Наш співрозмовник – начальник Ковельського районного управління ГУ ДСНС України у Волинській області, полковник служби цивільного захисту Володимир ВОЙТАНІК.  

l

– Яка оперативна обстановка сьогодні на Ковельщині  в умовах воєнного стану?

– Ситуація, звичайно, напружена, але стабільна і контрольована. Протягом 2022 року мали показник, який фіксує збільшення кількості пожеж в екосистемі, зокрема, які виникали внаслідок спалювання сухої трави (172 пожежі). Переважна більшість пожеж виникала в житловому секторі (297 пожеж), у яких загинуло дев'ять осіб.

З початку 2023 року в районі виникло 36 пожеж. З них 33 пожежі – в житловому секторі, під час яких загинуло 3 особи і троє осіб травмовано.

Сьогодні у зв'язку з погодними умовами спостерігається значне підняття рівня грунтових вод, що призводить до підтоплення житлових будинків та присадибних ділянок. Рятувальники постійно здійснюють заходи щодо ліквідації цих підтоплень.

– Серед пожеж, які мали місце, чи траплялися такі, що пов'язані з неправильним використанням нових у нашому побуті приладів? Адже хвиля відключень електрики по всій країні спонукала українців, зокрема, й жителів нашого регіону, запастися не тільки свічками, але й іншими засобами, які допомагають обігрітися чи приготувати їжу – наприклад, газовими балонами та пальниками. Але чи варто ризикувати та розміщувати вибухонебезпечні пристрої у себе вдома? 

– У нас був зафіксований лише один такий випадок, коли в гаражному приміщенні загорівся електрогенератор, внаслідок чого його власниця отримала опіки.

Звичайно, люди користуються такими приладами. А ми, в свою чергу, інформуємо, як правильно ними користуватися. Спільно з Ковельською міською радою розробили листівки-рекомендації з користування приладами для обігріву, які розповсюджуємо й поширюємо у пунктах незламності, які сьогодні постійно працюють на базі пожежно-рятувальних частин, що діють у Ковельському районі. Два пункти незламності встановлено у місті Ковелі. 

Але ризикувати однозначно не варто, адже це може призвести до різного роду надзвичайної ситуації та завдати не лише серйозної матеріальної, а й фізичної шкоди. Тому якщо вже використовувати ці прилади, то необхідно чітко дотримуватися певних вимог. Спочатку ознайомитися з інструкцією. Це перше правило при використанні взагалі будь-яких приладів.

– Є такі будинки, де мешканці все ж можуть увімкнути електроприлад через генератор. Але ставити їх у приміщенні категорично забороняється. Що варто знати тим, кому акумуляторних ламп і свічок недостатньо?

– Генератор становить кілька небезпек – ураження струмом, опіки, ймовірність вибуху та отруєння чадним газом. 

Як перед цим згадував, у нас був уже випадок пожежі індивідуального гаражу внаслідок короткого замикання електрогенератора. Рятувальникам вдалося оперативно ліквідувати пожежу, оскільки власники вчасно виявили дим з гаража. Однак під час цієї пожежі власниця намагалася самотужки витягти генератор з будівлі, у результаті чого отримала опіки обох рук.

Взагалі будь-які з цих приладів заборонені для використання в квартирах, але якщо ви все ж наважилися увімкнути, то потрібна хороша вентиляція, напоготові вогнегасник та постійна увага до пристрою під час його роботи.

Тим, хто користується електрогенераторами в побуті, варто пам'ятати про те, що генератори повинні встановлюватись на відкритому повітрі на відстані не менше 6 метрів від генератора до вікон, дверей та будівель гаражів. 

Генератор потрібно тримати сухим, заборонено використовувати в умовах підвищеної вологості, а також обмежити доступ до нього стороннім особам або тваринам. 

Робіть перерви в роботі генераторів відповідно до вимог, передбачених паспортом виробника. Рекомендовано виключати пристрій через 5 годин роботи хоча б на 30 хвилин. Пальне та мастило потрібно тримати на відстані не менше 10 метрів у спеціальних каністрах. 

– Дехто ставить у квартирі чи на балконі автомобільний акумулятор. Та все ж, які прилади не можна підключати до автомобільних батарей?

– Встановлення вдома автомобільного акумулятора в принципі  завжди несе небезпеку. Тому якщо і живити прилади від акумулятора, то робити це краще на балконі або ж провітрювати помешкання під час зарядки. Окрім того, через використання акумулятора у квартирі чи будинку може статися вибух, якщо водень та кисень будуть виділятися за наявності іскри. 

Наразі на Ковельщині не зареєстровано пожеж чи вибухів внаслідок неправильної експлуатації автомобільних акумуляторів, однак такі випадки вже зафіксовані в інших районах.

Ми радимо не встановлювати акумуляторні системи самостійно через відеоуроки в You Tube чи за порадами друзів. Це може призвести до нещасного випадку. Як правило, якісні і правильно підключені акумулятори не вибухають.

– Наскільки сьогодні є відчутною для ковельських надзвичайників допомога місцевої влади?

– Без підтримки ніколи не залишаємося. Отримуємо її у вигляді як  матеріальному, так і фінансовому. У громадах діють програми захисту, завдяки яким фінансується і відповідно покращується матеріально-технічний стан пожежно-рятувальних підрозділів Ковельщини. Загалом таких у нас працює дев'ять, з яких – сім пожежно-рятувальних  частин і два пожежних рятувальних пости. 

Вже в цьому році міська рада придбала для потреб Ковельського управління ГУ ДСНС України у Волинській області необхідне обладнання, що допомагає рятувальникам в період воєнного стану. Протягом 2022 року оновлювалася техніка, рятувальне спорядження та обладнання. Удосконалюється цифровий зв'язок – за рахунок місцевих  субвенцій ми придбали радіостанції для усіх пожежних частин. 

Важливо також покращувати умови перебування наших працівників на своїх робочих місцях. Робота в цьому напрямку триває. 

Не маю права не згадати відчутну допомогу наших друзів з міст Оберкохена, Барзенгхаузена та Вальсроде. Зокрема, наприкінці минулого року німецькі благодійники передали нам пересувний генератор потужністю 35 кВт, за допомогою якого є можливість забезпечувати роботу пожежно-рятувальної частини.

