11.06.2015 Семенюк Анатолій Володимирович

ГЕРВІСІМОВСвітлій пам'яті  Романа Герасімова

Слово про друга і колегу

Остання зустріч… Ні — прощання. Він лежав у домовині. Обличчя його змінилося. Воно відображало якусь холодну відчуженість  до цього жорсткого і не завжди справедливого світу.
Я вдивлявся в нього і хотів знайти іскорки колишнього живого, невгамовного, молодечого ентузіазму, а знаходив тільки залишки відчайдушної боротьби зі смертю за життя.
Групами і поодинці заходять друзі, родичі і просто знайомі. Вінки і квіти… Квіти і вінки… Віддати останню шану приїхали наші колеги із Луцька, Києва та інших міст. Це знак поваги, заслуженої життям і працею.
Хто він, Роман Едуардович Герасімов, цей колись бурхливий вулкан енергії?
l
Я приїхав до Ковеля у 1985 році, коли Роман Едуардович працював головою міськвиконкому. Мені було поставлене завдання реформувати енергетичну галузь Ковельщини, тобто міський і сільський райони електромереж об'єднати в одне підприємство.
Практику організаційної та керівної роботи я мав — працював в електромережах Камінь-Каширського та Любешівського районів і вісім років очолював потужний Нововолинський РЕМ. До того ж, і в Ковелі трудився електромонтером.
Під час першої співбесіди Роман Едуардович зустрів мене насторожено. З нотками невдоволення у голосі: мовляв, у нас і своїх кадрів на посаду начальника району електромереж вистачає.
Я відповів, що виконую волю вищестоящого начальства і готовий до співпраці.
Я розумів, що дотичних проблем багато. Місто інтенсивно розбудовується, промисловість широкими кроками іде вперед, на підйомі — соціально-економічний розвиток, без енергетики в сучасних умовах цей рух неможливий.
Було усвідомлення й того, що голова міста є найважливішою об'єднуючою ланкою між будівельниками, промисловими підприємствами та організаціями і службами міста. Разом з тим, виконком — своєрідний "локомотив", який рухає потяг соціально-економічного розвитку. Признаюсь, що така відкритість мера мені сподобалась. Вона віщувала тісну співпрацю і розуміння.
l
Стару радянську систему можна критикувати, не сприймати, але питання добору і виховання кадрів стояло на чільному місці. Система була жорсткою до нерадивих, безвідповідальних керівників і без жалю викидала їх за борт "корабля".
Роман Едуардович займав високу сходинку в ієрархії влади. Своєю активністю, професіоналізмом та високими управлінськими здібностями забезпечував доручену ділянку роботи. Вісім років (1981-1988р.р.) наполегливо і невтомно тримав штурвал корабля під назвою "Ковель”.
l
А спогади птахами виринають із підсвідомості…
— Романе Едуардовичу, можна на прийом?
— Заходь. Що в тебе трапилося?
— Потрібна допомога. Хочу, щоб ви від імені виконкому та ради звернулися із листом до Міністерства енергетики про необхідність будівництва нової виробничої бази. Ви ж знаєте, в яких важких умовах працюють енергетики.
– Анатолію Володимировичу, там де ти пропонуєш розбудуватися, знаходиться житловий будинок. Куди людей відселимо?
— Я розумію проблеми з відселенням, але ж заради покращення умов праці енергетичної служби все одно чимось потрібно жертвувати.
— Добре, готуй листа. Будемо думати.
Лист до міськради викликав негативну реакцію з боку обласного підприємства і особливо — об'єднання "Львівенерго". Мовляв, як це могли ковельчани вийти через їх “голови” аж на Міністерство?
Проте буря швидко вщухла, і позитивне рішення було прийняте.
У цій ситуації проявилися визначальні риси характеру Романа Герасімова як голови міста — це розуміння проблеми, відповідальність, дотримання слова і готовність допомогти.
