Розмову вела 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1028

(Продовження. 

Початок в номері газети від 8 червня ц. р.).

– Останніми тижнями ходить багато різних чуток про 17 мільйонів гривень, обіцяних Кабінетом Міністрів. 

– Про необхідність залучення коштів з Державного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації у Ковелі говорили від початку. Під час свого візиту до Луцька перший віце-прем’єр Степан Кубів дав чітко зрозуміти, що допомога з Державного бюджету буде – готуйте подання, необхідний пакет документів – Кабмін гроші виділить.

– З часу візиту С. Кубіва пройшов місяць, розпорядження Кабміну ще немає. Чому так довго і чому саме 17 мільйонів? 

– Нічого не можу сказати з даного приводу, оскільки міська влада задіювалась до підготовки проекту розпорядження лише в частині розробки плану заходів, що їх здійснює влада міста, а також попередніх кошторисних розрахунків.

Крім того, є певні процедурні моменти, які неможливо оминути. В проекті розпорядження мова йде про виділення з Державного бюджету 17 млн. грн. на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації у Ковелі. Згідно з законодавством, наслідки надзвичайних ситуацій місцевого рівня ліквідовуються за рахунок тих підприємств, з вини чи на території яких це сталось. Якщо коштів такого підприємства не вистачає, залучаються кошти міського та обласного бюджетів. І тільки після цього може розглядатись питання виділення коштів з Державного бюджету. 

В нашому випадку маємо ситуацію, коли підприємство “Укрветсанзавод” – банкрут, у нього коштів немає. Станом на сьогодні усі витрати на ліквідацію наслідків фінансуються виключно з міського бюджету, а з обласного – маємо нуль. Про яке виділення коштів з Державного бюджету могла йти мова, якщо з обласного не було виділено ані копійчини? Ні Міністерство фінансів України, ні Держказначейство не пропустять виділення коштів з Державного бюджету, якщо посильну допомогу у вирішення такого питання не надала регіональна влада. 

У п’ятницю, на останньому засіданні регіональної комісії ТЕБтаНС, Володимир Гунчик дав доручення підготувати розпорядження голови Волинської облдержадміністрації про виділення з обласного резервного фонду одного мільйона гривень на ліквідацію надзвичайної ситуації в Ковелі, тому, сподіваюсь, процедура оформлення розпорядження Кабінету Міністрів про виділення коштів з Державного бюджету піде значно швидше. 

 – Тобто обіцяні С. Кубівим мільйони ще й досі не стали реальними через зволікання голови ВОДА Гунчика? 

– Не зовсім так. Якщо ви слідкуєте за темою, то знаєте, що ще на першому засіданні регіональної комісії ТЕБтаНС під головуванням В. Гунчика, місту Ковелю було посталено чітке завдання – розробити програму по ліквідації наслідків надзвичайної ситуації на умовах співфінансування з обласним бюджетом. Місто це завдання виконало дуже швидко – на позачерговій сесії Ковельської міської ради в березні депутати одноголосно затвердили відповідну програму по ліквідації наслідків діяльності Ковельської філії ДП “Укрветсанзавод” із планом заходів на загальну суму 800 тис. грн, з яких 300 тисяч – з міського бюджету, 500 тисяч – з обласного.  

За кілька днів відбулась сесія Волинської обласної ради, де розглядалось підтвердження співфінансування з боку обласної ради. Однак проект рішення облдержадміністрації про фінансування ліквідації наслідків екологічного лиха у Ковелі на суму 500 тис. грн. не був підтриманий обласною радою. Тому звинувачувати у зволіканні з виділенням коштів з обласного бюджету треба зовсім не облдержадміністрацію, і тим більш – не персонально В. Гунчика. 

– Що Ви скажете про вирішення питання водопостачання прилеглих до ветсанзаводу вулиць “другого” Ковеля? 

– Плани про розширення системи водопостачання “другого” Ковеля не нові. Вони існували на рівні передпроектних пропозицій до виникнення надзвичаної ситуації. Але з її виникненням ці плани ми в оперативному порядку переглянули. Якщо раніше пропонувалось зробити “перекидку” з вул. В. Кияна (кол.– Ватутіна) до району вул. Сурікова, щоб там з’єднати із залізничною мережею, а тоді вже розвивати мережу по всьому “другому” Ковелю, то тепер – інші пріоритети. Головна мета тепер – забезпечення водопостачання вулиць, прилеглих до ветсанзаводу. Тому напрямок “перекидки” з вул. В. Кияна лишається незмінним, але його перенаправляємо в район вул. Санітарної, а вже звідти буде здійснюватись розгалуження мережі. 

Проект розробляється у стислі строки як для документації такого типу – за графіком він має бути готовий 10-15 липня. Задля реалізації цього проекту з міського бюджету сплачено 300 тис. грн. на розроблення проектно-кошторисної документації по будівництву  водопровідної мережі, а також 230 тис. грн. на реконструкцію двох локальних водозаборів по вул В. Кияна (без підвищення потужності яких “перекидка” водогону на “другий” Ковель не матиме сенсу).  

Паралельно місцеві проектанти вже отримали доручення на розроблення документації по влаштуванню вуличних мереж водопостачання та каналізації найближчих вулиць до ветсанзаводу. Щоб ви розуміли порядок цифр, скажу, що орієнтовна вартість прокладання магістрального водогону з вул. В. Кияна на “другий” Ковель – 6.5 млн. грн., а разом з вуличною мережею централізованого водопостачання та каналізування тільки дев’яти прилеглих до ветсанзаводу вулиць – вже 14.5 млн. грн.  Тому Ви навіть не уявляєте, наскільки гостро стоїть питання фінансування з Державного бюджету.

– Лунають закиди про непоінформованість мешканців міста про хід робіт щодо ліквідації наслідків, що місцева влада «нічого не робить», не радиться з громадою про напрямки та плани ліквідації. Що Ви скажете з цього приводу? 

– Скажу наступне. Ми працюємо в умовах надзвичайного стану, коли необхідно приймати конкретні рішення негайно і кваліфіковано, коли необхідно оперативно і відповідально діяти, а не гарно говорити про віртуальні речі.  Що стосується надання оперативної інформації – то вона постійно висвітлюється на офіційному сайті Ковельської міської ради, періодично – в газеті «Вісті Ковельщини».

Я особисто регулярно зустрічаюсь з місцевими мешканцями безпосередньо в районі ветсанзаводу та інформую їх про хід виконання робіт. Вони, в свою чергу, відвідують кожну сесію міської ради, оперативні наради у Ковельському міськвиконкомі і навіть – у Луцьку.

А що стосується маніпуляцій на тему «не порадились з громадою», скажу так.  Як керівнику штабу з ліквідації наслідків діяльності Ковельської філії ДП «Укрветсанзавод» – головній відповідальній особі на сьогоднішній день – мені найпростіше було б оголосити якийсь конкурс на кращу пропозицію щодо ліквідації наслідків екологічного лиха у Ковелі, потім провести громадські слухання по розгляду пропозицій, віче, референдуми тощо, і тільки після цього щось починати реально робити. На конкурс пішло б півроку, на слухання чи референдум – стільки ж… Хто готовий стільки чекати?

– Мабуть, ніхто.  Люди  чекати не можуть…

– Саме тому ми свідомо йдемо «під удар»: просимо – де треба було вимагати, мовчимо – де треба було апелювати, виконуємо не властиві нам роботи та функції, виправляємо чужі помилки…  Бо основна мета – якнайшвидше ліквідували надзвичайну ситуацію та відновити мешканцям “другого” Ковеля нормальні умови життя. 

Я повторюю слова міського голови Олега Кіндера: «Хто винен? – другорядне питання». Вже потім, після успішної ліквідації наслідків, з цим обов’язково розберемось. От тоді і доречно буде проводити різного роду дискусії, слухання, віче тощо. А наразі треба, «зціпивши зуби», працювати, що ми й робимо!

(Продовження 

у наступному номері).

Розмову вів

Володимир ПЕТРУК.

– Останніми тижнями ходить багато різних чуток про 17 мільйонів гривень, обіцяних Кабінетом Міністрів. 

– Про необхідність залучення коштів з Державного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації у Ковелі говорили від початку. Під час свого візиту до Луцька перший віце-прем’єр Степан Кубів дав чітко зрозуміти, що допомога з Державного бюджету...

