Скільки духовності, моральності, культурності втрачено через заборонні карантини, через обмеження спілкування, через страх заразитися коронавірусом.  З цих причин не відбулася в Ковелі презентація картин  видатного художника, нашого земляка Андроника Лазарчука і виставка творчих робіт учнів дитячої художньої школи, присвячення 150-літньому ювілею від дня народження митця,  у 2020 році.

Разом з тим викладачі  школи, юні майстри пензля, а  найперше директорка закладу Олена Цьомик не сиділи, склавши руки, а доклали немало зусиль для відтворення життя і творчості Лесі Українки та Андроника Лазарчука у своїх творчих роботах. І це їм вдалося: 8 жовтня у галереї мистецтв відбулося урочисте відкриття виставки дитячих малюнків на згадану тему.

Приємно бачити, як присутні у залі зупиняються біля тієї чи іншої картини і захоплено обговорюють побачене. Більшість робіт притягують увагу до себе не тільки мистецькою майстерністю, але й філософським змістом. Кожне полотно – це внутрішній світ юного митця, його сприйняття дійсності. Це своєрідний виклик. Ось твір Лесі – я бачу його по-своєму, інакше: в цьому вся цінність, щоб під впливом цих ідей юних змінювати свої заскорузлі стереотипи. 

Шановний мій читачу! Насмілюсь тобі передати окремі миттєвості моїх почуттів від побаченого. Переді мною – творчі, поетичні крила Лесі: вони символізують незламний дух поетеси,  її злет, тернистий шлях до вершини. Поруч – мелодія сопілки Лукаша, відтворена  кольорами любові, світла – справжня досконала життєдайна світломузика. 

Кожна картина, її сюжет, філософське чи побутове сприйняття підкреслюють, що Леся – це загальносвітове явище, а магічна феєрія «Лісова пісня» — вершина, якої не підкорив до сьогодні ніхто.

А навпроти – «Андроник Лазарчук у Ковелі». Молодий, солідний, впевнений в собі педагог, випускник Імператорської Академії мистецтв, заглиблений в сутність соціального, просвітницького буття поліського рідного краю. Поруч – інша робота «Мрії А. Лазарчука»: вони світлі, із сірого буття променями ніби спрямовані в небеса. Тут не видно Лесиної самопожертви, її мети, боротьби. Тут тиха психологічна пристань, з якої молодий педагог має вести корабель в море знань чистописання, малювання та інших дисциплін. 

А полотна юних манять до себе, захоплюють у полон, і ти розумієш силу творчого таланту, переконуєшся, що побувати на цій виставці, переосмислити побачене, – це і є та мить щастя, яку ми шукаємо у лабіринтах свідомості.

Ця виставка, яка об’єднала два ювілейних 150-річчя і яка символізує зустріч Лесі Українки та Андроника Лазарчука, під значущою назвою «Невичерпне джерело натхнення», заслуговує на презентацію в усіх містах Волині, а найперше – в Луцьку.

Подібне притягується до подібного. Андроник Лазарчук співпрацював з Оленою Пчілкою в журналах «Рідний край» та «Молода Україна». Ймовірно, що він зустрівся з Лесею у юні роки. Більше того, дворяни Косачі були якимось чином пов’язані із сільською сім’єю Лазарчуків. Про це свідчить  той факт, що Степан, старший брат і опікун Андроника, купив пару коней у Косачів. І хоч документально недоведено твердження, що Леся якимось  чином допомагала Лазарчуку при вступі до Імператорської Академії мистецтв, проте на мою думку, цю допомогу міг юний художник  отримати від дядька Лесі, який займав у Петербурзі високе становище.

Так сталося, що більше, аніж через століття, 8 жовтня 2021 року відбулася духовна, культурологічна зустріч двох виданих особистостей в мистецькій галереї міста, у будівлі, де бували колись і Леся, і Андроник (в ті часи тут функціонувала аптека Фрідріксона). Ось таке собі, майже містичне, диво! Але то не випадковість, а закономірність. Згадай, мій читачу: Леся теж хотіла бути художником, «як Шевченко», її навчав  іконописець Ковеля.

Можливо,   той самий,  що навчав малярському мистецтву десятилітнього Андроника. І ще: у творчу зустріч гарно вплелися музичні твори у виконанні учнів школи мистецтв. І це теж не випадково, адже Леся вправно володіла фортепіано, гарно співала.

Про життя, творчість Лесі Українки та Андроника Лазарчука змістовно і цікаво розповідали присутнім директорка художньої школи Олена Цьомик  та мистецтвознавиця Мирослава  Гудим. 

Словом, всі, хто завітав на презентацію виставки, доторкнулися до незбагненного духовного світу. Я ще  раз переконався, що в нас вирує і творить невичерпне джерело  талантів. Посіяне зерно Великими дає потужні, пишні сходи для майбутнього врожаю українства.

Тож, мій читачу, разом із Оленою Цьомик подякуймо викладачам художньої школи: Людмилі Дятел, Іванні В’юн, Олені Бєлусі, Мирославі Гудим, Оксані Луцик,    Ірині Грицик за створення чудової експозиції, а разом із тим славетній вишивальниці Ніні Габрилевич, викладачам  школи мистецтв за пісенний настрій та працівникам Галереї мистецтв.

Отож, звертаюся до небайдужих: завітайте на виставку, і ви отримаєте духовну насолоду, якої так потребує спрагла душа у цей непростий, «завихрений», неспокійний час.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Скільки духовності, моральності, культурності втрачено через заборонні карантини, через обмеження спілкування, через страх заразитися коронавірусом.  З цих причин не відбулася в Ковелі презентація картин  видатного художника, нашого земляка Андроника Лазарчука і виставка творчих робіт учнів дитячої художньої школи, присвячення 150-літньому ювілею від дня народження митця,  у 2020 році.

Разом з тим викладачі  школи, юні майстри пензля, а  найперше директорка закладу Олена Цьомик не сиділи, склавши руки, а доклали немало зусиль для відтворення життя і творчості Лесі Українки та Андроника Лазарчука у своїх творчих роботах. І це їм вдалося: 8 жовтня у галереї мистецтв відбулося урочисте відкриття виставки дитячих малюнків на згадану тему.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 329

Дмитро Корнелюк: 

“Бути світлом для світу”

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 304

Возславимо свято позашкілля!

Пошануймо педагогів-наставників, які віддають  свої сили та талант на розвиток кожної дитини!

Пишаймося нашою творчою, креативною, неспокійною юнню, яка за велінням серця завжди в пошуку незвіданого, цікавого, таємничого в усіх сферах людської життєдіяльності.

Беззаперечно, кожна дитина – талановита. Саме позашкілля дає можливість розкрити поклик юної душі. Більше того, позашкілля – це тест на майбутній професійний фах, вид діяльності.

«Позашкілля…» Який чиновник придумав цю сіру назву? По правді це – свято творчої юності. Та це так, до слова. Якщо школа є академічною структурою, де знання здобуваються у визначених рамках програм, предметів, критеріїв, то позашкілля – це творчий, широкомасштабний та розлогий процес. Тут космічні та технічні дослідження і пізнання, тут музика, поезія і танці, тут спортивні змагання та туристичні походи, тут райські куточки експонатів нашої дивної природи, тут прикладне мистецтво, малярство, вишивка і т. д., і т. п.

І слава Богу, що ці позашкільні структури підтримуються державою та владою місцевої громади.

Нагадаємо, що свято – це не лише вітання, а й погляд у минуле, на сучасний стан речей, і, звичайно, плани і мрії на майбутнє.

Жанна Колеснікова, методист міського управління освіти, доклала немало зусиль, щоб творчий захід на честь творців позашкілля відбувся на найвищому рівні і залишив приємний слід у душах присутніх. У вінок озвучених здобутків та досягнень гарно впліталися пісні, музика і танці юних в режимі онлайн. Все душевно і цікаво…

На святі – поважні гості. Серед них – Наталія Маленицька, заступник міського голови, Андрій Мигуля, начальник управління культури, молоді і спорту, Світлана Верчук, директор Центру професійного розвитку працівників освіти, Ігор Сезьомін, голова освітянської профспілки, Лариса Жабюк, головний спеціаліст управління освіти. Від них – вітання, побажання та настанови для присутніх в залі, тих, хто за словами Наталії Маленицької, «успішні педагоги і щасливі люди, бо робите те, що вам подобається». Від себе доповню – і закладаєте підмурівку в фундамент майбутнього покоління, яке буде розбудовувати та прославляти рідну Україну.

