних робіт, зокрема, в пологовому будинку замінили покрівлю, а в дворі вклали бруківку. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1220

Хіба тобі не цікаво, шановний читачу, знати, як думав, про що мріяв Блаженніший Любомир Гузар, якого називають "людиною століття", "світочем надій"? Зауваж, мій друже: полишаючи амбіції конфесійних уподобань, він знаходив ту золоту середину, яка мирила українську філософську думку, формувала християнський світогляд, розсипала щедро сапфіри моральних мудростей.

Пропонуємо добірку крилатих фраз Любомира Гузара, хоч це тільки невелика зернинка із його духовного надбання. 

l Людина – це створіння, цінність якої полягає не тільки в тому, що вона осягнула, а й у тому, до чого змагала. Оцінювати її потрібно не по тому, що вона осягнула, а наскільки вона бажала, наскільки вона старалась. А якщо вона довго старалася, то вже стала кращою людиною. Люди себе руйнують, бо не мають в житті мети.

l Старайтеся бути справжніми людьми, бо це Божа воля. Пам'ятаєте про Діогена, який серед білого дня ходив зі свічкою і шукав людину? На світі дуже мало добрих людей, які направду стараються бути людьми. Бути людиною - це велика гідність, яку, на жаль, ми не стараємося розвинути.

Наша гідність є від Бога, але її треба розвивати, ушляхетнювати. Якби на світі було більше людей, то світ став би кращим. Бути людиною - це також ставати великою частиною святости.

l Часто нам бракує віри, тому ми повинні благати Бога, щоб скріплював її. Пригадуєте слова Христа про віру як зерно гірчичне, за допомогою якої можна пересувати гори. Але що означає мати віру? Це розуміти, що не я роблю чудо, не я пересуваю гори, а Господь Бог це робить. Не ми творимо чуда, а віримо, що Бог їх творить.

l Ісус Христос сказав, яка найважливіша заповідь: любити Бога всіма силами і любити ближнього, як самого себе. Коли я шаную себе як Божий твір, як Божу дитину, то я тим самим наставлений шанувати кожну іншу людину в моїй державі, хто б вона не була. Бо вона так само, як і я, є Божа дитина.

l Ми маємо щось лише тоді, коли прагнемо до чогось величного й чистого. Ми будемо пропащими, якщо думатимемо лише про задоволення власних потреб.

Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо стараєтесь, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільно творити добро, жити чесно, жити творчо. Заради радості, яку можемо так принести Богові і ближньому, варто трудитися, жертвувати свій час і свої зусилля...

l Ми маємо віддавати - давати у світ добро, милосердя, любов. Я бачу кожну професію як служіння. Лікар, учитель, письменник, робітник і навіть політик - то служіння іншим. Тільки тоді, коли ми віддаємо, стаємо багатшими. Треба формувати в людях розуміння служіння.

l Треба відкидати свої немочі, щоб зустрітися з красою. Не забуваймо, що краса – один з атрибутів Бога. Ми трошки забуваємо, що Бог проявляється також у красі. Ми замало бачимо красу природи або красу взагалі. Ми частіше реагуємо на добро, правду, але забуваємо, який вплив на нас може мати краса.

l Потрібно знати, що, кому і як сказати. От приклад: я їм суп і в мене все тече по бороді. Хтось сидить навпроти і каже: "Ти їси, як свиня". Правда? Правда, нікуди від цього не подітися. Але сидить тут же араб, який бачить ту ж картину, але, звертаючись до мене, каже: "Шановний, на Ваш кущ троянди сів соловей". І це правда? Але на душі зовсім інший осад.

l Є така чеснота, як второпність. Це вміння відчути те, як найефективніше сказати комусь там, навіть президентові, чиновникові, те, що треба, щоб той не тільки прихильно поставився до сказаного, а й почав щось робити. Деякі люди розуміють тільки силу – то треба створити  атомну бомбу й говорити з ними. Але треба вміти сказати так, щоб не промовчати, що він злодій чи дурень, але щоб він не образився, а захотів вчитися і змінюватися. То є велика штука.

l Як застановлятися, щоби людей наставити на добро? Дуже тяжка справа. Як це зробити? Виходити на вулицю. Вийде 5 осіб – їх не почують. Вийде 50 – відмахнуться. А вийде 5-10 тисяч – і їх уже важко буде ігнорувати. Це теж є вияв сили, але сили мирної, хоча і не менш потужної.

l Молитися – це не означає скласти руки й чекати, коли все само собою станеться як слід. Ми поручаємо Богові наше майбутнє, нашу долю, але ми є людьми і тому повинні діяти. Є така англійська приповідка: "Працюй так, ніби все залежить від тебе, а молися так, ніби все залежить від Бога".

l Безумовно, є такі моменти, коли ми переживаємо труднощі, недуги і не можемо піти до церкви, але не кажімо, що не маємо часу молитися. Я можу молитися всюди – чи я хворий, чи здоровий. Скажімо, є багато людей, які змовляють майже вголос молитви, коли їдуть автом, і це їм навіть помагає зберегти увагу. Вони цей час проводять із користю, коли більшість людей навіть не звертає увагу на те, що час, коли забуваємо про Бога, є втраченим.

l От стрілило до голови, і я собі сказав: "Хочу бути астрономом". Але я абсолютно не маю здібностей у тому напрямі. І якби я став астрономом, то була би справді трагедія. Тож є перша важлива річ - треба усвідомити свої таладити.

Друга річ – усвідомити свої бажання.

