18.08.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

українаТільки  правда переможе  війну

Ніколи, ніколи не стане 
Вкраїна рабою російських катів!
Хвилюється Чорне море. Купає в неспокійних хвилях українські ілюзії. Деренчить блудне: «Путін – ху…ло», «Руский корабль йди на (…)». Дніпро сивочолий закриває вуха – боїться слухати. Він знає, що легковажити словами та діями в смертоносній війні шкідливо і навіть злочинно.
До 24 лютого владці та експерти-радники заколисували українців словами:  «Війни не буде». «путін не посміє. А якщо, то хай начувається – ми дамо рішучу відсіч».  В результаті  такої переможної ейфорії зрадники (хто вони, країна не знає) розмінували підходи з Криму до Херсона. «Заходьте, воріженьки. Хліб-сіль вам!». 
Прикро, гірко, злочинно. Не менш підступно була організована атака рашистів із Півночі на Київ. А за злочинні махінації з фінансування оборонпрому хтось покаявся чи був покараний? Де там! Ті всі експерти-радники і сьогодні підкидають нові заспокійливі меседжі. Мовляв, росія знесилена, рашистська армія деморалізована, а ракет на нас випущено більше половини. Тож спіть спокійно – ми переможемо.
А реальна картина – пекло війни. У великих і малих містах Півдня, Сходу й Півночі будівлі розтрощені на щебінку  й уламки. В парках і скверах вирви в п’ятиповерховий будинок. І щоранку  о 9.00  год. слухає сивочолий Славутич і вся Україна, як  вистукує метроном пам’яті Хвилину мовчання на вшанування загиблих батьків, дочок і синів, багато з яких  загинуло через нашу легковажність та надмірну ейфорію. 
l
Хвилюється Чорне море. Гойдалки ейфорії вже над хвилями злітають і свідомість  нашу ще більше заколихують: «путін хворий на рак»; «росія на порозі дефолту», «оборонпром рашистів не зможе  випускати ракети і танки через брак сучасних деталей» тощо. І разом з тим,  ефір насичений інформацією, яка зброя і в якій кількості надходить в Україну з-за кордону, які частини ЗСУ і де ведуть бойові дії. Розвідка ворога відпочиває!  
А реалії широкомасштабної бойні ХХІ століття набагато складніші. Нас чекає довготривала виснажлива війна. За п’ять місяців її ми втратили 50-відсотків ВВП. Сучасного озброєння, накопиченого з часів Радянського Союзу, в рашистів в рази більше, ніж у нас. Чи врівноважить ленд-ліз цей паритет, сказати важко. Власних ресурсів для ведення війни у нас не вистачає, а в росії їх – на декілька років.
Це не песимістичне залякування, а  застереження, нехай і  — суб’єктивне. 
А ще маємо враховувати морально-психологічні аспекти війни. Відомо, що 80 відсотків росіян, задурманені рашистською пропагандою, підтримують  путінську агресію. При цьому значна частина населення Сходу, Півдня України – під впливом тієї ж брехні, має проросійські настрої. 
Рашисти ще задовго до початку агресивного вторгнення вербували слабкодухих українців в агенти ФСБ. Вони є і в нас на Заході. До прикладу, такі зрадники, виявлені у Луцьку і Львові, завдали значної шкоди нашим ЗСУ. 
l
З погляду на вищесказане, мій  шановний читачу, запитай сам себе, чи допоможе нам перемогти ворога пропагандистська ейфорія? Звичайно, що ні. Вона розслабляє і не заспокоює, а навпаки – народжує недовіру. 
Правда і тільки правда, нехай гірка, спонукає відкритими очима дивитись на реальний  стан справ, шукати гуртом вихід. Зрештою, не ілюзії формують бойовий дух, а реальна правда. Сьогодні той дух відчуває весь демократичний світ, а правду – бачить.
Маємо визнати, що титанічні зусилля Президента Володимира Зеленського мають успіх завдяки інформаційній правді, донесеній до країн світу, і саме це дозволяє успішно боротись проти рашистів.
Я – дитина, напівсирота минулої війни. Я на собі відчув повоєнні бідність, голод, холод і розруху. На нас чекають не менші випробування. На відбудову підуть не  місяці, а роки. Маємо бути до цього готові, а не плескати в долоні, що  після війни заживемо весело й щасливо. Найголовніша лікувальна реабілітація – це праця і реальна правда. 
Протистояння рашистської росії і Заходу не втихомирюється. Україна в цьому двобої – заручниця. Хто нас «викупить»: Бог? Захід? росія? Покаже час.
В ЗМІ розкручується сценарій розподілу України за схемою «Північна-Південна Корея». Дехто віддає Захід України… Польщі.
Я вірю, що рано чи пізно ослаблена росія піде в небуття, як колись Римська чи Османська Імперії. Наш вектор – це твердий  поступ до Європи, до демократії і Незалежності. Я вірю, я переконаний, що жити чесно, по-європейськи, гідно, без корупції ми таки навчимося. За місце під Сонцем мусимо боротися до  кінця. 
Пройде час, і Чорне море у своїх хвилях скупає правду про реальне щасливе й мирне  буття українців.  І всміхнеться сивочолий Дніпро. 
А ми стоїмо.
І стояти будемо!
l
Червона заграва – диявольські
 танці…
Невже  ж бо кінець, ця фатальна
 ніч?
Враже, неправда – б’ються
 спартанці,
Вічність віншує останнюю мить.
Нас хоче зламати імперія клята,
А ми стоїмо! Воля – цінність свята.
Герої! Герої! Безсмертна атака,
Щоб  сонцем всміхались дитячі
 вуста.
Не днями – століттями складаєм
 присягу 
Найвищу: на крові клянемось тобі.
Звитягою й  вірою втамовуєм
 спрагу,
Дух свій гартуєм в смертельній
 борні.
Месії, пророки і маги – провидиці,
Хто мир навіщує у нашому домі:
Коли кара Господня впаде 
на ординців?
Не стихають над краєм 
блискавки-громи.
Понад тисячу років – 
Україні-Державі,
А спокій лиш сниться – палає
 земля.
Над небокраєм встає Сонце у славі,
То доля всміхається   – моя і твоя.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Ніколи, ніколи не стане 
Вкраїна рабою російських катів!
Хвилюється Чорне море. Купає в неспокійних хвилях українські ілюзії. Деренчить блудне: «Путін – ху…ло», «Руский корабль йди на (…)». Дніпро сивочолий закриває вуха – боїться слухати. Він знає, що легковажити словами та діями в смертоносній війні шкідливо і навіть злочинно.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 384
Читати далі
14.07.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

