17.04.2025
Четвер. Ясно. Температура: 22оС. Вітер південно-східний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність, дощ. Температура: 12оС. Вітер південно-східний помірний.
П’ятниця. Ясно. Температура: 22оС. Вітер південно-східний сильний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 12оС. Вітер південно-східний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність.   Температура: 22оС. Вітер південний помірно сильний.
В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 11оС. Вітер південний слабкий.
Неділя. Ясно. Температура: 210С. Вітер південний  помірний.
В ніч на понеділок. Ясно. Температура: 11оС. Вітер  південний слабкий.
Понеділок. Мінлива  хмарність. Температура: 21оС. Вітер південно-східний помірно сильний.
В ніч на вівторок. Ясно. Температура: 11оС. Вітер південно-східний слабкий.  
Вівторок. Мінлива хмарність.    Температура: 21оС. Вітер південно-східний  помірно сильний.   
В ніч на середу. Ясно.  Температура: 12оС. Вітер північно-східний  слабкий.
Середа. Мінлива хмарність. Температура: 21оС. Вітер північно-східний помірно сильний.
нарциси2Четвер. Ясно. Температура: 22оС. Вітер південно-східний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність, дощ. Температура: 12оС. Вітер південно-східний помірний.
П’ятниця. Ясно. Температура: 22оС. Вітер південно-східний сильний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 12оС. Вітер південно-східний слабкий.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 52
Читати далі
17.04.2025
І знову за кілька днів – величне свято Воскресіння Христового. Четвертий рік поспіль в час жорстокої й кровопролитної війни, нав’язаної нам путінською росією.
І знову мусимо казати про свято зі сльозами на очах. Бо безмірні біль і горе українського народу, який щодня втрачає у боях з ворогом кращих своїх  синів і дочок.  Невимовна скорбота у родинах, які оплакують  батька, сина, брата, чоловіка…
Для путінських головорізів немає нічого святого – навіть у передпасхальні дні вони обстрілюють українські міста і села, вбивають мирних людей, серед яких – діти, жінки, похилі віком. Тільки останнім часом десятки громадян вбиті у Сумах, Одесі, Харкові, Кривому Розі та інших населених пунктах. Цей геноцид нації благословляє  вірний слуга путіна кіріл, який називає геноцид «священною війною». 
Але коли ми згадуємо нині наших полеглих Героїв, вбитих і закатованих громадян, пам’ятаймо: Пасхальна радість затьмарена війною, однак ми не повинні слабшати у вірі та не втрачати надії, адже сказав Спаситель: «Не бійся, тільки віруй». Віра додає нам усім, а, в першу чергу, воїнам ЗСУ, впевненості, сили, непохитності. Саме завдяки цьому Україна не стала на коліна перед московитами, не скорилася і не впала духом.
Надія на Бога, на його любов, на Божу правду, на вічне життя постійно має супроводжувати нас, додавати бажання пережити всі земні випробування. Нехай Христос, Який воскрес із мертвих і Своєю смертю смерть подолав, береже нас у єдності й любові, дарує Великодню радість, перемогу і мир нашій Україні.
Тож, відзначаючи Воскресіння Христове, молімося у Божих храмах за українське військо, за його незламність і неминучу перемогу над клятим ворогом, просімо Господа нашого Ісуса Христа подарувати душам полеглих воїнів і безневинно убитих Царство Небесне і вічний спокій. А, сідаючи за святковий стіл, оточімо увагою й любов’ю один одного, подаруймо слова підтримки нашим ближнім, не забудьмо про хворих і немічних, похилих віком, яким так потрібні наші турбота і ласка. Заодно привітаймо вимушено переселених осіб, зігріймо їх серця теплом наших сердець і душ, не пошкодуймо для них освячених у церквах дарів.
Христос Воскрес! Воскресне й Україна!   
 
easterІ знову за кілька днів – величне свято Воскресіння Христового. Четвертий рік поспіль в час жорстокої й кровопролитної війни, нав’язаної нам путінською росією.
І знову мусимо казати про свято зі сльозами на очах. Бо безмірні біль і горе українського народу, який щодня втрачає у боях з ворогом кращих своїх  синів і дочок.  Невимовна скорбота у родинах, які оплакують  батька, сина, брата, чоловіка…
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 51
Читати далі
17.04.2025
У квітні 1918 року було   створено Товариство Червоного Хреста  України.  Саме 18 квітня відбувся І з’їзд Товариства. Але якщо заглибитись в історію України, то можна  бачити: славні традиції милосердя, співчуття,  взаємодопомоги зародилися в нас ще за часів Запорозького козацтва. 
Саме тут виникли славетні  шпиталі Запорозького Спаса – благодійні заклади для поранених і старих воїнів Запорозької вільної республіки. 
Цілительське доброчинство славилось і за часів Київської Русі.  Багато води в ріках витекло, доки 1862 року в Женевській конвенції 186 національних Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця об’єднались, аби  спрямувати свої зусилля на захист життя, здоров’я та гідності людини.  З  того часу об’єднання стало надійною опорою для знедолених, сиріт, інвалідів, немічних, хворих, самотніх. 
Чим живе нині наше ковельське Товариство Червоного Хреста? 
— Ковельські «червонохрестівці» працюють за покликом серця, — говорить Людмила Стахорська, яка уже багато років очолює міськрайорганізацію ТЧХУ. – Нас єднає свідомий вибір, який ми зробили. В нашій роботі випадкових  працівників нема. Треба бачити живу людину і зробити все, аби надати допомогу,  якої потребує, оточити увагою, виявити співчуття, доброту, взяти частину болю на себе, не зважаючи ні на що. 
У зв’язку з повномасштабним вторгненням росії на українську землю в нас роботи, звичайно, більше стало. Постали нові завдання: допомога воїнам, тим людям, котрі змушені покинути свої домівки в пошуках безпечного місця. Приємно, що ми працюємо в контакті з місцевою владою. Укладені довгострокові угоди про співпрацю з установами,  органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями. 
Активною, результативною роботою я завдячую своєму колективу – волонтерам, активістам  з великим досвідом роботи.   Це  В. Конашкова, Р. Голубчук, М. Козакова, О. Савенко, наші досвідчені волонтери О. Осоченко, О Аротунян, Л. Бартко, Р. Дударчук, І. Товадор. Окремо хочу подякувати фахівцю А. Шуляр, яка нині бере активну участь у різних програмах.  
Так, не можна перелічити тих добрих справ, які є на рахунку Ковельських «червонохрестівців». Війна принесла багато горя, тому колектив постійно шукає додаткові людські,  матеріальні та фінансові ресурси. Відрадно, що уже є  приклади позитивного вирішення складних питань. Це – участь у проєкті «BraVo». Завдяки одержаним коштам відремонтовано й відкрито, оснащено меблями приміщення в ліцеї «Оберіг», де сьогодні волонтери  Товариства мають змогу надавати психо-соціальну підтримку дітям. 
В рамках програми діє пункт видачі реабілітаційного обладнання для хворих, немічних. Люди користуються потрібними допоміжними засобами пересування, гігієни.
Все частіше «червонохрестівці» бувають у «Реабілітаційному центрі» Славікових. Урізноманітнились заходи, зустрічі, цікаві заняття.  Кожен день волонтери активно тут працюють. 
Кому з нас не доводилось бачити, як з людьми трапляються нещасні випадки? Не всі, звичайно, можуть надати першу медичну допомогу потерпілому. Тому ось уже багато років Р. Голубчук проводить навчання, семінари, тренінги з навчання способам медичної допомоги серед школярів і дорослого населення.
Важко у наш час бути похилим віком, немічним. Та, мабуть, не легше опікуватися  хворими, одинокими людьми.  Однак сестри милосердя не цураються будь-якої роботи. Новою формою стала сьогодні психо-соціальна допомога ветеранам.  І знову все це – завдяки програмі «BraVo».
Адміністрація Товариства провела «круглий стіл», куди запросили представників громад, аби таку  форму роботи налагодити в селах. Як результат – почали працювати зі старшими людьми в Голобах. 
— Біль можна втамувати не тільки ліками, але й щирим, обнадійливим словом, — говорить В. Конашкова. – Тому основним у нашій роботі є мужність і милосердя, любов і доброта.  Валентина Леонідівна має майже 40 років досвіду роботи  в Товаристві. 
Всім відомо, що доброта, милосердя формуються змалку. Саме в дитинстві діти переживають найщиріші почуття і сповнені бажання допомогти іншим. Тому останнім часом діють програми (локації) для дітей, підлітків. 
До роботи заохочують молодь. Юні волонтери мають змогу спілкуватись за інтересами, планувати цікаві, змістовні акції, виявляти ініціативу. Вони беруть участь у різних оздоровчих, доброчинних, інформаційно-просвітницьких заходах. Це – завдяки знаючій та ініціативній  Анні  Шуляр.  Вона спонукає молодих людей до активної діяльності. Вчить їх співчувати ближньому і відчувати чужий біль, як власний. Це дуже потрібно зараз, коли в нас війна.
…У народі кажуть: «Море краплиною до краплини повниться». Те ж саме можна сказати про діяльність Ковельської міськрайорганізації Товариства Червоного Хреста України. Із скромної,  можливо,  не завжди  помітної буденної роботи  невтомних «червонохрестівців» та активу волонтерів, складається велика благородна справа  в ім’я миру і добра.
Валентина СІЧКАР, громадська кореспондентка  газети «Вісті Ковельщини»; голова районної ветеранської організації. 
оУ квітні 1918 року було   створено Товариство Червоного Хреста  України.  Саме 18 квітня відбувся І з’їзд Товариства. Але якщо заглибитись в історію України, то можна  бачити: славні традиції милосердя, співчуття,  взаємодопомоги зародилися в нас ще за часів Запорозького козацтва. 
Саме тут виникли славетні  шпиталі Запорозького Спаса – благодійні заклади для поранених і старих воїнів Запорозької вільної республіки. 
Цілительське доброчинство славилось і за часів Київської Русі.  Багато води в ріках витекло, доки 1862 року в Женевській конвенції 186 національних Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця об’єднались, аби  спрямувати свої зусилля на захист життя, здоров’я та гідності людини.  З  того часу об’єднання стало надійною опорою для знедолених, сиріт, інвалідів, немічних, хворих, самотніх. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 44
Читати далі
17.04.2025
Думаєте, що пити за здоров’я та довголіття – повний абсурд? Зовсім ні, і справа не в самонавіюванні.
Вчені встановили, що спиртне – це один із способів дожити до похилого віку в здоровому глузді і твердій пам’яті. Причому за ефективністю це перевершує навіть регулярні заняття спортом!
У ході 15-річного дослідження під назвою “90+” група лікарів на чолі з невропатологом Клаудією Кавас та доктором медичних  наук Марією Коррада спостерігали за людьми похилого віку, намагаючись з’ясувати, який спосіб життя, звички та харчові уподобання допомагають подолати рубіж довголіття. Деякі висновки були несподівані.
Алкоголь виявився справжнім еліксиром довголіття, якщо – вживати його рівномірно.  2 келихи пива чи вина на день скорочують   ризик передчасної смерті на 18%, тоді як щоденні заняття спортом 15-45 хвилин – лише на 3%, і при цьому підвищують ризик інфаркту та інсульту на 49%! На щорічних зборах Американської асоціації сприяння розвитку науки Кавас наголосила, що не може пояснити причини цього феномену.
Як не дивно, пара зайвих кілограмів  теж грає на руку тим, хто хоче побачити праправнуків. Ризик (мова тут не йде про ожиріння) на 3% менше, ніж у їх струнких худорлявих однолітків.
Кава – ще один еліксир довголіття. 2 філіжанки свіжозвареного ароматного напою на день на 10% скорочують ймовірність ранньої смерті.
Хобі: ті, хто на старості має захоплення і приділяє йому мінімум 2 години на день, стають довгожителями на 21% частіше. Можна присвятити себе танцям, навчанню гри на фортепіано    чи живопису, співу караоке   чи іншим видам  приємного для вас проведення часу. Головне,  щоб ви займалися цим не як обов’язком, а з радістю та насолодою із симпатичними та приємними для вас вчителями.
Підбиваємо підсумок 
Регулярно випиваємо келих вина (краще сухого червоного) на день (+18%) + набираємо кілька зайвих кілограмів (+3%) + п’ємо пару чашок кави на день (+10%) + хобі (+21%). Разом: 18+3+10+21% = 52% до вашого віку. Так, це майже ті 120 років, що відміряні нам Всевишнім. Як завжди – ВІН правий! 
Отже, пити – це весело, а що веселощі продовжують життя – це навіть не істина, а аксіома!
КІЛЬКА ПОРАД ВСІМ, КОМУ ВЖЕ ПОНАД 50
Необхідне харчування:
 1. Овочі, фрукти.
 2. Бобові.
 3. Горіхи.
 4. Яйця.
 5. Риба, м’ясо (кілька  разів на тиждень).
 Олія рослинна холодного віджиму (нерафінована).
Ви повинні забути:
1. Ваш вік.
2. Ваше минуле.
3. Ваші скарги.
Три основні речі:
1. Ваші друзі.
2. Ваші позитивні думки.
3. Спокійний та гостинний дім.
Основні дії:
1. Завжди посміхайтеся.
 2. Займайтеся фізичними вправами, але у своєму темпі.
3. Більше часу проводьте з друзями (не з родичами, дітьми чи онуками, а саме з друзями у веселих галасливих компаніях).  
7 основних правил:
1. Не чекайте бажання випити води. Пийте частіше.
2. Не чекайте, поки захочеться спати. Висипайтеся вволю.
3. Не чекайте втоми, аби відпочити. Відпочивайте частіше.
4. Не чекайте, поки ви занедужаєте, щоб пройти медобстеження – проходьте його регулярно.
5. Не чекайте чудес, щоб довіряти Богові.
6. Ніколи не втрачайте впевненості у собі.
7.  Залишайтеся позитивними та завжди сподівайтеся на краще завтра!
l
Окинувши свій довгий
  шлях,
Не втримаюсь від чесних
  слів:
Ми постаріли – що ж, це
  мінус.
Та не старі ми – це є плюс!
Ми всі – хто більше, а хто
        менше –
Несли життя нелегкий
  груз.
Пенсіонери ми – так,
  мінус,
Та не здаємося – це плюс!
Радикуліт прогриз нам
  спину,
Й на себе все частіше
  злюсь:
Склероз дістав уже – це
  мінус,
Рятує гумор –  це вже
  плюс!
Як підкорялися нам
  вершини!
В минуле з захватом
       дивлюсь! 
На жаль, пройшло все – це
          є мінус,
Та є згадати що – це ж
  плюс! 
Мої найкращі любі друзі,
Запевнить вас не
  побоюсь:
Що роки тиснуть – це є
  мінус,
Та ще не вечір – точно
  плюс! 
Підготував за сприяння  
добрих людей 
Охрім СВИТКА. 
лДумаєте, що пити за здоров’я та довголіття – повний абсурд? Зовсім ні, і справа не в самонавіюванні.
Вчені встановили, що спиртне – це один із способів дожити до похилого віку в здоровому глузді і твердій пам’яті. Причому за ефективністю це перевершує навіть регулярні заняття спортом!
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 54
Читати далі
17.04.2025
Надійка довго не могла вийти заміж. І не тому, що бракувало залицяльників. Навпаки: до гарної чорнявої, невисокого зросту дівчини придивлявся не один хлопець. Але всім Надійка відмовляла, не розуміючи чому. Просто не хотілося їй  заміж, не бажалося брати на плечі камінь чужих турбот. Вистачало своїх, серед яких головною вважала службову кар’єру.
Подруги не раз дорікали їй: «Не перебирай надто. Постарієш –  нікому не будеш потрібною». Але застереження не діяли на дівчину. І надалі залишалась байдужою до залицянь і пропозицій руки та серця. 
Але одного разу під час святкування дня народження колеги по роботі Іри познайомилася з чоловіком, який виглядав не надто щасливим. Її зацікавило, чому? Отож,  коли запросив до танцю, погодилась.
Після того незнайомець не відходив від неї, все намагався зав’язати розмову.
Надійку зворушив його довірливий погляд, бажання усамітнитися десь у тихому куточку.  Вийшли у  сусідню кімнату. Чоловік одразу захоплено сказав: 
– Ви неповторна! Я таких жінок ще не зустрічав!
Надійка іронічно усміхнулася:
– Ви всім так кажете?
– Та ви що? Ви перша, яка вразила мене до глибини душі. У вас є щось таємниче і загадкове, як у Мони Лізи.
Слово за словом, і розмова зав’язалася. Чоловік, сівши у крісло навпроти, став розповідати про   своє життя. Виявляється, він недавно розлучився з дружиною, яка постійно обманювала його, зраджувала з колегою по роботі, зовсім не дбала про дитину, яка щойно народилася. Добре, що батьки дружини забрали донечку до себе, доглядають її. Йому ж забороняють навіть бачитися з нею.
Чоловік, якого звати Михайло, так зворушливо розповідав про свої негаразди, що Надійці стало по-справжньому його шкода. А у того в очах блищали сльози, які не могла приховати навіть напівтемрява у кімнаті.
– Заспокойтеся, – втішала Надійка нового знайомого. – Завжди так не буде. Ви ще знайдете своє щастя.
Від цих слів Михайло ще більше розчулився, і сльози з його очей потекли вже струмочком…
l
У ту ніч Надійка майже не спала. Трагічна доля Михайла неабияк схвилювала її добре і щире серце. В голові кружляла думка: «Як він, бідолашний, сам-самісінький? Хто його пошкодує і догляне? Колишній дружині не потрібний, її батькам – тим більше…».
Після першої зустрічі були наступні. Поступово Надійка звикала до Михайла, переймаючись його переживаннями і хвилюваннями. В якусь мить дівчині здалося, що вона – єдина, хто може врятувати бідолаху від самотності і стресу. Тому не дуже здивувалась, коли одного разу почула: «Давай одружимося. Я закохався у тебе, і хочу, щоб ти завжди була зі мною».
Великого весілля вони не робили, а зібрали на скромне застілля тільки найближчих людей. Були там і батьки Надійки, які не надто схвалювали вибір доньки. Та що вдієш? Її рішення…
Молодята стали жити в хаті, яку батьки Михайла у свій час подарували сину. Самі ж перебралися в будинок, який спорудили нещодавно. Гроші мали, адже займалися бізнесом.
l
Спочатку молодята жили дружно. Михайло був дуже уважним, турботливим. Правда, постійної роботи не мав, бо часто  скаржився на здоров’я. Підробляв, таксуючи на батьківській машині, іноді ходив на «шабашку». Час від часу підкидала копійчину мати, яка торгувала на ринку. Та й Надійчині батьки допомагали.
Згодом народився синочок. Надійка довго у декреті не сиділа, щоб швидше вийти на роботу. Але це дуже не сподобалося чоловікові. Бурчав: «Чого тобі виходити? Сиди вдома, доглядай дитину!». Дружина пробувала пояснити, що її чекає керівництво фірми, адже посада в неї відповідальна, і знайти заміну непросто.  
Та Михайло був невблаганний, отож довелося писати заяву на звільнення. Але тут почалася інша «трагедія»: катастрофічно стало не вистачати грошей. В Михайла заробітки були сякі-такі, а сімейні заощадження танули, як сніг на Сонці. Довелося знову думати про роботу – якраз з’явилася вакансія в одному з банків. Чоловік аж на виду змінився, коли почув про це. Довелося втручатися батькам з однієї і другої сторони, щоб заспокоїти Михайла.
Вийшла Надія на роботу, швидко опанувала професійні секрети. Дитину доглядали її батьки, часом – Михайло, який так і не міг працевлаштуватися. Плюс до того чоловіка стали мучити… ревнощі. Місця собі не знаходив, коли дружина йшла до банку. Хтось йому шепнув, що директор «підбиває клинки» до коханої. Одного дня не витримав, під’їхав машиною і влаштував грандіозний скандал. Директор, який і гадки не мав про свій «службовий роман», вимушений був попросити Надійку написати заяву про звільнення за власним бажанням. Мовляв, тільки звинувачень у харасменті йому в зрілому віці не вистачало.
l
Так йшли дні за днями. Синочок підріс, пішов у перший клас. Надійка сиділа вдома, «вчила» із ним уроки. Михайло, як завжди, нездужав, вряди-годи «таксував», все частіше зазирав у чарку. Довелося з ним мати серйозну розмову як дружині, так і батькам. Трохи допомогло, але ненадовго.
Надійка мовчки терпіла вибрики чоловіка, вже шкодуючи, що колись вийшла заміж за нього. Та змінювати нічого не хотіла. Михайло – її вибір, у вірності поклялась під час вінчання. Мусить терпіти.
Якось увечері до неї в гості завітала подруга. Випили чаю, поговорили про те, про се. Раптом подруга запропонувала:
– Давай поїдемо в Чехію. Знайома запрошувала. Є два місця на кондитерські фабриці. Можна пів року попрацювати.
Закордонний паспорт Надійка мала, тож дала попередню згоду. Але коли про це дізнався Михайло, то трохи хату не перевернув. Однак дружина була непохитною: «Все життя я тебе слухала. А тепер не хочу. Їду, і край. Мені треба себе і дитину одягнути, дещо в хату придбати». – «А дитина?» – «Я ж її не на вулиці залишаю. Є батьки мої і твої. Є, зрештою, ти. Доглянете».
Михайло не став сперечатися. Такою рішучою і серйозною він ще дружину не бачив. Довелося змиритися.
l
Пів року проминули швидко. Надійка залишилася задоволеною і умовами проживанням, і заробітками. Та й одну з кращих країн Європи побачила. Побувала в Празі, інших чеських містах, відвідала музеї, театри. У вільний час, якого мала не дуже багато, заходила з подругою іноді в кафе, ласувала смачним чеським пивом, до якого давали улюблені солоні горішки або грінки з чорного хліба. 
Вродлива, інтелігентна українка впала в око не одному чеському пану, які наввипередки запрошували її до ресторану, на вечірки. Але Надійка всім рішуче відмовляла. Казала твердо: «У мене в Україні сім’я  – чоловік, дитина. Я приїхала не на гулянку, а на роботу. Прошу мене не турбувати». 
Коли жінка повернулася додому, її радо зустріли рідні, особливо – син. Та й чоловіка наче підмінили. Обіймав, цілував, казав гарні слова, яких давно не чула.
З нагоди приїзду влаштували святковий обід. Запросили батьків, сусідів, родичів. Михайло був на сьомому небі і проголосив перший тост:
– Я щасливий, що знову з коханою дружиною. Я дуже її люблю і любитиму до самої смерті. Повір: все зроблю, щоб ти була щасливою. Вчора влаштувався на роботу у престижну фірму, матиму гарну зарплату, і тобі нікуди не потрібно буде їздити.
– А на роботу відпустиш і ревнувати не будеш? – напівсерйозно-напівжартома запитала Надійка.
Чоловік, мить подумавши, урочисто проголосив:
– Клянуся, що не буду.
Присутні за столом дружно засміялися.
У відповідь господиня дому, підійнявши фужер із шампанським, проголосиа свій тост:
– Я хочу подякувати чоловіку за терпіння і велику силу волі, яку він продемонстрував за час моєї відсутності. Спасибі всім, хто його підтримав.
Мить помовчавши, продовжила:
– Я хочу вірити Михайлові. Я люблю його, як і багато років тому. І обіцяю більше за кордон не їздити, раз він не хоче. Так для сім’ї буде краще. І знай, коханий: я – жінка, віддана Любові. Такою була завжди, такою залишуся й надалі…
Володимир ПЕТРУК.
дівчинаНадійка довго не могла вийти заміж. І не тому, що бракувало залицяльників. Навпаки: до гарної чорнявої, невисокого зросту дівчини придивлявся не один хлопець. Але всім Надійка відмовляла, не розуміючи чому. Просто не хотілося їй  заміж, не бажалося брати на плечі камінь чужих турбот. Вистачало своїх, серед яких головною вважала службову кар’єру.
