21.05.2026
Четвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 22оС. Вітер північний сильний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 16оС. Вітер північно-західний помірний.
П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 22оС. Вітер північно-західний   сильний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 12оС. Вітер північно-західний помірний.
Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 22оС. Вітер північно-західний  сильний.
В ніч на неділю. Ясно. Температура: 13оС. Вітер північно-західний помірний.
Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 25оС. Вітер  північно-західний помірно сильний.
В ніч на понеділок. Ясно. Температура: 16оС. Вітер  західний помірний.
Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 22оС. Вітер північно-західний помірно сильний. 
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність.  Температура: 14оС. Вітер північно-західний слабкий.
Вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 23оС. Вітер північний помірно сильний.
В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 16оС. Вітер північно-західний  помірний. 
Середа. Переважно ясно. Температура: 22оС. Вітер північний помірно сильний.
кЧетвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 22оС. Вітер північний сильний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 16оС. Вітер північно-західний помірний.
П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 22оС. Вітер північно-західний   сильний.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 28
Читати далі
21.05.2026
День вишиванки 21 травня для кожного має свій сенс. Для когось це просто гарна сорочка, а для родини ковельчанки Тетяни Кладько — це фізичний зв’язок із минулим, який сьогодні зберігається в селі Воля. 
У селі Заріччя Ковельського району прабабуся Тетяни у 1949 році створила свої вишиванки, які збереглися дотепер. Це дві унікальні речі: перша — вишита сукня, яка дійшла до нашого часу у первісному вигляді, друга — має куди складнішу та драматичнішу історію. Колись вона теж була довгою святковою сукнею, але часи були надто важкими — тканина тоді була дефіцитом, і для того, щоб мати клаптик полотна для нагальних потреб, нижню частину сукні довелося відрізати, відтак сукня стала сорочкою. 
Цей «шрам» на полотні сьогодні є чи не головним свідченням того, через що пройшли наші предки, аби зберегти свою ідентичність. 
Зараз ці вишиванки — сімейна реліквія. Вони не припадають пилом у шафі, а зберігаються в будинку бабусі у селі Воля. Це місце, куди родина приїздить за силою та пам’яттю. 
Коли ми одягаємо сучасні вишиванки, варто пам’ятати, що за кожним орнаментом колись стояла реальна людина. Історія про «вкорочену» сукню вчить нас цінувати те, що ми маємо сьогодні, оскільки вишиванка — це не лише про красу, це про здатність берегти своє навіть у найтемніші часи.
Катерина ШЕПШЕЛЕЙ,
студентка ІІ курсу Національного університету “Львівська політехніка”.
вишиванкаДень вишиванки 21 травня для кожного має свій сенс. Для когось це просто гарна сорочка, а для родини ковельчанки Тетяни Кладько — це фізичний зв’язок із минулим, який сьогодні зберігається в селі Воля. 
У селі Заріччя Ковельського району прабабуся Тетяни у 1949 році створила свої вишиванки, які збереглися дотепер. Це дві унікальні речі: перша — вишита сукня, яка дійшла до нашого часу у первісному вигляді, друга — має куди складнішу та драматичнішу історію.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 25
Читати далі
21.05.2026
Батьки й діти разом
у Ковелі відбувся «Сімейний турнір» з мініволейболу
 З нагоди Міжнародного дня сім’ї 15 травня секція волейболу спортивного клубу «Аперкот» провела змагання з мініволейболу під назвою «Сімейний турнір». Захід відбувся в Ліцеї імені Олени Пчілки за підтримки директорки Олени Вальчук. 
Турнір проходив у форматі 2 на 2. Команди складалися з вихованця секції волейболу та одного з членів його сім’ї. Організатори зазначають, що головною метою змагань було не лише спортивне суперництво, а й спільне сімейне дозвілля, розвиток командного духу, взаємопідтримки та психологічної єдності між рідними. 
Протягом турніру у спортивній залі панувала дружня атмосфера. Учасники підтримували одне одного, раділи вдалим подачам та щиро вболівали за свої команди. Для багатьох сімей це стала можливість провести час разом попри щоденні справи та робочий графік. 
— Найбільше подобається згуртованість і підтримка для дітей. Навіть попри робочий день, кожен знайшов вільну хвилинку, щоб прийти та пограти разом, — розповіла мама однієї з учасниць Аліна. 
Усі учасники змагань отримали пам’ятні подарунки, надані мережею магазинів Чисто Shop. Організатори також висловили вдячність українським військовим за можливість проводити спортивні заходи та займатися улюбленою справою під мирним небом.
Катерина ШЕПШЕЛЕЙ, 
студентка ІІ курсу Національного університету 
«Львівська політехніка».
IMG_6354Батьки й діти разом
 З нагоди Міжнародного дня сім’ї 15 травня секція волейболу спортивного клубу «Аперкот» провела змагання з мініволейболу під назвою «Сімейний турнір». Захід відбувся в Ліцеї імені Олени Пчілки за підтримки директорки Олени Вальчук. 
Турнір проходив у форматі 2 на 2. Команди складалися з вихованця секції волейболу та одного з членів його сім’ї. Організатори зазначають, що головною метою змагань було не лише спортивне суперництво, а й спільне сімейне дозвілля, розвиток командного духу, взаємопідтримки та психологічної єдності між рідними. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 32
Читати далі
21.05.2026
«ДизельШоу»: всерйоз і жартома
У залі Палацу культури імені Тараса Шевченка у Ковелі відбулася гумористична вистава «Дизель Шоу». 
Уже з перших хвилин вистави зал вибухав сміхом та оплесками. Глядачі активно реагували на жарти, підтримували ведучого та не приховували емоцій під час виступу акторів «Дизель Шоу» – атмосфера більше нагадувала дружню зустріч, аніж звичайний концерт. 
Перед початком вистави глядачі піднялися зі своїх місць і гучними оплесками подякували Збройним силам України. Цей момент став одним із найемоційніших за вечір. Уже тоді було зрозуміло: попри гумористичний формат, шоу матиме не лише розважальний, а й важливий людський зміст. 
У програмі поєднали як політичну сатиру, так і знайомі багатьом побутові ситуації. Особливо бурхливо зал реагував на пародію на самопроголошеного президента Білорусі, де для нього шукали «першу леді». Не менш гучний сміх викликали й номери про сімейне життя. В одній із сценок пари емоційно з’ясовували стосунки, а кожна суперечка завершувалася жартівливою фразою: «Я все зрозумів/ла і буду над цим працювати». Чимало глядачів легко впізнавало себе, тому реагували особливо щиро. 
Усі виступи оголошував Дмитро Танкович. Він постійно підтримував контакт із залом: ставив запитання, жартував із глядачами та миттєво отримував відповідь від аудиторії. Люди активно відповідали ведучому та навіть продовжували окремі жарти вже зі своїх місць. 
«Після останніх обстрілів українцям необхідні такі вистави, де можна хоча б на кілька годин відволіктися, посміятися й просто побути серед людей», – поділився глядач із залу Андрій. 
Окрім сміху й розваг, наприкінці вечора організатори нагадали про підтримку українських військових. На великому екрані сцени з’явилося посилання на благодійний фонд «Дизель Шоу», через який охочі могли задонатити для ЗСУ. 
Так концерт завершився не лише оплесками, а й важливим нагадуванням про те, завдяки кому українці сьогодні мають можливість збиратися на подібні події, сміятися та хоча б ненадовго відволікатися від реальності війни.
Катерина ШЕПШЕЛЕЙ, 
студентка ІІ курсу Національного університету 
«Львівська політехніка».
ДизельУ залі Палацу культури імені Тараса Шевченка у Ковелі відбулася гумористична вистава «Дизель Шоу». 
Уже з перших хвилин вистави зал вибухав сміхом та оплесками. Глядачі активно реагували на жарти, підтримували ведучого та не приховували емоцій під час виступу акторів «Дизель Шоу» – атмосфера більше нагадувала дружню зустріч, аніж звичайний концерт. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 65
Читати далі
21.05.2026
Слова, які тепер звучать інакше
Війна повністю змінила наше життя. Якщо раніше були речі, на які ми навіть не звертали уваги, то тепер вони набули зовсім іншого значення. «Ти як?», «Ти вдома?» — сьогодні це не просто звичайні ввічливі запитання, а прояв турботи й переживання за близьких. За ними — тривога, звичка постійно хвилюватися та чекати новин. 
Колись люди часто писали одне одному просто для розмови чи через нудьгу. Тепер повідомлення нерідко починаються зі слів «У тебе все добре?» або «Як минула ніч?». Коли країна майже щодня живе під звуки сирен і обстрілів, навіть коротке повідомлення набуває зовсім іншої ваги. 
Через постійний стрес люди стали більш мовчазними й втомленими. Багато хто звик відповідати «нормально», навіть коли всередині накопичується тривога й виснаження. Водночас саме зараз людська увага цінується найбільше, адже іноді кілька щирих слів можуть підтримати сильніше, ніж довгі розмови. 
Можливо, війна навчила нас більше цінувати прості речі: можливість почути голос рідної людини, написати комусь без приводу чи просто знати, що тебе чекають удома.
Катерина ШЕПШЕЛЕЙ, 
студентка ІІ курсу Національного університету 
«Львівська політехніка».

СловаСлова, які тепер звучать інакше

Війна повністю змінила наше життя. Якщо раніше були речі, на які ми навіть не звертали уваги, то тепер вони набули зовсім іншого значення. «Ти як?», «Ти вдома?» — сьогодні це не просто звичайні ввічливі запитання, а прояв турботи й переживання за близьких. За ними — тривога, звичка постійно хвилюватися та чекати новин. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 22
Читати далі
21.05.2026
Ковельчанка Валерія Вавринюк здобула бронзову нагороду на чемпіонаті світу з волейболу. Турнір «IVVA World Veteran Championship» проходив в іспанському Бенідормі з 6 до 12 жовтня 2025 року та об’єднав сотні спортсменів із різних країн.
 — Чемпіонат світу в Бенідормі зібрав команди з багатьох країн. Наскільки відчувалася масштабність турніру вже з перших днів? 
— Оскільки звання найсильніших виборювали 52 команди з класичного волейболу і 118 команд з пляжного   з 28 країн світу, то масштаб чемпіонату відчувався вже з перших днів. На кожній локації панувала дуже активна атмосфера: постійні матчі, велика кількість спортсменів, уболівальників і представників різних країн. Було приємно стати частиною такого міжнародного спортивного форуму та представляти Україну на такому рівні. 
— Україну на цих змаганнях представляли одразу кілька команд. Чи відчувалася підтримка й особлива атмосфера всередині української делегації? 
— Атмосфера всередині української делегації була надзвичайно дружня, підтримка відчувалась не тільки на спортивних майданчиках, але й   у побуті (допомагали одне одному з маршрутами доїзду до спортивних локацій та місць проживання тощо).  Одним словом,  справжній командний дух у всіх його проявах! Особлива подяка  — українцям,які приїхали з інших країн, підтримати наші команди. Приємно бачити,   як майорять синьо-жовті   прапори в руках наших вболівальників на кожному матчі українських команд.
— Бенідорм став місцем зустрічі спортсменів із 28 країн. Чи вдалося поспілкуватися з учасниками з інших держав, обмінятися досвідом? 
— Спілкування з учасниками команд інших країн, звісно, було не тільки на волейбольних майданчиках, але й  поза ними. Вітальна вечірка знайомства була сповнена посмішок та дивовижної енергії гравців з усього світу. Це було об’єднання команд та святкування дружби! Усі команди національних збірних були укомплектовані професійними волейболістами — як активними гравцями, так і професійними в минулому. Рівень команд був рівним, тому обміну досвідом  не було, а радше відчувався дух боротьби і майстерності. Але це тільки на майданчиках. Після гри: рукостискання, подяки і посмішки. 
— Наскільки складно сьогодні готуватися до турнірів в умовах війни? 
— В умовах війни не тільки готуватись до змагань складно, складно в принципі все. Але ми — нація сильних людей, з усім справимось, усе і усіх поборемо.  Тому спорт — це напевно одне з небагатьох,що може хоч на трохи переключити тебе, «підзарядити» далі для життя, місце де можна виплеснути свої емоції та біль від втрат щоденних людських українських уже протягом більш 4-х років війни. 
— Як, на Вашу думку, участь українських спортсменів у міжнародних турнірах під час війни впливає на сприйняття України у світі? 
— Не  передати те почуття гордості за нашу країну,  коли чуєш гімн України під час виходу українських команд на п’єдестал для нагородження і з різним акцентом чути фразу: «Слава Україні!» та у відповідь – «Героям Слава!». 
Під час нагородження дівчат уся наша делегація заспівала пісню «Ой,у лузі червона калина»,  і увесь зал співав разом з українцями, як міг, через слово, але співав. Україна в світі звучить гордо!З багатьох команд підходили спортсмени і висловлювали слова співчуття через війну в нашій країні, слова підтримки, що вірять в нашу перемогу і подальший розквіт України. Кожен ділився тим, як і чим саме від допоміг Україні і українцям. 
Хтось волонтерив, хтось безпосередньо допоміг українській сім’ї, адже багато українців роз’їхалися по усьому світу. Участь українських команд на різних турнірах міжнародних рівнях з переможними результатами   є свідченням незламного духу та демонстрацією волі до перемоги. І це не тільки про спорт….Це бачать і відчувають інші учасники змагань, наші суперники.Але суперники ми тільки на спортивному полі, а в житті вони нам висловлюють свою повагу і підтримку   як нації сильних і незламних людей. 