Свято не буває без нагород, тому найуспішнішим – Подяки та Грамоти від міського голови та управління освіти.

«Героїв»  позашкільної педагогічної праці має знати громада. Це – Любов Ризванюк, Заслужений працівник культури України, керівник художнього народного колективу ансамблю-танцю «Барвінок», Руслана Чарнюк, керівник Зразкової драматичної студії «Дивослово», Наталія Ткачук, керівник гуртка ЗПО, Людмила Посполітак, керівник гуртка ЗПО, Світлана Шиманська, керівник Народної студії естрадного співу «Нові таланти», Микола Пашкевич, керівник гуртка станції юних техніків, Анатолій Михалевич, керівник гуртка СЮТ, Василь Юхимчук, керівник гуртка СЮТ, Жанна Лотоцька, керівник гуртків станції юних натуралістів, Наталія Майсак, керівник гуртка станції юних натуралістів, Наталія Вільчинська, керівник гуртка СЮН, Євгенія Прокуда, ветеран-педагог позашкільної освіти.

Недарма кажуть: «Який керівник, такий і колектив». Очільники закладів позашкільної освіти, поза своїми визначеними статутом функціями, є успішними керівниками гуртків. Це – Тетяна Середюк, директор ЗПО «Ковельський Палац учнівської молоді ім. І. Франка», Тамара Хаймик, директор станції юних туристів, Володимир Токарець, директор станції юних техніків, Віра Бобчук, директор станції юних натуралістів.

Наголошу, що позашкілля – це дієздатна креативна армія творчих дітей. Звернемося до статистики: Палац учнівської молоді – 1000 вихованців, Станція юних натуралістів – 435, станція юних техніків – 400, станція юних туристів – 300 дітей. 

Маємо знати, що є й інший бік медалі – ці всі юні особистості відсторонені у вільний час від негативних впливів вулиці, смартфонів та комп’ютерів. Саме ці вихованці здобувають перемоги на Всеукраїнських та міжнародних конкурсах, змаганнях, олімпіадах, прославляють рідне місто. Гордяться ними батьки, дідусі і бабусі, всі ковельчани!

Зважаючи на обмежений формат газети, описати всі здобутки, досягнення, перемоги неможливо. А про величезний світ позашкілля треба писати широкоформатну книгу.

Тому вітаючи зі святом на вечорі і поза творчим дійством, ще і ще раз подякуймо педагогам-позашкільникам, усім працівникам цієї освітянської ланки за їх працю, самовіддане служіння дітям і побажаймо творчої успішності, міцного здоров’я і мирного неба.

До нових перемог та звершень, дорогі наші позашкільники! Хай щастить Вам завжди і в усьому!

Анатолій Семенюк.

 

Возславимо свято позашкілля!

Пошануймо педагогів-наставників, які віддають  свої сили та талант на розвиток кожної дитини!

Пишаймося нашою творчою, креативною, неспокійною юнню, яка за велінням серця завжди в пошуку незвіданого, цікавого, таємничого в усіх сферах людської життєдіяльності.

Беззаперечно, кожна дитина – талановита. Саме позашкілля дає можливість розкрити поклик юної душі. Більше того, позашкілля – це тест на майбутній професійний фах, вид діяльності.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 297

Машинобудування – це серце економіки. Від цього залежить технічний прогрес країни і, як наслідок, ефективна робота галузі і наше з вами благополуччя.

Волинь і Ковельщина займають провідні позиції на сходинках технічних здобутків та досягнень. Серед елітних компаній, які на теренах нашої області займаються розробкою та впровадженням інноваційних рішень з енергоефективності, є дійсний член Волинської торгово-промислової палати України ТОВ «Волинь-Кальвіс».

15 років підприємство, яке очолює Анатолій Понікарчук, успішно працює в царині передових технологій та обладнання для виробництва і споживання альтернативних видів палива. Завдяки тісній співпраці колективу підприємства з Інститутом технічної теплофізики НАН України та Інститутом газу НАН України вдається бути на рівні технологій виробництва європейського зразка.  

Наголошу, що місце під Сонцем в конкурентній боротьбі вибороти непросто.

І ось вона, радісна звістка: Анатолій Понікарчук, директор ТОВ «Волинь-Кальвіс» удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки за 2020 рік.

З трепетом в душі беру в руки Диплом лауреата та золотисту медаль – браво лауреату! Є чим пишатися. Ця нагорода ще раз підтверджує, що технічний інтелект Ковельщини знаходиться на гідному місці і готовий конкурувати на найвищому рівні. 

Нагорода не дається просто так. Їй передує наполеглива, клопітка праця. Оприлюднимо кілька головних показників. Економічний ефект від впровадження передових технологій становить 4,8 мільярда гривень (за період 2009-2019 р.р.). Вартість теплової енергії завдяки цим новаціям в порівнянні з використанням газу знизилось на 10 відсотків. 

Досягнуто сумарного заміщення природного газу – приблизно 1,1 млрд. скорочено викиди парникових газів СО2 в обсязі 2,1 млн. тонн – в еквіваленті. Останнє особливо важливе, адже викиди безпосередньо впливають на зміну клімату, а в результаті ми відчуваємо це в циклонах, буревіях, затопленнях і т. д.

Як бачимо, все у цьому світі взаємопов’язане, має ті чи інші наслідки. «Волинь-Кальвіс» працює не тільки на теплозабезпечення та енергоефективність, а й на наше майбутнє. 

х   х   х

І ось я в затишному кабінеті Анатолія Понікарчука. Признаюся: мені приємно з ним спілкуватися, адже за плечима – немало років дружньої співпраці. Він весь в постійному русі, а це – запорука успішного управління і ритмічної роботи підприємства. 

– Анатолію Мироновичу, вітаю з високою нагородою. Ковельчани гордяться Вами. Як при теперішньому хаосі, занепаді економіки та пандемії коронавірусу вдалося досягти таких високих результатів у роботі?

– Анатолію Володимировичу, не все так просто. В минулому році довелося пережити немало тривог. Спад виробництва сягнув 10 відсотків. Довелося працювати в умовах скороченого робочого місяця. Європейський ринок теж загальмував свій ритм і рух. Відновитися та наростити темпи вдалося з початку цього року, і ми полегшено зітхнули.

– Знаю не з книжок, що успішно працювати в наш час ой, як не просто. На кону – якість роботи, ціна продукції, конкуренція технологій і таке інше. Які «ліки» застосовуєте?

– Хочете чи ні, а враховувати потрібно все, до найменших дрібниць. Наведу такий приклад. До мене звернувся замовник із Сумщини. В розмові він заявив: «Беру ваші котли. Знаєте, чому? Я був на інших підприємствах і неодноразово бачив кустарщину, занедбаність виробництва. За такої картини говорити про якість котла не доводиться. Ваше підприємство мене зустріло гарною вивіскою, заквітчаною територією, порядком  в цехах і на складах готової продукції. А ще бачу передові технології – скажімо, плазменна різка листової сталі. Це все вказує, що ви серйозний виробничник, і я впевнений в добротності ваших котлів».

– Ви мене тут зацікавили. Плазменна різка металу – це нове слово в технології виробництва?

– Все тече, все змінюється. Це – вчорашній день. Сьогодні ми маємо наміри придбати лазерний агрегат, який забезпечить ще вищу якість. Правда, ціна «кусається» – більше 160 тисяч американських доларів. Але це вимушений крок, щоб не відставати від європейського ринку. 

– Сьогодні яка гарантія роботи ваших котлів?

– 2-3 роки. Реальна надійність роботи нашого виробу – 8-10 років, і без суттєвої модернізації.

– Один із важливих показників роботи вашого продукту є зменшення викидів в атмосферу. В Ковелі багато котелень працює на дровах. Хіба від дров викидів менше?