Подруги не раз дорікали їй: «Не перебирай надто. Постарієш –  нікому не будеш потрібною». Але застереження не діяли на дівчину. І надалі залишалась байдужою до залицянь і пропозицій руки та серця. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 60
Читати далі
17.04.2025
75 літ тому, 17 грудня 1950 року, у лісовому схроні поблизу села Велимче загинули молоді жінки – члени технічної ланки Ковельського окружного проводу ОУН. Це були друкарки: «Галина» і «Наталка» та їх керівник – Марія Калачук («Веселка»). 
Марія була рідною сестрою відомого повстанця Андрія Михалевича («Коса») і дружиною командира боївки Степана Калачука («Панаса»). Членом ОУН вона стала ще раніше за чоловіка у 1942-му, хоча й була на два роки молодша. Марія мала невисокий зріст і непримітну зовнішність, але відзначалася сміливим і рішучим характером. Постійно виконуючи обов’язки зв’язкової, «Веселка» знала багатьох підпільників і легко орієнтувалася вночі на будь-якій місцевості. 
Як згадувала ще одна зв’язкова «Коса» Ликерія Шиманська, у червні 1949-го Марія провідувала свою матір, яка переховувалася у Забродах. А потім вони разом пішли в ліс біля села Лучичі. По дорозі Марія сказала, що вона передасть шинель брата Шиманської Йосипа, який був у повстанцях. У домовленому місці Марія сказала зупинитися, а сама пішла вглиб лісу і принесла шинель та попросила її нікому не показувати. Тоді ж «Веселка» сказала Ликерії, що в якому б лісі вона не була, добре знає проходи по потрібних місцях. За законами підпільної боротьби Марія і Степан перебували окремо один від одного, і лише інколи могли зустрічатися. 
l
Чекісти дуже наполегливо розшукували «Коса» та його найближчих соратників. Для цього із досвідчених працівників обласного управління МГБ було створено спеціальну оперативну групу, яка постійно перебувала у Ратнівському районі. Для викриття підпільників чекісти використовували найбільш підступні методи. На лісовому хуторі Тулова, який належав до Видраницької сільради, вони завербували двох інформаторів, які мали клички «Іскра» та «Хутірський». Через цих агентів їм вдалося дізнатися, що житель хутора Назарук Роман Микитович зв’язаний із повстанцями. Вивчивши його особу, емгебісти зробили висновок, що для вербування він не підходить і добровільно нічого не розкаже. 
Тому було прийнято рішення провести з Назаруком спецоперацію. Уночі 6 лютого 1950 року підіслали до нього агентурно-бойову групу, яка діяла під виглядом повстанців. У складі групи було три офіцери – начальник відділення Управління МГБ по Волинській області капітан Ізотов, оперуповноважений Ратнівського РО МГБ молодший лейтенант Русняк і командир взводу 277 СП внутрішніх військ МГБ капітан Слабенко. Перевдягнуті чекісти намагалися випитати у  Романа таємну інформацію, але їм це не вдалося. Про це свідчить, зокрема, скарга, яку Назарук написав з Луцької тюрми у липні  1950-го міністру Держбезпеки СРСР:
«У лютому 1950 року до мене на квартиру вночі хтось постукав. На моє питання,  хто ви будете, відповіли, що військові. Коли я відкрив їм двері, то у хату зайшли два солдати. Один із них сказав, щоб я одягнувся і що мене в сільській раді чекає начальник із району. Коли я одягнувся, ці військові взяли шнурок і хустку, і ми вийшли. Відійшовши від хати біля 50 метрів  ці військові зав’язали мені очі хусткою і зв’язали руки вірьовкою і ми вирушили в невідомому напрямку. Після довгої дороги я опинився у якійсь землянці, в якій було ще два військових. 
Почався допит, в процесі якого я був побитий до втрати свідомості. Коли я прийшов до тями, мені ці військові дали підписати якісь папери. Що там було написано,  мені невідомо. Після цього я був знову зв’язаний і виведений із землянки, звідки і направилися невідомим шляхом. Ми йшли довго. Коли мені розв’язали очі, то я побачив, що знаходжусь біля районного центру м. Ратне і біля мене виявилося 6 чоловік із Ратнівського РО МГБ. З цими людьми я пішов у райвідділ. Там мені висунули звинувачення у тому, що я нібито давав жито бандитам. Мені показали свідчення Михальчука Євдокима, що він видавав мені жито для посіву, а я це жито віддав бандитам…».
l
Оскільки Роман Назарук викрив підступ чекістів і нічого їм не розповів, то його затримали і продовжили катувати у райвідділі МГБ. Як видно із протоколів допитів, перші свідчення він почав давати 10 лютого, хоча офіційно був заарештований тижнем пізніше. Цікаво, що капітан Ізотов приховав від керівництва провал спецоперації і лише 18  лютого  написав  акт про отримання від Назарука важливої інформації. Тому в оперативних звітах МГБ написано, що нібито спецоперація пройшла успішно. 
Під час допитів Роман Назарук розповів, що він ще із 1946-го допомагає «Косу» та його побратимам. До нього часто приходить «Панас», а сестра «Коса» Марія тривалий час переховувалася в його будинку. Також Назарук признався, що за наказом «Панаса» ще три місяці тому забрав два мішки колгоспного зерна у бригадира і один мішок перемолов на муку: 
«У січні 1950 року знову прийшов «Панас» з двома невідомими і запропонував запрягти коня і разом з ними відвезти жито та муку туди, куди вони скажуть. Ми поїхали в Панський ліс в сторону села Велимче до урочища під назвою «Сова». Зупинившись на лісовій дорозі,  бандити зняли з воза мішок жита, а муку ми повезли далі з пів кілометра, після чого вони запропонували мені залишитись на місці, а самі поїхали далі і зникли за деревами. Приблизно через пів години бандити повернулися до мене, віддали мені коня і я поїхав додому, а вони пішли в ліс».
l
Оскільки була зима, чекісти зробили висновок, що десь поблизу знаходиться повстанський схрон. Для його пошуків провели масштабну операцію із залученням 150 солдатів внутрішніх військ із пошуковими собаками. Всю територію лісу між селами Велимче та Замшани ретельно оглянули кілька разів за 7 днів, але схрон знайти не вдавалося. Після цього до пошуків залучили групу стрибків і голову сільради та дільничного міліції із Велимче.
Як сказано в оперативних документах МГБ, саме їх агент «Гайстер» помітив сліди паморозі на кущах від випарів. Він примусив свого мисливського пса ретельно оглянути місцевість. Пес знайшов продух зі схрону і загавкав. Агентурно-бойова група заблокувала криївку. Оточені в схроні намагалися відкрити люк, але їх обстріляли. На пропозицію здатися вони не відповіли, а через деякий час із криївки пролунали глухі постріли. 
l
Так загинули дві машиністки Ковельського окружного проводу: «Галина» – Сидорук Олександра Мелентіївна і «Наталка»  –  Олексюк Федора Вікторівна, 1927 р. н.. уродженка села Ниці Старовижівського району, член ОУН з1944 року та Марія Калачук – «Веселка». Як працівники технічної ланки окружного проводу, вони передруковували написані від руки різні документи – автобіографії повстанців, інформації розвідників, протоколи допитів сексотів та радянських активістів, характеристики та акти обвинувачення на них, звіти Проводу керівним ланкам ОУН та інше. Знали вони дуже багато, тому здаватися живими не могли. 
Зі схрону було вилучено три пістолети, дві друкарських машинки та велику кількість націоналістичної літератури. Перед тим,  як вчинити самогубство, героїчні жінки спалили всі таємні документи. Також зламали друкарські машинки і порізали свій одяг, щоб їх не можна було використати для провокації.
Що стосується долі Романа Назарука, то під час слідства у Луцьку він відмовився від своїх попередніх свідчень і заперечив будь-який зв’язок із повстанцями. Але на той час чекісти вже зібрали свідчення деяких інших жителів хутора Тулова, в тому числі його дружини та її сестри,  і таким чином мали достатньо доказів його вини. 
Витяг із обвинувального висновку:
«Враховуючи, що по справі обв. Назарук застосовувались оперативні заходи, у зв’язку з чим розглядати справу в суді недоцільно. Постановив слідчу справу № 5166 по обвинуваченню Назарука Р.  М. направити на розгляд особливої наради при МГБ СРСР з пропонованою мірою покарання обв. Назарук 10 років ВТТ без конфіскації майна погодитися. Термін утримання під вартою обв. Назаруку рахувати з 13 лютого 1950 року».
18 травня 1956-го Президія Верховної Ради СРСР розглянула справу Романа Назарука і зменшила термін покарання до фактично відбутого. Після звільнення він виїхав на проживання у село Вільна Долина Криворізького району Дніпропетровської області, де працював теслею у колгоспі. Реабілітований рішенням Президії Волинського обласного суду 27 грудня 1989 року.
Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.
На світлинах: Марія Калачук;  Степан Калачук із дружиною, загиблі “Наталка”, «Веселка» та “Галина”.
Калачук Марія - Веселка75 літ тому, 17 грудня 1950 року, у лісовому схроні поблизу села Велимче загинули молоді жінки – члени технічної ланки Ковельського окружного проводу ОУН. Це були друкарки: «Галина» і «Наталка» та їх керівник – Марія Калачук («Веселка»). 
Марія була рідною сестрою відомого повстанця Андрія Михалевича («Коса») і дружиною командира боївки Степана Калачука («Панаса»). Членом ОУН вона стала ще раніше за чоловіка у 1942-му, хоча й була на два роки молодша. Марія мала невисокий зріст і непримітну зовнішність, але відзначалася сміливим і рішучим характером. Постійно виконуючи обов’язки зв’язкової, «Веселка» знала багатьох підпільників і легко орієнтувалася вночі на будь-якій місцевості. 
Як згадувала ще одна зв’язкова «Коса» Ликерія Шиманська, у червні 1949-го Марія провідувала свою матір, яка переховувалася у Забродах. А потім вони разом пішли в ліс біля села Лучичі. По дорозі Марія сказала, що вона передасть шинель брата Шиманської Йосипа, який був у повстанцях. У домовленому місці Марія сказала зупинитися, а сама пішла вглиб лісу і принесла шинель та попросила її нікому не показувати. Тоді ж «Веселка» сказала Ликерії, що в якому б лісі вона не була, добре знає проходи по потрібних місцях. За законами підпільної боротьби Марія і Степан перебували окремо один від одного, і лише інколи могли зустрічатися. 
ххх
Чекісти дуже наполегливо розшукували «Коса» та його найближчих соратників. Для цього із досвідчених працівників обласного управління МГБ було створено спеціальну оперативну групу, яка постійно перебувала у Ратнівському районі.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 33
Читати далі
17.04.2025 Романюк Аліна Петрівна
18 квітня, п’ятниця
Схід Сонця – 06.20 захід – 20.23. 
Місяць – у Козерозі. 
День пам’яток історії тa культури в Україні. 
Вел. п’ятниця. Спомин страстей Господа Ісуса Христа. Прп. Йоана. Мч. Віктора.
19 квітня, субота
Схід Сонця – 06.18; захід – 20. 24.
Місяць – у Козерозі. 
Міжнародний день власників домашніх тварин. 
Міжнародний день поезії і творчого мислення.
Вел. субота. Прп. Йоана Давньопечерника.
20 квітня, неділя
Схід Сонця – 06.16; захід – 20. 26.
Місяць – у Козерозі.
День довкілля в Україні. 
СВІТЛЕ ХРИСТОВЕ ВОСКРЕСІННЯ. ПАСХА (ВЕЛИКДЕНЬ). Прп. Феодора Трихини. 
21 квітня, понеділок
Схід Сонця – 06.13; захід – 20. 28.
Місяць – у Водолії.
Пасхальний тиждень. Світлий понеділок. Мчч. Феодора, Діонисія.
22 квітня, вівторок
Схід Сонця – 06.11; захід – 20. 29.
Місяць – у Водолії. 
Міжнародний день Матері-Землі
Світлий вівторок. Іверської ікони Богородиці. Прп. Віталія. 
23 квітня, середа
Схід Сонця – 06.09; захід – 20. 31.
Місяць – у Рибах. 
Всесвітній день книги тa авторського права. 
Всеукраїнський день психолога. 
Міжнародний день секретаря. 
Світла середа. Вмч. Юрія (Георгія) Переможця. Мчч. Олександри, Анатолія.
24 квітня, четвер
Схід Сонця – 06.07; захід – 20. 33.
Місяць – у Рибах.
Світлий четвер. Прп. Олексія Києво-Печер. Мч. Валентина.
Місячні фази у квітні
Спадаючий  Місяць – до 26 квітня. 
Новий  Місяць – 27 квітня.
Зростаючий Місяць – 28-30 квітня.
Підготувала Аліна РОМАНЮК.
цвіт18 квітня, п’ятниця
Схід Сонця – 06.20 захід – 20.23. 
Місяць – у Козерозі. 
День пам’яток історії тa культури в Україні. 
Вел. п’ятниця. Спомин страстей Господа Ісуса Христа. Прп. Йоана. Мч. Віктора.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 25
Читати далі
17.04.2025
ОВЕН. Люди не завжди поводяться правильно i логiчно. Просто приймiть це. Ви самi не виняток. Товариськiсть дозволить вам розширити дiловi зв’язки i налагодити важливi контакти.
ТЕЛЕЦЬ. Матимете шанс просунутися кар’єрними сходами. У вас буде немало способiв  досягти успiху, але дiяти доведеться швидко i рiшуче. Потрiбно до всього докласти свою працю.
БЛИЗНЮКИ. Ви дивуватимете дотепнiстю, надихатимете на подвиги i любовнi вiршi. Та i ваша муза мовчати не стане. Творчiсть принесе вам солiдний гонорар. Роботу сприймете з легкiстю, якщо не iз задоволенням. 
РАК. Можливо, що вас чекає кар’єрне зростання. Будьте твердi в рiшеннях, не мiняйте їх на ходу, адже нiщо так не пiдриває авторитет, як невпевненiсть i метушливiсть. 
ЛЕВ. Уже на початку тижня вiдчуєте прилив сил i вiдчуєте себе в прекраснiй формi, проте зловживати своїми можливостями не варто. Довiрте частину справ партнерам. Покажiть  свої природнi  риси лiдера.
ДIВА. Не перенавантажуйте себе на роботi – краще зробити менше, але якiснiше. Розраховуйте на успiх в iнтелектуальнiй працi i суспiльнiй дiяльностi. Зможете досягти мети завдяки пiдтримцi друзiв i колег.
ТЕРЕЗИ. Поспiшайте завершити намiченi справи, потiм важко надолужуватиме упущене. У вiвторок зберiгайте спокiй пiд час найскладнiших переговорiв. Вас спробують використати для таємних цiлей, не варто бути надмiрно довiрливими. 
СКОРПIОН. Дiйте, не поспiшаючи, наполегливо просуваючись до мети. Вона вже близька. В середу i четвер закрiпите професiйнi успiхи. Витримка i холоднокровнiсть дозволять уникнути конфлiктів. 
СТРIЛЕЦЬ. Найближчим часом постарайтеся нiкуди не спiзнюватися i не говорити зайвого. Будьте обережнi в словах i вчинках, не пiддайтеся спокусi всiх учити жити. Вчiться не тiльки слухати, але i чути. 
КОЗЕРIГ. Стане в нагодi умiння промовчати, а не загострювати ситуацiю. В середу не варто зациклюватися на одному питаннi. У п’ятницю дрiбні непорозумiння потребуватимуть реагування, але дiяти необхiдно обережно. 
ВОДОЛIЙ. Ліпше у дечому поступитися, щось вiдкласти.  Зараз закладається майбутнiй успiх, важливо не злякати його рiзкiстю. Схоже, доведеться вислухати немало докорiв на свою адресу, тому менше потрапляйте незадоволеним на очi.
РИБИ. Ви ніби на роздорiжжi. Зберiться з силами i спробуйте об’єктивно оцiнити проблеми. Не варто вiдкладати рiшення, рубайте всi якорi зараз. Важливо стрепенутися i знайти вихiд з ситуації, що склалася. Подорожi принесуть цікаві враження. 
Степан ЗОРЕПАД.
гороОВЕН. Люди не завжди поводяться правильно i логiчно. Просто приймiть це. Ви самi не виняток. Товариськiсть дозволить вам розширити дiловi зв’язки i налагодити важливi контакти.
ТЕЛЕЦЬ. Матимете шанс просунутися кар’єрними сходами. У вас буде немало способiв  досягти успiху, але дiяти доведеться швидко i рiшуче. Потрiбно до всього докласти свою працю.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 86
Читати далі
10.04.2025
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 2оС. Вітер північно-західний сильний.
В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність. Температура: -2оС. Вітер західний помірний.
П’ятниця. Хмарно, сніг з дощем. Температура: 4оС. Вітер західний помірно сильний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 0оС. Вітер північний помірний.
Субота. Мінлива хмарність.   Температура: 10оС. Вітер змінний помірно сильний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність.  Температура: 5оС. Вітер західний слабкий.
Неділя. Мінлива  хмарність. Температура: 160С. Вітер західний помірний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 8оС. Вітер  південний слабкий.
Понеділок. Мінлива  хмарність, часом дощ. Температура: 17оС. Вітер південний помірно сильний.
В ніч на вівторок. Хмарно, часом дощ. Температура: 9оС. Вітер південно-східний слабкий.  
Вівторок. Хмарно, часом дощ.  Температура: 17оС. Вітер південно-східний  помірно сильний.   
В ніч на середу. Мінлива хмарність.  Температура: 11оС. Вітер південний  слабкий.
Середа. Мінлива хмарність. Температура: 21оС. Вітер південний  помірний.
цвіт11Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 2оС. Вітер північно-західний сильний.
В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність. Температура: -2оС. Вітер західний помірний.
П’ятниця. Хмарно, сніг з дощем. Температура: 4оС. Вітер західний помірно сильний.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 66
Читати далі
10.04.2025
Весна цьогоріч ніби й рання, але не зовсім дружна. Незначні потепління часто змінюються різким похолоданням, а то й ранковим морозцем і снігом. Недодають настрою трагічні події на фронті, де Велика війна триває ось уже четвертий рік.
Але, попри все, весна дедалі сміливіше нагадує про свої права. А, отже, настає гаряча пора в українських хліборобів, яких все голосніше кличе до роботи поле. Його треба засіяти, доглянути, щоб Україна, незважаючи на всі труднощі й негаразди, була восени з хлібом.
 За інформацією Мінагрополітики, на  3 квітня сільгоспвиробники 15 областей посіяли 926 тисяч гектарів ярих зернових і зернобобових культур. Лідерами за темпами робіт є Одещина, Полтавщина, Тернопільщина, Вінниччина та Миколаївщина. Всього ж в Україні ярими культурами мають засіяти понад 5,7 мільйони гектарів, як і торік. При цьому передбачається збільшити площі під пшеницю на 28 відсотків (до 222,8 тисячі гектарів) через стабільний попит переробних підприємств та експортерів.
Що ж конкретно вже посіяно на Волині? Згідно із даними департаменту агропромислового розвитку ОДА, станом на 3 квітня  ц. р. посіяно 55,5  тисяч гектарів ярих зернових і зернобобових культур, що становить 45,7 відсотка до запланованого, в тому числі ярої пшениці – 9 тисяч гектарів (100 відсотків), ярого ячменю – 17 тисяч гектарів (89 відсотків), вівса – 25 тисяч гектарів (86 відсотків), гороху – 4,5 тисячі гектарів (100 відсотків), цукрових буряків – 6,0 тисячі гектарів (50 відсотків). Окремі сільгосппідприємства приступили до посіву соняшника.
Тривають сільськогосподарські роботи й на Ковельщині. Зокрема, як повідомив директор СТзОВ «Ратнівський аграрій» Валентин Бебес, через погодні умови посівну розпочали раніше, ніж в попередні роки. Щороку тут обробляють майже 9 тисяч гектарів площ. Нинішнього планують збільшити посіви ярого ячменю, соняшника та кукурудзи.
Безперечно, з кожним днем фронт сільськогосподарських робіт буде розширюватися. І це дуже важливо. Адже буде хліб – буде Україна. Побажаємо ж хліборобам успішного засіву і щедрого ужинку!
полеВесна цьогоріч ніби й рання, але не зовсім дружна. Незначні потепління часто змінюються різким похолоданням, а то й ранковим морозцем і снігом. Недодають настрою трагічні події на фронті, де Велика війна триває ось уже четвертий рік.
Але, попри все, весна дедалі сміливіше нагадує про свої права.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 41
Читати далі
10.04.2025
Найжахливіше, що може бути – це війна, бо вона всенародна. Український народ миролюбний, працьовитий, здібний. Красиві будинки, сади, квіти. Все доглянуте, впорядковане.
І скільки-то треба мати злості, ненависті, заздрості, щоб усе це знищити! Для чого? Хто тобі завинив чи тебе образив, чи посягнув на твоє? Молиться путін перед іконою, а вийде з храму і дає команду бити, катувати, розстрілювати. Найнебезпечніша людина – лицемір. Жадоба до наживи, заздрість затьмарюють мозок.
Читаю в газеті “Вісті Ковельщини”, що у сфері оборони викрили корупційну схему викрадення державних коштів на мільйони гривень. У сфері оборони. І хто? Генерали, полковник, народний депутат. Маючи такі зарплатні, такі пенсії! А прості люди виживають на малі пенсії і зарплатні, рятують армію.
Продовжує випікати коржики Зоя Федорівна Голубова. Дізнався про це Іван Євдокимович Смітюх і почав постачати борошно. Так зробив і голова Велицької громади Віктор Ковальчук, який власноруч привозить їй вижарки із сала. За прикладом голови підгодовують ЗСУ і велицькі жіночки, про яких іде добра слава. Їм усім дуже вдячна Зоя Федорівна Голубова. 
Візьме такого коржика боєць на ходу і мимоволі усміхнеться, бо подумає: чиясь добра мати чи дружина потурбувались про нього. Це підтримує моральний дух і фізичну силу. Отже, є за кого і за що боротись. Це і є єднання почуттів й сердець. Плетуть шкарпетки, зносять консервацію… А хто не може – підтримує щирою молитвою.
Їх, самотніх, не забуває соціальна служба. Скрізь потрібні чоловічі руки, особливо в селі. Там щось поламалось, там обірвалось, там вийшло з ладу… І на допомогу кличуть Андрія Новака, єдиного чоловіка в команді. А він невідмовний. Добрий син, дбайливий чоловік, люблячий тато трьох донечок. Такий він і в ставленні до чужих бабусь. Спокійний, уважний. Сам бачить, де потрібні його вмілі руки. Самотужки добирається до села, де його з нетерпінням  чекають старенькі. Відходячи, він обов’язково побажає здоров’я і скаже: «Треба буде – телефонуйте». І на душі стає спокійніше, бо знаєш, що за тебе подбають.
Боляче усвідомлювати,  що один із моїх здібних учнів осів у москві – військовий. Запрошувала його  на виховну годину, щоб продемонструвати, як можна у російськомовному середовищі зберегти красу і чистоту рідної мови, якщо любиш своє.  Інший — вчений, винахідник. Працює над випуском і вдосконаленням літаків, ракет, які нищать Одесу, де проживає його рідна сестра з сім’єю. Ще один – герой росії. 
Не віриться, що їм байдуже. Бачать, як гинуть люди, близькі їм по крові, як руйнуються теплі людські гнізда. Вони повинні чути стукіт серця рідного народу, відчувати біль і горе тієї землі, яка їх народила, де могили їхніх батьків. 
Невже не зірветься з їхніх грудей тяжке зітхання, не забринить в очах чиста сльоза, коли вони бачать, як горить Україна, як руйнується людська праця, як прощаються з життям ні в чому не винні люди? Молімося за тих, хто в окопі, у багнюці, під дощем, під розривами снарядів, за тих, хто готовий за свого побратима життя віддати, хто полюбив свою Батьківщину усім серцем і не зрадить присязі. Молімося за викрадених дітей і за тих, хто терпить нечувані знущання в полоні. 
Дай, Боже, нам розуміння ще більше згуртуватися і вистояти, бо Україна – понад  усе.
Лідія ГАРЛІНСЬКА, 
ветеран педагогічної праці,
селище Голоби.
укрїнаНайжахливіше, що може бути – це війна, бо вона всенародна. Український народ миролюбний, працьовитий, здібний. Красиві будинки, сади, квіти. Все доглянуте, впорядковане.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 53
Читати далі
10.04.2025