image117-1-e1580809064542Пам’ять стукає у серце

Мені часом здається, що всі ми ніби купаємося в каламуті цілеспрямованої пропаганди – політичної, партійної, ворожої і навіть «своєї», вітчизняної. Кожна без винятку претендує  на істину і правдивість в ім’я своїх цілей. Простому смертному надзвичайно важко відділити зерно від полови. Стало звичним посилатися  на Геббельса з його меседжем – «Чим більша брехня, тим швидше їй повірять».
Але я мовчу, тому що переважну більшість свідомого життя був  на «гачку»  компартійної  пропаганди, під вмілим тиском її адептів  з того «гачка» не зірвався досі, хоча прозріння й  настало.
Якось, передивляючись свої  краєзнавчі архіви, я натрапив на поетичний доробок Е. Козакевича часів Другої світової  війни про драматичну картину боїв за Ковель у липні 1944 року.
У власному перекладі з російської пропоную тобі, мій зацікавлений читачу, уривок з того вірша, який, на мою думку, є актуальним для нашої сучасної  дійсності:
Був день, як день, звичайний
            липня день,
Якби не пекло, задимлене
  імлою,
Здавалося б, що
  смертоносних  куль  пісень
Летить до нас важкою
    медоносною бджолою.
Так, це було пекло з усіма його
  котлами,
Звичайне пекло,  війни
           кипіння – місто все
Здавалось пасткою,
  приречене  смертями.
Куди обов’язок й наказ мене
  несе.
Дощенту спалене, розрите
          мінами –
Картини страшного
  бездонного провалля.
Переді мною відкривалося не
         місто, а руїна,
Що на Варшаву шлях прямий
  перекривало,
Уламки вулиць, черепиць,
  покрівель,
Посічена осколками
  сплюндрована земля –
Десь у книжках це місто
  називалось Ковель:
Тепер – страшна безвихідь,
         як сама війна.
Заколисаний комуністичною пропагандою про подвиги «визволителів», я  не задумувався над тим, хто має нести відповідальність за ці  масштабні руйнування, крім нацистів.  Знищено вокзал, костел, церкви, підприємства.  З 4 тисяч житлових будинків дощенту зруйновано 3 тисячі (на світлинах – руїни Ковеля. 1944 р.).   
Німецький гарнізон, маючи коридор безпеки, безперешкодно покинув  місто, і коли «визволителі» кинулися наздоганяти противника, то  потрапили в засідку, зазнавши величезних втрат в районі села Перевали у броньованій техніці та живій силі.
l
Мій, шановний читачу, скажи: тобі  ті жахливі картини війни не нагадують сьогодення?
Маріуполь, Ірпінь, Буча, Сєвєродонецьк у своїй стратегії і тактиці, у руйнуваннях і жорстокості, як дві краплі води, схожі на так звану «ковельську операцію». Вони ідентичні тому, що і  в 1944  році, і сьогодні руйнування житла, промислових об’єктів інфраструктури здійснювала і здійснює російська, точніше  рашистська, армія, в планах якої значилося  тотальне знищення всього і  вся.  Вигоріла земля – це не тактика війни, а усвідомлений геноцидний злочин (і тоді, і  зараз) проти  народу.
Так, так: саме червоноармійські гармати і міномети, літаки і  танки нищили  все живе і  суще, бездумно атакуючи захищені позиції нацистів, про що  вище згадувалось. Радянська  пропаганда всі злочини війни вміло перевела на гітлерівців,   і замість покарання за злочини війни Радянський Союз став одним із головних обвинувачувачів на Нюрнберзькому процесі. Більше того, у Києві в січні 1946 року відбувся  суд над тими, хто скоював нелюдські злочини саме в Україні. Такий  собі своєрідний пропагандистський «Нюрнберг-2».
Цей судовий процес чомусь маловідомий, тому озвучимо короткі епізоди цієї події, висвітлені в газеті «Експрес» (від 27 квітня – 5 травня цього року) у статті.   “У Києві також був свій «Нюрнберг»: «На лаві підсудних опинилися три генерали, один підполковник та нижчі  за званням військовослужбовці  — аж до оберєфрейтора й  вахмістра.  Загалом 15 осіб, котрі в роки війни були комендантами Коростишева, Коростеня, Первомайська та інших українських міст, а також начальниками таборів військовополонених, керівниками жандармерії різного рівня, військовослужбовцями дивізій СС та поліцейських батальйонів. Тобто ті, проти кого були знайдені обвинувальні документи або були покази живих свідків їхніх злочинів».
Логіка самовиправдання злочинів завойовників – чи то нацистів, чи то теперішніх рашистів – у своїй суті однакова. Ось невеличкий штрих до нашої тези:
