Указом Президента України жителя Голоб Романа Валерійовича Антонюка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Нагороду солдата підполковник Валентин Прищенко в присутності представників Голобської селищної ради вручив його наймолодшому синові – Захару. За бажанням родини вручення відбулося біля могили Захисника. Присутні вшанували його подвиг і висловили надію, що Героїв пам’ятатимуть не лише їх родичі, а й країна, яку вони захищали.

Слава Україні! Кожному Герою – слава! 

Вл. інф.

Указом Президента України жителя Голоб Романа Валерійовича Антонюка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Нагороду солдата підполковник Валентин Прищенко в присутності представників Голобської селищної ради вручив його наймолодшому синові – Захару. За бажанням родини вручення відбулося біля могили Захисника. Присутні вшанували його подвиг і висловили надію, що Героїв пам’ятатимуть не лише їх родичі, а й країна, яку вони захищали.

Слава Україні! Кожному Герою – слава! 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 213

Декілька днів тому, готуючи традиційну добірку під рубрикою «Вітаємо з днем народження!», зауважив, що серед «новонароджених» у перших числах листопада – ветеран охорони здоров’я Ковельщини, лікар-терапевт терапевтичного відділення Центральної районної лікарні Ковельського МТМО Юхим Павлович Коц. Придивившись до дня і року народження, з’ясував, що 3 листопада йому виповниться 85 літ!

Одразу навіть не повірив, адже час від часу зустрічаю пана Юхима на вулиці, вітаюся, дивуючись його бадьорому вигляду, неквапливій, розміреній ході. Та й ніби ж зовсім недавно було 80. Аж ні: таки правильно – ювілей.

Подумав: «Боже! Як летить час!». Іноді цього не зауважуєш, але від цифр у біографії не втечеш. Зрештою,  Юхим Павлович і не думає від них втікати, адже до цих пір працює у рідній йому ковельській лікарні, дбаючи про здоров’я людей як кваліфікований терапевт.

А шлях у медицину був у ювіляра непростим. Народившись у бідній селянській сім’ї на Любомльщині, з малих років пізнав ціну повсякденної праці. Як пише краєзнавець Дмитро   Корнелюк у книзі «Ковельщини славні імена», по закінченню десятирічної школи поїхав за комсомольською путівкою (була у 50-их роках минулого сторіччя така практика «добровільно-примусового» використання молодих робітничих рук) на відбудову шахт Донбасу. Працював там два роки. Спочатку навчався в гірничо-механічній школі, а згодом «осідлав» вугільного комбайна, трудячись його машиністом. Знаю з розповідей колишніх шахтарів, що то була пекельно важка праця. Але витримав, не здався.

Та мрія стати лікарем не полишала його. Згодом вступив до Івано-Франківського медичного інституту, отримав у 1964 році диплом лікаря. Невдовзі його трудовий шлях проліг до міста залізничників – Ковеля. Його сумлінне ставлення до роботи, вміння працювати з людьми та колегами помітили й оцінили: згодом призначили завучем Ковельського медичного  училища. Але Юхима Павловича вабила лікарська практика, тому з 1971 року він – завідувач терапевтичного відділення Ковельської районної центральної лікарні, перед цим деякий час попрацювавши дільничним лікарем.

За роки праці було всього: і успіхів, і невдач, але ковельчани знали: Юхим Коц – професіонал високого класу, а тому намагалися будь-що потрапити до нього на консультацію, лікування, попросити поради. І лікар нікому не відмовляв, бо розумів: здоров’я для кожної людини – найголовніше, він має все зробити, аби допомогти.

Відкрию невеликий «секрет»: у 80-их роках мені теж довелося пройти курс лікування в терапевтичному відділенні, тому знаю про персонал його  не з чуток, а з власного досвіду. Був вражений зразковою чистотою, уважним ставленням лікарів і медичних сестер до хворих. Юхим Павлович ніколи на них не підіймав голос, не зловживав владою, але його слухались, шанували, вважали неперевершеним авторитетом у галузі терапії. Таким він і був, адже наполегливо вчився сам і вчив підлеглих, активно оволодівав знаннями непростої терапевтичної науки, вміло застосовував найсучасніші методи лікування. Його ім’я було на вустах всіх, хто звертався за допомогою у лікарню, котру тоді очолював молодий, але перспективний Олег Максимович Самчук. Йому вдалося об’єднати в боєздатну команду таких «світил»  медицини, як Володимир Войтюк, Іван Гаврилюк, Микола Оксіюк, Василь Курило, Григорій Стречен, Борис Гульчук, Альбіна Лопуховська, Галина Поліщук, Анатолій Джигун та багатьох інших. 