І надзвичайно важливий елемент - порадитися. Почути думку інших людей. Насамперед батьків, родини, знайомих. Батьки бачать нас. Які мають досвід - бачать. Але треба тут батькам бути також второпними. Бо інколи, на жаль, буває, що батьки впираються. І батьки, і кожна інша особа, яка радить, повинна радити реалістично. 

l Мусимо вчити наших людей не підтримувати корупції. Я сміюся, коли чую про великі державні програми, про законодавчу боротьбу з корупцією. Все це сміх! Що таке корупція? Це гріх. А жоден гріх законом не поборете. Це треба виховувати.

l Якою буде наша Україна, залежить від нас, від кожного з нас. Що маю на думці? Усе залежить від того, скільки добра ми бажаємо громадянам нашої Батьківщини і скільки зусиль готові докласти, щоб те всенародне благо стало дійсністю. Не милозвучні слова, а конкретні позитивні вчинки - це основа відповіді на поставлене запитання. Іншими словами: Україна буде такою, якою ми її зробимо.

Підготував Анатолій СЕМЕНЮК на основі книги "Блаженніший Любомир Гузар. Думки у спадок". Упорядник Ольга Гнатишин. Львів. "Свічадо". 2018.

Хіба тобі не цікаво, шановний читачу, знати, як думав, про що мріяв Блаженніший Любомир Гузар, якого називають "людиною століття", "світочем надій"? Зауваж, мій друже: полишаючи амбіції конфесійних уподобань, він знаходив ту золоту середину, яка мирила українську філософську думку, формувала християнський світогляд, розсипала щедро сапфіри моральних мудростей.

Пропонуємо добірку крилатих фраз Любомира Гузара, хоч це тільки невелика зернинка із його духовного надбання. 

•  Людина – це створіння, цінність якої полягає не тільки в тому, що вона осягнула, а й у тому, до чого змагала. Оцінювати її потрібно не по тому, що вона осягнула, а наскільки вона бажала, наскільки вона старалась. А якщо вона довго старалася, то вже стала кращою людиною. Люди себе руйнують, бо не мають в житті мети.
• Старайтеся бути справжніми людьми, бо це Божа воля. Пам'ятаєте про Діогена, який серед білого дня ходив зі свічкою і шукав людину? На світі дуже мало добрих людей, які направду стараються бути людьми. Бути людиною - це велика гідність, яку, на жаль, ми не стараємося розвинути.

Наша гідність є від Бога, але її треба розвивати, ушляхетнювати. Якби на світі було більше людей, то світ став би кращим. Бути людиною - це також ставати великою частиною святости.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1574

З давніх-давен Ковельщина славиться добрими і працьовитими людьми, завдяки "золотим рукам" та мудрості яких колоситься наша українська нива, забезпечується добробут жителів району.

Незважаючи на всі негаразди сьогодення, невтомно працюють, йдуть в ногу з часом, досягають високих результатів працівники колективу ТзОВ "В. Прометей", що  входить у групу компанії "Волинь. Зерно. Продукт." торгової марки "Вілія".

 Про те, з яким настроєм і показниками  у праці завершують сільськогосподарський рік у "В. Прометеї",  розповідає його директор Віктор САВЕНЮК:

– ТзОВ "В. Прометей"  займається вирощуванням зернових та олійних культур. В його користуванні знаходиться  5,7 тис. га сільськогосподарських угідь. За останній рік ми збільшили площі на 1,5 тис. га, і це ще не межа! Основними культурами є озимі – такі, як пшениця (2,1 тис. га) та ріпак (2,3 тис. га). Третій рік вирощуємо соняшник (1,1 тис. га). Маємо трохи озимого жита (на сінаж) на площі 160 га.

– Вікторе Володимировичу, якою ж є середня врожайність культур, що вирощуєте?

– Середня врожайність в господарстві становить 60 ц/га  озимої  пшениці, 35 ц/га – озимого ріпаку, 30 ц/га – соняшника. Я вважаю, що це досить непогані результати, хоча ми завжди намагаємося досягнути кращих врожаїв.

В цьому році вже  засіяно 4,4 тис. га озимих зернових культур.

– Якщо підсумувати зроблене, то чи задоволені результатами  своєї праці?

– Так, адже працюємо злагодженим колективом з потужним парком сільськогосподарської техніки, яка забезпечує виконання сільськогосподарських робіт на високому рівні.

– Чи вдається розвивати галузь тваринництва?

– Підприємство займається суто вирощуванням рослинницької продукції, тваринницька галузь в господарстві відсутня, проте вона розвинена на належному рівні в межах групи компаній ТОВ "Волинь. Зерно. Продукт.". Для власних потреб використовуємо 15 тис. тонн органіки, які вносимо на своїх полях.

– Згадайте кращих працівників сільгосптовариства, які забезпечують успіх справи.

– Хотілось би відзначити кращих механізаторів, які забезпечують успіх справи, а саме: Андрія Окуневича, Віталія Захарчишина, Василя Мирончука, Дмитра Франка, Віталія Ткаченка, Єдуарда Мойсеєва.

На урочистому зібранні, яке відбулося у Колодяжному напередодні Дня працівників сільського господарства, чимало добрих слів пролунало на адресу трудівників товариства з обмеженою відповідальністю "В. Прометей". Почесною грамотою районної державної адміністрації і районної ради відзначено директора Віктора Савенюка. Нагороди отримали й інші працівники.

Тож побажаємо нових успіхів у праці хліборобам, які є справжніми господарями на рідній землі.

Світлана ТРОЦЮК.

З давніх-давен Ковельщина славиться добрими і працьовитими людьми, завдяки "золотим рукам" та мудрості яких колоситься наша українська нива, забезпечується добробут жителів району.

Незважаючи на всі негаразди сьогодення, невтомно працюють, йдуть в ногу з часом, досягають високих результатів працівники колективу ТзОВ "В. Прометей", що  входить у групу компанії "Волинь. Зерно. Продукт." торгової марки "Вілія".