Мешканці житлового будинку були оперативно переселені в нові комфортні квартири, а я відчув повне сприяння у будівництві нової бази.
У своїй книзі "Філософія душі" (Луцьк. Надстир'я. 2013) я писав: "Можна назвати маленьким подвигом переселення мешканців цього будинку та його знесення. Тут енергетики мають дякувати Романові Герасімову, голові міста".
І сьогодні я ще раз від імені тодішніх і теперішніх енергетиків Ковельщини висловлюю щиросердечну, народну (тепер уже посмертну) подяку Роману Едуардовичу за те, що вони мають одну з кращих виробничих баз в області.
l
Рояться спогади. З ріки пам'яті виринають картини співпраці, а згодом — і дружби.
Здача житлових будинків завжди була на контролі в обласного начальства. Щоб не зірвати здачу будинку у встановлений термін, доводилося працювати у вихідні дні та в позаурочний час. 
Якось у суботу бульдозерист, зловивши гаву, "в'їхав" у електропідстанцію. Сталося аварійне вимкнення мікрорайону по вулиці Володимирській. Роман Едуардович старався чимось допомогти і не відходив від ремонтників-електриків доти, доки аварійна ситуація не була ліквідована.
А скільки разів він зупиняв водіїв, коли бачив порушення Правил дорожнього руху чи коли автомобіль не туди віз матеріали.
Нам би, сьогоднішнім, таку принциповість. І все це не заради своєї вигоди чи якогось піару, а заради порядку і блага міста.
Вісім років — на відповідальній посаді. Побудовано тисячі квартир. А він залишився проживати з сім'єю у тісній двокімнатній.
Коли йому дорікали цим, він відповідав: 
— На черзі стоять сотні сімей бідних, обездолених. Як я їх обійду? Спочатку — їм, а потім, може, вдасться мені.
Ця скромність, милосердність і співпереживання за інших є повчальним прикладом для наслідування  деяким чиновникам держслужби всіх рівнів.
l
Поки чекаємо священика, хтось тихо шепоче на вухо:
— Бачите, хата яка скромна і непоказна, не така, як у теперішніх олігархів.
Не відповідаю — немає сенсу. А сам знову, уже вкотре, констатую, що головним в житті Романа Герасімова, голова міста, ставив не особисте збагачення, а благо рідних і дорогих йому ковельчан. Висока посада у його свідомості ототожнювалася з високою моральністю. Ось чим він був багатий!
Роман Едуардович мав тверду позицію і принциповість у поглядах.
— Анатолію Володимировичу, ти зробив велику помилку, коли будинок панахиди передав релігійній громаді, — дорікав він мені не раз.
Я пояснював, виправдовувався, а він слухав і стояв на своєму. Його позиція нас не роз'єднувала, а викликала повагу і навіть зближувала.
l
Добре слово про колегу, друга я чув і від працівників “Ковельсільмашу" та технічної школи ТСО України, де він працював після закінчення терміну головування.
Ковельчани довіряли йому і неодноразово обирали депутатом міської та Волинської обласної рад.
…Ідуть і йдуть люди, щоб востаннє засвідчити свою повагу і пошанування.
Добре слово чую з вуст Євгена Поліщука, Володимира Блаженчука, Миколи Вельми, Бориса Сороки, Олени Грінченко, Віктора Сагаля, Василя і Володимира Микулічів та інших.
Сумує дружина, стримують сльози сини. Вони ще не можуть сприйняти своєю свідомістю, що їхнього батька уже немає.
Ех, Романе, Романе!... Чому пішов від нас так рано?
Палахкотить запалена свіча. Вона висвітлює у своїх проміннях непересічну видатну особистість, яка вписала знакову сторінку в історію Ковеля та Волині.
Сумуємо… Пам'ятаємо… Молимося: "Дай йому, Боже, Царство Небесне".
Анатолій СЕМЕНЮК.
На знімку: Роман Герасімов (другий праворуч) в колі друзів. Липень 2009 року.
Фото з архіву автора.