Не перелічити нагород Юхима Коца – і місцевого, і державного значення. Він – Відмінник охорони здоров’я України, лауреат ордена «Знак Пошани». Але найголовніша для нього нагорода   – це вдячність пацієнтів, повага колег, шанобливе ставлення до нього керівництва МТМО, яке очолює Валентин Вітер. Завдяки цьому ветеран на варті здоров’я  своїх земляків – майже 60 років! Достойно й почесно.

Шановний 

Юхиме Павловичу!

Дозволю собі від імені корінних ковельчан, всіх тих, кому Ви допомогли у скрутну  хвилину за десятки років своєї сумлінної праці, щиросердно привітати з ювілейною датою народження, побажати активного довголіття, Господньої ласки на кожен прийдешній день! А таких днів попереду у Вас має бути ще багато, адже Ви потрібні всім – і людям, і нашій державі Україні!

З ювілеєм, Лікарю!

Микола ВЕЛЬМА. 

Декілька днів тому, готуючи традиційну добірку під рубрикою «Вітаємо з днем народження!», зауважив, що серед «новонароджених» у перших числах листопада – ветеран охорони здоров’я Ковельщини, лікар-терапевт терапевтичного відділення Центральної районної лікарні Ковельського МТМО Юхим Павлович Коц. Придивившись до дня і року народження, з’ясував, що 3 листопада йому виповниться 85 літ!

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 253

З приходом осінніх холодів настає час подбати про власний імунітет.

 Залишатися в строю без лікарняних допоможуть заняття спортом і повноцінний відпочинок. Також, аби  запобігти застуді, зміцнити імунітет та зняти втому фахівці радять пити різні напої, які збагатять ваш організм корисними вітамінами та допоможуть у боротьбі з вірусами. 

Вода з лимоном. Найпростіший природний засіб від застуди, нежитю, кашлю та болю в горлі. Розчиняє мокроту і допомагає видалити її з дихальних шляхів і носоглотки. Також це хороший енергетик. До всього іншого, така вода здатна очищати організм від токсинів, нормалізує метаболізм. Тепла вода з лимоном посилює циркуляцію крові і сприяє здоров’ю нервової системи.

Зелений чай. Не тільки зміцнює імунітет, а ще й попередить захворювання на рак. Зелений чай містить у собі велику частку антиоксидантів, тому швидко нівелює запальні процеси. Також у напої містяться катехіни, які мають противірусну та антибактеріальну дію. Щоб підсилити лікувальні властивості напою, можна пити зелений чай з медом, імбиром та лимоном. Зелений чай також містить у собі достатню частку кофеїну, тому стане чудовим напоєм для бадьорого ранку.

Чай з імбиру. Відомо, що імбир – це корінь, який має потужні протимікробні та протизапальні властивості. Тому він якнайкраще підійде для зміцнення імунітету. Також імбирний чай стимулює кровообіг, підвищує температуру тіла та має потогінну властивість. Цей напій допомагає зняти головний біль, біль у горлі, лікує від нежиті. 

Окрім того, чашка імбирного чаю на день допоможе поліпшити роботу щитоподібної залози та підвищити активність мозку. Чудово смакує з додаванням лимону, меду та м’яти.  

Сік журавлини. Журавлина багата на вітамін С, який впливає на зміцнення імунітету. Також він сприяє підвищенню пружності та еластичності шкіри і судин, оскільки бере участь у синтезі колагену. Вітамін С сприяє активації лейкоцитів, які знищують патогенні мікроорганізми. У цьому напої дуже багато флавоноїдів, які сприяють покращенню роботи серця та активності мозку. Сік журавлини можна пити, розбавивши водою, з додаванням цукру чи меду.  

Чай з обліпихи.  Такий напій сприяє омолодженню і зміцнює здоров’я, а також позитивно впливає на стан серцево-судинної системи. 

Підготувала 

Аліна РОМАНЮК.

