Людство протягом своєї історії зазнало багато пандемій, які охоплювали значну частину земної кулі, забираючи життя мільйонів людей. Нагадаю лише деякі з них:

«Чорна смерть» (1346 – 1353 р. р.). Загинуло до 200 мільйонів людей.

«Пандемія холери»  (1852 – 1860 р. р.). Загинув понад один мільйон чоловік.

Пандемія «російського грипу»  (1889 – 1890 р. р.). Загинуло близько мільйона осіб.

«Іспанка» (1918 – 1920 р. р.). Загинуло до 50 мільйонів людей.

«Азійський грип» (1956 – 1958 р. р.). Загинуло понад 2 мільйони.

ВІЛ/СНІД (2005-2012 р. р.). Загинуло більше 36 мільйонів чоловік.

Були ще епідемії чуми, «пташиного грипу»; сифілісу, віспи та інших смертельних захворювань. Остання пандемія – коронавірус, або  Covid-19, який забрав життя, майже п’яти мільйонів мешканців Землі (про інші види масових захворювань бажаючі можуть довідатися  з інтернету).

Виявляється,однак, що в наші дні все більшого  поширення  набирає ще один різновид пандемії, про який ми всі  здогадуємося, але про який ЗМІ сором’язливо мовчать, а політики роблять вигляд, що нічого особливого не відбувається! 

 Смію  голосно сказати: “Відбувається! І цей різновид в  десятки, сотні разів, небезпечніший, аніж  названі вище». 

Ви запитаєте: «А як він називається  і які його симптоми?».

Назва цього різновиду не дуже проста і легке для вимови: БЕЛЛУМОФОБІЯ – страх війни, військових дій і всього, пов’язаного з війною.

Хвороба  може ускладнитися супутньою недугою, яка носить назву міфоманія (схильність до постійної брехні).

Так от, беллумофобія в поєднанні з міфоманією  вразили переважну більшість сильних світу цього, від яких залежить майбутня доля людства. При чому пандемія поширилася із самого центру імперії зла, котра, як відомо, знаходиться в московії, а носієм її є кремлівський карлик путін. Міфоманія у нього набрала  страхітливих розмірів  і зробила людство (принаймні частину  його) абсолютно піддатливою заразі.

Путін та його бандитська зграя брешуть, де тільки можуть і як тільки можуть: у себе в мордорі, з екранів  телебачення і трибун різних засідань та нарад, під час прес-конференцій  і т. д., і т.п. Хворобу підхопила переважна частина московитського населення. Вони сліпо вірять, що:   

– НАТО і Україна напала на нещасну ерефію та хочуть  поневолити “волелюбний” московитський народ;

– бандерівці і націоналісти захопили владу в Києві, знущаються над російськомовними, ґвалтують кацапок і розпинають на хрестах «руськоговорящіх мальчіков в трусіках»;

– Байден і колективний Захід розпалили вогнище братовбивчої війни і тішаться з того, що слов’яни вбивають слов’ян, маючи на увазі «слов’ян» з далекої Бурятії і неблизької Якутії;

– російські  вояки віддають своє життя за «любімую родіну»; захищають «отєчєство», продовжують справу «дєдов» і  «отцов», які розгромили фашистську Німеччину та її «посібників» в особі Бандери, Шухевича, Мельника та Боровця.

Продовжити  перелік дурниць з боку міфоманів   можна до безкінечності, але справа не тільки в цьому. Найгірше, що кремлівським брехунам  та їх підспівувачам – пропагандонам вірить частина так званого міжнародного істеблішменту, котра підкуплена москвою і старанно відпрацьовує іудині срібняки  (Угорщина, Болгарія, Греція, Сербія, деякі проросійськї групи в країнах західного світу). Зрештою, навіть ООН нічим не краща.

Якби тільки лютувала в світі міфоманія, було б погано, але не смертельно. Найгірше те, що одночасно набирає сили  беллумофобія, яка змушує боятися біснуватого путіна навіть деяких лідерів вільного світу. Вони, звичайно, допомагають Україні і фінансами, і  зброєю, і військовою технікою, але водночас слізно просять українців: «Тільки не зліть путіна! Не стріляйте по російських містах! Не застосовуйте далекобійну зброю!».

І це в той час, коли орки методично, день у  день, розстрілюють наші мирні міста і села, вбивають старих і   малих, руйнують інфраструктуру, погрожують ядерною зброєю.