– Користуючись нагодою, Ви можете звернутися до жителів Ковельської громади із побажаннями.

– Для того, щоб наше суспільство було більш обізнаним та знало, як убезпечити себе і своїх близьких від пожеж та інших надзвичайних ситуацій, ми постійно проводимо з людьми роз'яснювальну роботу.  

Тому хотілося б звернутися до жителів Ковельщини і ще раз нагадати: щоб убезпечити своє житло і майно від пожежі під час відключень електроенергії та не спричинити пожежі, використовуючи електричні, газові обігрівачі чи пічне опалення, потрібно суворо дотримуватися правил пожежної безпеки. А в разі надзвичайної ситуації негайно телефонувати до служби порятунку за номером "101".

А побажати хочу терпіння, незламності та твердості духу. Віримо в себе, підтримуймо близьких, допомагаймо тим, хто цього потребує, творімо добро і спільними зусиллями наближаймо нашу Перемогу.

Розмову вела 

Вікторія ЗІНЧУК.

Наш співрозмовник – начальник Ковельського районного управління ГУ ДСНС України у Волинській області, полковник служби цивільного захисту Володимир ВОЙТАНІК.  

ххх

– Ситуація, звичайно, напружена, але стабільна і контрольована. Протягом 2022 року мали показник, який фіксує збільшення кількості пожеж в екосистемі, зокрема, які виникали внаслідок спалювання сухої трави (172 пожежі).  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 226

Майже рік тому вони безтурботно грались у дворі. Повномасштабне вторгнення рф кардинально змінило дитинство в Україні, а визначення "діти війни" набуло нового значення. Вбиті, постраждалі, депортовані, вимушено переміщені і навіть ті, які побували у катівні. Ворог не шкодує українських дітей. 

Окрім цього, бойові дії позначаються на дитячій психіці. За даними дослідження Gradus Research, яке провели наприкінці минулого року, 58% опитаних вчителів та керівників навчальних закладів середньої освіти фіксують появу стресу чи психологічної травми в учнів після початку повномасштабної війни, що проявляється у тривожності та стурбованості дітей, відсутності мотивації до навчання. 

Як повномасштабне вторгнення рф позначається на українських дітях – далі у матеріалі  Центру громадського моніторингу та контролю.

Вбиті  і  скалічені

31 січня ц. р.  російські військові обстріляли з артилерії місто Бахмут на Донеччині. За даними голови Донецької ОВА Павла Кириленка, серед двох загиблих – неповнолітній хлопець. Через злочини окупантів  випадки загибелі українських дітей далеко непоодинокі: вони потрапляють під обстріли, гинуть під уламками зруйнованих будинків і підриваються на мінах, які вороги можуть ховати навіть на дитячих майданчиках та в іграшках. Ювенальні прокурори повідомляють: внаслідок збройної агресії рф в Україні загинуло 459 дітей. І це – лише за офіційними даними.

Окупанти обстрілюють і місця, в яких українські діти лікуються. Приміром, у Новорічну ніч по Херсонській обласній дитячій лікарні ворог випустив близько семи снарядів. У ОВА повідомили, що серед іншого  значних руйнувань зазнало грудне відділення неонатального корпусу, зруйновано дві реанімаційні палати та пошкоджено інші медичні кабінети основного корпусу. Персоналу довелось евакуйовувати до сховища дітей. Жертв вдалося уникнути.

Значна кількість дітей нині поранені та скалічені. Нещодавно у Національному реабілітаційному центрі "Незламні" запустили напрямок дитячого протезування. Там повідомляють, що перший дитячий протез встановлюють 13-річному хлопчику, батько якого пішов захищати країну. Дитина втратила руку, коли допомагала мамі по господарству. 

Ювенальні прокурори зазначають, що внаслідок повномасштабного вторгнення рф в Україну поранені понад 918 дітей. Загалом, усі вищенаведені фахівцями цифри не остаточні. 

Катування

У грудні минулого року Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив, що у деокупованому Херсоні у катівні виявили камеру, де окупанти тримали дітей. За його словами, дітям практично не давали їжу, воду – через день, також використовували психологічний тиск: розповідали, що батьки від них відмовилися. 

Одного хлопця забрали тільки за те, що він сфотографував розбиту російську техніку. Його утримували там із застосуванням тортур, – розповів Уповноважений. 

Депортація 

За даними державного порталу з розшуку дітей "Діти війни",  з початку повномасштабного вторгнення,  росіяни незаконно депортували понад 16 тисяч українських дітей. Втім, там також вказують, що за даними з відкритих джерел, озвучуваних рф,  вивезено   733 тисячі  дітей.

Депортованих дітей можуть усиновлювати, а під час цього процесу змінювати персональні дані, що ускладнюватиме пошуки. Такі випадки правозахисники уже фіксують. У мережі є також інформація про те, як українських дітей примусово русифікують.

У січні цього року Президент України Володимир Зеленський провів зустріч із Верховним комісаром ООН у справах біженців Філіппо Гранді, під час якої порушив тему масового злочинного вивезення державою-агресором українських дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

"Наше суспільство справді потребує дуже зрозумілих відповідей на те, чи зможемо ми разом розробити механізм повернення наших громадян. Я хотів би сказати передусім про дітей, які не спроможні самостійно звільнитися з полону. Вважаю зміну громадянства з українського на російське політикою геноциду й тим самим полоном", – наголосив Президент України.

В Україні нині докладають чималих зусиль задля повернення юних українців додому. Правозахисники проводять спеціальні операції із повернення дітей, ведуть перемовини із стороною окупантів. Станом на початок лютого вдалось  повернути 126 дітей, які були депортовані. 

Чи повернуться школярі 

з інших країн?

Міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет зазначив, що за кордоном перебувають  близько 500 тисяч дітей шкільного віку. 

"Ані батьки, ані діти не хочуть залишати навчання в закладах освіти України. І ми даємо їм такі можливості. У нас є міжнародна українська школа, яка дозволяє за місцем перебування за кордоном навчатися в асинхронному режимі", – зазначив урядовець. 

Раніше міністр також повідомляв, що 918  шкіл розташовані на тимчасово окупованих територіях. 

За останніми офіційними даними, через бомбардування та обстріли російських військових пошкоджено 3126 закладів освіти. 337 з них зруйновані повністю. 

Оксана КОВАЛЬ.