З приходом осінніх холодів настає час подбати про власний імунітет.

 Залишатися в строю без лікарняних допоможуть заняття спортом і повноцінний відпочинок. Також, аби  запобігти застуді, зміцнити імунітет та зняти втому фахівці радять пити різні напої, які збагатять ваш організм корисними вітамінами та допоможуть у боротьбі з вірусами. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 197

3 листопада, п’ятниця

Схід Сонця – 07.17; захід – 16.52. 

Місяць – у Леві. 

День інженерних військ.

День ракетних військ та артилерії України.

Сщмч. Йосифа, пресв.

4 листопада, субота

Схід Сонця – 07.19; захід – 16.50.

Місяць – у Леві.

День залізничника України.

Свт. Павла (Конюшкевича).

5 листопада, неділя

Схід Сонця – 07.20; захід – 16.49.

Місяць – у Діві.

День працівника соціальної сфери.

Неділя 22 після П’ятд.

Свт. Григорія Олександрійського.

6 листопада, понеділок

Схід Сонця – 07.22; захід – 16.47.

Місяць – у Діві.

Міжнародний день запобігання експлуатації довкілля під час війни і збройних конфліктів.

Св. Павла Константинопольського.

7 листопада, вівторок

Схід Сонця – 07.24; захід – 16.45.

Місяць – у Діві.

Мчч. Валерія, Євгенія, Федота (Богдана).

8 листопада, середа

Схід Сонця – 07.26; захід – 16.44.

Місяць – у Діві.

Всесвітній день містобудування (урбанізму).

Собор Архістратига Михаїла.

9 листопада, четвер

Схід Сонця – 07.27; захід – 16.42.

Місяць – у Терезах.

Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва.

Всесвітній день якості.

День книги рекордів Гіннеса.

Міжнародний день боротьби проти фашизму, расизму та антисемітизму.

Мчч. Олександра, Антонія.

Місячні фази у листопаді

Спадаючий  Місяць –1-12 листопада.

Новий  Місяць –13 листопада. 

Зростаючий Місяць – 14-26 листопада.

Повний Місяць – 27 листопада.

Спадаючий  Місяць – 28-30 листопада.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 07.17; захід – 16.52. 

Місяць – у Леві. 

День інженерних військ.

День ракетних військ та артилерії України.

Сщмч. Йосифа, пресв.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 240

ОВЕН. Слiд звернути увагу на професiйнi обов’язки. Тримайтеся традицiйних способiв органiзацiї трудового процесу. 

ТЕЛЕЦЬ. На початку тижня можуть виникнути проблеми, залагодити якi вдасться за допомогою особистих зв‘язкiв, друзiв. В спiлкуваннi краще уникати повчального тону. 

БЛИЗНЮКИ. На цьому тижнi вас чекає успiх i виконання бажань. Почуття знайдуть вiдгук, творчi плани реалiзуються, а благородний вчинок оцiнять гiдно. 

РАК. Доведеться скористатися резервами. Якими саме, покаже час, але вони виявляться доречними для вирiшення насущних питань. 

ЛЕВ. Будьте об’єктивнi в оцiнках власних можливостей, планувати варто те, що вам пiд силу. Постарайтеся розказувати про себе менше.

ДIВА. Варто  подумати про збiльшення доходу, нову роботу. У багатьох справах можете одержати допомогу вiд друзiв. Уникайте самотності.

ТЕРЕЗИ. Необхiдно зосередитися перед рiшучим стрибком вгору кар‘єрними сходами. На початку тижня можливi вдалi переговори.

СКОРПIОН. Тиждень сприятливий для роботи i особистого життя, для налагодження важливих зв’язкiв.  Можна звернутися до авторитетних людей.

СТРIЛЕЦЬ.  Варто зайнятися встановленням тiснiших контактiв з колегами. Реальнiсть внесе правку у плани, бiльше схожi на повiтрянi замки.

КОЗЕРIГ. Ваші фантазiї i задуми можуть завести далеко. Схоже, у вас з’явиться схильнiсть пускати справи на самоплив, а цього не слiд робити. 

ВОДОЛIЙ. При бажаннi можете почати черговий етап розвитку. Не хвилюйтеся, успiх зараз на вашому боцi. 