Як відомо, людство, хоч із запізненням, навчилося рятуватися від пандемій. Для цього були необхідні рішучі,  неймовірно сміливі дії. Під їх впливом  багато смертельних хвороб відступили.

Є   ліки і   проти беллумофобії і міфоманії. Для цього необхідно раз і назавжди знищити осередок зарази у мордорі. Як сказав Верховний Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, треба нещадно вбивати тих, хто несе смерть, насилля, розбій.

Імена їх відомі, прізвища й посади теж. Не зробимо цього – загинемо всі. Отож, доки не пізно, вставаймо на бій з рашистською чорною  силою.

Час і можливості для цього сьогодні є. Завтра їх може не бути.

Охрім СВИТКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 274

Без цукру цілими ягідками

Це найпростіший спосіб. Чисті, перебрані, а головне, абсолютно сухі ягоди чорниць висипають на тарілку чи піддон, застелений целофаном або харчовою плівкою. Ставлять ємність в морозильну камеру для попередньої заморозки мінімум на годину. Після цього зсипають чорниці в пакет, випускають з нього повітря і щільно зав'язують.

Цілі ягоди з цукром

Для цього знадобляться контейнери і цукор. Співвідношення ягід і цукру – 2 до 1 відповідно. Підготовка ягід стандартна – перебираємо і миємо при необхідності. Далі викладаємо чорниці шарами, пересипаючи їх цукром. Закриваємо контейнери кришками і складаємо в морозильну шафу.

Заморожені таким способом чорниці, можуть бути використані для приготування вареників, пирогів, киселів і морсів.

Пюре без цукру

Цей спосіб також нескладний, але потрібно трішки ваших зусиль, щоб подрібнити чисті ягоди блендером. Потім пюре розкладаємо в пластикові стаканчики або невеликі контейнери на один раз використання. Ємності щільно закриваємо, можна для цього використовувати харчову плівку, і відправляємо в “морозилку”.

Заморожені таким чином чорниці можна використовувати для прикорму дітей. У цьому випадку ягоди необхідно пробити блендером якомога ретельніше, щоб не відчувалися шкурки.

Чорничне 

пюре з цукром

Цим способом виходить практично заморожене сире варення. Ягоди змішують з цукром і пробивають блендером. Якщо хочете отримати солодку заготовку, то ягід і цукру візьміть в пропорції 1:1, а якщо трохи з кислинкою, то - 2:1.

Далі ягоди заморожують вищезазначеним способом в стаканчиках або порційних контейнерах.

З такої заготовки виходить відмінна начинка для пирогів, а також наповнювач для десертів.

Заморозка чорничного соку

Цей спосіб дозволить зберегти корисний чорничний сік на тривалий термін. Для цього з ягід витискаємо сік будь-яким звичним для вас способом. Потім розливаємо в стаканчики або невеликі пляшечки і щільно закриваємо кришками або харчовою плівкою. Головне – заливати сік не до самого краю, оскільки при заморожуванні сік буде розширюватися і може вилитися.

Як правильно розморожувати

Щоб зберегти максимум корисних речовин, чорниці заморожують швидко, на максимальній потужності морозильної камери. 

Розмороження ж проводять повільно. У тарілку викладають необхідну кількість ягід і виставляють її на нижню полицю основної камери холодильника. Після того, як чорниці “відійдуть”, тарілочку з ягодами прибирають з холодильника і дають відігрітися при кімнатній температурі.

Підготувала 

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 333

Дні летять з космічною швидкістю, й ось уже липень підхопив естафету від червня. А це означає, що настала пора, яку називають «маківкою літа».

В мирний час  це була б пора масових відпусток, поїздок на море, безтурботного відпочинку. На жаль, більшості українців про таке в умовах війни доводиться лише мріяти. На першому плані – увага до подій на Сході, Півдні країни, віра в успішний контрнаступ ЗСУ,   щоденне поминання загиблих Героїв, які віддають життя за нас із вами.

Багатьом доводиться працювати без відпусток і вихідних, брати найактивнішу участь у волонтерському русі, зміцнювати обороноздатність держави. Заодно думати про осінньо-зимову пору, підготовку до неї, як-то кажуть, у всеозброєнні. Непросто доводиться журналістам, котрі перебувають на передовій інформаційного фронту.

В умовах воєнного стану, фінансової та економічної кризи їм, без усякого перебільшення, пекельно важко. Майже відсутній ринок реклами, високі тарифи на поліграфічні і поштові послуги. Як результат, деякі газети припиняють  своє існування, в тому числі – на Волині. Тільки цьогоріч зупинили вихід «районки» в Іваничах, Старій Вижівці, ще раніше – у Ківерцях. 