Майже рік тому вони безтурботно грались у дворі. Повномасштабне вторгнення рф кардинально змінило дитинство в Україні, а визначення "діти війни" набуло нового значення. Вбиті, постраждалі, депортовані, вимушено переміщені і навіть ті, які побували у катівні. Ворог не шкодує українських дітей. 

Окрім цього, бойові дії позначаються на дитячій психіці. За даними дослідження Gradus Research, яке провели наприкінці минулого року, 58% опитаних вчителів та керівників навчальних закладів середньої освіти фіксують появу стресу чи психологічної травми в учнів після початку повномасштабної війни, що проявляється у тривожності та стурбованості дітей, відсутності мотивації до навчання. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 219

Легко жити,  коли в тебе гарні сусіди. Україні не пощастило. Століттями їй сусіди своєю заздрістю не дають спокійно жити. Минулого року путін  заявив, що українці й росіяни — один нарід, навіть брати, але  не минуло й пів року, як пішов вбивати брата. Ото «брат»  знайшовся! У цих брехунів  така поведінка на генетичному рівні з давніх часів. 

Всі чули про святого Олександра Невського,  який жив на початку ХІІІ століття. Цікава у нього біографія. Життя збіглося з початком окупації татарською ордою (термін «монголо-татарська орда» ввели в ХІХ столітті) наших земель. Він вирішив, що краще не боротися, а підкоритися. Відтак  «вліз»  у довіру до татар: хана   батьком називав, сина хана – братом. Рідний батько в спадщину йому дав Київське князівство, але воно татарами було  практично знищеним, й відбудовувати його він не захотів. 

А в молодшого брата Андрія було багате Володимиро-Суздальське князівство. Ось Олександр і нашептав хану, що брат не доплачує татарам данину. Звісно, що хан вислав військо покарати князя. Андрій змушений був втікати у Швецію. Татари не знали про існування Новгорода, а він спрямував збирачів  податі  до Новгорода. Новгородці їх вигнали. Тоді той військом пішов  війною на Новгород. Багато перебив новгородців й змусив їх платити данину. Ось такий був цей святий! Народ свій не жалів  та й брата готовий був знищити. Рабська душа! 

Галицько-Волинським князівством правив Великий князь Данило Галицький,  який зрозумів загрозу від татар й робив все, щоб укласти  союз з європейських держав та дати відсіч  татарам. Але європейські держави «молотили»  один одного за клапоть землі й не розуміли,  який ворог наближається зі Сходу. 

Данило  звернувся до Папи Римського Інокентія ІV з пропозицією  організувати хрестовий похід проти татар. Папа Римський зажадав  від Великого князя прийняти католицтво й стати королем. 

Данило Галицький відмовився  від цього. Його переконували, що потрібно стати королем й бути рівним європейським монархам,  тоді вони підуть за ним. 

Присланий папою нунцій коронував Данила. Але європейські монархи продовжували воювати  один з одним, й виступати проти татар не захотіли, незважаючи на оголошений Папою хрестовий похід. Данило Галицький змушений був  їхати в орду й стати васалом хана. У своєму князівстві він правив сам, але змушений був кожного року платити данину й давати своє військо хану для війни. 

Продовжував  нагромаджувати сили для боротьби. Побудував столицю князівства – місто Холм, і коли татари напали, то взяти фортецю Холм не змогли. Характерною рисою короля Данила Галицького був  його потяг  до волі та незалежності. Якщо він  у князівстві всі питання вирішував самостійно, то Олександр Невський у своєму князівстві таких повноважень не мав. З  того часу така поведінка Олександра Невського стала державною політикою московії.

l

Пропагандисти постійно твердять, що росія – велика держава,  тому й непереможна. Але  чи це так? Давайте проаналізуємо  історію війн росії у ХХ столітті й переконаємося в брехливості цього твердження.

Почнемо з російсько-японської війни 1904-1905 років. Однією з основних битв  її  була битва за російську фортецю Порт-Артур на Ляодунському пів острові,  яка стала основною в цій війні. Фортеця протрималась з 30 квітня до 23 грудня й здалася. На суші війну  програли  японцям, а що відбувалося на морі? Адже фортеця – це база для російських військових кораблів. 

На морі події були ще “цікавіші”. Старше покоління, мабуть,   пам’ятає пісню «Врагу не сдаётся наш гордый “Варяг». Саме крейсер   виступив головним фігурантом й гордістю росії завдяки  відвазі й незламленості  його моряків. Насправді   «Варяг» дав тоді «дьору»,  як тільки його командир отримав легке поранення. Для виправдання вигадали, що було знищене рульове управління й були змушені судно затопити, щоб не дісталося ворогові. Під час втечі крейсер  отримав 6-7 влучень в борт, які на «живучість» корабля не впливали. Коли японці його підняли, то виявилось, що рульове управління робоче. 

Цей «героїчний  подвиг»  російських моряків   роздула пропаганда так, що залишився великий слід не тільки в російській культурі. Він надихнув австрійського поета Рудольфа Грейнца написати німецькою мовою вірш «Врагу не сдаётся наш гордый “Варяг”»,  який був надрукований в 1904 році у журналі «Югенд», а потім перекладений на російську мову й покладений  на музику. 

Вперше цю пісню   виконали  в Зимовому палаці, коли цар Микола ІІ давав екіпажу урочистий прийом. Мабуть, ордена й медалі роздавав. Як бачите, пропаганда  – страшна річ:  боягузництво  перетворила в героїзм. Але про це – трошки пізніше.

l

Розпочалась Перша світова війна,  до якої росію ніхто не «запрошував», але:  «Ми  – велика держава,  тому переможемо» (точно так, як пропагандисти волають зараз). Вляпались, й «непереможна» російська імперія  … перестала існувати. Ось так “потрібно” воювати!

Росія вирішила, що Варшава – російське місто,  і її потрібно повернути до росії. До революції Польща була окупована російською імперією. У 1920 році розв’язали війну з поляками. Створили «уряд»  під керівництвом дзержинського. А польський нарід згуртувавсь, розгромив 3 російські армії, витурив  їх зі своєї землі, ще й відібрав у росії Західну Україну та Білорусь. Ото вояки!