IMG_2141 (1)Наш співрозмовник – директорка Відокремленого структурного підрозділу “Ковельський промислово-економічний фаховий коледж Луцького національного університету” Тетяна Селівончик

– Тетяно Василівно!  Задум провести розмову з Вами виник давно. Але суворі реалії теперішнього життя, коли триває розпочата путінською росією війна проти України, коли сумного, на жаль, більше, аніж веселого, не дозволяли раніше здійснити свій намір.
Але життя триває, завдяки нашим героям-захисникам маємо можливість тут, в умовному тилу, працювати, вчитися, мріяти. Скажіть відверто: яка ситуація в очолюваному Вами колективі, наскільки успішно вдається організовувати роботу Вам особисто, педагогам коледжу?
– Вітаю читачів газети «Вісті Ковельщини» й дякую за запрошення до розмови, Миколо Григоровичу. Для мене – велика честь спілкуватися із мешканцями нашої громади за посередництвом нашої газети. Хочу одразу наголосити, випереджуючи Ваші подальші запитання, що фахова освіта –  шлях до успішного майбутнього. Це – практично, корисно, перспективно, сучасно, затребувано і відповідально. 
Практично – дає реальні навички і уміння, які можна одразу застосувати у роботі. Корисно – забезпечує знання, необхідні для успішної кар’єри в конкретній сфері. Перспективно – відкриває можливості для кар’єрного росту, самореалізації та подальшого навчання. Сучасно – програми оновлюються відповідно до вимог ринку праці та технологічного прогресу. Затребувано – роботодавці шукають кваліфікованих спеціалістів, які можуть одразу працювати. Відповідально – справжні професіонали роблять світ кращим, створюючи корисні продукти та послуги.
І цей шлях однозначно лежить через ВСП «Ковельський промислово-економічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету», заклад освіти, який вирізняється з-поміж інших двадцяти коледжів Волинської області динамікою позитивного росту (актуальні спеціальності, висококваліфікований колектив, матеріально-технічна база), високим рівнем контингенту (1000 студентів),  умінням швидко реагувати на зміни вимог роботодавців. Бо ж я не просто директорка закладу освіти – я представляю інтереси поколінь людей, які причетні до становлення і розвитку нашого коледжу. 
Якщо відповідати по суті на Ваше запитання, Миколо Григоровичу, то скажу з гордістю, що ВСП «Ковельський промислово-економічний фаховий коледж ЛНТУ» – інноваційний заклад освіти із 45-річною історією, конкурентноздатний у вітчизняному та світовому просторах, який впроваджує діяльність для потреб економіки у різних сферах з постійним підвищенням результативності, утвердження української національної та громадянської ідентичності, з обов’язковим створенням єдиного освітнього середовища з високою складовою гендерної рівності. У сучасних реаліях коледж відповідає запитам ринкових потреб усіх категорій населення. Постійна підтримка фахівців-професіоналів дозволяє отримувати знання й навички, необхідні для впевненого кар’єрного росту.
Якщо додати у відповідь почуття й емоції, то ВСП «Ковельський промислово-економічний фаховий коледж ЛНТУ», навіть в умовах воєнного стану, – це  живий організм, який приводять у рух особливі люди – педагоги й студенти коледжу, складовою цієї системи є усі: працівники, батьки, стейкхолдери, громадські діячі, чиновники, інші учасники. 
Основний закон, на якому ґрунтується життя у нашому закладі освіти, – це закон людяності. Тому головне завдання – збереження життя і здоров’я соціально зрілої, вмотивованої, творчої особистості, громадянина-патріота своєї Батьківщини. 
– Які зміни сталися у Вас в навчально-виховному процесі останнім часом, які новації вдалося запровадити? Бо що не говоріть, але Ковельський промислово-економічний фаховий коледж ЛНТУ був, є і, сподіваюся, ще довго буде провідним серед навчальних закладів Волині та й України. Отож, чим можете похвалитися нині? 
– Усе, що відбувається у коледжі, з притаманними тільки нам (ВСП «КПЕФК ЛНТУ») формами і методами, спрямовується на утвердження авторитету закладу освіти та на формування стійкої позитивної думки суспільства про нашу Альма-матер. 
Ми називаємо наш колектив родиною: усі завдання виконуються спільними зусиллями, усі успіхи й проблеми теж ділимо порівну між усіма. Тому багато років нам вдається обіймати перші сходинки рейтингів закладів фахової передвищої освіти Волині.
Ми виживаємо у війні завдяки спільним зусиллям, за кожним нашим успіхом стоїть робота колективу й студентства. Тому діяльність коледжу в роки повномасштабного вторгнення продовжувалася плідно й активно за різними напрямами.
Освітня діяльність:
– навчальний процес офлайн в умовах воєнного часу з облаштованим укриттям, альтернативними джерелами електроенергії (встановлено надпотужний генератор);
– адаптація програм до нових реалій: включення занять з тактичної медицини, кібербезпеки, психологічної стійкості, а також навчання студентів усіх курсів у вправлянні зі зброєю.
Волонтерство та гуманітарна допомога:
– збір коштів, продуктів, ліків, військового спорядження для армії та цивільних;
– організація гуманітарного штабу для внутрішньо переміщених осіб (більш як 300 осіб проживали у гуртожитку коледжу й були забезпечені усім необхідним, окремих громадян ми супроводжували увесь час, аж до влаштування житлових умов і працевлаштування);
– плетіння маскувальних сіток, виготовлення окопних свічок, приготування їжі, консервації; 
– організація та проведення благодійних фестивалів, ярмарок, виховних годин з метою збору коштів для допомоги військовим.
Допомога військовим і волонтерам:
– підтримка студентів, працівників і випускників коледжу, які перебувають у лавах ЗСУ;
– розробка проєктів, спрямованих на підтримку ветеранів і ветеранок, їх родин;
– залучення ветеранів і ветеранок до проведення спільних заходів, тренінгів.
Наукова і технічна підтримка:
– розробка інженерних рішень для військових потреб (після війни розкажемо детальніше);
– створення за допомогою 3-D принтерів спеціальних елементів складної конструкції для військових;
– участь у створенні та розробці нових ефективних моделей різних пристроїв      (у цілях безпеки колективу й студентства відповідаю обтічно).
Якщо говорити про спеціальності, то хотілося б виокремити «Автомобільний транспорт», адже матеріально-технічне оснащення даної спеціальності заслуговує на увагу. В лабораторії технічного обслуговування автомобілів діє шиномонтажне відділення. 
Здобувачі освіти мають можливість провести повний комплекс шиномонтажних робіт. До них входять всі види обслуговування шин, зокрема їх демонтаж, монтаж, ремонт та балансування. Для практичних занять ми використовуємо  пневмогайковерт,  гідравлічні та пневматичні домкрати. Важливою складовою шиномонтажного відділення є стенд для балансування коліс. В лабораторії є можливість перевіряти та порівнювати роботу всіх чотирьох форсунок на стенді одночасно. Прилад імітує роботу системи впорскування автомобіля, створюючи певний тиск, відповідно до технічної характеристики системи впорскування.
У лабораторії також є: діагностичний сканер, бустер для накачування безкамерних шин, універсальний знімач підшипників. 
– В минулому коледж мав назву «машинобудівний технікум». Його випускники головним чином ішли працювати в машинобудівну галузь, в тому числі – на «Ковельсільмаш».
Де тепер працюють Ваші вихованці? Чи є проблеми з їх   працевлаштуванням? Що тут добре, а що не зовсім?
– Сьогодні ринок праці потребує фахівця, який компетентний у питаннях сучасних машинобудівних та комп’ютерних технологій, має досвід роботи зі спеціалізованим прикладним програмним забезпеченням, обізнаний щодо нових типів матеріалообробного обладнання та вмотивований до кар’єрного зростання на підприємстві. 
Саме тому коледж, спільно зі стейкхолдерами, постійно модернізує спеціальність «Машинобудування» та інвестує кошти в професійну підготовку здобувачів освіти шляхом залучення сучасної спеціалізованої комп’ютерної техніки, інженерного програмного забезпечення, сучасних матеріалообробних верстатів та пристроїв адитивного друку. Завдяки співпраці з кафедрою «Прикладна механіка та мехатроніка» Луцького національного технічного університету ми зробили важливий крок назустріч сучасним світовим технологіям у підготовці фахівців технічного спрямування – придбали і використовуємо SolidWorks. 
Це такий спеціалізований програмний комплекс САПР для автоматизації робіт промислового підприємства на етапах конструкторської та технологічної підготовки виробництва, векторна 2D-графіка, 3D-моделювання, створення комплектів технічної документації.
А взагалі, маємо шість потужних спеціальностей і всі вони  актуальні на ринку праці України:
«Машинобудування». 
«Автомобільний транспорт».
«Транспортні технології». 
«Комп’ютерні науки». 
«Менеджмент».
«Облік і оподаткування». 
Усе це я розповідаю тому, Миколо Григоровичу, що наш колектив поважає вступників, молодих розумних обізнаних людей та їх батьків. Бо ми готові надавати якісні освітні послуги як теоретичного, так і практичного спрямування. Стараємося, щоб наш коледж відповідав запитам роботодавців та громадян Ковельської територіальної громади та й не тільки Ковельської.
Тому й з працевлаштуванням проблем немає. Це я уже, коментуючи питання про випускників, даю відповідь. Звичайно, ситуація в країні – війна, жорстоко відбилася на мріях й планах нашої молоді, є й такі, що опинилися у закордонні, на жаль. Та, попри виклики воєнного часу, запити на якісних фахівців залишаються чинними й чималими. 
Роботодавці – це наші партнери, вони вносять зміни в освітньо-професійні програми, викладають фахові дисципліни у коледжі, очолюють випускні комісії, приймають іспити. Тобто те, що треба роботодавцям, гнучкість навчальних програм, їх актуальність, створюють базу для здобуття необхідних знань і навичок.
Без перебільшення – жодна сфера економіки краю не обійшлася без наших випускників. Називайте будь-яке підприємство Ковельської громади (і не тільки) й обов’язково знайдете наших! Ось приклад: завод «Ковельсільмаш» чи ПТМ «Ковельтепло» – у складі цих підприємств десятки наших спеціалістів; банківська сфера – теж наші; перевезення: ТзОВ «Ідея», «Негабарит», АТП 10706, інші; комп’ютерна діагностика, ремонт, обслуговування, фахівці цієї сфери (IT-технології) працюють здебільшого у великих містах України, за кордоном та й у нашій громаді випускників коледжу вистачає.
Не стверджую, що проблем із працевлаштуванням немає, я лише кажу, що ми готуємо спеціалістів на совість, колектив працьовитий й злагоджений, успішні люди продукують результат на користь й благо України. Трохи пафосно, але ж це правда!
– Будь-який колектив сильний своїм якісним кадровим складом. Що змінилося у Вас в цьому напрямку останніми роками? Як би Ви охарактеризували свою «команду однодумців», справами кого найбільше пишаєтеся?
– Тетяно Василівно!  Задум провести розмову з Вами виник давно. Але суворі реалії теперішнього життя, коли триває розпочата путінською росією війна проти України, коли сумного, на жаль, більше, аніж веселого, не дозволяли раніше здійснити свій намір.
Але життя триває, завдяки нашим героям-захисникам маємо можливість тут, в умовному тилу, працювати, вчитися, мріяти. Скажіть відверто: яка ситуація в очолюваному Вами колективі, наскільки успішно вдається організовувати роботу Вам особисто, педагогам коледжу?
  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 56
Читати далі
10.04.2025 Семенюк Анатолій Володимирович
Людське життя крихке, мов скло – 
торкнешся, і посипляться 
уламки.
Лише Добра й Любові ремесло
Рятують від похмурих ранків.
Сучасний життєвий простір насичений не тільки добром і любов’ю, радістю та щастям, але й гординею, агресією, злом, спокусою, ненавистю, обманом, хворобами  і жорстокими війнами.
Для врівноваження доброчинних і негативних проявів буття ми намагаємось впорядкувати скарбницю свідомості. Духовне і Божественне кладемо на найвище місце, мудре і розумне – на нижчу полицю, буденне побутове, матеріальне і суєтне розміщуємо посередині. Нижче покоїться гріховне, а на дно ховаємо біду та горе.
Намагаємося користуватися скарбами із верхніх поличок. На жаль, хтось іноді невидимий, ніби навмисне, тягне нашу руку до найнижчого місця, до самого дна.
Тисячоліттями точиться боротьба світла і темряви, добра і зла, ненависті й любові. Людство без спочину шукає Бога, який би втихомирив війни та гріхи людські, а разом із тим повернув первозданний рай. Учитель навчає: потрібна щира віра. І я Йому вірю: колись настане-таки час Любові і Добра, правда, вже для наших нащадків. Нижче – «Оповідки з життя» на цю тему.
Мудра донька
Думаючи іноді про сенс земного буття, чоловік шукав відповідь на запитання: «Для чого я живу на світі?». Зважаючи на знецінення ваги життя війною, нав’язливі думки не покидали його ні вдень, ні вночі.
Розпитував у мудрих філософів і психологів, дізнавався у простолюдинів. Ніхто, навіть друзі не відкривали віконце світла для пізнання таємниці.  
Та якось вранці чоловік ненароком запитав у своєї семирічної донечки:
– Сонечко моє, скажи, а для чого ти живеш на цім світі?
– Як для чого? Щоб тебе любити, тату, – не задумуючись, відповіла вона.
– А що таке в твоєму розумінні «любити»? – не вгавав батько.
– Мої добрі вчинки, увага до тебе і повага. Це і є любов.
Мірило Любові
Якось вухатий, пухнастий,  швидконогий заєць, наслухавшись розповідей про любов, вирішив самотужки пізнати: а що ж воно таке? 
В пошуках їжі забіг на грядку, де росла капуста. Побачив його господар, і ледве від палки заєць ноги свої виніс. Не встиг вибігти за огорожу, як на нього пес накинувся – мало на шматки не розірвав.
Більше того, коли настала холодна пора, полювання на зайців відкрилося. Довелося сіромасі шукати безпечного укриття, ховатися від людської «любові».
Тож наш «герой» не розумів,  як діяти і що робити. Одного разу, плигаючи по лісовій стежині, зустрів їжачка.
– Їжачку, відкрий таємницю і поясни, що воно таке – любов? Ось ти до себе нікого не підпускаєш – закрився голками. Навіщо?
– Так цей світ влаштований. У ньому є добро і зло. Я рухаюсь повільно, то й вимушений колючками захищатися заради діток моїх маленьких. Твоя добра душа і є частинкою твоєї любові. Запам’ятай: захист добра – це випробування. Воно і є мірилом любові.
– А можна я побуду з тобою? – запитав заєць.
– Звісно. Можеш навіть пригорнутися до мене.                                               
Заєць міцно притиснувся до їжачка. Голки кололи, але йому не було боляче. Засинаючи, думав, що це випробування він мусить витерпіти заради любові.
Дорога 
до святості
Подейкують, що цю оповідку розказував Іванові Франку його батько, а той доніс у своїх спогадах до нас. Сьогодні вона така ж актуальна, як і колись. Тож послухайте (в довільному трактуванні автора).
… Жив-був у селі хороший лікар. Допомагав, лікував, зцілював хворих людей. Бог дав йому такий хист. Люди йшли до нього потоком звідусіль.
«То якась кара Божа на мені – допомагати людям і вдень, і вночі», – якось подумав лікар у вільну хвилину. Але за деякий час зустрів діда, що йшов із лісу. Той був напівголий, бородатий і брудний.
Анатолій СЕМЕНЮК.
(Закінчення  на 8-й стор.).
люб1Людське життя крихке, мов скло – 
торкнешся, і посипляться  уламки.
Лише Добра й Любові ремесло
Рятують від похмурих ранків.
Сучасний життєвий простір насичений не тільки добром і любов’ю, радістю та щастям, але й гординею, агресією, злом, спокусою, ненавистю, обманом, хворобами  і жорстокими війнами.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 34
Читати далі
10.04.2025
Традиційно у березні, під час весняних канікул, в бібліотеках України проходить Всеукраїнський тиждень дитячого читання. 
Цього року він відбувся  під тематичним гаслом “Плекаємо в мирі і любові дитячу книгу на Землі”. Гамірно та весело розпочався тиждень читання в нашій Любитівській бібліотеці. 
Спочатку юні читайлики дізналися про історію виникнення книг, із захопленням дізнавалися найрізноманітніші цікавинки про них – найбільшу і найменшу книгу в Україні, найстарішу книгу тощо. Деякі факти діти знайшли й зачитали самостійно. Пізнавальними були   вікторини та загадки: «Найуважніший читач казок», «Читай – світ пізнавай», «Відгадай та запам’ятай». 
Та не лише пізнавально-навчальну тематику мали наші заходи. Розважальною частиною свята стали чисельні ігри, конкурси, командні квести: «Заморочки із бочки», «Юний ерудит», «Логічний ланцюжок», «Казкова скарбниця», «Народне прислів’я».
Ну і, звісно ж, юні відвідувачі нашої бібліотеки взяли участь в декламації віршів про книгу та читання. Читцями поезій стали: Яна Кімлайчук – «Мудрість книг», Юлія Кімлайчук – «Книга – вчитель й добрий друг», Дмитро Дричик – «Ось так книжки з’явилися на світ», Влад Коваленко – «Книжка буде жити вічно», Аліса Васейко – «Книги дружать з дітворою», Анна Рачук – «Книжка – вірний друг» та Дарина Римарук – «Гортаючи книгу, спинись на хвилинку».
А яка ж бібліотека без тематичних книжкових виставок? У нас їх чимало. Тож діти залюбки знайомились та обирали книги для читання вдома. 
Завершилось книжкове свято частуванням солодким печивом, тістечками та цукерками. Щиро вдячні Мирославі Кімлайчук за гостинці-смаколики, а всім діткам – за активність в заходах.
Запрошуємо до бібліотеки – у світ літературних пригод та дружнього спілкування!
Юлія Войтюк,
бібліотекар
бібліотеки-філії 
с. Любитова.
любитівТрадиційно у березні, під час весняних канікул, в бібліотеках України проходить Всеукраїнський тиждень дитячого читання. 
Цього року він відбувся  під тематичним гаслом “Плекаємо в мирі і любові дитячу книгу на Землі”. Гамірно та весело розпочався тиждень читання в нашій Любитівській бібліотеці. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 189
Читати далі
10.04.2025 Романюк Аліна Петрівна
11 квітня, п’ятниця
Схід Сонця – 06.35 захід – 20.11. 
Місяць – у Терезах. 
Міжнародний день звільнення в’язнiв фашистських концтаборів. 
Прп. Йоана.
12 квітня, субота
Схід Сонця – 06.33; захід – 20. 13.
Місяць – у Терезах. 
День працівникiв ракетно-космічної галузі України. 
Вcесвітній день авіації і космонавтики. 
День скаута в Україні.
Воскресіння прав. Лазаря. Прп. Василія Парійського.
13 квітня, неділя
Схід Сонця – 06.30; захід – 20. 14.
Місяць – у Скорпіоні. 
Неділя 6 Вел. посту. ВХІД ГОСПОДНІЙ У ЄРУСАЛИМ (Вербниця). Сщмч. Артемона Лаодикійського.
14 квітня, понеділок
Схід Сонця – 06.28; захід – 20. 16.
Місяць – у Скорпіоні. 
Страсний тиждень. Вел. понеділок. Мчч. Антонія, Йоана, Євстафія (Остапа).
15 квітня, вівторок
Схід Сонця – 06.26; захід – 20. 18.
Місяць – у Скорпіоні. 
День кримінального розшуку України. 
Вел. вівторок. Вишгородської (Володимирської) ікони Богоматері. Блгв. кн. Мстислава Володимировича.
16 квітня, середа
Схід Сонця – 06.24; захід – 20. 19.
Місяць – у Стрільці. 
Всесвітній день боротьби з дитячим рабством.
Вел. середа. Мчч. Ірини, Леоніда, Галини.
17 квітня, четвер
Схід Сонця – 06.22; захід – 20. 21.
Місяць – у Стрільці.
День пожежної охорони в Україні.
Вел. четвер. Спомин Тайної вечері. Сщмч. Симеона Персидського.
Місячні фази у квітні
Зростаючий Місяць – до 12 квітня. 
Повний Місяць – 13 квітня.
Спадаючий  Місяць –14-26 квітня. 
Новий  Місяць – 27 квітня.
Зростаючий Місяць – 28-30 квітня.
Підготувала Аліна РОМАНЮК.
цвіт11 квітня, п’ятниця
Схід Сонця – 06.35 захід – 20.11. 
Місяць – у Терезах. 
Міжнародний день звільнення в’язнiв фашистських концтаборів. 
Прп. Йоана.
12 квітня, субота
Схід Сонця – 06.33; захід – 20. 13.
Місяць – у Терезах. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 33
Читати далі
10.04.2025
ОВЕН.  У понедiлок i вiвторок зможете встигнути зробити бiльше, нiж запланували. У четвер вдало пройдуть дiловi зустрiчi i переговори. У суботу постарайтеся не завантажувати себе зайвими справами.
ТЕЛЕЦЬ. Ваш успiх залежатиме вiд рівня вашої безкорисливостi у стосунках з довколишніми. Чим менше ви думатимете про себе, тим бiльше отримаєте. Постарайтеся не спiзнюватися на роботу i на дiловi зустрiчi. 
БЛИЗНЮКИ. Вам дуже пощастить, причому в рiзних сферах. Зрозумiєте, що вашi мрiї збуваються. Можете виграти в лотерею,  отримати крупний гонорар або одержати пропозицiю руки i серця. Загалом, сумувати вам точно буде нiколи.
РАК. Доведеться багато часу присвятити близьким людям. Умiння слухати i чути вам стане в нагодi. При роботi з документами проявляйте зосередженiсть та уважнiсть, це позитивно вiдобразиться на вашiй кар’єрi. 
ЛЕВ. Виникне можливiсть розiбратися з проблемами. Зiрки передбачають, що середа стане на рiдкiсть вдалим днем – для вас практично не буде перешкод в досягненнi будь-якої мети.
ДIВА. Ви самi творець свого щастя, не упустiть цей важливий час. Не розпилюйтеся, поставте собi конкретну мету i прагнiть її досягти. У п’ятницю вiрогiдна зустрiч з другом, яка подарує новi можливостi.
ТЕРЕЗИ. Смiливiсть i рiшучiсть дозволить вам досягти мети. Це стосується i кар’єри, i особистого життя. Позбудьтеся комплексiв i непотрiбних страхiв. У середу може виникнути сприятлива ситуацiя, що передбачає стрiмке просування  службовими сходами.
СКОРПIОН. Щоб отримати  бажаний  результат,  вам необхiдно проявляти iнiцiативу i вносити творчi пропозицiї, а не вiдсиджуватися за спинами колег. Гординя не завжди на користь, отож думки про те, що вас недостатньо цiнують, краще гнати вiдразу. 
СТРIЛЕЦЬ. З великими досягненнями в професiйнiй сферi доведеться зачекати. На цьому тижнi вам належить зайнятися справами дрiбними, але потрiбними. Не поспiшайте голосно протестувати проти додаткових обов’язків на роботі. 
КОЗЕРIГ. Якщо ви розумнi i iронiчнi, вашi влучнi вирази потраплять прямо в  ціль. Правда, свою думку iнодi краще залишити при собi. На роботi  поводьте себе спокiйною i врiвноважено. 
ВОДОЛIЙ. Приємнi сюрпризи i прикрi несподiванки в основному  стосуватимуться роботи.  Краще спiлкуватися iз старими друзями. У другiй половинi тижня можливі позитивні зрушення у фiнансових справах.
РИБИ. Сприятливi поїздки i дiловi зустрiчi. Вчiться сприймати по-новому життєвi ситуацiї. В цiлому тиждень повинен принести гарний настрiй, поступовий iнтелектуальний пiдйом i як результат – творчий сплеск.
Підготував
Степан ЗОРЕПАД.
гороОВЕН.  У понедiлок i вiвторок зможете встигнути зробити бiльше, нiж запланували. У четвер вдало пройдуть дiловi зустрiчi i переговори. У суботу постарайтеся не завантажувати себе зайвими справами.
ТЕЛЕЦЬ. Ваш успiх залежатиме вiд рівня вашої безкорисливостi у стосунках з довколишніми. Чим менше ви думатимете про себе, тим бiльше отримаєте. Постарайтеся не спiзнюватися на роботу i на дiловi зустрiчi. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 90
Читати далі
02.04.2025
Погода в Ковелі
3 – 9 квітня

2025-04-02_160155Погода в Ковелі 3 – 9 квітня

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 14оС. Вітер північно-східний помірний.

В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність. Температура: 7оС. Вітер західний слабкий.

П’ятниця...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 31
Читати далі
02.04.2025

472558074_2027632610983482_501816299123819289_nЛев Баглик: "Честь маю захищати таку Україну та українців!"

З нагоди свого недавнього дня народження отримав десятки вітань від щирих  і добрих людей, яких шаную, як і вони, сподіваюсь, мене. Всім намагався подякувати, хоч не впевнений, що когось не "пропустив". Тому прошу вибачення. І ще раз ДЯКУЮ.
Серед усіх вітань для мене було, мабуть, найдорожчим таке: "Вітаю Вас від нашого підрозділу та всіх бійців 14-ої ОМБр. Будьте щасливі!". Надіслав його в месенджер наш земляк, воїн ЗСУ Лев Баглик, про якого писала наша газета і пости якого у Фейсбуці із проханням підтримати бійців на передовій  поширювали на шпальтах видання. Кілька вітальних слів зворушили до глибини душі. Бо знаючи, в яких умовах перебуває воїн з побратимами, як непросто боротися із ворогом, не можу бути байдужим до вісточки-поздоровлення з фронту.
Пишаюся, що серед шанувальників газети і друзів її очільника є наші мужні захисники країни, котрі служать або служили в армійських лавах. Це – ковельчани Микола Більшевич, Олександр Головницький, Валерій Черняков, Андрій Товстига, Павло Мельник, турійчанин Сергій Яровенко, горохівчанин Сергій Годлевський та інші. Приязні стосунки з нашими, без перебільшення, героїчними людьми зігрівають душу, надихають і зобов'язують до ще енергійнішої роботи в ім'я нашої спільної справи.
Підтримувати і допомагати таким самовідданим та мужнім чоловікам – нині першочерговий обов'язок кожного з нас. Не зважаючи на вік, професію, релігійні переконання,  мусимо усвідомити: перед ними всі, хто знаходиться в умовному "тилу", – в неоплатному боргу. Завдяки живим і полеглим Героям ми маємо можливість працювати,  вчитися, займатися вихованням дітей і онуків, поратися по господарству, сподіватися на краще майбутнє. 
Нещодавно мав розмову із одним своїм знайомим, який перебуває на пенсії. Розговорилися.
– Як справи? – поцікавився я.
– По-різному, – із зажурою в голосі відповів той. – Можна було б жити, якби не війна. Важко читати і слухати повідомлення про події на фронті. Щодня там гинуть хлопці. Болить і в мене серце, адже на Сході – двоє синів.
Мить помовчавши, додав:
– Прикро, але війна не об'єднала суспільство в єдину силу. Є такі, що наживаються на ній, ховаються від мобілізації, насміхаються над учасниками бойових дій. Не бачимо в лавах ЗСУ синів та онуків високопосадовців, народних депутатів, державних чиновників. Це погано, бо війна надовго, вона рано чи пізно торкнеться всіх. Та далеко не всі це розуміють. І допоки не зрозуміють, не можемо навіть мріяти про Перемогу.
l
Що ж, має рацію ветеран. Якщо не об'єднаємось в одну потужну силу, то наслідки і для України, і для всього  народу будуть жахливі. “Руський мір”, який силою нав'язує путінська росія, – це смерть, руїни, знущання, репресії. Біснуватого кремлівського карлика не можна нормальній людині зрозуміти. Якщо гітлер воював за розширення “життєвого простору”, то в путіна того "простору" – хоч відбавляй. Правда, простору дикого, безкультурного, занехаяного, де люди трохи далі від столиці живуть без елементарних комунально-побутових зручностей. Щоб у цьому переконатися, достатньо подивитися відеофільми, створені прогресивними блогерами і журналістами, які поширюють їх на просторах інтернету або в соціальних мережах. І цей "мір", а точніше "пекло", московити хочуть нав'язати українцям і навіть – світові.
Ось чому допомога ЗСУ – не тільки наш патріотичний обов'язок, а й необхідна умова виживання в близькому майбутньому. Не дамо відкоша ворогу сьогодні – будемо плакати кривавими сльозами завтра. Так, як сьогодні плачуть українці на окупованих територіях, де панують жорстокий терор, диктатура місцевих колаборантів.
Небезпеку цю усвідомлює значна частина населення держави, а тому бере найактивнішу участь у волонтерському русі на підтримку ЗСУ. Соціальні мережі переповнені повідомленнями про добрі справи активістів, їх закликами посилювати допомогу військовим, не заспокоюватися досягнутим. Газетного номера не вистачило б, аби розповісти бодай коротко про хороші справи громадських і релігійних громад, благодійних організацій, трудових, педагогічних, учнівських, студентських колективів Ковельщини та їх очільників. Всі вони завзято працюють під гаслом: "Все – для фронту! Все – для Перемоги!".
Звичайно, у волонтерстві, як і в кожній справі, бувають і недоліки, й упущення. Трапляються в їх рядах нечесні люди, про яких час від часу повідомляють засоби масової інформації, соцмережі. Не всім зрозумілою є позиція окремих урядових структур, які іноді не можуть чітко відповісти на запитання: "Куди і скільки грошей витрачено на потреби ЗСУ? Чому на фронті не завжди вистачає необхідного озброєння, військової амуніції тощо? Як витрачається так званий військовий збір, який з 1 січня ц. р. зріс до 5 відсотків, скільки коштів отримала Україна з початку Великої війни від зарубіжних партнерів і як ними розпорядилося військове керівництво? Чому захисники країни скаржаться на корупцію серед окремих осіб командного складу і чому їх не притягують до суворої відповідальності згідно і з законами воєнного стану?”.
l
Але як би там не було, українці сьогодні довіряють армії найбільше. І славні воїни ЗСУ за це дуже вдячні. Ось який пост нещодавно опублікував на своїй сторінці у Фейсбуці наш земляк Лев Баглик, про якого я вище згадував і який нині з побратимами знаходиться на “гарячому” Куп'янському напрямку:
"Важко працювати, залишатися стійким, донатити. Воювати не усім хочеться. 
Правду кажучи, не всі й можуть. 
Але багато хто з вас проявили найкращі риси і допомогли зібрати нам навіть більше, ніж 300 тисяч гривень. 
Зібрані кошти вже "працюють" і покращують нам умови на фронті. Ми тримаємо оборону, наш підрозділ евакуює вчасно поранених. Це дозволяє зберегти життя багатьом захисникам України. 
Дякую, що з нами! Дякую, що особисто мене не забуваєте і щедро даруєте підтримку в усьому! 
Честь маю захищати таку Україну та українців!".
Кілька днів перед тим Лев Баглик написав:
"Розумію, що "закривати" потреби військових стає все важче і важче. Така правда. На жаль. Чому нам мають допомагати американці, якщо ми самі втомилися? Звісно, що вони не хочуть, бо це не їхня, а чужа війна. Ми – різні, і це також гірка правда. 
Втім виграють війни незламні та стійкі. 
Що для перемоги робити? Нехай з десятого разу, але ми збираємо потрібну суму… Ми боремося, ми і ви робимо більше, ніж спроможна звичайна людина у звичайних умовах. 
А у нас війна. Не чужа, вже вона рідна, бо у всіх є родичі, друзі чи знайомі, які загинули, віддали життя за нас. 
І будемо битися, збирати кошти, рятувати поранених. 
Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/2EiP2eT1qD 
Номер картки банки: 
4441 1111 2180 6198”.
Не буду коментувати написаного паном Левом. Скажу коротко: мудро і сильно. Такі слова може промовити лише людина, яка власними очима побачила, що таке війна і якою важливою є всенародна підтримка ЗСУ в час, коли наші найближчі союзники, в першу чергу США, поступово дистанціюються від допомоги Україні в силу різних причин. Але ми не маємо права опускати руки, на чому наголосив мужній воїн. Кожен з нас повинен робити в міру  своїх сил та можливостей все, щоб допомогти Збройним Силам вистояти, не дати ворогу знищити Державу.
Іншого просто не дано.
Микола Вельма. 