«Вісті Ковельщини» наразі тримаються «на плаву» завдяки підтримці міської влади, спонсорів і меценатів, передплатників і читачів газети, хоч їм теж не з медом. Єдине, що втішає, – усвідомлення того, що «міськрайонка» людям потрібна. Розчулюють і зворушують ковельських журналістів непідробні любов та повага до неї з боку наших давніх шанувальників.

Ось буквально днями, на фініші першого півріччя, до редакції завітав 83-річний Яків Лавренко, який повідомив, що передплатив «Вісті» на 3 наступних місяці. Колишній сільський голова з Любитова Віталій Вакулюк приніс копію передплатної квитанції  від 86-річної  матері, яка виявила бажання стати учасницею акції «Передплатіть і виграйте». Поінформував про оформлення передплати на друге півріччя Заслужений працівник культури України Володимир Заворотинський.

Коли працівники редакції запитали його, чому він виписує саме «Вісті Ковельщини», пан Володимир відповів: «А як жити без НАШОЇ газети? Вона додає сил, натхнення, віри в Перемогу».

Слова, які коментарів не потребують. Єдине, що хочеться сказати: “Щиро дякуємо Вам і сотням інших читачів, які у важку хвилину залишилися з нами! Разом ми – сила!”.

Дні летять з космічною швидкістю, й ось уже липень підхопив естафету від червня. А це означає, що настала пора, яку називають «маківкою літа».

В мирний час  це була б пора масових відпусток, поїздок на море, безтурботного відпочинку. На жаль, більшості українців про таке в умовах війни доводиться лише мріяти. На першому плані – увага до подій на Сході, Півдні країни, віра в успішний контрнаступ ЗСУ,   щоденне поминання загиблих Героїв, які віддають життя за нас із вами.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 440

Четвер. Мінлива хмарність,  дощ. Температура: 23оС.  Вітер  західний помірний.

В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність.  Температура: 15оС.  Вітер  північно-західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 22оС. Вітер північно-західний помірний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 15оС.  Вітер північно-західний помірний.

Субота. Мінлива хмарність. Температура:  22оС. Вітер північний помірно сильний.

В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 15оС.  Вітер північно-західний слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 24оС. Вітер північний  помірний.

В ніч на понеділок. Ясно.  Температура:  13оС. Вітер північно-західний  слабкий.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 25оС. Вітер північний  помірний.

В ніч на вівторок. Ясно.  Температура: 14оС.  Вітер змінний слабкий.

Вівторок. Ясно.  Температура: 25оС. Вітер південний  помірний.

В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура:  14оС.  Вітер південний  слабкий.

Середа. Мінлива хмарність.  Температура: 28оС. Вітер південний помірний. 

Четвер. Мінлива хмарність,  дощ. Температура: 23^оС.  Вітер  західний помірний.

В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність.  Температура: 15^оС.  Вітер  північно-західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 22^оС. Вітер північно-західний помірний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 15^оС.  Вітер північно-західний помірний.

Субота. Мінлива хмарність. Температура:  22^оС. Вітер північний помірно сильний.

В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 15^оС.  Вітер північно-західний слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 24^оС. Вітер північний  помірний.

В ніч на понеділок. Ясно.  Температура:  13^оС. Вітер північно-західний  слабкий.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 25^оС. Вітер північний  помірний.

В ніч на вівторок. Ясно.  Температура: 14^оС.  Вітер змінний слабкий.

Вівторок. Ясно.  Температура: 25^оС. Вітер південний  помірний.

В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура:  14^оС.  Вітер південний  слабкий.

Середа. Мінлива хмарність.  Температура: 28^оС. Вітер південний помірний. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 496

Стадіон «Локомотив» — один з найважливіших і найстаріших об’єктів соціально-культурної сфери Ковеля. З ним пов’язане життя багатьох поколінь наших земляків, і не лише тих, хто захоплюється фізкультурою і спортом.

Відбудований по завершенню Другої світової війни,  стадіон був улюбленим місцем відпочинку ковельчан. Тут проводилися захоплюючі поєдинки футбольних команд Волині й України, де майже завжди перемагав легендарний «Локомотив», сформований із гравців залізничного вузла, в першу чергу – паровозного (тепер – локомотивного) депо. Відбувалися масові заходи на честь різноманітних свят.