Пропаганда, як я сказав вище, –  страшна річ. Коли вона правдива, то мільйони людей  стануть на захист своєї держави,  як це відбувається зараз в Україні. А коли  брехлива, то веде до знищення країни  або поразки. Що й відбулось під час Зимової війни в 1939-1940 роках з фінами. Російська пропаганда переконувала, що «ми – велика непереможна держава», а вийшло трішки не так. Невеликий клапоть землі у Фінляндії відібрали, але якою ціною? Співвідношення втрат  було досить   цікаве — 1 до 7 (один фін знищив 7 червоноармійців). Причому зі зброєю у фінів було тугувато, а про танки й мови не могло  бути. Ото «перемога»! 

Потрібно пам‘ятати, що фіни були дуже вдячні російським царям за те, що ті визволили  їх від шведів,  дали  багато прав та пільг. Якщо хтось буде в Гельсінкі,  зайдіть в краєзнавчий музей, й будете здивовані, що там цілий зал з портретами та троном,  присвячений російським царям. Вони досить довірливо та із повагою ставилися до росії, але Зимова війна все «зіпсувала», тому  й бачимо, що Фінляндія дуже хоче увійти в НАТО.

Після радянсько-фінської війни в кремлі виступив мехліс  з доповіддю про перегини  радянської пропаганди,  самовпевненість в перемозі, які призвели до таких плачевних результатів. Фактично це й зараз відбувається у рф –  пропагандисти всіх рівнів, як скаженні,  галасують про свою  “велич”.

l

Ось ми й  підійшли до теми найбільш  кривавої війни ХХ століття – Другої світової. В ній  взяли  участь майже 70 держав. Історики та політики дискутують:  «Хто переміг в цій війні держави, уражені  німецьким нацизмом та італійським фашизмом?”. Перемогли не окремо срср  чи США, а переміг їх союз. Якби не допомога США, Великобританії та інших країн,  невідомо, чи вистояв би срср під ударами Німеччини. 

А допомога пішла з перших днів війни – навіть від Монголії   надходили верблюжі ковдри, від Америки  – військова техніка “Шермани” (7 тис.) та “Аерокобри” (11 тис.) із залізною рудою на додачу. А що було б без американського ленд-лізу? Війна могла   завершитися в 1942 році,  і аж ніяк не на користь срср. Всього за час дії програми   відправлено озброєнь і продуктів на загальну суму понад 11 мільярдів доларів, що за сучасними мірками трохи більше,  ніж 380 мільярдів доларів. 

За спогадами хрущова, сталін одного разу сказав, що без американської допомоги ми б війну не виграли. Детальну статистику наводити не буду, а згадаю  лише один приклад. США відправили в срср 2,5 млрд. консервів тушонки! Щоб уявити практично, що це значить, скажу:  кожному червоноармійцю вистачило б їсти по одній банці тушонки щодня  протягом   більше,  ніж 2 років. 

Був створений антигітлерівський союз такий, що нацистська Німеччина стала світовим «ізгоєм»,  й цивілізовані держави перемогли світове зло. Практично   зараз із   путінської росії також зробили світового «ізгоя». Міжнародна спільнота захищає український народ від геноциду та державу  – від знищення. Такого патріотизму українського народу окупанти не чекали, та й  європейські країни не думали, що цей народ чинитиме запеклий  опір агресору.

Визвольна боротьба України повинна закінчитися перемогою українського народу. На це чекає  все прогресивне людство світу. Дай, Боже, щоб це сталося якнайшвидше!

Петро ОБ’ЄДКОВ.

Легко жити,  коли в тебе гарні сусіди. Україні не пощастило. Століттями їй сусіди своєю заздрістю не дають спокійно жити. Минулого року путін  заявив, що українці й росіяни — один нарід, навіть брати, але  не минуло й пів року, як пішов вбивати брата. Ото «брат»  знайшовся! У цих брехунів  така поведінка на генетичному рівні з давніх часів. 

 

Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 428

Всім  труднощам 

і  викликам  наперекір

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 601

Кліматичний цербер може увірватися у твій будинок будь-якої миті. Він безжальний і приходить без попередження.

“Я спав, коли моя дружина раптово розбудила мене. Землетрус був дуже сильний і дуже страшний. Ми чули звуки звідусіль, – розповідає один із очевидців землетрусу в Туреччині.

Подробиці про цю подію та оповідання очевидців дивіться у нашому спеціальному випуску:https://www.youtube.com/watch?v=ZxW1cyM-4vk

6 ЛЮТОГО 2023 РОКУ

ПІВДЕННО-СХІДНА ЧАСТИНА ТУРЕЧЧИНИ: Потужність землетрусу, який стався в Туреччині, можна порівняти з вибухом 130 атомних бомб.

Про всі наслідки та причини цієї події ще доведеться дізнатися.

Нагадаємо, що 6 лютого 2023 року підземний поштовх магнітудою 7.8 струсив регіон на південному сході Туреччини і території Сирії, що межує з ним. Сейсмоподія відбулася рано-вранці на глибині майже 18 км неподалік міста Газіантеп.

Через кілька годин рятувальні роботи, що почалися, були перервані не менш сильним повторним землетрусом магнітудою 7.5. Усього після першого землетрусу було 335 підземних поштовхів, 29 з них мали магнітуду вище 5.0.

Під завалами будівель в обох країнах загинуло понад 40000 людей. Дані оновлюються. Десятки тисяч людей травмовано.

Цілі райони у багатьох містах і населених пунктах перетворилися на руїни. Понад 6 тисяч житлових будинків зруйновано вщент. Загалом від цього стихійного лиха постраждали близько 338 тисяч жителів.

Це – найстрашніша катастрофа в Туреччині за останні десятиліття.

«Зараз під завалами все ще знаходяться брати і сестри, у мене є близький друг, який живе в цій квартирі. Його дітей урятували з верхнього поверху, тільки в дочки зламана рука. Ми побачимо, що сталося з тими, хто мешкає на перших поверхах» – розповідає один із очевидців землетрусу в Туреччині.

6 ЛЮТОГО 2023 РОКУ

ПІВНІЧНИЙ ЗАХІД СИРІЇ: Для Сирії, змученої за останнє десятиліття громадянською війною, цей землетрус став непосильним випробуванням. У країні повністю стерте з землі місто Харіс, в якому проживало близько 30 тисяч осіб.