 Про те, з яким настроєм і показниками  у праці завершують сільськогосподарський рік у "В. Прометеї",  розповідає його директор Віктор САВЕНЮК:

– ТзОВ "В. Прометей"  займається вирощуванням зернових та олійних культур. В його користуванні знаходиться  5,7 тис. га сільськогосподарських угідь. За останній рік ми збільшили площі на 1,5 тис. га, і це ще не межа! Основними культурами є озимі – такі, як пшениця (2,1 тис. га) та ріпак (2,3 тис. га). Третій рік вирощуємо соняшник (1,1 тис. га). Маємо трохи озимого жита (на сінаж) на площі 160 га.

– Вікторе Володимировичу, якою ж є середня врожайність культур, що вирощуєте?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 732

Від самого початку процесу надання Томосу Українській Православній Церкві не вщухали гнівні заяви російського духовенства. Із Росії лякали розколом країни внаслідок набуття автокефалії, а Московський патріархат погрожував акціями "громадянської непокори" та вимагав від екзархів Вселенського патріарха залишити Київ. Зрештою, відновлення незалежності українського православ'я змусило очільника РПЦ Кирила розірвати відносини із Вселенським патріархатом. Чому російське духовенство відкинуло дипломатичне вирішення ситуації та пішло на конфлікт із материнською церквою, дізнавався Центр громадського моніторингу та контролю.

Об'єднання заради незалежності

Історичне рішення Вселенського патріархату від 11 жовтня разом із наданням Томосу скасувало юрисдикцію РПЦ над українською єпархією. Нині Україна перебуває на завершальному етапі формування власної незалежної церкви: священики, які звернулися до Константинополя з проханням надати Томос, готуються до об'єднавчого Собору. Саме під час цього зібрання українське духовенство обере предстоятеля, який і отримає від Вселенського патріарха Варфоломія указ про автономію.

Примітно, що у Соборі мають взяти участь ієрархи УПЦ КП і Української автокефальної Православної церкви, а також низка священиків Московського патріархату, які поставили підпис під зверненням щодо надання автокефалії.

 

Розкольники 

з Москви

Російські церковники, втративши величезну територію впливу, не забарилися із реакцією: за кілька днів після рішення Синоду Вселенського патріархату вони оголосили зухвалу заяву про розрив відносин із Константинополем – материнською Церквою. А рішення щодо автокефалії назвали "беззаконними і канонічно нікчемними".

"Вони уже як останній засіб впливу застосували формулу Євхаристичного розриву між церквами. Це означає, що ім'я патріарха Варфоломія не буде згадуватися в богослужіннях московської Церкви. Що, зрештою, заборонено. Бо чітко вказано, що вони повинні це робити", – пояснив релігієзнавець Олександр Саган.

У Константинополі, своєю чергою, відреагували на такий крок Москви заявою про те, що РПЦ має зректися автокефалії, якщо ставить під сумнів першість Вселенського патріарха.

"Тут на світовому рівні суддею чи арбітром є Константинополь і ніхто інший", – наголосив архієрей Константинопольської Церкви, архієпископТельміський Іов. Водночас у Константинопольському патріархаті заявили, що Вселенський престол не збирається розривати відносини із РПЦ і сподівається на її єднання із материнською Церквою.

Вслід за своїми кураторами демарш вчинила й УПЦ МП, скасувавши чи не в останній момент ініційовану Президентом Петром Порошенком зустріч щодо Томосу. Зрештою, глава держави пізніше таки зустрівся із представниками Московського патріархату, які підтримують створення єдиної Церкви: вони заявили про шалений тиск на них з боку Москви.

Експерти доволі різкі в оцінці майбутніх перспектив РПЦ і зазначають, що, розірвавши відносини із Константинополем, вона стала на шлях самоізоляції від світового православ'я та поступового перетворення на розкольника.

 

Стратегічна поразка Кремля

Ще 2007 року очільник Кремля Володимир Путін заявив, що російську державність та безпеку "зміцнюють православ'я та ядерна зброя", прямо вказавши на чільне місце, яке займає Церква в його курсі управління. Через діяльність Московського патріархату, зокрема, Україна тривалий час лишалася зоною впливу російської політики, зауважують журналісти-міжнародники. Тож істеричну реакцію РПЦ на українську автокефалію вони пояснюють раптовим усвідомленням помилковості дій щодо відносин з Україною: Кремль досі був впевнений у міцних позиціях Московського патріархату.

Про те, що Томос є важливим не лише для церковної сфери, а й загалом для держави, стало зрозуміло на етапі перемовин про автокефалію, до яких разом із українським духовенством долучилися й високопосадовці. Так, Президент Петро Порошенко визначив повернення незалежності православ'ю в Україні питанням національної безпеки.

"Хіба це нормально, коли в Кремлі збирається рада безпеки Росії під головуванням Путіна з одним питанням на порядку денному – як захистити РПЦ в Україні? – сказав глава держави. – Вам тут нема що робити. Нема що робити вашій Церкві, нема що робити вашим Збройним Силам, нема що робити вашому озброєнню. Додому, в Росію!”.

Політичне значення незалежної Церкви розуміють і в Константинополі. Архієпископ Іов у розмові із журналістами заявив, що автокефалія української Церкви потрібна для відмежування від ворога, який прийшов із війною на Схід України.

"Саме через цей конфлікт православні віряни в Україні і Українська держава просили автокефалію, щоб Православна Церква в Україні була незалежна від впливу чужої, ворожої держави", – сказав він.