Остання зустріч… Ні — прощання. Він лежав у домовині. Обличчя його змінилося. Воно відображало якусь холодну відчуженість  до цього жорсткого і не завжди справедливого світу.

Анатолій СЕМЕНЮК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1118
Читати далі
28.05.2015 Семенюк Анатолій Володимирович

Благов_2015009Знати минуле, щоб будувати майбутнє

— Ми вражені! Поєднання історії, музейних реліквій та духовності — де ще таке знайдеш? — так оцінили побачене науковці — учасники Всеукраїнської історико-краєзнавчої конференції "Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сереховичі та Старовижівщина у світовій та українській історії", які завітали нещодавно в Св.-Благовіщенський собор м. Ковеля.
Така оцінка тішить. Адже її "виставили" науковці, серед яких — професори, 20 кандидатів наук, краєзнавці та історики із Львова, Києва, Острога, Житомира, і, звичайно, Луцька.
Про історію Св.-Благовіщенської святині "Вісті Ковельщини" вже писали. Але кожного разу, буваючи в храмі, переконуєшся в самовідданій жертовності ковельчан в ім'я віри Христової. Це — щирі православні, патріоти України та свого міста.
Будучи в Єрусалимі або в Римі, я не раз проникав в глибину духовності і насолоджувався красою мистецьких та архітектурних шедеврів. Серед храмів є затишні, є естетично витончені, але немало й  помпезних, надмірно громіздких.
Шановний друже, вірний Христу! Не полінуйся, завітай до Св.-Благовіщенської святині, і ти відчуєш, як з тобою говорить 510-літня історія віри і земного життя. Саме тут відчуєш, що ми, українці, споконвіку вмілі і розумні. Наші культура, архітектура та духовність нічим не поступаються світовим надбанням.
Вдумайся, читачу, у такий факт: в 1505 році змайстрована будівля без єдиного гвіздка. Це — перлина українського зодчества, яка збудована вмілими руками волинян.
Гордімося предками!
І сьогодні в храмі вас обійме магічна аура благодаті. Кожен замилується неповторною красою іконостасу та панікадила, відчує подих ХVІ, ХІХ, ХХ та ХХІ століть на реальних історичних експонатах: хрест з бані (ХVІ ст.), Ікони та Голгофа старої церкви, фундамент вівтаря (ХІХ ст.) та ін.
Тому  не дивно, що поважні гості були і здивовані, і приємно вражені побаченим.
Знаю, мій друже-читачу, ти запитаєш: "Чому раптом  представники науки зацікавились релігійною святинею?". Річ у тім, що міськрайонна краєзнавча організація разом із настоятелем собору о. Василем запросили учасників конференції сюди спеціально. 
Не раз почуєш голос скептика, що в Ковелі туристам нема що показати. Св.-Благовіщенський собор якраз і є той культовий об'єкт, який задовольнить  естетичні смаки найвибагливішого європейського туриста. 
Ковельщина має унікальне історично-духовне багатство. Поруч з Св.-Благовіщенським храмом — древній золотоверхий Свято-Воскресенський собор, за ним — архітектурна пам'ятка ХVІІІ ст. костел Св. Анни. За 12 кілометрів від Ковеля — Гішинська церква ХVІ століття, названа на честь Димитрія Солунського. 
А як оминути Вербський монастир, де побував сам Тарас Шевченко? Все це та інше духовно-історичне надбання потрібно презентувати гостям, піднімати із забуття.
В коротку годину гостин гарно вплелася презентація книги "Благовіщенська святиня — історична пам'ятка архітектури і духовності", яка видана у дружній співпраці автора цих рядків та настоятеля храму, депутата районної ради  о. Василя.
Як і годиться, о. Василь та о. Ігор благословили молитвою науковців на плідну роботу в ім'я Волині та України.
l
Благословення священиків не було даремним. Історико-краєзнавча конференція пройшла змістовно і на високому науковому рівні.
При цьому велику подяку слід висловити голові обласної краєзнавчої організації, професору Східноєвропейського національного університету Геннадію Бондаренку, директору Волинського краєзнавчого музею Анатолію Силюку.
Постарались очільники Старовижівської районної влади та Сереховичівський сільський голова Василь Миронюк.
Головним енергетичним "двигуном" наукового форуму був Андрій Бондарчук, народний депутат України першого скликання, письменник, краєзнавець, публіцист, уродженець с. Серехович.
Приємно було відчувати, як старовижівці шанобливо ставляться до своїх природного та історичного надбань. Знайшли кошти на проведення конференції та видання "Наукового збірника" обсягом у 530 сторінок.
За сприяння районної влади видано книги, які є гарним дарунком для гостей. І ще один повчальний штрих, який наштовхує на певні висновки. 
По дорозі до Старої Вижівки, в районі села Седлища є природне джерело. Під'їзд до криниці має тверде покриття. До самого струмочка змайстровані східці. Майданчик поруч теж викладений тротуарною плиткою. 
Є й альтанка, де струмує цілюща вода з джерела. Туди кидають монети “на щастя”. Обабіч під'їзної дороги воїни АТО висадили алею з дерев. Біля самої криниці — калина, посаджена головою облдержадміністрації Володимиром Гунчиком, а навпроти — вояками-танкістами та їхніми матерями. Це ті, що прославились на всю Україну. В жорстокому бою хлопці підбили два російські танки, а один взяли в полон. 
— Джерелу щонайменше 300 років, — повідомляє о. Ігор, місцевий священик, — а, може, і тисячу! Хтозна? 
Як би не було, вода цілюща, і тут черга з тих, хто хоче оздоровитися. Зроблена ця "Європа" за рахунок бізнесових структур з ініціативи влади. 
А мене думка переносить до нашого довгоносівського джерела. До цієї довгоносівської святині їдуть сотні ковельчан щодня, щоб набрати "доброї" води.
Здається, місцева влада в ритмі суєти забула про свою історичну реліквію. Потрібно її облагородити, благоустроїти, озеленити. Про це вже у "Вістях" писали юні краєзнавці. Не почули!
Сереховичівський сільський голова В. Миронюк в ході конференції висловив філософську думку: "Я до вчора старався жити майбутнім і його не побачив, тепер я буду жити минулим, може, і зрозумію майбутнє".
Можливо, і нам потрібно переосмислювати філософію буття?
Анатолій СЕМЕНЮК, 
голова Ковельської міськрайорганізації Національної спілки краєзнавців України.
НА ЗНІМКУ: Свято-Благовіщенський собор у Ковелі.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