Розмову вів

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 659

Шановний читачу! Чи задумувався ти над проблемою відповідальності журналіста перед суспільством і його роллю в просторі твого життя? Що хочеш ти від нього почути і чи завжди знаходиш на шпальтах газет задоволення від прочитаного? З іншого боку, чи усвідомлює сам журналіст, що він формує свідомість багатьох людей від якої залежить і наше українство, і наше благополуччя, і мораль, і духовність?

l

Знаково, що у День журналіста обласна організація НСЖУ запрограмувала проведення науково-практичної конференції на тему "Волинська журналістика: виклики сьогодення". Відбувся захід в приміщенні бібліотеки СНУ імені Лесі Українки за участю чисельної медійної спільноти, керівників провідних ЗМІ, студентів університету.

Дехто зауважував, що, можливо, недоцільно свято перетворювати в навчально-теоретичний форум. На мою суб'єктивну думку, свято і є тим рубежем, на якому, озирнувшись на пройдений шлях, варто оцінити зроблене і задекларувати плани на майбутнє.

І добре, що голова обласної журналістської організації Михайло Савчак не розказував про досягнення, які безперечно, у волинських медійників є, а наголосив на викликах сьогодення.

Зміст конференції виявився цікавим і жвавим. Модератори програмували екскурс в тему і пропонували дискусію для всіх присутніх. Небайдужі активно долучалися до розмови і висловлювали своє бачення тієї чи іншої проблеми.

Признаюся, що кожну висловлену думку я моніторив, прив'язуючи її до нашої ковельської журналістики. От, скажімо, коли обговорювалася тема журналістської солідарності, я мимоволі згадав один із давніх мітингів у Ковелі, де окремі псевдодемократи намагалися на редактора  ковельської газети "вилити" відро помий.

На цю політично замовну акцію безстрашно відповів журналістський колектив "Вістей Ковельщини". Тендітні красуні-жінки на чолі з Людмилою Стасюк стали сміливо біля мікрофона, виступивши проти неправдивих звинувачень, і перемогли! Так були захищені журналістські честь і гідність.

Але чи все так просто у нашому домі зараз? В одній з газеток Ковеля, яка спочила в Бозі, якось були опубліковані матеріали з брехливими твердженнями на адресу журналістів "Вістей " і влади. Ця прикра і цинічна акція зайвий раз підтвердила, що не всі медійники розуміють, що таке справжня журналістська солідарність. Подібних прикладів, на жаль, чимало.

Звідси випливає проблема редакційної політики, відповідальності перед читачами. І знову з цієї дискусії я повертаю свій погляд на політику колективу "міськрайонки" та її очільника, де головними критеріями якості публікацій в газеті є моральність, достовірність фактів, толерантність. Тут ви не побачите "чорного піару", замовних матеріалів, голослівних звинувачень на адресу тих чи інших осіб. Популізму і брехні – "червоне світло".

Пригадую, як в ході передвиборної кампанії один із київських "крутих" кандидатів у нардепи вимагав опублікувати брехливу і не підтверджену фактами статтю проти свого опонента. Редактор Микола Вельма категорично відмовився цей опус друкувати. О, скільки образ несправедливих звинувачень і погроз прозвучало із вуст заїжджого гостя! Але марно: принципова позиція редакції виявилась сильнішою, аніж агресивність кандидата. Фінал закономірний – статтю переробили, і аж після того вона побачила світ. Так в брудну політику впала краплинка животворної моралі.

l

Одним із найболючіших викликів сьогодення є реформування місцевих друкованих ЗМІ. Про це у своєму виступі на конференції розповів редактор (тепер директор ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини") Микола Вельма.

Він зауважив, що роздержавлення на даному етапі більше схоже на замасковане знищення більшості районних газет. Для села (зрештою, і для міста) місцеві ЗМІ є чи не єдиним джерелом інформації, свого роду віконцем у світ реального життя. Державні чиновники кинули місцеву пресу у вир виживання, навіть не надавши обіцяної фінансової підтримки.

До дискусії активно долучився голова Волинської облдержадміністрації Володимир Гунчик. Він наголосив, що роздержавлення неминуче, адже це – європейський досвід. А щоб вижити, у місцеві редакції слід залучати фінансово спроможних інвесторів, як це було зроблено, наприклад, на підприємстві, яке він очолював до свого губернаторства (Луцький автозавод – Л. Ф.).

Ця тема викликала активне несприйняття більшості учасників конференції.

Адже друковане видання – це не завод. Приватизація газет може призвести до залежності від грошовитих олігархів. А як формувати проукраїнську свідомість (ті ж людяність та духовність) в умовах панування корупції, казнокрадства, війни, розгулу злочинності?

Словом, три години дискусій, суперечок на конференції промайнули швидко, і були напрочуд корисними.

l

Цікаво, що журналістська конференція не перетворилася в "переливання" ідей у замкнутому мас-медійному просторі. Впродовж всієї розмови були присутні вище згадуваний Володимир Гунчик, перший заступник голови облради Олександр Пирожик, виконуючий обов'язки Луцького міського голови Ігор Поліщук та інші поважні особи. І всі вони активно брали участь у дискусії, з розумінням сприймали критику на свою адресу.

Слід відзначити, що Володимир Гунчик наголосив на важливості співпраці виконавчої влади із засобами масової інформації: "Репортажі волинських журналістів здобули всеукраїнське визнання… Критикуючи, пропонуйте, як  налагодити співпрацю. Пам'ятайте, що неправда спонукає до поганих дій, а справедлива критика допоможе побачити помилки".

Олександр Пирожик (до речі, за фахом – журналіст) зауважив, що ЗМІ – це перша в державі суспільна, а не четверта, як її дехто називає, влада. Вона формує свідомість, політику. І тут має бути журналістське натхнення й провидіння. Разом з тим волинські мас-медіа не повинні забувати уроки своїх наставників і вчителів Полікарпа Шафети, Степана Сачука, Святослава  Пирожка та інших.

До позитиву в роботі конференції слід віднести одностайне прийняття Меморандуму "За чесну журналістику". Підписавши його, волинські журналісти, керівники ЗМІ, члени професійних спілок зобов'язуються "бути об'єктивними, правдивими, коректними, відповідальними за свою справу"; "уникати неточностей при викладі інформації, навмисного перекручування фактів поширення недостовірних даних про людину". При цьому "мають спростовувати неправдиві відомості, виправляти помилки і публічно просити вибачення".

Всі дев'ять пунктів Меморандуму спрямовані на моральну, справедливу, проникнуту християнськими чеснотами, журналістику. Приємно було перечитувати ці  настанови, тому що подібне зримо бачу в редакційній  політиці "Вістей Ковельщини".

l

Вищесказане було підкріплене урочистою частиною форуму, на якій вручали нагороди, звучали вітальні слова на адресу й ковельських журналістів.

Почесною грамотою Верховної Ради України нагороджений очільник редакції газети "Вісті Ковельщини" Микола Вельма. Дипломами Волинської журналістської організації відзначені Вікторія Тарасюк (номінація "Журналістська активність") та Анатолій Семенюк (номінація "Творче довголіття"). Ще одна нагорода від секретаріату НСЖУ вручена Галині Цюрі.

Дуже образно із приводу редакційної політики висловились пані Галина: "Газета – це корабель у відкритому, бурхливому морі. Попутний вітер – це читачі, передплатники, дописувачі, а вітрила – то ті небайдужі люди, які матеріально й морально підтримують видання".

Що ж, попутного вітру, міцних вітрил нашому кораблю під назвою "Вісті Ковельщини" у бурхливому океані ринкової стихії!

Любомир ФІАЛКО.

Шановний читачу! Чи задумувався ти над проблемою відповідальності журналіста перед суспільством і його роллю в просторі твого життя? Що хочеш ти від нього почути і чи завжди знаходиш на шпальтах газет задоволення від прочитаного? З іншого боку, чи усвідомлює сам журналіст, що він формує свідомість багатьох людей від якої залежить і наше українство, і наше благополуччя, і мораль, і духовність...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 650

Ех, хлопці, хлопці! Юні, молоді, талановиті, креативні… Як сталося, що нас від вас мур високий і товстий розділяє? За цим муром розумієш, що воля не  просто символ – це доля. Спіткнулася ваша доля об камінь придорожній, та не треба її винуватити, оплакувати, тим більше не слід розчаровуватися в житті. Все – у ваших руках. І Україну будувати, і філософію волі пізнавати, і цінності життя вибирати.