«Багато будівель у різних містах та селах на північному заході Сирії зруйновано під впливом цього землетрусу. Наші команди рятувальників виїхали на всі події. Досі багато родин перебувають під завалами. Наші рятувальники намагаються звільнити людей із-під завалів усіма можливими засобами. Але це дуже складне випробування для нас, нам потрібна допомога та підтримка усієї міжнародної спільноти. Північно-західна Сирія зараз – це район стихійного лиха. Нам потрібна допомога кожного для спасіння людей», – розповідає очевидець з місця подій у Сирії.

Країни всього світу відправляють рятувальні групи та обладнання на допомогу постраждалим після фатального землетрусу, що стався 6 лютого.

Ми всі розуміємо, що в таких складних та важких ситуаціях, як ніколи, потрібна підтримка та згуртування людей.

Водночас постає запитання: а чи можна було уникнути катастрофи? Чому, живучи у світі наукових технологій, немає достовірних систем прогнозування для завчасної евакуації населення? 

Відповіді саме на ці запитання були у доповідях спеціалістів на Міжнародному онлайн-форумі «Глобальна криза. Наше спасіння – в єднанні» 12 листопада 2022 року.

Вчені представили наукову доповідь про клімат і озвучили математичну модель катаклізмів, що насуваються, а також інформацію про процеси, що відбуваються в надрах землі.

https://www.youtube.com/watch?v=HD722rwQw7M&t=437s

Ольга БОРИСЮК.

Кліматичний цербер може увірватися у твій будинок будь-якої миті. Він безжальний і приходить без попередження.

“Я спав, коли моя дружина раптово розбудила мене. Землетрус був дуже сильний і дуже страшний. Ми чули звуки звідусіль, – розповідає один із очевидців землетрусу в Туреччині.

Подробиці про цю подію та оповідання очевидців дивіться у нашому спеціальному випуску:https://www.youtube.com/watch?v=ZxW1cyM-4vk

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 193

Спочатку у той вечір мені було так добре, як в тій відомій українській пісні: "Сиджу я край віконечка та й так собі гадаю". Але поступово настрій падав: крізь моє вікно бачила страшну сьогоднішню реальність – яскраво-коричневий, мав кров, горизонт. Це – Схід і Південь України, де вже майже рік точаться жорстокі бої із дикими орками.

Господи! Коли ж закінчиться кривава війна, спрямована на знищення української нації, розпочата рашистами на нашій святій землі? Ворог лютує все сильніше і сильніше, від нього слід чекати ще більше масштабних обстрілів території нашої неньки-України.

Спаси нас, Боже! Ти. Господи, – творець цього світу. Благаємо  Тебе: спустись на Землю і подивися, що витворяють   нелюди, слуги сатани.

Звичайно, ми не можемо повністю сподіватися тільки на Твою допомогу, але все ж допоможи нам хоч трішки подолати цю "тварюку", яка навколо все  знищує, руйнує, спалює,  вбиває мирне населення, не зважаючи ні на що.

В цю мить розпачу і безнадії хочеться оволодіти такою надзвичайно магічною силою, щоб допомогти нашим  Збройним Силам України навіть своїм диханням знищувати цю саранчу, а триголовому змію-гориничу мечем наших козаків пращурів-характерників відсікти всі його дурнуваті голови, а тіло викинути в болото, щоб навіть мокрого місця від нього не залишилось. Кари народної оркам не минути!

l

На такій оптимістичній думці я прикрила очі стомленими повіками і задрімала. Раптом зримо побачила, що опинилася в актовій залі нашої ради  ветеранів. У ній в цілковитій темряві туди-сюди снували люди. Вони не знали, що робити.

Я у відчаї  закричала: "Де поділось світло? Хто наведе порядок, дисципліну, зупинить хаос?". 

Із зали до мене донісся вольовий чоловічий голос: "Ви, Маріє Павлівно, напевно, забули, що у вас є Михайло Вольський, який наведе лад, зупинить хаос і поверне   світло. Знайдіть його".

Я почала очима шукати свого Михайла Вольського по залі. Відчула, як раптом на плече лягла чиясь важка чоловіча рука: "Ви, Маріє Павлівно, мене шукаєте? Я тут! Готовий до виконання будь-яких важливих завдань!", – чітко, по-військовому  доповів Михайло Вольський.

Дійсно, переді мною стояв наш ветеран, актор, мій помічник в організації художньої самодіяльності у раді ветеранів війни і праці. Але він був якийсь інший: молодий, високий, міцний, як дуб, та ще й  у військовій формі.

Михайло Вольський мене уважно вислухав, пообіцяв все зробити, а найголовніше –  повернути людям світло, що обов'язково знищить темряву. Він як раптово з'явився,  так раптово і зник…

Наша зала почала змінюватись просто на очах: затріщали стіни і кудись поділися, зникла стеля,  і над нашими головами шатром розкрилося небо, із якого на всіх полилося яскраве-преяскраве світло, начебто  в небі засвітилася тисяча електричних лампочок. Темрява злякано кинулась втікати в різні боки, але потоки світла її доганяли і знищували. 

Велика радість охопила людей. Вони  стали сміятися, танцювати, щось радісно кричати, співати, обійматись, цілуватись.

Я зрозуміла: для того, щоб оцінити значення світла, потрібно  хоча б якийсь час пожити в темряві, зненавидіти її і знищити. 

Світло розгорялося все яскравіше і яскравіше, вщент знищивши темряву, а потім почало разом із повітрям наповнювати душі людей. Всі довкола, і разом з ними я, засвітилися, немов всередині у нас спалахнули потужні електричні лампочки.

Це було чудове-пречудове видовище, яке можна побачити хіба що в якомусь красивому казковому сні або у Божому видінні. 

l

Але ось все зникло, і я знову сиджу біля вікна. Тепер дуже спокійна, щаслива. Подумала: що значить мій сон? У моєму  видінні Михайло Вольський – це символ Волі  (прізвища  від цього слова), про яку мріяв в свій час Тарас Шевченко: "І вражою, злою кров'ю волю окропіте".

В минулому він – кадровий офіцер, воював в Афганістані, сильний, мудрий, справедливий,  та ще й з'явився переді мною у військовій формі. Я переконана: це означає, що він є символом Збройних Сил України, які переможуть ворога-ката неодмінно  і для людства всього світу повернуть Мир, Спокій і Божу Благодать.