Політичні оглядачі наголошують, що для Путіна поступки щодо України у питанні Церкви засвідчили стратегічну поразку у протистоянні з цивілізованим світом: разом із "канонічною територією" РПЦ російський президент втрачає і паству, готову молитися за російську армію та підтримувати "руський мір".

Оксана КОВАЛЬ.

Від самого початку процесу надання Томосу Українській Православній Церкві не вщухали гнівні заяви російського духовенства. Із Росії лякали розколом країни внаслідок набуття автокефалії, а Московський патріархат погрожував акціями "громадянської непокори" та вимагав від екзархів Вселенського патріарха залишити Київ. Зрештою, відновлення незалежності українського православ'я змусило очільника РПЦ Кирила розірвати відносини із Вселенським патріархатом. Чому російське духовенство відкинуло дипломатичне вирішення ситуації та пішло на конфлікт із материнською церквою, дізнавався Центр громадського моніторингу та контролю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 500

Людмила Юзинкевич – вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 м. Ковеля. Цей навчальний рік для педагога особливий – з 1 вересня  вона реалізовує стандарти Нової української школи, навчаючи 29 першокласників. 

– Людмило Євгеніївно, чому вирішили стати вчителем початкових класів?

– Чесно кажучи, навіть не планувала пов'язувати своє життя з педагогічною діяльністю, хоча мої батьки – педагоги. Мама, Катерина Юхимівна, вчитель вищої категорії, старший вчитель, працювала вчителем початкових класів школи с. Білашева і має 35-річний стаж роботи. Тато, Євген Юхимович, навчався разом з мамою в педагогічному училищі, працював вчителем музики і трудового навчання у тій же школі. 

Навчаючись в дев'ятому класі, я довго не могла визначитися з вибором професії, але професія обрала мене сама. Батьки порадили подати документи до Володимир-Волинського педагогічного училища ім. А. Ю. Кримського за спеціальністю "початкова освіта", де навчатися мені дуже подобалося. Пізніше закінчила Волинський державний університет імені Лесі Українки.

Я сердечно дякую своїм батькам, адже їх досвід став неоціненним у моєму становленні як педагога.

– Якими були перші кроки на вчительській ниві?

– Вчителювати розпочала у ЗОШ № 12 м. Ковеля. Саме у цій школі проходила переддипломну практику у досвідченого педагога Галини Бійомської, за що їй щиро дякую. Ще й зараз пам'ятаю свій перший урок, свої хвилювання, перших учнів.

Згодом тодішній директор навчального закладу Сергій Шворак запропонував мені роботу. Тож з вересня  2000 р. я працюю на посаді вчителя початкових класів.

– Що для Вас означає бути вчителем?

– Бути вчителем – високе покликання. Праця вчителя нелегка: це відповіді на тисячі "чому", це гори різноманітної літератури, це кілометри шляху, пройдені по класній кімнаті, це радість спілкування з учнями, це гіркота свого безсилля в якийсь момент, це нескінченний пошук досконалості. Я вважаю, що  вчитель має бути зразком у всьому – у спілкуванні, особистісній культурі, освіченості. 

– Що сучасним дітям подобається у школі?

– Сучасні школярі абсолютно відрізняються від тих, що були, наприклад, 10-15 років тому. Нинішні діти більш вільні, розкуті, безпосередні. Вони вміють збільшувати-зменшувати екран смартфона вже в один рік, у два – користуватися камерою та грати у прості ігри, у три – завантажувати відео на YouTube. Їм не потрібно сидіти по кілька годин у бібліотеці та шукати інформацію – вона в них під руками щосекунди. Добре це чи погано, важко сказати. Але це факт.

Тому на своїх уроках я використовую інтерактивні, інноваційні форми роботи: ігри, проекти, презентації, відео, експерименти, досліди. Особливо дітям подобається, граючись, запам'ятовувати матеріал. Мій ідеальний урок – це коли дітям  цікаво, доступно і пізнавально.

– Всі вчителі, котрі цього року навчають першокласників, пройшли відповідну перепідготовку, адже навчають дітей за програмою Нової української школи.  Чи важко реалізовувати підходи НУШ на практиці?

– Так, ми пройшли навчання, онлайн-курси, отримали відповідні сертифікати, які дають право та можливість навчати першокласників за новими стандартами. 

Зміни суттєві, але вони на краще.

– Які особливості навчально-виховного процесу в Новій українській школі?

– Новий Державний стандарт початкової освіти передбачає активне впровадження інтеграції  навчальної діяльності. Зокрема, інтегрований курс "Я досліджую світ" передбачає об'єднання природничої, здоров'язбережувальної, соціальної, громадянської, історичної освітніх галузей. Такий підхід сприяє цілісному сприйняттю світу, формуванню життєвих компетентностей дитини, а також дає можливість уникати дубляжу тем при вивченні різних предметів. А використання прийомів діяльнісного навчання, інтерактивних форм роботи перетворює шкільні уроки для "першачків" у захопливу гру із щоденними відкриттями.

Але це не означає, що діти лише граються. Вони навчаються через ігри,  під час яких вчаться думати, аналізувати, знаходити правильне рішення, а не просто заучувати матеріал. Ефективно сприяють цьому засоби навчання, які у цьому році отримали перші класи: комп'ютерне обладнання, прилади,  розвивальні ігри, конструктори "Lego" та ін. 

Предмети об'єднуються навколо цікавих для дітей тем, які визначаються щотижня.

Серед новинок – ранкові зустрічі, якими починається кожен навчальний день першокласників. У ранковому колі діти розповідають про свої почуття, настрій, діляться враженнями, обговорюють плани. Такі зустрічі вчать дітей висловлювати свою думку, вміти слухати інших.