Такі думки роїлися у моїй сивій голові в стінах Ковельської виховної колонії на ювілейному фестивалі "Червона калина".

l

ХХV фестиваль самодіяльної художньої творчості засуджених "Червона калина" проходив під гаслом 100-літнього ювілею української революції.

Як і годиться, відкрив урочисто-мистецьке дійство начальник виховної колонії підполковник Іван Абрамчук. Він привітав батьків, колег і гостей та наголосив:

– Фестиваль – це душевний світ наших вихованців, тут їхні переживання. Ковель традиційно відкриває фестивалі в Україні.  І не випадково. Адже впродовж багатьох років ми були в числі перших. Цей фестиваль особливий, і готувалися  ми до нього, як-то кажуть, день і ніч. Вдумайтеся: тема була оприлюднена  всього за три тижні до дати проведення.

Звучить Державний Гімн України, який, по суті, дав старт концерту.

Символічно, що у фестивалі беруть участь аматорські колективи Ковеля. Це – своєрідний зворотний зв'язок вихованців із культурною елітою міста, який виконує важливу виховну функцію, розбуджує потяг до творчості.

Слухаю, аналізую і приходжу до висновку, що тут немає разючих творчих контрастів.

У вихованців проявляється в окремих номерах неабиякий талант та артистизм. Зримо бачиш їх потяг до прекрасного. Разом з тим відчуваєш істинний патріотизм і любов до рідної неньки-України. Переконаний: у випадку необхідності вони стануть супроти ворога заради волі і рідної батьківської землі. Треба було бачити та чути, як ці самодіяльні юні артисти відпрацювали літературно-музичну композицію "Упали грона".

Це – Крути! Теплі проводи, благословення, лютий мороз і жорстокий смертельний бій. Гімназисти 6-8 класів свідомо ідуть на смерть, щоб нам, теперішнім, продемонструвати приклад любові до своєї землі. "Упали грона" молоді, та недаремно, бо сьогодні естафету героїзму перейняли воїни на Сході країни. Композиція патріотизму і болю доречна на  найбільш престижних сценах. Вона ще раз підкреслює силу героїчної української історії.

Душевною і проникливою вийшла також літературно-музична композиція "Запалимо  пам'яті свічу".

…Палахкотять свічі в руках вихованців, немов смолоскипи, і проникає те світло у душі юні й старші. І вінок, у який квітчають Україну, і те полум'я, і біль – це і пам'ять, і доля, і Україна.

Патріотично-сумні та героїчні мотиви змінювались усмішками, коли вихованці артистично й досить професійно грали гумористично-сатиричні сценки. Розвеселив "Осінній призов" та інші.

І, як завершальний  акорд, як клятву, сприйняли глядачі номер "Мільйони різних "я": "У кожнім нашім я – частинка України". Це – і як прозріння: "Не питаю, що дала ти мені, Україно, а що я зробив для тебе".

Не тільки надіюся, але й вірю, що з переважної більшості цих хлопців будуть порядні люди, а окремі стануть взірцем служіння Батьківщини.

l

Фінальна частина була позначена воістину щасливою миттю – окремі  вихованці отримали документи про звільнення.  "Хлопці, не повертайтеся назад!..", – подумки просив кожен у Бога щасливої долі для цих хлопців.

Іван Абрамчук вручив вихованцям паспорти нового зразка. За активну участь у фестивалі подяками виховної колонії нагороджують солістів і колективи художньої самодіяльності міста. Андрій Мигуля як голова журі оголошує переможців. Дипломами  нагороджено окремих виконавців у номінаціях: "Музична майстерність", "Хореографічне мистецтво", "Театральне мистецтво", "Літературна творчість", "Образотворче мистецтво".

Вітальне слово мав Сергій Кузьмич, начальник відділу Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції України.

Тішить те, що виховна колонія має багато друзів серед громадських та християнських організацій. Є ефективна співпраця із бізнесовими структурами, а також із міською та районною владою. Особливо плідними є стосунки із службою в справах дітей міськвиконкому (Жанна Вельма). Як і годиться, були подарунки і вітальні зичення.

Слово мали: Олександр Пасенковський, заступник голови районної ради, Наталія Наконечна (ГО "Найщасливіша"), Антон Назаревич (Християнська місія "Благовіст"). Традиційне напутнє слово прозвучало від Олексія Зинкевича, який колись перебував у виховному закладі, а сьогодні знайшов себе і своє місце під Сонцем.

І як вінець словам і нагородам – пишний букет квітів організатору та натхненнику фестивалю Оксані Мизовець – завідуючій клубом від Івана Дмитровича Абрамчука.

…Цієї холодної весни буйно і пишно цвіла-розквітала калина на Волині. Цей перегук природи із душевно-патріотичним дійством вселяє надію в те, що такими ж гарними будуть грона плідної співпраці з вихованцями колонії.

Що ж, нехай щастить!

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час ХХV фестивалю самодіяльної художньої творчості засуджених "Червона калина" у Ковельській виховній колонії.

Фото з архіву установи.

Ех, хлопці, хлопці! Юні, молоді, талановиті, креативні… Як сталося, що нас від вас мур високий і товстий розділяє? За цим муром розумієш, що воля не  просто символ – це доля. Спіткнулася ваша доля об камінь придорожній, та не треба її винуватити, оплакувати, тим більше не слід розчаровуватися в житті. Все – у ваших руках. І Україну будувати, і філософію волі пізнавати, і цінності життя вибирати.

Такі думки роїлися у моїй сивій голові в стінах Ковельської виховної колонії на ювілейному фестивалі "Червона калина"...

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 676

З року в рік чимало українців у період відпусток шукають додаткових заробітків. Непогана можливість поліпшити своє фінансове становище – робота за кордоном. Чимало волинян традиційно їдуть у Польщу збирати полуницю, малину, яблука, працюють в інших галузях.  Однак все більше наших земляків цікавляться роботою у заможних скандинавських країнах. 

Влітку, зокрема, там доволі вигідно збирати лісові ягоди. Ковельчанин Олексій у Швецію їздить вже три роки поспіль.

Збирати в лісі ягоди у Швеції має право кожен, така діяльність не оподатковується. Вперше у Швецію Олексій з кількома товаришами поїхали у  2014 році. Новачкам довелося непросто у чужих краях, адже ніякого досвіду ще не було. Тоді в Швеції витримали аж… п’ять днів. 

– Про нашу першу поїздку, враження, емоції, різні побутові ситуації  можна писати книгу, – каже Олексій Андрійович. – Важко було, передусім, через мовний бар’єр. У школі я вивчав німецьку, англійської не знав зовсім, як і мої товариші. Тож навіть заправити авто, не знали як. Коли повернувся, рік займався з репетитором, вчив англійську, тепер їздити набагато легше. 

Ростуть ягоди в Лапландії (район північної Швеції). Умовно сезон ягід триває з середини липня до середини вересня. Їхати краще з невеликою групою людей власним авто, адже постійно треба їздити в ліс. Подорожувати дорогами Європи автомобілем – одне задоволення, тож більше двох тисяч кілометрів долають нормально.

Продукти, засоби гігієни, інші необхідні речі треба везти з собою, адже в Швеції дуже високі ціни як для наших зарплат. Наприклад, буханець хліба вартує 75 гривень.  Пальне теж дороге.

Ягоди в Швеції – морошку, чорницю, брусницю треба шукати самому в лісах, на болотах. Тож основне  взуття – гумові чоботи. В лісі озброюються компасом, картою, щоб не заблукати. Слід розуміти, що роботодавця в цьому напрямку роботи немає, фіксованої заробітної плати – теж. Ти сам собі керівник, і рівень оплати праці залежить від тебе: скільки ягід зібрав, стільки й заробив. Ритм напружений: о п’ятій годині підйом – і до шостої-сьомої вечора.  Наприкінці дня ягоди здають заготівельникам,  які відразу платять готівкою в місцевій валюті. 