– Маємо розуміти кілька важливих речей. По-перше, викиди від спалювання дров менш шкідливі, ніж від газу. По-друге, в повністю автоматизованих та механізованих котлах шкідливі частинки спочатку потрапляють в спеціальний циклон і там залишаються, а в атмосферу надходить очищений «дим», тобто в заданих параметрах.

– Анатолію Мироновичу, чи є проблеми в експорті у Європу? 

– В загальному обсязі виробництва експорт складає 60 відсотків. В нас гарна співпраця  і з діловими партнерами Литви, Латвії, Білорусі. Посудіть самі: тільки з початку року ми успішно реалізували замовлень на суму понад 430 тисяч євро. 

– Ваше виробництво займається лише виробництвом котлів?

– Ні. Ми використовуємо всі можливості. До 10 відсотків продукту – це вироби (запчастини, скребки, ланцюги, підйомні транспортери тощо) для агрегатів у тваринництві.

– Має місце негативна загальноукраїнська тенденція, коли працівники, як перелітні птахи, покидають свої робочі місця і в пошуках «великих» грошей відлітають до країн Європи.

– Ця тенденція – загальноєвропейська: українці їдуть в Польщу, поляки – в Англію, а литовці – в Скандинавські країни. Нас не оминають ці проблеми. Адже наша середня зарплата 11 тисяч гривень дещо відстає від європейського рівня.

Маємо наміри в цьому році підняти її рівень. Це не просто – все залежить від успішної роботи виробництва всіх його ланок. А ще податки!

– В багатьох фірмах існує практика виплати заробітної плати в «конвертах». Ваш погляд на це. Адже то – відвертий обман держави.

– Якби ж то тільки держави! Це впливає на всі соціальні виплати – робітник втрачає право і можливість на справедливу пенсію. Ми далекі від таких практик. На «конику» обману держави і працівника далеко не заїдеш.

– Сьогодні над нами, немов дамоклів меч, – прогнози про непомірні тарифи на газ, тепло, електроенергію. Виживати стає все складніше. Які у Вас перспективи і чи полегшать вони наше виживання?

– Прогнози – річ невдячна. Але ми бачимо свій реальний шлях. Найперше – це модернізація твердопаливних котлів з використанням органічних побутових відходів, тобто сміття. Дешеве паливо – це дари полів (кукурудзиння, солома, стебла сої). На даний час беремо участь в реалізації проєкту спільно з запорізькими фірмами, де наш котел буде працювати на смітті від сортувального заводу. Зрештою, саме життя змушує шукати вихід в умовах критичного виживання.

– Один у полі не воїн. Хто на передній лінії виробництва кращий?

– Маю право заявити, що колектив високопрофесійний, відповідальний і мобільний. Всі заслуговують пошанування та подяки. Визначити кращих складно. Серед них – інженер Богдан Рудень, конструктор Сергій Кашинський, інженер-технолог Іван Кравчик, технічний директор Ігор Понікарчук, зварники Сергій Гайдучик, Роман Адамчук, Микола Дубінчук, Роман Кульчинський, Валерій Міщук, Олександр Козак, Роман Куць, слюсар Олександр Дементєв, плазморізальник Олександр Нечипорук, інженер-постачальник Павло Дранчак, секретар керівника Тетяна Печенюк та інші. 

– На кого рівняєтесь?  Чий досвід переймаєте? 

– Далеко ходити не треба. В нашій області функціонують такі супер-підприємство, як SKF, який твердо стоїть на ногах, підкріплений шведськими інвестиціями, «Модерн-Експо» – українсько-польська фірма та інші.

– Незабаром професійне свято. Ваші зичення машинобудівникам.

– Родинного тепла, екологічно чистого повітря, особистих і професійних звершень, здоров’я та перемоги над пандемією і мирного неба над Україною!

– Не помилюсь, якщо висловлю від всіх ковельчан щиросердечну подяку за Вашу невтомну працю, а янгол-охоронець машинобудівників нехай принесе на крилах благословення та благодать Господню. Щасти Вам!

Анатолій СЕМЕНЮК.   

НА ЗНІМКАХ: «Волинь-Кальвіс» живе і працює.

Фото з архіву 

ТОВ «Волинь-Кальвіс». 

Машинобудування – це серце економіки. Від цього залежить технічний прогрес країни і, як наслідок, ефективна робота галузі і наше з вами благополуччя.

Волинь і Ковельщина займають провідні позиції на сходинках технічних здобутків та досягнень. Серед елітних компаній, які на теренах нашої області займаються розробкою та впровадженням інноваційних рішень з енергоефективності, є дійсний член Волинської торгово-промислової палати України ТОВ «Волинь-Кальвіс».

15 років підприємство, яке очолює Анатолій Понікарчук, успішно працює в царині передових технологій та обладнання для виробництва і споживання альтернативних видів палива. Завдяки тісній співпраці колективу підприємства з Інститутом технічної теплофізики НАН України та Інститутом газу НАН України вдається бути на рівні технологій виробництва європейського зразка.  

Наголошу, що місце під Сонцем в конкурентній боротьбі вибороти непросто.

І ось вона, радісна звістка: Анатолій Понікарчук, директор ТОВ «Волинь-Кальвіс» удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки за 2020 рік.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 320

Ох, ці перелітні птахи! Не подумай, читачу, що це качва дика з тепла до тепла літає. Це – сизокрилі Соколи з родинного затишного гніздечка в пекло війни на Схід вирушають, щоб діток і соколиць своїх захистити, щоб тут,  в Ковелі, Луцьку, у селах і селищах хижі яструби з триколором на наше мирне українство не зазіхали. 

Летять, але, на жаль, не всі живими повертаються. Війна уже забрала 15 тисяч наших співвітчизників. За Героїв серце болить. І – за Україну…

х  х  х

В недільній спекотний день 15 серпня ц. р. в читальний зал Публічної бібліотеки м. Ковеля завітали безстрашні, героїчні, патріотичні та щирі душею волинські Соколи, щоб сповістити: на Сході Україна жива і перемагає. 

Завітали не з порожніми руками, а з вагомим творчим доробком – книгою «Український фенікс». Це – ковельчанин Михайло Ярмола,  лучани  Валерій Гнатюк та Юрій  Щербик.  Інші співавтори цього історичного літопису – Анатолій Форманюк, Ілля Тітко, Олександр Павшук  та Тарас Літковець з поважних причин до Ковеля не прибули.

Слухати  розповіді та поезію про війну з перших вуст – це значить співпереживати  з воїнами-героями, відкривати широку панораму небезпечних і кривавих подій. 

Читати книгу надзвичайно цікаво. Кожен автор має свій стиль, неповторну образність та свою унікальну творчу «родзинку». Окремі речі не просто захоплюють, а беруть в полон і не відпускають. Вибрати їх для тебе, читачу, не просто. Тим більше, що обмежений формат газети не дозволяє подати матеріал в широкому масштабі. Тож ледве чутним штрихом торкнемося творчого доробку кожного з авторів.

х  х  х

Михайло Ярмола. Ковельчанин. Бойовий шлях: Піски, Водяне, Опитне  Донецької області та села Старий Айдар, Новотошківське Луганської  області. Поезія позначена цікавою образністю, філософськими роздумами та мотивами воєнного життя-буття. Вдумаймося в позицію автора. Вона – для тих, хто ухиляється від  захисту Вітчизни:

«Переседіти, перестояти,

Перебути усе складне…».

Та,  попри всі «ухиляння»; поет нагадує, що:

Не минеться ніде, не

 дінеться

Бій забутих скресає лють.

Там, де кров соколина

  піниться,

Чорні ворони в спину б’ють.

х  х  х

Юрій Щербик. Лучанин.  У 2000-2015 роках служив у 72-ій ОМБ ім. Чорних Запорожців. В 2018 р. —  у 24-ій ОМБ ім. Короля Данила.

У воїна-патріота немає дилеми та сумнівів стосовно моральних пріоритетів. Вслухайтесь:

Україна рідніша чи мати?

Непотрібно мені розділяти

Нероздільне! Сказати по

  правді,

Набирався натхнення та сил

Я у двох…

В сенсі буття  поет нагадує про громадянську,людську позицію для нас із вами:

Для Бога досить імені і та справ!