— Ми вражені! Поєднання історії, музейних реліквій та духовності — де ще таке знайдеш? — так оцінили побачене науковці — учасники Всеукраїнської історико-краєзнавчої конференції "Минуле і сучасне Волині та Полісся. 

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1034
Читати далі
19.05.2015 Семенюк Анатолій Володимирович

концерт 010Коли душа співає…

Коли душа співає,
Стає далекою війна.
Тоді і горе, й болі забуваєш,
І погляд бачить, що навкруг —
весна.
І справді, звіт школи мистецтв — це не простий іспит учнів та педагогів перед слухачами. Це — завжди духовне свято пісні і музики.
На сцені Народного дому "Просвіта" у такий день виступають найкращі. Кожного року ти потрапляєш у творчі хвилі юних. Тебе огортають дивні звуки мелодій, і ти щасливієш, бо забуваєш про щоденні проблеми, які нависають над твоїм єством.
Звітний концерт розпочався вступним словом директора школи Людмили Кобченко. Вона привітала учнів, педагогів та батьків із визначною подією в житті школи — із святом музики і пісні.
Приємно було бачити на концерті міського голову Олега Кіндера та його заступника Ігоря Прокопіва. Олег Олексійович у своєму виступі відзначив вагомі досягнення школи мистецтв. І  в планах естетичному, і творчому школа впевнено наближається до європейського рівня.
— Багато сил доклали педагоги, батьки та самі учні, щоб осягнути вершини творчості. Не всі стануть музикантами чи співаками, але я впевнений, що посіяне тут зерно доброти зійде добрими сходами,  — зазначив мер міста.
Він вручив Людмилі Кобченко букет квітів, як знак подяки за плідну творчу діяльність та вагомий внесок в примноження культурної спадщини Ковельщини.
А затим полинула аж до неба духовна невмируща мелодія. "Аve Maria" Ф. Шуберта. Симфонічний оркестр під керівництвом Анатолія Літвінчука присвятив цей твір викладачу школи Тетяні Коцюбі, яка не так давно відійшла у Вічність. Лишилась тільки співуча скрипка і мелодія з-під її вправного смичка, що не раз плакала, співала і душу звеселяла…
Яке скороминуще тілесне життя і яка вічність у музиці, мелодії душі!
Перегортаючи програму, помічаю, що в школі створено багато оркестрів, ансамблів, хорових  колективів. Всі вони завдяки професійним зусиллям педагогів демонструють високий клас.
Засвідчимо персонально: це згадуваний симфонічний оркестр (кер. А. Літвінчук), унікальний хор хлопчиків (Олена Белецька та Еліна Міларт), квітучий, мов українське диво, ансамбль бандуристів (Ольга Середа), ансамбль скрипалів (Оксана Баласанян та Лілія Корнєва), голосистий і задиристий із підтанцівкою ансамбль народної музики "Веретено" (Віталій Зіньчук), квітучий, як сама весна, хор учнів молодших класів (Еліна Міларт). Гордістю школи є неповторний оркестр народних інструментів (Ніна Самусік).
А що вже казати про відомий всій Європі народний аматорський ансамбль народної музики "Награш" (Віталій Зіньчук)? Спрямований на творчий пошук, пан Віталій створив прекрасний ансамбль баяністів.
Порадував дзвінкоголосий хор учнів старших класів (Олена Белецька). А як би збідніла школа без чудового камерного оркестру "Квінта"!
Як вінець концерту — виступ духового оркестру (Анатолій Сролік). Бадьорі мелодії піднімають дух, і ти готовий крокувати на параді або вирушати в похід на захист своєї Батьківщини.
Отак, мов хвилі океану, накочуються на переповнений зал лазурові, срібні звуки, перетворюючись в акорди і чудо-мелодії.
А поміж тими колективними потужними спалахами мелодій, мов весняні  потічки, — сольні виступи юних музикантів. Яких тільки інструментів не опановують молоді аматори! Віртуозно грають акордеоністи, баяністи, бандуристи, саксофоністи, скрипалі, піаністи, трубачі та інші. Словом, майже всі народні та духові інструменти.
У школі — немало талантів вокального жанру. І це ще не все. Окремі об'єднуються в дуети, тріо, квартети, тим самим збагачуючи музичне надбання людства. Серед виконавців — лауреати обласних та всеукраїнських конкурсів.
Не маю змоги оприлюднити прізвища всіх виконавців, керівників, концертмейстерів, викладачів. Їх багато, і всі заслуговують подяки. А як оцінити той чи інший виступ? Кожен номер із захопленням сприймали слухачі, присутні в залі. Лунали бурхливі оплески і вигуки: "Браво!".
Був би нещирий,  якби сказав, що всі виступи були на найвищому рівні. Тим виступаючим, де оплески були менш голосними, необхідно зробити висновки. Хоч зіграти "на біс" той чи інший твір непросто — тут і хвилювання, і переживання.
Та й слухач до сприйняття окремих складних творів не завжди готовий. Це — до слова.
Колись я написав поетичні рядки: "Щасливий той, хто в серці має пісенні струни золоті. Щасливий той, у кого грає оркестр високих почуттів".
Будьте в музиці і в житті щасливі! Нових Вам творчих успіхів!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: під час звітного концерту школи мистецтв.
Фото з архіву школи.