З нагоди свого недавнього дня народження отримав десятки вітань від щирих  і добрих людей, яких шаную, як і вони, сподіваюсь, мене. Всім намагався подякувати, хоч не впевнений, що когось не "пропустив". Тому прошу вибачення. І ще раз ДЯКУЮ. Серед усіх вітань для мене було, мабуть, найдорожчим таке: "Вітаю Вас від нашого підрозділу та всіх бійців 14-ої ОМБр. Будьте щасливі!".

Микола Вельма. 

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 43
Читати далі
02.04.2025

487170847_1304141224582049_8607281590320574420_n"Подаруйте газету воїну!"

Редакція "Вістей Ковельщини" з початку цього року проводить акцію "Подаруйте газету воїну!". Її мета – кожного тижня доставляти воїнам ЗСУ, які лікуються в Ковельському МТМО, свіжий номер місцевої газети. Наші захисники з великим інтересом знайомляться з матеріалами "міськрайонки".
Пропонуємо усім бажаючим долучитися до акції. Для цього потрібно небагато: декілька гривень (в міру Ваших можливостей) на друк додаткових номерів "Вістей Ковельщини" для поранених на Великій війні.
Реквізити для переказу коштів “А-банк”: UA 233077700000026003411155910
Код отримувача: 02471672
Призначення платежу: за газету.
Редакція.

Редакція "Вістей Ковельщини" з початку цього року проводить акцію "Подаруйте газету воїну!". Її мета – кожного тижня доставляти воїнам ЗСУ, які лікуються в Ковельському МТМО, свіжий номер місцевої газети. Наші захисники з великим інтересом знайомляться з матеріалами "міськрайонки". Пропонуємо усім бажаючим...

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 40
Читати далі
02.04.2025

54_nПам’ятаймо уроки історії

За підрахунками учених, на початку 1937 року в тюрмах і таборах срср знаходилось 5 млн. людей. Між січнем 1937 року і груднем 1938 було арештовано ще 7 млн. Із них розстріляно – 1 млн., померли в таборах – 2 млн. Не всі повернулись після амністії.
Не забували про політв’язнів на початку Другої світової війни. Коли відступали, то не знали, що з ними робить: і не залишити німцям і евакуювати пізно. Розстрілювали й поспіхом кидали в криниці або закопували. А в Таганрозі швидше зробили. Там, на станції залишились в’язні, підготовлені на евакуацію, але фашисти вже відрізали місто до відступу. Товарні вагони переповнені, не залишати ж німцям: підвезли цистерни з нафтою, полили вагони, потім підпалили, і всі згоріли заживо.
А які катування застосовували під час допитів! Із джерел книг «Діти Арбату» Анатолія Рибакова і «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина відомо: стискали череп залізним обручем, опускали людину у ванну з кислотами, голого прив’яували біля мурашника, повільно роздавлювали статеві органи, по тижнях не давали спати, мучили спрагою, били в кроваве місиво, кидали в яму 3х2 м на кілька днів під відкритим небом, ламали ребра  і кістки… Це – геноцид. 
Я вже не кажу про голодомор 1932-1933 р. р., коли вимирали цілі сім’ї, села, займались людоїдством, бо вже все було з’їдено: миші, хом’яки, собаки, коти, дохлі коні… Це гинули безневинні. А за що ж винні страждали? Наведу кілька прикладів (з тих же джерел). 
Якось моряків стихія занесла у Швецію, там їм створили комфортне життя. Коли повернулись додому, їх як шпигунів прийняли і в тюрму засадили, бо ж вони розкажуть, що там краще живеться. Шведи «пронюхали» і вирішили перевірити, як з моряками вчинили. Їх відкормили, одягли гарно і представили на пресконференцію, взявши підписку про нерозголошення правди ні в якому разі, інакше – розстріл. Моряки «не підвели». Після конференції переодягнули – і в тюрму. 
У колгоспі чоловік так трудився, що нагородили орденом. А він подякував і сказав, що краще б дали пуд борошна: всю сім’ю з шістьма дітками заслали в сибір. А один колгоспник наважився районне начальство спитати, чи знає воно, що вже кілька років, крім соломи, не дають нічого на трудодні: 10 років одержав. Відкривали завод після будівництва. Радість, зібрались на торжество, після урочистої промови – аплодисменти 5 хвилин, 10 хвилин, – ніхто перший не міг зупинитися: боялися. Нарешті, зробив це директор заводу – «загримів» у ГУЛАГ. Написав чеченський поет вірш, присвячений Орджанікідзе посмертно, його похвалили. А він візьми й скажи: «Як умре сталін, я ще кращий напишу», – розстріляли. А хто був у полоні під час Другої світової війни –10 років або розстріл. 
А скільки ж людей замордували в застінках катівень! Не всі витримували, але не всі й корились. Н. Столярова, що вижила, згадує свою сусідку по тюремних нарах в 1937 р. стареньку жінку. Її допитували кожну ніч (зауважу, що допити, як каже Солженіцин, проводили вночі). У 1935 р. у неї в москві проїздом ночував втікач із заслання колишній митрополит (тоді масово священників висилали в сибір). Стали допитувати: «А до кого він далі поїхав із москви?» – «Знаю, але не скажу» (він пробрався за сприяння віруючих у Фінляндію). Кулаками махали перед нею, але нічого не могли зробити старенькій. «Нічого ви зі мною не зробите, хоч на шматки ріжте. Ви ж начальства боїтесь, один одного… А я нікого не боюсь. Хоч зараз до Бога на звіт».
Тих, хто, ризикуючи життям, втікали, ловили, повертали і добавляли новий строк. Один втікач пробрався через тайгу, через Казахстан, через Кавказ, через всі перешкоди, добрався до Карпат, де його повстанці переправили через кордон у Чехію. Пройшло більше десятка літ, але й там розшукали його агенти, повернули назад і… розстріляли.
Протягом 1944 – 1953 рр. за участь у визвольному русі чи його підтримку було репресовано близько пів мільйона українців. З них 153 тис. вбито, 134 тис. – ув’язнено і понад 200 тис. депортовано до віддалених районів срср: Норильск, Магадан, Казахстан, Мордова. «Воркута» і «Соловки» – це були найстрашніші слова, їх боялись вимовити, щоб не потрапити туди, адже це було рівнозначне смерті. Звідти ніхто не повертався, бо не тільки непосильна праця нищила здоров’я людей, а й умови жорстокі: голод, холод. 
З болем у серці читала статтю Миколи Михалевича «Повстанці загинули, але ворогу не здалися» у газеті «Вісті Ковельщини» за 13 лютого цього року. Вони були молоді, красиві, здорові – тільки жити й жити, розбудовувати державу, продовжувати рід людський!
сталін арештовував, катував і вбивав будь-кого, хто ставав у нього на шляху, тому громадська думка не мала значення. І карав тих, хто насмілився все-таки протистояти, жорстоко: розстріл. Тож судили прославлених командирів, героїв громадянської війни, судили цвіт армії, яку народ любив, якою гордився, про яку складали пісні, в якій проходив службу майже кожен молодий солдат, знав і проймався повагою до тих імен. І як наслідок, 40 тисяч  найбільш освічених, досвідчених і талановитих людей, які складали більше половини вищого і старшого командного складу червоної армії, було розстріляно. 
Отак він готував радянський союз до майбутньої війни. Але народ, не зважаючи на терор і злочини, вистояв у боротьбі з фашизмом і гинув «за Батьківщину, за сталіна». Отака була пропаганда, отака була політика. Кожен боявся голос подати, хоч розумів, що так не повинно бути.
l
І як же боляче і прикро, що  й сьогодні через кляту війну ллється кров, руйнується все, у що вкладено багато праці і коштів, обривається життя найкращих синів і дочок України – цвіту землі!
Щодня у всіх новинах повідомляють про наших Героїв, які повертаються додому в останню дорогу. Повертаються з того пекла молоді, здорові, красиві, розумні, щоб залишитися в пам’яті навічно. Серед них  хочу згадати найсвіжіший факт. 
У 28 років віддав Володимир Левчик з Маневич своє життя в цій  війні. Після 11 класу вступив на факультет підготовки лікарів для ЗСУ медуніверситету імені Богомольця, який закінчив у 2020 р. Проходив інтернатуру як лікар-уролог у Маневицькій лікарні та медзакладах Луцька і Львова й вступив в Українську військово-медичну академію. Із Києва поїхав на Запорізький напрямок. Навіть додому не навідався, тільки речі переслав. 
Володимир робив усе можливе й неможливе для порятунку поранених. Його побратими розповідали, що він, як приїжджав евакуатор, не тільки поранених рятував, а й перебирав усіх «200-х» із чорних мішків. Казав, що санітари могли помилитися, що когось ще можна повернути до життя, і таки знаходив хлопців, яких буквально оживляв. 13 вересня 2024 р. під час виконання бойового завдання отримав мінно-вибухову травму. «Світла і нетлінна пам’ять нашому Герою Володимиру Левчику!» – пише газета «Вісник+К» за 20 лютого цього року.
Ворог не тільки військових, а й цивільних убиває. І все менше й менше, каже статистика, залишається українців. Спочатку було 52 млн., потім 33, а  всього у світі українців 46 млн. Коли ж ви вернетесь на свою багатостраждальну Україну, дорогі земляки? Може, й звідусюди вернеться частина, хто не прижився на чужій землі, після закінчення війни (дай, Боже, щоб так і було), тільки не з росії. Бо там, величезна українська діаспора мовчить. А Україна 3 роки вмивається кров’ю і слізьми. Раз мовчить, значить боїться або погоджується, що їх рідних, дітей убивають. 
На зібранні біженців у Варшаві одна жінка сказала, що її молодщий брат живе й працює в тюмені. По телефону на початку війни спитала: «Чому мовчиш? Вбивають ваших рідних, друзів. Вас же там багато прижилося?» – «Нема організаторів. А, по-друге, це нічого не дасть, тільки нам зашкодить.» (Із газети «Наше життя» Любомль). 
Великі кошти витрачаються на зброю, а це ж – смерть, каліцтво щодня, щогодини, щосекунди. А чому б не використати їх на боротьбу зі страшними хворобами, на благоустрій, на добробут? Скільки праці вкладено, а й досі вороги все нищать. Хто ж зупинить те кровопролиття, хто ж увійде в історію планети не як нищівник, а як рятівник, благодійник? Невже всі президенти тих країн, хто на нашій стороні й допомагає нам, безсилі проти одного агресора?
Але віриться, що все погане рано чи пізно закінчиться. Від усього можна втекти: від кулі, смерті, а від совісті нікуди не втечеш. І розплата не за горами. Бо що посіяв, те й пожнеш. Горе повертається до тих, хто його породжує. Так і ворогам буде.
«Як же прагне кожен із нас, щоб молодь жила в мирі! Без молоді не може розвиватись й існувати держава. Молодь України – це кисень, яким вона дихає. Без молоді життя країни зупиняється», – це слова Олени Зеленської, першої леді, яка теж робить великий вклад у Перемогу.
Всі чекають того дня, коли настане Перемога і почнеться нове життя. А наш народ не лінивий, навіть у війну не збавляє темпи на всіх ділянках виробництва. І ми з хлібом завжди, ще й іншим народам допомагаємо.
Дайте мир на Землі, на стіл добрий, мов Сонце, хліб, та милу працю в руки, та любов у груди – і людина не зігнутою тінню, а напівбогом піде по Землі.
А скільки фільмів, пісень, книг народилось за роки страшної війни! Мистецтво розвивається без огляду на політику, війну.  І таланти народжуються, і діточки, навіть, коли палає земля.
Життя продовжується.
Валентина Остапчук.

За підрахунками учених, на початку 1937 року в тюрмах і таборах срср знаходилось 5 млн. людей. Між січнем 1937 року і груднем 1938 було арештовано ще 7 млн. Із них розстріляно – 1 млн., померли в таборах – 2 млн. Не всі повернулись після амністії.

Валентина Остапчук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 35
Читати далі
02.04.2025

Л2 Благословляюча  Мадонна  України

Марафони 
Ліни Костенко

Марафони Ліни Костенко

У  марафона вломилась нога.

Зупинятися час і подумати.

Цим палким і щирим словам сучасної Духовної Матері України Ліни Василівни Костенко – 33 роки. Як відомо, у такому віці Господь-Творець  віддав свого єдинокровного сина Ісуса на тяжкі муки за людські гріхи.

Іван Сидорук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 45
Читати далі
02.04.2025

Л5Людина будує державу і саму себе

Держава – це система, яка зберігає себе. І якщо ми держава, а отже, система, то чому ж ми дозволяємо її розвалювати? Кінець XX століття, початок тисячоліття, – нації, що й досі ще не збулися, нації слабкі й не стабільні, перспективи не мають. Нині в дію входять зовсім інші механізми. Вони жорстокі. Слабкі народи будуть перемелені в цьому млині. Наші проблеми нікого не цікавлять, і не треба думати, що вони у нас такі унікальні. Ми найкращі, нам найгірше, – в історїї цей принцип не годиться. 

Ліна КОСТЕНКО.

 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 31
Читати далі
02.04.2025

психологіяСповідь – ключ до прозріння

Павло Петрович стояв на березі тихоплинної Турії, і дивився на воду. Там віддзеркалювалось синє небо, на якому пропливали срібно-білі хмаринки. Раз по раз на плесі виблискували золотаві промінчики Сонця.
"Тече струмок чистої джерельної води, і раптом війне вітер, засіє пилюкою та сміттям цю первозданну красу. Хто очистить воду? Людина? Якби ж то! Адже саме вона часто-густо забруднює річку нечистотами. Більше того, скільки гріховностей, негативних вчинків несе у своєму єстві без каяття та спокути", – такі думки роїлися в голові чоловіка.
– Агов, друже, проснися! – пролунав біля нього голос. Оглянувшись, побачив біля себе старого друга Василя Андрійовича.
– Василю, ти де взявся? Не на жарт перелякав мене.
– Проходив неподалік. Дивлюсь: стоїть хтось, немов сфінкс. Підійшов ближче, а це ти, то й вирішив привітатися.
– Радий бачити  і чути. Тут така краса  неймовірна і аура природи благодатна, що мимоволі задумаєшся й зупинишся.
Оце стою і роздумую, чому людина не в щасті купається, а в безкінечних гріхах і не омивається? І світ навколишній не ліпшає, а гіршає. Можливо, якби Бог дав другий раз життя прожити, то людина жила б більш праведно і не тонула в багні зла, помсти, гордині, ненависті, воєн, спокус.
– Павле, перестань. Твоя філософія життя чисто утопічна.  Бог створив єдину, найкращу у Всесвіті Землю, а на ній – Людину з одним-єдиним життям. І в цьому нерозгаданому світі є сум, але є й радість, має місце погане, але поряд живе добре. Все це – в душі нашій. Його не зміниш, а погане на ринку не продаси. Господь тебе спонукає змінювати погане на хороше.
– Ні, Василю, ми маємо спокутувати гріх і каятися. Посуди:  я – вихованець колишньої атеїстичної системи. Прикинь, скільки гріхів ношу в душі. Мільйон! А, може, й більше, і вони не відпущені Богом. Немов чорні павуки, виповзають із моєї сивої голови і кусають моє грішне єство.
– Надіюсь, ти нікого не вбив, не поранив?  Що ж, поділися потаємним. Натискай на весла сірих дум.  Зрушуй човен в бік праведності. Час маю… Може, й зцілишся.
– Та я згадую тільки те, що на думку спаде. Може, воно тобі здасться мізерним, не суттєвим. Але воно ж непокоїть.
Ось я, шестилітній, за проханням мами сторожую зерно, що сушиться на ряднині, щоб кури не клювали і не порозгрібали. Літній день повільно плине, тож я притупив увагу і загрався. Зирк, а сіренька тут, як тут. Я з опалу схопив палицю і вдарив її, забивши до смерті. Звідки ця жорстокість, не знаю, але цей випадок не дає спокою мені й сьогодні.
А хіба не лишилася темна пляма на душі, коли я з хлопцями, проживаючи в шкільному гуртожитку, потайки з'їдали солоденьке варення у нашого скупого товариша? Ця спокуса несе в собі більше гіркого, ніж солодкого. А я не розумів, що це гріх.
Чи можна забути випадок, коли я звинуватив маму у тому, що вимушений бути біля неї самотньої? "Якби не ви, то я давно був би в Києві і досяг би вершини життя", – дорікнув якось їй. "Їдь, синку, аби тобі добре, а я вже якось сама віку доживатиму", – казала мені лагідно у відповідь.
Скажи, Василю, а чи не гріх, коли, не маючи досвіду водіння автомобілем, безрозсудно перевищував швидкість і не раз створював аварійні ситуації, але не каявся?
Американці відзначають День подяки, і це добре. А я, вісімнадцятилітній, колись не подякував начальнику паспортного столу, який допоміг мені знайти житло і роботу, оформив прописку і тим самим витяг із болота колгоспного рабства. Дякую через 60 літ, хоч його, мабуть, давно немає на цій землі, Царство Небесне Вашій душі, доброчинцю!
– Заспокойся, мій друже, і дивись в корінь. Бог створив Землю за умови, що вона єдина, а ми, створені за Його образом й подобою, маємо захищати, доглядати, леліяти цю Землю – словом, любити, як дитину. Механізм простий: молися, дотримуйся духовного посту і сподівайся. Ось твоя сповідь переді мною дає можливість усвідомлювати чужі та свої гріхи. Не забувай, що моральні цінності як манна небесна на нас не падають. 
За них потрібно боротися із самим сатаною. Господь іде по чистій воді Галілейського моря і подає руку.  І ти до Нього простягни, то й дійдеш до берега Божих істин. І твої доброчинні справи візьме на плечі хтось інший. Що ж, пора і міру часу знати. Щасти тобі, Павле!..
– І тобі щасти!
Ще довго стояв Павло Петрович у роздумах. А тихоплинна ріка несла свої мирні води в Дніпро і Чорне море, щоб спіткнутися об пороги проклятої війни і нагадати, що життя дається один раз і його потрібно цінувати…
Анатолій СЕМЕНЮК.

Павло Петрович стояв на березі тихоплинної Турії, і дивився на воду. Там віддзеркалювалось синє небо, на якому пропливали срібно-білі хмаринки. Раз по раз на плесі виблискували золотаві промінчики Сонця.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 41
Читати далі
02.04.2025

сікДотримуймось вимог Закону!

Деякий час тому наша колега-журналістка Зоряна Бодялова в соціальних мережах виступила з ініціативою наведення ладу в парку в кінці вулиці Грушевського.
Цей парк був закладений ковельчанами за підтримки міської влади багато років тому. Сьогодні він в антисанітарному стані, бо засмічений  різним непотребом, має дуже непривабливий вигляд.
Ініціативу пані Зоряни підтримали небайдужі люди, і не так давно там відбулася громадська толока, під час якої значна територія парку була очищена від сміття. Заодно природолюби, яких обурили дії любителів березового соку, котрі понівечили дерева, забиваючи у них цвяхи і вішаючи на них посуд, повитягували ті цвяхи і замастили спеціальним розчином дірки в берізках.
Провівши таку акцію разом з однодумцями, Зоряна Бодялова звернулася до редакції нашої газети з проханням опублікувати текст звернення відділу з питань цивільного захисту та екологічної безпеки, розміщений на офіційному сайті міської ради 24 березня ц. р. під заголовком "Нагадуємо: заготівля соку дерев без спеціального дозволу карається Законом". Ось його зміст:
“Березень – час заготівлі корисного i смачного березового соку. Збираючи сік самостійно для власних потреб, громадяни можуть своїми діями спричинити загибель дерева. Зазвичай це стається тому, що люди не зважають на вік дерева, яке вони підсочують, а також на насадження, де це можна робити. Як наслідок, в середині дерева розпочинаються процеси гниття, грибкові захворювання, й воно втрачає свої якості, всихає.
У зв'язку з цим наголошуємо, що згідно зі статтею 10 Закону України "Про рослинний світ" збирання деревинних соків відносять до спеціального використання природних рослинних ресурсів.
Право заготівлі березового соку мають постійні користувачі лісових угідь (державні та комунальні лісогосподарські підприємства), а також підприємці та фізичні особи, які отримують для цього спеціальний дозвіл – "лісовий квиток". 
Такий документ дає право добування соку у чітко відведених місцях та з дотриманням встановлених правил заготівлі. За недотримання цих вимог порушників чекатиме покарання згідно із статтею 70 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).
Заготівля березового соку у межах населеного пункту, на територіях парків, скверів, зелених зон є порушенням пункту 4.2 Правил утримання зелених насаджень в населених пунктах, відповідальність за яке передбачена статтею 152 КУпАП та тягне за собою накладення адміністративного штрафу.
Окрім того, збирати березовий сік на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду суворо заборонено. Відповідальність за дане порушення природо-охоронного законодавства передбачено статтею 91 КУпАП”.
Наш кор.

Деякий час тому наша колега-журналістка Зоряна Бодялова в соціальних мережах виступила з ініціативою наведення ладу в парку в кінці вулиці Грушевського. Цей парк був закладений ковельчанами за підтримки міської влади багато років тому. Сьогодні він в антисанітарному стані, бо засмічений  різним непотребом, має дуже непривабливий вигляд.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 38
Читати далі
02.04.2025

ІнваспортМирний бій – до перемоги!

Як повідомив Центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт». Волинь», у місті Ковелі відбувся чемпіонат України з шашок-64 серед осіб з ураженнями опорно-рухового апарату. Він тривав з 4 по 15 березня.
За чемпіонський титул змагалися чоловіки та жінки, які представляли 14 областей України. З-поміж інших учасників за перемогу боролися і волиняни. 
Спортсмени змагалися як у класичних шашках, так і у швидкій грі, за результатами партій у яких були визначені трійки кращих серед чоловіків і жінок. Так, титули абсолютних чемпіонів вибороли Людмила Ведерко (Волинська область)  і Дмитро Мариненко (Вінницька область). 
Учасниця цих змагань Валентина Плякун надіслала до редакції вірша, присвяченого шашкістам, і фотосвітлину. Дякуємо за увагу до газети й бажаємо нових успіхів у змаганнях з інтелектуальних видів спорту!
Знову Ковель зустрічає,
Перемоги всім бажає, 
Хто приїхав на змагання.
 Щоб здійснити сподівання 
Бути першим на весь світ — 
Шашки, нумо у політ!
Радість в грі завжди чудова. 
Для шашкістів – це основа! 
Там, де гра – там простір, 
крила. 
Мудрість, досвід, вміння, 
сила!
Прапор гри в руках несем. 
Що ми кращі – доведем! 
Хоча шашки звуть 
бразильські, 
Грають в них і українці 
Та всі різного народу 
В них знаходять насолоду.
По клітинках чорних йдем – 
Ми на дошці бій ведем, 
Подолаєм перешкоди! 
Мирний бій — до перемоги!
Валентина Плякун.

Як повідомив Центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт». Волинь», у місті Ковелі відбувся чемпіонат України з шашок-64 серед осіб з ураженнями опорно-рухового апарату. Він тривав з 4 по 15 березня.

Знову Ковель зустрічає,

Перемоги всім бажає...

Валентина Плякун.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 28
Читати далі
02.04.2025

AIMmrXjBbuRqis5yzTwY.r575x340ГОРОСКОП з 7 по 13 квітня

ОВЕН.  Внутрiшнiй свiт потребуватиме дбайливого ставлення до себе. Збагатiть його новими враженнями i вiдчуттями. Прислухайтеся до iнтуїцiї, не довiряйте чужим словам. Вам стане в нагодi своєчасна порада кращої подруги.
ТЕЛЕЦЬ. Може затягнути у круговерть чужих проблем. Вiвторок може виявитися найметушливiшим днем, не намагайтеся розiбратися в тому, що вiдбувається, просто робiть свою справу. Не думайте про те, що вас не торкається. 
БЛИЗНЮКИ. Прекрасний час, коли упевнено йдете до мети, наближаєте виконання бажань. Улюблена людина приємно здивує. Уважнiше поставтеся до свого самопочуття. Постарайтеся забезпечити собi максимальний спокiй.
РАК. Відчуватимете симпатію i пiдтримку друзiв та однодумцiв. Рекомендується менше критикувати  колег i спокiйнiше ставитися до недолiкiв iнших. Цей тиждень – час початку нових проєктiв, креативних iдей. 
ЛЕВ. На початку тижня доведеться активно трудитися, виконуючи поставленi  перед собою завдання. У понедiлок виникнуть перспективи, якi дозволять досягти прихильностi начальства. 
ДIВА. Вашi фантазiї можуть вiдвести вас дуже далеко. Припинiть їх полiт, доки вони не виявилися реальнiстю. Вам протипоказаний поспiх i метушливiсть. Дотримуючись вичiкувальної стратегiї, зможете досягти неймовірних результатiв. 
ТЕРЕЗИ. Може виникнути  потреба у нових враженнях. У ваше життя може “увiйти” якась незрозуміла суєта.  Занурившись у неї, ризикуєте забути про важливi справи. Бажано контролювати свої слова та емоції.
СКОРПIОН. Виникне шанс багато що змiнити у життi. Скористайтеся ним, i вам щаститиме у справах. У серединi тижня займiться добродiйнiстю. Надавши допомогу хоча б однiй людинi, вiдчуєте щастя i свою потрiбнiсть. 
СТРIЛЕЦЬ. Доведеться розраховувати тiльки на власнi сили. Змiни на роботi можуть сприятливо вплинути на життя. Якщо будете наплегливі i активнi, то зможете досягти успiху в кар’єрi. Будьте готовi ухвалювати серйознi рiшення.
КОЗЕРIГ. Найважливiшим завданням буде отримання достовiрної iнформацiї. У понедiлок краще зайнятися завершенням справ, особливо дрiбних. У четвер велика частина паперової роботи i зустрiчей стосуватиметься фiнансової сфери. Не довiряйте випадковим знайомствам, не говоріть зайвого.
ВОДОЛIЙ. Можуть виникнути ситуації, коли вдома станете рiдким гостем, що може не сподобатися близьким. Хороший тиждень для творчих починiв, фiзичної активностi i вiдстоювання особистих інтересів. Вихiднi краще провести на самотi.
РИБИ. Якщо щось задумали, зберiться з силами i дiйте. Але якщо й без того багато трудилися, то можна зробити перерву – не варто збiльшувати робоче навантаження.  Вiдкладiть зустрiчi i постарайтеся звести до мiнiмуму спiлкування. 
Підготував 
Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН.  Внутрiшнiй свiт потребуватиме дбайливого ставлення до себе. Збагатiть його новими враженнями i вiдчуттями. Прислухайтеся до iнтуїцiї, не довiряйте чужим словам. Вам стане в нагодi своєчасна порада кращої подруги.