Згодом міська влада і керівництво  Львівської залізниці прийняли рішення реконструювати стадіон. Розпочалася багаторічна робота, в якій брали участь всі підприємства вузла, а також інші трудові колективи міста, громадські організації, фізкультурно-спортивний актив, який очолював Заслужений працівник фізкультури і спорту України Євген Кондратович. «Локомотив» перетворився у центр культури і спорту, де не лише грали футболісти, а й виступали зірки естради, відбувалися масові акції – зокрема, перший демократичний мітинг навесні 1990 року.

На жаль, деякий період стадіон «переживав» не   найкращі часи. І лише з приходом до влади команди Олега Кіндера справа зрушила з місця. Відродження об’єкта  розпочалося із зведення Транскордонного центру діалогу культур у рамках програми співпраці трьох країн «Польща-Білорусь-Україна» 2014 – 2020 р. р., яка фінансувалася за кошти ЄС. Будувався  Центр у три черги. Третя, найвирішальніша, — це будівництво спортивного ядра, на облаштування якого 20 мільйонів гривень надійшло з державного бюджету, 4 мільйони – з бюджету Ковельської громади.

І ось у суботу, 1 липня ц.р., в Ковелі відбулося офіційне відкриття спортивного ядра Транскордонного центру діалогу культур імені Гетьманів Ружинських. Щоправда, у зв’язку з трагічними подіями останніх днів, викликаних загибеллю наших захисників у російсько-українській війні, воно відбулося не так урочисто, як планувалося, але інтерес у ковельчан викликало чималий.

Вітальне слово виголосив міський голова Ігор Чайка, який подякував Збройним Силам України за можливість передати об’єкт ковельським дітям, спортивній громадськості, відзначив, що Ковель тепер має чудовий комплекс, який слугуватиме розвитку спорту в Ковелі та Україні.

Перед присутніми також виступила голова Ковельської районної військової адміністрації Ольга Черен.

Перший футбольний матч на новому стадіоні  зіграли збірна Ковеля і Волині з національною збірною ветеранів українського футболу. Благодійний матч завершився з рахунком 5:3 на користь гостей. Під час гри та благодійного аукціону для Збройних Сил України було зібрано понад 53 тисячі гривень.   

Наш кор.

Стадіон «Локомотив» — один з найважливіших і найстаріших об’єктів соціально-культурної сфери Ковеля. З ним пов’язане життя багатьох поколінь наших земляків, і не лише тих, хто захоплюється фізкультурою і спортом.

Відбудований по завершенню Другої світової війни,  стадіон був улюбленим місцем відпочинку ковельчан.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 461

29 червня  відбулося урочисте вручення дипломів студентам Ковельського фахового медичного коледжу спеціальностей 223 “Медсестринство” (освітньо-професійні програми  “Лікувальна справа”, “Сестринська справа”) та 226 “Фармація, промислова фармація” (освітньо-професійна програма “Фармація”).

Бажаємо Вам, дорогі випускники, світлої долі під мирним небом, професійного становлення і постійного самовдосконалення, любові до ближніх та поваги від людей! Пам’ятайте, що медицина – це найпрекрасніше з мистецтв. Будьте вдячні своїм викладачам, які дали Вам знання, батькам, які Вас підтримували, одногрупникам за студентську дружбу та Збройним силам України, завдяки яким Ваша мрія стала реальністю!

Несіть з гідністю звання випускника Ковельського фахового медичного коледжу! 

Олена ГРИГОЛА, 

директор медичного  коледжу.

29 червня  відбулося урочисте вручення дипломів студентам Ковельського фахового медичного коледжу спеціальностей 223 “Медсестринство” (освітньо-професійні програми  “Лікувальна справа”, “Сестринська справа”) та 226 “Фармація, промислова фармація” (освітньо-професійна програма “Фармація”).

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 490

Нещодавно Зразковий аматорський ансамбль  народного танцю “Дзвіночок” взяв  участь у   Міжнародному  фестивалі-конкурсі  танцю народів світу «Веселкова Терпсихора».

На конкурсі було  29  хореографічних колективів з Житомирської, Волинської, Харківської, Полтавської, Львівської, Івано –Франківської, Київської областей  та м. Києва.  Волиняни  достойно презентували  два творчі номери  та з неймовірним хвилюванням чекали результатів виступу. Та,  врешті,  рішення журі викликало бурхливу радість «дзвіночків»,  які стали  лауреатами  другої  премії. 