Не всі витримують навантаження: то жарко, то важко, то дощ… А ще ж комарі і мошка дошкуляють неабияк. Тож обов’язково треба запасатися репелентами (засобами, які відлякують комах). Деякі люди швидко втомлюються, повертаються додому в «мінусах». 

–  За три роки зі мною їздило 14 людей. З них лише двоє мали заробіток,  п’ятеро навіть вартість дороги не вернули, решта тільки зворотній шлях компенсували, – каже Олексій. – Тож треба добре подумати перш, ніж зважитися на такі заробітки, адже й витрати на поїздку немалі. А головне – варто завжди зберігати позитивний настрій, не занепадати духом. На заробітки в Швецію, крім українців, їдуть прибалти, поляки, білоруси, зустрічали ми й чимало тайців. 

Починається сезон із збору північної ягоди морошки. Жовтогарячого кольору – стигла, червоного – ще недоспіла. Вона росте на болотистій місцевості. Морошка коштує найдорожче, в середньому 10 євро за кілограм (за день її можна зібрати до 15 кг). Але перед тим, як здати ягоди в приймальний пункт, їх треба перебрати. Далі достигає чорниця, якої можна назбирати  50-60 кілограмів у день, вартує вона  в середньому одне євро  за кілограм. На брусницю ціна дещо нижча, ніж на чорницю. Взагалі вартість кілограма ягід кожного року коливається, адже залежить, зокрема, від вимог ринку та врожайності. 

Олексій з товаришами зазвичай орендують житло у селі, яке перекладається, як «Окуневе болото». Вартість житла у кемпінгу у тамтешньої господині – 7 євро за добу з людини; якщо на подвір’ї ставиш намет, то п’ять. Умови хороші. Для економії коштів українці беруть із собою намети і ночують у лісі, доки дозволяє погода (а в кінці серпня термометр в Лапландії показував уже 2 градуси морозу). 

До речі, місцева влада контролює рівень обслуговування приїжджих. Колись хлопці помітили на подвір’ї господині поліцію. Подумали навіть, що до них якісь питання у правоохоронців виникли. Виявляється, вони перевіряли умови, які шведи надають заробітчанам. Адже все тут офіційно. Ковельчани навіть дивувалися, коли за надані послуги шведка видавала квитанцію.

Сільські подвір’я там без огорож. Ніхто нічого не краде. Велосипеди запросто стоять і вдень, і вночі. На запитання ковельчан: «А не боїтеся, що хтось вкраде велосипед?», господиня здивувалася: «А навіщо?».

У сільських магазинах немає алкоголю. Спиртне можна придбати тільки у спеціалізованих торгових точках у містах. Наприклад, в радіусі 100 кілометрів від населеного пункту, де жили ковельчани, такого магазину не було. Зате в найближчому містечку, де чотири з половиною тисячі жителів, є невеликий аеропорт, з якого можна швидко дістатися в будь-яку точку Європи. Шведи багато подорожують.

У Швеції – неймовірні краєвиди, чудові гірські пейзажі, напрочуд чисте повітря. В об’єктив фотоапарата Олексія постійно потрапляли північні олені, яких там безліч. Річки та озера повняться рибою, тож навіть непрофесіоналам легко наловити окунів чи плотви для ароматної юшки. 

Олексій зізнається, що поїхати на заробітки в далеку країну зважився ще й через те, щоб побачити світ. Адже доки дістануться пункту призначення, відвідають п’ять країн: Польщу, Литву, Латвію, Естонію, Фінляндію. Балтійське море з Талліна до Гельсінки долають поромом, тож враження від подорожі незабутні.

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: краєвиди Швеції; достигає ягода морошка.

Фото з домашнього архіву.

З року в рік чимало українців у період відпусток шукають додаткових заробітків. Непогана можливість поліпшити своє фінансове становище – робота за кордоном. Чимало волинян традиційно їдуть у Польщу збирати полуницю, малину, яблука, працюють в інших галузях.  Однак все більше наших земляків цікавляться роботою у заможних скандинавських країнах...

Коментарів до новини: 7
Переглядів новини: 2685

Тут стелиться легко дорога 

до мами, 

Стежина дитинства веде 

в спориші.

Пісенний мій краю, любов моя

 вічна –

Тут пам’ять козацька і слава

 батьків…

Саме такими душевними  рядками хочеться розпочати нашу сьогоднішню розповідь про одне із сіл мальовничої  Ковельщини, яке на третій день Трійці  відсвяткувало свій черговий «день народження».

Про   Сільце того дня лунало багато хороших слів не тільки з вуст місцевих жителів, а й  від запрошених на свято  гостей. 

Віктор Ковальчук очолює тутешню громаду  з 2015 року. Цей  невеличкий населений пункт – один із 12 сіл, які входять до  Велицької об’єднаної територіальної громади. 

«Ми  були одними із перших в області, які пішли, так би мовити, в самостійне плавання. Звичайно, спочатку були і труднощі, але нам вдалося все перебороти. 

Якщо ж говорити конкретно, то  заплановане на 2016 рік практично втілилось в життя.  Отримали від держави інфраструктурну субвенцію, зробили дороги, освітлення, ремонти шкіл і будинку культури. 

Також зараз  тісно співпрацюємо в напрямку транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна, написали вже  два проекти.  Це – відновлення пожежної частини та капітальний ремонт ділянки дороги від Мельниці до Велицька.  

Спільний проект готується разом із Шацьким районом, який стосується реконструкції із створення освітнього простору (клуб  і спортзал)», – наголосив перед початком урочистості   в коротенькій розмові з журналістами Віктор Ковальчук. 

l

Свято ми застали  якраз   в самому розпалі.  Проходили спортивні змагання, розігрувалась святкова лотерея, дітвора веселилась на атракціонах та ласувала смачною солодкою ватою.   З нагоди святкування діяла виїзна торгівля, де кожен охочий міг придбати для себе всілякі смаколики.

Слід зауважити, що благодійну допомогу для проведення лотереї в розмірі 5 тисяч гривень надала депутат районної ради, директор місцевого СТзОВ «Вежа» Тетяна Зінчук, яка ніколи не стоїть осторонь проведення в селі всіляких заходів.  Також Тетяна Василівна того дня здобула перемогу в номінації «Найкращий роботодавець».

Максим Моголюк, Стас Бондаренко, Ігор Нам, Тарас Мар’юк  та інші демонстрували свої  здібності у грі в шахи.  Поруч за них вболівали  однолітки.

У фойє клубу увагу місцевих жителів та гостей привертала  виставка фотосвітлин про історію села. «В нас щороку на фотографіях нові обличчя», – наголосила одна із місцевих жительок, яка теж завітала на святкування.

А Катерина Гаврилюк прийшла на святковий концерт  із своєю подругою Ганною Щербаковою.  Жінки разом відпрацювали в місцевому сільськогосподарському товаристві не один десяток літ, завше були активними учасницями хор-ланки,  тож часто виступали не тільки  на сцені рідного клубу. 

«Ми ще й зараз не проти заспівати, але літа, як кажуть, беруть своє», – зізналися вони.  А ще  Катерина Іванівна та Ганна Василівна  тільки із найкращої сторони характеризували завідуючу клубом  Аллу  Власюк, яка організовує для села цікаве й змістовне дозвілля, дбає про культурний розвиток своєї  маленької батьківщини.  

Педагог Людмила Гаврилюк, учасниця художньої самодіяльності теж підтримала слушну думку своїх односельців, додавши лише, що ніколи  осторонь проведення культурно-масових заходів не стоїть Галина Михайлівна Шупічук,   колишня завідуюча клубом, нині – бібліотекар сільської бібліотеки, яка душею щиро закохана в своє, найкраще в світі село – рідний серцю куточок.

Поспішала на свято і багатодітна мама 6-ти донечок-красунь Олена Дапчук, яка, до речі, перемогла минулого року в номінації «Найдостойніша мама року». До неньки ніжно горнулася майже  трирічна Даринка. «В мене вже й онучок є», – зауважила пані Олена.

Не зрадили традиції щороку приходити на святкування  Дня села 78-річна Степанида Ковальчук, домогосподарка Галина Дзядук, працівниця сільськогосподарського  товариства Надія Рощук та санітарка ФАПу Людмила Мельничук із онучкою Тетянкою.