Звання, посади, рейтинги. Все інше:

Дорослі ігри в значимість – не більше.

Не «Ким ти був?», важливо «Ким ти став?».

Не «Що ти мав?», важливо «Що віддав?».

х  х  х

Анатолій Форманюк. Брав участь у боях за Іловайськ в складі 51-ої ОМБР. Пережив тортури полону.

Байдужих воїн застерігає:

   Не спи, бо лихо сну не знає –

  Чатує зло коло воріт.

А  в  хвилини «тиші» син найріднішу виглядає:

— Чуєш, мам?..

Все в мене  добре. Я живий, 

здоровий.

Мене бентежить більше, як ї

ви там?

— Ми… Ми добре, синку…

Чути сльози…

— Тільки не плачте, мамо, все

 ж гаразд.

Я мушу йти…

— Біжи, синочку… Тільки 

бережись…

Гудки… Гудки… Гудки…

х  х  х

Ілля Тітко, м. Калуш, Івано-Франківська область. Проходив службу в 59-ій ОМБР та 9-ій ММПБ під містом Попасне, що на Луганщині. Автор книги спогадів «Формула крові».

Ця замальовка висвітлює образ патріота-воїна в екстремальних ситуаціях бойових дій:

х х х

“— Всім  до бою!

Я клацнув запобіжником і рушив назустріч колоні, пильно вдивляючись до машин, що вже наближалися до нас метрів так до двадцяти. На них не було ніяких розпізнавальних знаків і сунули вони нагло і впевнено.

«Щось не так?» – подумав і придушив неприємний дрижак в колінах. У середині в мене  все напружилось і опустилось кудись в район пояса. Руки заніміли, стискаючи автомат.

Через  три-чотири кроки я зупинився. Підняв одну руку догори, тримаючи другою АКС, і так  стояв, чекаючи на свою долю, що невпинно наближалася  до мене в гуркоті та хмарі вихлопних газів.

Перший броньовик загальмував…».

Ось так, сам на сам, дивлячись у вічі смертельної небезпеки твориться героїзм. Як виявилося – це були наші. Якби не цей героїчний вчинок, могла б статися непоправна трагічна ситуація, де свої – своїх! І все через неузгодженість начальників штабів війни.

х  х  х

Олександр Павшук, м. Луцьк. Служив біля  с. Кримське на околицях Станиці Луганської, неподалік Попасної. Автор широкоформатного роману  «Дзеркало».

Війна, смерть – синоніми  жорсткості й безжальності. Засліплені кров’ю вони не розділяють людей на військових і цивільних. Вони пишуть трагічні полотна…

«Люда лежала посеред  руїн будинку з широко розкиданими руками. Наче птаха  крила, ось так, перед відлітом розправляє. Дивно, але попри руїни і цілковиту розруху будинку – тіло її без крові та видимих ран. Смерть своїм пензликом повернула Людочці обличчя. 

Те обличчя, як колись в юності, ту красу, якою так милувалися батьки, та в яку були закохані хлопці… тільки єдине, що не вдалося смерті – закрити гарні вії тих чорних-пречорних очей.  Ті очі дивилися крізь пошматовану вибухом стелю, кудись в далеку-далеку даль. 

Кудись, де немає журби, ні біди ні печалі. Тільки колір того прекрасного обличчя був такий блідий-блідий, а усміхнені вуста стали взагалі блідими. Мабуть, в смерті фарби закінчилися».

х  х  х

Валерій Гнатюк. Автор 7 збірок поезій, новел, нарисів. Захищав Україну у складі Фронтового підрозділу розвідки та контррозвідки Добровільного Українського Корпусу Правого сектору.

В новелі «ВОГ» автор свідчить, що і на війні доля буває прихильною до життя. Такі випадки в народі називають чудотворними.

«Володя подивився униз і похолов. Він сам не зчувся, коли заснув в окопі. І заснув він, сидячи,  розставивши ноги та поклавши на коліна автомат.  Він і зараз сидів у такій позі, але між його ногами із землі стирчав ВОГ, тобто граната, випущена з підствольного автоматичного гранатомета (ВОГ-25 «Выстрел осколочный гранатометный).  Ті  ВОГи тому й дуже небезпечні, що можуть залетіти прямісінько в окоп. Але неймовірно! Вона не вибухнула, а просто загрузла у чорну неприязну землю й дивилася на всіх хижим оком.

— А тепер, братику, замри зовсім, ми тебе винесемо звідси.

І хлопці, піднявши Володю за руки, ноги, підтримуючи за плечі та спину, віднесли подалі від ВОГа».

х  х  х

Тарас Літковець. Учасник бойових дій у зоні проведення АТО у Донецькій області (м. Горлівка). Заступник командира 17-го окремого мотопіхотного батальйону 37-ої ОМБр ЗСУ.

Цей глибоко аналітичний, історико-політичний нарис із значущою назвою «Український Фенікс» несе в собі всеутверджуючу віру в майбутнє України.

«Сьогоднішня війна з РФ – це війна за збереження не лише української державності, а війна за фізичне збереження нас самих, як окремого етносу. Згадаймо кучмівське «Україна – не Росія». Визволення Донбасу мобілізувало найкращу частину суспільства, створило величезну позитивну мотивацію для консолідації усіх регіонів України. Російська інтервенція на Донбасі обумовила зміну міжнародного політичного ландшафту, відкривши двері другій  «холодній війні». Фундаментом війни Путіна проти України стала неможливість Російської еліти змиритися із втратою імперії, невмінням розбудовувати російську національну державу. Після 2014 року відносини України з Росією за будь-якого розвитку подій, більше ніколи не будуть такими, якими були раніше. Україну розбудили війною і вона нарешті прокинулася».

х  х  х

Та повернімося до перебігу творчого вечора. Як завжди, на висоті була ведуча Ольга Бичковська. Вона задавала тон довірливій розмові. Звучали поетичні і прозові рядки. Юрій Щербик на суд присутніх (а їх в залі було багато)  презентував свою авторську співану поезію

Тон зустрічі також задав Валерій Гнатюк, співробітник  Волинського регіонального музею українського війська та військової техніки. До речі, книга «Український Фенікс» видана  за сприяння цього славного закладу.

В анотації до книги висловлено думку-надію: «Дуже би хотілося, аби згустки цієї енергії, енергії вражень та почуттів не залишили  байдужими нікого, адже помилкою буде вважати, що війна – це щось далеке і невідоме. Ще й як близьке, ще й як відоме, і не лише тим, кого вона безпосередньо торкнулася, а й усім нам – нині тут сущим».

З реакції присутніх в залі відчувалося, що книга їх, як-то кажуть, взяла за живе, наблизила реальність війни до душ людських.

Вечір позначився ще однією приємною подією – на  заході був присутній ветеран УПА Іван Шевко.

Вималювався такий собі патріотичний перегук  поколінь. Чому ми вижили і збереглися як нація?  Відповідь на поверхні  — завдяки тому, що ланцюг історичної правди, культури і традиції не переривався ніколи. Борці – захисники волі боролись, падали, але на  їх місце ставали інші Соколи-герої.

Символічно, що в переддень творчої зустрічі Івану Шевку виповнилось 90! Славний ювілей,  квіти щиро від душі життям заслужені. Привітаймо і ми! Вкотре маємо подякувати  директору бібліотеки Галині Божик за організацію патріотично-виховного дійства.

А завершити цей репортаж хочу цитатою із сказаного Ольгою Бичковською: «Слова на війні, як і серця, гартуються  пекельним вогнем і холодом сталі. Вслухайтеся в них. Тут – біль утрат та радість залишитися живим і… Людиною”.  І  хоч здаються вони суворими, як граніт, теплішають від дзвінка друга, усмішки, звичайної людяності», і від спілкування у лоні чудово організованого, і на часі, творчого вечора. 

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Ох, ці перелітні птахи! Не подумай, читачу, що це качва дика з тепла до тепла літає. Це – сизокрилі Соколи з родинного затишного гніздечка в пекло війни на Схід вирушають, щоб діток і соколиць своїх захистити, щоб тут,  в Ковелі, Луцьку, у селах і селищах хижі яструби з триколором на наше мирне українство не зазіхали. 