Сучасна освітня концепція передбачає і особливе облаштування класної кімнати. Основний принцип освітнього простору Нової школи – те, що ми бачимо в класі має розповідати про події класу, про учнів та вчителів, які працюють у ньому. Реалізувати такий підхід я намагаюся через облаштування різних осередків.

Напевно, я б і сама навчалася у Новій українській школі.

– Людмило Євгеніївно, у кого знаходите підтримку у своїй повсякденній роботі?

– Я їду на роботу через все місто, минаючи по дорозі шість шкіл, та я щаслива, що працюю саме у 12-й школі. Завжди знаходжу підтримку і розуміння у колег, дирекції закладу. Надійними помічниками та однодумцями є батьки моїх учнів. А також міцною опорою для мене є і будуть мої батьки, рідні та друзі.

– Дякую за цікаву розмову. 

Інтерв'ю вела 

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКУ: вчитель початкових класів ЗЗСО № 12 Людмила ЮЗИНКЕВИЧ з першокласниками. 

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Людмила Юзинкевич – вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 м. Ковеля. Цей навчальний рік для педагога особливий – з 1 вересня  вона реалізовує стандарти Нової української школи, навчаючи 29 першокласників. 

– Людмило Євгеніївно, чому вирішили стати вчителем початкових класів?

– Чесно кажучи, навіть не планувала пов'язувати своє життя з педагогічною діяльністю, хоча мої батьки – педагоги. Мама, Катерина Юхимівна, вчитель вищої категорії, старший вчитель, працювала вчителем початкових класів школи с. Білашева і має 35-річний стаж роботи. Тато, Євген Юхимович, навчався разом з мамою в педагогічному училищі, працював вчителем музики і трудового навчання у тій же школі. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1266

Головне питання, яке впродовж останніх днів ставили собі всі: чому саме тепер Президент, РНБО та Рада вирішили запроваджувати воєнний стан?

На це питання є кілька відповідей, кожна з яких не відповідає на нього повністю, але без  жодної з яких розуміння ситуації не буде повним.

Перша частина відповіді – військова. Останні чотири роки Україна веде неоголошену війну з Росією, проте жодного разу не було прямого зіткнення офіційних військових підрозділів України та РФ.

Крим захоплювали невідомі "зелені чоловічки", яких Росія не визнавала за представників своїх Збройних Сил. Операції на Донбасі, навіть під Іловайськом чи Дебальцевим, де переговори велись якраз з російськими офіцерами, за версією РФ, проводили "місцеві повстанці", "ополченці" чи "відпускники".

Україна знає і розповідає світу, що на Донбасі правлять бал регулярні частини російської армії, але Москва цього не визнавала і не визнає.

Ситуація ж у Керченській протоці – кардинально інша. Українські кораблі були атаковані офіційними військовими підрозділами Росії. Вперше відкритим агресором без "прикриття" чи "посередників" стали регулярні російські сили.

Проігнорувати таку ситуацію Україна як держава просто не має права. Особливо, якщо врахувати, що напад на українські кораблі відбувся у водах, які Україна та весь цивілізований світ вважають українськими.

Росіяни, які, крім КНДР, Сирії чи Венесуели, єдині визнають анексію Криму законною, вважають Керченську протоку своїми прибережними водами з усіма відповідними наслідками.

Але мовчки погодитись на такий стан справ для України означає просто віддати все Азовське море Росії, прирікши економіку, скажімо, Маріуполя на мільярдні збитки. Адже фактично весь експорт із Приазов'я йде морем. Без виходу у Чорне море Азовське стає в економічному плані беззмістовним озером.

До певної міри, прохід українських військових кораблів з Одеси у Маріуполь мав дещо провокативний характер. Від самого початку це була певна гра на нервах РФ.

Два катери і буксир досить віддалено можна вважати військовим угрупуванням, але їхній прохід під Керченським мостом був би уже другим цієї осені рейдом і міг стати річчю доволі символічною.

Але чи мало українське керівництво якісь інші варіанти загострити увагу світової спільноти, Радбезу ООН, НАТО, ЄС, США на кричущій проблемі Азовського моря?

Друга частина відповіді на запитання "Чому тепер?" – політична. Зрозуміло, що епопею із запровадженням воєнного стану було б несправедливим звести до самої лише підготовки до виборів. Але, багато в чому, саме такою підготовкою це і було.

Увесь політичний клас після заяв Турчинова-Порошенка про необхідність воєнного стану сконцентрувався на одному питанні – що буде з виборами президента? В неділю ввечері УП доводилось чути це питання як від звичайних депутатів, так і від найвищих посадовців.

Якщо підсумувати аргументи критично налаштованих до Порошенка груп політикуму, з якими вдалося поспілкуватися УП, події неділі-понеділка отримують додаткове звучання.

Запровадження воєнного стану, будь то на 60 чи на 30 днів, може мати неочевидний політичний ефект.

Якщо глянути останні соціологічні викладки, то у президентських перегонах Порошенку доводиться конкурувати з багатьма відверто "віртуальними" противниками, типу Володимира Зеленського чи Святослава Вакарчука. Крім цього медійне поле осені було переповнене як не гучними мітингами "євробляхарів", так підняттям тарифів.

Із запровадженням воєнного стану головнокомандувач Збройних Сил отримує нагоду нагадати українцям, що у них є проблеми набагато більші. І то цілком реальні.

Фактично, одним великим мазком президент і його команда змінюють медійне тло всієї країни, роблячи центральною фігурою саме Порошенка – захисника, командуючого, стратега.

Ця стратегія президентської команди дуже спрощено може бути сформульована наступним чином:

перед обличчям реальної загрози виборець мусить "отямитись" і згуртуватись навколо того, хто може його захистити;

з Путіним самими жартами чи піснями не відбудешся, перед ним доведеться постояти за країну. А хто це здатен зробити, крім Порошенка?