РИБИ. Зможете справитися з багатьма проблемами, якщо докладете зусиль. Якщо задумали помiняти роботу, то здiйснюйте свої плани.

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Слiд звернути увагу на професiйнi обов’язки. Тримайтеся традицiйних способiв органiзацiї трудового процесу. 

ТЕЛЕЦЬ. На початку тижня можуть виникнути проблеми, залагодити якi вдасться за допомогою особистих зв‘язкiв, друзiв. В спiлкуваннi краще уникати повчального тону. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 522

В ніч з 28 на 29 жовтня (з суботи на неділю), о 4-й  годині ранку стрілки годинника потрібно перевести на одну годину назад. 

 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 286

Четвер. Хмарно, дощ. Температура: 11оС.  Вітер  східний помірний.

В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 8оС.   Вітер  південно-східний   слабкий.

П'ятниця. Хмарно, дощ. Температура:  11оС.  Вітер  південно-східний  помірний.

В ніч на суботу.  Мінлива хмарність.  Температура:  9оС. Вітер південно-західний  помірний.

Субота. Мінлива хмарність. Температура:  13оС. Вітер західний  помірно  сильний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність.  Температура: 8оС.  Вітер   південно-східний слабкий. 

Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 14оС.  Вітер  південний помірний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура:  10оС.  Вітер південний помірний.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура:   19оС.  Вітер  південний  сильний.

В ніч на вівторок. Хмарно, можливий  дощ.  Температура: 140С. Вітер  південний помірний.

Вівторок. Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура: 18оС.  Вітер   південний помірно сильний. 

В ніч на середу. Мінлива хмарність.  Температура: 10оС.  Вітер  західний помірний.

Середа. Мінлива хмарність.  Температура:  13оС.  Вітер  північно-західний  помірно сильний. 

Четвер. Хмарно, дощ. Температура: 11^оС.  Вітер  східний помірний.

В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 8^оС.   Вітер  південно-східний   слабкий.

П'ятниця. Хмарно, дощ. Температура:  11^оС.  Вітер  південно-східний  помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 307

Шановні автомобілісти 

і дорожники!

В Україні є свята, причетність до яких відчувають майже всі громадяни країни. До таких, безперечно, належить День автомобіліста і дорожника, який традиційно відзначаємо в останню неділю жовтня. Адже кожен із нас користується громадським або особистим транспортом, хоче бачити наші шляхи і дороги благоустроєними, по-справжньому європейськими. Саме над вирішенням цих завдань працюємо ми з Вами, шановні колеги.

Звичайно, віроломний напад путінської росії на Україну завдав значних економічних та матеріальних збитків автомобільно-дорожній галузі, загальмував розв’язання багатьох гострих для суспільства проблем. Але і в умовах воєнного стану автомобілісти й дорожники виявляють почуття відповідальності та високого професійного обов’язку, прагнуть успішно вирішувати поставлені перед ними завдання.

Багато представників такої почесної професії несуть військову службу в лавах Збройних Сил України, беруть участь у територіальній обороні, волонтерському русі. Їх девіз: «Все – для фронту, все – для Перемоги!». Тільки з трудового колективу ТзОВ «Ідея» призвані до армійських лав п’ятеро чоловіків. Не стоять осторонь захисту незалежності й територіальної цілісності держави інші підприємства та організації транспортно-шляхової сфери всієї Волині. Вони допомагають ЗСУ і морально, і матеріально, і фінансово, бо розуміють: разом – ми сила.

З нагоди нашого професійного свята надсилаю найсердечніше вітання працівникам галузі. Особливі поздоровлення – нашим ветеранам, які нині перебувають на заслуженому відпочинку або продовжують працювати. На Вашому прикладі молодь вчиться, як потрібно любити рідну землю, її народ, бути готовими їх захищати.

Дорогі колеги!

Від імені депутатського корпусу Волинської обласної ради, себе особисто дякую за Вашу сумлінну працю у ці важкі часи, Вашу тверду віру в Перемогу над ворогом та вагомий внесок у її наближення, готовність примножувати славні трудові традиції багатотисячного загону автомобілістів і дорожників України.

Божого благословення Вам на кожен прийдешній день, родинного благополуччя, міцного здоров’я!