«День села – це  свято і для дорослих, і для малих, а ще – можливість поспілкуватися із односельцями, дізнатися останні «свіжі»  новини», – додав при розмові із нами місцевий житель Володимир Кальчук.

l

В концерті, присвяченому  Дню села, взяли участь учасники  хору працівників будинків культури та аматорів сцени Велицької сільської ради.   Ліричні віршовані рядки ведучі виголошували про село, його жителів.  Пісенними дарунками на святі віншували  багатодітних матерів,  молодих батьків,  «золотих» ювілярів, родини трударів, іменинників, старожилів, матерів, сини яких служать в зоні АТО  та інших. 

Слово мав помічник народного депутата України Степана Івахіва (благодійний фонд «Патріоти Волині») Сергій Юдін, який привітав усіх із Днем села, а також зачитав вітальну телеграму від Степана Петровича.

Від Фонду переможці у визначених раніше номінаціях отримали подарунки.  Це – «Вчитель з великої літери», «Молодята», «Золота» пара», «Найкращий роботодавець». Іменинники теж не пішли додому з порожніми руками,  пам’ятні сувеніри передали на ФАПи.

Із найкращими побажаннями з нагоди свята звернувся  сільський голова Віктор Ковальчук, який зичив місцевим жителям здоров’я, добра та злагоди в домівках, а селу – процвітання. 

За доброю традицією, яку започаткував очільник тутешньої громади,  вишитими сорочками відзначили найменшеньких мешканців Сільця. 

Долучились до низки щирих побажань настоятель місцевого храму отець Петро та голова Ковельської районної ветеранської організації Валентина Січкар.

Після цього урочиста частина свята завершилась. Та попереду було ще багато веселощів й розваг, серед яких – святкова дискотека. «Родзинкою» на святкуванні Дня села став авторський концерт барда, поета і композитора Леоніда Бедруня з Велицька.

Завершити коротеньку розповідь про село  хочеться такими поетичними рядками:

Працюйте і співайте, 

Плекайте нову зміну, 

Свого не забувайте, 

Шануйте Україну!

Одним словом,  любіть свій рідний край та Вітчизну так, як це роблять сільцівці, де не цураються свого роду і де щасливо уживаються сучасність із минувшиною.  

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКАХ: під час відзначення Дня села в Сільці.

Фото з архіву будинку культури.

Тут стелиться легко дорога 

до мами, 

Стежина дитинства веде 

в спориші.

Пісенний мій краю, любов моя

 вічна –

Тут пам’ять козацька і слава

 батьків…

Саме такими душевними  рядками хочеться розпочати нашу сьогоднішню розповідь про одне із сіл мальовничої  Ковельщини, яке на третій день Трійці  відсвяткувало свій черговий «день народження».

Про   Сільце того дня лунало багато хороших слів не тільки з вуст місцевих жителів, а й  від запрошених на свято  гостей. 

Віктор Ковальчук очолює тутешню громаду  з 2015 року. Цей  невеличкий населений пункт – один із 12 сіл, які входять до  Велицької об’єднаної територіальної громади. 

«Ми  були одними із перших в області, які пішли, так би мовити, в самостійне плавання. Звичайно, спочатку були і труднощі, але нам вдалося все перебороти. 

Якщо ж говорити конкретно, то  заплановане на 2016 рік практично втілилось в життя.  Отримали від держави інфраструктурну субвенцію, зробили дороги, освітлення, ремонти шкіл і будинку культури. 

Також зараз  тісно співпрацюємо в напрямку транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна, написали вже  два проекти.  Це – відновлення пожежної частини та капітальний ремонт ділянки дороги від Мельниці до Велицька.  

Спільний проект готується разом із Шацьким районом, який стосується реконструкції із створення освітнього простору (клуб  і спортзал)», – наголосив перед початком урочистості   в коротенькій розмові з журналістами Віктор Ковальчук. 

l

Свято ми застали  якраз   в самому розпалі.  Проходили спортивні змагання, розігрувалась святкова лотерея, дітвора веселилась на атракціонах та ласувала смачною солодкою ватою.   З нагоди святкування діяла виїзна торгівля, де кожен охочий міг придбати для себе всілякі смаколики.

Слід зауважити, що благодійну допомогу для проведення лотереї в розмірі 5 тисяч гривень надала депутат районної ради, директор місцевого СТзОВ «Вежа» Тетяна Зінчук, яка ніколи не стоїть осторонь проведення в селі всіляких заходів.  Також Тетяна Василівна того дня здобула перемогу в номінації «Найкращий роботодавець».

Максим Моголюк, Стас Бондаренко, Ігор Нам, Тарас Мар’юк  та інші демонстрували свої  здібності у грі в шахи.  Поруч за них вболівали  однолітки.

У фойє клубу увагу місцевих жителів та гостей привертала  виставка фотосвітлин про історію села. «В нас щороку на фотографіях нові обличчя», – наголосила одна із місцевих жительок, яка теж завітала на святкування.

А Катерина Гаврилюк прийшла на святковий концерт  із своєю подругою Ганною Щербаковою.  Жінки разом відпрацювали в місцевому сільськогосподарському товаристві не один десяток літ, завше були активними учасницями хор-ланки,  тож часто виступали не тільки  на сцені рідного клубу. 

«Ми ще й зараз не проти заспівати, але літа, як кажуть, беруть своє», – зізналися вони.  А ще  Катерина Іванівна та Ганна Василівна  тільки із найкращої сторони характеризували завідуючу клубом  Аллу  Власюк, яка організовує для села цікаве й змістовне дозвілля, дбає про культурний розвиток своєї  маленької батьківщини.  

Педагог Людмила Гаврилюк, учасниця художньої самодіяльності теж підтримала слушну думку своїх односельців, додавши лише, що ніколи  осторонь проведення культурно-масових заходів не стоїть Галина Михайлівна Шупічук,   колишня завідуюча клубом, нині – бібліотекар сільської бібліотеки, яка душею щиро закохана в своє, найкраще в світі село – рідний серцю куточок.

Поспішала на свято і багатодітна мама 6-ти донечок-красунь Олена Дапчук, яка, до речі, перемогла минулого року в номінації «Найдостойніша мама року». До неньки ніжно горнулася майже  трирічна Даринка. «В мене вже й онучок є», – зауважила пані Олена.

Не зрадили традиції щороку приходити на святкування  Дня села 78-річна Степанида Ковальчук, домогосподарка Галина Дзядук, працівниця сільськогосподарського  товариства Надія Рощук та санітарка ФАПу Людмила Мельничук із онучкою Тетянкою.

«День села – це  свято і для дорослих, і для малих, а ще – можливість поспілкуватися із односельцями, дізнатися останні «свіжі»  новини», – додав при розмові із нами місцевий житель Володимир Кальчук.

l

В концерті, присвяченому  Дню села, взяли участь учасники  хору працівників будинків культури та аматорів сцени Велицької сільської ради.   Ліричні віршовані рядки ведучі виголошували про село, його жителів.  Пісенними дарунками на святі віншували  багатодітних матерів,  молодих батьків,  «золотих» ювілярів, родини трударів, іменинників, старожилів, матерів, сини яких служать в зоні АТО  та інших. 

Слово мав помічник народного депутата України Степана Івахіва (благодійний фонд «Патріоти Волині») Сергій Юдін, який привітав усіх із Днем села, а також зачитав вітальну телеграму від Степана Петровича.

Від Фонду переможці у визначених раніше номінаціях отримали подарунки.  Це – «Вчитель з великої літери», «Молодята», «Золота» пара», «Найкращий роботодавець». Іменинники теж не пішли додому з порожніми руками,  пам’ятні сувеніри передали на ФАПи.

Із найкращими побажаннями з нагоди свята звернувся  сільський голова Віктор Ковальчук, який зичив місцевим жителям здоров’я, добра та злагоди в домівках, а селу – процвітання. 

За доброю традицією, яку започаткував очільник тутешньої громади,  вишитими сорочками відзначили найменшеньких мешканців Сільця. 

Долучились до низки щирих побажань настоятель місцевого храму отець Петро та голова Ковельської районної ветеранської організації Валентина Січкар.