Таким чином,  Бог  нам, українцям, вселяє надію на щасливе життя в майбутньому через казкові світлі сни, через чудові видіння, додає сили, мужності, стійкості, терпіння пережити страшні випробування, які випали на долю нашої Батьківщини, нашої рідної неньки-України.

З нами – Перемога! На ворога чекає крах! Країна-агресор, країна – терорист, за Божим велінням і за нашим хотінням, повинна зникнути із карти світу назавжди. Все буде добре, Україно! 

На продовження – мої поетичні рядки:

Материнська доля

Скажіть мені, хто в світі

 знає, 

Яка в українців провина?

Ось Мати на фронт

 проводжає

Свого єдиного Сина…

Від дуже тяжкої хвороби

Пішов із життя коханий.

І що тільки жінка 

не робить,

Ятряться душевні рани.

Як лихо забути? Рішила 

Життям  свого Сина

 жити,

Ще й турботою оточила,

Мріяла онуків глядіти.

Син – її єдина опора,

Її надія єдина.

Та це так було тільки

 вчора…

Війна – і немає Сина.

Син на фронті – доля 

у нього

Із орками воювати.

І в світі святіше святого

Землю свою захищати.

Синок вісточку посилає:

"Не плач, не журися,

 Мамо!

Здохнуть орки  у нашім

 краї,

Вернусь додому.

 Перемога – за нами!".

Марія БАТРАЧЕНКО, голова Ковельської міської ради ветеранів 

війни і праці.

Спочатку у той вечір мені було так добре, як в тій відомій українській пісні: "Сиджу я край віконечка та й так собі гадаю". Але поступово настрій падав: крізь моє вікно бачила страшну сьогоднішню реальність – яскраво-коричневий, мав кров, горизонт. Це – Схід і Південь України, де вже майже рік точаться жорстокі бої із дикими орками.

Господи! Коли ж закінчиться кривава війна, спрямована на знищення української нації, розпочата рашистами на нашій святій землі? Ворог лютує все сильніше і сильніше, від нього слід чекати ще більше масштабних обстрілів території нашої неньки-України.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 448

25 лютого своє 90-річчя зустрічатиме неймовірна жінка, знана і шанована у нашому місті лікар-педіатр Вітрик Лідія Володимирівна. 

Доля розфарбувала її життя різними кольорами, подарувала багато подій – як хороших, так і хвилюючих, як веселих, так і сумних. Днями ми зустрілись, і жінка охоче розповіла свою цікаву історію життя.

l

На порозі мене зустріла жінка мудрих років, та все ж я перепитала, чи це правда, що їй стільки літ? Лідія  Вітрик у свої 90 чудово виглядає. Вражають її проникливий погляд крізь окуляри, гарна дикція, відмінна пам'ять. З початку розмови жінка зачаровує своїм шармом, розумом і відмінним почуттям гумору. Віджартовується: "А як інакше в такі страшні часи?".

Оптимістом себе не вважає, хоча при зустрічі мені здалась саме такою: енергійна, з широкою посмішкою на вустах, із блиском в очах. Охоче розповідала і про улюблену роботу, і про особисте. 

Вихована у сім'ї педагогів, вона обожнює читати. І нині це – одне з улюблених занять (правда, тепер з допомогою лупи). Вона була постійним відвідувачем бібліотек, де із великим інтересом читала газети, журнали, цікавилась як медичною, так і класичною літературою. Вдома теж має чималу особисту бібліотеку. 

Тато Володимир Макарович – корінний ковельчанин. Та з початком Першої світової війни розпочалась  евакуація, і у 1915 році його з сім'єю змусили переїхати у Стародуб, що в росії.

Тато Лідії закінчив ковельську гімназію (нині тут ЗОШ №8), був дуже розумною та освіченою людиною, тож в Стародубі заробляв репетиторством, згодом його призначили писарем. А вже за радянських часів направили в Тверську кавалерійську школу, і він став кадровим військовослужбовцем.

Володимир Макарович служив на Далекому Сході, де й познайомився з мамою Галиною Кузьмівною, яка в свій час закінчила Ульянівській педагогічний технікум.

"В 1935 році, коли розпочалися репресії, ми з сім'єю переїхали на Поволжя. Мені тоді було 2,5 роки. От там і жили, поки не помер сталін. А в Ковелі мешкав брат тата з родиною, але в ті часи зв'язку з ними не мали, адже місто було "під Польщею". 

Тільки 1954 року батькові вдалось зв'язатись з близькими, і наша сім'я повернулася на Батьківщину тата. Я ж залишилась в росії одна і продовжила навчання в університеті", – розповідає Лідія Володимирівна.

l

Закінчила Лідія Казанський державний інститут (медичний факультет) і отримала направлення у Воткінськ, де потрібно було відпрацювати 2 роки. Дівчина не хотіла там залишатись, адже її душа вже була з сім'єю. За рекомендацією бухгалтера ("Не бери "підйомних" і їдь до батьків") жінка приїхала у Ковель.

Тут проблем з працевлаштуванням не було, адже лікарів не вистачало. Лідія Володимирівна пригадує: "На той час відділом охорони здоров'я був Ястремський Володимир Олексійович, який приймав мене на роботу лише з умовою,  що буду викладати в медучилищі. Я дуже хвилювалась. Зі сльозами на очах пішла до директора (на той час посаду обіймав Гуменний Володимир Савелійович), який з радістю мене прийняв.

Знаходилось тоді медичне училище на території теперішньої поліклініки, що по вул. Незалежності. Там було дуже затишно і красиво. Перші рази я заходила в аудиторію з великим страхом, адже студенти були мені майже ровесники". Серед учнів Лідії Володимирівни – покійні Володимир Ісюк, Євгеній Рудь, Андрій Сарапін, добре знані ковельчанами і шановані ними.

От так і розпочалася медична кар'єра Лідії Вітрик в педіатрії на Ковельщині. Як прийшла 1 серпня 1956 року, так і працювала 46 літ на одному й тому ж місці (навіть уточнює, посміхаючись: "46 років 7 місяців і 6 днів"). 

Перші роки – це непрості повоєнні часи, хоча дуже цікаві. "Для мене особливо цінні, адже теорію я викладала і відразу практикувала. За це щиро вдячна Володимиру Ястремському. І коли мені присвоїли першу кваліфікаційну категорію, я вже нічого не боялась, бо свою професійну школу пройшла і в теорії, і на практиці. 