«Скажімо, 42-річний оберлейтенант Йогшат розповів, що за його вказівкою  розстріляли місцевих жителів, котрі не бажали виїжджати з міста. А розстріл дітей пояснив так: «Їм було б важко існувати без батьків».
Не гублячи головної теми – пропаганди – зазначимо, що суд, який тривав 11 днів, оприлюднювався вибірково – виступи прокурорів транслювалися по радіо, адвокатів – ні!
Та повернемося до фінальної частини суду:
«Вирок був суворий. 12 обвинуваченим присудили смертну кару. Трьох наймолодших за званням відправили у табори на каторжні роботи  терміном від 15 до 20 років. Проте через 9 років їх амністували».
А ось як описує автор статті М. Заверуха процес історичної страти нацистських злочинців:
«Уже наступного дня на теперішньому Майдані Незалежності спорудили шибеницю. Зібралося приблизно 200 людей. Допитливі навіть залізли на дахи. З боку Хрещатика заїхали чотири вантажівки з відкритими платформами, в кожній з яких на соломі лежали по три злочинці в кайданках. Їм на шиї закинули зашморги, які одним кінцем кріпилися до шибениці. Щойно зачитали вирок, вантажівки від’їхали і нацисти загойдалися в повітрі. На шиї підполковника Труккенброда обірвалася мотузка. У такому випадку за  неписаними правилами, які існували з давніх часів, йому мали б подарувати життя. Але присутні люди цього не зрозуміли б. Тому принесли запасну мотузку, й повісили вдруге. «В якусь мить натовп зніс огорожу до шибениці. Люди з інвалідністю, котрі постраждали від нацистів, стали палицями бити трупи. Повішених німців зняли лише надвечір…».
Беззаперечно, зло має бути покаране і вирок  виконаний.
l
Сьогодні Генеральна прокуратура України збирає докази про скоєні злочини армією РФ для міжнародного суду в Гаазі — «Нюрнберга-3».
Крім того, в Україні розпочались судові процеси над рядовими рашистами, які розстрілювали мирних громадян на Київщині та в Чернігові. Ці кроки схвалює весь цивілізований світ. Проте агресори продовжують вбивати наше мирне населення.
Пропагандистська машина московії нахабно і цинічно виправдовує ці злочини і намагається перекласти вину на ЗСУ. Більшість росіян вірить, що це Україна хотіла напасти на росію, а їхні солдати борються з нацистами та мілітаристами, виправдовуючи  мародерство, насилля і вбивство мирних українців.
Пропаганда – найнебезпечніша зброя ворога. «І на сторожі поставлю слово», — віщував Тараса Шевченко. Сьогодні надзвичайно важливо ставити слово Правди на сторожі нашої Незалежності. В нас є сили і вміння, щоб успішно протистояти ворогу, боротися, перемагати, а  разом із тим підносити славу  українську  над  світом.
В контексті порушеної мною теми хочу сказати таке. Незважаючи на всі злочини сталінського режиму, ми не повинні забувати про тих, хто зі зброєю в руках у роки Другої світової війни боровся з нацизмом, впавши смертю хоробрих на полях кровопролитних битв. Так, вони воювали у червоній армії, але вони – такі ж жертви тоталітарної системи, як і ті, кого репресували, розстріляли, замордували в концтаборах. Наш святий обов’язок – свято берегти пам’ять про них.
Як свідчать  архівні дані, у тій страшній війні, не менш жорстокій, аніж сучасна, загинули на фронтах, померли в концтаборах, зникли безвісти  декілька  мільйонів українців! Їх неможливо забути, бо серед полеглих – наші діди і прадіди, батьки, матері і сестри.
Вони – не окупанти  і колаборанти, як дехто сьогодні твердить, а герої, подвиг яких  нині продовжують воїни Збройних Сил України, формувань територіальної оборони, волонтери, медики.
…Пам’ять стукає у серце. Вона наштовхує на роздум: «З чим я маю прийти до могил рідних і близьких – з осудом чи квітами?».
Я вибираю квіти.
Анатолій СЕМЕНЮК.  
Мені часом здається, що всі ми ніби купаємося в каламуті цілеспрямованої пропаганди – політичної, партійної, ворожої і навіть «своєї», вітчизняної. Кожна без винятку претендує  на істину і правдивість в ім’я своїх цілей. Простому смертному надзвичайно важко відділити зерно від полови. Стало звичним посилатися  на Геббельса з його меседжем – «Чим більша брехня, тим швидше їй повірять».
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 334
Читати далі
30.06.2022 Семенюк Анатолій Володимирович
Живу я з Ковелем, 
а зі мною – він