Після цього урочиста частина свята завершилась. Та попереду було ще багато веселощів й розваг, серед яких – святкова дискотека. «Родзинкою» на святкуванні Дня села став авторський концерт барда, поета і композитора Леоніда Бедруня з Велицька.

Завершити коротеньку розповідь про село  хочеться такими поетичними рядками:

Працюйте і співайте, 

Плекайте нову зміну, 

Свого не забувайте, 

Шануйте Україну!

Одним словом,  любіть свій рідний край та Вітчизну так, як це роблять сільцівці, де не цураються свого роду і де щасливо уживаються сучасність із минувшиною.  

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКАХ: під час відзначення Дня села в Сільці.

Фото з архіву будинку культури.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1484

Незважаючи на те, що проблему, яка виникла на Ковельській філії “Укрветсанзаводу”, було порушено на найвищому рівні, ковельчани опинилися сам на сам з її вирішенням. Адже підтримки від державної влади не дочекалися, хоча підприємство є власністю держави, а не громади. 

Що вдалося зробити міській владі і які перспективи повної ліквідації екологічного лиха в Ковелі? На ці та інші запитання відповідає заступник міського голови Андрій Товстига, який є керівником штабу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. 

– Андрію Володимировичу, чому так довго не вдається розв’язати проблему?

– Ковельська філія «Укрветсанзаводу» є державною власністю. Згідно із законодавством, міська влада не має відповідних повноважень та функцій, які б давали змогу з самого початку вирішити це питання завдяки місцевим ресурсам. Крім того, завод знаходиться на відстані 300 м від меліоративного каналу, що впадає в річку Турія. Тому ситуація носить загрозливий характер для життя та здоров’я не лише мешканців нашого міста, а й прилеглих населених пунктів. 

Зважаючи на це, питання ліквідації наслідків екологічного лиха треба вирішувати на найвищому рівні. Високопосадовці з Києва, які були поінформовані про проблему, запевнили, що її буде вирішено за місяць часу. Усі відходи мали бути вивезені по інших філіях «Укрветсанзаводу» і утилізовані. На жаль, через три місяці стало зрозуміло, що результату немає. Вивезли лише частину відходів. 

– У міської влади не лишилося вибору, окрім того, як взяти на себе розв’язання  проблеми? 

– З самого початку не розглядалося інших варіантів, окрім вивезення накопичених відходів. На цьому наполягала міська влада ще у березні, коли були прийняті відповідні рішення міської ради. 

Мешканці прилеглих до ветсанзаводу мікрорайонів навіть чути нічого не хотіли про відновлення роботи котлів на заводі або про утилізацію чи локалізацію відходів там на місці – тільки вивіз за межі міста. Та коли стало зрозуміло, що таким чином проблему не вирішити (хто стежить за ситуацією, знає, скільки перепон виникло на шляху реалізації саме цього варіанту), міська влада Ковеля вирішує питання щодо дезінфекції відходів та їх утилізації на місці. 

У нас просто немає іншого вибору, ми не можемо чекати, допоки на державному чи регіональному рівнях вирішиться питання з ділянкою для утилізації на полігоні чи деінде.

– Що уже зроблено? 

– Перш за все, варто наголосити, що, крім міського бюджету, роботи не фінансує ніхто! Державна та обласна влада на ліквідацію наслідків надзвичайного лиха не виділили жодної копійки. Усе, що було завантажено і вивезено, винятково виключно за кошти міського бюджету. Крім того, придбано дезінфікуючі засоби та мотопомпи для підтримки санітарних норм на підприємстві. Станом на 1 травня робіт виконано на 750 тис. грн. 

– Ви говорили про утилізацію відходів. Яким чином це відбувається?

– Два тижні тому на заводі було встановлено піролізний котел-утилізатор, придбаний за кошти благодійного фонду «Патріоти Волині». Фахівці міста Ковеля (ПТМ «Ковельтепло», РЖКП №2, «Ковельсільмаш») попрацювали над тим, аби котел було підключено за спеціальним алгоритмом до стаціонарного котла заводу, який завдяки цьому працює тепер також від тепла, яке виробляє піролізний котел. Це технічне рішення належить місцевим спеціалістам, які змонтували необхідне обладнання за досить стислий термін: впродовж тижня. Зазвичай такі роботи виконуються значно довше. На сьогодні у котлах утилізуються кістки та перо. 

– Яким чином буде відбуватися утилізація інших відходів – так званих боєнських? 

– Сьогодні проблеми з переробкою кісток нема. Вони йдуть як паливо в піролізний котел. Є проблема з боєнськими відходами. Тому ми провели експеримент – здійснили пробний пуск утилізації боєнських відходів у цих же котлах. Адже на сьогодні в Україні немає системи переробки подібного типу, яка б пройшла випробування. Тому ми у цьому напрямку є першими. 

Варто наголосити, що проблема є не лише в Ковелі, а на усіх нині діючих дев’яти  філіях ветсанзаводу в державі. Крім того, розпочато роботи з підготовки бетонних ємностей очисних споруд колишнього крохмального заводу для ізоляції (консервування) наявних тваринних відходів до моменту їх переробки, щоб вони не лежали під відкритим небом. Питання вивезення частини відходів на полігон поки що також не відкидаємо. Переговори у цьому напрямку тривають. 

– Скільки тонн станом на сьогодні уже вивезено та утилізовано, а скільки – залишилось? 

– Цифри є, але вони лише на папері. Поясню, чому. Вивезли залишки шкіри, які були на майданчику. А це – 800 тонн. Кісток орієнтовно – 60 тонн. Пера і залишків боєнських відходів близько 600 тонн. 

Зробити точний аналіз того, що залишилось, не вдається, оскільки детальних цифр того, скільки тонн відходів було – немає. Від служб, які мали б контролювати і знати точну «вагу проблеми», немає жодної інформації. Ті цифри, якими оперуємо сьогодні, визначено орієнтовно. Навіть сам завод не має такої оцінки. 

Тим більше, що з моменту, коли питання було озвучено, минуло багато часу. Відходи втратили у вазі, висохли, особливо кістки, і т. д. Сталої цифри нема, тому зробити реальну оцінку загрози – нереально. 

– Скільки часу треба, аби ліквідувати проблему повністю?

– Аби розчистити майданчик, завалений відходами, при цілодобовому режимі роботи котлів потрібен місяць. Але проблема, як-то кажуть,  є не лише «під відкритим небом». Ще є котловани, переповнені тваринними рештками. І їх також треба переробляти. Скільки тонн там – ніхто не знає.  

У перспективі плануємо підключити ще один стаціонарний котел для спалювання. Тому домовились з благодійним фондом «Патріоти Волині» про продовження фінансування. Адже для його підключення до піролізного котла знову ж таки треба відповідне обладнання. 

Таким чином, буде працювати піролізний та два стаціонарних котли. Якщо це вдасться, то ми зможемо переробляти 15-20 тонн відходів на добу.   

– Мені здається, цього замало, чи не так? 

– Звісно, що замало. Але це – максимум з того, що міська влада може зробити самотужки без допомоги з боку держави, в умовах негласного спротиву суміжних територіальних громад  вивозу відходів для утилізації за межі міста. Сьогодні деякі «активісти» нам закидають, що «міська влада нічого не робить». Нагадаю, що ще місяць тому ніхто й чути не хотів про утилізацію відходів на місці – тільки вивіз. Два місяці було згаяно на пошук місця вивозу. А тепер, коли за тиждень в авральному порядку налагодили роботу піролізного котла, – «цього замало».

– Але ж завод нині працює цілодобово? 

– Так. Аби робота мала результат, треба, щоб котли працювали цілодобово. Для цього працівників було переведено на цілодобовий режим роботи. Компенсацію по заробітній платі за відпрацьовані години взяв на себе знову ж таки благодійний фонд Степана Івахіва. Крім того, за сприяння міської влади та облдержадміністрації було досягнуто домовленості про часткове списання боргів за використану заводом електроенергію і частково погашено борги із заробітної плати працівникам. 

– Що далі буде з підприємством-банкрутом? 

– Ковельська філія сама по собі не є банкрутом. Цілий концерн знаходиться в стадії банкрутства. За словами першого Віце-прем’єр-міністра Степана Кубіва, з 18 філій на «плаву» ще 9. Державне підприємство «Укрветсанзавод» є банкрутом з червня 2016 року. Така інформація не афішувалася, але відповідне судове рішення є на сайті єдиного реєстру судових рішень. Не дивно, що нині заговорили про роздержавлення цього підприємства. 