           З повагою –

Віктор КОЗАК,

депутат Волинської обласної ради, директор ТзОВ «Ідея», голова регіональної ради Волинської та Рівненської областей Асоціації міжнародних 

перевізників України.

НА СВІТЛИНІ: працівники ТзОВ “Ідея” (зліва на право) Богдан МетілкА, Віктор Гоголюк, Віталій Дмитрук, Микола Костюк,  Юрій Гоголюк, Анатолій МетілкА, Віталій Кратюк, Стас МетілкА, Микола Васковець, Василь Барбарук. 

Фото Аліни РОМАНЮК.

В Україні є свята, причетність до яких відчувають майже всі громадяни країни. До таких, безперечно, належить День автомобіліста і дорожника, який традиційно відзначаємо в останню неділю жовтня. Адже кожен із нас користується громадським або особистим транспортом, хоче бачити наші шляхи і дороги благоустроєними, по-справжньому європейськими. Саме над вирішенням цих завдань працюємо ми з Вами, шановні колеги.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 491

Бог щедро наділив його даром Слова, життєвою мудрістю, невсипущою творчою енергією, добрим серцем і відкритою душею. Як священник та людина, він має багато чеснот, серед яких —    порядність, відвертість, щирість, людяність та простота.

Саме так  без перебільшення можна  охарактеризувати протоієрея Івана Оринчака, настоятеля храму  Святого апостола Андрія Первозваного ПЦУ (м. Ковель). 

 Отець Іван  — автор багатьох поетичних збірок, член літературно-мистецького товариства «Творчий світ», член Спілки християнських письменників України. Понад 20 років   служив  у храмі святителя Миколая Чудотворця, що у Колодяжному. Два роки тому був призначений настоятелем  храму святого апостола Андрія  Первозваного у Ковелі.

Як відомо, Свято-Андріївська церква почала діяти в роки незалежності України у приміщенні каплиці, що належала колись католикам. У роки радянської влади тут зберігалася сіль. З часом було відкрито будинок панахиди.

У 1990 році управлінням у справах релігії Волинської облдержадміністрації   зареєстровано громаду апостола Андрія Первозваного, якій передано каплицю. Завдяки активності громади і священника   Дмитра Кекляка за короткий час провели реконструкцію каплиці, добудували дзвінницю, майже удвічі збільшили площу для прихожан.

Всередині над входом  розташовані хори. Віруючих зустрічає  різьблений іконостас на високих з позолотою царських воротах. Стіни та іконостас прикрашені сучасними іконами. Фасад з вулиці оздоблений фресками святих.

За короткий час стараннями тодішнього настоятеля протоієрея Дмитра Кекляка і вірних здійснено реконструкцію храму з добудовою дзвіниці. Багато допоміг у той час міський голова, Почесний громадянин м. Ковеля Анатолій Семенюк. Сьогодні пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з настоятелем храму отцем Іваном Оринчаком, якого ви бачите  у товаристві жінок-волонтерок церковної громади храму. 

Бог щедро наділив його даром Слова, життєвою мудрістю, невсипущою творчою енергією, добрим серцем і відкритою душею. Як священник та людина, він має багато чеснот, серед яких —    порядність, відвертість, щирість, людяність та простота.

Саме так  без перебільшення можна  охарактеризувати протоієрея Івана Оринчака, настоятеля храму  Святого апостола Андрія Первозваного ПЦУ (м. Ковель). 

  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 533

Сергій Якович Ступачук — колишній учитель математики і фізики Старовижівської школи. Всі, хто знав його, погодяться зі мною в тому, що це була людина величезної скромності, дуже талановита, обдарована в галузі фізико-математичних наук. Я б його назвала людиною високої внутрішньої культури. І хоч зовні він був непоказним, звичайним чоловіком, внутрішній світ його був просто величним. Він не створив сім’ї. Не мав дітей. Не мав власного житла. Але була у нього школа, улюблена робота, книги і фізика, закони якої так самовіддано викладав цей учитель. 

Він вчив і мене. Я вдячна Вам, Сергію Яковичу, за Вашу вимогливість, за знання, за чистоту душі, за повагу до учнів. 

До старшокласників учитель звертався тільки на “Ви”. Висока розумом людина оця. Серед усіх учителів він був найкращий своєю непоказною скромною зовнішністю і неперевершеними знаннями в галузі точних наук. Хороших учителів є багато, але таких, яким був Сергій Якович Ступачук (на світлині – вгорі ліворуч) — одиниці.  