семенюкЖиву я з Ковелем,  а зі мною – він

Насолоджуюся первозданною красою чарівної, оповитої сяйвом аури, рідного міста.
Без перебільшення, за всіма показниками життєдіяльності воно відповідає формулі: «Ковель – це Європа». За цим – нелегка повсякденна творча праця всіх  соціально-економічних, гуманітарно-культурологічних і навіть духовних інфраструктур міста.
Шана і подяка – тим, хто невтомно працює на благо його, робить неповторним, комфортним для життя, екологічно чистим та прославляє своїми здобутками.
На жаль, мирне небо над Ковелем захмарене війною. Схилімо голови в пошані перед подвигом тих ковельчан, які віддали життя за Свободу і Незалежність України.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 378
Читати далі
13.05.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

ukraineТернистий шлях до української Весни

В одній із розмов почув таке: "Світом править сатана. У нього все розписано: одних людей робить залежними від алкоголю, інших – від наркотиків, третіх спонукає до насильства та злодійства" тощо.
Мимоволі постає запитання: до якого виду сатанинських гріхів і спокус схильний красномовний шановний опонент і критик Бога?
Звичайно, відповіді ви не отримаєте. І гірко, і прикро. Бо постає й таке запитання: "А що зробив ти, щоб гріха на Землі стало менше? Чому так легко Господня мораль віддається на поталу сатані?". Відповідь проста: тому, що в такий спосіб можна легко виправдати свою блюзнірську бездуховність і свої хибні кроки.
Чи не від цієї рабської безликої психології ми переживаємо сьогодні братовбивчу війну росії в Україні?
Відомо, що будь-яка цивілізація без духовного наповнення, без Божественної любові, без суспільної моралі та сумління знаходиться під владою диявола.
Зважаючи на вищесказане, на мою суб'єктивну думку, сьогоднішня війна точиться не тільки між росією та Україною, а й поміж сатаною і Богом, добром і злом, темрявою і світлом. Фашистський режим, під прапором "руського міра" із стратегічними планами світового панування насильно намагається заповнити слабкі ніші, – ті, де немає віри в Бога. 
Таким слабким місцем путін вважав Україну. Він не збагнув, що українці за останні роки стали сильними і квітів для сатанинської орди не вирощували й дарувати їх не збираються. 
Незважаючи на це, путінська бездуховна, мародерська орда, спрагла за людською кров'ю, насичена злом, посунула надпотужною армадою на нашу землю, де наштовхнулася на опір. Там, де були сили не рівні і де населення опинилось під окупацією, рашисти розпочали чинити злочини та підкорювати неслухняних українців методами жорстокого насилля. Тих, хто не корився, – публічно розстрілювали.
Для російських прихвоснів ця практика звична з часів оприччини Івана Грозного, підкорення вільнолюбних народів Кавказу у ХІХ-ХХ століттях. Не оминуло  геноцидне насилля і наших сусідів-поляків. Відчуваючи безкарність, цей повномасштабний сучасний геноцид за наказом антихриста путіна був запроваджений на Півночі, Сході, Півдні і в центрі України.
В цьому сенсі слід відзначити як позитив визнання народними депутатами України агресії московії як геноциду нашого народу.
Ми зобов'язані донести інформацію про ці звірства, про зґвалтування жінок, насилля над дітьми, мародерства, вчинені московитами, до всіх народів світу. 
Світ поступово прозріває, розуміючи, що на поріг кожної держави ступила загроза Третьої світової війни, і повільно, але впевнено повертається обличчям до стражденної України. 
Ця повільність та нерозуміння, що Україна відкуплює гріхи всього світу, розбурхує злу кров агресора і дозволяє рашистам далі й далі нищити наше мирне, ні в чому не винне населення і навіть дітей. Немало країн дотримується примиренської позиції. Ця позиція – результат брехливої рашистської пропаганди адже, як казав Геббельс, чим більша брехня, тим більше їй вірять.
При цьому більшість московитів вірять у те, що українці самі розв'язали війну проти них, а раз так, то закликають свого диктатора до подальшого розгортання війни. Навіть Святійший Отець папа Франциск, закликаючи до миру і висловлюючи співчуття українцям, вирішив у Великодню Хресну ходу внести елемент примирення. На ХІІІ станції Дороги страждань Ісуса Христа (зняття з хреста тіла Ісуса), хрест несли росіянка та українка, що викликало неабияке занепокоєння в душах українців. 
І справедливо, адже до цієї війни заклики Христа "Любити ворогів своїх" і "Мир вам", аж ніяк не в'яжеться. Ми забуваємо, що Господь не закликав народи любити сатану. Навпаки, Ісус Христос, коли сатана спокусами випробовував Його, різко поставив на місце: "Відійди, сатано" (Мт.4-10). І тоді диявол відійшов. Тож маємо розуміти: народи світу мають одностайно стати на бік правди, світла та демократії і силою духу та зброї сказати рашистській орді: "Відійди, сатано!" від України.
Я не маю права засуджувати цей крок примирення Ватикану. Це – послання до здорової та поміркованої частини російського суспільства. На жаль, вона невелика, і войовничу орду не зупинить, і не перетворить путіна на доброго пастиря. Але в історії народів Бог звершував  ще й не такі милосердні й доброчинні дива. Є надія – є життя!
Україна вкотре проходить очищення. Очищення від кирило-московського православ'я, від колабораціонізму, від сприйняття вікової меншовартості. Приходить прозріння, своєрідне Чистилище, що свобода та Незалежність здобуваються кров'ю.
О, скільки ще підводного каміння і підступних рифів чекає нас на шляху до квітучої української Весни! А щоб вона прийшла, мусимо вигризати волю, силою духу відтискати завісу темряви від світла. Мусимо боротися, клято працювати і перемагати.
І тоді, пройшовши через терни страждань і боротьби, зможемо сказати: "Все у нас добре".
А допоки Весна України заквітчана тривогою. Про це – мій вірш.
Бентежиться в передчуттях Весна,
І я увесь – в тумані хмурості.
Із гаю лине пісня дзвінка, голосна,
А доля, немов мати, журиться.
Бо ж воїн знову йде у бій
За рід, за землю, за свободу.
Іде, щоб двоголовий змій
Не витоптав душі з народу.
І Богородиця благословить бійця,
І рідна мати, і дружина, й наречена.
Гей. Весно, сплітай 
всепереможного вінця,
Для України ж це – війна священна.
Встають у стрій нескорені вкраїнці,
Палає Схід, немов би пекло долі.
Та є ще порох, і духу у серцях 
по вінця:
Звеселим Україну, не опустим
 прапор волі!
Гряде! Гряде українська Весна,
Я з нею  оживаю, немов би в юності.
Я вірю й знаю: скоро скінчиться
 війна,
Настане мирний день, наші 
мрії збудуться.
Анатолій Семенюк.
Р.S. Цей матеріал був написаний перед Великоднем. А на світле свято  Воскресіння Христового безбожна російська армія ракетами розстрілювала наші міста. Це підтвердження вищесказаного. Але Христос Воскрес – Воскресне Україна!