— Після таких турнірів що залишається найціннішим: медаль, атмосфера змагань чи люди, з якими проходиш цей шлях?
— На турнірах світового рівня, де всі команди сильні і всі ігри дуже складні, віддача задля перемоги теж велика.  Тому цінно все: і медалі, як спогад про запеклу боротьбу на майданчику, і вир емоцій, переживання уболівальників, хвилювання та його опанування; і незабутня атмосфера турніру. Але все-таки, найціннішою або, я навіть сказала б, безцінною нагородоюдля мене є команда. 
Це — люди, даровані долею для спільного проживання  незабутніх емоцій і вражень, це докладання спільних зусиль заради перемоги.  Турніри закінчуються, кожен повертається до свого буденного життя, а спілкування залишається назавжди. І приходять нові запрошення і нові виклики на змагання. І ти знаєш, що зустрінешся знову —  зі своєю сильною командою, зі своїми людьми і знову – у «спортивний бій». І будеш вдячний всім за чудову гру та позитивні емоції. І будеш вдячний Силам Оборони Україниза те, що ми можемо грати в нашу улюблену гру!
Катерина ШЕПШЕЛЕЙ, 
студентка ІІ курсу Національного університету “Львівська політехніка”.
IMG_6217Ковельчанка Валерія Вавринюк здобула бронзову нагороду на чемпіонаті світу з волейболу. Турнір «IVVA World Veteran Championship» проходив в іспанському Бенідормі з 6 до 12 жовтня 2025 року та об’єднав сотні спортсменів із різних країн.
 — Чемпіонат світу в Бенідормі зібрав команди з багатьох країн. Наскільки відчувалася масштабність турніру вже з перших днів? 
— Оскільки звання найсильніших виборювали 52 команди з класичного волейболу і 118 команд з пляжного   з 28 країн світу, то масштаб чемпіонату відчувався вже з перших днів. На кожній локації панувала дуже активна атмосфера: постійні матчі, велика кількість спортсменів, уболівальників і представників різних країн. Було приємно стати частиною такого міжнародного спортивного форуму та представляти Україну на такому рівні. 
— Україну на цих змаганнях представляли одразу кілька команд. Чи відчувалася підтримка й особлива атмосфера всередині української делегації? 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 52
Читати далі
21.05.2026 Романюк Аліна Петрівна
Світлана Пащенко стала однією з двадцяти учасниць виставки «ДНК любові», що діє у Галереї мистецтв. А у книзі «ДНК любові. Код незламності та життя» написано детальніше про шлях, який довелося подолати сім’ї, до того, як вони потрапили в Ковель. Далі публікуємо цей текст. Вдячні авторам за те, що змогли словами описати жах пережитого і велику силу Любові.
«Це не просто історія виживання – це літопис незламного материнського серця, що проросло крізь бетон окупації, крізь холод чужих кордонів і крізь невимовний біль втрати.
Світлана Пащенко – жінка, чия доля стала дзеркалом української трагедії та водночас гімном непереможної любові. Дев’ятнадцять років щасливого шлюбу з Володимиром були схожі на міцний і затишний дім у рідному Сватовому. Але в один день цей дім став пасткою, а небо над ним – джерелом смерті. 
Коли чоловік-військовий став на захист країни у лавах Сумської ТРО. Світлана залишилася віч-на-віч із ворогом. Бути дружиною захисника в окупації – це щохвилини відчувати холодний подих небезпеки. Коли шлях через Україну було закрито вогнем, вона зважилася на відчайдушний крок – виїзд через територію ворога. «Якщо мене заберуть – ви маєте їхати далі з бабусею», – ці слова матері були завітом і молитвою водночас.
Польща, українське Дніпро, Фінляндія, Латвія... Світ обіймав їх знижками на квитки та волонтерською допомогою, але серце запишалося там, де в окопах перебував коханий Володимир. Навіть спокійна Фінляндія не змогла вилікувати панічні атаки від дніпровських сирен, бо душа Світлани рвалася додому. Маленький Вітя ще довго засинав, накручуючи пасмо материнського волосся на пальчик – так він перевіряв, чи вона тут, чи не зникла, чи не пішла в той страшний туман війни.
У рідному Сватовому батько Світлани залишився один на один не лише з голодом, а й зі страхом, що паралізував місто. Бути родиною українського військового в окупації – це жити з невидимим тавром, яке бачили всі навколо.
Там, у вимушеній еміграції, за тисячі кілометрів, Світлана відчула, як світ навколо занімів. Потім було прохання до тітки, дорога з Луганська до Сватового і страшне підтвердження: батько пішов, а разом із ним – вірний пес і двоє котів, які до останнього подиху ділили з господарем його самотність і голод. Це була тиха, німа трагедія одного будинку, яка розірвала душу Світлани на шматки. «Цей біль міг би зламати будь-кого, міг би стати останньою краплею, але Світлана вистояла. Вона навчилася дихати крізь цей біль, бо знала: за її плечима – двоє синів, які дивляться на неї, як на єдиний орієнтир у цьому понівеченому світі».
Сьогодні, коли Світлана згадує ті повідомлення в телефоні, вона міцніше стискає руки синів. Її життя – це перемога світла над темрявою, що забрала батька. Кожна хвилина проведена з Максимом та Віктором, кожна спільна гра чи малюнок – це її відповідь війні. Вона зберегла в собі здатність любити, мріяти, що колись вони знову матимуть власний дім, мирне небо і тата, який повернеться з фронту назавжди.
Сьогодні Світлана у Ковелі. Її рятують діти. Вони – її янголи-охоронці.
«Я залишаю ці рядки як щиру материнську молитву. Нехай ніхто не дізнається ваги материнського страху, коли твоє місто стає згарищем. Ми втікали від сирен, але не втекли від любові того, хто стоїть там, де найтемніше. Бережіть свої родини. Цінуйте мить, коли можна просто обійняти рідну людину, не чекаючи днями на коротке «Я живий». Нехай ваші діти вимірюють життя сміхом, а не місяцями в окупації. Нехай небо над вами завжди буде чистим».
Світлана Пащенко – донька Героя, дружина Героя і мати майбутніх героїв. Її світло не згасло, воно просто стало загартованим, як сталь».
l
Поспілкуватись із цією дивовижною жінкою вдалось і мені. Її відкритість і щирість вражають, а історія, пронизана болем і тривогою, вразила і розчулила присутніх. Ми дякуємо Вам, пані Світлано, що не зламались і несете Любов крізь життя. Так може тільки світла душею людина. «А як інакше?» – каже жінка, яка отримала ключі він нового помешкання, у будинку для тимчасово переміщених осіб в Ковелі на свій день народження, і вважає це знаковою подією. 
Адже нова квартира – це не просто квадратні метри, а шанс на новий початок, як для Пащенків, так і для багатьох інших сімей. Це віра, що незабаром так само легко відчиняться двері рідних домівок на визволених територіях, де зберуться рідні й повернуться назавжди захисники з фронту.
Аліна РОМАНЮК.
l
На світлинАХ: Світлана Пащенко із синами  Максимом та Віктором; Віктор ПАЩЕНКО з Катаріною МАТЕРНОВОЮ, посолкою Європейського Союзу в Україні.
Фото автора та із сімейного архіву Пащенків.
1000031971Світлана Пащенко стала однією з двадцяти учасниць виставки «ДНК любові», що діє у Галереї мистецтв. А у книзі «ДНК любові. Код незламності та життя» написано детальніше про шлях, який довелося подолати сім’ї, до того, як вони потрапили в Ковель. Далі публікуємо цей текст. Вдячні авторам за те, що змогли словами описати жах пережитого і велику силу Любові.
«Це не просто історія виживання – це літопис незламного материнського серця, що проросло крізь бетон окупації, крізь холод чужих кордонів і крізь невимовний біль втрати.
Світлана Пащенко – жінка, чия доля стала дзеркалом української трагедії та водночас гімном непереможної любові. Дев’ятнадцять років щасливого шлюбу з Володимиром були схожі на міцний і затишний дім у рідному Сватовому. Але в один день цей дім став пасткою, а небо над ним – джерелом смерті. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 34
Читати далі
21.05.2026
Ковельський молодіжний центр «Ideas City» створений міською радою ще у листопаді 2018 року. Ми поспілкувалися із заступницею директора центру Веронікою Семенюк (на світлині вгорі) про те, як сьогодні функціонують клуби за інтересами, чому інклюзія стала пріоритетом хакатону «Місто для всіх» та як ковельська молодь допомагає війську.
— Як Ви прийшли   в «Місто ідей» і що у Вашому досвіді найбільше вплинуло на підхід до роботи з молоддю? 
— Я була дуже активною студенткою в коледжі та протягом трьох років поспіль входила до студентської ради. Саме там отримала свій перший досвід організації заходів, роботи в команді та комунікації з молоддю. Мені завжди подобалося створювати щось цікаве для інших, об’єднувати людей навколо ідей і бачити результат своєї роботи. Згодом я зрозуміла, що хочу й надалі розвиватися саме у молодіжній сфері, тому долучилася до роботи в «Місті ідей». Цей досвід навчив мене бути відповідальною, ініціативною та краще розуміти потреби молоді.
 — Якою Ви зараз бачите місію центру  з огляду на те, що   потреби молоді під час війни змінилися? 
— Сьогодні я бачу місію «Міста ідей» у створенні безпечного та сучасного простору для молоді, де кожен може розвиватися, навчатися, знайомитися з новими людьми та реалізовувати свої ідеї. Під час війни молоді особливо важливо мати місце, де її підтримують, чують і мотивують рухатися вперед. Ми стараємося створювати не просто заходи, а спільноту, в якій молодь відчуває себе потрібною та може впливати на життя міста. 
— Як з’явилася ідея клубів за інтересами і які з них сьогодні найбільше імпонують молоді? 
— Ідея клубів за інтересами з’явилася через бажання зробити молодіжний центр місцем, куди хочеться приходити не одноразово, а постійно. Ми побачили, що молоді важливо мати простір для живого спілкування, розвитку та відпочинку, тому створювали клуби саме відповідно до їхніх запитів і потреб — того, що їх справді цікавило. Це різні формати: освітні, творчі, розмовні та інтерактивні зустрічі. 
Насправді немає одного конкретного клубу, який би користувався найбільшою популярністю — молодь відвідує всі, адже там завжди комфортна атмосфера, відкритість і цікава, корисна інформація. 
— Як Ви працювали з темою інклюзії на хакатоні «Місто для всіх», щоб учасники переходили від обговорень до конкретних рішень? 
— На хакатоні «Місто для всіх» ми хотіли, щоб учасники не просто говорили про проблеми інклюзії, а реально шукали рішення. Тому працювали через метод desig nthinking — багато спілкувалися, досліджували потреби людей, аналізували реальні ситуації й уже після цього створювали ідеї та прототипи. Для нас було важливо показати, що інклюзія — це про комфорт, доступність і повагу до кожного. 
— Ви проводите курси з SMM і створення контенту. Чи робите  окремий наголос  на розпізнаванні маніпуляцій і роботі з інформацією? 
— Так, ми стараємося звертати увагу не лише на створення контенту, а й на відповідальну роботу з інформацією. Під час навчання говоримо про те, як працюють соцмережі, як аналізувати аудиторію, створювати якісний контент та уникати маніпулятивних підходів. 
Для нас важливо, щоб молодь не просто вміла монтувати відео чи запускати рекламу, а й розуміла вплив контенту на людей та працювала з інформацією свідомо. 
— Які навички   вважаєте базовими для тих, хто хоче долучитися до Вашої команди? 
— Для мене найважливіше —  ініціативність, відповідальність і бажання розвиватися. У нашій команді важливо бути відкритим до нових ідей, вміти працювати з людьми та не боятися брати на себе відповідальність. Не обов’язково мати великий досвід — набагато важливіше бажання вчитися, бути активним і робити щось корисне для молоді та громади. 
— Який результат або проєкт за останній рік   вважаєте найбільш показовим для «Міста ідей»?
— Одним із найпоказовіших проєктів за останній рік для мене стало святкування Дня молоді-2025. Це був масштабний захід, який об’єднав молодь міста через музику, творчість, активності та живе спілкування. Ми побачили, наскільки молодь Ковеля активна, відкрита й готова створювати атмосферу єдності та підтримки. Також під час заходу організували збір коштів для ЗСУ, тому ця подія стала не лише святом, а й проявом вдячності та небайдужості.
Розмову вела 
Катерина ШЕПШЕЛЕЙ, 
студентка ІІ курсу Національного університету “Львівська політехніка”.
IMG_5375Ковельський молодіжний центр «Ideas City» створений міською радою ще у листопаді 2018 року. Ми поспілкувалися із заступницею директора центру Веронікою Семенюк (на світлині вгорі) про те, як сьогодні функціонують клуби за інтересами, чому інклюзія стала пріоритетом хакатону «Місто для всіх» та як ковельська молодь допомагає війську.
— Як Ви прийшли   в «Місто ідей» і що у Вашому досвіді найбільше вплинуло на підхід до роботи з молоддю? 
— Я була дуже активною студенткою в коледжі та протягом трьох років поспіль входила до студентської ради. Саме там отримала свій перший досвід організації заходів, роботи в команді та комунікації з молоддю. Мені завжди подобалося створювати щось цікаве для інших, об’єднувати людей навколо ідей і бачити результат своєї роботи. Згодом я зрозуміла, що хочу й надалі розвиватися саме у молодіжній сфері, тому долучилася до роботи в «Місті ідей». Цей досвід навчив мене бути відповідальною, ініціативною та краще розуміти потреби молоді.