ТЕЛЕЦЬ...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 206
Читати далі
27.03.2025
Після прем'єри вистави "За двома зайцями" в актовому залі міської ради ветеранів я вирішила поставити її вперше в своєму рідному колись професійно-технічному училищі № 7, (тепер Ковельський центр професійно-технічної освіти).
Подзвонила директору Антонюку Сергію Миколайовичу, щоб вирішити це питання. Він з радістю погодився прийняти наш театр "Осіннє золото".  Раніше не доводилося мати справи із цим керівником, але, як виявилось, це людина  чуйна, сердечна. Із великою повагою він поставився до нашої пропозиції. Вистава пройшла успішно, і глядачі, і артисти були задоволені.
Прощаючись із нами, Сергій Миколайович щиро подякував за виступ. В якості благодійної допомоги ветеранській організації вручив певну суму грошей.
Частину коштів ми віддали на виготовлення безпілотників для ЗСУ, а іншу використали на власні потреби.
Щиро дякуємо Вам, Сергію Миколайовичу, за увагу до нас, ветеранів, високу оцінку нашої діяльності.  Чудовому колективу Ковельського центру професійно-технічної освіти від нас, артистів-аматорів  ветеранського театру "Осіннє золото", кажемо сердечно: "Дякуємо!". 
Бажаємо здоров'я, успіхів у роботі, щастя, миру, злагоди, любові – всього найкращого, що можна тільки побажати.
Марія БАТРАЧЕНКО,
керівник театру "Осіннє золото".

Slova-podyaki-zhintsi Після прем'єри вистави "За двома зайцями" в актовому залі міської ради ветеранів я вирішила поставити її вперше в своєму рідному колись професійно-технічному училищі № 7, (тепер Ковельський центр професійно-технічної освіти).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 29
Читати далі
27.03.2025
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 10оС. Вітер північний помірний.
В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність, туман. Температура: 1оС. Вітер східний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність, по обіді – дощ. Температура: 11оС. Вітер східний помірний.
В ніч на суботу. Хмарно, дощ. Температура: 5оС. Вітер східний слабкий.
Субота. Хмарно, часом дощ.  Температура: 13оС. Вітер західний помірний.
В ніч на неділю. Хмарно. Температура: 7оС. Вітер північний слабкий.
Неділя. Хмарно, дощ. Температура: 110С. Вітер північний помірний.
В ніч на понеділок. Хмарно, дощ. Температура: 6оС. Вітер  північний слабкий.
Понеділок. Хмарно, дощ. Температура: 11оС. Вітер південний помірний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 4оС. Вітер південний слабкий.
Вівторок. Мінлива хмарність.  Температура: 10оС. Вітер північний помірний.   
В ніч на середу. Мінлива хмарність.  Температура: 2оС. Вітер північний слабкий.
Середа. Мінлива хмарність. Температура: 9оС. Вітер північний помірний.

магнолія Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 10оС. Вітер північний помірний.

В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність, туман. Температура: 1оС. Вітер східний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 41
Читати далі
27.03.2025

Час Згідно з чинними правилами, ми переходимо на літній час останньої неділі першого весняного місяця. Цього року – 30 березня о 3.00 год. У цей момент годинники потрібно перевести на одну годину вперед – на 04.00 год.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 57
Читати далі
27.03.2025
У час великої війни жіноцтво села Грабове Сереховичівської громади, що на Ковельщині, стало як одна родина: спільно розділяють радість, тривоги і горе. Бо біда нині у всіх одна, тому і дівчата, і молодиці, і жіночки поважного віку об’єдналися задля допомоги українським захисникам.
 – Наше село маленьке, тож чи не з кожної родини хтось воює: син, брат, племінник, чоловік, сусід чи просто знайомий – навіть якщо він уже й не живе у Грабовому, – так розпочала розповідь про початок волонтерства місцева жителька Олена Онищук, яка найчастіше кидає клич у соціальних мережах, гуртуючи місцеве жіноцтво.  
Щоб підтримати українських захисників, ставши для них надійним тилом, з осені 2022 року вони спершу взялися за виготовлення окопних свічок. Завідувачка клубом Тетяна Романюк запропонувала збиратися у приміщенні закладу культури. Землячка грабівчан Лідія Мороз забезпечила бляшанками. Їх також збирали і через соціальні мережі, як і кошти на парафін. Далі були розпалювачі, які допомагають хлопцям на фронті швидше розводити багаття.
– Тих, хто постійно витрачає свій час, зусилля і кошти на підготовку передач на фронт, небагато: 10-15 дівчат і молодичок, – продовжує  Олена. – Внесок кожної особливо цінний, бо вони не тільки підхоплюють ідею, а й доповнюють її своїми пропозиціями. 
Разом із нею добру справу починали сестри Марія, Іванна та Вікторія Созоніки. Згодом до них приєдналися Любов Хлуд, Людмила Трофимчук, Антоніна Зубчик, Оксана Грушко, завідувачка ФАПом Людмила Савлук, Валентина Сагаль, у якої один син воює, а другий потрапив у полон. 
Винахідливості грабівського жіноцтва можна позаздрити. Вони плетуть маскувальні сітки, роблять окопні свічки та восково-олійну мазь, що загоює навіть опіки, виготовляють зігрівальні суміші із меду, імбиру та лимонів, енергетичні перекуси, перетирають із цукром обліпиху, журавлину, малину, смородину, варять аджику та гострі соуси, засолюють щавель, а перед відправкою передачі на фронт ще й печуть домашні смаколики. Цієї зими Людмила Онищук, Валентина Сагаль, Тетяна Васковець, Ольга Сагаль взялися за плетіння теплих килимків.
Енергія  невтомних грабівчанок зворушує користувачів соцмереж, які відгукуються на заклик про допомогу, хто чим може: Олександр Талашко передав їм мед, Галина Балабан, Тетяна Шура, Ірина Бондарчук – яблучну сушку і горіхи.  
Кошти на витратні матеріали грабівським волонтеркам надходять не тільки завдяки пожертвам добродійників. Так, значна сума надійшла завдяки новорічній лотереї, коли розігрували спеціальні призи: іграшки та ялинкові прикраси ручної роботи, солодощі. Виручені гроші пішли на закупівлю спанбонду та основи для маскувальних сіток. А в часі новорічних свят пішли колядники селом і зібрали більш як 13 тисяч у волонтерську скарбничку – теж для фронту, для нашої перемоги над окупантом. 
Можна лише подивуватися енергії і винахідливості тутешнього жіноцтва. Так, для розфасування захисної мазі-бальзаму волонтерки зібрали і використали найрізноманітнішу тару: від баночок з-під крему, лоточків, соусників до упаковок від кіндер-сюрпризів. Олена Онищук не втомлюється дякувати добровільним благодійникам, котрі миттєво відгукуються на її прохання: пану Володимиру з Ковеля, який оплатив три рулони агроволокна для маскувальних сіток, ліцеїстам села Вербка, Ірині Царік, Олені Пожарчук, Валентині Савлук, Олені Олексюк та іншим – за тару для фасування мазі, добродійникам – за чималу (5 кілограмів!) порцію меду, лущені горіхи, малину, смородину, сушенину.  
– Завжди дякую кожному, хто нам допомагає. Незважаючи на труднощі, торік нам вдалось зробити багато – принаймні, все, що в наших силах та можливостях, –  так підсумувала зроблене Олена Онищук. – Хоч і не дуже у великих обсягах, але старались долучитись до кожної поїздки до наших наших захисників. Адресно відправляли посилочки. Намагались допомогти всім, хто просив підмоги. Звісно, масштаби нашої роботи порівняно з волонтерами більших сіл чи міст не надто великі, але, як в народі кажуть, з миру по ниточці... Головне – не сидіти на місці, не зупинятись, хоч і маленькими кроками, але йти вперед! 
Валентина БЛІНОВА.
l
НА СВІТЛИНАХ: в центрі – Людмила Онищук майстерно плете теплі килимки; вгорі праворуч – Олена Онищук, Людмила Трофимчук та Валентина Сагаль із добровільними помічниками; внизу – Оксана Грушко, Тетяна Романюк та Олена Онищук відправляють допомогу на фронт.
Фото з архіву автора.

волонтер У час великої війни жіноцтво села Грабове Сереховичівської громади, що на Ковельщині, стало як одна родина: спільно розділяють радість, тривоги і горе. Бо біда нині у всіх одна, тому і дівчата, і молодиці, і жіночки поважного віку об’єдналися задля допомоги українським захисникам.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 54
Читати далі
27.03.2025
У Ковелі, мабуть, неможливо віднайти людину, для якої близькі і дорогі майже всі професійні свята. Або, якщо не всі, то принаймні більшість.
Але така людина є. Це – Геннадій Архипович Безека, який 1 квітня відзначить свій вікопомний ювілей. Він може з повним правом претендувати на звання кваліфікованого фахівця-професіонала у багатьох важливих для економіки України галузях, а, отже, святкувати, наприклад, День працівників житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення, День пожежної охорони, День працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості, День місцевого самоврядування та День державного службовця, День підприємця і навіть… День фізкультурника.
Серед усіх перелічених свят, список яких можна було б при бажанні продовжити, варто, напевно, виділити головне – як для пана Геннадія, так і для його колег, знайомих, товаришів – Міжнародний день друзів, який цьогоріч відзначимо 9 червня у понеділок. З повним правом справжнім другом ювіляра можуть назвати десятки, якщо не сотні людей, з якими доля звела цю людину, кому він допоміг у скрутну хвилину, кому дав добру пораду, кому прийшов на поміч у, здавалося б, безвихідних ситуаціях.
Дехто може запитати: «А яке відношення має Геннадій Безека до свят, перелічених вище? Чи це просто  журналістський «прикол», яким автор хоче заінтригувати читача?”.
Відповідаю: це ніякий не «прикол», а своєрідні віхи  біографії героя моєї розповіді. Справа в тому, що впродовж свого життя йому довелося скуштувати «хліба» багатьох складних і відповідальних посад, згаданих вище. І не тому, що Геннадій Архипович такий собі пошуковець «золота Маккени», любитель кар’єрних злетів. Найважливіше полягає в тому, що він – людина слова і діла, відповідальний і сумлінний в роботі, вмілий організатор і вихователь людей. А таких завжди цінували, до думки їх прислухались, шанували за чесність, відкритість і принциповість, тому охоче запрошували на роботу.
l
Геннадія Архиповича я знаю давно. Щоправда, за віком він молодший від мене, але наші життєві шляхи не раз «пересікалися». З мого боку – в якості журналіста, з його – в якості керівника спочатку пожежної служби,  пізніше – банно-прального комбінату та комбінату побутового обслуговування населення (був колись такий, про що представники молодшого покоління ковельчан не особливо й знають).
Мені як порівняно молодому на той час кореспонденту місцевої газети доводилося не раз писати про службу побуту на Ковельщині, яка була досить обширною і різноманітною. Вона включала у себе діяльність таких підприємств, як фабрика індивідуального пошиття і ремонту одягу, фабрика взуття, майстерні з ремонту побутових приладів, перукарні, ательє мод, фотосалонів у місті. Окрім того, в районі діяли комплексні пункти побутового обслуговування населення, де надавали цілий спектр послуг, про який тепер залишилися лише приємні згадки.
Звичайно, в роботі такого складного «механізму», в якому було задіяно 1200 чоловік, не все функціонувало бездоганно, траплялися і негаразди, упущення. До редакції не раз надходили скарги і нарікання громадян, які чекали допомоги журналістів. Доводилося вникати в суть звернень, виїжджати на місце, щоб розібратися у конфліктних ситуаціях. Пам’ятаю свої відрядження і в Дубове, і в Мощену, і в Тойкут тощо. В результаті таких поїздок з’являлися іноді у газеті й критичні кореспонденції.
До честі Геннадія Архиповича, він ніколи не ображався на критику, намагався оперативно відреагувати на публікації, хоча в разі потреби аргументовано захищав честь і гідність підлеглих йому працівників, інженерно-технічного персоналу. Звичайно, писала газета й про добрі справи побутовиків, адже Ковельський комбінат побутового обслуговування був одним з кращих на Волині. І в цьому – велика заслуга Геннадія Безеки, який обійняв посаду директора в досить молодому віці, змінивши на посту Григорія Олійника і продовжуючи кращі традиції попередників – Богдана Криштофа, Петра Приходька. 
З приходом у міськпобуткомбінат молодого, амбітного, креативного керівника діяльність підприємства, як-то кажуть, отримала «друге дихання». Зміцніла трудова дисципліна, зросла відповідальність кадрів середньої ланки за доручену ділянку роботи, поліпшилася якість надання послуг, розширився їх асортимент. Директор глибоко вникав у виробничі процеси, вимагав цього ж від підлеглих. Турбот  додавало й запровадження нових технологій, передових досягнень науки і техніки.
Пан Геннадій постійно був в курсі всіх новинок у побутовому обслуговуванні населення, сміливо запроваджував їх у життя, спираючись при цьому на дружну команду однодумців. З його позицією рахувалися в обласному управлінні, на нього рівнялися  колеги з міст і районів Волині.
Згадую такий випадок. Одного разу в Геннадія Архиповича виник задум провести у Ковелі демонстрацію моделей одягу, які виготовляв комбінат. Дехто засумнівався доцільності такого заходу, адже часи були суворі, «партійні», новації не всіма сприймалися на «ура». Та директор наполіг на своєму, молодь підприємства його підтримала, а тому фестиваль мод, як його дехто назвав, вдався на «відмінно».
Хочу зауважити, що пан Геннадій – чоловік, образно кажучи, європейського стилю, цінує в людях не лише вміння працювати, а й культуру поведінки, вбрання, спілкування, тобто все те, що робить їх сучасними і привабливими. Сам завжди ошатно одягнутий, взутий, бо любить акуратність й естетичну привабливість в інших. 
l
Ще одна важлива сторінка в біографії нашого героя – робота в Ковельській міській раді. Прийшов він туди у складні часи – буремні 1990-ті роки, коли на зміну командно-адміністративній системі прийшли ринкові відносини.
– Геннадія Безеку сесія міської ради затвердила моїм заступником, – згадує тодішній міський голова Анатолій Семенюк. – В його обов’язки входило вирішення питань соціальної сфери, які стояли дуже гостро. По-новому слід було організовувати роботу закладів торгівлі, побутового обслуговування, охорони здоров’я та ін. Труднощі його не лякали, він сміливо брався за розв’язання найскладніших проблем. Люди розуміли його, а він людей, яких поважав, але з яких і вимагав в разі потреби. Досвід, набутий попередньо, дуже йому допомагав.
Мить помовчавши, сказав:
– Я дуже вдячний за підтримку і розуміння з боку Геннадія Архиповича, його щире прагнення змінити стан справ у місті на краще. Нехай Господь дарує йому міцне здоров’я, активне довголіття на многі і благі літа!
Впевнений, що думку пана Анатолія розділяють багато ковельчан, які шанують ювіляра за всі добрі справи, які він звершив. В свій час допоміг і мені, коли довелося звернутися за допомогою. Взагалі пан Геннадій ніколи не був байдужим до газети, про що я вище згадував, постійно її читає і передплачує, жваво реагує на публікації, пам’ятаючи навіть ті, які були кільканадцять років тому  –  чи то критичні, чи то «позитивні». Так тому, що має справді феноменальну пам’ять на людей, події, дати.
Іноді при зустрічах ми згадуємо те, що пережили, чому раділи, з приводу чого сумували. Адже і я, і він добре знаємо повоєнну історію Ковеля та й району. Мушу віддати належне пану Геннадію – в дечому він перевершує мене своїми знаннями минувшини краю, його особистостей, їх гарних справ, як, зрештою, й поганих…
l
Не намагаючись детальніше заглиблюватись в біографію Геннадія Безеки, скажу лишень, що чимало років свого молодого життя він віддав організації сучасної пожежної охорони на Ковельщині, зміцненню її матеріально-технічної бази, роботі в компанії «Газ України». Майже 10 років працював у «Ковельводоканалі», нині – помічник директора «Ковельтепла». Помітний слід залишив у сфері місцевого підприємництва, створивши разом із дружиною Тамарою Іванівною фірму «Айстра», послугами якої охоче користувалися наші земляки. Коротше кажучи, за яку б справу не брався, досягає успіху, бо єдність слова і діла завжди давала й дає позитивний результат.
Мені імпонує в ювілярові така риса характеру, як відвертість, вміння відстояти свою позицію і неприязнь до тих, хто нещирий і підступний. Водночас приваблює його вірність чоловічій дружбі, відданість тим, кого шанує і любить.
До таких друзів, в першу чергу, належить ковельський підприємець, меценат і благодійник Юрій Миколайович Рахлінський. Вони дружать практично з юних літ, ніколи не підводили один одного, а навпаки –  у випадку потреби підставляли плече підтримки. Так і крокують життєвим шляхом, ділячи навпіл радощі і прикрощі. Ніколи не забувають ще одного свого приятеля – Володимира Мамітова, який передчасно пішов у Вічність. Збираючись разом, завжди згадують спочилого у Бозі.
Міцна багатолітня дружба єднає їх з братами Микуличами – Василем і Володимиром, їх рідними. Чимало друзів серед ветеранів ковельського спорту, адже в молоді роки, навчаючись у середній школі № 8, захоплювався вільною боротьбою, відвідував спортшколу. Тренував його відомий в Україні Петро Стус, ім’я якого носить нині дитячо-юнацька спортивна школа.                          
Зрештою, хіба перелічити всіх, хто дорогий і незабутній? Знаю, що для Геннадія Безеки болісною була втрата В’ячеслава Шишука, з яким теж, як кажуть, не один пуд солі з’їли…
В Геннадія Безеки – гарна сім’я, вірна дружина пані Тамара, про яку я вище згадав. Вміло господарюють у будиночку по вулиці Модеста Левицького, спільно клопочуться по господарству, раді гостям, які їх відвідують. В свій час Тамара Іванівна працювала в Ковельській дистанції сигналізації і зв’язку, користувалася високим авторитетом у колег по роботі, адміністрації підприємства. Мають двох синів, трьох онуків.
l
Закінчуючи свої нотатки, подумав: а що побажати Геннадію Безеці з нагоди ювілею? Вирішив від себе особисто, друзів і знайомих привітати поетичними рядками:
Хай кожен день ясніє 
небом чистим,
Світанки сяють, скупані в 
росі,
У серці радість розцвіта 
іскриста
І мрії хай збуваються усі!
Нехай цвітуть під небом 
синьооким 
Ще довго-довго дні й літа,
А тиха радість, чиста і 
висока,
Щоденно хай до дому 
заверта!
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНІ: Юрій РАХЛІНСЬКИЙ, Василь МИКУЛИЧ, Геннадій БЕЗЕКА.
Фото автора.

безека У Ковелі, мабуть, неможливо віднайти людину, для якої близькі і дорогі майже всі професійні свята. Або, якщо не всі, то принаймні більшість.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 52
Читати далі
27.03.2025
У переддень Лесиного свята ковельчани, юні і літні, зібралися, щоб вшанувати її життєвий і творчий подвиг. Вона й понині дивує і надихає нас. 
Поетеса, яка в темні імперські часи свою поезію творила мовою свого народу, дала йому надію на те, що рідна мова відродиться, проб'ється крізь морок заборон і принижень, стане державною і шанованою, що Україна буде вільною.
Ми слухали поезію Лесі Українки у виконанні талановитих декламаторів і бачили її проекцію на день сьогоднішній. Знову з лютої Півночі чути ненависне: «Смерть Україні!», знову бряжчать малороси рабськими кайданами страху й зневіри, знов «сіль землі, то ж сила молода ішла на смерть, на згубу неминучу», і знову поети «гострять зброю іскристу» – меч духовний, слово правди, щоб запалювати серця людей. Їм довірила Леся Українка свої корогви – волю, одвагу, честь і любов. 
Наша зустріч стала справжнім святом для душі, для всіх, хто прагне слова потужного й щирого, адже свою високу Поезію нам дарували Любов Проць, поетичний голос Львівщини і волинянка Ніна Горик. Літературні й освітянські посестри, члени Національної спілки письменників України, багато років вони плекали у юних душах любов до рідного слова. У їх віршах – любов до України і біль її утрат, гаряче бажання розтопити лід байдужості й відчуження, збудити з духовного сну, поділитися світлом віри. Незабутні враження справили виступи наших гостей, їх твори. Слухати поезію в авторському виконанні – вишукана насолода!  
Щира подяка усім гостям свята, Любові Проць та Ніні Горик, читцям-декламаторам (Анні Акуловій, Анні Матяшук, Ірині Дейнеці, Катерині Васковець, Соломії Чих, Катерині Cомчинській, Олені Місюрі), музикантам-віртуозам (Олександру Марчуку, Олені Артеменко, Надії Матвійчук, Аллі Мазур)! Усім, хто любить українську Україну, працює для неї, б'ється за неї на фронті. 

поетичні голоси Ковельщини - членилітературно-мистецького товариства Творчий світ Надвечір’я з Лесею Українкою

У переддень Лесиного свята ковельчани, юні і літні, зібралися, щоб вшанувати її життєвий і творчий подвиг. Вона й понині дивує і надихає нас. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 47
Читати далі
27.03.2025
Ця історія з елементами містики сталося багато років тому, коли я ще був учнем восьмого класу. 
Тут зразу слід зробити невеличкий географічний та історичний екскурс. Моє рідне село Млинове на Волині є однією з  крайніх точок на північному заході України і з кількох боків оточене трьома-чотирма білоруськими селами. Ці села, як і Млинове, до 1939 року належали Польщі, а потім, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, були приєднані відповідно до радянської Білорусії та радянської України, тобто до срср.  Хоча Берестейщина, де розташовані сусідні білоруські села, – це, звісно, українська етнічна територія, і розмовляли там у часи мого дитинства українською. Мовою, засміченою полонізмами, діалектизмами, але однозначно українською. Тому говорити про якісь міжнаціональні конфлікти було б смішно, але наші хлопці періодично билися з бірківчанами чи мокранцями, які приїжджали на танці в наш клуб, а млинівців лупцювали там. За нашим селом стояв символічний прикордонний стовпчик, і коли в моменти найбільших протистоянь перемагали наші, стовпчик знімали, заносили вглиб білоруської території і там встановлювали. І навпаки. Але взагалі з тими так званими білорусами жили дружно. Описані вище сутички носили скоріше за все розважальний чи хуліганський характер, аніж політичний чи націоналістичний.
Коли я навчався ще в сьомому класі, у нашій школі стали популярними так звані «голубі вогники» з однолітками з найближчих білоруських сіл. Ми їх запрошували до себе, а вони нас. Готували концертну програму, різні конкурси, потім були солодощі (куплені в буфеті на Ковельському автовокзалі кілометрів за сімдесят від нашого села, бо лише там можна було знайти досить великий вибір смачних тістечок та трубочок із кремом, не те що в нашій сільській крамниці – черстве печиво й зацвілі цукерки «Шкільна» та «Прем’єра»), чай чи какао, а потім — ще й танці. А вже коли ми були восьмикласниками, нас якось запросили на такий «вогник» у Борисівку. Це теж було сусіднє, але досить віддалене білоруське село. Думаю, кілометрів 10-12, а може, й більше. Автотранспортної дороги туди не було, треба було йти пішки спочатку до хутора Годинь, що належав до нашого села, потім повз велике озеро з назвою Любовель, хоча місцеві жителі так його ніколи не називали, а просто Озеро, досить страшне з нашого боку, бо там були небезпечні ділянки з трясовиною, так звані «вікна», де інколи тонули люди, а потім якимись стежками-доріжками через густий великий ліс. Нас було чоловік двадцять восьмикласників, хлопців та дівчат, і класна керівничка Юлія Корнилівна. Не пам’ятаю, якої пори року відбувався той похід на Білорусію, але логічно було б припустити, що у вересні або в травні. Туди ми дісталися вчасно та без пригод. Нас гарно приймали, було цікаво та смачно, програма затягнулася, і додому ми вирушили, коли вже була тиха ніч, а на небі був повний місяць. І тут почалися пригоди. Вже на українській території, на невеличкій галявині в лісі, ми наштовхнулися на невисокий хрест, якого раніше ніхто там не бачив, хоча серед нас було декілька хлопців, які інколи ходили в Борисівку і в нас виконували роль провідників. Скоріше за все, там хтось був похований. Зрозуміло, що людина, яка знайшла там свій останній прихисток, не могла померти природною смертю. І невідомо, чи упокоїлася її душа. Пішли далі, минуло близько пів години — знову той самий хрест. І так ми до нього приходили безліч разів, проходили цілу ніч, вже й до ранку було рукою подати. Ми ніби були прив’язані до того місця, воно ніби не відпускало нас. Якщо з Борисівки всі виходили збуджені та веселі, то тепер усі мовчали пригнічено. Цю моторошну тишу ніби гоголівської ночі з «Вія» порушувало лише час від часу якесь далеке виття. Можливо, це вовки вили на великий повний місяць. Інколи кричали нічні птахи, мабуть, пугачі. Потім ми нарешті, вже досить стомлені, надибали на маленьку хатинку, якої теж тут раніше ніхто не бачив і навіть не уявляв, що вона там може бути. З неї ледве вийшла старенька бабуся з ціпком, вислухала нас, прошепотіла якусь молитву, перехрестилася і показала  нам ціпком, де дорога, якою треба йти. І тоді всім наче розвиднілося і в прямому, і в переносному сенсі. Всі почали сміятися, гомоніти й говорити, стало так просто й весело, незабаром уже й село вдалині завиднілося. 
Я не можу сказати, що нам було так уже страшно під час тих блукань, нам уже ж було по 14-15 років, і нас було багато, але ніч ми проблукали, як заціпенілі, як якісь зомбі. Додому я прийшов, коли вже надворі було видно. Вдома мама вже не знала, що й думати, ніч не спала. Коли я почав розповідати, що з нами сталося, у мене почали дуже сльозитися очі. Можливо, так виходив пережитий стрес. І потім це ще не раз повторювалося, коли я комусь розповідав ту пригоду. Така була ця чудернацька ніч. А ще після тої ночі біля озера знайшли мертвого чоловіка з нашого села, який невідомо куди їхав такої пізньої пори. Він був не на возі, а лежав біля нього, а кінь з возом стояв. Годинник у чоловіка теж стояв і показував північ.   
Колись у мене була книжка «Енциклопедія чудес» у двох томах (один том десь і досі валяється на книжковій полиці), то там усі такі чудеса намагалися пояснити з позицій матеріалізму. Думаю, що в них і з тлумаченням цієї пригоди не виникло б проблем. Можливо, таке блукання по колу справді якось можна пояснити з наукової точки зору. Поширена думка, що так відбувається, тому що правий крок буцімто більший. Інші науковці вважають, що люди, втративши орієнтацію в просторі, ходять по колу не через ширший крок правою ногою, а через особливості будови мозку. За словами психологів, така поведінка людини залежить від того, що мозок отримує інформацію про напрямок руху з деякою погрішністю. Коли похибки накопичуються, тоді й виділяється «переважний» напрям, який і змушує людей кружляти на одному місці. Досліди інших учених показали, що люди при відсутності видимих орієнтирів рухаються по спіралі. Вважається, що спіральний рух — це загальна властивість Природи. Чому так відбувається — це її велика загадка. Може, рух по спіралі залежить від обертання Землі? Чи електромагнітне поле так впливає на все живе? Але це все просто теоретичні припущення. Бо одна справа пояснювати, а інша — цілу ніч блукати навколо хреста, тобто чиєїсь могили, під завивання вовків та пугукання пугачів. Хіба будеш тоді думати про якісь особливості будови мозку чи спіральний рух як загальну властивість? Бо існує ще одна думка, яка давно поширена в народі і яка була в багатьох із нас у голові тієї ночі, що тут не обійшлося без сили, яку не прийнято згадувати на ніч, не перехрестившись. Мабуть, бувають такі особливі ночі та місця, коли та сила ніби хапає людину і водить колами, випробовуючи її душу на міцність віри. А ми якраз опинилися в тому місці і в той час. Ніхто з нас тоді не молився і не хрестився, бо нас такому не навчили (я точно не вмів, а, може, хтось і вмів, та соромився), але нам допомогла звільнитися від тої сили старенька бабуся, та й гурт наш був досить великий, а чоловікові біля озера пощастило менше, він був один, і його серце разом з годинником зупинилося опівночі під повним місяцем.
Петро ПАЛИВОДА.