Коли душа співає,

Стає далекою війна.

Тоді і горе, й болі забуваєш,

І погляд бачить, що навкруг —весна.

І справді, звіт школи мистецтв — це не простий іспит учнів та педагогів перед слухачами. Це — завжди духовне свято пісні і музики.

Анатолій СЕМЕНЮК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1316
Читати далі
14.05.2015 Семенюк Анатолій Володимирович
Історія Вербського монастиря: домисли і правда

DSC_9327Історія Вербського монастиря: домисли і правда

Написати цей нарис мене спонукав виступ однієї ведучої літературного вечора, де вона без тіні сумніву розповідала, що Вербський Свято-Троїцький монастир заснував московіт Андрій Курбський у ХVI столітті.

Анатолій Семенюк.

Коментарів до новини: 4
Переглядів новини: 1726
Читати далі
07.05.2015 Семенюк Анатолій Володимирович
Тричі  народжений
Він  не  боявся  ані  німців,  ані  “совєтів”

DSC_1754

Тричі  народжений
Він  не  боявся  ані  німців,  ані  “совєтів”

 Спочатку пам'ять виколихує нас на героїчних подвигах минулого. Потім плин часу стирає все і  відправляє у забуття.  Тому так важливо своєчасно зафіксувати ті чи інші події на папері.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 979
Читати далі
07.05.2015 Семенюк Анатолій Володимирович