  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 30
Читати далі
21.05.2026
Щорічно, за доброю і потрібною традицією, 9-10 березня в Україні, у Шевченківські дні, вшановують Генія і Пророка нації Тараса Шевченка. 22 травня Великого Кобзаря ми згадуємо у зв’язку з перепохованням його праху на Чернечій горі у Каневі.
Цьогоріч цій сумній і водночас знаменній події в житті українців  виповнюється 165 літ. Це нагода  не лише згадати Тараса «незлим, тихим словом», а й ще раз проникнутися  духом його незламності, мужності і стійкості, який нині, в час непримиренної боротьби із путінськими  вбивцями й головорізами, набирає особливого значення. Бо Тарас Шевченко – то наш національний Мойсей, який своїм щирим і пристрасним словом постійно нагадував і нагадує нам, українцям, про минулу гетьманську славу, про козацьку доблесть, вселяв і вселяє віру у майбутнє України.
Саме Великий Кобзар, образно кажучи, почав виводити націю з московської неволі. Як точно зауважив Дмитро Донцов, Тарас Шевченко “покликав нас схаменутися, не омерзитися, поклоняючись чужим Богам. Перестати нести їм жертви своєї крові, совісті і честі, не вірити їх «розумним» словам, брехнею підбитими. Не вірити в злагоду і мир з вовками в овечій шкурі, слугами диявола в ангельських масках, яких кожне слово, що ним вас ваблять, є облуда і брехня».
Тарас Шевченко завжди був і залишається з нами. І на кривавому снігу поблизу Крут, і в смертельному зашморгу Базару, і на звитяжному Красному Полі, і в героїчному пориві   повстанців у бою під Гурбами… Він підтримував українців, додавав сил у морозні січневі ночі на столичному Майдані під час Помаранчевої революції і схилявся в скорботі над розстріляними Героями Небесної Сотні в буремні дні Революції Гідності.
Великий Кобзар і сьогодні з Героями на передньому краї боротьби з російськими окупантами за   свободу і державність України.
З нагоди 165-річчя від дня перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі доречно нагадати, що після тривалого заслання, як писала нескорена і вбита ворогами Ірина Фаріон, «перебуваючи в місті-упирі побудованому на козацьких трупах – у Петербурзі, він написав свою мовну, а, отже, й життєву програму: 
 Ради їх,
Людей закованих моїх,
Убогих, нищих...
  Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх 
Поставлю Слово 
(«Подражаніє 11  Псалму”)».
Важко не погодитися з пані Іриною Фаріон. (Вічна  їй пам’ять!). Адже, знову ж таки за її твердженням, “Шевченкова мова, скупана у фольклорно-пісенних ріках, – це найвище духозведення нашої нації”.
Тож бережімо і  плекаймо українське  Слово, яке возвеличив Тарас Шевченко, цінуймо і шануймо його. 
Максим ЗАЛІЗНЯК.
l
НА СВІТЛИНІ: так уявляє собі образ Тараса  Шевченка сьогодні, у час жорстокої російсько-української війни, відомий український  художник  Андрій Єрмоленко.
 
ШевченкоЩорічно, за доброю і потрібною традицією, 9-10 березня в Україні, у Шевченківські дні, вшановують Генія і Пророка нації Тараса Шевченка. 22 травня Великого Кобзаря ми згадуємо у зв’язку з перепохованням його праху на Чернечій горі у Каневі.
Цьогоріч цій сумній і водночас знаменній події в житті українців  виповнюється 165 літ. Це нагода  не лише згадати Тараса «незлим, тихим словом», а й ще раз проникнутися  духом його незламності, мужності і стійкості, який нині, в час непримиренної боротьби із путінськими  вбивцями й головорізами, набирає особливого значення.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 23
Читати далі
21.05.2026

кульбабаКвас із кропиви

Старовинний український напій, який готують із молодого листя кропиви. Він має освіжаючий смак та легку приємну кислинку.

Інгредієнти: молоде листя кропиви –1 л, вода – 2-3 л, житні сухарі або чорний хліб – 200 г, цукор або мед – 3-4 ст. л., родзинки (за бажанням) — жменька.

 

Старовинний український напій, який готують із молодого листя кропиви. Він має освіжаючий смак та легку приємну кислинку.
Інгредієнти: молоде листя кропиви –1 л, вода – 2-3 л, житні сухарі або чорний хліб – 200 г, цукор або мед – 3-4 ст. л., родзинки (за бажанням) — жменька.
Приготування: зібране молоде листя кропиви добре промити та обшпарити окропом, щоб зняти пекучість. Залити кропиву 2-3 літрами окропу, залишити настоюватися 3-4 години. Додати житні сухарі або шматочки чорного хліба, цукор чи мед, а також родзинки для аромату. Залишити суміш у теплі на 24-48 годин, поки вона набуде кислуватого смаку. Процідити готовий квас, перелити у пляшки та зберігати у прохолодному місці.
Користь: очищує організм — кропива багата на вітаміни (А, С, К) і мікроелементи, зміцнює імунітет завдяки природним антиоксидантам, має тонізуючий ефект — освіжає та додає сил у спекотні дні.Старовинний український напій, який готують із молодого листя кропиви. Він має освіжаючий смак та легку приємну кислинКульбабовий медКульбабовий мед
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 28
Читати далі
21.05.2026
22 травня, п’ятниця
Схід Сонця – 05.21; захід – 21.15. 
Місяць – у Леві.
Прав. Мелхиседека, царя Салимського. Мч. Йоана-Володимира Сербського.
23 травня, субота
Схід Сонця – 05.20; захід – 21. 16.
Місяць – у Леві, Діві. 
День морської піхоти України. 
Прмч. Михаїла. Прп. Євфросинії Полоцької. 
24 травня, неділя
Схід Сонця – 05.19 захід – 21.18. 
Місяць – у Діві.
День Героїв в Україні. 
Європейський день парків.
День слов’янської писемності й культури.
7-ма неділя після Пасхи, святих отців І Вселенського собору. Мчч. Стефана, Йоана.
25 травня, понеділок
Схід Сонця – 05.18; захід – 21.19.
Місяць – у Діві, Терезах. 
Свт. Інокентія Херсонського.
26 травня, вівторок
Схід Сонця – 05.17; захід – 21.20. 
Місяць – у Терезах. 
Мц. Єлени. Прп. Йоана Психаїта.
27 травня, середа 
Схід Сонця – 05.16; захід – 21.21.
Місяць – у Терезах.
Прав. Йоана Русина.
28 травня, четвер
Схід Сонця – 05.15; захід – 21.23.
Місяць – у Терезах, Скорпіоні.
Всеукраїнський день краєзнавства в Україні. 
Міжнародний день дій з охорони жіночого здоров’я. 
Прп. Микити Халкидонського.
Місячні фази у травні
Зростаючий Місяць – до 30 травня.
Повний Місяць – 31 травня. 
Підготувала Марія Сукач.
кашатни22 травня, п’ятниця
Схід Сонця – 05.21; захід – 21.15. 
Місяць – у Леві.
Прав. Мелхиседека, царя Салимського. Мч. Йоана-Володимира Сербського.
23 травня, субота
Схід Сонця – 05.20; захід – 21. 16.
Місяць – у Леві, Діві. 
День морської піхоти України. 
Прмч. Михаїла. Прп. Євфросинії Полоцької. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 9
Читати далі
21.05.2026
Овен. Цього тижня захочеться діяти швидко й рішуче. На роботі або в справах можливі нові завдання, які спочатку здадуться складними, але ви впораєтесь. У стосунках важливо не говорити зопалу. Наприкінці тижня знайдеться привід для гарного настрою.
Телець. Тиждень принесе більше стабільності та спокою. Можлива приємна новина, пов’язана з фінансами або покупкою. Не відкладайте відпочинок, бо організму потрібне перезавантаження. У вихідні захочеться домашнього затишку та теплих розмов.
Близнюки. Попереду багато спілкування та нових знайомств. Хтось може звернутися до вас за порадою чи підтримкою. Варто уважніше ставитися до документів і дрібниць. Вихідні будуть активними та емоційними.
Рак. Цього тижня важливо слухати власну інтуїцію. Можливі несподівані зміни планів, але вони зрештою підуть на користь. У родині стане більше  взаєморозуміння. Бережіть сили та не перевтомлюйтесь.
Лев. Тиждень сприятливий для рішучих кроків і нових ідей. Вашу енергію помітять оточуючі, тому можливі цікаві пропозиції.  Наприкінці тижня порадує приємна зустріч, яка принесе нові можливості.
Діва. На вас чекає продуктивний і насичений тиждень. Вдасться завершити справи, які довго відкладалися. У фінансових питаннях краще уникати поспішних рішень. У вихідні добре піде відпочинок на природі або спокійний вечір удома.
Терези. Тиждень допоможе розставити пріоритети. Можливе цікаве знайомство або несподіваний комплімент. У роботі важливо не сумніватися у власних силах. Наприкінці тижня з’явиться бажання змінити щось у своєму житті.
Скорпіон. Емоцій буде більше, ніж зазвичай, але це допоможе краще зрозуміти себе. У справах можливий прорив або важлива розмова. Не варто втягуватися у чужі конфлікти. Вихідні подарують шанс добре відпочити та відновити сили.
Стрілець. Тиждень принесе натхнення та нові ідеї. Добре підуть поїздки, навчання та будь-які зміни обстановки. У фінансах варто бути трохи обережнішими з витратами. Наприкінці тижня можливий приємний сюрприз від близької людини.
Козеріг. Попереду відповідальний, але успішний період. Вашу наполегливість можуть оцінити керівництво або колеги. У стосунках важливо знаходити час для щирого спілкування. У вихідні варто дозволити собі більше відпочинку.
Водолій. Цей тиждень буде багатим на приємні несподівані події. Можуть з’явитися нові ідеї щодо роботи чи заробітку. Не бійтеся пробувати щось незвичне. Вихідні принесуть гарний настрій і цікаве спілкування.
Риби. Тиждень сприятливий для творчості та душевних розмов. Ви можете отримати підтримку там, де не очікували. Варто більше дбати про свій емоційний стан і сон. Наприкінці тижня з’явиться відчуття внутрішнього спокою.
Підготував 
Степан ЗОРЕПАД.
гороОвен. Цього тижня захочеться діяти швидко й рішуче. На роботі або в справах можливі нові завдання, які спочатку здадуться складними, але ви впораєтесь. У стосунках важливо не говорити зопалу. Наприкінці тижня знайдеться привід для гарного настрою.
Телець. Тиждень принесе більше стабільності та спокою. Можлива приємна новина, пов’язана з фінансами або покупкою. Не відкладайте відпочинок, бо організму потрібне перезавантаження. У вихідні захочеться домашнього затишку та теплих розмов.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 37
Читати далі
13.05.2026
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 19оС. Вітер південний  помірний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 6оС. Вітер південно-східний  слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 19оС. Вітер південно-східний помірно сильний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 10оС. Вітер південно-східний помірний.
Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 21оС. Вітер східний сильний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: 10оС. Вітер північний слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 21оС. Вітер  північний сильний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер  західний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність, невеликий дощ. Температура: 18оС. Вітер західний помірний. 
В ніч на вівторок. Хмарно, можливий  дощ. Температура: 12оС. Вітер північно-західний сильний.
Вівторок. Хмарно, можливий  дощ, гроза. Температура: 20оС. Вітер північно-західний   помірний.
В ніч на середу. Хмарно. Температура: 13оС. Вітер північний слабкий.
Середа. Мінлива хмарність, можливий дощ, гроза. Температура: 20оС. Вітер північний помірний.
кульбабаЧетвер. Мінлива хмарність. Температура: 19оС. Вітер південний  помірний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 6оС. Вітер південно-східний  слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 19оС. Вітер південно-східний помірно сильний.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 46
Читати далі
13.05.2026
Серед складових незламності України, яка п’ятий рік поспіль мужньо протистоїть путінським вбивцям, безперечно найголовнішими є мужність, героїзм і відвага її Збройних Сил. 
Та, мабуть, не менш важливою, крім військової, є продовольча безпека держави. Адже давно відомо: хліб – усьому голова. В тому числі і на фронті, де воїни потребують необхідних продуктів харчування. Причому не від випадку до випадку, а щодень, щогодини, щохвилини. Важливість цього фактору всі ми побачили нещодавно на гіркому прикладі 14-ої ОМБр імені князя Романа Великого, де внаслідок злочинної  безвідповідальності службових осіб наших земляків тримали   на  напів голодному пайку.
Будемо сподіватися, що подібне не повториться. Україна, на щастя, має необхідні запаси продовольства, що дозволяє забезпечити військо усім необхідним. Так, валовий збір зернових і зернобобових культур торік сягнув понад 60 мільйонів тонн, зрісши на 8,2 відсотка порівняно з 2024 роком.  
Нинішнього року хлібороби намагаються не здати завойованих позицій. За даними статистики, на кінець квітня аграрії вже засіяли близько  1 млн. 700 тис. га ярими зерновими і зернобобовими. Майже впоралися з пшеницею, ячменем, горохом та вівсом. Активно сіють кукурудзу, цукрові буряки.
Приємно відзначити той факт, що успішно справилися із сівбою зернобобових та зернових культур хлібороби Волині. За повідомленням  департаменту агропромислового розвитку Волинської облдержадміністрації, станом на 4 травня ц. р. сільгосппідприємства області демонструють високу динаміку робіт, ефективно використовують сприятливі погодні умови. Як  результат, повністю  завершено сівбу ранніх ярих культур. Є в цьому і вагомий внесок хліборобів Ковельщини.