історії

(Закінчення. Початок в номері від 20 березня ц. р.)

Ця історія з елементами містики сталося багато років тому, коли я ще був учнем восьмого класу. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 47
Читати далі
27.03.2025
За підрахунками учених, на початку 1937 року в тюрмах і таборах срср знаходилось 5 млн. людей. Між січнем 1937 року і груднем 1938 було арештовано ще 7 млн. Із них розстріляно – 1 млн., померли в таборах – 2 млн. Не всі повернулись після амністії.
Не забували про політв’язнів на початку Другої світової війни. Коли відступали, то не знали, що з ними робить: і не залишити німцям і евакуювати пізно. Розстрілювали й поспіхом кидали в криниці або закопували. А в Таганрозі швидше зробили. Там, на станції залишились в’язні, підготовлені на евакуацію, але фашисти вже відрізали місто до відступу. Товарні вагони переповнені, не залишати ж німцям: підвезли цистерни з нафтою, полили вагони, потім підпалили, і всі згоріли заживо.
А які катування застосовували під час допитів! Із джерел книг «Діти Арбату» Анатолія Рибакова і «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина відомо: стискали череп залізним обручем, опускали людину у ванну з кислотами, голого прив’язували біля мурашника, помішали в шафу з блохами, заганяли розпечений шолом в анальний отвір, повільно роздавлювали статеві органи, по тижнях не давали спати, мучили спрагою, били в кроваве місиво, кидали в яму 3*2 м на кілька днів під відкритим небом, ламали ребра  і кістки… Це – геноцид. 
Я вже не кажу про голодомор 1932-1933 р. р., коли вимирали цілі сім’ї, села, займались людоїдством, бо вже все було з’їдено: миші, хом’яки, собаки, коти, дохлі коні… Це гинули безневинні. А за що ж винні страждали? Наведу кілька прикладів (з тих же джерел). Моряків стихія занесла у Швецію, там їм створили комфортне життя. Коли повернулись додому, їх як шпигунів прийняли і в тюрму засадили, бо ж вони розкажуть, що там краще живеться. Шведи «пронюхали» і вирішили перевірити. Моряків відкормили, одягли гарно і представили на конференцію, взявши підписку про нерозголошення правди ні в якому разі, інакше – розстріл. Моряки не підвели. Після конференції переодягнули – і в тюрму. 
У колгоспі чоловік так трудився, що нагородили орденом. А він подякував і сказав, що краще б дали пуд борошна: всю сім’ю з шістьома дітками заслали в сибір. А один колгоспник наважився районне начальство спитати, чи знає воно, що вже кілька років, крім соломи, не дають нічого на трудодні: 10 років одержав. Відкривали завод після будівництва. Радість, зібрались на торжество, після урочистої промови – аплодисменти 5 хв., 10 хв. – ніхто перший не міг зупинитися: боялися. Нарешті, зробив це директор заводу – загримів у ГУЛАГ. Написав чеченський поет вірш, присвячений Орджанікідзе посмертно, його похвалили. А він візьми й скажи: «Як умре сталін, я ще кращий напишу», – розстріляли. А хто був у полоні під час Другої світової війни –10 р. або розстріл. 
А скільки ж людей замордували в застінках катівень! Не всі витримували, але не всі й корились. Н. Столярова, що вижила згадує свою сусідку по тюремних нарах в 1937 р. стареньку жінку. Її допитували кожну ніч (зауважу, що допити, каже Солженіцин, проводили вночі). У 1935 р. у неї в москві проїздом ночував біглий із заслання колишній митрополит (тоді масово священників висилали в сибір). Стали допитувати: «А до кого він далі поїхав із москви?» – «Знай, але не скажу» (він пробрався за сприяння віруючих у Фінляндію). Кулаками махали перед нею, але нічого не могли зробити старенькій. «Нічого ви зі мною не зробите, хоч на шматки ріжте. Ви ж начальства боїтесь, один одного… А я нікого не боюсь. Хоч зараз до Бога на звіт».
Тих, хто, ризикуючи життям, втікали, ловили, повертали і добавляли новий строк. Один втікач пробрався через тайгу, через Казахтан, через Кавказ, через всі перешкоди, добрався до Карпат, де його повстанці переправили через кордон у Чехію. Пройшло більше десятка літ, але й там розшукали його агенти, повернули назад і… розстріляли.
Протягом 1944-1953 рр. за участь у визвольному русі чи його підтримку було репресовано близько пів мільйона українців. З них 153 тис. вбито, 134 тис. – ув’язнено і понад 200 тис. депортовано до віддалених районів срср: Норильск, Магадан, Казахстан, Мордова. «Воркута» і «Соловки» – це були найстрашніші слова, їх боялись вимовити, щоб не потрапити туди, адже це було рівнозначне смерті. Звідти ніхто не повертався, бо не тільки непосильна праця нищила здоров’я людей, а й умови жорстокі: голод, холод. Антисанітарія (воші заїдали)…
З болем у серці читаєш статтю Миколи Михалевича «Повстанці загинули, але ворогу не здалися» у газеті «Вісті Ковельщини» за 13 лютого цього року. Вони були молоді, красиві, здорові – тільки жити й жити, розбудовувати державу, продовжувати рід людський!
сталін арештовував, катував і вбивав будь-кого, хто ставав у нього на шляху, тому громадська думка не мала значення. І карав тих, хто насмілився все-таки протистояти, жорстоко: розстріл. Тож судили прославлених командирів, героїв громадянської війни, судили цвіт армії, яку народ любив, якою гордився, про яку складали пісні, в якій проходив службу майже кожен молодий солдат, знав і проймався повагою до тих імен. І як наслідок 40 тисяч  найбільш освічених, досвідчених і талановитих людей, які складали більше половини вищого і старшого командного складу червоної армії, було розстріляно. А народ боявся і вірив йому «вождю народів». Отак він готував радянський союз до майбутньої війни. Але народ, не зважаючи на терор і злочини, вистояв у боротьбі з фашизмом і гинув за Батьківщину, за сталіна. Отака була пропаганда, отака була політика. Кожен боявся голос подати, хоч розумів, що робиться щось не таке, що так не повинно бути.
l
І як же боляче і прикро, що і сьогодні через кляту війну ллється кров, руйнується все, у що вкладено багато праці і коштів, обривається життя найкращих синів і дочок України – цвіту землі!!!
Щодня у всіх новинах повідомляють про наших героїв, які повертаються додому в останню дорогу. Повертаються з того пекла молоді, здорові, красиві, розумні, щоб залишитися в пам’яті навічно. Серед них  хочу згадати найсвіжіший факт. У 28 років віддав Володимир Левчик з Маневич своє життя в цій безглуздій війні. Після 11 класу вступив на факультет підготовки лікарів для ЗСУ медуніверситету імені Богомольця, який закінчив у 2020 р. Проходив інтернатуру як лікар-уролог у Маневицькій лікарні та медзакладах Луцька і Львова й вступив в Українську військово-медичну академію. Із Києва поїхав на Запорізький напрямок. Навіть додому не навідався, тільки речі переслав. 
Володимир робив усе можливе й неможливе для порятунку поранених. Його побратими розповідали, що він, як приїжджав евакуатор, не тільки поранених рятував. А й перебирав усіх «200-х» із чорних мішків. Казав, що санітари могли помилитися, що когось не можна повернути до життя, і таки знаходив хлопців, яких буквально оживляв. 13 вересня 2024 р. під час виконання бойового завдання отримав мінно-вибухову травму. Світла і нетлінна пам’ять нашому Герою Володимиру Левчику! – пише газета «Вісник+К» за 20 лютого цього року.
Ворог не тільки військових, а й цивільних убиває. І все менше й менше, каже статистика, залишається українців. Спочатку було 52 млн., потім 33, а по світу біженців і заробітчан – 65 ???. Коли ж ви вернетесь на свою багатостраждальну Україну, дорогі земляки? Може, й звідусюди вернеться частина, хто не прижився на чужій землі, після закінчення війни (дай, Боже, щоб так і було), тільки не з росії. Бо вони, величезна українська діаспора, мовчать. А Україна 3 роки вмивається кров’ю і слізьми. Раз мовчать, значить бояться або погоджуються, що їх рідних, дітей убивають. А вони з своєю рабською психологією не подають голосу. На зібранні біженців у Варшаві одна жінка сказала, що її молодий брат живе й працює в тюмені. По телефону на початку війни спитала: «Чому мовчиш же? Вбивають ваших рідних, друзів. Вас же там багато прижилося?» – «Нема організаторів. А, по-друге, це нічого не дасть, тільки нам зашкодить.» (Із газети «Наше життя» Любомль).  Як за сталіна боялися, так і тепер бояться.
Великі кошти витрачаються на зброю, а це ж смерть, каліцтво щодня, щогодини, щосекунди. А чому б не використати їх на боротьбу зі страшними хворобами, на благоустрій, на добробут? Скільки праці вкладено, а й досі вороги все нищать. Хто ж зупинить те кровопролиття, хто ж увійде в історію планети не як нищівник, а як рятівник, благодійник? Невже всі президенти тих країн, хто на нашій стороні й допомагає нам, безсилі проти одного агресора?
Але віриться, що все погане рано чи пізно закінчиться. Від усього можна втекти: від кулі, смерті, а від совісті нікуди не втечеш. І розплата не за гратами. Бо що посіяв, те й пожнеш. Горе вертається до тих, хто його породжує. Так і ворогам буде.
«Як же прагне кожен із нас, щоб молодь жила в мирі! Без молоді не може розвиватись й існувати держава. Молодь України – це кисень, яким вона дихає. Без молоді життя країни зупиняється», – це слова Олени Зеленської, першої леді, яка теж робить великий вклад у Перемогу.
Всі чекають того дня, коли настане Перемога і настане нове життя. А наш народ не лінивий, навіть у війну не збавляє темпи на всіх ділянках виробництва. І ми з хлібом завжди, ще й іншим народам помагаємо.
Дайте мир на Землі, на стіл добрий, мов Сонце, хліб, та милу працю в руки, та любов у груди – і людина не зігнутою тінню, а напівбогом піде по Землі.
А скільки фільмів, пісень, книг народилось за роки страшної війни! Мистецтво розвивається без огляду на політику, війну.  І таланти народжуються, і діточки, навіть, коли палає земля.
Життя продовжується.
Валентина Остапчук.

істор За підрахунками учених, на початку 1937 року в тюрмах і таборах срср знаходилось 5 млн. людей. Між січнем 1937 року і груднем 1938 було арештовано ще 7 млн. Із них розстріляно – 1 млн., померли в таборах – 2 млн. Не всі повернулись після амністії.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 35
Читати далі
27.03.2025
Драйвово та емоційно впродовж двох днів  в спортивній залі  коледжу тривали змагання, на яких розігрувалась першість ВСП «КПЕФК ЛНТУ» з баскетболу серед юнаків. 
В дійстві взяли участь більше 50 спортсменів.
Підсумок такий: 
І місце – команда «Група 344»; 
ІІ місце – команда «Група 436»; 
ІІІ місце – команда «Група 161».
Переможці та призери отримали нагороди, продемонструвавши високий рівень спортивної майстерності. 
Бажаємо їм успіхів та перемог у майбутньому!
Олександр ВЕЛЬМА,
викладач-методист
Відокремленого структурного підрозділу 
“Ковельський промислово-економічний фаховий коледж Луцького національного технічного університету”.  

Вельма Драйвово та емоційно впродовж двох днів  в спортивній залі  коледжу тривали змагання, на яких розігрувалась першість ВСП «КПЕФК ЛНТУ» з баскетболу серед юнаків. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 31
Читати далі
27.03.2025
ОВЕН. Настає свiтла смуга у вашому життi. Одне з головних  завдань тижня – почати реалiзовувати вашi неабиякi здiбностi. Стежте за своїми вчинками i словами, вони повиннi бути продуманими. 
ТЕЛЕЦЬ. Коли рiзке слово готове зiрватися, подумайте про можливi наслiдки. Тiльки витримка допоможе вам вийти переможцем з будь-якої ситуацiї. Зумiєте обернути проблеми на свою користь, якщо дасте собi часу трохи подумати. 
БЛИЗНЮКИ. Саме зараз знайдеться застосування вашому iнтелектуальному потенцiалу i творчим здiбностям, які  допоможуть досягти успiху i визнання довколишніх. Постарайтеся реально оцiнювати можливостi i не засмучуватися  через дрібниці. 
РАК. Тиждень очiкується безтурботний. Важливо виконати узяті ранiше зобов’язання, бути активнiшими на роботi. Чекають позитивнi тенденцiї у всьому, що стосується професiї. Не виключений перехід на вiдповiдальну посаду.
ЛЕВ. Необхiдно сконцентруватися на вирiшеннi важливих i невiдкладних справ. Постарайтеся не витрачати дорогоцiнну енергiю марно. Розмови, плiтки  забирають дуже багато часу i сили. Можливе виникнення проблем з боку партнерiв.
ДIВА. Якщо завдання, що стоїть перед вами, здається недосяжним, роздiлiть його на дрiбнi частини, i все вдасться.  Середа може посприяти творчому сплеску i розкриттю нових здiбностей. У суботу можете одержати звiстку вiд людини, яка зараз далеко.
ТЕРЕЗИ. Постарайтеся отримати вiд життя задоволення, вiдкрийтеся для нових можливостей i зустрiчей. Закiнчився перiод сварок з партнерами, зараз важливо є іти назустрiч один одному.  
СКОРПIОН. Не варто витрачати дуже багато часу на будiвництво повiтряних замкiв. Нині важлива увага до дрiбниць i аналiз дiй. Зростає ваш авторитет i вплив на довколишніх. 
СТРIЛЕЦЬ. Настав сприятливий момент, щоб почати щось нове – справу або стосунки. Не сумнiвайтеся, зробiть рiшучий крок вперед, i вiдчуєте полегшення та упевненiсть у власних силах. Збiльште  кількість контактiв i корисних дiлових зустрiчей. Можете знайти надiйних союзникiв у важливiй справi.
КОЗЕРIГ. Вам бажано стримати свiй запал i уважно вислухати опонентiв. Зайвий поспiх може призвести до серйозних фiнансових втрат. У другiй половинi тижня, можливо, прихована протидiя вашим планам. Частiше радьтеся з фахiвцями, зараз великий ризик наробити помилок. Прагнiть бути реалiстом i не вимагати вiд близьких людей дуже багато.
ВОДОЛIЙ. Варто звернути увагу на своє оточення, не виключенi спори з друзями. Схоже, вам не вдасться придiляти достатьо часу особистому життю через зайнятiсть професiйними справами. Є небезпека переоцiнити свої сили. 
РИБИ. Вiрогiдне дальнє вiдрядження.  Поставтеся з повагою до нових знайомих i до їхніх пропозицiй. Середа - хороший день для того, щоб дізнатися щось нове або почати вчитися. У четвер постарайтеся стримувати емоцiї. 
Підготував 
Степан ЗОРЕПАД.

18f3e9e6f106765c01b7f9a103578468 ОВЕН. Настає свiтла смуга у вашому життi. Одне з головних  завдань тижня – почати реалiзовувати вашi неабиякi здiбностi. Стежте за своїми вчинками i словами, вони повиннi бути продуманими. 

ТЕЛЕЦЬ. Коли рiзке слово готове зiрватися, подумайте про можливi наслiдки. Тiльки витримка допоможе вам вийти переможцем з будь-якої ситуацiї. Зумiєте обернути проблеми на свою користь, якщо дасте собi часу трохи подумати. 

Підготував 

Степан ЗОРЕПАД.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 128
Читати далі
21.03.2025
Четвер. Ясно. Температура: 11оС. Вітер південно-західний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю: Ясно. Температура: 0оС. Вітер західний слабкий.
П’ятниця. Ясно. Температура: 13оС. Вітер західний помірний.
В ніч на суботу. Ясно. Температура: 1оС. Вітер західний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 14оС. Вітер північно-східний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: 3оС. Вітер південно-східний помірний.
Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 110С. Вітер південно-східний помірно сильний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 4оС. Вітер  південно-східний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 13оС. Вітер південно-західний помірний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 6оС. Вітер південно-західний помірний.
Вівторок. Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура: 13оС. Вітер західний помірно сильний.   
В ніч на середу. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 5оС. Вітер західний сильний.
Середа. Хмарно, можливий дощ. Температура: 10оС. Вітер західний сильний.

вербові Четвер. Ясно. Температура: 11оС. Вітер південно-західний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю: Ясно. Температура: 0оС. Вітер західний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 56
Читати далі
21.03.2025
Підбито підсумки акцій, які оголошувала редакція газети "Вісті Ковельщини" серед передплатників "міськрайонки". В результаті розіграшу переможцями стали: 
Суперакція 
"Встигни передплатити!"
200 гривень кожен отримають:
1. Ковальчук О. А., м. Ковель, вул. Батуринська, 15. 
2. Федорук М. А., м. Ковель, вул. Шевченка, 131а.
3. Місюра М. А., м. Ковель, вул. Геологів, 2/5.
4. Дятел Л. О., м. Ковель, вул. О. Вересая, 4/39.
5. Гладишук, с. Воля Ковельська, вул. Центральна, 24.
Акція "Передплатіть і виграйте"
Подарункові набори 
за передплату на рік:
1. Воробей А. А., с. Солотвин. 
2. Скрипчук Г. О., м. Ковель, пров. Шевченка, 1/63.
3. Волощинський С. В., м. Ковель, вул. Польова, 23/20.
4. Бойчук Є. Ф., м. Ковель, вул. Симона Петлюри, 6.
5. Германюк Н., м. Ковель, вул. Грушевського, 11/69.
6. Кондратович Д. В., м. Ковель, вул. Шептицького, 20.
7. Горох М. О., м. Ковель.
8. Худицький І. П., с. Мильці, вул. Лісова.
9. Рудик С. В., с. Любитів, вул. Ковельська.
10. Сидорук С. Д., м. Ковель, вул. Театральна, 2 кв. 71.
Подарункові набори 
за передплату на пів року:
1. Стригун Г. В., с. Грив'ятки.
2. Чабанчук А. М., с. Новий Мосир.
3. Томчук З. І., с. Новий Мосир.
4. Ляшук А. І., с. Колодяжне.
5. Лавренко Я. Я., м. Ковель, вул. Театральна, 28 кв. 36.
6. Рябушко Г. Ю., м. Ковель, вул. Марка Луцкевича, 3.
7. Мокейчук М. В., м. Ковель, вул. Грушевського, 27А кв. 3.
8. Зенкевіч Л. П., м. Ковель, вул. Івана Ющука, 1, кв. 27.
9. Скрипець О. М., м. Ковель, вул. Вітовського, 12 кв. 1.
10. Столярчук О. У., м. Ковель.
Мешканці Ковеля зможуть отримати призи безпосередньо в редакції (м. Ковель, вул. Міцкевича, 3), починаючи з 10-ої год. вівторка, 25 березня ц. р.
Сільським передплатникам набори доставлять за місцем проживання працівники "Укрпошти".
Спеціальними призами дирекції ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини" відзначені за активну участь в розповсюдженні й організації передплати видання Валентина Січкар та Іван Сидорук.
Редакція.  

20240430_130637 Підбито підсумки акцій, які оголошувала редакція газети "Вісті Ковельщини" серед передплатників "міськрайонки". В результаті розіграшу переможцями стали: 

Редакція.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 51
Читати далі
21.03.2025
Сьогодні, 20 березня – весняне рівнодення, тобто день, коли починається астрономічна весна. У Північній півкулі планети Земля природа пробуджується від зимового сну, а день і ніч стають майже рівними за тривалістю.
Для нас, українців, рівнодення має не тільки, так би мовити, астрономічне значення, а й культурне, релігійне і навіть світоглядне. Справа в тому, що для наших далеких предків весняне рівнодення було однією з найважливіших дат у тогочасному календарі. Вони сприймали його як символ пробудження природи та оновлення життєвої енергії, початок нового року.
Про це доводиться нагадувати сьогодні, оскільки багато хто з нас забув традиції рідного народу, водночас відзначаючи дати й події, які ніякого стосунку не мають до України – наприклад, так званий китайський новий рік, символом якого є Змія. За древньослов'янською традицією, нині розпочинається 7534 рік, який носить назву  Оси (Шершня).
Надзвичайно цікавими були тодішні обряди, пов'язані головним чином з настанням весни, початком польових робіт. Їх важко було уявити без традиційних пісень – веснянок та гаївок, забав для дітей, які чи не найбільше раділи приходу тепла. Також не варто забувати, що дата Воскресіння Христового у православ'ї тісно пов'язана з цією подією – Пасху відзначають у першу неділю після першого повного Місяця після весняного рівнодення. Нинішнього року – це 20 квітня.
Нагадаємо, що у свято рівнодення варто старанно прибрати у будинку чи квартирі, викинути все зайве, непотрібне.  Кілька гілок верби,  якщо ви їх зріжете і принесете до хати, захистять оселю та її мешканців від злих сил, прикрощів і смутку.  Добре буде, якщо ви знайдете спільну мову та помиритеся з тими, з ким раніше не мирилися, аби розпочати новий період життя без негативу. Закоханим обов'язково цілий день бути разом, якщо є така можливість.
Але найголовніше, звичайно, у тому, щоб новий рік Оси (Шершня) приніс благословенний мир на українську землю. Дай,  Боже, щоб так сталося!

день Сьогодні, 20 березня – весняне рівнодення, тобто день, коли починається астрономічна весна. У Північній півкулі планети Земля природа пробуджується від зимового сну, а день і ніч стають майже рівними за тривалістю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 40
Читати далі
21.03.2025
5 березня ц. р. Президент України Володимир Зеленський своїм Указом затвердив список лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка 2025 року, яких обрав національний Комітет з присудження цієї премії. 
Переможців визначили у семи номінаціях: "Література", "Публіцистика і журналістика", "Музичне мистецтво", "Візуальне мистецтво", "Театральне мистецтво", "Кіномистецтво" та вперше "Декоративно-прикладне мистецтво". 
Серед нагороджених – генеральний директор – художній керівник Львівської національної опери Василь Вовкун.
Ось як про це сказано в Указі глави держави: 
“Національну премію України імені Тараса Шевченка 2025 року присудити:
– ВОВКУНУ Василю Володимировичу, режисерові-постановнику, авторові лібрето – за оперу "Лис Микита", балет "Тіні забутих предків", модерн-балет Пізнай себе", театралізовану кантату "Псальми війни" Львівської Національної опери”.
Під час церемонії нагородження, яка відбулася 9 березня в Національній філармонії України, Василь Вовкун заявив, що грошову винагороду в сумі 484480 гривень передасть на закупівлю дронів для 24-ої окремої механізованої бригади ЗСУ.
Хто ж він такий, новий лауреат Шевченківської премії і чому ми про нього пишемо? Василь Володимирович Вовкун народився 10 червня 1957 року на Львівщині. Після здобуття середньої освіти навчався на акторському факультеті студії театрального мистецтва при Львівському академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької. Пізніше закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
Був актором декількох українських театрів, займав ряд відповідальних посад в культурно-мистецьких та урядових установах. В 2007-2010 р. р. – Міністр культури України. 22 лютого 2017 р. призначений художнім керівником Львівського національного театру опери та балету. Член Національної Спілки театральних діячів України. Має ряд державних і церковних нагород.
Дружина Лідія Вовкун (дівоче прізвище Жук, родом із Білина Ковельської громади) – Народна артистка України, працює у  Київському академічному Молодому театрі. Мають сина, двох онуків. До речі, як розповідав в одному з інтерв'ю пан Василь, весілля сина вони відзначали з дотриманням національних традицій: "Режисура була така, що легше зробити три державні акції, аніж весілля сина. Бо ти тут розумієш, що не маєш права помилитися – все має бути органічно і не пафосно. Це було поєднання європейського та автентичного весілля…".
l
Інформація про присудження звання лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка Володимиру Вовкуну викликала величезний інтерес у громадськості Ковельщини, особливо у мешканців села Білина, яке тепер належить до Ковельської територіальної громади.
Я зателефонував до Заслуженої працівниці культури України, колишньої директорки Білинського будинку культури Валентини Мефодіївни Повх, яку давно знаю і яку ціную за величезний внесок у розвиток і становлення самобутнього культурно-просвітницького простору рідного краю, й попросив кілька слів сказати про родину Вовкунів, особливо про землячку Лідію Сергіївну Жук.
– Обоє надзвичайно талановиті і обдаровані Богом люди, – зазначила пані Валентина. – Ліда, навчаючись у школі, була учасницею драмгуртка, який діяв при сільському Будинку культури. Згодом вона вступила на режисерське відділення Луцького культурно-освітнього училища. У 1978-1982 р. р. навчалася у Київському державному інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, де здобула фах акторки театру і кіно.
Тривалий час була акторкою Чернівецького українського музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. Нині, наскільки знаю, живе і працює у Києві. Має ще двох сестер. 
Лідія Сергіївна – Заслужена артистка України і Народна артистка України, має інші високі відзнаки.
– А що можете сказати про чоловіка Василя Володимировича Вовкуна?
– Тільки хороше. Разом із дружиною не раз бували в Білині, де 28 серпня 1958 року народилася Лідія Сергіївна. Її батьки були порядні,чесні люди, мати сумлінно працювала у місцевому колгоспі. Василь Володимирович, коли приїжджав у село, обов'язково відвідував Божий храм і навіть підспівував церковному хору. Голос у нього дуже потужний.
Бував він і в Скулині, цікавився старовинними реліквіями, бо залюблений в нашу національну культури, минувшину рідного народу. У свій час експонував у Колодяжненському музеї Лесі Українки виставку старожитностей, зібраних ним особисто. 
Можна сказати, що це – Патріот з великої літери, а тому присвоєння йому Шевченківської премії – мудре і виважене рішення.
l
Довідково. Лідія Вовкун на сцені Чернівецького театру зіграла чимало ролей, які відзначаються щирістю переживань, глибокою проникливістю, художньою переконливістю: Тетянка і Настка («У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської), Пріська («Українські вечорниці»), Оля («Кабанчик» П. Розова), Марина («Сад без землі» Л. Розумовської), Дочка («Мати Ісуса» О. Володіна), Джулія («Ох, водевіль, водевіль»), Бланш («Трамвай бажань» Т. Вільямса). Створила моноспектакль за інтимною лірикою Ліни Костенко «Моя любове, я перед тобою».
Великим внеском акторки у популяризацію українського мистецтва й культури є її робота на телебаченні, де вона створила літературні та поетичні передачі за творчістю Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Юрія Федьковича, Михайла Івасюка, багатьох сучасних буковинських поетів. Відома як ведуча багатьох вечорів, концертів і зустрічей із творчими особистостями.
l
Що ж, Ковельська громада, як, зрештою, вся Волинь можуть пишатися людьми, які примножують культурно мистецьку славу Лесиного краю, гідно продовжують славні традиції своїх великих попередників. Завдяки їм навіть в умовах жорстокої російсько-української війни міцніє дух і сила української нації.
Микола ВЕЛЬМА.