В одній із розмов почув таке: "Світом править сатана. У нього все розписано: одних людей робить залежними від алкоголю, інших – від наркотиків, третіх спонукає до насильства та злодійства" тощо.

Анатолій Семенюк.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 463
Читати далі
08.04.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

8b6c657-660Вбивцям не буде пощади і прощення!

Шановний мій співвітчизнику! Загострене відчуття дійсності спонукає до спілкування з тобою. До твоїх роздумів, переживань, аналітики сучасного стану нашого життя пропоную свідчення поважної людини Івана Петровича Мілаша з часів Другої світової війни, яка здавалося на той час найстрашнішою, найбезжаліснішою, найбезглуздішою. Можливо, ці трагічні факти історії стануть поштовхом для переосмислення нашого сьогодення.
Вслухайся  і задумайся: "Ковель лежав в руїнах. Німецькі варвари піддали його цілковитому спустошенню. Над умервленним містом стояв сморід від трупів і згарищ. Замість будинків лежали купи цегли і скрученої бляхи, замість дерев і скверів обгорілі пеньки і чорні попелища"…
Пан Мілаш як голова Надзвичайної комісії із розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників повідомляє: "Увесь залізничний вузол, залізничні колії, електропідстанція, два депо, вокзал, водоканал, поліклініка, клуб - підірвані і відбувати їх неможливо. В місті  знищені пошта-телеграф, шкіряний завод, меблева фабрика, елеватор, два цегельних заводи, два кінотеатри, дві лікарні, поліклініка, всі школи, бібліотеки, магазини, їдальні, 4 пекарні. Підірвані православна церква і польський костел… Ворог замінував сади, городи, мостові, тротуари, поставив у всіх напівзруйнованих будівлях міни повільної дії".
Ці дані оприлюднила місцева газета 6 липня 1974 року, послуговуючись архівними даними.
Додайте до цього списку звірств війни 35 тисяч невинно убієнного мирного населення та ще стільки вивезеного на рабську працю в рейх, і ви зрозумієте трагізм людської долі, спричинений нацистським режимом. Досить співставити нищення засобів людського існування у 1944 році в Ковелі і в 2022-му – в Маріуполі, і щоб переконатися  у тому, що суть німецького фашизму ХХ століття і сучасного рашистського неофашизму схожі. Останній різниться хіба що більшим цинізмом, жорстокістю та підступністю. Якщо нацисти перед битвою за Ковель евакуювали мирне населення з міста, то рашисти в окупованих містах безжально вбивають непокірних і грабують їх. 
Прикро співставляти, але якби міста-побратими визначалися за ознаками горя, знущань, терпіння, то в цьому списку в перших рядах були б Ковель і Маріуполь.
Імперії з нацистсько-дикторськими режимами вважають підневільний, колонізований народ меншовартним і рабським. Вони  асимілюють його під свою суть, нищать культуру, мову, історію, духовність, просвітництво. Для досягнення цієї ганебної мети не гребують ніякими засобами: війна, психологічний тиск, репресії, зомбування пропагандою  свідомості.
Сьогодні своєрідним брендом для українців стало гасло: "Путін ху…о" – мовляв, йшов би ти за "рускім корабльом". Примітивно? Так. Але я навіть не засуджую цієї фрази, тому що це – емоційний протестний сплеск зраненої душі нашої.
Звичайно, образливі слова, на адресу агресора для путіна – це лише шум, і на перебіг подій не впливають. Диктатор неофашистського режиму почуває себе комфортно, бо має міцну основу – зомбованих вірнопідданих. Окремі політики та експерти вважають, що у цій братовбивчій війні винен лише путін. Немає підстав так думати. Адже бункерний диктатор – уособлення значної маси російського профашистського суспільства, яка формувалася не один день, а століттями.
Путін нічим не відрізняється в ненависті до українства і українців від Петра І, Катерини ІІ, Павла, Олександрів, Микол та їх прибічників. І хочемо ми чи ні, на  жаль, шовіністично налаштована гілка росіян завжди була і є активним співучасником ганебного геноциду українців.
Сьогодні вкотре пробудився непереможний дух непокірного українського роду. Ллються ріки людської крові, крові Героїв. Поранений агресор-звір за всяку ціну хоче знищити українську націю.
Та йому це не вдається, тому що на нашому боці - весь демократичний цивілізований світ. Настраханий війною, він обережний, повільний, неповороткий, але він, як і ми, хоче зупинити війну, зруйнувати імперський неофашистський режим. Ми на вістрі цих подій. Місія надзвичайно складна. Але в ім'я майбутніх поколінь, в ім'я збереження роду, в ім'я демократії та свободи мусимо іти, зціпивши зуби, долаючи смерть і терни, до кінця, до Перемоги. Вона буде, бо з нами Бог і Правда.
Анатолій Семенюк.
P. S. Коли цей матеріал був підготовлений до друку, в засобах правдивої інформації з'явились повідомлення про звірства російських окупантів в Бучі, Гостомелі, Ірпіні. Ці факти знущань над мирним населення сколихнули увесь світ. "Нелюди! Кати!" – чути звідусіль. На жаль, нічого іншого чекати не доводиться, адже ці звірства течуть стрімкою рікою, з часів орди ХІІІ століття, голодоморів і репресій ХХ століття тощо.
Слід нагадати, що руїни Ковеля 1944 року – великою мірою справа рук радянських "визволителів". Тому допоки буде існувати ця агресивна імперія, доти висітиме загроза не тільки над містами, але й над цілим світом.
А. С.