І хай це матиме поки непрогнозовані економічні наслідки, хай валюта буде поводитись бозна-як, хай зовнішні запозичення стануть більш складними – але це все речі другого порядку, коли мова йде про фізичне виживання країни загалом і кожного громадянина зокрема.

l

Єдиними природними критиками Порошенка після введення воєнного стану лишаються "опозиціонери" із колишніх "регіоналів".

Це – Юрій Бойко із крила Фірташа-Льовочкіна та  Вадим Новинський з Ахметівської групи.

Як і в ситуації з отриманням Томосу для самостійної Української Церкви, в електоральному плані воєнний стан різко ділить виборців на дві групи: проукраїнську і проросійську. І ці групи дедалі більше віддалятимуться одна від одної.

За матеріалами “Української правди”.

Головне питання, яке впродовж останніх днів ставили собі всі: чому саме тепер Президент, РНБО та Рада вирішили запроваджувати воєнний стан?

На це питання є кілька відповідей, кожна з яких не відповідає на нього повністю, але без  жодної з яких розуміння ситуації не буде повним.

Перша частина відповіді – військова. Останні чотири роки Україна веде неоголошену війну з Росією, проте жодного разу не було прямого зіткнення офіційних військових підрозділів України та РФ.

Крим захоплювали невідомі "зелені чоловічки", яких Росія не визнавала за представників своїх Збройних Сил. Операції на Донбасі, навіть під Іловайськом чи Дебальцевим, де переговори велись якраз з російськими офіцерами, за версією РФ, проводили "місцеві повстанці", "ополченці" чи "відпускники".

Україна знає і розповідає світу, що на Донбасі правлять бал регулярні частини російської армії, але Москва цього не визнавала і не визнає.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 559

На початку 2018 року вступив в силу Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», відповідні зміни внесли і в Кримінальний кодекс України, яким передбачено кримінальну відповідальність за домашнє насильство. Ці норми набудуть чинності   з 11 січня 2019 року. Нагадуємо, що раніше за домашнє насильство була виключно адміністративна відповідальність.

Домашнє насильство — це дії або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між  родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа,   яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Тож ми розберемося, що це означає та, головне, яка тепер існує відповідальність за вчинення такого насильства.

Відповідно до нових норм чинного законодавства захист від кривдника можливий  через терміновий  заборонний і  обмежувальний приписи.

Основним  призначенням приписів    є усунення потенційної можливості спілкування кривдника та постраждалої особи з метою попередження насильства в майбутньому.

За ініціативою поліції або за заявою постраждалої особи до кривдника може бути застосовано терміновий   заборонний припис, який діє 10 діб. Протягом цього періоду зловмисникові   заборонено   в   будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. За невиконання винесеного припису передбачено накладення штрафу, громадські роботи або адміністративний арешт.

Постраждала особа або її представник мають право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника,  термін застосування якого — до 6 місяців.

За  умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного  або економічного насильства встановлюється кримінальна відповідальність. За такі дії особа буде нести покарання у виді громадських робіт на строк від 150 до 240 годин або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до двох років.

Безкоштовно з усіх стаціонарних телефонів України за номером 0 800 500 335 або з мобільних усіх операторів 386  працює Національна «гаряча лінія» з питань запобігання насильству та захисту прав дітей, де можна отримати консультації психологів, юристів та соціальних працівників.

Єдиний телефонний  номер  цілодобового доступу громадян  до безоплатної правової допомоги: 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів по всій території України).

У   місті   Ковелі   безоплатну   правову   допомогу   можна   одержати  у Ковельському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної  правової допомоги за адресою: м. Ковель, вул. Степана Бандери, 5, тел.: (03352)  5-30-63; (03352) 5-30-94.

Оксана РОМАНЮК,

начальник відділу правопросвітництва та взаємодії з суб’єктами надання безоплатної первинної правової допомоги Ковельського МЦ з НБВПД.

На початку 2018 року вступив в силу Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», відповідні зміни внесли і в Кримінальний кодекс України, яким передбачено кримінальну відповідальність за домашнє насильство. Ці норми набудуть чинності   з 11 січня 2019 року. Нагадуємо, що раніше за домашнє насильство була виключно адміністративна відповідальність.

Домашнє насильство — це дії або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між  родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа,   яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Тож ми розберемося, що це означає та, головне, яка тепер існує відповідальність за вчинення такого насильства.

Відповідно до нових норм чинного законодавства захист від кривдника можливий  через терміновий  заборонний і  обмежувальний приписи.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 803

Нещодавно в житті невеличкої громади нашого району відбулась гарна подія – в селі   Черкасах  освятили  храм Великомучениці Варвари, де настоятелем парафії призначили протоієрея Василя Старевича. 

До слова, священик вже служить в сусідній Мощеній.   Родом отець Василь із Львівщини.   Так склалося за велінням долі і Бога, що  з 2006 року своє життя пов'язав  із Волинню.

Довгий час місцеві жителі не мали місця, де б могли молитися. Тому богослужіння проводили в колишньому приміщенні штабу військової частини. Дещо згодом на прохання людей виділили під це недіючий військовий склад.  

Тож  майже довгих  сім років,  впродовж яких  з дня у день  прихожани йшли до своєї мрії,  – нарешті завершились успіхом. 

На святкові урочистості з нагоди відкриття храму, де панує  дух Божий, дух щирої любові, жертовності та благословення,  прийшли не тільки мешканці тамтешнього населеного пункту і навколишніх сіл.   Сюди того дня  завітали поважні гості, аби розділити з місцевими радість торжества.  