До того ж, ще навчаючись в інституті, ми з подругами вже працювали в лікарні: після ІІ курсу – санітарками, після ІІІ – медсестрами".

l

У 1977 році Лідія Володимирівна стала завідувачкою дитячої поліклініки. На цій посаді працювала близько 10 років. До того керівником була Галина Абрамівна Брайловська. "Вона раділа, коли я вступила на цей пост, а я – плакала. Це дуже велика відповідальність, адже коли я була дільничним лікарем, то відповідала лише за себе і за людей на своїй дільниці. Тепер ця відповідальність лише помножилась. Коли прийшла, на цілий Ковель було всього дві дільниці, а коли я залишала посаду, то їх стало аж 15.

У роботі мені все подобалось. І сприяла цьому дружна атмосфера в колективі. Єдиним "каменем спотикання" завжди були лікарняні. Це питання постійно тримали на жорсткому контролі. Тож тут я була вимоглива, адже мусила за це відповідати перед вищим керівництвом". 

Молода, відповідальна, розумна Лідія Володимирівна заслужила авторитет серед колег. Її думка завжди була важлива, тож неодноразово і вночі викликали на консультації.

l

Що ж до особистого життя, то історія кохання пані Лідії, на жаль, сумна. Чоловік Микола трагічно загинув. Разом вони прожили всього 2 роки. 

Познайомилась пара на пляжі біля річки. Чоловік працював у вагонному депо і заочно навчався в Дніпропетровському інституті залізничного транспорту. В той момент аварії віз мотоциклом на пошту роботи для заліку. У долі – свої плани…

Так і залишились Лідія Володимирівна одна з маленьким сином. З теплом і вдячністю пригадує батьків чоловіка, адже це були дуже добрі й працьовиті люди.

Вдруге заміж так і не вийшла, адже любила свого Миколу й відчувала відповідальність перед сином та хворою мамою. Ось такою безмежною любов'ю до своїх близьких і живе наша героїня. 

Нині ж сину Дмитру – 60 років. Його дружини не стало 6 років тому. Тож тепер вони – один одному  підтримка, опора і розрада в цьому світі.

l

А події сьогодення – страшні та тривожні. Лідія Володимирівна уважно слідкує за новинами по телевізору та переймається ситуацією в країні. Вважає недоцільною трансляцію американських бойовиків: "У нас свої жахіття! Третину України розрушено, молоді захисники – цвіт нації – гинуть!", – обурюється жінка і каже, що не думала знов побачити війну. 

"Я пережила війну з нацистами. Мені було 8 років. Ми тоді жили в селі на Поволжі, а за 10 кілометрів – Ульянівськ. Там розташовані танкове училище і танковий ремонтний завод. От через наше село й везли розбиту техніку. Над нами постійно літали бомбардувальники. Було дуже страшно, бо не знали, чи це наші, чи німецькі. Вся місцевість в окопах. Тож ми жили в постійній тривозі.

При цьому, не маючи сучасних комунікацій, мешкаючи в сільській хаті,  без  електрики ми старанно вчилися і вели домашнє господарство. Нас ніхто не примушував, а ми з радістю ходили до школи та читали вечорами. Ми з рідною сестрою Людмилою (вона, до речі, було викладачем англійської мови у ковельських школах № 5 та № 7), як і всі члени нашої сім'ї, дуже любили книги", – розповідає пані Лідія. 

l

Переглядаємо світлини із сімейного архіву. Разом з чорно-білими фото "оживають" і різні спогади: "Ось тут я – студентка-випускниця університету (на світлині вгорі праворуч); а ось тато зі своїми учнями (у Ковелі він був директором вечірньої школи) (внизу праворуч); а тут з колегами – у Львові на курсах (от поруч стоїть Ігор Угринчук, колишній завідувач "швидкої допомоги"; а то в Казані на березі Волги; а це – з медучилища спільне фото (поряд Лідія Галицька, дружина колишнього директора Володимира Савелійовича, теж викладала колись дуже цікаво й пізнавально); а от і проклята москва… (ніколи не думала, що так скажу, але росіяни такого натворили, що нічого і чути про них не хочеться), куди нас часто возили потяги "дружби" на екскурсії; а це в білорусі, де раніше часто переплітались наші стежинки, а тепер – вороги (з жахом роздумує героїня); а тут я з онуками моєї рідної сестри і нашою дуже відданою собакою Гердою (в центрі ліворуч); а тут ми – з колегою по дільниці у дворику колишньої лікарні (теперішнього медучилища), такий затишний, зелений, доглянутий – він назавжди закарбувався у моїй пам'яті. Здається, й зараз чую п'янкий аромат квітучих яблунь та вишень".

Щодо останнього, то недарма у пам'яті Лідії Володимирівни виринають детальні спогади "зеленого" Ковеля, адже саме таким вона його дуже полюбила і вважає, що слід зайнятись озелененням міста, щоб воно почало "дихати на повні груди". Ветеран впевнена: "Краще Ковеля нема міста на світі".

Тож, Лідіє Володимирівно, прийміть найщиріші слова вітань та вдячності за ваші мудрість і невтомну працю. Дякуємо, що поділилися неймовірною життєвою історією. Бажаємо здоров'я, мирних та радісних днів! І, звичайно, обов'язково дочекатися Перемоги!

Аліна Романюк.

Фото з архіву 

Лідії Вітрик.

25 лютого своє 90-річчя зустрічатиме неймовірна жінка, знана і шанована у нашому місті лікар-педіатр Вітрик Лідія Володимирівна. 

Доля розфарбувала її життя різними кольорами, подарувала багато подій – як хороших, так і хвилюючих, як веселих, так і сумних. Днями ми зустрілись, і жінка охоче розповіла свою цікаву історію життя.

ххх

На порозі мене зустріла жінка мудрих років, та все ж я перепитала, чи це правда, що їй стільки літ? Лідія  Вітрик у свої 90 чудово виглядає. Вражають її проникливий погляд крізь окуляри, гарна дикція, відмінна пам'ять. З початку розмови жінка зачаровує своїм шармом, розумом і відмінним почуттям гумору. Віджартовується: "А як інакше в такі страшні часи?".