– А чи його приватизація не призведе до нових проблем, в які уже не в змозі будуть втручатися держава чи органи місцевого самоврядування?

– Коли питання було порушене на загальнодержавному рівні, а сприяти його вирішенню зголосився народний депутат Степан Івахів, йому й було доручено розробити загальну концепцію розвитку цілого концерну. Степан Кубів зауважив, що будуть готуватися зміни до переліку підприємств, які не підпадають під приватизацію, в частині вилучення «Укрветсанзаводу» з цього списку. Тому є надія, що колись сюди зайде приватний інвестор. Як це буде реалізовано в Ковелі, – наразі відповіді дати не можу. Але усі ми тут, на місці, налаштовані на закриття філії, а не на приватизацію. 

– Чи буде відшкодовано завдані місту збитки від наслідків екологічного лиха? 

– Початкова цифра підрахунків сягала 60 млн. грн. Потім її зменшили до 33. Станом на сьогодні на рівні Кабінету Міністрів озвучують 17 млн. грн. Це має бути субвенція з Державного бюджету. Коли буде відшкодовано, скільки і на які конкретно заходи, поки ніхто не знає. 

– Яка відповідальність чекає на тих, хто допустив екологічне лихо?  І коли, нарешті, у питанні буде поставлено крапку?

– Питання «Хто винен?» важливе, але не настільки, як «Що робити?». Перебуваючи на Волині, перший Віце-прем’єр-міністр Степан Кубів окреслив коло структур-винуватців, а персоналіями займуться правоохоронні органи. Для нас найголовніше –  якнайшвидше локалізувати проблему. Місто може це зробити власними силами, однак потрібен час. Тож про «крапку» ще говорити зарано. 

Міська влада, особисто міський голова Олег Кіндер, народний депутат Степан Івахів, голова облдержадміністрації Володимир Гунчик роблять усе можливе, аби питання утилізації вирішувалося. При нагоді дякую усім, хто долучається до вирішення проблеми, зокрема, директору ПТМ «Ковельтепло» В. Бойку, колишньому депутату міської ради В. Римарчуку, підприємцю В. Ковальчуку, члену виконкому  М. Заікіну, керівникам КП «Добробут» та РЖКП №2 І. Михалевич і Н. Гейко та іншим, які допомагають технічними та людськими ресурсами. А також висловлюю вдячність десяткам небайдужих ковельчан, завдяки яким ми наближаємося до розв’язання проблеми.  

Розмову вів 

Володимир ПЕТРУК.

(Продовження у наступному номері).

Незважаючи на те, що проблему, яка виникла на Ковельській філії “Укрветсанзаводу”, було порушено на найвищому рівні, ковельчани опинилися сам на сам з її вирішенням. Адже підтримки від державної влади не дочекалися, хоча підприємство є власністю держави, а не громади...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1083

Ніщо в житті не дається нам без зусиль, особливо – щастя. А воно у кожного своє. Для когось це – багатство, для когось – краса, для інших – успішна кар’єра. Та, мабуть, погодяться всі, що найбільше щастя – то діти, безмежна радість у спілкуванні з ними. 

Чути щодня: «Матусю, я тебе люблю!», «Тату, ти у мене найкращий!» - найбільше людське щастя і нагорода  за належну щоденну клопітку працю без відпусток чи лікарняних. 

Безумовно, прийняти дитину у сім’ю – означає любити її не за те, що вона красива, здібна чи розумна, а просто за те, що вона є на світі, за те, що вона єдина і неповторна.

Батьківство – це велике щастя і, разом з тим, велика жертовність.  Це безмежне розуміння та бажання принести дитині трепетну мить радості.  Це горе, поділене на кожного члена родини, та щастя, помножене на всіх.  

Родина, в якій є усиновлена дитина, –  це родина назавжди. 

l

Олена з Володимиром в шлюбі були вже близько 10 років. Пара вже втратила надію на те, що таки стануть батьками. Кожну чергову вагітність, яка майже відразу завершувалась викиднем, дружина сприймала все більш морально важче. Сил вже не лишалося…

Щоб раз за разом не дивитись на муки коханої, чоловік сам запропонував піти на важливий крок –  усиновлення. Та щоб   найбільша та   найочікуваніша мрія здійснилася, знадобилося майже два роки, які для подружжя видались надзвичайно довгими.

«Пройшли» велику бюрократичну тяганину, пов’язану із збором низки потрібних документів, «оббили» пороги багатьох тих чи інших  інстанцій, побували на курсах для батьків-усиновителів і…. таки дочекалися омріяного маленького дива. 

Оскільки  на новонароджених великий «попит», їм дісталася півторарічна Настуся із золотистим кучерявим волоссячком (навіть чимось схожа на своїх найкращих в світі мамусю й татуся). Маленька спочатку була кволою, погано розмовляла, проте нова родина, оточивши дитину належною материнською турботою і батьківським теплом, зробила все, аби дитина стала жити по-новому, відчула себе потрібною і любимою. 

Незабаром в родині буде ще одне поповнення.  Мама подарує сестричку Настуні (це, очевидно, Бог  благословив родину двічі)…

Ковельчани  ж Руслан і Надія переїхали до одного із райцентрів  області порівняно нещодавно. І змінили вони не тільки своє місце проживання – змінили, практично, все  життя. Аби не відчувати осуду з боку знайомих (через заплановане усиновлення дитини), вирішили почати все, як кажуть, з чистого аркуша. 

Варто додати, що новоспеченим батькам дуже «пофортунило», адже мають тепер 6-місячного Тимофійка. Малюка хотіли, малюка і дочекалися.  

В іншої сімейної пари – теж своя історія. Маючи лише первістка Андрійка, який ходив в дитсадок, ніяк не могли стати батьками вдруге.  Згодом одностайно прийняли рішення усиновити дитину.

Так сталося (мабуть, за велінням долі), що із запропонованих кандидатур були лише  дворічні двійнята Артем та Назар. Аби не розлучати братиків, їх батьки не тільки зробили справжніми «щасливчиками», прийнявши в родину, а й самі стали вдвічі щасливішими.

l

А тим, у кого тільки-но народжується бажання допомогти знедоленій дитині, хочеться від душі побажати: при зустрічі з нею не зупиняйте себе, не стримуйте своїх емоцій і бажання  пригорнути ніжно її до себе, обережно погладити по голівці, взяти за тендітне маленьке рученятко. 

Загляньте у сумні очі малечі  і зрозумійте, що це – ваша дитина, яка чекала на вас із самого народження.  Саме вона буде поруч, коли ви будете робити свої перші кроки як мама і тато.  Вона буде любити вас, буде пробачати вам помилки, як ви будете пробачати їй дитячу неслухняність та пустощі. 

Знайте, що ви станете  справжньою дружньою родиною, тому що в основі ваших стосунків лежатиме тільки любов.

Нехай же прийняте вами рішення про усиновлення дитини стане одним із найкращих рішень у вашому житті. Хай любов, ласка, доброта, взаєморозуміння та відвертість допоможуть вам у будівництві міцного довголіття власної родини! 

А ще пам’ятайте: усиновлені діти – це діти, благословенні Богом.

Оксана  МОРОЗ.

Ніщо в житті не дається нам без зусиль, особливо – щастя. А воно у кожного своє. Для когось це – багатство, для когось – краса, для інших – успішна кар’єра. Та, мабуть, погодяться всі, що найбільше щастя – то діти, безмежна радість у спілкуванні з ними... 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1273

Неординарним видався цьогоріч Міжнародний день захисту дітей в Ковелі, адже вперше тут реалізовано національний проект "Місто професій". Варто зазначити, що цей масштабний  профорієнтаційний  дитячий  захід проходить завдяки його засновнику Community club. Участь в пізнавальному та цікавому дійстві взяли понад 3000 дітей з міста та району. 

Так, на декілька годин парк культури та відпочинку  імені Лесі Українки перетворився на багатолюдне гамірне дійство, де, як-то кажуть, і яблуку було ніде впасти.  Діти в супроводі батьків жваво виповнювали  нагріті Сонцем алеї. 