Шановний мій співвітчизнику! Загострене відчуття дійсності спонукає до спілкування з тобою. До твоїх роздумів, переживань, аналітики сучасного стану нашого життя пропоную свідчення поважної людини Івана Петровича Мілаша з часів Другої світової війни, яка здавалося на той час найстрашнішою, найбезжаліснішою, найбезглуздішою. Можливо, ці трагічні факти історії стануть поштовхом для переосмислення нашого сьогодення.

Анатолій Семенюк.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 481
Читати далі
01.04.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

images (2)Сон  війни

Боюся ночі. Що вона віщує українцю?
24 лютого ц.р. ніч принесла віроломний, злочинний, широкомасштабний напад рашистів на Україну, а заодно смерть, горе і страх.
Але потрібно заснути. Сон подолає тривогу  мою і того солдата, що на передовій. Заспокоїть хоч на якусь годину, відсторонить від жахів війни. Якщо у цьому просторі десь існує бог сну, то я звертаюся до нього: не розбуди воїна сиреною, а ворогам навій вічне снотворне. Хай не проснуться до кінця віку.
Скажете: жорстоко думаю, не по-християнськи? А те, що творять ці зайди – вбивці в Маріуполі, Харкові, Чернігові, під яку віру підпадає?
Ота російська бидлота, зомбована пропагандою, несе в собі не просто вбивства, а геноцид нашої нації.
Прикро, що до цієї "вищої" цивілізації долучаються окремі псевдоукраїнці, які переформатовуються на колаборантів, яничар, манкуртів. Ті гірші і цинічніші за рашистів. З правдивих новин дізнаюся, що пілот агресора бомбить своє рідне місто, де народився і ріс. Інший "уродженець" з багатодітної сім'ї з волинських Ветлів дослужився до генерала, тепер розробляє стратегічні плани знищення своїх співвітчизників. Так і хочеться вигукнути: "Згиньте, виродки!". Це вам гоголівський Тарас Бульба виніс кару: "Я тебе породив – я тебе і вб'ю". Справді, народ породив це сміття, народ  має покарати і винести його з рідної хати прямісінько в пекло.
…А сон не йде. Знову крізь дрімоту – видіння жахів: сотні згорілих танків, сотні зруйнованих будинків і рештки ракет та снарядів…
Як та дівчинка буде жити з цим? Ішла мирним парком, як і всі інші, й раптом вибух! На неї посипався кривавий фарш. Ні, не тваринного походження, а рештки людського тіла. А ті криваві забави не стихають. Танк своєю смертоносною гарматою стріляє в перехожого - точно в ціль! Інший розстрілює автівку з мирною сім'єю, де двоє діток, які так мріяли про щастя.
"Полювання" продовжується… Історичні царські укази і репресії проти українства ХІХ-ХХ століття відпочивають в порівнянні з жорстокістю новітнього геноциду ХХІ століття.
В планах широкомасштабного наступу значиться далекосяжна мета – знищити мову, культуру, духовність.
Ось нова "сюжетна" (знову злочинна) лінія окупантів. На тимчасово захопленій території офіцер ФСБ вилучає з бібліотеки історичну, національну літературу, яку потім спалюють. Чи  не нагадує це вогнища фашистів? Ще не закінчивши "спецоперацію", окупант видає накази про викладання предметів у школах російською мовою.
Додайте сюди десятки понищених шкіл, духовних святинь, театрів (це все зафіксовані ознаки геноциду), і ви зрозумієте, що, зціпивши зуби, переборюючи біль, потрібно долати ці терни. Українська нація "не вмре, не загине". Маємо йти до кінця, щоб не загинути.
В окремих містах Московії, щоб схилити простих росіян до підтримки цієї ганебної політики, придумано заохочення: за спалений український прапор  – 5 кг цукру, а за понищені портрети Шевченка, Бандери, Чорновола – 4 кг крупи…
Який народ – така  й політика. А те безхребетне путінське стадо ми таки переможемо! Є козацька міць, є сила – буде перемога, бо за нами правда. Свободу не міняють на гречку.
Хтось мудро висловився: "Якщо перед вашою совістю постає вільний вибір – свобода чи хліб, то той, хто вибирає хліб, залишиться без хліба і свободи". І це правда!
Українці обрали свободу. Майорить прапор волі.
Теплішає… Повіки все міцніше закриваються. З'являються у військових строях Він і Вона, з вельоном і квітами. Це – чергове весілля на передовій. А там, де є кохання, – є життя і будуть діти, і буде мирне небо.
…Сон глибшає. З небес лунає тиха колискова:
Зорі по небу ходять,
 Сонце у ранок вводять,
Пісню життя співають,
Вийди коханна із раю.
Вийди до Воїнів Світла,
Їх душу зігрій привітно,
Навіщуй їм цей день без бою,
 Без ран і душевного болю
Хай насниться щаслива доля…
Ох, доле, ти доле! Снарядами
 всіяне поле.
А між  ними, я вірю, половітиме
 жито.
Відпочиньте, Воїни Світла, – 
ми будемо жити.
Відпочинь і ти, моя Україно, – 
Гряде мир і весна, і розквітне 
калина!
Анатолій Семенюк.