 Діти із задоволенням переглядали конкурсні  номери, знайомились з учасниками інших колективів,  а вільний час проводили чудово  в місті, відвідали історичні  пам’ятки.

Фестиваль-конкурс відбувся  за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики   України, Департаменту культури КМДА, місцевого творчого осередку  НХСУ в місті Києві, Київського обласного творчого осередку НХСУ та Центру національних культур.

Мета фестивалю – збереження і розвиток народних традицій та національного фольклору,   сприяння творчій активності,  розвиток та пропаганда національної культури  і  народних традицій народів,  що мешкають в Україні та світі.

Поважне журі фестивалю-конкурсу  очолив  Мирослав Михайлович Вантух – Герой України,  народний артист України, лауреат національної премії  імені Тараса Шевченка, професор, академік Національної академії мистецтв України, завідувач кафедри хореографії факультету мистецтв Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, завідувач кафедри хореографії Національного педагогічного університету імені    М. Драгоманова, генеральний директор – художній керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського, голова  Національної хореографічної  спілки України. 

Дякуємо Ковельському  управлінню  культури, молоді,  спорту та туризму, який надав транспорт для  поїздки! Велике «дякуємо» –   батькам,  що в такий нелегкий  для всіх нас час відпустили діток, а  також  нашим  Збройним Силам України, всім захисникам і захисницям за можливість продовжувати культурне життя нашої країни!

Інна ТЕМРУК,

художній керівник Зразкового аматорського ансамблю народного 

танцю «Дзвіночок».

Нещодавно Зразковий аматорський ансамбль  народного танцю “Дзвіночок” взяв  участь у   Міжнародному  фестивалі-конкурсі  танцю народів світу «Веселкова Терпсихора».

На конкурсі було  29  хореографічних колективів з Житомирської, Волинської, Харківської, Полтавської, Львівської, Івано –Франківської, Київської областей  та м. Києва.  Волиняни  достойно презентували  два творчі номери  та з неймовірним хвилюванням чекали результатів виступу.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 420

Пасажирське вагонне депо Ковель, яке очолює Олександр Стречен, було засноване в 1993 році і відтоді стало одним із провідних в «Укрзалізниці», адже забезпечує високу культуру обслуговування подорожуючих, успішно впроваджує передові технології ремонту та відновлення рухомого складу. А його працівники робили і роблять все настільки сумлінно та професійно, що не лишається жодних сумнівів: всі вони – від керівника до фахівця первинної ланки — на своєму місці.

Про те, як працюють наші залізничники під час війни, чим допомагають нашій країні та про головні пріоритети в роботі, розповів начальник пасажирського вагонного депо Ковель Олександр СТРЕЧЕН.

— Війна не могла не вплинути на роботу пасажирського вагонного депо Ковель, але, незважаючи на це,   колектив робить все, щоб виконувати свої обов’язки безперебійно, — наголосив  Олександр Іванович. – Якщо взяти планові цифри з ремонту та експлуатації вагонів, то вони сьогодні перевиконуються.

— Як це виглядає в реальності?

— Якщо взяти до прикладу пункт перестановки вагонів  у Ягодині, то за травень там переставлено вагонів на 170 відсотків більше запланованої норми. Це пов’язано з тим, що зараз все ще залишається значним потік наших співвітчизників, які бажають виїхати за кордон. 

Наразі відремонтували візки європейського стандарту 1435 мм на 30 вагонів. А це — два состави по 15 пасажирських купейних вагонів “Аммендорф” габариту 1-ВМ, які є зручнішими для пасажирів і завдяки яким зможемо перевозити більшу кількість людей. Сьогодні чекаємо дозволу на пропуск цих вагонів від польських колег.

Коли  говорити про капітальний ремонт пасажирських вагонів, то за цим показником завдання перевиконано на 158 відсотків. А це великий «плюс», адже таким чином даємо більше вагонів для перевезення пасажирів та спецконтингенту.

— Які сьогодні в умовах воєнного стану окреслено головні пріоритети в роботі працівників очолюваного Вами залізничного підприємства?

—Безумовним пріоритетом   є роботи, що пов’язані з пришвидшенням Перемоги. Працівники депо виконують всі види ремонту: деповський, капітальний ремонт 1-го та 2-го об’єму, капітально-відновлювальний ремонт вагонів. В цехах депо ми своїми силами виготовляємо понад 500 найменувань деталей та запчастин, необхідних вагонникам у роботі. 