DSC_0083Її золотий талант

Творча душа крилата. Вона парить над сірим буденним світом, мов з рогу достатку, розсипає звуки мелодій, магічні поетичні слова. Як у казці, людина добрішає, наповнюється любов'ю.
Духовне зерно сіяти непросто. У кожної людини — своя срібна струна, і щоб вона забриніла, заіскрилась золотом, потрібен неабиякий талант.
Золотий талант вчителя-методиста музики Жанни Будкової розцвів давно. І вона щедро передає його дітям і дорослим. Вслухайся у мудру філософію її поетичних рядків, замри біля дзвінкого неповторного голосу,  доторкнись душею до її скрипки, і ти відчуєш, як у віконце твого єства проникає сонячний промінчик, котрий наповнює животворним світлом.
Цими днями відбувся творчий вечір Жанни Будкової та створених нею дитячих хорових колективів в актовому залі спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 3 ім. Лесі Українки.
Бенефіс творчості — це завжди відповідально. Актовий зал переповнений шанувальниками пісні і поезії. Жанна Миколаївна переживає і хвилюється. Здавалося б, сотні разів і вона, і її підопічні виступали не тільки в школі, але й на головних сценах міста, області і навіть України, та сьогодні — найвідповідальніший день.
Хлопчики і дівчатка стараються не підвести свою улюблену наставницю. Співають напрочуд злагоджено, дзвінко, підкоряючи зал. Слухачі відповідають бурхливими оплесками.
У віночок хорових номерів гарно вплітаються сольні виступи самої "іменинниці". Духу піддає баяніст Володимир Ганжа. До хорових номерів доречно вписуються танцюристи із народного аматорського ансамблю "Барвінок" (кер. Любов Ризванюк). Радісні нотки звучать і у виступах вихованців Ольги Олексюк, вчителя музики молодших класів.
І найголовніше: слова і музика пісень, всі без винятку, написані Жанною Будковою та місцевими авторами. Словом — класно!
 l
Так буває, що мелодія, пісня викликають з пам'яті спогади минулого. Та, тепер вже далека, моя перша зустріч була наповнена розмовами, поезією та піснями тріо "Райдуга" у складі Оксани Мулярчук, Світлани Осокіної та нашої героїні нарису Жанни Будкової. Потому були мистецько-творчі вечори. Лунала пісня, поетичне слово. Це були цікаві змістовні зустрічі, які звечора продовжувались до опівночі.
Всіх, хто брав участь у цих вечорах, об'єднували патріотично-демократичні настрої та душевне українство. І тоді, і сьогодні є люди, які у негараздах побутового життя звинувачують Незалежність.
В інтерв'ю газеті "Вісті Ковельщини" Жанна Будкова з цього приводу сказала:
— Це примітивізм поглядів на життя. Бідність та життєві негаразди докучають. Не з добра втікають люди на чужину. Але я люблю Україну, Шевченка і рідну мову.
А ще Жанна Миколаївна любить свій хор дівчаток "Однокласниці", не менше — хор хлопчиків "Гармонія", а з ними  леліє гурт "Мальва".
Про своїх підопічних вона трепетно каже:
— Це неперевершено — творчі діти! Я для них музику пишу, співаю з ними і творчістю живу.
l
— Ви не про мене пишіть, а про діток, — застерігає Жанна Миколаївна.
Скромність — одна з яскравих рис її характеру. А ще вона вірна подруга, господиня вправна і вчителька хороша.
Жанна Будкова — "Відмінник освіти", і це багато про що говорить.
З філософським поглядом на життя, з чарівною усмішкою і відкритою душею вона промовляє:
Дарую для вас пісні.
Вони — мрії мої золоті.
А мелодія, дзвін джерела
На гостину мою прийшла.
І подарувала присутнім свято для душі.
І дякували, і квіти дарували, і слова хороші промовляли.
Від управління освіти вітання виголосив начальник Віктор Бичковський. Він вручив Почесну грамоту від імені міського голови. Є за що, адже внесок в скарбницю української культури справді вагомий. Депутат міськради Олена Євсюк прочитала душевні поетичні рядки, присвячені  винуватиці змістовного дійства. Гарним було вітання від подруги Тетяни Гнатюк — вони і пісню разом проспівали.
Зворушливі, щиросердечні слова лунали з вуст Галини Власюк, директора школи. Слів подяки заслуговує Вікторія Медведюк, заступник з виховної роботи, яка підготувала програму творчого вечора. Змістовно і натхненно вели концерт учні Владислав Мороз та Яна Кисіль. Словом, побільше б таких зустрічей.

Творча душа крилата. Вона парить над сірим буденним світом, мов з рогу достатку, розсипає звуки мелодій, магічні поетичні слова. Як у казці, людина добрішає, наповнюється любов'ю.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1294
Читати далі
24.04.2015 Семенюк Анатолій Володимирович

поетесаДля Вас і про Вас, жінки й дівчата

Кличе світлом доброта

Я тішуся тим, що у нас в Ковелі  розквітає літературно-мистецьке  товариство "Творчий світ". Радію, що більшає дописувачів до рідної газети "Вісті Ковельщини", зростає зацікавленість історією рідного краю.

Але найбільше зігріває душу творчість юних. Тому й хочу запросити тебе, шановний читачу, до творчої колиски юної поетеси Валерії Мозгової, учениці міської гімназії (на знімку).

Анатолій СЕМЕНЮК.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 727
Читати далі
09.04.2015 Семенюк Анатолій Володимирович
Загляньмо  в  омиті 
сльозами  серця  матерів

DSC_9103Загляньмо  в  омиті сльозами  серця  матерів

Воїни в АТО захищають і Волинь

Проникливі слова, які звучали під час зустрічі-реквієму, проведеній нещодавно в бібліотеці Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ, змушували співпереживати переповнений зал студентів і дорослих, а з ними – бійців АТО й викликали надію на кінець війни.

Анатолій Семенюк.

 

 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2586
Читати далі
09.04.2015 Семенюк Анатолій Володимирович
Бережіть природу, Україну і себе

екологБережіть природу, Україну і себе

Наша планета – це своєрідний космічний корабель, а ми – його екіпаж. З нього немає аварійного виходу. А чи думаємо про це? Горять ліси, замулюються криниці, ріки й озера, зникають з карти природи рослини і тварини.