Побажаємо ж нашим трудівникам села гарної погоди, мужності і стійкості у ці важкі часи, щедрої віддачі ниви і, звичайно, багатого ужинку восени! 
хлібСеред складових незламності України, яка п’ятий рік поспіль мужньо протистоїть путінським вбивцям, безперечно найголовнішими є мужність, героїзм і відвага її Збройних Сил. 
Та, мабуть, не менш важливою, крім військової, є продовольча безпека держави. Адже давно відомо: хліб – усьому голова. В тому числі і на фронті, де воїни потребують необхідних продуктів харчування. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 53
Читати далі
13.05.2026
Сьогодні читачів газети зі своїми новими поетичними творами знайомить постійний автор “Вістей Ковельщини” Василь Ковч із села Гута на Ратнівщині. Впродовж багатьох років він активно співпрацює з редакцією нашого видання, у своїх прозових і поетичних творах порушує важливі теми сучасного життя, оспівує людину праці, пише про мужність і героїзм Захисників і Захисниць України, не цурається гумору  і сатири.
Пан Василь – учасник громадсько-політичного життя, художньої самодіяльності, автор поетичної збірки “З висоти неюних літ”. 
20260429_095333Сьогодні читачів газети зі своїми новими поетичними творами знайомить постійний автор “Вістей Ковельщини” Василь Ковч із села Гута на Ратнівщині. Впродовж багатьох років він активно співпрацює з редакцією нашого видання, у своїх прозових і поетичних творах порушує важливі теми сучасного життя, оспівує людину праці, пише про мужність і героїзм Захисників і Захисниць України, не цурається гумору  і сатири.
Пан Василь – учасник громадсько-політичного життя, художньої самодіяльності, автор поетичної збірки “З висоти неюних літ”. 
Прозріймо!
От чого, чого людство таке?
Хто в мирі нам  жить заважає?
Чому ми на місце м’яке 
Біду собі завше шукаєм?
З’їли турів – їсти хотілось
(Й не один тур з-за людства  пропав).
Каміння, списи, стріли –
З часом пращур жорстокішим  став.
Й на себе вже безжально  «полює»,
Вбиває подібних собі.
Війна за війною лютують…
Ми набожні такі далебІ?
І з кожним днем, з кожним роком
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 42
Читати далі
13.05.2026
23 квітня небайдужі жителі Старої Вижівки, Мизового та інших сіл громади зібралися на пероні станції Вижва, щоб висловити своє обурення з приводу скасування маршруту дизель-поїзда Ковель – Вижва. Про такий намір «Укрзалізниці» стало відомо з документа, датованого 20 квітня цього року.
«Дизель-поїзд як дзеркало нашого життя» – матеріал під такою назвою підготувала для колишньої старовижівської районки десь у 2000-х роках. І справді, тоді життя вирувало як на залізничній станції Ковель, так і в поїздах приміського сполучення, що вирушали у різних напрямках: на Заболоття, Камінь-Каширський, Сарни, Ягодин, Червоноград, Здолбунів. 
Розклад руху був настільки зручним, що можна було швидко дістатися з віддалених райцентрів до Луцька і, впоравшись зі службовими чи особистими справами, того ж дня дизелем повернутися назад. 
Нині ж залізничний вокзал у Ковелі вражає тишею, сутінками і порожнечею. Немає звичного привокзального гомону, лише зрідка чути оголошення про прибуття-відправлення потягів далекого слідування. 
l
Дизель-поїзд до станції Вижва курсував двічі на день і був єдиним транспортним засобом для жителів сіл Журавлине і Мизове, які не мають автобусного сполучення ні з центром Старовижівської громади, ні з Ковелем. Тому припинення експлуатації колії на дільниці Мощена – Заболоття означало для них повну ізоляцію, особливо ж для тих, у кого немає власного автомобіля. 
Обурені таким рішенням залізничників, люди активно відгукнулися на заклик у соцмережі місцевого блогера Володимира Зінчука зібратися 23 квітня на станції Вижва, куди прибув спецпоїзд  «Укрзалізниці», яким приїхали аж... три представники керівництва. Передчуваючи, що зустріч буде гарячою, спершу вирішили оглянути із вікна автомобіля залізничне господарство і навіть дали команду машиністу рушати  до переїзду, щоб уникнути відповідей на гострі запитання обурених людей.
– Як жителям нашого села дістатися до ЦНАПу, в лікарню, у відділення Пенсійного фонду чи Ощадбанку? – резонно запитувала староста села Мизове Тетяна Сарапін прибульців.
Спілкуватися з громадянами їм не надто хотілося. Вони вимагали вимкнути камеру мобільного телефону, однак все-таки довелося давати пояснення. Головний аргумент залізничників – маршрут збитковий. Власне, таке твердження не нове, адже це вже друга спроба “обрізати” залізничну гілку до станції Вижва і центру Старовижівської громади. 
Аргументи ті самі – мовляв, дизель-потягом користуються переважно пенсіонери, і залізниця зазнає збитків. До уваги не береться навіть те, що в умовах війни територія громади знаходиться у прикордонній зоні, а з таким сусідом, що «дружить» із країною-агресором, залізниця може згодитися (звісно, не дай Боже) і для евакуації.
Ще будучи депутатом шостого скликання Волинської обласної ради, чула багато аргументів на користь децентралізації. Мовляв, вона піде тільки на користь територіальним громадам. 
Однак склалося далеко не так, як обіцялося. Бо великі державні монополісти, як-от «Укрпошта» чи та ж «Укрзалізниця», обирають вигідні лише для них послуги, прирікаючи на вимирання сільські населені пункти, обмежуючи доступ тамтешніх жителів до найнеобхідніших, життєво важливих сервісів. Приклад – хоча б Мизове, звідки багато людей добиралися тим же дизель-потягом до Ковеля чи Старої Вижівки на роботу, селяни могли вторгувати якусь копійку на ковельському ринку, продаючи продукцію з власного господарства, а мешканці Ковеля, вихідці із села, відвідати престарілих батьків чи дістатися до батьківського обійстя, облаштованого під дачу. 
l
Спроба скасувати рейс дизель-поїзда Ковель – Вижва – це не лише ігнорування потреб сільських жителів, а й позбавлення їх законодавчо закріплених пільг. Адже право на безплатний проїзд   мають пенсіонери, студенти, особи з інвалідністю, учасники бойових дій, діти з багатодітних сімей, батьки загиблих учасників бойових дій. Звісно, керівникам «Укрзалізниці», місячна зарплата яких сягає понад пів мільйона, не зрозуміти простих людей, яким нині сутужно зводити кінці з кінцями при мізерних пенсіях, що навіть близько не досягають офіційно встановленого прожиткового мінімуму.
Водночас твердження про збитковість потягів приміського сполучення не сприймається на фоні амбітної програми «3000 кілометрів Україною», про яку торік оголосила «Укрзалізниця». Проєкт передбачає безкоштовних 3000 кілометрів поїздок кожному пасажирові у непікові періоди у плацкарті, купе, регіональних поїздах та 2-му класі Інтерсіті. 
Однак поки ця запропонована розкіш не доступна жителям сільської глибинки, чому б «не віддати» ці безкоштовні 3 тисячі кілометрів для поїздок звичайним дизель-поїздом – нехай навіть і без комфорту? 
Тим більше, що на противагу міським пенсіонерам правом на безкоштовні поїздки громадським транспортом вони скористатися не можуть. А гучні балачки про монетизацію пільг на проїзд у громадському транспорті, щоб передбачені кошти переказувалися просто на картку і людина могла ними скористатися на власний розсуд, так і «застрягли» десь у високих кабінетах.
1 травня дизель-поїзд таки прибув на станцію Вижва. У розпорядженні, яке підписав заступник директора філії з експлуатації філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» Олександр Болдов, йдеться, що приміські поїзди №6311/6314 та №6315/6311 Ковель-Вижва-Ковель продовжать курсувати згідно з чинним розкладом. Звісно, люди цьому пораділи. У соцмережах пропонують продовжити маршрут до станції Кримне, яка знаходиться в Дубечному – теж центрі територіальної громади, щоб зробити цей потяг рентабельним. 
Однак висловлюють і занепокоєння: чи довго курсуватиме потяг, чи не станеться так, що якомусь чиновнику знову спаде на думку обрізати цю гілку залізниці. 
Не зайве було б сказати з цього приводу своє слово і депутатам Ковельської районної та Волинської обласної рад, ухвалити звернення і до керівництва АТ «Укрзалізниці», і до Верховної Ради. Адже настане довгоочікувана Перемога, скінчиться війна, постане питання повернення наших біженців з-за кордону. 
Тож після комфортного життя в Європі чи захочуть вони повернутися в свої села, які не матимуть ніякого транспортного сполучення?
Валентина БЛІНОВА.
поїзд23 квітня небайдужі жителі Старої Вижівки, Мизового та інших сіл громади зібралися на пероні станції Вижва, щоб висловити своє обурення з приводу скасування маршруту дизель-поїзда Ковель – Вижва. Про такий намір «Укрзалізниці» стало відомо з документа, датованого 20 квітня цього року.
«Дизель-поїзд як дзеркало нашого життя» – матеріал під такою назвою підготувала для колишньої старовижівської районки десь у 2000-х роках. І справді, тоді життя вирувало як на залізничній станції Ковель, так і в поїздах приміського сполучення, що вирушали у різних напрямках: на Заболоття, Камінь-Каширський, Сарни, Ягодин, Червоноград, Здолбунів. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 313
Читати далі
13.05.2026
Після Чорнобиля, здавалося, що історія перегорнула одну з найтрагічніших сторінок. А Незалежність обіцяла свободу слова й нові правила гри. Але на практиці редактор знову опинився під тиском – уже в інших декораціях...
Ще двічі Павла Смовжа намагалися зняти з посади інші керівники.  Розглядали питання по ньому на пленумах. Звучали різні формулювання, але суть залишалася тією ж: «незручний» редактор.
Один із таких конфліктів виник під час виборів першого секретаря райкому. Претендентів було двоє. Один із кандидатів  – товариш і кум Павла Смовжа. І коли постало питання підтримки, вибір для нього був очевидним.
Але перемогу здобув опонент. Це був час, коли у повітрі вже відчувалися вітри перебудови. Здавалося, система хиталася, відкривалася до змін. Але водночас вона ще вміла й мститися. Новообраний перший секретар, не забувши, хто і за кого голосував, почав тиснути на редактора. 
Зібрали пленум. За дорученням секретаря там виступали його люди. Нічим не підтверджені, голослівні звинувачення,   образи, якийсь бруд – усе пішло в хід. Метою було одне: зламати і прибрати.
Проте не за того взялися! Всі виступи Павло Смовж записав на диктофон –рідкісну ще в ті часи для району річ. І на шпальтах газета сміливо й відверто передала всі ті виступи майже дослівно. А в той час протокол пленуму райкому з перекрученими фактами пішов «нагору». Факт нечуваного тиску на редактора став відомим на всю область. 
Приїхали перевіряючі. Проаналізували газетні підшивки за останні роки, звірили диктофонний запис з викладом у газеті всього, а також із сфальсифікованим протоколом пленуму. І зробили висновок: тиск необгрунтований. Секретарю райкому вказали на це, а пізніше – на бюро обкому – ще й поставили “на вид”.
Звичайно, що редактора не зняли з посади.
– Та працювати стало ще важче, – ділиться журналіст. – Формально все лишилося на своїх місцях. А неформально   кожен день вимагав внутрішньої витримки, можливої підстави від недругів і... мого спротиву. Але тішуся, що залишився людиною, яка не зраджує ані собі, ані тих, хто поруч.
Тоді ще продовжував вірити, що з розпадом партійної системи тиск на редакторів зникне. Проте подальша практика життя показала: форми змінюються, але суть залишається...
Другий раз його  хотіли прибрати з посади у незалежній Україні. Обкомів і райкомів уже не було. Тому голова Іванківської райдержадміністрації їздив в обласну адміністрацію, аби заручитися там підтримкою. Аргументував тим, що, мовляв,  в газеті  редактор пише   неправду. Але в тій зустрічі з головою ОДА брав участь і його заступник, колишній журналіст. І той поцікавився, в чому ж редакторська провина? 
Виявилося, у тому, що газета вкотре написала правду. Проте та правда здалась небезпечною для керівництва району. На щастя, обласна влада не підтримала  місцеву.
l
Зрештою, був він незручним редактором для місцевого керівництва в усі часи, але працював не заради кар’єри.
– Ви ж знаєте, колего: подібні проблеми – не в редакторах. Зараз не доводиться писати про питання, котрі не можна висвітлювати під час війни, аби не нашкодити країні. Але – це інше. 
Ми говоримо про правила гри багатьох попередніх років, коли твої принципи найчастіше тобі ж і вилазять боком. Правда завжди комусь не подобається, вона дратувала владу як колись, так і тепер, – зазначає пан Павло. –  Ось і нинішня голова Іванківської селищної ради якось дзвонила мені, погрожувала судом. Там своя історія, про яку всі в нашій тергромаді говорили з обуренням. І все ж я від серйозної критики не відмовляюся.