Зокрема, більше сотні пластмасових виробів, у подальшому використанні яких є значні переваги: пластмаса м’якша, не скрипить, вона довговічна. І навіть якщо пластмасова втулка виходить з ладу, то її пускають на переробку.

— Ваш колектив – один з кращих в «Укрзалізниці». Нагадайте нашим читачам про найвагоміші здобутки.

— Ми займаємо лідируючі позиції невипадково. І хоч у нас найстаріший парк в «Укрзалізниці», ми робимо те, що в інших депо зробити не можуть. Пасажирське вагонне депо Ковель – одне з найбільших підприємств не тільки місцевого залізничного вузла, а й області, яке цього року відзначило свій 30-річний ювілей. І хоч цей ювілей порівняно невеликий, але за нашим досвідом пішли «старожили»: і Синельникове, і Бахмач, і Гребінка. 

Якщо вже згадувати основні   здобутки, то у є у нашій колективній біографії визначні дати. Ось лише деякі з них: у 2000 році організували перший випуск вагонів після капітального відновлювального ремонту, у 2001 році започаткували співпрацю з Польщею, у 2004 році на рейки поставили вагони-автомобілевози для швидкісних поїздів. До речі, останній досвід жодне депо не спромоглося повторити. У 2009 році вперше в Україні розпочали капремонт купейних вагонів. 

— А в чому секрет успіху очолюваного Вами підприємства?

— У великій самовідданості та любові до обраної справи. Мій колишній заступник Микола Панченко (на жаль, уже покійний) якось жартома сказав: «Обкопати канавою, залити водою, обгородити колючим дротом – а ми все-одно будемо працювати».

Сприяє успішній роботі й те, що ми – самі собі господарі і ні від кого не залежимо. Маємо власні маневрову бригаду і локомотиви, своїх складачів поїздів та машиністів. Окрім того, багато деталей для ремонту вагонів виготовляємо власними силами.

— Через важливість залізничних об’єктів багато хто вважає, що в цій галузі працювати у воєнний час небезпечно. Чи відчувається на підприємстві сьогодні кадровий «голод»?

— Проблема в кадрах є. Це стосується, в першу чергу, спеціальності «залізничник». До прикладу, з числа випускників Здолбунівського вищого професійного училища залізничного транспорту, серед яких – оглядачі, слюсарі, фрезерувальники та інші спеціалісти, до нас мало хто потрапляє на роботу. На цей процес значною мірою впливає й рівень заробітної плати, яка сьогодні на залізниці має бути значно вищою. 

Водночас ми робимо все можливе для заохочення наших працівників. Зокрема, встановили гнучкий графік роботи, який дає можливість нашим працівникам, особливо зараз у літню пору, встигати поратись по господарству, а комусь десь і підзаробити.

Мені, як керівнику підприємства, важливо, щоб на підприємстві залишалися працівники з великим досвідом роботи, які досягли пенсійного віку.

Ситуація, пов’язана з війною, на мою думку, не вплинула на бажання чи небажання в нас працювати. Звісно, наші поїзні бригади їздять на Схід країни, і тут є певні ризики, але наші состави, Божою милістю, жодного разу не потрапляли під ворожі обстріли. Ми віримо в те, що все лихе й в подальшому нас омине.

Багато наших колег нині служать у Збройних Силах України. Серед них, на жаль, вже є захисники, які вважаються безвісти зниклими.

— А чи долучається колектив пасажирського вагонного депо Ковель до волонтерського руху?

— У перші місяці після широкомасштабного вторгнення росії в Україну нашими вагонами перевезено не одну тисячу тонн гуманітарної допомоги у різних напрямках   країни. Один з двох автомобілів, які нещодавно були привезені з Німеччини, відремонтували працівники   депо, і зараз він разом з іншим, якого довели до ладу спеціалісти ПТМ «Ковельтепло», слугує нашим бійцям на передовій.

— Які проєкти можуть бути втілені найближчими роками?

— Основний акцент ми робимо на зв’язки з Європою: перевезення вантажних і пасажирських вагонів. В процесі – будівництво вузької євроколії у напрямку з Любомля до станції Мацеїв. 

У планах – реалізувати пропозицію польських колег стосовно запуску потягу від Варшави до Ковеля. З’явились перспективи   прокладання вузької колії до Львова.  

Головне – участь у наближенні Перемоги. Тому,  скільки є ще сил спільно, разом з іншими колективами працюватимемо задля того, щоб кожен українець якнайшвидше дочекався цього дня.