Анатолій СЕМЕНЮК.

 

 

 

Коментарів до новини: 4
Переглядів новини: 8394
Читати далі
07.04.2015 Семенюк Анатолій Володимирович

Благов_2015009Благовіщенська святиня – центр духовності

"Збудували мене діти
Своїми руками.
Ніби матір, уквітчали
Гарно рушниками".
Вдумайся, шановний читачу, у ці душевні поетичні рядки парафіянки Тетяни Аврахової. Відчуй ту бездонну і всеперемагаючу криницю віри Христової.
510 літ несе на своїх "плечах" Свято-Благовіщенський храм УПЦ Київського патріархату у Ковелі місію духовності і патріотизму, добра і любові. Не мулиться і не міліє цілюще джерело!
l
Згадай, мій славний українцю, історію початку 20-их років ХХ століття. Морок національного гніту тиснув на людей.
І раптом храм, названий на честь Святого Благовіщення, вбрався в жовто-блакитні українські кольори і без страху заговорив та заспівав українською мовою. Це  Іван Губа, майбутній архієпископ, підняв прапор національного відродження у душах ковельчан. 
Не мирилась тодішня польська влада з таким викликом – у в'язницю запроторила. Той акт насилля над священнослужителями мав стати уроком покори для усіх патріотично налаштованих вірних.  Чиста і вірна душа християнина, позбавлена страху, не стала на коліна.
Коли повертався о. Іван до свого храму з казематів, парафіяни встелили стежку живими квітами і килимовими доріжками. А згодом і невеличкий будиночок для священика збудували.
Гордіться, ковельчани! Благовіщенська святиня (єдина, до речі, в Україні) удостоїлась почесної назви "Українська церква". Цю назву вона гордо пронесла і через антиукраїнські тридцяті, і жахливі  фашистсько-окупаційні, і жорстокі комуно-атеїстичні часи.
Тому з чистим серцем і світлою душею повернімося обличчям до храму, вклонімося Спасителю нашому Ісусу Христу і возславмо Господа.
l
Кажуть: якщо хтось частинку своїх статків пожертвує на храм, в ім'я духовності  і  укріплення віри Христової, того освітлюють промені світла самого Всевишнього. І ганьба тим, хто посягає на святе.
У 1961-1962 роках совєцька атеїстична влада зруйнувала будівлю церкви. Та не загасло полум'я віри.
Ходив по тих руїнах Максим Мартинюк. Душа кров'ю обливалася. Скільки ікон було понищено! Скільки історичних реліквій пропало! Правда, дещо передали до Свято-Воскресенського собору на зберігання. Тим не менше, горе і розпач стискали лещатами серце.
І раптом зрадів: перед ним, серед уламків лежав хрест із бані. Вночі забрав його додому, зберігав у таємниці. Коли помер, то хрест церковний на могилу поставили – такий заповіт був Максима.
У 2005 році сини хрест повернули до церкви. Беззаперечно, цей хрест – історична пам'ятка ХVІ століття. Є чим гордитися прихожанам церкви. Не менш цікавою і значимою знахідкою є фундамент вівтаря старої церкви, який сягає своєю історією ХІХ століття.
Відшукали його випадково. Для облаштування підлоги виносили  пісок, сміття, цеглу. При розкопках наштовхнулись на історичні рештки старої споруди. Постало питання: а що з цим робити? Настоятель церкви Василь Мичко прийняв виважене і мудре рішення – залишити рештки фундаменту під товстим склом.
Попрацювали завзято, чимало коштів затратили, але яке то диво тепер зустрічає кожного, хто входить у молитовний зал храму!
Тим, хто працює, творить і шукає, Бог обов'язково посилає свої дарунки. При ремонті підсобного приміщення будівельники віднайшли ікони старої церкви. На металевій основі діаметром 1,5 метра – писані лики святих євангелістів Луки, Марка та Івана. Звичайно, час поруйнував матеріальне тіло ікон, але святість апостолів залишилася. Ікони писані рукою іконописця А. Леванди у   1912 році.
Сьогодні історичні реліквії зайняли почесне місце на стінах при вході до молитовного залу.
l
Справжнім витвором мистецтва є іконостас. Виготовлений і вирізьблений з темного дуба (священного дерева українців), прихорошений позолотою, він зачаровує і дивує.