Летять, але, на жаль, не всі живими повертаються. Війна уже забрала 15 тисяч наших співвітчизників. За Героїв серце болить. І – за Україну…

х  х  х

В недільній спекотний день 15 серпня ц. р. в читальний зал Публічної бібліотеки м. Ковеля завітали безстрашні, героїчні, патріотичні та щирі душею волинські Соколи, щоб сповістити: на Сході Україна жива і перемагає. 

Завітали не з порожніми руками, а з вагомим творчим доробком – книгою «Український фенікс». Це – ковельчанин Михайло Ярмола,  лучани  Валерій Гнатюк та Юрій  Щербик.  Інші співавтори цього історичного літопису – Анатолій Форманюк, Ілля Тітко, Олександр Павшук  та Тарас Літковець з поважних причин до Ковеля не прибули.

Слухати  розповіді та поезію про війну з перших вуст – це значить співпереживати  з воїнами-героями, відкривати широку панораму небезпечних і кривавих подій. 

Читати книгу надзвичайно цікаво. Кожен автор має свій стиль, неповторну образність та свою унікальну творчу «родзинку». Окремі речі не просто захоплюють, а беруть в полон і не відпускають. Вибрати їх для тебе, читачу, не просто. Тим більше, що обмежений формат газети не дозволяє подати матеріал в широкому масштабі. Тож ледве чутним штрихом торкнемося творчого доробку кожного з авторів.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 313

У програмі святкування 30-річниці Незалежності України у Ковельській територіальній громаді значиться видатна подія: встановлення та реєстрація Національного рекорду України із внесення бронзового пам’ятника Тарасу Шевченку, як  досягнення України, до Національного реєстру рекордів.

Передісторія цього унікального для ковельчан заходу така: було відомо, що висота бронзової скульптури сягає більше 7 метрів. Засобам масової інформації повідомляли, що це –   найвищий пам’ятник апостолу Правди і Свободи в Україні. Мати неофіційне твердження про унікальність пам’ятника – це пів справи, але, як кажуть мудрі люди, все має бути документально підтверджено.

Ольга Яренчук відома в Ковелі і за його межами, як активна громадська діячка. Вона – прессекретар ГО «Асоціація осіб з інвалідністю» «Добродія в дії». Саме їй належить ідея офіційно зареєструвати рекорд. Для цього було проведено велику  роботу і зібрано необхідні кошти.

Однак, як часто буває, на шляху до омріяної мети виникли труднощі як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. І все ж  справедливість восторжествувала.

Як дарунок святу Незалежності, 22 серпня ц.р. до Ковеля з Києва прибув представник Національного реєстру України Олег Волочков.

Напередодні заходу він виконав відповідальну місію – провів заміри пам’ятника і порівняв з іншими, нині встановленими  (а їх є 1200!).

Виявилося, що пам’ятник насправді має висоту 7,9 метра, і це справді найвища скульптура Кобзаря у бронзі в Україні.

 Гордись, Ковелю! Якщо у Львові – найвищий  мармуровий монумент, то в Ковелі – бронзовий.

— Що там цікавого у вашому Ковелі? – запитає тепер  киянин чи харків’янин.

— Найвищий пам’ятник Тарасу Шевченку! – відповість гордо ковельчанин.

Так твориться далека і близька історія.

До цього заходу в місті старанно готувалися і влада, і громадськість, і учнівська молодь. На початку присутнім запропонували  літературно-музичну композицію.

За невеликий відрізок часу промайнуло перед очима і в свідомості мученицьке життя   Великого Кобзаря, а разом із ним – всієї стражденної України.

Вміють  юні «артисти» та їх наставники  проникнути в душу та зворушити її. А Тарас, одягнений  в українську сорочку-вишиванку, слухав, і, мабуть, теж переживав разом із присутніми. Він з триметрового пагорба ніби ступив  рішуче крок до нас, щоб нагадати – спочинку не чекайте, бо за волю треба боротися все життя. 

Про історію  спорудження пам’ятника розповіли міські голови минулих скликань Анатолій Семенюк та Ярослав Шевчук. Звернувся до присутніх і теперішній мер міста Ігор Чайка. Зворушило всіх коротке, але щире, душевне слово Олі Яренчук. Від громадської організації «Добродія в дії»  вона вручила Подяку Ярославу Шевчуку  за вагомий особистий внесок в будівництво пам’ятника Тарасу Шевченку та парку його імені.

І ось вона, довгождана історична мить: Олег Волочков вручає Сертифікати, які засвідчують новий рекорд України, Ользі Яренчук та Ігорю Чайці. Відбулося ніби друге народження пам’ятника Тарасу Шевченку – тепер із Всеукраїнським статусом.

До підніжжя пам’ятника були покладені квіти.

Коротка історія будівництва

На початку дев’яностих років ХХ століття, після проголошення  Акта Незалежності, перед ковельчанами постало давно омріяне завдання – спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку. Вимоги, запити, пропозиції звучали на вічах, мітингах, сесіях міськради. Зусиллями влади і громади було досягнуто порозуміння і оголошено конкурс на кращий проєкт монумента та місце його розташування.

Участь  в конкурсі взяли проєктанти зі Львова, Києва, Луцька, Рівного, Ковеля. В гострій конкурентній боротьбі переміг проєкт архітектора-скульптора Володимира Шолудька. Проєкт символізував Т. Шевченка як Пророка, Апостола Правди і Свободи. Разом з тим було відкрито спец- рахунок для збору коштів. Ковельчани жертвували  кошти – хто і скільки міг.

Львівська керамічно-скульптурна фабрика прийняла замовлення і приступила до роботи. За відносно короткий термін було виготовлено гіпсову скульптуру.  На жаль, «одягнути» її в бронзовий одяг завадив всеукраїнський обвал економіки. Роботи призупинилися на довгі 10 років. 

У 2003 році сяйнуло Сонце надії. Завдяки клопотанням народного депутата України Бориса Загреви, активній позиції міського голови Ярослава Шевчука  Верховна Рада України внесла поправку до бюджету, і фінансування будівництва пам’ятника було поновлено. Закипіла робота. У переддень свята Дня Незалежності у 2005 році  пам’ятник було відкрито.

Сьогодні це місце для ковельчан є священним.Тут гартується національний дух. Тут формується наша ідентичність. Звідси Тарас благословляє молодят на щасливе життя і вірність.

Духовна Історія пам’ятника буде не повною, якщо не нагадати заповітні слова, які закладені в спеціальну капсулу і вмонтовану в фундамент монумента.

Про це – мої поетичні рядки:

— Тарасе!

Ти віддати  все хотів –

Життя і розум  

Для свого народу,

Над рідним краєм

Соколом летів,

В глибоких водах

Не шукав ти броду.

Апостол Правди і Свободи

Біля братів свої убогих

На вежі духу на сторожі

Поставив Слово,

Щоб понад Тур’єю й Дніпром

Жадана Воля розквітала,

Щоб йшли до твого п’єдесталу

На сповідь щиру українці.

Ішли торкнутися душею 

До віри й істини твоєї.

...Сьогодні парк шумить віттям «дорослих» дерев. Вони невдовзі стануть вищими  пам’ятника Дай, Боже, щоб наша Доля, щоб наша Воля, щоб наша Незалежність так само піснею виростили і так само високо злітали понад світом, як твоє слово, Тарасе!

Анатолій СЕМЕНЮК. 

У програмі святкування 30-річниці Незалежності України у Ковельській територіальній громаді значиться видатна подія: встановлення та реєстрація Національного рекорду України із внесення бронзового пам’ятника Тарасу Шевченку, як  досягнення України, до Національного реєстру рекордів.

Передісторія цього унікального для ковельчан заходу така: було відомо, що висота бронзової скульптури сягає більше 7 метрів. Засобам масової інформації повідомляли, що це –   найвищий пам’ятник апостолу Правди і Свободи в Україні. Мати неофіційне твердження про унікальність пам’ятника – це пів справи, але, як кажуть мудрі люди, все має бути документально підтверджено.