Вовкун 5 березня ц. р. Президент України Володимир Зеленський своїм Указом затвердив список лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка 2025 року, яких обрав національний Комітет з присудження цієї премії. 

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 51
Читати далі
21.03.2025
Нещодавно побувала у селищі Ратне. Поїхала на зустріч з ветеранами, а конкретно  з прекрасним колективом – хором "Журавлі".
Дорога далека, був час роздивитись чудові поліські краєвиди, довколишні села. За думками не зчулась, як опинились біля ошатного будинку місцевої бібліотеки. Скажу відверто: такого приміщення книгозбірні не бачила ніде. Але не встигла помилуватись будинком, як погляд впав на портрети воїнів, які "вишикувались" в ряди. Це – біль, пам'ять не тільки ратнівчан. Марія Миколаївна Костарєва розповіла мені історію створення алеї Слави Героїв.
А далі нас зустріли ветерани. Вони зібрались на черговий захід, присвячений українській вишивці. Тема: "Український рушник – святиня народу". Приємно, що робота працівників бібліотеки і ветеранів спільна, отож і захід підготували разом. Хористи співали, а зустріч вела бібліотекар. До речі, приміщення для роботи ветеранської організації Ратнівщини надала місцева влада.
Марію Миколаївну Костарєву знаю давно, бо вона на посаді голови ради ветеранів років 10. Але коли говорити про теперішню роботу, не можна не згадати Лідію Пилипівну Сахарук, яка колись об'єднала ветеранів Ратнівщини у ветеранську сім'ю, створила хор "Журавлі". І хоча нині мешкає в Луцьку, але кожен захід, виступ хору відбувається під її "контролем". Вона – Почесний громадянин Ратнівщини.
В ході заходу познайомились з ветеранами, членами хору. Кажуть, що пісня – світ почуттів, мова серця. Вдивляючись в обличчя уже не молодих "журавок", втомлених життєвими дорогами, розумію, що їм і фізичних, і духовних сил додає пісня, яка підтримує, додає бажання долати труднощі.
Майже 40 років вони виступають перед глядачами Ратнівщини, неодноразово співали на  обласній сцені Луцька. Їх знають, люблять, цінують далеко за межами рідного Полісся. 25 років тому присвоїли звання Народного аматорського хору, і кожного разу співучі "Журавлі" підтверджують це почесне звання.
В хоровому колективі – люди різних професій. Вийшовши на заслужений відпочинок, вони зуміли об'єднатись у дружний гурт цікавих доль та захоплень. Їх єднає пісня. Це люди – взірець того, як треба любити життя, українську пісню і тих колег, котрі поділяють ці почуття.
Голова ветеранів Ратнівщини дуже тепло розповідає про своїх колег, бо їхні "Журавлі" – це колектив однодумців, добрих друзів, це велика ветеранська родина, яка ділить разом радість і журбу. Так лише йти по життю. Ось прізвища невтомних солістів: Ф. Петручик, Л. Мазурик, М. Пінкевич, М. Вознюк. 
У той день Марія Миколаївна брала участь у конкурсі читців, присвяченого Лесі Українці, котрий відбувався в Ратне. Жінка зайняла перше місце, тож колеги привітали. Ось що вона розповіла: 
– Ветеранами хору є М. Романюк, Н. Неделюк, О. Савчук, Г. Ромовська, Н. Горобець. 
Як і в кожному колективі, з плином часу змінюється його склад: одні відходять (таке життя), інші вливаються у співочу родину і продовжують добру справу, вносять свої пропозиції, побажання. Це – Н. Романюк, К. Коротинська, В. Ковальчук. Хочеться окремо подякувати Єві Панько, Ніні Волошиній, Аллі Бігун, Вірі Ганжі, – котрі з першого дня в колективі. Їм вже не сила бути на сцені, а ось на заходи, зустрічі обов'язково приходять.
Ветерани – активні, як і колись. Ми всі – повоєнні "діти" знаємо з досвіду, що таке війна. Нелегко доводилося по цеглині відбудовувати Україну, аби міцним став фундамент нашої Незалежності. Учасники хору – люди різних професій: тут і вчителі, і медичні працівники, і бухгалтер, і працівники влади, міліції і хлібороби. 
Не залишаємось байдужими до новин зі Сходу країни. Тому з перших днів війни ми – активні волонтери, долучаємось до всіх благодійних акцій, котрі проводяться на Ратнівщині.
Хочу окремо розповісти, про наших керівників. Давно керує хором знаюча, талановита, закохана в українську пісню Людмила Павлівна Корсак. Без неї не мали б ми такого успіху. Музичний акомпаніатор Владислав Миколайович Харкевич багато років сприяє творчим злетам колективу.
А тим часом захід, на який ми завітали, розпочався. Хвилюючі слова ведучої про цінність рушників як оберегів, символи духовного багатства нашого народу, переплітались із виступами самих учасниць, котрі принесли домашні вишивки – роботи їхніх мам, бабусь. 
Про мамині рушники хвилююче розповідала Катерина Ярошик (хоч сама давно бабуся), а вироби неньки зберігає, як родинні обереги.
Марія Костарєва – родом із Буковини. Усі вишиті рушники і вишиванки вражають. Там своєрідна робота – багата, красива. А десь між тим лунали пісні у виконанні "Журавлів". До болю близькі "Пісня про рушник" ("Рідна мати моя"), "Вже осінь чарівна", "Наше рідне село".
Дуже схвилював виступ соліста Федора Петручика з піснею "Мамина коса". А поема "Балада про роки" у виконанні М. Костарєвої припала до душі кожному особливо.
Ще раз переконалась: "Журавлі" – це яскравий приклад того, як людина, незалежно від віку, може організувати свій власний час, просто любити життя у всьому його розмаїтті.
Самодіяльці не просто співають – вони творять пісенний літопис Ратнівщини, плекають, бережуть звичаї і традиції своєї малої батьківщини і передають новим покоління, аби не замулилась криниця народної творчості.
Звичайно, присутні отримали велику насолоду від спілкування, чашки запашного чаю, затишку, тепла, турботи, що панували в залі бібліотеки. А ще ветерани "Журавлів" почули щирі, теплі вітання від перших осіб району. За добру організаторську роботу з ветеранами, активну громадянську позицію голова ратнівських ветеранів Марія Миколаївна Костарєва нагороджена Почесною грамотою обласної організації ветеранів.
Шановні "Журавлі" і всі ветерани Ратнівщини! Спасибі, що вмієте жити і виживати, що творите красу. Нехай джерело творчості ніколи не вичерпується, серця наповнюються світлом, а здоров'я і сил додає Всевишній. Спокою і миру кожній родині!
Живіть для щастя 
і добра,
Співайте разом пісню
 нашу солов'їну,
Щоб доля в нас щасливою
 була,
І бережімо рідну, мирну
 нашу Україну!
Валентина Січкар,
голова Ковельської районної ветеранської організації.
НА СВІТЛИНАХ: вгорі праворуч – голова ратнівської ветеранської  організації Марія Костарєва; вгорі ліворуч – одна з найповажніших “журавок” Віра Ганжа; учасники заходу “Український рушник – святиня народу”.
Фото авторки.

IMG_5586 Нещодавно побувала у селищі Ратне. Поїхала на зустріч з ветеранами, а конкретно  з прекрасним колективом – хором "Журавлі".

Дорога далека, був час роздивитись чудові поліські краєвиди, довколишні села. За думками не зчулась, як опинились біля ошатного будинку місцевої бібліотеки. Скажу відверто: такого приміщення книгозбірні не бачила ніде. Але не встигла помилуватись будинком, як погляд впав на портрети воїнів, які "вишикувались" в ряди. Це – біль, пам'ять не тільки ратнівчан. Марія Миколаївна Костарєва розповіла мені історію створення алеї Слави Героїв.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 54
Читати далі
21.03.2025
Складні події суспільно-політичного життя – і насамперед війна – відволікають людей від інших сторін нашого буття. В інтернеті та соцмережах все частіше зустрічаються страхітливі повідомлення про наближення кінця світу, що, насамперед, пов'язують з руйнуванням нашого довкілля.
Нещодавно писали про пересихання біблейського Єврату, “солоного” озера (Мертвого моря), Каспію, загибелі Аралу та цілого ряду інших  відомих людству географічних об'єктів.
"Але це далеко", – скаже читач.
Що ж, давайтено глянемо на Волинь і, насамперед, Ковельський район, який на мапі України займає крайній північно-західний кут. В народній пам'яті Волинь – це край голубих озер і чудових лісів. Поляки колись казали: "лясок, п'ясок, багенко". Не так давно ми всі ще виспівували: "Волинь моя, краса моя".
А сьогодні? Подивіться лиш на фото Світязя. Волинські "вожді" в багатьох місцях встигли забудувати прибережні смуги. В незадовільному стані – приозерні ліси. Декого з цих зажерливих "вождів" сьогодні вже немає. То можна було б природоохоронцям і їхні будівлі ліквідовувати, не боячись помсти.
Пересихають заповідні озера, пов'язані з життям і творчістю великих людей. Пересохло озеро Нечимне. Про це йшлося в центральних ЗМІ. Дядько Лев і Лукаш його б не впізнали сьогодні. Обміління і пересихання охопило майже всі озера області, особливо – заплавні. 
Тут не можна посилатися лише на Божу волю. Творець і досі посилає нам 500-600 мм опадів на рік. Було б лишень бажання затримати їх в області й раціонально розпорядитися. Це не так вже складно й дорого.
Зникають волинські річки. Їх просто без потреби каналізували, а широкі волинські заплави, що кишіли різними формами життя, зникли. Навіть назви річок стерлися з пам'яті людей.
Як я вище згадував, Волинь – це край лісів. А що зараз? Знайдіть велике дерево, щоб сфотографуватися. В Ковель деколи злітається багато граків, бо нема де селитися, – “вичистили” всі приміські ліси. А навесні починають зрізати гнізда птахів з насидженими яйцями і пташенятами, населення протестує.
А самі ліси які? В період 1992-2012 р.р. за моїми дещо перебільшеними даними у віці стиглості з 1 га соснового лісу отримували 209 м3 ліквідної деревини, 70 років тому – близько 300 м3/га. Саме це підтверджують таблиці ходу росту, що затверджені центральним лісовим відомством.
Природа вимагає обмеження рубок лісу. В народі кажуть: "Слід огородити ліси, і у виняткових випадках допускати туди лісоводів".
Однак лише словами справі не зарадиш. Потрібні конкретні діла. А їх, на жаль, нема.
Василь Козак, 
кандидат біологічних наук.                  

Світязь Складні події суспільно-політичного життя – і насамперед війна – відволікають людей від інших сторін нашого буття. В інтернеті та соцмережах все частіше зустрічаються страхітливі повідомлення про наближення кінця світу, що, насамперед, пов'язують з руйнуванням нашого довкілля.

Василь Козак, 

кандидат біологічних наук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 47
Читати далі
21.03.2025
Як відомо, містика – це окультні явища як зв'язок із потойбічним світом та надприродними силами. А в літературі – це один із найцікавіших і найбільш інтригуючих сучасних жанрів. Її складові – дивні події чи історії та неймовірні феномени, знаки іншого (паралельного) світу та істоти, що жахають, виникаючи з нізвідки. І страх – страх невідомого, надприродного, того, що не піддається логічному поясненню.
Історії, які я хочу запропонувати читачу, реальні, вони трапилися у різні часи або зі мною, або з моїми рідними, або зі знайомими, яким я довіряю, або зі знайомими моїх рідних. Водночас в них, вочевидь, не обійшлося без містики. А ще вони всі так чи інакше пов'язані з Волинню, краєм таємничим та незбагненним.
Негостинний дід
Цю історію я чув від батька, а він її чув, коли служив в армії. Розповідав це їхній замполіт (тобто заступник командира з політичної частини), а йому, за словами батька, можна було довіряти. 
Коли це було точно, я, звісно, не знаю. Може, ще до Другої світової війни чи під час війни, але це було на нашому Волинському Поліссі, де густі ліси та багато відьом і відьмаків. Загін радянських солдатів попросився на нічліг до одного старезного діда. 
Вже невідомо, що там сталося, чим його солдати образили, може, пожартували невдало, та ще й чужою для діда московською мовою, чи поводилися нахабно та зверхньо, але вони дуже не сподобалися волиняку. 
Коли повлягалися спати, на горищі залунали музика, тупіт, пісні, веселі крики, регіт. Схопивши зброю, солдати кинулися туди. А там нікого… Дід лише знизував плечима, мовляв, звідки я що знаю, сам дивуюсь. І так повторювалося багато разів. Тільки засинали, а нагорі знову гамір та веселощі. Солдати знову туди зі зброєю, а там уже тиша та спокій. 
Ледь дочекалися ранку та з погрозами на адресу діда покинули його негостинну хату. Що тут скажеш? Були ті солдати для діда нахабними чужинцями, а таких у наших краях не люблять.   
"Добрий" янгол
Ця історія сталася з моєю мамою, коли мене ще й на світі не було. Я чув, як вона розповідала її, але це було дуже давно. Тому, можливо, я буду неточним у якихось деталях, а уточнити, на жаль, немає вже в кого.
Коли мої батьки одружилися в післявоєнні роки, то купили невеличку хатинку під солом'яною стріхою, схожу на шевченківську, щоб жити окремо. Та хата, на жаль, не збереглася, бо згоріла від пожежі. Добре, що співчутливі сусіди дали притулок сім'ї з двома маленькими дітьми. А тут ще й батька забрали в армію, і всі турботи, зокрема з будівництва нової хати, звалилися на мамині плечі. Хати тоді в нашому селі будувалися дерев'яні, добре, що край лісовий. 
Не знаю точно чому, але матеріал для будівництва легше було купити напряму у лісників, ніж виписати законним шляхом. Як у тому анекдоті про Сахару, що там, коли почали будувати соціалізм, почалися перебої з піском. А, може, так дешевше було, бо ж кожна копійка була на рахунку. То й мама домовилася з лісником, що він продасть деревину. 
Алгоритм дій був такий: лісник готує матеріал, через когось повідомляє маму, вона йде до свекра, мого діда, і вони вночі їдуть конем у ліс до лісника й забирають деревину. Не знаю, скільки вони тої деревини могли привезти возом. Можливо, планувалося декілька ходок.
І ось ввечері приходить якийсь чоловік і каже, що матеріал готовий, але його треба терміново забрати. І мама біжить до свекра. А жив він на невеличкому хуторі з двох хат. Щоб до нього дістатися, треба було пройти через територію бригади, вийти за село і ще пройти якийсь кілометр. 
Було вже темно, мама зайшла на територію бригади і проблукала там до самого ранку. Вона постійно натикалася на якісь загорожі, декілька разів падала в якісь ями. Їй вчувались якісь голоси, вона чула кроки позаду себе, інколи хтось хихикав. А ще попереду інколи з'являлися вогники і зразу ж гасли. Коли в селі почали співати треті півні й уже почало світати, мама нарешті побачила, куди йти, але вже було пізно. Операція провалилася. Як не дивно, мама розповідала, що тої ночі не відчувала великого страху. Точніше  кажучи, боялася не якихось потойбічних сил, вона про це навіть не думала, а лише того, що не встигне забрати деревину.
Наступного дня мама дізналася, що цікаві події відбувалися тої ночі і в лісі, що їй ще й пощастило, що проблукала цілу ніч і не дісталася до лісника. Бо, як виявилося, міліція знала про його часті "ліві" продажі, слідкувала за ним і якраз у ту ніч вирішила спіймати його на гарячому, бо мама була не єдиною його клієнткою, ще хтось мав приїхати за деревом, і, мабуть, знайшлися "доброзичливці" та "настукали". 
Часи були суворі, лісника засудили. Не думаю, що й покупці обійшлися без покарання. А маму щось урятувало, не пустивши туди. Хоча говорити в цьому випадку про якогось “доброго” янгола, зважаючи на те, що вона пережила тієї ночі, мабуть, недоречно. 
(Закінчення буде).

історії Як відомо, містика – це окультні явища як зв'язок із потойбічним світом та надприродними силами. А в літературі – це один із найцікавіших і найбільш інтригуючих сучасних жанрів. Її складові – дивні події чи історії та неймовірні феномени, знаки іншого (паралельного) світу та істоти, що жахають, виникаючи з нізвідки. І страх – страх невідомого, надприродного, того, що не піддається логічному поясненню.

Історії, які я хочу запропонувати читачу, реальні, вони трапилися у різні часи або зі мною, або з моїми рідними, або зі знайомими, яким я довіряю, або зі знайомими моїх рідних. Водночас в них, вочевидь, не обійшлося без містики. А ще вони всі так чи інакше пов'язані з Волинню, краєм таємничим та незбагненним.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 88
Читати далі
21.03.2025
Дорогі наші друзі 
та шанувальники!
Сердечно запрошуємо вас на нову велику прем'єру цієї весни!
Беріть рідних та друзів, кличте знайомих та обов'язково завітайте до театру, аби відвідати красиву, добру та дуже яскраву й щиру виставу – шоу-мюзикл під назвою "РУСАЛОНЬКА. Два світи – одне кохання", за мотивами однойменної казки Ганса Крістіана Андерсена та анімаційного фільму Уолта Діснея.
Ця прекрасна й чарівна історія, наповнена надзвичайними піснями та музикою і феєрією кольорів, не залишить байдужим нікого та буде цікава і діткам, і дорослим. Не пропустіть, адже на вас чекає його величність Театр! 
Щира гра наших акторів, музично-драматичне та хореографічне наповнення, грандіозні декорації, неймовірні авторські костюми та візуальні спецефекти – все це і не тільки ви матимете змогу побачити у нашій новій постановці. 
Пориньте у казкову атмосферу зворушливої прекрасної історії, наповненої яскравими кольорами та барвами, мелодійними, знайомими з дитинства, піснями та захоплюючим дійством у виконанні маленьких, юних та дорослих акторів Народного аматорського експериментального театру-студії "10 ряд 10 місце".
КОЛИ? – 4 квітня о 18.00 год. – велика прем'єра.
9 квітня, 11 квітня та 15 квітня о 12.00 год. – наступні покази – запрошуємо завітати вихователів із старшими групами з садочків та вчителів з школярами – така мистецька екскурсія до театру з переглядом вистави стане чудовим розвиваючим позакласним заходом та принесе діткам багато позитивних емоцій і гарних вражень.
ДЕ? – місто Ковель, Народний Дім "Просвіта" – вулиця Міцкевича, 10. Телефон для довідок та бронювання квитків – 066-793-75-64.
 УВАГА! При оголошенні повітряної тривоги вистава припиняється – ви маєте пройти до укриття (найближче – у приміщенні міської ради), і продовжується після відбою.
У випадку оголошення дня жалоби – підтримуйте зв'язок з касою та стежте за анонсами.
Квитки – це донати, благодійні внески – від 150 грн. Усі кошти – у повному обсязі, зібрані на виставах, будуть передані на потреби військових.
До зустрічі у Театрі! 
Альона 
МАЛЮГА-МЕЛЬНИКОВА.

maska-4 Дорогі наші друзі та шанувальники!

Сердечно запрошуємо вас на нову велику прем'єру цієї весни!

Беріть рідних та друзів, кличте знайомих та обов'язково завітайте до театру, аби відвідати красиву, добру та дуже яскраву й щиру виставу – шоу-мюзикл під назвою "РУСАЛОНЬКА. Два світи – одне кохання", за мотивами однойменної казки Ганса Крістіана Андерсена та анімаційного фільму Уолта Діснея.

Альона МАЛЮГА-МЕЛЬНИКОВА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 44
Читати далі
21.03.2025
ОВЕН. Не варто перевтомлюватися на роботi. Багато проблем пов’язано з неорганiзованiстю, а конфлiкти з партнерами трапляються через дрiбницi. Зате можете розраховувати на друзiв. 
ТЕЛЕЦЬ. На початку тижня перед вами постануть новi завдання. Можуть  надійти пропозицiї про нову роботу.  Оптимiстичне сприйняття життя дозволить легко справитися не тiльки з труднощами, але й з проблемами близьких людей.
БЛИЗНЮКИ. Постарайтеся не замикатися в собi. Ваша iдея, втiлена в реальнiсть, почне приносити плоди. Можете вiдкрити для себе новi творчi перспективи.
РАК. Постарайтеся бути уважнiші i коректніші стосовно друзiв, партнерiв i колег. У понедiлок не варто починати нову справу. Не берiть вiдповiдальнiсть на себе. Якщо щось пiде не так, в провалi всієї справи обвинуватять вас. 
ЛЕВ. Подумайте про майбутнє. Можна прислухатися до порад друзiв i колег, яким довiряєте. А ось грошi в спільний бiзнес зараз вкладати небажано. Графiк роботи може стати бiльш напруженим, постарайтеся не дуже втомлюватися. 
ДIВА. Потрiбно швидко ухвалювати рiшення, тому необхiднi внутрiшнiй спокiй i витривалiсть. У п’ятницю не тисніть на довколишніх, оскiльки вони цього дня не будуть  схильнi виконувати вашi вимоги. 
ТЕРЕЗИ. Зараз краще промовчати, нiж влаштовувати розбірки. У вiвторок можете зiткнутися бюрократичними проблемами, але вдасться все вирішити. Близькi люди пiдтримуватимуть вашi починання.
СКОРПIОН. Настає тиждень успiху i прибутку. Постарайтеся приділяти бiльше уваги собi i створенню обстановки, що вiдповiдає вашим смакам. Настає перiод змiни свiтовiдчування, вiрогiдна переоцiнка духовних цiнностей. 
СТРIЛЕЦЬ. Перша половина тижня буде не дуже насичена подiями, тому вдала для вiдпочинку. Пора чимось себе побалувати. У вiвторок краще не висловлювати вголос мiркувань про те, хто старший за вас або вищий за статусом. 
КОЗЕРIГ. Спрямуйте сили на пiдвищення професiйного рівня. Втiм, поки не час штурмувати кар’єрнi сходи  – вони можуть пiд вами проламатися. Майбутнi дiловi зустрiчi на цьому тижнi будуть важливi i значущi для вас. 
ВОДОЛIЙ. Буде немало клопотів i проблем, але багато що прояснити допоможе iнформацiя, що вчасно надійде. П’ятниця виявиться одним з найчудовiших днiв тижня. 
РИБИ. Належить багато працювати, але вiзьмiться за одну справу i виконайте її якiсно. Успiх можуть принести новi iдеї i контакти. Постарайтеся уникати непотрiбних  зустрiчей i розмов. 
Степан ЗОРЕПАД.

18f3e9e6f106765c01b7f9a103578468 ОВЕН. Не варто перевтомлюватися на роботi. Багато проблем пов’язано з неорганiзованiстю, а конфлiкти з партнерами трапляються через дрiбницi. Зате можете розраховувати на друзiв. 

ТЕЛЕЦЬ. На початку тижня перед вами постануть новi завдання. Можуть  надійти пропозицiї про нову роботу.  Оптимiстичне сприйняття життя дозволить легко справитися не тiльки з труднощами, але й з проблемами близьких людей.

Степан ЗОРЕПАД.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 143
Читати далі
14.03.2025
Четвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 15оС. Вітер південний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність, туман. Температура: 6оС. Вітер південно-західний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 15оС. Вітер південний помірний.
В ніч на суботу. Хмарно, дощ. Температура: 7оС. Вітер південно-східний помірний.
Субота. Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура: 8оС. Вітер західний сильний.
В ніч на неділю. Хмарно. Температура: 2оС. Вітер північний слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 90С. Вітер північний помірний.
В ніч на понеділок. Хмарно, можливий мокрий сніг. Температура: -1оС. Вітер  північно-східний помірний.
Понеділок. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 5оС. Вітер північно-східний сильний.
В ніч на вівторок. Ясно. Температура: -1оС. Вітер північно-східний помірний.
Вівторок. Ясно.  Температура: 7оС. Вітер східний сильний.   
В ніч на середу. Ясно.  Температура: 1оС. Вітер східний помірно сильний.
Середа. Ясно. Температура: 7оС. Вітер східний сильний.