Конструкція іконостасу теж унікальна. Верхня частина, на якій розміщена спускна ікона, виступає на крок вперед до віруючих. Нижня із гарно оздобленими царськими вратами, "відступаючи" вглиб вівтаря, створює додатковий простір для дій священика та прикладання вірних до ікони Божої Матері. Вражає величина конструкції – 65 квадратних метрів (!). На іконостасі розміщено 56 ікон святих й апостолів.
Виготовили диво-іконостас майстри із Червонограда Роман Яблонський та Ігор Кузеляк. Освячений іконостас митрополитом Волинським та Луцьким Михаїлом у 2014 році.
До тієї неповторної краси гарно вписалися  великі ікони Божої Матері та Ісуса Христа із старої церкви і зображення Голгофи.
На іконі Богородиці є дорогоцінна обручка – це дарунок за зцілення від якоїсь хвороби. На жаль, прізвище оздоровлена не залишила.
Хворі не раз відчувають полегшення, коли прикладаються до чудотворної ікони. Це ще раз підтверджує істину: зцілення і святість бувають там, де є глибока віра, ота маленька зернинка, про яку говорив Ісус.
l
За Мойсеєм (так само, як і за Ісусом Христом) йшли ті, що вірили, бо знали, що є один Господь, з яким – правда, перемога і життя.
Коли у 1992 році війнув свіжий вітер відродження святині, Бог послав на парафію Петра Левочка. З церковною громадою будував, майстрував, молився. День і ніч вів вірних за собою із простим заповітом: "Нехай там що, а церкву відбудуємо".
Засяяли срібні бані із хрестами над храмом. Задзвонили дзвони. І раптом – фатальна випадковість: загинув священик. Полетіла душа о. Петра на небеса. Сумував весь Ковель.
З Божого благословення естафету становлення храму перейняв о. Василь Мичко. Ми вже згадували, скільки зроблено  за останнє десятиліття для розбудови собору. Та є ще інший бік "медалі" – це волонтерська діяльність. Він – один із перших священиків, який "полетів" на Київський Майдан на підтримку студентів. Був у вирі трагічних подій лютого 2014 року. Організовує гуманітарну допомогу воїнам АТО та "майданівцям". 
Священик ревно ставиться до історії храму. Сам особисто не один день працював в архівах.
З його ініціативи і сприяння вийшла історико-краєзнавча книга "Благовіщенська святиня: історична пам'ятка архітектури та духовності". 
Всім би таке розуміння важливості нашої історії!
А ще отець Василь – член штабу Національного спротиву Ковельщини, депутат районної ради. Він несе в собі не тільки духовний хрест, але й не менш відповідальний – національно-патріотичний.
Храм розправив свої орлині крила. Ідуть вірні до святині: моляться до Бога і за Україну, збирають кошти, продукти, одяг, плетуть  маскувальну сітку воїнам АТО.
l
І славно, що в цім строю впевнено крокують сподвижники о. Василя і церковної громади священики о. Ігор Циб та о. Михайло Левочко, син о. Петра.
Тільки  один штрих до портрета о. Ігоря. Він 19-20 лютого 2014 року з-під снайперських куль виносив поранених і вбитих. Одних відспівував, інших благословляв на здоров'я. Гідна громадянська позиція священнослужителя! А духовна естафета від батька до сина о. Михайла! Ось чим сильна Україна!
Мав би згадати старост, хористів, будівничих та парафіян- активістів, але місця в газеті мало. Знаємо, що Бог бачить людські діяння в ім'я добра, миру і духовності, віддячує сторицею всім.
...510 історичних літ. На свято Благовіщення помоляться вірні за мертвих і живих, заспівають духовний Гімн України і тим підтвердять, що віра Христова й Україна вічні.
НА ЗНІМКАХ: вгорі – Свято-Благовіщенський храм сьогодні (ліворуч) і на початку ХХ століття (праворуч); священнослужителі храму у різні часи (зліва направо) – архієпископ Ігор (Губа); о. Петро ЛЕВОЧКО; о. Василь МИЧКО; о. Ігор ЦИБ; о. Михайло Левочко; в центрі – останній настоятель храму до його зройнування прот. Євгеній ГРИЗЕНТОВИЧ з прихожанами; внизу ліворуч – духовенство церкви на архієрейському Богослужінні разом із Митрополитом УПЦ КП Михаїлом; внизу праворуч – хрест з купола старої церкви.
Фото з архіву Свято-Благовіщенського храму.

"Збудували мене діти

Своїми руками.

Ніби матір, уквітчали

Гарно рушниками".

Анатолій СЕМЕНЮК.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1074
Читати далі