Ольга Яренчук відома в Ковелі і за його межами, як активна громадська діячка. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 322

На початку дев’яностих, перебуваючи в Західній Німеччині, я почув одне «заковиристе» питання від німецького бургомістра (прізвища не запам’ятав). Він, іронічно усміхаючись, сказав: 

—Для чого вам, українцям, незалежність? Ви жили в потужній державі, мали мир і спокій. 

Не дотримуючись дипломатичного етикету, я відповів: «Якби ви були підневільним штатом Америки, — почувалися б щасливими і не боролися б за своє самовизначення?».

Мій опонент не знав, що відповісти. Він навіть не задумувався над тим, чому пронімецька Австрія не хоче бути німецьким губернаторством, а Чехія – «землею» в складі ФРН.

Немає сенсу, мій шановний читачу, досліджувати ці суспільно-політичні процеси та стосунки між народами. Впевнений, що мій співрозмовник був противником Берлінської стіни, але, засліплений німецькою гординею, не бачив животворного духу одвічної стихії боротьби за волю інших народів і етносів.

В той час українці, окрилені свіжим вітром перемін, захмелілі від п’янкого запаху свободи, співали патріотично піднесено: «А ми тую червону калину підіймемо, а ми  нашу славну Україну, гей, гей,  розвеселимо». І рішуче йшли,  долаючи страх і зради, вперед, заради незалежної, самостійної держави. Перед ними магічним, палаючим смолоскипом палахкотів дух великого пророка Тараса Шевченка.

Над Будинком рад у Ковелі замайорів синьо-жовтий стяг одним з перших на Волині. Референдум на підтримку Акта проголошення Незалежності викликав всепереможну бурю радості. Символічний ланцюг злуки від Львова  до Києва  засвідчив єдність Заходу і Сходу. Щоденно без перепочинку відбувалися мітинги, маніфестації, віча. Все підпорядковувалось руху під гаслами: «Старе — геть!», «Ганьба партократам», «Слава Україні!».

Згадаймо поіменно ковельську когорту подвижників-патріотів тієї безкомпромісної боротьби. Це – Адам Поляк,  Володимир Осіюк, Яків Лавренко, Ігор Лучко,  Марія Хотинська, Алла Полякова, Ніна Горик, Віктор Стрижеус, Ганна Гнатюк, Юрій Музичук, Микола Олексюк, Григорій Олійник, Валентина Олійник, Віктор Семенюк, Олександр Козак, Андрій Мостиський, Володимир Лотоцький, Богдан Бачук, перший демократично обраний голова міськради Микола Вельма та багато інших. Я горджуся тим, що і моя маленька дещиця тієї боротьби збігається  в пам’яті скарбниці Незалежності.

Разом із тим, як у нас ведеться, більшість українців «захворіли» на вірус романтизму. Оте, Шевченкове «І буде син, і буде мати» заколисалося  на хвилях ейфорії, мрії про те, що заживемо в царстві благоденства та достатку, рівності і щастя. «Отче наш» гордо зазвучало українською.

Хто тоді думав, що ілюзії, які сіються на «піску» благополуччям,  не возродяться, тим більше, що вони виростали на зомбованій комуністично-атеїстичним режимом, свідомості. Народ-борець, який масово проголосував за Незалежність, не був готовий долати виклики часу та рішуче змінювати усталений ритм життя, як це зробили поляки, чехи, прибалти.

Поміркуй, мій читачу: на виборчих дільницях під час референдуму бадьоро лунав російський шансон, а інтер’єр приміщень дільниць був прихорошений червоним кольором комуністичної символіки. Точилися гострі дискусії і спори з приводу того, якими мають бути гімн, прапор, герб, назви вулиць. Побутувала  думка, що маємо повертатися до Москви.

«Постсовєцьке», проросійське десятиліттями кліщем впивалося в підсвідомість  (в багатьох випадках воно панує і сьогодні) українців. Новообрані народом керманичі теж не були готові до демократичного державотворення.

І доки маятник політики рухався то вліво, то вправо, на арену твердим поступом вийшла хижа олігархія. Цей витвір нового часу призвів  до корупції, занепаду та  бідності. Він зародився (за твердженням політтехнологів) – за “царювання”  Президента Леоніда Кучми і  розвинувся при його наступниках. Злочинний світ впевнено став поглинати державні установи. До 30 відсотків від радянського рівня впав економічний потенціал. Масово зупинялись, руйнувалися заводи і  фабрики. Різко зросло безробіття. Немов  шагренева шкіра, звузився бюджет, залишивши без зарплат лікарів, освітян та інших бюджетників. Та, попри всі негаразди, Україна вистояла, і утвердила себе світлом Конституції.

Час ішов, а  розчарування, незадоволення  людей, безвихідь і ілюзії вели до протесту.  Помаранчевий Майдан зірвав кришку суспільного киплячого казана. Тим скористалися проросійські сили і привели до влади раніше судимого Віктора Януковича. Зламана ручка в руках Януковича засвідчила, що на шляху до Європи засвітилось червоне світло. Воно збурило новий протестний Майдан, який омився  кров’ю  патріотів.

Це був момент  істини. Він позначився самопожертвою та героїзмом свідомих українців в ім’я  вищих ідеалів. Разом із тим, залишив ганебну пляму на душі України – зраду В. Януковича.

Ох, народе, народе!.. Коли обираєш, чому  не прозріваєш розумом, розсудливістю? На жаль, через те й страждаєш, і «Пливе кача» до діток твоїх нерозумних…  Де ти, світло омріяної свободи та  щастя?!

А тим часом московський агресор під трагічну та героїчну мелодію Майдану нахабно анексовував Крим, розпочав  широкомасштабну війну на Донбасі. Київська тимчасова влада розгублена. Європа мовчить. На захист країни стають лицарі Незалежності і  в кривавім двобої зупиняють агресора-окупанта.  Новообраний Президент Петро Порошенко зміцнює армію, на порядок денний виставляє гасло: «Геть від Москви!». Згодом Україна підписує Асоціацію  з Європою, добивається  безвізу і отримує «Томос», тобто канонічну митрополію ПЦУ.

Цієї політики Московія пробачити не могла. Гібридна війна набирає максимальних обертів. На українців та Президента падає брудна злива пропаганди та  брехні. Рейтинг і довіра до Петра Порошенка падають. Тим користується олігархія і на щит чергових виборчих перегонів виставляє команду «Зе» і перемагає.

Шановний мій українцю! Я не маю однозначної відповіді на запитання: чи це перемога технології виборчого процесу, чи унікальність нашого народу, але 13 мільйонів виборців (73%) віддали голоси за Володимира Зеленського та його команду.

На запитання: «Чому ви голосували за кандидата, який за душею ні політичного, ні  державотворчого досвіду не має, а країна в занепаді?», чули відповідь: «Навчиться. Гірше не буде».

Хміль ейфорії та романтизму не минув. Знову в свідомості українців вималювалася картина, де «нові обличчя» на тарілці із синьо-жовтою каймою  принесуть достаток, низькі тарифи і мир.

Пройшло два  роки. Зовнішньо-політичний рейтинг України і внутрішньо-економічний стан ти бачиш сам, мій читачу. Є за що критикувати владу. Але є й інший бік проблеми: а що ти сам зробив для України,  щоб вона процвітала? Зваж: активізувалася п’ята колона «руського міра».

30 років Незалежності, а те Шекспірівське «Бути чи не бути?» з порядку денного не знімається і не сходить.

Погодишся, мій співрозмовнику, чи ні, але світло в лабіринтах державотворення під знаком Незалежності  я таки бачу. Воїни-герої захищають країну. Стратегічний план розвитку держави спрямований до Європи і НАТО. Поступово розширюється територія української мови. Реформи у всіх сферах життєдіяльності вселяють надію на успіх.  І я утверджую нове гасло: «Україні бути!». 

Ми є народом первозванним

День Незалежності святкуємо

 тридцятий.

І радісно, і болісно збентеженій

 душі.

Себе спитай: чому не тисяча

  тридцятий

Величної держави України-Руси?