Вікторія ЗІНЧУК.

НА СВІТЛИНАХ: начальник пасажирського вагонного депо Ковель Олександр СТРЕЧЕН; трудові будні вагонників.

Фото автора. 

  

Пасажирське вагонне депо Ковель, яке очолює Олександр Стречен, було засноване в 1993 році і відтоді стало одним із провідних в «Укрзалізниці», адже забезпечує високу культуру обслуговування подорожуючих, успішно впроваджує передові технології ремонту та відновлення рухомого складу. А його працівники робили і роблять все настільки сумлінно та професійно, що не лишається жодних сумнівів: всі вони – від керівника до фахівця первинної ланки — на своєму місці.

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 898

Наше село під окупацією не було. Зате жителі сусіднього, як і наші родичі, відчули на собі всі її наслідки. Наслухалися виття снарядів, насиділися в погребах без хліба. Надивилися на тих ворожих нелюдів, які нишпорили по хатах, виносячи цінні речі.

Окупанти відступали з боями, залишаючи після себа вирви й згарища. Все це постало перед нами, коли приїхали до родичів. Племінниця з двома дітьми, хрещениця з близнюками тулилися у нетопленій хаті з проваленим дахом. Поки збирали вцілілі дитячі речі, аби забрати усіх до себе, зайшли дві сусідки, житло яких теж було пошкоджено. 

Свого часу ці молодиці, взявши дітей на руки, втекли з Донбасу від війни, а їхні чоловіки пішли на фронт. Тепер ось знову стали біженцями, які потребували прихистку. Розгублені, вони мовчки спостерігали за нами. А ми довго не роздумували, покликали їх із собою: «Будинок маємо просторий, наші чоловіки теж воюють, тож діждемося їх разом».

Так і зібралося шестеро дітей дошкільного віку. Притихлі, вони сиділи, притулившись до дорослих. Не на повну силу раділи навіть іграшкам, якими ми намагалися їх відволікти. Найстарша з них, Поля, по-дорослому сказала: «Ненавиджу війну!». Як могли, пояснили дитині, що війну всі проклинають, але ж вона не вічна. Це лихо потрібно просто пережити. Набратися сил, терпіння — і пережити. Зовсім скоро наша армія переможе, тато повернеться додому, і знову всі заживемо радісно й щасливо.

Як повернути дітей, нажаханих війною, у дитинство? Допоміг день народження Славка. Подарунки, смаколики, різноманітні ігри... І дитячі личка ожили, заблищали оченята. Звеселіли й ми, дорослі. Дитяча радість зайвий раз додала впевненості: клятий ворог відступить. Біда-війна загартовує нас.

І надалі гуртом святкували дні народження, водили дітей на прогулянки — зустрічали прихід літа, осені. Було і свято книжки — словом, використовували будь-який привід для того, аби звеселити малечу, чогось навчити.

Всі ці клопоти однаково бажані й для нас, дорослих. Вони не дозволяють опускати руки у ці тривожні дні. Ворог намагається і заморозити нас, і без світла лишити, та ми все це пережили. Стоїмо й далі! Виростимо наших дітей, і вони відновлять, напишуть справжню історію нашої України.

Оксана ПРИХОДЬКО.

Наше село під окупацією не було. Зате жителі сусіднього, як і наші родичі, відчули на собі всі її наслідки. Наслухалися виття снарядів, насиділися в погребах без хліба. Надивилися на тих ворожих нелюдів, які нишпорили по хатах, виносячи цінні речі.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 185

Невістку Галина Василівна незлюбила одразу. Славко, закінчуючи останній курс університету, приїхав з міста із дівчиною. Він друзів і раніше запрошував погостювати, а тут чутливе серце матері підказало: будь пильною, ця білявка не просто однокурсниця. А вони й не крились — обнімалися, змовницьки переглядались, щасливі очі виказували нестримні молоді почуття.

Мати мовчала, а всередині кипіло, нуртувало: ось так, вивчила, викохала єдиного синочка й візьми віддай невідомо якій дівулі. Нишком старалась вивідати у Славка, хто вона, хто батьки, чи мають статки. Тема грошей була болючою. Галина Василівна мала незаможних батьків, іще двох сестер, її дівоцтво минуло в доношуванні одягу старшої, а весільний посаг був такий мізерний, що краще не згадувати. Коли вийшла заміж, твердо вирішила — її діти не знатимуть злиднів, у них буде все найкраще. Жодного дня не працюючи, всі сили спрямувала на кар’єру чоловіка — влаштовувала обіди із впливовими людьми, товаришувала з їхніми дружинами.