Оптимістом себе не вважає, хоча при зустрічі мені здалась саме такою: енергійна, з широкою посмішкою на вустах, із блиском в очах. Охоче розповідала і про улюблену роботу, і про особисте. 

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 2627

"Тепер я ніколи не зверну з української стежки, чужинець зроду, я вже вічно буду українцем".                                                        

Агатангел КРИМСЬКИЙ.                        

Ім’я Агатангела Кримського занесено до переліку  видатних діячів світової культури Генеральною Асамблеєю ЮНЕСКО.

Багатогранність його таланту і лінгвістичних можливостей вражає. Поліглот і перекладач знав понад 60 мов. Був одним із фундаторів Академії наук України (1918 р).

 Походив він із роду татар по батьковій лінії,  з  польського роду – по материнській.

Сім’я  проживала в Білорусії  а згодом переїхала на Волинь, де  15 січня 1871 року в м. Володимирі-Волинському  народився Агатангел.

Ріс він у російськомовному середовищі. Батько був вчителем російської історії та географії. Мова в домі панувала московська, а атмосфера – імперська. Однак в житті його сталася подія, яка вплинула на  світогляд, дала  внутрішній стержень і усвідомлення того, що він ніколи не зійде з українського шляху.

Навчання в Колегії Галагана подарувало йому зустріч з викладачем, видатним українським мовознавцем і активним діячем громадського руху України Павлом Житецьким. Знавець багатьох мов, перший дослідник Пересопницького Євангелія дав таку настанову своєму найкращому учневі: "Якщо хочете працювати для українського народу, станьте першокласним вченим і пишіть ваші праці по-українському, тоді мимоволі й чужі вивчатимуть українську мову, щоб знайомитися з вашими працями".

Любов до України пробуджували також і твори  Ю. Федьковича. "І от узяв я якось повісті Федьковича ...і мене ніби нове світло осяяло... Я жадібно ухопився за українство. Кожну вільну від офіційних занять часину я присвячував Україні", – писав він.

Найбільш свідомо відчув себе українцем  Агатангел у Москві, і казав, цитуючи А. Міцкевича, що Батьківщину як здоров'я оцінюєш лиш тоді,  як втрачаєш. Перебуваючи в Москві, він передплачує галицькі україномовні видання й стає навіть дописувачем до тих видань,  оскільки Галичина не підпадала під дію Емського указу, який діяв у Великій Україні. Тут  існувала заборона на видання  україномовних наукових праць, сценічних вистав українською мовою, українських пісень, виголошення церковних проповідей українською мовою, хрещення українськими іменами.

Агатангел Кримський вважав, що українство  і слугування національній ідеї на духовному рівні є визначальне. "Український націоналізм – це право українського народу на його землю, облиту його потом і кров’ю, право на роботу, право на власне самовизначення", – говорив він.

Багата творча спадщина А. Кримського. Він – автор понад тисячі монографій, підручників, посібників, збірників. Оскільки, "першою ознакою нації є мова, то починати цю мову потрібно із словника", – вважав вчений. Тому разом з С. Єфремовим з 1924-1933 рр. він працює  над укладанням словника живої української мови. Саме цей словник став  причиною  активних дій влади  проти науковця.  Його  звинуватили у буржуазному націоналізмі, за що  пізніше  винесли  смертний вирок.

В 30-х роках вченого  усувають від науково-педагогічної роботи, забороняють друк його праць. Влітку 1941 р. Агатангела Кримського заарештовують і вивозять в  м. Кустанай,  де він  помер в січні 1942 р.

Великий татарин, не маючи ні краплі української крові, став Великим українцем. Він з далечі років вчить українців бути УКРАЇНЦЯМИ, пишатися цим і боротися за право  гордитися своєю національністю. 

Лілія ЄГОРОВА, 

Надія ФЕЩУК. 

Ковельський осередок 

"Союзу Українок".

"Тепер я ніколи не зверну з української стежки, чужинець зроду, я вже вічно буду українцем".                                                        

Агатангел КРИМСЬКИЙ.                        

Ім’я Агатангела Кримського занесено до переліку  видатних діячів світової культури Генеральною Асамблеєю ЮНЕСКО.

Багатогранність його таланту і лінгвістичних можливостей вражає. Поліглот і перекладач знав понад 60 мов. Був одним із фундаторів Академії наук України (1918 р).

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 162

Сапролайф Гумат: органічне добриво, 

яке посилює ріст та стресостійкість рослин

Про тонкощі використання органічного добрива, яке не тільки покращує врожай зернових, а й є імунітетом від шкідників та хвороб

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 161

Плануєте поїздку за кордон? Подбайте про здоров'я власне та своїх близьких: вакцинуйтеся! Запорукою Вашої безпеки є щеплення від коронавірусної інфекції COVID-19. 

Центр ПМСД Ковельського МТМО отримав у невеликій кількості вакцину Janssen (Johnson & Johnson), щеплення якою робиться одноразово.

Крім того, у пунктах щеплень є у наявності вакцина Pfizer/Comirnaty (оновлена формула).

Попередній запис на вакцинацію за номером телефону: 050- 468-15-84.

Якщо ви досі не щеплені — вакцинуйтеся перед мандрівкою за кордон! Подорожі — це завжди ризик захворіти на коронавірусну інфекцію. 

Вакцинація від COVID-19 запобігає тяжкому перебігу хвороби та рятує Ваше життя.

Валентин Вітер,

генеральний директор 

Ковельського МТМО.

Плануєте поїздку за кордон? Подбайте про здоров'я власне та своїх близьких: вакцинуйтеся! Запорукою Вашої безпеки є щеплення від коронавірусної інфекції COVID-19. 

Центр ПМСД Ковельського МТМО отримав у невеликій кількості вакцину Janssen (Johnson & Johnson), щеплення якою робиться одноразово.

Крім того, у пунктах щеплень є у наявності вакцина Pfizer/Comirnaty (оновлена формула).

Попередній запис на вакцинацію за номером телефону: 050- 468-15-84.

Якщо ви досі не щеплені — вакцинуйтеся перед мандрівкою за кордон! Подорожі — це завжди ризик захворіти на коронавірусну інфекцію. 

Вакцинація від COVID-19 запобігає тяжкому перебігу хвороби та рятує Ваше життя.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 268