Боюся ночі. Що вона віщує українцю?

24 лютого ц.р. ніч принесла віроломний, злочинний, широкомасштабний напад рашистів на Україну, а заодно смерть, горе і страх.

Анатолій Семенюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 332
Читати далі
25.03.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

maxresdefaultВсе буде моя Україна

Підкажи, мій читачу, як зрозуміти, що діється сьогодні з нами? Яким словом описати цю вбивчу війну? Де взяти сил, ресурсів і духу, щоб вистояти?
Здається, якісь злі вищі сили вибрали українців, щоб випробувати міцність світосистеми та існування людства в ній.
Але цей експеримент далекий від людяності. Він схожий на полювання за піддослідними істотами, яких методично й безжально відстрілюють ракетами та іншими найсучаснішими видами озброєння.
Зійшлись у двобої карлики і гулівери. Хто кого? 
Мільйони спостерігають  за цими битвами і плескають в долоні стоячи. Мовляв, слава вам, хоробрим і мужнім! Не задумуються, що Маріуполь, Харків – це прелюдія до кінця Світу.
І все ж: "Слава Україні!" – чути звідусіль впевнене. Лунає гімн-молитва перед черговою атакою.
– Героям слава! – відповідаю я.
Вірю, що моя країна переможе, заживе мирним, радісним і щасливим життям!

Підкажи, мій читачу, як зрозуміти, що діється сьогодні з нами? Яким словом описати цю вбивчу війну? Де взяти сил, ресурсів і духу, щоб вистояти?

Рашистам – живим і мертвим

Зозуле, накуй перемогу

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 479
Читати далі
22.03.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