Сергій Якович Ступачук похований у с. Луків Турійського району. Після інсульту, незадовго до смерті, його забрав у Луків племінник.

Коли я згадувала свого учителя, мені завжди хотілося вклонитися   його пам’яті. Думалося, як би знайти його могилу у Лукові?   Але сама ж не знайду.  І влітку 2018 р. я поїхала в це селище з надією знайти родину Ступачука С.Я. і побувати на кладовищі. 

Знайшла. Не без труднощів, звичайно. Бо племінник учителя носив інше прізвище. У сестри Ступачука по чоловікові було прізвище Новосад.

Допоміг випадок. Зайшла в школу — ремонт. Зайшла в ПТУ — теж працюють робітники: білять, фарбують. Зайшла в селищну раду. Розпитую. Не можемо знайти родичів. Чули таке прізвище, але зараз у Лукові такого немає. І в цей момент прийшов у селищну раду директор школи. І саме він зрозумів, про кого йде мова. І що я можу знайти ту людину (Новосада М.А.) за такою-то адресою.

Михайло Ананійович не чекав такого візиту. Був чимось стурбований. Але коли я показала свою книжку, де було оповідання “Великий учитель” і фото, то зрозумів, що мова йтиме про його дядька, учителя Старовижівської школи  Сергія Яковича Ступачука.

— Я хотіла побувати на могилі цієї хорошої людини. Саме тому і приїхала.

— Добре. Ходімо. 2 кілометри звідси. Підете пішки? 

— Піду.

Дорогою Михайло розповідав про мого вчителя. Мені було цікаво все: і як він жив, і хто його батьки, і чому в нього не склалося особисте життя.

Запам’ятовувала все, що розповідав він. От і прийшли. Старовинні високі колишні пам’ятники. Зарослі лісовими деревами стежки. Кричить вороння. Німотна музика царює тут.

— Ось, — показав могилу.

На мене дивився сліпий пам’ятник з видовбленим овалом для фото. Але самої фотографії не було. Читаю дати життя:  20.12.1930–24.04.1992 рр.

Далі мені показують могили родини. Яків Ступачук  — батько. Служив у царській армії (фото мені прислав поштою після нашої зустрічі Михайло Новосад. Перефотографував спеціально для мене і написав: “Може, колись Ви про це напишете – світлина внизу).

l

От і пишу. Спочатку про мого вчителя  як про людину. Чому він був сам? Не створив сім’ї? 

Коротко про це.

Була у нього велика любов. Розказував. Вчителька французької мови — Кокошко Людмила Михайлівна. Вона була особлива. Подивіться на неї (вгорі праворуч). Знаючий фахівець. Інтелігент найвищої культури. (Вона вчила і мене). Не дивно, що глибокий погляд Сергія (так надалі писатиму) зупинився на ній.

Любов йому сказала, що рівної їй у світі не було. Дружили. Зустрічалися. І вирішила Людмила познайомити свого батька із мужчиною, з яким, можливо, вони будуть одружуватися, якщо на те буде батьківська згода.

Приїхав батько. Генерал. Виправка. Ставний військовий. Про таких казали: “Без сучка, без задоринки”. Чекали на Сергія. Ні, він не запізнився. Як він міг запізнитися? Але була дощова погода. Зайшов він. Такий собі простяк. Костюм, звичайно, але вступив у глибокі кирзові чоботи, щоб не намочити у зливу ноги. І це виглядало так незграбно. Та ще й у нього була невеличка вроджена вада: не вимовляв декілька звуків... Контраст: небо і земля.

l

На ранок батько серйозно поговорив із дочкою (на жаль, пишу в оригіналі: він говорив російською).

— Ты что, с ума сошла? Разве ты не видишь, что он тебе совсем не пара? Опомнись. Он такой неотесанный. Господи! Прошу тебя, Люда! Прекрати эти отношения. У тебя прекрасное мое наследство останется. Я обещаю, что подарю тебе, кроме недвижимости, еще очень ценный подарок. Послушай, дочка...

— Тату, зрозумій. Це тільки зовні він такий. Але я його знаю. Він — людина високої внутрішньої культури.  І знаю його вже не один рік. Він справжній високочолий інтелігент, — переконувала батька Людмила.