Серед них – митрополит Луцький і Волинський Михаїл, декан Ковельського районного деканату УПЦ КП  протоієрей Іоан Бонис, голова Ковельської райдержадміністрації, депутат обласної ради   Віктор Козак,  очільниця  Люблинецької об'єднаної територіальної громади  Наталія Сіховська, духовенство Ковельщини УПЦ КП та ін.

Митрополит Михаїл  нагородив благословенними Грамотами активних парафіян, будівничих та жертводавців церкви, які внесли свою частку  в хорошому справу задля спільного блага.

Владика  з нагоди освячення храму подарував ікону з мощами  Великомучениці  Варвари, а прихожани парафії від громади теж вручили  поважному гостю  пам'ятний сувенір.

З нагоди непересічної  події в житті громади, яка зігріла  теплом серця черкащан прохолодного листопадового дня,  слово мав настоятель парафії Святителя Миколая Чудотворця с. Колодяжного протоієрей Іван Оринчак, який щиро здоровив   жителів с. Черкас із освяченням храму.

"Нехай Всемилостивий Господь благословить наш храм і всіх, хто буде в ньому молитися, всіх жертводавців та тих, хто долучився до будівництва.  

Щире "спасибі" –  Віктору Козаку, Івану Смітюху, Павлу Каразія, Сергію Вознюку, благодійному фонду народного депутата України Степана Івахіва "Патріоти Волині" та усім небайдужим вірянам, мешканцям міста і району",  –  такими теплими словами  відгукується про усіх тих, хто брав участь в благородній справі, настоятель парафії с. Черкас протоієрей Василь Старевич. 

Завдяки  спільним зусиллям, а, головне, з Божою поміччю, в селі постала церква. Наполеглива праця та непохитна віра черкащан  зробили найголовніше – тут  збудували Божий дім. 

Тож тішиться по-справжньому серце, коли бачиш, як в незалежній Україні віряни щиро  стараються, аби там, де проживають, були святині.

…Пройдуть роки. Храм красуватиметься під  неосяжним небом своїм куполом, голосним дзвоном закликатиме  прихожан на молитву, в якій Всевишній благословлятиме нас із вами і нашу рідну матір-Батьківщину.

А до храму  приходитимуть і спраглі, і нужденні  в часи радості та в невимовні хвилини смутку. Адже людське життя починається з храму, де відбувається незадовго після народження Таїнство хрещення. 

Тут перед Всевишнім, в Божому домі, де торжествує глибокий зміст,  поєднуються долі двох  в одну єдину.  В храмі  проводжають людину   й  в останній путь…

Нехай  же  дорога кожного із нас буде наповнена світлом Божої благодаті, милосердя і непохитної віри!

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКУ: храм  Великомучениці  Варвари в Черкасах.

Фото з архіву сайту Волинської єпархії УПЦ КП. 

Нещодавно в житті невеличкої громади нашого району відбулась гарна подія – в селі   Черкасах  освятили  храм Великомучениці Варвари, де настоятелем парафії призначили протоієрея Василя Старевича. 

До слова, священик вже служить в сусідній Мощеній.   Родом отець Василь із Львівщини.   Так склалося за велінням долі і Бога, що  з 2006 року своє життя пов'язав  із Волинню.

Довгий час місцеві жителі не мали місця, де б могли молитися. Тому богослужіння проводили в колишньому приміщенні штабу військової частини. Дещо згодом на прохання людей виділили під це недіючий військовий склад.  

Тож  майже довгих  сім років,  впродовж яких  з дня у день  прихожани йшли до своєї мрії,  – нарешті завершились успіхом. 

На святкові урочистості з нагоди відкриття храму, де панує  дух Божий, дух щирої любові, жертовності та благословення,  прийшли не тільки мешканці тамтешнього населеного пункту і навколишніх сіл.   Сюди того дня  завітали поважні гості, аби розділити з місцевими радість торжества.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 559

Хай що обіцяє недобросовісна реклама, вилікувати псоріаз неможливо. Але його можна і треба тримати під контролем. Що для цього потрібно робити, що дійсно допомагає, а що — міф, розповідає дерматовенеролог МЦ "Боголюби" Борис МІНДЮК.

— Як лікують псоріаз і чи добре він піддається лікуванню?

— Лікування підбирається індивідуально. Воно включає прийом медикаментів, зовнішню (мазеву) терапію, фізіотерапію, санаторно-курортне лікування. Високу ефективність у лікуванні псоріазу має фізіотерапія. А у нас, на жаль, їй приділяють мало уваги. Зокрема, для фізіопроцедур при псоріазі використовують усі спектри ультрафіолетового випромінювання. Застосовують  PUVA-терапію, вона достатньо ефективна, але має побічні дії. 

Сьогодні для лікування використовують UVВ-спектр, а саме — хвилі довжиною 311 нм. Цей метод називається вузькополосна фототерапія. Вона дає максимальний ефект, дозволяє досягти ремісії, і при цьому не створює негативного впливу на шкіру. У нас є пацієнти, які тільки завдяки фототерпії досягали тривалої ремісії без вживання медикаментів. Такі процедури проходять тричі на тиждень, тривалість курсу — 20 процедур.  

— Наскільки  ефективне санаторно-курортне лікування при псоріазі?

— Усім хворим на псоріаз ми рекомендуємо санаторно-курортне лікування. Воно дійсно дає результат! Дуже часто після відпочинку на морі, купання і прийому сонячних ванн люди повертаються додому з чистою шкірою, без явних зовнішніх проявів псоріазу. 