І недарма. Зрештою тихий і покладливий Павло Олексійович із простого інженера будівельної організації став головним, а за відсутності директора виконував і його обов’язки. Ноша для слабкого чоловікового серця виявилась не під силу, помер після другого інфаркту просто на будівництві. На той час родина мала вже, стараннями господині, ошатний двоповерховий дім із прибудовами, машину і гараж, звісно, й заощадження. Тому дорослому єдиному синові вистачало й на навчання, й світила перспектива примноження статків. Звісно, при розумній хазяйновитій дружині з відповідним їхньому «статусом». Поки мала відшукатися «статусна», юнак, який звик ні в чому собі не відмовляти, розважався на повну. І з гарненькими дівчатами теж.

А у заїжджої гості, вочевидь, такого «статусу» не було. Одягнена благенько — кілька джинсів, вилинялі футболки, зношені кросівки. Як удома, так і в гості до Славкових друзів. Його це не бентежило, заговорив про весілля, яке мають справити наче восени, перед тим як братися до роботи. І щоб жодних застіль, лише родина. Командувала сином ця вертихвістка. «Лара сказала, Лара так радить…» Хіба так Галина Василівна мріяла женити єдиного сина?! Та вона вже бачила на їхньому дворі не менше двохсот гостей, увесь цвіт райцентру. А он як вийшло!

— Твоїх рідних скільки буде? — запитала Лару якогось вечора.

— Бабуся і кілька подружок, — одказала.

«Сирота, виходить, — зайшлося серце Галини Василівни. — Я так і думала, злидня на нашу голову». Але зі Славком сперечатися не стала, все одно не послухає.

Весілля таким і було, тихим, скромним. Молодята на тиждень майнули в Карпати, а там і до роботи час ставати, обоє юристи. Привезли «посаг» молодої дружини — комп’ютер, багато книжок.

Невістка швидко влаштувалась в адвокатську фірму в їхньому райцентрі. Невдовзі стала заступницею директора, а через два роки його повноправним партнером. У шафі з’явилися вишукані речі, дороге взуття — Лариса вела справи місцевого «бомонду», її часто запрошували на офіційні заходи, банкети. Хоча у повсякденному житті залишалась тією ж худенькою білявкою у джинсах.

Дітей молоді не мали, так спливали рік за роком, невістка була вся в роботі, ставала дедалі успішнішою, а син, який не надто налягав свого часу на навчання, працювати за фахом не зміг, нудився і знайшов собі відраду — місцеву красуню із супермаркету. Що там у них було, Галина Василівна не знає, але якось, повернувшись від куми, ні невістки, ні її речей вдома не застала. Від Славка дізнатися подробиці було марно.

Відтоді ні в серці жінки, ні в домі, так дбайливо вибудованому для добробуту, спокою не стало. Славко, як мовиться, пустився берега. А потім і взагалі подався кудись із «королевою супермаркету». Матері сказав: «На заробітки».

Відтоді минув рік. Син телефонував двічі — просив грошей. Галина Василівна не плакала, вона вміла давати собі раду, проте збій підкосив, здавалося б, сталевий організм. Вона дедалі частіше хворіла. Дні минали тягучі, липкі, мов цукерки «іриски» в дитинстві. Їй згадувалось, як відмивала від них малого Славка. І раптом прийшло розуміння, що так мало радості було в їхньому красивому домі, лише гонитва за посадами для чоловіка, за диванами й килимами. І навіть світлу дівчинку в пошарпаних джинсах, яка могла б стати красивою долею їхньому синові, відштовхнула відвертою неприязню, мовляв, не їхнього поля ягода. Таки ж не їхнього, а на голову вища як особистість за незугарно вихованого, самозакоханого Славка.

Їй страшенно захотілося побачити Ларису. Вчепитись за тонку павутинку, яка іще бринить, пов’язує з минулим. І майже безнадійно обіцяє майбутнє. Ось він, телефон…

Ганна БОЙЧУК.

Невістку Галина Василівна незлюбила одразу. Славко, закінчуючи останній курс університету, приїхав з міста із дівчиною. Він друзів і раніше запрошував погостювати, а тут чутливе серце матері підказало: будь пильною, ця білявка не просто однокурсниця. А вони й не крились — обнімалися, змовницьки переглядались, щасливі очі виказували нестримні молоді почуття.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 178