Опорою для журналіста є родина. З дружиною Антоніною вони від юності разом. Гордістю батьків є їхні син і доня, четверо внуків. Відчуття відповідальності перед близькими допомагає залишатися чесним та стійким і в професії.
l
Окремою важкою сторінкою життя для нього, як і для усієї України, стало повномасштабне вторгнення рф. Під час тимчасової окупації агресором півночі Київщини Павло Смовж мусив, звичайно ж, припинити випуск «Трибуни праці». Та вже 22 квітня 2022 року відновив друк газети. Проте вже з липня її знову не дочекалися читачі: редакція не мала коштів, лише борги.
У той період його запрошують в Київську обласну військову адміністрацію й пропонують організувати випуск газети в потерпілій від окупантів громаді Гостомеля. Так з’являється «Вісник Гостомеля».
Потім надійшла ще більш цікава пропозиція – створити й випускати обласну газету  «Цивільний  фронт  Київщини», котру  йому  доручили   редагувати.   Й  з  цим завданням досвідчений редактор справився.
А на початку 2023 року грант американського посольства допоміг відновити регулярний вихід «Трибуни праці».  Це  стало  можливим  завдяки   підтримці  голови Національної  спілки   журналістів   України   Сергія   Томіленка   і   президента  Академії української преси Валерія Іванова. Іванківська газета стала знову виходити чотири рази на місяць.
Проте з січня 2024-го й донині доводиться випускати її через тиждень: фінансової допомоги збоку немає, реклами як такої – теж. Випускає газету Павло Смовж самотужки, бо колектив редакції з різних причин воєнного часу розпався.
У 2023 році Павло Смовж видав документально-публіцистичну книгу «Фрагменти української незламності», презентація якої відбулася у НСЖУ. Вона удостоєна Всеукраїнської літературно-мистецької премії «Київська книга року – 2024».
Редактор проводить помітну громадсько-патріотичну й волонтерську роботу: збирає кошти вдячних українців, за них виготовляє і встановлює мармурові пам’ятні знаки полеглим воїнам ЗСУ, які на території Іванківщини вели бої з ворогом, не допускаючи його до Києва. 
Таких знаків загалом у їхній громаді вже 11, і чотири з них встановлені лише завдяки його особистим зусиллям. В т. ч. меморіал 22-ом загиблим бійцям та офіцерам 109-го батальйону 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» ЗСУ в с. Слобода Кухарська. 
l
Шлях у журналістику почався з випадку. Осінь 1965 року видалася врожайною. Город “подарував” родині   гігантський кабачок: понад метр завдовжки. Біля овоча крутився молодший брат, ростом менший від кабачка. Павло, тоді вже восьмикласник, уявив яким буде фото... Швиденько зробив, як зараз каже, доленосний і по-своєму кумедний знімок: кабачок великий, а брат біля нього – маленький. Відправив знімок у редакцію райгазети.
– Грудень уже замітав снігом, і тут приносять «Трибуну праці», – згадує Павло Якович. – На останній сторінці – фото брата з тим овочем. Підпис був простий: «Оце так кабачок!». Це по-справжньому окрилило! З тієї світлини й почалася, як виявилось, справа мого життя.
Коли закінчив 10 клас, знав уже напевно: хочу бути фотожурналістом. Поїхав у Іванків до райвійськкомату, аби подати через нього документи до Львівського вищого політичного училища – на відділення військової журналістики. Але треба було когось там почекати. То зайшов тим часом у редакцію «Трибуни праці» через дорогу. Там мене вже знали. І... відмовили їхати до Львова. Тож повернувся у військкомат і забрав свої документи.
Пізніше тодішній редактор «Трибуни праці» порекомендував мене своєму колезі в Макарів, бо вакансій на той час в Іванкові не було. Став фотокореспондентом...
– Отак починалася для мене дорога у журналістику, – підсумовує Павло Смовж. І додає. – Макарівська, Бородянська газети, фотокор в «Трибуні праці». Працював тут і редактором районного радіомовлення, і завідувачем відділу та заступником редактора...
Молодий журналіст був беручким до роботи, хапався за різні теми, їздив на мотоциклі по селах, писав, фотографував, протягом дня встигав усе і трішки більше.
А до нього, між тим, придивлялися. Й у 1978-му стався різкий поворот долі. Павла зі скандалом забирають у райком. Він не хоче йти з редакції й відчайдушно відмовляється, але сили нерівні... Тож, зрештою, погоджується. Проте чотири роки роботи не до душі, а потім ще й дворічне навчання на стаціонарі відділення журналістики партійного вишу, котре давало прекрасні можливості для обміну досвідом між журналістами з різних областей України, – все це лише шліфувало професійну майстерність.
Після того навчання повернувся в Іванків. У серпні 1985 року Павло Смовж був призначений редактором райгазети «Трибуна праці». На цій посаді він  і до сьогодні. 
l
Як живеться редакторові з сорокарічним стажем в епоху вибухового розвитку соцмереж та штучного інтелекту? У Павла Яковича є свій погляд на феномени нашого часу.
Про штучний інтелект редактор говорить стримано.
– Мені ШІ наразі не потрібен, – переконаний журналіст. – Думаю, він має бути там, де потрібна швидкість: коротка новина чи суха інформація, зведення даних чи пошук фактів. Але у друкованих видань нині інше завдання. Немає сенсу гнатися за оперативністю. 
Хоча більшість людей звикли до коротких повідомлень, є ще й ті, хто хоче читати саме газету, а не переглядати заголовки чи стислий переказ. Сила преси в іншому. 
Павло Смовж робить ставку на аналітику, розповіді про людей-особистостей, чого не знайдеш у стрічці Фейсбука. Саме тому газета й досі має читача: у ній є те, чого немає в Інтернеті.
На своїй сторінці в Фейсбуці він постійно розміщує анонси публікацій чергових номерів «Трибуни праці», окреслюючи теми, але не розкриваючи зміст.
– Для чого тоді випускати паперову газету, – каже редактор, – коли ще до її виходу в світ потенційні читачі все знатимуть наперед? 
Тому повністю викладає тексти лише в окремих, найбільш важливих, випадках, через тиждень або й два після виходу друкованої версії.
Фейсбук-сторінку Павло Смовж веде, звичайно ж, самостійно.
– Світ заполонили цифрові технології, – підсумовує думку Павло Якович. – Та головне завдання професійних журналістів у друкованих виданнях залишається незмінним – доносити до своїх читачів усе цікаве й важливе для них, роблячи ставку більше на аналітику. Вважаю, що головною вимогою для нас була й буде висока відповідальність за слово. Котрої в Інтернеті інколи не бачиш... Газети продовжують тримати планку якості й аналітики, яку не може замінити жодна соцмережа.
l
Ось такий він, рекордсмен України – редактор з сорокарічним стажем.
– Роботу свою люблю й не планую її припиняти – наголошує Павло Якович. –Особливо приємно, коли бачиш, як слово твоє відгукується серед людей. Бо вони не лише читають твої публікації, а й переживають разом з тобою. Задля того й працюю...
Людмила Мазнова.
 
СмовжПісля Чорнобиля, здавалося, що історія перегорнула одну з найтрагічніших сторінок. А Незалежність обіцяла свободу слова й нові правила гри. Але на практиці редактор знову опинився під тиском – уже в інших декораціях...
Ще двічі Павла Смовжа намагалися зняти з посади інші керівники.  Розглядали питання по ньому на пленумах. Звучали різні формулювання, але суть залишалася тією ж: «незручний» редактор.
Один із таких конфліктів виник під час виборів першого секретаря райкому. Претендентів було двоє. Один із кандидатів  – товариш і кум Павла Смовжа. І коли постало питання підтримки, вибір для нього був очевидним.
Але перемогу здобув опонент.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 57
Читати далі
13.05.2026
15 травня, п’ятниця
Схід Сонця – 05.31; захід – 21.05. 
Місяць – в Овні, Тельці.
Міжнародний день сім’ї.
Міжнародний день захисту клімату. 
Прп. Пахомія Великого.
16 травня, субота
Схід Сонця – 05.29; захід – 21. 07.
Місяць – у Тельці. 
День науки в Україні.
Прп. Феодора Освяченого. Свт. Олександра Єрусалимського.
17 травня, неділя
Схід Сонця – 05.28 захід – 21.08. 
Місяць – у Тельці, Близнюках.
В Україні День пам’яті жертв політичних репресій. 
Всесвітній день електрозв’язку  та  інформаційного суспільства. 
Всесвітній день пульмонолога.  
Всесвітній день боротьби з  артеріальною гіпертонією.
6-та неділя  після Пасхи, про сліпого. Свт. Стефана Константинопольського.
18 травня, понеділок
Схід Сонця – 05.26; захід – 21.09.
Місяць – у Близнюках. 
Міжнародний день музеїв. 
День боротьби за права кримськотатарського народу. 
День резервіста України.
Мчч. Петра, Андрія, Павла, Христини, Олександри, Юлії.
19 травня, вівторок
Схід Сонця – 05.25; захід – 21.11. 
Місяць – у Близнюках, Раці. 
Мч. Парфенія Жовківського. 
20 травня, середа 
Схід Сонця – 05.24; захід – 21.12.
Місяць – у Раці
День банківських працівників України. 
Всесвітній день метрології. 
Всесвітній день  травматолога. 
Всесвітній день бджіл. 
Європейський день моря.
Віддання Пасхи. Передсвято. Мч. Олександра. Свт. Олексія Київського.
21 травня, четвер
Схід Сонця – 05.22; захід – 21.14.
Місяць – у Раці, Леві.
День вишиванки.
Вcесвітній день культурної різноманітності в iм’я діалогу і розвитку. 
День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття в Україні.
ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ. Рівноапп. Константина і Єлени.
Місячні фази у травні
Спадаючий  Місяць – 15 травня.
Новий  Місяць – 16 травня.
Зростаючий Місяць – 17-30 травня.
Повний Місяць – 31 травня.
Підготувала 
Марія Сукач.
каштани цвіт15 травня, п’ятниця
Схід Сонця – 05.31; захід – 21.05. 
Місяць – в Овні, Тельці.
Міжнародний день сім’ї.
Міжнародний день захисту клімату. 
Прп. Пахомія Великого.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 33
Читати далі
13.05.2026
Овен. Цього тижня вам захочеться більше руху та нових вражень. На роботі або в навчанні може з’явитися цікава можливість, яку не варто ігнорувати. У стосунках важливо говорити прямо й  не накопичувати образи. 
Телець. Для вас настає час спокійніших рішень і внутрішньої рівноваги. Фінансові питання поступово почнуть складатися на вашу користь. Не перевантажуйте себе справами.
Близнюки. На вас чекає багато спілкування та нових знайомств. Можлива несподівана новина, яка змінить ваші плани. У роботі краще не поспішати з важливими рішеннями. Гарний настрій допоможе вам легко долати дрібні труднощі.
Рак. Цей період сприятливий для домашніх справ і сімейних зустрічей. Ви можете отримати приємний знак уваги від дорогої людини. Фінансово тиждень буде стабільним.
Лев. Ваша енергія та впевненість привертатимуть увагу оточення. У роботі можливий невеликий успіх або похвала за ваші старання. Наприкінці тижня на вас чекає приємна зустріч або цікава подія.
Діва. Тиждень вимагатиме уваги до деталей і дрібниць. Ви зможете успішно завершити справу, яку давно відкладали. Добре складатимуться поїздки, навчання та спілкування.  Знайдіть час для відновлення сил.
Терези. На вас чекає період гармонії та приємних емоцій. Можливі цікаві знайомства або несподівані пропозиції. Фінансові питання краще вирішувати без поспіху. У вихідні корисно змінити обстановку.
Скорпіон. Ви будете особливо наполегливими та зосередженими на своїх цілях. Деякі ситуації вимагатимуть стриманості й холодного розуму. Намагайтеся не перевтомлюватися емоційно.
Стрілець. Тиждень принесе бажання рухатися вперед і відкривати щось нове. У фінансах варто бути уважнішими до витрат. Ближче до вихідних ви отримаєте гарний настрій і заряд натхнення.
Козеріг. Вам варто більше довіряти власному досвіду та інтуїції. На роботі можливі зміни, які згодом підуть вам на користь.  Невеликий відпочинок допоможе відновити сили й мотивацію.
Водолій. Для вас це час нових ідей та творчого натхнення. Можлива цікава пропозиція або знайомство, яке вплине на майбутнє. Наприкінці тижня вас порадує несподівана дрібниця.
Риби. Тиждень буде емоційним, але водночас теплим і душевним. Ви можете отримати підтримку там, де зовсім її не чекали. У роботі або справах не бійтеся проявляти ініціативу. 
Підготував
Степан ЗОРЕПАД.
гороОвен. Цього тижня вам захочеться більше руху та нових вражень. На роботі або в навчанні може з’явитися цікава можливість, яку не варто ігнорувати. У стосунках важливо говорити прямо й  не накопичувати образи. 
Телець. Для вас настає час спокійніших рішень і внутрішньої рівноваги. Фінансові питання поступово почнуть складатися на вашу користь. Не перевантажуйте себе справами.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 9
Читати далі
07.05.2026
Четвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 23оС. Вітер південно-західний  помірно сильний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 15оС. Вітер південний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ, гроза. Температура: 19оС. Вітер західний помірний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 11оС. Вітер західний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 18оС. Вітер північно-західний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: 10оС. Вітер слабкий (штиль).
Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер західний з переходом на східний слабкий.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер  східний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність, дощ, гроза. Температура: 21оС. Вітер південно-східний сильний. 
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 15оС. Вітер південно-східний помірний.
Вівторок. Мінлива хмарність, дощ, гроза. Температура: 21оС. Вітер південний   помірно сильний.
В ніч на середу. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 14оС. Вітер південний слабкий.
Середа. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 19оС. Вітер північно-західний сильний.
цвітЧетвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 23оС. Вітер південно-західний  помірно сильний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 15оС. Вітер південний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність, дощ, гроза. Температура: 19оС. Вітер західний помірний.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 37
Читати далі
07.05.2026
Трохи історії.  В дитинстві, десь у п’ятдесятих роках (не пам’ятаю,  в який клас ходив), дивився у клубі фільм, створений грузинськими кіномитцями, кольоровий.
Події розгорталися на Близькому Сході. Там в кінці ХІІІ – на початку ХІV століття існувала держава мамлюків, які постійно воювали із сусідами. Для цього їм потрібно було військо. Мамлюки робили набіги і викрадали малих дітей, особливо хлопчиків.
Так до них потрапили два товариші із Кавказу, але християнського віросповідання. Мамлюки виховували їх на своїх традиціях, навертали в національну віру. І ставали ті воїнами яничарами. Одного хлопчину продали купцям з Європи, а другий залишився у їхньому війську.
Йшли роки, кожен жив своїм життям. І тут в долю хлопців втрутився сам Наполеон  Бонапарт. На початку ХІХ століття, здобувши Неаполітанське королівство, вирішив потіснити Британію на Близькому Сході.
Зібравши військо, посадив на кораблі й вирушив до Єгипту. Тут  він відвідав піраміди. Навіть, як дехто стверджує, провів ніч в одній із них. Але це не допомогло йому, і фортуна відвернулася від Наполеона. Запаси, які брав із собою, закінчились, спека воїнам не дуже сприяла. Крім того, постійні напади кочівників (мамлюків) змусили його повертатись у Францію. 
В одній із сутичок зустрілись і колишні товариші в бою. Один – в чині капітана французької армії, а другий – воїн ісламу. Коротше кажучи, друзі стали ворогами.
Не пам’ятаю, чим все скінчилось, але той фільм чимось нагадує сьогодення. Адже нинішня росія – це фактично держава мамлюків. Про це я знаю із власного досвіду.  Вона фактично забрала моїх двох братів. Один поїхав в Тюмень, там створив сім’ю, мешкає в Сургуті. Другий, менший, будував БАМ, теж одружився, мав сина.
Це було в дев’яностих роках. Брат загинув з невідомих причин. Доки повідомили, то поховали сусіди, бо співмешканка кудись зникла. 
Після Другої світової війни, як відомо, було скорочення радянської армії. Ті, що в ній служили, а особливо з України, старались   залишитись за «поребриком», тому що вдома їх нічого доброго не чекало. Так і з’явились Валентина Матвієнко,  Мединський, Дмитрієв та багато інших запроданців України. 
Згадаймо фільм «Іван Васильович змінює професію», де Іван Грозний каже, що він «Казань брав, Астрахань брав». Це схоже на тих, хто хвалиться: «Крим брав», «Донбас брав». 
Петро І разом із першим колаборантом Феофаном Прокоповичем у 1721 р. назвали московію росією (імперією), а Петро став імператором. Знаючи ставлення Петра І до духовенства, розуміємо, чому він хотів зосередити владу в одних руках. Як результат, церква була позбавлена свого управління (патріархії). Натомість був створений синод, яким   керував оберпрокурор аж до жовтневого перевороту 1917 року.  
Після перевороту церква відновилась, обрала патріархом Тихона, але лєнін заявив, що релігія – опіум для народу, а тому проти церкви розпочали репресії. Патріарха прибрали, храми зруйнували, дзвони поскидали із дзвіниць, а майно пішло на індустріалізацію. Відновили церкву лиш у 1943 році в розпал війни, і то всі ієрархи призначались державою, попередньо, отримавши «благословення» нквс-кгб.
Багато запитань викликає атрибутика держави росії: герб двоголовий символізує Римську імперію – Західну і Східну (Візантію), тому що Іван ІV Грозний був «по бабусі» пов’язаний з  останнім імператором Костянтином Палеологом. Прапор запозичений Петром І у голландців, хоч кольорами нагадує французький.  Щодо гімну, то музика радянська – тільки поміняли слова (не вперше).
Лицемірству москалів немає меж. Ще можна пригадати, як недавно кобзон і Поплавський дуетом співали: «Ненька Україна, матушка росія» (я б змінив матушку на мачуху).
Хоча війна ще не закінчилась, але колись закінчиться. Тож дай, Боже, до цього дожити і осмислити все пережите. Я, як і все післявоєнне покоління, думали, що нам уже не випаде воювати, а що вийшло? Не нам, а нашим дітям і онукам таки довелося брати зброю і захищатись від сусідів, які вигадали причину, щоб на Україну напасти.  
Страшно подумати, що тисячі загиблих військових – як росіян, так і українців, десятки зруйнованих міст, селищ, вбитих російськими ракетами мирних жителів, – це наслідок  дій російських «мамлюків» в ім’я задоволення амбіцій однієї (не можу назвати людиною) особи путіна. Але вірю: розплата неминуча, ворог зазнає поразки.
Слава Україні!
Героям слава!
Андрій Михалевич.
с. Ружин.  
мамлюкиТрохи історії.  В дитинстві, десь у п’ятдесятих роках (не пам’ятаю,  в який клас ходив), дивився у клубі фільм, створений грузинськими кіномитцями, кольоровий.
Події розгорталися на Близькому Сході. Там в кінці ХІІІ – на початку ХІV століття існувала держава мамлюків, які постійно воювали із сусідами. Для цього їм потрібно було військо. Мамлюки робили набіги і викрадали малих дітей, особливо хлопчиків.
Так до них потрапили два товариші із Кавказу, але християнського віросповідання. Мамлюки виховували їх на своїх традиціях, навертали в національну віру. І ставали ті воїнами яничарами. Одного хлопчину продали купцям з Європи, а другий залишився у їхньому війську.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 45
Читати далі
07.05.2026
Наближається 9 травня. День, коли багато хто з нас ще недавно святкував як день перемоги. 
А чи для всіх перемога була перемогою, чи для всіх вона була жаданою і чи всі її чекали? 
Здавалося б, абсурдне запитання. Хто б не хотів покінчити з війною? 
Та чи не є це підміною понять: «закінчення війни» і «перемога» одного людожера над іншим? 
Закінчення війни, безперечно,  хотіли всі. 
Давайте згадаємо тих, для кого перемога не несла нічого доброго. 
В першу чергу – це ті, хто так чи інакше працював на окупантів. Не воював, зауважте, а просто працював за кусень хліба, щоб жити, бо іншого виходу не було. Скільки цих людей? Сотні тисяч? Мільйони?  
Ці люди не чекали нічого хорошого від безпощадної радянської влади. Вони добре її знали та не могли хотіти її повернення.  
Чи могли очікувати перемоги віруючі люди, для яких вперше за багато років відкрилися церкви і коли ніхто, здається, не переслідував їх за віру?
Так, Святогірська лавра була завжди зачиненою за радянських часів. І до війни, і після. Діючою була, попри все, тільки при німцях.
Хіба могли забути віряни про знищених демонською владою близько сотні тисяч священників та багато тисяч церков? Могли вони хотіти повторення такого страхіття? 
Чи могла радіти перемозі велика армія тих, які з різних причин перейшли на бік німців? Це не сотні і не тисячі людей. Їх кількість виміряється набагато більшими цифрами.
Їх легко назвати зрадниками, але коли «зрадників» —  чи  не мільйони, то треба сказати вперше те, про що до цього ніхто не говорив: ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ НА ТЕРИТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ ЙШЛА ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА. Бо як ще інакше можна назвати ситуацію, коли така кількість громадян однієї країни воювали один проти одного? Коли партизани та диверсійні групи чекістів тисячами вбивали тих, хто служив у німців, коли мільйони здавалися в полон, щоб не воювати на боці  срср або йшли у власівські та інші формування, щоб воювати проти ненависної влади?
Як могла хотіти перемоги переважна більшість людей Західної України?
Вони ще не звикли до радянських порядків. Комуністи не встигли зазомбувати цих людей так, щоб вони їх «полюбили».
Вони знали, що «совєти» несуть із собою тюрми, колгоспи, знущання над віковими традиціями, знищення мови, церкви, віри та багато ще чого.
Вони пам’ятали, як, відступаючи, енкаведисти   постріляли інтелігенцію та всіх, кого вважали нелояльними до себе.
А чи могла чекати на перемогу, а, значить,  і на прихід радянської влади значна частина селян? Адже вони декілька років жили без колгоспів, відчули себе господарями. У них з’явилися чи не вперше надлишки зібраного врожаю. 
Чи могли чекати перемоги ненависного їм режиму ті, які були репресовані в срср? А це — вже десятки мільйонів людей. А їх родичі, близькі? Як вони могли хотіти повернення червоних садистів? Додаймо до постраждалих від репресій мільйони тих, хто був замучений голодом та їх рідних. Вони чекали перемоги? Їм потрібна була найстрашніша влада на землі? 
Чи чекали на перемогу народи Європи? 
Може, дехто й чекав, не знаючи, з ким буде мати справу. Але вже скоро гірко пожалкував, що прийшли «визволителі».  
Один із радянських журналістів  В. Лапский в спогадах про свою роботу в Німеччині після війни  відкрив світу жахливу інформацію. Виявляється, одинадцять фашистських концтаборів, в т.ч. Бухенвальд і Заксенхаузен, не припинили свою роботу після закінчення війни. Під «опікою» нквд вони існували  до 1950 року. В таборах були, окрім колишніх німецьких солдатів, жінки, старі і діти. В’язні масово помирали від  виснаження, голоду і хвороб.  
Що принесла перемога для остарбайтерів, військовополонених, кубанських та донських козаків, так званих білоемігрантів, яких або стріляли, або відправляли до Сибіру, для сотень тисяч німецьких жінок, яких віддало на зґвалтування радянське командування?
Що принесла перемога для тих  сімей, батьки, діти та брати яких були розстріляні за рішенням військових трибуналів або загороджувальними загонами при відступі чи будь-якому порушенні в штрафбатах?
Що принесла перемога для тих, хто був депортований з рідних місць – татар,  балтійців, українців та поляків в результаті операції «Вісла»?
Це далеко не повний перелік, але якщо зважити на те, що тут було сказано та перелічено мною, то можна дійти тільки до одного висновку: день перемоги став початком нового страхітливого масового, наджорстокого знищення мільйонів людей та нового нелюдського знущання над ними.
Свідома сучасна людина не може святкувати перемогу одного нелюда над іншим, а може тільки оплакувати жертв війни та просити Господа Царства Небесного для їх душ.
Я жодним чином не збираюся захищати нелюда Гітлера. Але Гітлера, його поплічників, його режим засудили на Нюрнберзькому процесі, а злочини сталінського режиму, у тому числі  в часи Другої світової війни,   не засуджені. Сталінський режим і по цей день ходить тільки в переможцях. Ба більше: 75 відсотків  росіян вважають кривавого диктатора найвизначнішою особою в історії московії. 
l
Ладнає під «сталіна» себе і біснуватий путін. Він впевнений, що гідно продовжує його справу, розв’язавши криваву війну проти України і ставши «собіратєлєм рускіх земель». Саме кремлівський карлик  «приватизував»  9 травня, щороку організовуючи так звані марші  «пабєдітєлєй» і повторюючи, як мантру, слова: «Побєда будєт за намі!».
Яка «побєда»? Над ким? В ім’я чого? 
Але ці питання зомбованих росіян  не хвилюють. Вони сліпо вірять путіну, його брехні й лицемірству, знищуючи мирні українські міста і села, вбиваючи цивільне населення,  загрожуючи війною усьому світу. Не сумніваюсь, що саме так буде в росії і 9 травня цьогоріч.
Ні, це не наш день перемоги. Наш час настане тоді, коли український народ здобуде Перемогу над головними злочинцями сучасності – рашистами.
Дай, Боже, щоб сталося  так якнайшвидше!
Олександр Мінович.
Михайло КУЗЬМУК.
плакат борони Українуn_r0_s_sНаближається 9 травня. День, коли багато хто з нас ще недавно святкував як день перемоги. 
А чи для всіх перемога була перемогою, чи для всіх вона була жаданою і чи всі її чекали? 
Здавалося б, абсурдне запитання. Хто б не хотів покінчити з війною? 
Та чи не є це підміною понять: «закінчення війни» і «перемога» одного людожера над іншим? 
Закінчення війни, безперечно,  хотіли всі. 
Давайте згадаємо тих, для кого перемога не несла нічого доброго. 
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 45
Читати далі
07.05.2026
За багато років роботи у журналістиці траплялися різні відрядження, зустрічі із неймовірними людьми, цікаві життєві історії. Однак відрядження влітку 2003 року в село Одринки, що на Рівненщині, стало особливим, таким, що не забудеться ніколи. Про головного героя публікації – ветерана Другої світової війни Олексія Телетьона досі є посилання на низку  статей у різних виданнях. Однак знаменитим він був не військовою доблестю, а чоловічими “подвигами”. 
 
Перша померла, 
а друга стала «негодна» 
Село Одринки загубилося серед густих лісів, відмежоване річкою Горинь. Щоб дістатися до тамтешньої знаменитості, довелося долати вибоїни ґрунтової дороги і майже розібраний міст, на якому залишилися мостини, щоб лишень проїхала автівка.
– То ви до нашого султана? – зневажливо, але з прихованими нотками заздрощів, хмикнув перший зустрічний у селі, до якого звернулися із проханням показати хату Олексія Телетьона. – До нього все їдуть і їдуть.