Сичать з Московії зміїні голоси:

«Ви малороси… Приречені на

  рабство…

Ви не народ… «Прости їх, Господи…

  Єси…

Благослови в любові українське

 братство!

Біситься у злі кремлівська зграя

           вража — 

«Забули» путінські шакали-гавкали:

Коли на Києві Великий Володимир

  княжив,

Там, де Московія, зелені жаби

  квакАли.

Колесо історії не котиться назад –

Ми є і будемо народом

   первозванним.

Це ми на горах київських заклали

             віри сад,

А право на державу Господом нам

  дане.

Ми є народ Європи, а не територія

Христом і кров’ю освячений наш

  шлях.

Ставай у стрій – це наша

  траєкторія,

Єдиним маршем крокуєм до нових

  звитяг!

Анатолій СЕМЕНЮК,

Ковельський міський голова 1991—1998 р.р., Почесний громадянин міста.

На початку дев’яностих, перебуваючи в Західній Німеччині, я почув одне «заковиристе» питання від німецького бургомістра (прізвища не запам’ятав). Він, іронічно усміхаючись, сказав: 

—Для чого вам, українцям, незалежність? Ви жили в потужній державі, мали мир і спокій. 

Не дотримуючись дипломатичного етикету, я відповів: «Якби ви були підневільним штатом Америки, — почувалися б щасливими і не боролися б за своє самовизначення?».

Мій опонент не знав, що відповісти. Він навіть не задумувався над тим, чому пронімецька Австрія не хоче бути німецьким губернаторством, а Чехія – «землею» в складі ФРН.

Немає сенсу, мій шановний читачу, досліджувати ці суспільно-політичні процеси та стосунки між народами.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 336

Мій дорогий читачу! Вкотре пропоную доторкнутися до моїх сивочолих роздумів. Вони виринають із потаємних комірок свідомості, заявляють про себе і претендують на визнання. Зауваж: чим більше сивини на скронях, тим більше вимог до змісту – ти хочеш почути від мене мудре, морально-духовне, цікаве і пророче.

Разом із тим сучасний геополітичний стан, в якому ми опинилися, спонукає до застережень, виважених соціальних та політичних підходів  до розуміння небезпек, які несе в собі агресія Росії проти України.

Отож, читачу, в цей гарячий літній час пропоную посмакувати ягодами із лісу політики  та буття. Не всі солодкі, є й терпкі та кислючі.

І все ж, відважся, посмакуй…

Розчарування

Він непорушно стояв на автобусній зупинці, наче древній сфінкс. Ледь-ледь посріблений сивиною, кремезний, статний і рішучий. У мене закалатало серце. Заспівала душа.

«Це ж мій супутник на шляху життя», — майнула думка. Кинула невинний погляд, сяйнула спокусливо очима… «Принц» теж огорнув поглядом мій стан. Довірливо усміхнувся.

З’явилася «маршрутка»… Люди рушили до дверей. Ми опинилися  поруч. Він ненароком торкнувся мого плеча і грудей. О, що я пережила в ці короткі секунди! Здається, відчула себе на сьомому небі.

Мить щастя – як мало для цього треба. Раптом мій «принц» протиснувся вперед, щоб швидше сісти на вільне місце: «Я перший, жіночко!» — почулося.

О, Господи! В цю фатальну мить я ніби занурилась в брудні   хвилі розчарувань, втратила віру в гендерну рівність, чоловіче лицарство,лебедину вірність і чисте кохання.

Переді мною сидів плюгавий, ниций, сірий, відразливий карлик. Стояти поруч та їхати  далі я не змогла, а тому зійшла на першій же зупинці.

Справедливі терези

Є терези добра – є терези гріха.

Зупинись біля них, зваж свої вчинки.

Поміркуй, скільки в тебе любові й тепла,

А що від лихого несеш на обжинки.

Тремтять шальки терезів на кожен твій рух,

Тривожиться серце: а  що переважить?

Твої вчинки – то стадо, а ти їх пастух.

Веди їх на луг, де світиться радість.

Поспішай до межі, де живе доброта.

Місія ця – од віку почесна й свята.

Янголи-охоронці

Чи зорі на небі, чи світиться Сонце,

Чи хмари клубчасті в тривозі кружляють,

Не сплять янголи долі, твої охоронці,

Вірніших за них в цілім світі немає.

Чатує  біда — вони вчасно відвернуть,

Нещастя спрямують  в безпечне русло,

Захистять від лихого, проведуть через терни,

Збентежену душу огорнуть любов’ю й теплом.

Прослав і подякуй! За них помолися…

Чуєш: над полем лунає життя твого

  пісня?

Сумне пророцтво

Проснулось літо – спека, мов на пательні:

Засмагає тіло, колосяться пшениця і жита.

А людство перебуває в світі паралельнім –

Містика, політика: карта випада на дурака.

Земне життя переміщається в смартфони,

Світ віртуальний – хвилюється Всесвітній

  океан.

У соцмережах «фейки-лайки», мов на

           перегонах –

Боже милий, та це ж природного життя обман!

Гряде людської еволюції сертифікація

Перед кінцем останньої земної

 цивілізації.

Путінська брехня

Приїхали!.. Історія, немов повія політична:

Хтось за гроші, а дехто так її ґвалтує.

Для Путіна-диктатора вже стаю звичним.

Утверджувать брехню,  що України  «не існує».

У нього «мало-», «бєло-» та великороси» —

Один народ з єдиномовним «рускім міром».

Забув, що наші предки україно-роси.

Благословенні Богом, а не двоголовим

  звіром.

Ми є народ Європи, а не територія.

Брехнею, Путіне, подавилися – така

  історія.

Аваков 

Аваков… Аваков… Аваков…

В політичному болоті жаби квакають.

Праві  і ліві, центристи та «слуги».

В одних – герой часу, в інших – недолугий.

Мораль тут проста: вибори, рейтинги-

 шоу,

Кусають ґедзі  на лузі дійну корову.

Недолуга політика

Єднайтесь, політики, ставайте у круг!

Байден із нами! Байден – наш друг!

В єдиному марші німці, французи

Нам допоможуть – вони вірні друзі.

Гей, панно Європо, нашу пісню співай,

Станцюєм ламбаду. Грай, музико, грай!

А на Сході стріляють – сльози матері

 ллються.

Схаменись, Україно, — над тобою сміються!

Бо ж не манни  з Європи потрібно чекати,

А клятою працею власний дім будувати.

х  х  х

Дивні діла твої, Господи-Боже:

Цар Путін  явився у світ, немов з лісу.

Пише вкраїнською? Стань на сторожі,

Бо думи  його брехливі від біса.

Він загарбницькі плани   складає по ночах.

Крим. Новоросія… Потім вся Україна,

Чуєш, сурми із неба линуть пророчі.

То гряде Божий  суд – остання для  вбивці 

  година.

А допоки, народе, незламний наш дух,

Гартуймо в борні священний історії дух.

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Мій дорогий читачу! Вкотре пропоную доторкнутися до моїх сивочолих роздумів. Вони виринають із потаємних комірок свідомості, заявляють про себе і претендують на визнання. Зауваж: чим більше сивини на скронях, тим більше вимог до змісту – ти хочеш почути від мене мудре, морально-духовне, цікаве і пророче.

Разом із тим сучасний геополітичний стан, в якому ми опинилися, спонукає до застережень, виважених соціальних та політичних підходів  до розуміння небезпек, які несе в собі агресія Росії проти України.

Отож, читачу, в цей гарячий літній час пропоную посмакувати ягодами із лісу політики  та буття. Не всі солодкі, є й терпкі та кислючі.

І все ж, відважся, посмакуй…

Він непорушно стояв на автобусній зупинці, наче древній сфінкс. Ледь-ледь посріблений сивиною, кремезний, статний і рішучий. У мене закалатало серце. Заспівала душа.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 296

Про творчий доробок Олега К. Романчука, відомого публіциста, журналіста, науковця, редактора журналу «Універсум», газета нещодавно писала («Вісті Ковельщини» від 15 липня ц. р.).

Але, що не кажіть, живий контакт з автором, як кажуть, очі-в-очі, душа-в-душу, нічим не заміниш. Така зустріч дозволяє торкнутися потаємного, наболілого, того, що тривожить. Тут не тільки пізнавальний аспект, а й довірливо-душевний.