Без названия (2)Це і моя війна

Над Ковелем лунає гнітюча сирена. Вона, немов удав, стискає свідомість, нагадує, що у цьому маленькому, чарівному куточку України теж іде війна. О, ця хижа тварюка вміє вселяти у людське єство страх. Вона паралізує твої рухи, твій дух, нав'язує думки про безвихідь. Веселе, родинне, приємне, заспокійливе життя відходить на задній план.
Мимоволі починаєш "спілкуватися" з телевізором, смартфоном, комп'ютером. А там – ще більше! Тебе беруть в лещата сумні новини, в яких – руїни будівель, розбиті танки, гелікоптери і ракети, смерті дорослих і дітей. Разом із тим, як вирок, безкінечні черги біженців. Ці – до Європи...
З тих уламків інформації зароджується думка: це ж повторення гітлерівського вторгнення 1941 року!
Справді, а що відрізняє путіна від гітлера? Така ж безжальність до живих істот, та сама ідея про розширення життєвого простору, той самий геноцид націй та народів і зверхність “обраної” раси.
А сирена гуде… гуде… гуде…
Удав війни тисне на шию, груди, голову. Свідомість не сприймає інформації, що 71 відсоток росіян підтримують цю патологічну "спецоперацію", вірить у безжальну бойню українців, затіяну диктатором. Немало таких яструбиних виродків, які плескають в долоні: мовляв, "давно їх надо било поставіть на колєні". Ця фраза російського генерала у відставці ще раз підтверджує, як імперські держиморди сприймають колонізоване населення, вважаючи його за раба. Непокірних вони готові знищувати під корінь. В цьому списку – кримські татари, вільні чеченці та українці.
Переписуючи і фальсифікуючи історію, вони винаходять злочинну теорію про "єдиний народ", а незгідних сьогодні просто готові убивати "нєпобєдімой руськой армієй". І все через безкарність і через те, що на них не падають смертоносні бомби та ракети.
А сирена і надалі співає свою монотонну "пісню" небезпеки.
"Бути чи не бути?" – словами Шекспіра висловився Володимир Зеленський у зверненні до парламенту Великобританії. Зрештою, і до співвітчизників, і до себе. І небезпідставно.
Справді, країна в небезпеці.
"Бути!" – відповідаю я. Не маємо права на повернення до репресій, геноциду голодом та колективного рабства, з послідовним винищенням, "меншовартісних народів".
Стають українці, Воїни світла, на смертельний бій. "Тіло й душу ми положим за нашу свободу", – клянуться словами Гімну ці герої, супермени війни.
Це – наш Гімн і, на жаль, це наша війна.
Вкотре повертаюся до історії. Дві з половиною тисячі років тому триста спартанців повстали проти багатотисячної армії Дарія. Вони загинули. Але не стали на коліна. Вірю, що козацький дух наших характерників злетить над світом, розбудить народи, і ми переможемо двоголового змія, а росіяни прозріють, і возсіяє мир.
Боже! Знову ця сирена. Вона не замовкає, а, навпаки, підносить звуки на найвищу октаву і бентежить все моє єство. А, можливо, це загострене почуття має історичні підстави?
Я – дитя війни. Народився під гуркіт гармат і танків у час боїв за Ковель у 1944 році. Мама і я теж були біженцями, і від бойових дій ми тікали аж до Теремно, що за Луцьком. Потому п'ятирічним із своїми однолітками ми гралися у війну і перемагали фашистів: "Гітлер, капут!". В селі ще у 1950 році стояв підбитий німецький танк, на якому ми "вивчали" зброю тієї війни. А навколишні поля, ліси, пагорби були засіяні патронами, мінами, снарядами і зброєю. Багато дорослих і дітей загинули від тих повоєнних "дарунків".
Я дивом лишився живим і не покаліченим. Здається, моїм ангелом-охоронцем була моя мама, яка так хотіла, щоб я жив.
Виживали в бідності і нужді. Напівголодні, напіводягнуті в хатині типу хліва. Це я до того, що після перемоги нас чекає нелегке життя.
А сьогодні я хто? Сивочолий дід війни? Все повертається на круги своя, тільки в іншому статусі і з більш загостреним відчуттям реальності.
Тепер я знову у війні  не дитячій, а дорослій. Закликаю до Перемоги і миру і волаю: "Путін, капут!".
Раптом тиша. Це замовчала та клята сирена. Дай, Боже, щоб вона замовкла назавжди, а з небес долинув віщий голос. Ангела  миру: "Війні кінець. Радуйся народе! Слава Україні!".
Р.S. Після написання цього матеріалу я від ведучої одного з телеканалів почув: "А чи знайдеться українець, який простить цю війну росіянам?".
"Возлюби ворогів своїх", – приходить на думку Христове. Але як полюбити того, хто створений для нищення? Як полюбити диявола, сатану, лихого біса, чорта, антихриста, у якого відсутні почуття людяності, милосердя, доброчинності? Який кайфує від пролитої чужої крові? Людина – це унікальне створіння. Вона вміє відсторонитися від горя, біди, жорстокості, знущань, ховаючи це все за якусь шторку у підсвідомість, щоб жити далі.
Але, попри все, не забуде, бо пам'ять – це теж суддя, і вона вимагатиме Божої кари незалежно від терміну давності. Надіюся, горітимуть наші вороги братовбивці-каїни у пеклі.
Світе, почуй мій голос!
Світе сущий, почуй мій
 голос
З прадавніх днів, років,
 століть.
Чи вистигне дідами
 виплеканий колос,
Чи Україна-мати не
 схилиться, встоїть?
Колись запитували Ви: "А де
 оця країна?".
Мені і боляче,  й образливо
 було,
Бо ж крила зв'язані були
 насильно,
І животворне у неволі
 томилося зело.
Сьогодні поле поливається
 живою кров'ю
Наших воїнів-синів і дочок
 України.
Пробачте, мамо, –
 поблагословіть на Долю,
Бо засумувала, зажурилася
 червона калина.
Світе сущий, світе
 праведний, великий,
Єдині будьмо у цю історії
 лиху годину,
Ми всі в однім човні – іде
 війна безлика.
Єднаймося! Заради миру
 Європи і України!
Анатолій СЕМЕНЮК.

Над Ковелем лунає гнітюча сирена. Вона, немов удав, стискає свідомість, нагадує, що у цьому маленькому, чарівному куточку України теж іде війна. О, ця хижа тварюка вміє вселяти у людське єство страх. Вона паралізує твої рухи, твій дух, нав'язує думки про безвихідь. Веселе, родинне, приємне, заспокійливе життя відходить на задній план. 

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 356
Читати далі
24.02.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

Не можу мовчати
“Лиш боротись – 
значить жить”
Іван ФРАНКО.

росіяНе можу мовчати

“Лиш боротись –  значить жить”
Іван ФРАНКО.
У газеті «Вісті Ковельщини» 27 січня ц.р. було опубліковано звернення громадських активістів, колишніх воїнів АТО під заголовком «Є така думка». У ній висловлено пропозиції щодо можливого врегулювання ситуації на східних кордонах України.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 413
Читати далі
17.02.2022 Семенюк Анатолій Володимирович
 Життя – в любові до дітей, 
або Щаслива доля Валентина Наріжного

наріжний2Життя – в любові до дітей,  або Щаслива доля Валентина Наріжного

Є  люди, що років не знають –
Їх серце пульсаром горить.
У Космос злітають, в глибини пірнають,
Ведуть за собою, навчають любить.
ххх
В народі побутує легенда. Жила жінка-одиначка із своїм дитям у бідності. Якось пішла з ним  у ліс за хмизом, щоб хату зігріти, і натрапила на печеру, в якій – скарб із срібними, золотими коштовностями. Загорілися очі. Набрала, скільки могла, та мерщій додому. А вдома голос віщий: «Ти нічого не забула?». Спохватилась бідолашна – сина в печері залишила!
Часто-густо і в наш час таке буває. Батьки в погоні за матеріальними статками, грішми, празністю буття забувають про виховання своїх дітей. Але Господь все бачить. Він посилає до цих (і не тільки) дітей тих, хто вкладає у них душу, вселяє любов, спрямовує свідомість до пізнання цього незбагненного світу, розвиває творчий потенціал і т. д. 
 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 583
Читати далі