Удома нікого не було – липень, гаряча пора сінокосу. Тим часом розглядаю його хатину. Вона аж ніяк не нагадує розкішні султанські покої.
– Ще по війні її збудував, – розповів згодом господар, коли прийшов із косовиці. – З армії повернувся в одному сірячку. Дерева наносив, а люди хату поставили. Як є кубло, то всяка пташка сяде.
Чоловік як у воду дивився: не одна «пташка» намагалася вгніздитися тут, але він чітко тримав у своїх руках сімейну ієрархію. Женився ще перед Другою світовою. Відразу забрали в армію. Потім був фронт. Полон, втеча, прифронтова розвідка і дорога на схід – до Японії. Заслужив аж двадцять «медальов», як сказав про свої нагороди. 
Дружина Одюшка у війну померла, лишивши сина Гриця. Тож одружився вдруге – привів у дім Мотруну. Розлад у сім’ї почався, коли вона зачастила до місцевої релігійної громади. За словами Олексія Кіндратовича, не топила, не варила, встала, вбралася і пішла. А в хліві свиня голодна верещить, корова у стайні недоєна. Тож прислухався до її поради: «Бери собі жінку, а я коло вас до смерті доживу, бо ти мені вже не треба».
Третю жінку знайшов на базарі
У Сарнах на базарі Олексій Телетьон запримітив жіночку, на обличчі якої залишив слід важкий чоловічий кулак. Йому стало її шкода.
– Питаю: «Скуль ти?», – пригадував дід. – Розказала. «Якщо хочеш мене, то бери», – зізналася відверто. А що ж тут стісняться? Бачать очі, що купують, нехай їдять, хоч повилазять. 
Під час нашої розмови Люба (саме так звали молодицю) стояла поруч із чоловіком плече до плеча, мовчки гасила у кутиках вуст лукаву посмішку. Її не бентежило, що Олексій Кіндратович годився їй у батьки: старший від неї аж на 32 роки! Перебралася до нього зі своїм приданим і з одним із своїх синів від першого чоловіка. 
Дві жінки в одній хаті змогли поладнати. Та й куди тут дінешся, якщо хата – це лише одна кімната з піччю, водночас правила і за кухню, і за опочивальню. Умеблювання – більш, ніж скромне: дерев’яні лавки, стіл, мисник і єдина окраса – плюшевий  килим із спокусливою красунею, яка, очевидно, надихала діда Телетьона на чоловічі “подвиги”. 
Мотруна відсторонилася від господарських клопотів та домашніх справ, облюбувавши місце на печі. А Люба перебрала їх на себе. 
– Ну, Олексія Кіндратовича ми і так з усім селом ділили, – пригадувала згодом Любов. – Боліли в Мотруни і ноги, і спина. Зранку прокинеться на печі, кличе: «Любко, дай руку» – допомагаю їй злізти. Сядуть за стіл, примовляють: «Налий борщу». Підемо з нею по воду до колодязя: я несу відро, а Мотруна поруч йде. Через кожні три метри на пеньок або травичку сідає: «Любко, роззуй мене, ноги затекли»…   Зате в ліжку я була улюблена. 
Люба не шкодувала про свій вибір і навіть народила діду Телетьону доньку, коли йому було вже шістдесят шість років.
Позаздрила щастю сестри
Так тривало, поки у «покоях» поліського султана не поселилася молодша Любина сестра Надія. У неї також не склалася жіноча доля. От і прибилася в Одринки.
– Ми на той час утрьох з Телетьоном уже п’ять років прожили, – розповідала Люба. – І раптом Надька заявляється у сукні з мереживами. А вона від мене на сім років молодша… Пройшла в хату, сіла на ліжко і мовчить. Тільки очима Телетьона їсть. Він нам з Мотруною відразу завдання роздав: одну за хлібом послав, а іншу – корову доїти. І замкнувся зсередини з моєю сестрою… Ми почекали, поки Телетьон вийде, і відразу в хату. А там Надька ніжиться на ліжку. Я її за волосся і на підлогу стягнула, а Мотруна мітлою з хати нагнала. 
Але якось увечері Надія знову з’явилася під вікнами багатоженця і почала голосити. Телетьон завів її в дім і наказав жінкам: «Живіть дружно на загальних правах». Так вони разом прожили двадцять літ – без сварок і негараздів. А коли прийшов час, похоронили Мотруну.
Хоча під одним дахом з Олексієм Телетьоном мешкали відразу три дружини, ще три жінки «поза хатою» народили йому трьох дітей, а з десяток коханок любили його без побічних наслідків, із жодною, крім першої – Одюшки, він не вінчався і не розписувався у сільраді. Щоправда, влада скерувала, було, до нього представниць паспортного столу, щоб ліквідувати неподобство у документах. Але дід спантеличив їх, запропонувавши: «А, може, й ви зостанетесь? Я вас не гоню». Так вони і поїхали ні з чим.
Пригадую, як поліський султан щедро пересипав свою мову філософськими виразами про сімейне життя-буття:
– Якщо першої доброї жінки нема, то чоловік як на одне око сліпий. Я вінчався тільки раз, бо у мене є три правди: родився, женився і вмирати буду. А скільки жінок буде – не знаю. Може, ще зо п’ять. Цяя покине – другу візьму. Тая піде – третю приведу. Мав я й коханок, може, з десять. Але хуже нема, як до чужих баб ходити. Лучче, яку не візьму – стару чи молоду, беззубую чи безгубую, але щоб у хаті була своя. Прийшов, найшов та й ліг.
Мабуть, недарма дід Олексій натякнув на свою чоловічу міць. Знали в Одринках і про його коханок, і про позашлюбних дітей, яких він не цурався. Одному із синів він навіть заповів корову – уже перед своєю смертю. 
А не стало поліського султана через три роки після того мого пам’ятного відрядження. Було йому вже 88 років. Хоронили одринківську знаменитість усім селом під жіноче голосіння: «Немає більше годувальника!», «На кого ж ти нас покинув!». Але нині могила діда Телетьона на сільському цвинтарі, кажуть місцеві мешканці, виглядає занедбано. Може, вдови бояться зустрітися тут із суперницями? Навіть напису немає на надгробку. Історію любові діда Телетьона на ньому не вмістиш.
Валентина БЛІНОВА.
 
параЗа багато років роботи у журналістиці траплялися різні відрядження, зустрічі із неймовірними людьми, цікаві життєві історії. Однак відрядження влітку 2003 року в село Одринки, що на Рівненщині, стало особливим, таким, що не забудеться ніколи. Про головного героя публікації – ветерана Другої світової війни Олексія Телетьона досі є посилання на низку  статей у різних виданнях. Однак знаменитим він був не військовою доблестю, а чоловічими “подвигами”. 
 
Перша померла,  а друга стала «негодна» 
Село Одринки загубилося серед густих лісів, відмежоване річкою Горинь. Щоб дістатися до тамтешньої знаменитості, довелося долати вибоїни ґрунтової дороги і майже розібраний міст, на якому залишилися мостини, щоб лишень проїхала автівка.
– То ви до нашого султана? – зневажливо, але з прихованими нотками заздрощів, хмикнув перший зустрічний у селі, до якого звернулися із проханням показати хату Олексія Телетьона. – До нього все їдуть і їдуть.
Удома нікого не було – липень, гаряча пора сінокосу. Тим часом розглядаю його хатину. Вона аж ніяк не нагадує розкішні султанські покої.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 37
Читати далі
07.05.2026
8 травня, п’ятниця
Схід Сонця – 05.42; захід – 20.55. 
Місяць – у Козерозі, Водолії. 
День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років.
Міжнародний день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. 
Ап. і єван. Йоана Богослова. Прп. Арсенія Працелюбного. 
9 травня, субота
Схід Сонця – 05.40; захід – 20. 56.
Місяць – у Водолії. 
День Європи. 
Свт. Миколая Чудотв. 
10 травня, неділя
Схід Сонця – 05.38 захід – 20.58. 
Місяць – у Водолії, Рибах.
День матері в Україні.
5-та неділя  після Пасхи, про самарянку. Апостола Симона Зилота. Блж. Таїсії.
11 травня, понеділок
Схід Сонця – 05.37; захід – 20.59.
Місяць – у Рибах. 
Рівноапп. Кирила та Мефодія.
12 травня, вівторок
Схід Сонця – 05.35; захід – 21.00. 
Місяць – у Рибах. 
Міжнародний день медичної сестри. 
Свт. Епіфанія Кіпрського. Прп. Амфілохія Почаївського.
13 травня, середа 
Схід Сонця – 05.34; захід – 21.02.
Місяць – у Рибах, Овні. 
Прмч. Макарія Канівського. Мч. Олександра Римського.
14 травня, четвер
Схід Сонця – 05.32; захід – 21.04.
Місяць – в Овні.
День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.
Переполовення П’ятд. Прп. Микити Києво-Печер. Мч. Максима.
Місячні фази у травні
Спадаючий  Місяць – до 15 травня.
Новий  Місяць – 16 травня.
Зростаючий Місяць – 17-30 травня.
Повний Місяць – 31 травня.
Підготувала 
Марія Сукач.
цвіт яблуні8 травня, п’ятниця
Схід Сонця – 05.42; захід – 20.55. 
Місяць – у Козерозі, Водолії. 
День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років.
Міжнародний день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. 
Ап. і єван. Йоана Богослова. Прп. Арсенія Працелюбного. 
9 травня, субота
Схід Сонця – 05.40; захід – 20. 56.
Місяць – у Водолії. 
День Європи. 
Свт. Миколая Чудотв. 
10 травня, неділя
Схід Сонця – 05.38 захід – 20.58. 
Місяць – у Водолії, Рибах.
День матері в Україні.
5-та неділя  після Пасхи, про самарянку. Апостола Симона Зилота. Блж. Таїсії.
11 травня, понеділок
Схід Сонця – 05.37; захід – 20.59.
Місяць – у Рибах. 
Рівноапп. Кирила та Мефодія.
12 травня, вівторок
Схід Сонця – 05.35; захід – 21.00. 
Місяць – у Рибах. 
Міжнародний день медичної сестри. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 24
Читати далі
07.05.2026
Овен. Цей тиждень принесе енергію для нових починань. Головне — не поспішайте із рішеннями. У фінансах можливі приємні новини, але витрати слід краще контролювати. Можете отримати подарунок.
Телець. Час звернути увагу на особисті справи та здоров’я. Можливі важливі розмови з близькими. На роботі краще діяти обережно, без різких змін.  
Близнюки. Тиждень сприятливий для спілкування, навчання і нових знайомств. Можете отримати цікаву пропозицію — не відкидайте її одразу. Будьте уважні з документами.
Рак. Наголос буде на фінансах і стабільності. Треба планувати бюджет і уникати імпульсивних покупок. Ваш авторитет зростає, але варто проявляти більше щирості у стосунках.
Лев. Ваш час сяяти. Тиждень дає можливість проявити себе. Хороший період для творчості та кар’єрних кроків. Але не забувайте прислухатися до інших.
Діва. Тиждень обіцяє бути спокійним. Добре підійде для аналізу, планування і відпочинку. Не перевантажуйте себе зайвими турботами. Зосередьтеся на наведенні ладу – як у справах, так і в думках. 
Терези. Соціальне життя активізується. Зустрічі, друзі, нові контакти — усе це принесе позитив. Можливі цікаві ідеї для майбутнього. Не беріть на себе більше, ніж можете виконати. Вдалий час для планування бюджету.
Скорпіон. Кар’єра виходить на перший план. Можете отримати шанс проявити себе перед керівництвом. Важливо тримати емоції під контролем. Прислухайтеся до свого внутрішнього голосу. 
Стрілець. Час для розвитку і здобуття нових знань, виникне бажання активних змін. Можливі подорожі або цікаві зустрічі з новими людьми. Будь відкритим до нового — це принесе користь. 
КозЕріг. Фінансові питання можуть потребувати уваги. Також це період внутрішніх змін і переосмислення. Не бійтеся відпускати старе. Добре зайнятись тим, що приносить задоволення. 
Водолій. Стосунки — головна тема тижня. Це хороший час для примирення, нових знайомств або поглиблення зв’язків. Робота потребує уваги, але не забувайте про відпочинок.
Риби. Повсякденні справи займуть багато часу. Тиждень сприяє  творчості і натхненню. Маленькі кроки приведуть до великих результатів. Знайдіть час для себе і не поспішайте з висновками.
Степан ЗОРЕПАД.
гороОвен. Цей тиждень принесе енергію для нових починань. Головне — не поспішайте із рішеннями. У фінансах можливі приємні новини, але витрати слід краще контролювати. Можете отримати подарунок.
Телець. Час звернути увагу на особисті справи та здоров’я. Можливі важливі розмови з близькими. На роботі краще діяти обережно, без різких змін.  
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 85
Читати далі
29.04.2026
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 9оС. Вітер північний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 6оС. Вітер північний слабкий.
П’ятниця. Хмарно. Температура: 10оС. Вітер північний помірний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 6оС. Вітер західний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність.  Температура: 14оС. Вітер північний помірний.
В ніч на неділю. Ясно. Температура: 9оС. Вітер північний  слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність. Температура: 20оС. Вітер північний  помірний.
В ніч на понеділок. Хмарно, дощ. Температура: 10оС. Вітер  східний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 19оС. Вітер змінний помірний. 
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 11оС. Вітер південний помірний.
Вівторок. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 18оС. Вітер північний  помірно сильний.
В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 10оС. Вітер північний слабкий.
Середа. Мінлива хмарність. Температура: 19оС. Вітер північний помірний.