При вході до імпровізованого містечка кожна  дитина отримувала так званий  паспорт та ознайомлювалася з правилами поведінки на території містечка.  На майданчиках різного роду професій діти мали можливість "влаштуватися на роботу", пройшовши попередній майстер-клас  від справжніх професіоналів своєї справи.  

Серед представлених професій були: лікар, будівельник, рятувальник, хореограф,  інспектор ДАІ, журналіст та інші.  За якісно виконану роботу маленькі  "працівники" отримували винагороду - “зарплатню”, яку витрачали в крамниці солодощів та подарунків.

Особливо зацікавились професією журналіста Катерина Клімук та Настя Троць. Дівчатка уважно й допитливо розглядали вирізки з місцевої газети на ту чи іншу тематику,  фотографії, розпитували про газетну справу.

По-дорослому серйозно підійшов до обраної "професії" журналіста і семирічний Назар, який в майбутньому себе бачить тільки  кореспондентом і хоче висвітлювати події, які відбуваються в нашому місті на сторінках улюбленого видання ("Вісті Ковельщини"  передплачують і батьки, і дідусь з бабусею).

Загалом того дня діти отримали масу приємних вражень, а ще - побували в ролі дорослих, "заробивши" трохи грошенят. 

Тож нехай же в дитячому житті буде побільше радісних свят, а їх мрії все частіше стають реальністю!

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКАХ: "Місто професій" в парку культури та відпочинку імені Лесі Українки.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Неординарним видався цьогоріч Міжнародний день захисту дітей в Ковелі, адже вперше тут реалізовано національний проект "Місто професій". Варто зазначити, що цей масштабний  профорієнтаційний  дитячий  захід проходить завдяки його засновнику Community club. Участь в пізнавальному та цікавому дійстві взяли понад 3000 дітей з міста та району...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 783

У Ковельському промислово-економічному коледжі Луцького національного технічного університету відбувся конкурс "Міс Коледж-2017".

Варто відразу зауважити: конкурсантки коледжу довели те, що наш заклад плекає у вихованців гідність, інтелігентність, вишуканість і, звичайно, красу – красу думки, вчинку, мови, красу жінки!

Журі конкурсу цьогоріч було незвичайне, адже складалося з представників студентського самоврядування. Головою журі студентство коледжу обрало Андрія Корейбу, очільника студентської ради, активіста, людину з незалежною думкою. Владислав Голечко, Вадим Сакидон, Олександр Жигаревич, Олександр Баліцький – члени журі, хлопці молоді, завзяті, справедливі та непідкупні (такі вони – студенти КПЕК!). Хоча вираз тривоги на їхніх обличчях свідчив про високий ступінь хвилювання та відповідальності.  Загалом атмосфера у залі панувала святкова, невимушена, доброзичлива.

У першому конкурсі "Діловий стиль" шанованому журі важко було визначити найкращу. Дівчата виходили у строгих костюмах з серйозними обличчями, бо відповідально ставляться до обраного фаху. Шість конкурсанток дефілювали на сцені: майбутні бухгалтери, менеджери та перевізники. З гордістю називаю їхні імена: Тетяна Гарчук, Ілона Лисяк, Діана Савчук, Юлія Долінка, Наталія Дмитрук, Каріна Волох.

Завдання другого конкурсу "Представлення" виявилося не з легких, адже розповісти про себе, виділити найголовніше, показати себе у найвигіднішому ракурсі людині з досвідом важко, а дилетанту – й поготів. Але наші дівчата найкращі, вони й з цим завданням впоралися  на "відмінно". Особливо здивувала незвичайним шоу-спектаклем "Агентка 007" Діана Савчук. На мить здалося, що актова зала перемістилася на Бродвей, а ми, глядачі, учасники феєрії! 

Що далі, то більше віддалявся реальний світ, бо настав час третього конкурсу "Сукня своїми руками". Отут було де розігратися фантазії! На сцені замайоріли сукні у різних стилях: японському, українському, весільному, циганському, ретро, роковому. Довершені, вишукані, витончені, неповторні моделі з жартівливим та дотепним представленням вразили вимогливе журі, хлопці таки розщедрилися на "п'ятірки". 

Сучасна дівчина, на думку учасниць, повинна володіти не тільки зовнішньою красою, а й мати багатий внутрішній світ. Конкурс "Світ моїх захоплень" став яскравим прикладом різносторонніх інтересів учасниць свята. Тетяна Гарчук, студентка 106 "Д" групи спеціальності "Менеджмент", викликала бурхливі та жваві емоції виставкою вишивки бісером. Не просто хвилинне захоплення, картини-шедеври постали перед глядачами. Студентка  107 "Д" групи спеціальності "Облік і оподаткування" Ілона Лисяк уже відома молодіжній громаді коледжу своїми талановитими музичними виступами, дивувала грою на фортепіано та виконанням зворушливої пісні. Якщо Діана Савчук, студентка 104 "Д" групи спеціальності "Транспортні технології" виходить на сцену – очікуй якісне шоу. Українська пісня з танцем у вражаючому яскравому костюмі – достойний виступ. 

Неперевершено виконала пісню студентка 290 "Д" групи спеціальності "Транспортні технології" Юлія Долінка, яка теж є активною учасницею концертів та свят. Наталія Дмитрук, студентка  293 "Д" групи спеціальності "Облік і оподаткування" відкрила перед глядачами свій талант – уміння гарно співати та достойно триматися на сцені. Каріна Волох, студентка 292 "Д" групи спеціальності "Менеджмент" продемонструвала незвичайне захоплення – швидка їзда, перегони, мотоцикли та автомобілі – такі вони, наші  коледжівські дівчата! 

Конкурс "Дефіле у вечірніх сукнях" поставив перед учасницями непросте завдання: одягнути високі підбори, вечірню сукню, відповідно вишукано й граційно рухатись. На щастя, й це випробування вдалося успішно здолати конкурсанткам. Дівчата змінилися на очах: з юнок вони стали світськими жінками. Найбільш несподіваний образ, наче щойно зійшла з обкладинки журналу, продемонструвала Тетяна Гарчук. Здавалося, дівчина й сама не вірить у свій шалений успіх серед молоді – Тетяна стала володаркою звання "Міс Глядацьких симпатій". 

Конкурсну програму "Міс Коледж" не можна собі уявити без фантазера та вигадника Артема Буяджи, невтомної та улюбленої усіма Поліни Панюс, помічника-звукооператора Євгенія Кулика, які, залишаючись за кадром, створюють для нас свято. Музичні паузи заповнили Даша Місюра, Ірина Домнюк, Вадим Колотюк та Діана Андріюк.

А поважне студентське журі отримало складне завдання: з-поміж шести гарних, шляхетних дівчат вибрати найкращу. Отож, рахуючи бали, наші відважні лицарі приймали відповідальні рішення. Кожна учасниця отримала титул: Тетяна Гарчук – "Міс Грація", Ілона  Лисяк – "Міс Елегантність", Юлія Долінка – "Міс Талант", Каріна  Волох – "Міс Креативність", Наталія Дмитрук – "Віце-Міс Коледж- 2017". Переможницею конкурсу і володаркою титулу "Міс Коледж-2017" стала Діана Савчук. 

Усі дівчата отримали подарунки: квіти – від журі, косметичні набори – від профспілкової організації студентів коледжу, подарункові сертифікати – від спонсора готельно-ресторанного комплексу "Шелтер" та бару "Контрабас". Але найбільше захоплення та щирий подив викликав подарунок директора коледжу Тетяни Селівончик. Тетяна Василівна,  з доброї волі викладачів, подарувала учасницям семестрові оцінки з різних (для кожної студентки з найважчого) предметів. Сюрприз вдався!

Вкотре Ковельський промислово-економічний коледж Луцького національного технічного університету довів, що вчитися у коледжі модно, престижно, цікаво та змістовно.

Олена Шульган,

заступник директора коледжу з виховної роботи.

У Ковельському промислово-економічному коледжі Луцького національного технічного університету відбувся конкурс "Міс Коледж-2017".

Варто відразу зауважити: конкурсантки коледжу довели те, що наш заклад плекає у вихованців гідність, інтелігентність, вишуканість і, звичайно, красу – красу думки, вчинку, мови, красу жінки...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1330