Але одному може допомогти відпочинок на Чорному морі, а іншому — ні. Комусь дасть позитивний результат оздоровлення на Балтійському, Мертвому, Середземному морях, а комусь не допоможе. Але, якщо ви плануєте поїхати на море на тиждень, то краще не їхати зовсім. За 10 днів організм отримає 6 днів адаптаційного стресу. Відпочинок з метою оздоровлення та лікування має тривати 21 день, не менше. 

В Україні єдиним спеціалізованим санаторієм, де лікували хворих на псоріаз, був "Немирів" у Львівській області. Нині там працює тільки відділення, де роблять сірчані  ванни. Тому охочі пройти курс лікування живуть у приватному секторі, але ходять на процедури. 

Загалом, будь-який відпочинок — це відсутність стресу, це позитивний вплив на організм, а отже — лікувальний фактор при псоріазі. 

Ще раз зауважу: методів лікування зі 100-відсотковою гарантією немає. Але, в принципі, санаторно-курортне лікування дозволяє досягнути певної ремісії без використання медикаментів. Люди добре почуваються до наступного загострення хвороби. 

— Тобто, навіть якщо немає зовнішніх проявів, не можна говорити про одужання?

— Стан без висипань називають ремісією. Наше завдання — максимально її продовжити, відтягнути наступне загострення якомога далі, скажімо, профілактичними заходами, санаторно-курортним лікуванням, дієтою тощо.

— Як на перебіг псоріазу впливає спосіб харчування? Рекомендована дієта?

— Харчування має важливе значення. При псоріазі ефективною є дієта Пегано. В її основі — переважно  середземноморські продукти, але цілком реально адаптувати до наших умов. Хоча прямої залежності між вживанням певних продуктів і загостренням псоріазу не встановлено. Однак зміна раціону дає  результати. 

— Існує думка, що при псоріазі помічне моржування, обливання холодною водою. Чи дійсно це допомагає?

— Я не прихильник екстремальних видів оздоровлення, як-то моржування чи сауна. На мою думку, організм має перебувати у комфортному стані. А будь-які екстремальні дії — це стрес. Стрес (неважливо який — термічний, психологічний чи інший), в свою чергу, може спровокувати загострення псоріазу.  

— Чи є якість ефективні методи народної медицини, наприклад, мазі або примочки , які допомагають при псоріазі?

— Застосування примочок  при псоріазі не годиться, бо це призводить до пересушування і без того сухої шкіри. В результаті можна спровокувати утворення тріщин, кровотеч та інших неприємних наслідків. 

А от мазі, зокрема із травами, використовувати можна і треба. Є аптечні препарати, виготовлені на рослинній основі без використання хімічних речовин. Часто застосовують різноманітні мазі домашнього виготовлення. Загалом, всі продукти переробки нафти (як-то вазелін, очищений солідол тощо) можуть навіть без додатків допомагати при псоріазі. Але слід зауважити: це все — індивідуально. 

— В продажу можна знайти спеціальні апарати, які лікують псоріаз. Вони допомагають?

— В інтернеті, інших засобах інформації можна знайти масу пропозицій із продажу диво-апаратів,  які обіцяють "назавжди забути про псоріаз". Слід пам'ятати: будь-який апаратний метод лікування повинен пройти низку досліджень, про результати яких завжди можна знайти інформацію. Окрім того, для кожного методу має вказуватись ступінь ефективності при захворюванні, для лікування якого він призначений. Безконтрольне використання будь-яких апаратів може привести до непоправної шкоди організму.

МЦ “БОГОЛЮБИ”: Луцький р-н, с. Тарасове, вул. Лісова, 1б (між корпусом ВОКЛ і лісом), тел.: (0332) 20-07-02, (099) 44-55-404, (067) 851-79-38, e-mail:bogolubu@gmail.com, www.bogolybu.com.ua.

Інна Семенюк.

Хай що обіцяє недобросовісна реклама, вилікувати псоріаз неможливо. Але його можна і треба тримати під контролем. Що для цього потрібно робити, що дійсно допомагає, а що — міф, розповідає дерматовенеролог МЦ "Боголюби" Борис МІНДЮК.

— Як лікують псоріаз і чи добре він піддається лікуванню?

— Лікування підбирається індивідуально. Воно включає прийом медикаментів, зовнішню (мазеву) терапію, фізіотерапію, санаторно-курортне лікування. Високу ефективність у лікуванні псоріазу має фізіотерапія. А у нас, на жаль, їй приділяють мало уваги. Зокрема, для фізіопроцедур при псоріазі використовують усі спектри ультрафіолетового випромінювання. Застосовують  PUVA-терапію, вона достатньо ефективна, але має побічні дії. 

Сьогодні для лікування використовують UVВ-спектр, а саме — хвилі довжиною 311 нм. Цей метод називається вузькополосна фототерапія. Вона дає максимальний ефект, дозволяє досягти ремісії, і при цьому не створює негативного впливу на шкіру. У нас є пацієнти, які тільки завдяки фототерпії досягали тривалої ремісії без вживання медикаментів. Такі процедури проходять тричі на тиждень, тривалість курсу — 20 процедур.  

— Наскільки  ефективне санаторно-курортне лікування при псоріазі?

— Усім хворим на псоріаз ми рекомендуємо санаторно-курортне лікування. Воно дійсно дає результат! Дуже часто після відпочинку на морі, купання і прийому сонячних ванн люди повертаються додому з чистою шкірою, без явних зовнішніх проявів псоріазу. 

Але одному може допомогти відпочинок на Чорному морі, а іншому — ні. Комусь дасть позитивний результат оздоровлення на Балтійському, Мертвому, Середземному морях, а комусь не допоможе. Але, якщо ви плануєте поїхати на море на тиждень, то краще не їхати зовсім. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 601