— Не нашего поля ягода. Вот и все. Думай. Но помни мое “нет!” .

Знав би тоді той генерал, що батько Сергія — людина такої ж виправки, та ще й царської армії. Тільки весь цей потенціал перебрав на себе, а Сергій в армії, мабуть, і не служив, бо був відірваний палець від вибуху снаряда в дитинстві.

За згоду з батьком Людмила отримала від нього коштовний подарунок – діамантову обручку за 24 тисячі на ті гроші  (автомобіль  тоді коштував втричі дешевше). Людмила припинила стосунки із Сергієм. Перейшла працювати із школи в ПТУ.

...Пройшли роки. Помер тато Людмили Михайлівни. Отримала вона у спадок розкішний будинок. Наближалася одинока старість. Довгими самотніми вечорами згадувала таку чисту, непорочну, кришталеву любов. І світлі наївні довірливі блакитні  очі Сергія, що так кохав її.

І вирішила вона вибачитися  перед ним. Поговорити. Зробити крок назустріч.

l

Але очі Сергія вже не світилися. Пройшло багато часу. Років з 10-15 чи навіть більше. Надто довго боліла у нього душа. Вигоріло. Спопеліло. Погасло. Не зміг уже. Залишився самотнім. І вона теж залишилася одна...

І вирішила вона опікуватися двома дітьми із с. Борзова з дуже скромної сільської сім’ї. Їх виховувала тільки мати. Батько помер. Старша Поліна і молодший Василь. Поліна гарно вчилася. Людмила Михайлівна прищепила своїй учениці велику любов і зацікавленість до французької мови. І тому Поліна під впливом учительки обрала професію та  здобула вищу освіту за фахом учителя французької мови. Звичайно, і на роботу Людмила допомогла влаштуватися в ПТУ, щоб бути разом.

Поліна — особливої вроди дівчина. Не така, як усі. Хоч-не-хоч, а коли її побачиш, то розумієш її оригінальність, витонченість. Дивишся – як дзвіночок, серед степу виріс. Отакою була Поліна.

Приїхав на роботу за направленням молодий хлопець — викладач. Познайомилися. Стали зустрічатися. Поліна розповіла про це своїй наставниці.

Схвильована без меж, Людмила Михайлівна вже не могла спокійно говорити. У глибокій емоційній її мові звучали колись батькові слова:

— Ты что, с ума сошла? Он тебе не пара. Прошу тебя...

Поліна вперше не послухала свою добру вчительку. Вона була для неї, як друга мама. Поліна цінувала вчительку. Прислухалася до її порад завжди. Але зараз сказала: “Ні!”. І вийшла заміж за Бондаренка. Стосунки між ними через це припинилися.

Хоч Поліна так переконувала, що не хоче повторювати її помилки. Не хоче залишитися на старість одна. Але марно...

Стала Поліна матір’ю двох синів. Але довго не жила, померла.

Людмила Михайлівна тяжко пережила смерть своєї улюблениці. Бо в серці жінки було дуже багато нереалізованої материнської любові. Дожила вона до поважного віку. Похована на Сумщині, у місті Шостка.

l

Немає вже цих людей. Шкода. Життя — як мить у вирі Всесвіту. Як спалах. І все. Тепер вже інші люди приходять натомість. “Половина саду квітне, половина в’яне”, — співається у пісні. І думається мені, що долі людські так залежать від самих людей. Від стійкості і незалежності від зовнішнього впливу. 

Людино! Не слухай нікого. Недарма ж мудрий наш народ споконвіків казав: “Бо як кого ти полюбиш — не кажи нікому, бо рознесуть вітром люди, як суху солому”.

Любов Євтушик.

Сергій Якович Ступачук — колишній учитель математики і фізики Старовижівської школи. Всі, хто знав його, погодяться зі мною в тому, що це була людина величезної скромності, дуже талановита, обдарована в галузі фізико-математичних наук. Я б його назвала людиною високої внутрішньої культури. І хоч зовні він був непоказним, звичайним чоловіком, внутрішній світ його був просто величним. Він не створив сім’ї. Не мав дітей. Не мав власного житла. Але була у нього школа, улюблена робота, книги і фізика, закони якої так самовіддано викладав цей учитель. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 373