Так сталося, що творчий захід, який відбувся 16 липня ц. р., співпав із ювілейним днем народження Олега Романчука. Не знаю, чи це випадковість, але відзначати таку подію в публічній бібліотеці – це круто! Ювіляр презентував  не наїдки та наливки, а духовну   поживу для душ!

Незважаючи на  спекотний день, в залі бібліотеки зібралося багато шанувальників творчості Олега Романчука, нашого земляка.

Приємно було бачити серед гостей професора Волинського національного університету ім. Лесі Українки Миколу Кучерепу, відомого дослідника історії Волинського краю.

Зустріч засвідчила, що душа Олега Романчука (як і в кожного з нас) болить майбутньою долею України.

Понад сім років точиться гібридна, кровопролитна війна з російським агресором. Скільки вистачить сил, віри та духу протистояти ворогу і зберегти таку, омріяну в віках, Незалежність? Складне питання, яке особливо загострилося нині.

Болить і тривожиться серце, що у виборі Президента, народних депутатів України, очільників місцевої влади легковажать деякі українці і обирають «управителів» не холодним розумом, а за   посередництвом емоцій, аби лиш –  «нові обличчя». Пан Олег навів  аналогію такого вибору із футбольним чемпіонатом «Євро-2020». Реальні можливості збірної всім були відомі, але вболівальники (і не тільки) вірили в перемогу наших на хвилі ейфорії.

Не може прийняти серце патріота того факту, що прогнози розвитку держави та суспільства залишаються нереалізованими – на папері. Б’є у дзвони журнал «Універсум», та хто чує? Стукають у двері влади політичні, соціальні та економічні аналітики про необхідність системних, стратегічних підходів в управлінні державою та прийнятті доленосних рішень – влада мовчить.

А сліпа віра в обіцянки високопосадовців і нардепів, по суті, стала вірусом у свідомості українців-виборців.

Вищесказане – це тільки спресоване узагальнення цікавого двогодинного дійства. Виступи у розкритті наболілих питань теми українства, в якому взяли участь Миколи Кучерета. Андрій Броїло, заступник голови районної ради і автор цих рядків, були співзвучними один одному. Це вселяє надію: є в нас загальнонаціональна, патріотична платформа розвитку суспільства і держави. Добре, що на цій платформі  твердо і впевнено стоїть колектив   бібліотеки на чолі з Галиною Божик, Заслуженим працівником культури України. Як завжди, була на висоті Ольга Бичковська, ведуча дійства. Їй – пошанування та подяка!

Особливо зворушливим для ювіляра стало  вітання однокласників. Впізнавай, Олеже, свою юність!Від них вітальне слово мала Людмила Єрьоменко.

А як піднесено звучало пісенне вітання у виконанні Народного аматорського гурту «Дивосвіт» (керівник Олег Корнелюк)!

Словом, творчий вечір Олега Романчука пройшов цікаво, змістовно і корисно для всіх.

Тішуся, що бібліотека (для мене рідна) не перетворилася на сіре книгосховище, а функціонує в системі культури як запальний животворчий організм, розвиваючи та зміцнюючи зв’язки із видатними діячами письменства, журналістики та політики сучасної України, презентуючи  їх доробок ковельчанам. Хай щастить!

Анатолій СЕМЕНЮК. 

Про творчий доробок Олега К. Романчука, відомого публіциста, журналіста, науковця, редактора журналу «Універсум», газета нещодавно писала («Вісті Ковельщини» від 15 липня ц. р.).

Але, що не кажіть, живий контакт з автором, як кажуть, очі-в-очі, душа-в-душу, нічим не заміниш. Така зустріч дозволяє торкнутися потаємного, наболілого, того, що тривожить. Тут не тільки пізнавальний аспект, а й довірливо-душевний.

Так сталося, що творчий захід, який відбувся 16 липня ц. р., співпав із ювілейним днем народження Олега Романчука. Не знаю, чи це випадковість, але відзначати таку подію в публічній бібліотеці – це круто! Ювіляр презентував  не наїдки та наливки, а духовну   поживу для душ!

Незважаючи на  спекотний день, в залі бібліотеки зібралося багато шанувальників творчості Олега Романчука, нашого земляка.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 367

Поїдьте! Відкиньте всі турботи і буденну суєту й поїдьте!  Не полінуйтеся. По автотрасі Ковель-Луцьк за Свидниками, перед Стоходом, поверніть наліво, і за якихось 500-600 метрів опинитеся в царстві тюльпанів.

Десь там, на Закарпатті, є долина нарцисів. В Ужгороді дивують своєю екзотичністю японські сакури. А у нас, на рідній Ковельщині, ще креативніше диво – "Волинська Голландія"!

На розлогій широкій поляні,  в  обрамленні лісу вас гостинно зустрічає, по-дружньому огортає розмаїття барв і кольорів тендітних тюльпанів. Вони схожі на королівських принців.

О, скільки тут відтінків – веселка дощова відпочиває!  Кожна пелюстинка закохано усміхається до вас. 

Здивований, зачарований  красою, я намагаюся осягнути ту незбагненну велич Божого і  людського творіння.

– Що, подобається? – запитує симпатична доглядачка того дива.

– Дуже!.. А скільки всього сортів квітів?

– Понад 70, а, може, й усі сто.

– І всі з Голландії?

– Та ні. Тільки частина закуплена  там. Але через рік-два всі стають нашими волинськими тюльпанами.

Хто сказав, що українці не можуть дивувати світ? О, ще й як можуть! Є чим милуватися, насолоджуватися. Тисячі людей з усієї України щодня  приїжджають сюди. Тільки й чуєш: "Гляньте, які гарні!". "А он ті  різнобарвні – просто чудові".  "А  ті на троянди схожі!".

Є й ще одна дивина – ковані фігури тварин, декоративні форми.  Світлина біля цих скульптур – це історія, в яку хочуть увійти і дорослі, і діти. Підприємливі аматори мають мініатюрні безпілотні  "дрони", з яких видно всю долину чудес – ознака ХХІ ст. Здорово!.. 

Неподалік красуня-модель позує для майстра фотосправи. Не виключено, що фото із нею прикрасить обкладинку модного часопису. До послуг відвідувачів – торговельні палатки, атракціони. Можна придбати і насіння та розсаду квітів, послухати “живу” музику.

Директорка з виробництва "Лілі Лайн" Тетяна Пашковська в інтерв'ю журналістам повідомила, що фермерське господарство в цьому році придбало 25 нових сортів тюльпанів.

Власник поля, директор фермерського господарства  Олександр Подзізей зауважив, що роботи тут тривають постійно впродовж  року: "Це цілий цикл. Починаємо садити восени спеціальною машиною, на зиму накриваємо соломою, весною рясно поливаємо".

Ми побували на тюльпановому  полі в минулий четвер наприкінці робочого дня. Людей було порівняно небагато, але вже в неділю, 16 травня, через велетенський наплив автівок із бажаючими помилуватися диво-квітами рух автотрасою Луцьк-Ковель був практично паралізований години на 2–3.  Очевидно, волинській патрульній поліції варто було передбачити подібний розвиток подій і завчасно вжити заходів для забезпечення вільного проїзду автотранспорту.

Будемо сподіватися, що надалі так і буде, адже "Волинська Голландія" чаруватиме до наступної неділі включно.

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА СВІТЛИНАХ: "Волинська Голландія" у всій красі.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Поїдьте! Відкиньте всі турботи і буденну суєту й поїдьте!  Не полінуйтеся. По автотрасі Ковель-Луцьк за Свидниками, перед Стоходом, поверніть наліво, і за якихось 500-600 метрів опинитеся в царстві тюльпанів.

Десь там, на Закарпатті, є долина нарцисів. В Ужгороді дивують своєю екзотичністю японські сакури. А у нас, на рідній Ковельщині, ще креативніше диво – "Волинська Голландія"!

На розлогій широкій поляні,  в  обрамленні лісу вас гостинно зустрічає, по-дружньому огортає розмаїття барв і кольорів тендітних тюльпанів. Вони схожі на королівських принців.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 369