першо Четвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 15оС. Вітер південний помірно сильний.

В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність, туман. Температура: 6оС. Вітер південно-західний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 49
Читати далі
14.03.2025
Три роки тому, коли росія розпочала широкомасштабний наступ на Україну, ніхто не думав, що війна триватиме так довго. Нас "заколисували" обіцянками про швидку перемогу, в яку ми свято вірили, різного роду арестовичі, політикани-популісти, казкарі з "єдиного  телемарафону", високопоставлені представники влади.
На жаль, в силу багатьох причин, перелік яких зайняв би не одну сторінку газети, маємо те, що маємо: агресія зухвалого і кровожерного ворога триває. У боях із ним щоденно гинуть кращі сини і дочки матері України, ракетних ударів зазначають об'єкти критичної інфраструктури, мирні населені пункти, особливо на Сході і Півдні України. Ситуація на фронті складна.
Чи означає це, що час українцям підіймати руки догори і розпачливо бідкатися: "Все пропало!"? Ні, далеко не час. Хоч значна територія країни окупована, рашисти не можуть так швидко просуватися далі, як би їм хотілося і як про це галасує брехлива московитська пропаганда. Збройні Сили України мужньо тримають оборону, у режимі воєнного стану працює господарський комплекс, забезпечуються першочергові потреби і запити людей.
Останнім часом дедалі активніше обговорюються варіанти припинення воєнних дій в Україні, в дію приведені всі можливі засоби дипломатичного тиску на москву, хоч деякі з них виглядають досить наївними і безперспективними.  Але Захід не відвернувся від нас, продовжує підтримувати і словом, і ділом. Щоправда, не завжди можна зрозуміти, чого реально хочуть деякі світові лідери, особливо новообраний президент  США Дональд Трамп. Та головне в тому, що тема порятунку України не зникає з порядку денного міжнародних самітів, знаходиться постійно в центрі уваги засобів масової інформації.
Що потрібно від нас? Не розпач, не паніка, не песимізм. Образно кажучи, мусимо мобілізуватися, з'єднатися в один сильний кулак, щоб ворог не зловтішався і не радів передчасно. Така самомобілізація необхідна скрізь – на фронті, в тилу, у волонтерстві, роботі військово-промислового комплексу.
...Часто можна почути такі слова: "Ми сильні, коли єдині!". Сьогодні настала пора  усвідомити кожному українцю істинну сутність цих слів. Тільки в єдності врятуємо державу, майбутнє наших дітей та онуків. Мобілізуймося!

-прапор Три роки тому, коли росія розпочала широкомасштабний наступ на Україну, ніхто не думав, що війна триватиме так довго. Нас "заколисували" обіцянками про швидку перемогу, в яку ми свято вірили, різного роду арестовичі, політикани-популісти, казкарі з "єдиного  телемарафону", високопоставлені представники влади.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 51
Читати далі
14.03.2025
Особистий новий рік у Миколи Вельми припадає на початок березня. Нинішній для  Заслуженого журналіста України – особливий. Невдовзі виповниться 40 літ з часу його перебування на  бойовому  посту очільника “міськрайонки”, одного із найстаріших та найтитулованіших часописів на Волині. 
Висота, яку ще не вдавалося підкорити нікому в області. І навряд чи комусь найближчим часом буде під силу цей рекорд повторити.  
Напередодні  дня народження  кореспондент “Волинської газети” зустрівся з іменинником і попросив розповісти про журналістські шляхи-дороги, поділитися  думками про сучасний стан медійної галузі та її перспективи.
l
– Пане редакторе, дозвольте передусім засвідчити Вам свою  повагу і  привітати з черговим днем народження.   Ваш вік – це швидше ціла епоха, ніж людське життя.  Як  Ви вибрали, як співається в пісні, ці безкінечні клопоти, як почуваєтесь у таких поважних літах і чим пам'ятні особисті журналістські ужинки?
– Дякую за вітання, хоча я чим більше "дорослішаю", тим менше  люблю всілякого роду поздоровлення і шанування. Єдине, що можу сказати у такий день: "Дякую, Боже, що дожив!". Звичайно, мій вік – то не є епоха, але й немалий період життя. Іноді думаю: на мою долю випало декілька справді історичних подій. Народився у   важкі повоєнні часи в Ковелі, пам'ятаю його руїни і землянки, в яких жили мої сусіди. Адже місто настільки зруйнували (не без участі, до речі, радянських військ), що важко було знайти уцілілі будівлі. І це – одна з  причин того, що обласним центром став Луцьк, а не Ковель. 
Добре пам'ятаю шкільні роки в одній з кращих шкіл Волині – третій, яка й досі носить ім'я Лесі Українки, хоча тепер це вже ліцей. Саме там прокинувся мій потяг до журналістики: спочатку – "шкільної" як редактора   різноманітних стінних газет та "комсомольських прожекторів", а пізніше – "дорослої" як юнкора міськрайонної газети.
Першим моїм вчителем і наставником став метр волинської журналістики Гнат Ольхович, уродженець Рожища, котрий помітив у мені  "Божу іскру", якось сказавши: "З Миколи буде толк". Толк, як бачите, вийшов на довгі  десятиліття.  Довелося пережити і хрущовську відлигу, і брежнєвський застій, і горбачовську перебудову, і початок та становлення національно-демократичного руху в Україні у 90-их роках минулого століття. 
Не з чуток, а з власного досвіду бачив і знаю часи правлінь Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка, Віктора Януковича, Петра Порошенка, а тепер ось уже  Володимира Зеленського. Є з чим порівняти, є що за кожного сказати і є  за що покритикувати. Шкода, що не всі вони критику любили і робили з неї  правильні висновки.  
А вибрав ці безкінечні клопоти, як Ви висловилися, мабуть, тому, що я йду своїм шляхом не з примусу, не з погляду матеріальної вигоди, а за велінням Бога і Долі. Чи добре це? Не знаю. Знаю інше – то мій вибір.
– Колись  аналітики стверджували, що журналісти довго не живуть. Справді, багато наших однокурсників  і колег вже давно стали на дорогу Вічності,   не досягнувши поважного віку. Але ветеранська гвардія не піддається літам. Упевнено підкорюють сторічний рубіж колишні редактори “районок”,  добре знані Вам Андрій Омелянович Сидорчук і Микола Іванович Миценко.  Не набагато відстають від них нардеп Андрій Іванович Бондарчук, Святослав Костянтинович Пирожко, Зиновій Іванович Жижара, Анатолій   Миколайович Якубюк… Довголіття, до того ж, творчі.
– Тривалість життя, я б сказав, не залежить лише від обраної  професії. Багато значить спосіб життя у будь-якій професії. Коли він активний, дає підстави для задоволення, змушує думати про майбутнє, то ні про здоров'я, ні про вік не завжди замислюєшся. Це як біг на довгу дистанцію, яку вдається не всім подолати. Особливо тим, хто забуває Божі заповіді і дивиться на світ з позицій заздрості, ненависті, злості і заробітчанства.  
Радий за колег, яких Ви згадали. Всіх їх добре знаю. Додав би ще сюди прізвище Ігоря Володимировича Павлюка, який у свій час був моїм заступником. Нині мешкає у Ковелі, має солідний вік, але ще іноді дописує до  газети. Напрошується висновок: творчі люди не старіють, хоча деякі… не живуть довго. Ось такі парадокси життя.
– Майже 40 років у кріслі редактора. Це вже навіть більше, ніж у самого Василя Простопчука.
– Щодо цього запитання, то маю деякі уточнення. По-перше, газету очолюю не сорок років, а сороковий рік. До 2026-го ще треба дожити. Загалом я  в журналістиці – з 1966-го року. Як кажуть, стільки не живуть.  
По-друге, редакторським “кріслом” рік тому я поступився молодшій колезі  Світлані Ляшук, яка, до того ж, очолює первинну журналістську організацію. Пані Світлана – людина творча, ініціативна, котрій довіряю, як самому собі. В редакції сформувалась як особистість, кваліфікований журналіст і  відповідальний керівник. Шкода лишень, що у нас тепер працює всього кілька чоловік, включаючи бухгалтера.
Я нині –  директор ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини", хоча  журналістське перо не полишаю. А Василя Простопчука знав дуже добре, адже свою медійну кар'єру починав з ковельської газети. Вічна йому пам'ять!
– У свій час  Ви зробили надзвичайно відповідальний вибір.  Будучи обраним міським головою Ковеля, після кількох місяців роботи на цій посаді відмовились від неї і віддали  перевагу журналістиці. Це було Ваше особисте рішення чи так складалися обставини?
– Скажу чесно:  не люблю адміністративної роботи. Посада міського голови мене абсолютно не вабила, хоча однодумці тоді мене дуже критикували  за прийняте рішення. Скажу більше: у мене був реальний шанс стати й народним депутатом України у 1990-х роках, адже особистий рейтинг, як тепер кажуть,  “зашкалював”. Про це свідчать підсумки виборів до Волинської обласної ради, які я "вигравав" з переконливим рахунком (можете цифри при бажанні  уточнити в архіві). Ось такий я "неправильний" чоловік. Усвідомлюю це, але  змінитися не міг і не можу.
– Ви були кілька скликань депутатом обласної ради і очолювали  профільну гуманітарну комісію. Потім естафету від Вас перейняв Іван  Корсак.  Як у ті часи представницький орган налагоджував співпрацю з  місцевими  медіа і що можна  було б з тих напрацювань відновити у сьогоднішніх реаліях?
– Так, в ті часи я очолював профільну комісію обласної ради. З повагою і вдячністю згадую співпрацю з Борисом Клімчуком, Василем  Дмитруком, Анатолієм Грицюком та іншими посадовцями, які цінували  журналістську працю, сприяли моїм колегам у розв'язанні назрілих проблем.
Щорічно обласна рада приймала програми підтримки місцевих ЗМІ,  висвітлення діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, їх  фінансування тощо.  Особливо  активною тут була позиція нашого земляка Бориса Клімчука,  який на рівних спілкувався з журналістами, постійно запрошував їх на  прес-конференції, брав із собою у відрядження за кордон. Кожного він знав особисто.
Анатолій Грицюк допоміг ковельчанам у приватизації редакційного приміщення та майна, за що ми вдячні йому до цих пір, бо маємо у власності чудовий офіс в центрі Ковеля. 
Боюсь, що з цих напрацювань відновити сьогодні не вдасться нічого. Адже сказали ж колись в Офісі Президента: "Журналісти нам не потрібні". Раз   Києву не потрібні, то  Луцьку  й поготів. Упродовж багатьох  останніх років обласна влада навіть натяку не робила  на можливу підтримку ЗМІ. Можливо, щось зміниться  з приходом нового очільника ОВА Івана Рудницького, хоча не все залежить тільки  від  нього,  Є ще депутатський корпус, який приймає рішення не завжди на користь  ЗМІ. Правда, склад того корпусу, напевно, пора міняти, як і Верховної Ради.
– Не можемо не оминути в нашій розмові світле ім'я  Полікарпа Шафети, який майже 26 років редагував найтиражнішу і  найвпливовішу  в області газету "Волинь" і стільки ж років  очолював  обласну журналістську організацію. Цьогоріч Полікарпу Гервасійовичу  виповнилося б 90.
– Полікарп Шафета дорогий мені і як земляк, родом із села Дубового, і як однодумець (разом  із ним та іншими колегами боролися за свободу слова на Волині у 1990-х роках), і як професіонал, рівних якому я в Україні не бачив. Його життя передчасно обірвали заздрісники, ретрогради, наклепники та заробітчани, які далі свого носа і  своєї кар'єри не бачили нічого. Найболючіше він переживав зраду своїх  колишніх "друзів", часом кажучи мені: "Запам'ятай, Миколо: перші запроданці – це твої підлабузники".
Думаю, 90-річний ювілей Полікарпа Гервасійовича варто відзначити на  обласному рівні. Як і в якій формі – треба подумати. Все-таки "Газета  "Волинь" залишається в нашому краї правофланговою, а її творці на чолі з Олександром Згоранцем гідно продовжують традиції, закладені Полікарпом Шафетою, Степаном Сачуком та їх побратимами, про кожного з яких можна розповідати дуже багато.
– Не всі знають, що  ковельська  газета  двічі переживала війну. В уже  далекому 1942 році (тоді видання очолював Федір Одрач), і тепер після  повномасштабного російського вторгнення. Як локальна преса виживає в умовах військового стану?
– Історія ковельської преси, справді, багата і неоднозначна. Відверто кажучи, ковельських газет було мінімум дві. З приходом радянської влади в Західну Україну у Ковелі розпочала свій вихід компартійна газета "Прапор Леніна", яка продовжила своє життя у 1944 році й існувала під такою назвою до 1991 року. Після того її перейменовано на "Вісті Ковельщини", яка нині є громадсько-політичною і виходить раз на тиждень.
У 1942-1943 р.р. за часів німецької окупації світ побачили "Ковельські вісті", редактором яких був відомий український письменник Федір Одрач (Шоломицький). Пізніше він долучився до лав УПА, а в 1944 році емігрував за кордон.  Отож, газета, в якій довелося мені працювати, бере свій початок з 1939 року.  Нещодавно вона відзначила своє 85-ліття, хоча її діяльність в незалежній  Україні по-справжньому розпочалась у серпні 1991 року.
 Про роботу нашого колективу в умовах воєнного стану можу сказати коротко: живемо і працюємо. Від початку широкомасштабного нападу путінської росії не пропустили жодного номера "міськрайонки". 2024-й рік  закінчили навіть з прибутками. Як виживаємо? З величезними труднощами, але з вірою у зміни на краще.  До мінімуму скоротили свої видатки,  оптимізували трудовий колектив, про що я вище сказав.  Економимо у великому і малому. Працюємо неповний робочий тиждень. Я,  наприклад, на "триденці", хоч це, звісно, умовно.  
За рахунок чого "покриваємо" видатки? Перш за все, за рахунок     передплати. Її проводимо завдяки співпраці з "Укрпоштою", хоча поштові тарифи забирають майже 40 відсотків доходів! Допомагають громадські   розповсюджувачі преси, ділові партнери, спонсори і меценати. Частину тиражу реалізовуємо вроздріб! Доходи від реклами і оголошень впали в рази. Це величезна проблема для місцевих медіа, але не тільки в Ковелі.
– Чи мають територіальні громади, що створені і функціонують на території Ковельського району, кошти на висвітлення  своєї діяльності в місцевих медіа. З ким налагодили взаємовигідну співпрацю?
– Територіальні громади Ковельщини, безперечно, кошти мають, але далеко не всі з них хочуть "ділитися" із редакціями  друкованих ЗМІ. З деякими ми налагодили співпрацю, але носить вона, так би мовити, епізодичний характер.  Найефективніші у нас стосунки із Ковельською громадою, яку очолює колега за професією Ігор Чайка. Він розуміє нас, а ми його, хоча багато залежить і від депутатів міської ради. На щастя, всі вони усвідомлюють роль і значення українського друкованого слова, а тому щорічно виділяють кошти на програму висвітлення діяльності органів місцевої влади. 
Нещодавно ми перемогли у тендері, що дає право виділеними коштами користуватися згідно із угодою, укладеною з мерією. Хочу сподіватися, що приклад ковельської влади візьмуть на озброєння в інших громадах Ковельщини, адже далеко не всі мешканці населених пунктів району мають доступ до інтернету.
– Нині дедалі частіше доводиться чути нарікання на так зване  роздержавлення, яке прирекло абсолютну більшість локальних медіа на виживання. У колишніх районок позабирали все, що можна було – від нерухомого  до рухомого майна. Взамін обіцяли по 50 тисяч гривень, які жодна з реформованих редакцій досі  не отримала. Одним  словом, влада кинула  напризволяще найближчі до людей медіа, не запропонувавши нічого іншого. Що далі, як зберегти хоча б найстаріші друковані видання на Волині, яким вже 80 і більше років?
– Як часто у нас буває, роздержавлення провели поспіхом і без належної підготовки. Звичайно, місцеві друковані видання у тому вигляді, в якому вони існували, своє віджили. Але й реформування не дало ефекту,  на який розраховували журналісти. Фактично замість диктату влади в Україні  з'явився диктат ринкової стихії, де виживає той, кого підтримують багаті люди  й партії, що володіють значними коштами.
Як результат, друкована преса поступово вмирає. При чому не тільки місцева, а й загальноукраїнська. Прикладів цього є багато, а буде ще більше.  Державі абсолютно байдуже до проблем медіа. І хоч ми ніби рухаємося до  Європи, але влада не переймає досвід цивілізованих країн в царині підтримки  національної преси, хоч на Заході є чому повчитися – там розуміють значення і друкованих, і електронних ЗМІ.
Ви запитуєте, як вберегти друковані медіа хоча б на Волині? Шляхи порятунку є, але цей процес особливо нікому не цікавий. Дехто шукає спасіння в зарубіжних грантах, але, як виявилося, це не дуже надійний спосіб виживання, в чому ми можемо переконатися на прикладі нової американської  адміністрації, яка вольовим рішенням припинила діяльність Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що допомагало фінансово багатьом редакціям українських медіа. 
За даними Інституту масової інформації, майже 90 їх відсотків функціонували завдяки грантам США. І хоч Євросоюз та ООН також надавали допомогу, проте левова частка грошей надходила з Америки: орієнтовно 80 відсотків українських ЗМІ утримувалося за рахунок USAID. У зв'язку з припиненням підтримки у багатьох медіа настали "чорні часи".
(Закінчення на 3-й сторінці).

редактор Особистий новий рік у Миколи Вельми припадає на початок березня. Нинішній для  Заслуженого журналіста України – особливий. Невдовзі виповниться 40 літ з часу його перебування на  бойовому  посту очільника “міськрайонки”, одного із найстаріших та найтитулованіших часописів на Волині. 

Висота, яку ще не вдавалося підкорити нікому в області. І навряд чи комусь найближчим часом буде під силу цей рекорд повторити.  

Напередодні  дня народження  кореспондент “Волинської газети” зустрівся з іменинником і попросив розповісти про журналістські шляхи-дороги, поділитися  думками про сучасний стан медійної галузі та її перспективи.

Спілкувався 

Костянтин СМАКАЛ.

(“Волинська газета”).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 80
Читати далі
14.03.2025
В першу чергу мульчуйте ґрунт. Мабуть, це найбільш популярний і доступний спосіб збереження вологи на ділянці. Матеріал, за допомогою якого проводиться мульчування, не лише зменшує випаровування, але й стримує ріст бур'янів. А гравій, галька, подрібнена кора і декоративний керамзит ще й прикрашають грядки.
Ґрунт мульчують восени і навесні, коли він досить вологий. Плівка для мульчування теж відмінно допомагає зберегти вологу, але з нею посадки виглядають менш привабливо.
Поливайте рослини вчасно. Найкраще поливати посадки рано вранці: у цей час вода випаровується повільніше. При цьому намагайтеся лити воду під корінь, а не на листя.
Деякі садівники і городники воліють здійснювати полив увечері, але тоді рослини можуть не встигнути обсохнути до того, як почне знижуватися температура повітря. А при підвищеній вологості городні й садові культури нерідко атакують слимаки. Також високий ризик розвитку грибкових хвороб.
Для поливання краще за все використовувати заздалегідь зібрану дощову воду. По-перше, вона корисніша для рослин, а по-друге, дістається дачникові безкоштовно.
Використовуйте гідрогель. Цей спеціальний гель являє собою гранули, які набухають, вбираючи вологу, і потім поступово віддають її корінню рослин протягом усього спекотного дня.
Установіть системи автополиву. У місцях посадок вологолюбних рослин помістіть системи автоматизованого поливу. Так, дощувальна система допоможе вам виростити гарний рівномірний газон і розкішну клумбу.
Для городу, теплиці і невеликого саду можна використовувати крапельну систему автополиву. Тут вода подається з об'ємної бочки, тече по спеціальних трубах і рівномірно розподіляється в прикореневій зоні рослин по всіх грядках.
Поливайте рослини рясно, але не занадто часто. Краще рясно поливати рослини один раз в кілька днів (або коли ґрунт стає надто сухим), ніж щодня і потроху. Рясний полив допомагає культурам розвинути глибоку кореневу систему. А от часті й мізерні поливи стимулюють ріст коріння рослин поблизу поверхні ґрунту. Це робить їх більш уразливими під час посухи.
Вибирайте правильні контейнери. Квіти, що ростуть в підвісних контейнерах на відкритій терасі, потребують більш частого поливу, оскільки в таких ємностях ґрунт швидко пересихає. Щоб земля залишалася вологою як можна довше, використовуйте тару з пластику або скла. А ось контейнери з пористих матеріалів краще залишити для будинку або балкону.
Перевірте, чи достатньо місця рослинам. Занадто розгалужена коренева система потребує більшої кількості вологи. При необхідності пересадіть рослини в більш просторі ємності.
Боріться з бур'янами. Бур'яни – прямі конкуренти городніх, садових і декоративних культур в боротьбі за цілющу вологу. Щоб усунути "ворогів", не забувайте про регулярну прополку і мульчування.
Саджайте рослини близько одна до одної. Своїм листям рослини захищають ґрунт від прямих сонячних променів, сухого повітря, а також створюють тінь для посаджених поруч культур. Тому при густих насадженнях волога зберігається в ґрунті краще. Наприклад огірки краще вирощувати в один ряд і висаджувати сіянці через кожні 20 сантиметрів.

Волога В першу чергу мульчуйте ґрунт. Мабуть, це найбільш популярний і доступний спосіб збереження вологи на ділянці. Матеріал, за допомогою якого проводиться мульчування, не лише зменшує випаровування, але й стримує ріст бур'янів. А гравій, галька, подрібнена кора і декоративний керамзит ще й прикрашають грядки.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 55
Читати далі
14.03.2025
Пропонуємо вам рецепти смачних страв, які просто готуються і корисні навесні для здоров'я, адже продукти у їх складі мають багато вітамінів і мікроелементів, необхідних для збалансованого раціону. 
Лазанья з капусти
Інгредієнти: 1 капустина; 0,5 кг м'яса (будь-якого або суміші); 1 морквина; 2 цибулини; 150 мл сметани; 3 ст. л. томатної пасти; 100 г твердого сиру.
Виріжте з капустини тверду частину. Закип'ятіть воду та занурте в неї капустину на 5 хв., аби листки стали м'якшими. Охолодіть.
Зробіть фарш, заправте сіллю, перцем, спеціями. 
Очищену цибулю подрібніть кубиками, а моркву натріть. Обсмажте. Додайте фарш та обсмажуйте до готовності 10-15 хв.
Сметану змішайте з томатною пастою. Сир натріть.
Форму для запікання, змастіть вершковим маслом. Почергово викладайте капусту та фарш, щоразу фарш посипайте частиною сиру та поливайте соусом.
Запікайте 40-60 хв. при 180°C у закритому посуді або накривши фольгою (щоб лазанья була соковитою).
Варіант лазаньї без борошна – чудова альтернатива традиційній. Для тих, хто не їсть жирне м'ясо, радимо використати для фаршу куряче філе. Для тих, хто постує – приготуйте цю страву з грибними чи овочевими начинками, заправляючи томатним соусом.
Рецепт салату з квасолі 
та маринованих грибів
Інгредiєнти: квасоля біла консервована – 800 г; квасоля червона – 400 г; печериці –100 г; солені огірки – 100 г; салат ромен – 6 листів; цибуля червона – 1 шт.; олія – 30 мл; французький багет – 1 шт.; сіль та чорний перець – за смаком;
Для заправки: майонез 72% – 30 мл; соус чилі кранч, лайм та васабі – за смаком.
Нарізати півкільцями синю цибулю. Припустити її на розігрітій пательні з додаванням олії. Злити з консервованої квасолі зайву воду і висипати в пательню до цибулі. Перемішати і підігріти. Посолити і поперчити.
Для заправки змішати кілька ложок гостро-солодкого соусу, васабі, майонез, розсіл із квасолі та сік лайму.  
Багет нарізати скибочками і обсмажити на сухій розігрітій пательні – зробити грінки. Викласти на тарілку листя салату, квасолю з цибулею, гриби і нарізані кружечками огірки. Полити салат заправкою. Додати грінки. 
Песто з черемші
Інгредiєнти: черемша – 2 пучки; кедрові горіхи – 50 г; пармезан – 50 г; оливкова олія – 50 мл; сіль, чорний перець – за смаком.
Черемшу добре промиваємо, відрізаємо стебла, а листя рвемо руками. Кедрові горіхи злегка обсмажуємо на сухій сковороді. Пармезан натираємо на дрібній тертці.
Всі інгредієнти подрібнюємо блендером. Додаємо до суміші оливкову олію і спеції. Ще раз подрібнюємо все до однорідної консистенції. 
Цей  пікантний соус ідеально смакуватиме з пастою, першими стравами, м'ясом, ковбасою чи як намазка на хліб.
Салат з копченої скумбрії і печеної картоплі
Інгредiєнти: скумбрія гарячого копченння – 400 г; картопля – 600 г; яйця курячі – 2 шт.; буряк – 200 г; салат ромен – 6 листів; лимон – 1 шт.; гарбузове насіння; гірчиця, оливкова олія, крем-бальзамік – за смаком.
Картоплю та буряк запекти (40 хвилин при 200°), охолодити і почистити. Нарізати слайсами. Відварені охолоджені яйця почистити, розрізати навпіл або ж на чотири частини. 
Для заправки: змішати гірчицю, олію, бальзамічний крем і лимонний сік. 
На тарілку викласти листя салату, печені овочі і подрібнену скумбрію. Заправити соусом, посипати гарбузовим насінням. 
Салат з печінкою 
та морквою по-корейськи
Інгредiєнти: морква по-корейськи100 г; печериці100 г; печінка куряча – 200 г; огірки мариновані – 3 шт.; соус теріякі – 1 ст. л.
Печінку обсмажити на сковорідці до готовності, або відварити. Порізати соломкою, додати соус теріякі, залишити на півгодини на пательні.
Огірки порізати кружечками, гриби на 4 частини (якщо великі, то на більше).
Змішати печінку з морквою, додати печериці та огірки, перемішати, зверху полити соусом теріякі.
Додавайте також твердий сир та зелень до смаку. Подавайте з картопляним пюре, гречкою для збалансованого обіду.
Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Depositphotos_189656580_S Пропонуємо вам рецепти смачних страв, які просто готуються і корисні навесні для здоров'я, адже продукти у їх складі мають багато вітамінів і мікроелементів, необхідних для збалансованого раціону. 

 

Лазанья з капусти

Інгредієнти: 1 капустина; 0,5 кг м'яса (будь-якого або суміші); 1 морквина; 2 цибулини; 150 мл сметани; 3 ст. л. томатної пасти; 100 г твердого сиру.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 52
Читати далі