сакураЧетвер. Мінлива хмарність. Температура: 9оС. Вітер північний помірно сильний.
В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 6оС. Вітер північний слабкий.
П’ятниця. Хмарно. Температура: 10оС. Вітер північний помірний.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 42
Читати далі
29.04.2026
Важкі часи переживають українці: триває кривава війна з путінською росією, щоденно ворог обстрілює наші міста і села, жорстокі бої точаться на фронті.
На жаль, додала проблем  і  природа: останніми днями Україну накрив справжній шторм, швидкість вітру зашкалювала. Повсюдно пройшли дощі з градом, у багатьох місцях, в тому числі, й на Волині, випадав сніг. Вранці температура опустилась до мінусових значень.
Завдано значних матеріальних збитків. Ураганний вітер руйнував опори мереж електроенергетики, валив дерева, зривав покрівлю з деяких будинків. Зафіксовані смертельні випадки: за даними на ранок 27 квітня загинули щонайменше троє людей. 
Негода завдала величезної шкоди садоводам, адже нині – період активного цвітіння плодових дерев, ягідників, майбутній урожай яких під великою загрозою.  Певні проблеми виникли на підприємствах сільського господарства – як колективних, так і приватних форм власності.
На Ковельщині, як повідомили засоби масової інформації, під ударом стихії опинилися села Заріччя й Лапні. Тут випав град, порозкривало будівлі, знищено багато городини. Увечері  зникло електроосвітлення. Подібне мало місце в інших населених пунктах. Зокрема, в Дубівській громаді через сильні пориви вітру склалася  аварійна ситуація з електропостачанням: було пошкоджено опори лінії електропередач напругою 10 кВ, про що повідомив сільський голова Роман Троцюк.
У зв’язку з негодою додалося турбот  працівникам рятувальних, комунальних та інших служб. Вони докладають максимум зусиль, щоб якнайшвидше ліквідувати наслідки удару стихії, допомогти людям, які постраждали від примх погоди.
Несприятливі погодні умови в Україні зберігалися і 28 та 29 квітня. За прогнозом синоптиків, надалі ситуація поліпшиться і дещо потепліє.  
негодаВажкі часи переживають українці: триває кривава війна з путінською росією, щоденно ворог обстрілює наші міста і села, жорстокі бої точаться на фронті.
На жаль, додала проблем  і  природа: останніми днями Україну накрив справжній шторм, швидкість вітру зашкалювала. Повсюдно пройшли дощі з градом, у багатьох місцях, в тому числі, й на Волині, випадав сніг. Вранці температура опустилась до мінусових значень.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 40
Читати далі
29.04.2026 Романюк Аліна Петрівна
У квітневі дні хочеться згадати ще одну страшну подію, коли Чорнобильська АЕС та Зона відчуження, під час повномасштабного вторгнення рф у 2022 році, знову опинилася під загрозою. Станція, що має стратегічне значення для ядерної безпеки України та світу, вперше в історії людства була окупована ворожою армією. 
Окупацію станції назвали актом ядерного тероризму, який змусив світ усвідомити хиткість нашої безпеки. Правда, цього разу боролися не з «атомом», а з людською жорстокістю та безрозсудливістю. рашисти грубо порушили міжнародні норми, утримували персонал, мінували територію та наразили світ на ризик, піднявши радіоактивний пил у «Рудому лісі». Станція працювала в екстремальних умовах, а персонал пережив полон та психологічний тиск. Серед тих, хто опинився в заручниках, – працівники підприємства, пожежної частини ДСНС, нацгвардійці, медики, сталкери.
Понад місяць промисловий майданчик ЧАЕС окупанти використовували як військову базу, де розміщували  військовослужбовців і техніку. Це місце було безпечне для ворогів, адже вони знали, що ЗСУ їх тут не обстрілюватимуть.
Кілька разів станція опинялася під загрозою через втрату електропостачання та обмежені запаси пального для дизель-генераторів, які виконували роль резервного джерела живлення під час перебоїв. А риття окопів та облаштування бліндажів у «Рудому лісі» свідчать лише про одне – варварській поведінці росіян немає меж. Але світ мовчав. Прихід «руського міра» в Чорнобильську зону традиційно лише «занепокоїв» світову спільноту.
Державне спеціалізоване підприємство  «Чорнобильська АЕС», згадуючи події вторгнення,  в черговий раз дякувала за героїзм персоналу, який через окупацію опинився в заручниках просто на робочому місці. Подвиг ліквідаторів 1986 року продовжився у стійкості тих, хто береже безпеку на станції до сьогодні. 
«Усвідомлюючи рівень відповідальності, люди в умовах жахливого морально-психологічного тиску продовжували виконувати свої обов’язки. Замість відведених 12 годин робочої зміни персонал відпрацював понад 600 годин! А дехто залишався й довше, перебуваючи на станції аж до її повної деокупації 31 березня 2022 року. Відступаючи, рашисти взяли в полон 169 нацгвардійців, які несли службу на Чорнобильській АЕС. Деяких із них і досі, попри всі зусилля,  не вдалося повернути додому», – йшлося у дописі.
l
Ще у 2022 році у виданні «Голос України» журналіст Світлана Чорна написала про помсту «Рудого лісу» окупантам, які базувалися там, куди навіть сталкери не ризикують заходити. Далі пропоную і вам ознайомитись з її дописом:
«На цій території ґрунт під час вибуху реактора у 1986 році поглинув найбільшу частку викиду радіоактивного пилу. Тоді висока доза радіації на площі майже 10 квадратних кілометрів знищила всі дерева, здебільшого сосни, перефарбувала їх у буро-червоний колір. Ночами було видно, як мертві дерева світилися – тож без захисних костюмів заходити в «Іржавий», або як його ще називають «Червоний ліс», небезпечно.
Окупанти ж тут розводили вогнища, готували їжу, палили траву, дихаючи радіоактивним димом. Фрагменти опроміненого ядерного палива, графітової кладки, розкидані вибухом по “Рудому лісу”, зараз лежать на глибині 40-80 см, окупанти ж копали глибше, отримуючи чималі дози опромінення – зовнішнього та внутрішнього, альфа- та бета-частинками, які тепер із середини бомбардують тіла окупантів, прирікаючи кого на швидку, а кого на відтерміновану, але неминучу смерть.
Після втечі окупантів один із показників, що формує внутрішнє опромінення, яке отримали рашисти від поверхні ґрунту (бета забруднення),  у місцях заміру становив по 90 Sr, що у 160 разів перевищує норму. Навіть на самій станції у кімнатах, де жили окупанти, що збирали пісок і набивали ним мішки для захисту житла, радіаційний фон підвищений у десятки разів.
З Чорнобильської зони окупанти забрали усю розбиту техніку, яка теж отримала великі дози опромінення, – і той, хто вивозив її, ремонтував, приймав на металобрухт, також отримали велике опромінення.
«Рудий ліс» помстився путінським вбивцям – за Бучу, Ірпінь, Гостомель, Бородянку, куди вони із Чорнобильської зони виходили, аби розстрілювати міста, ґвалтувати і катувати. За викрадення системи радіологічного моніторингу, що збирала, обробляла і передавала дані щодо рівня радіації у всій зоні відчуження.  За пограбування офісів, з яких виносили комп’ютерну техніку, чайники, кавоварки, ковдри, сервізи, виделки і ложки, вантажили на свої бойові машини і вивозили, а що не вивезли – розтрощили.  За знищений чорнобильський архів, який збирався десятиліттями. 
Перша інформація про опромінення російських окупантів з’явилася на білоруських опозиційних Telegram-каналах. Там повідомлялося,  що в Гомель на семи автобусах привезли рашистів з підозрою на променеву хворобу. На думку деяких українських експертів, росія проводила у Чорнобилі спецоперацію «Сніжок-2», щоб на своїх солдатах перевірити вплив радіації. 
З іншого боку – ні рядові рашисти, ні їхні генерали (хоч як це не дивно) не мають елементарного уявлення про Чорнобильську катастрофу та її наслідки. Генерал-полковник, герой росії владімір шаманов в ефірі заявив, що розмови про опромінення російських загарбників у «Рудому лісі»  – брехня. Ці позиції, каже він, займали ще партизани у…  велику вітчизняну війну, ні у кого ніякої променевої хвороби не було. Тут уже коментарі зайві».
l
Вже не один рік триває російсько-українська війна, через що напруженою і непростою залишається робота Чорнобильської атомної електростанції. І ось знову, 40 років після катастрофи, над Україною та світом, як дамоклів меч, нависла небезпека поширення радіації.
Під загрозою – найбільший захисний купол над 4-им реактором ЧАЕС. Саркофаг, який мав стримувати радіацію десятиліттями, більше не гарантує повної безпеки. Конструкція втратила герметичність після атаки дронів у 2025 році, а ризик обвалу – зростає. 
За словами директора станції Сергія Тараканова, пряме влучання ракети чи дрона або навіть вибух поблизу — можуть призвести до руйнування саркофага, і жодних гарантій його стійкості немає. Експерти Greenpeace Україна попереджають: постійні атаки ворога не лише ускладнюють контроль ситуації всередині, а й фактично блокують демонтаж старого укриття, адже ремонтні роботи  складно виконувати в умовах війни.  
Попри це, за даними адміністрації станції, рівень радіації за межами об’єкта наразі залишається в нормі. У разі гіршого сценарію – є загроза для прилеглих міст і сіл. 
Тож, як бачимо, небезпека полягає не лише в залишках реактора, а й у потенційних техногенних чи зовнішніх впливах, зокрема й постійних ворожих атаках. «Атомний монстр» жевріє та лякає непередбачуваністю, залишаючись небезпечним на сотні років.
Підготувала Аліна РОМАНЮК.
chaes1-4У квітневі дні хочеться згадати ще одну страшну подію, коли Чорнобильська АЕС та Зона відчуження, під час повномасштабного вторгнення рф у 2022 році, знову опинилася під загрозою. Станція, що має стратегічне значення для ядерної безпеки України та світу, вперше в історії людства була окупована ворожою армією. 
Окупацію станції назвали актом ядерного тероризму, який змусив світ усвідомити хиткість нашої безпеки. Правда, цього разу боролися не з «атомом», а з людською жорстокістю та безрозсудливістю. рашисти грубо порушили міжнародні норми, утримували персонал, мінували територію та наразили світ на ризик, піднявши радіоактивний пил у «Рудому лісі». Станція працювала в екстремальних умовах, а персонал пережив полон та психологічний тиск. Серед тих, хто опинився в заручниках, – працівники підприємства, пожежної частини ДСНС, нацгвардійці, медики, сталкери.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 56
Читати далі
29.04.2026 Семенюк Анатолій Володимирович
Переді мною на столі – книга Михайла Юхти, Заслуженого журналіста України, прозаїка, поета, публіциста під промовистою назвою «Долю обрав сам».
Розкриваю книгу. Читаю перші речення, відчуваю, як звідти ніби витікає чистий весняний струмок. Він словесним потічком вливається у мою душу і пробуджує спогади про «споріднене» з автором минуле. Нагадує босоноге  бідняцьке дитинство, хутір, піч теплу (на якій грівся малий Дмитрик), «Сіреньку» милу конячку, а в небі – вервечку  журавлів, що кружляють над селом…
Та це ж я! Моє таке далеке і близьке дитинство ожило в уяві. Ох, Михайле, завів ти мене  в долину спогадів та переживань, і вміло, вінком фактів, образів, епітетів відкрив комірки пам’яті. І вже, на цей час, у мене немає  іншого заняття,  як читати цей літопис  життя, звідки до читача із сірої країни комунізму виходять титани духу.
Вслухаймося в сутність цієї боротьби: «Думаю про Україну... Як би то не було, Через терни і провалля йтиму до неї… До останнього подиху з вірою, молитвою і любов’ю нестиму ім’я Україна, Господніми дорогами долі, щоб вічно билося її серце…».  Ці слова Дмитра Полікарповича Іващенка, вчителя від Бога, дисидента 60-их років, адресовані, нам теперішнім.
Автор бере мене за руку і веде через все життя нашого славетного земляка.  Його дитинство позначене жахливими картинами Голодомору тридцятих років ХХ століття. 
А за тим – страхіття кривавої фашистсько-сталінської війни, яку Дмитро Іващенко пізнав  із студентської лави добровольцем і яку пройшов,  як-то кажуть, вздовж і впоперек від першого дня  до останнього.  Вміло виходив із критичних смертельних ситуацій, прокладав понтонні  переправи через майже всі ріки  Європи, серед яких – Дніпро, Німан, Вісла, Одер та інші. 
Тільки один приклад із його спогадів. На переправі перший танк із генералом звалився у воду. Воїн Дмитро не роздумував довго: миттєво одягнув відповідне вбрання, пірнув у холодну осінню воду, зачепив  трос, вибравшись із смертельної пастки, подав команду тягнути танк. Цим врятував і танка, і генерала. А таких небезпечних випадків   на дорогах війни було безліч. 
У щоденнику Дмитро Іващенко  писав: «Мені, як і кожному, хто пройшов фронтові дороги, доводилось не раз вмирати, горіти в огні, тонути у воді, задихатися без повітря.  Але не вмер, не згорів, не втонув, не задихнувся. І кулі та осколки оминали мене. Ніколи не думав про смерть». 
Повоєнне життя віщувало Дмитру Іващенку щасливі дні та роки. Ще б пак: улюблена робота – він вчитель української мови та літератури в Луцькій школі №3, що над Стиром, пізніше викладання цього предмета в Луцькому педагогічному інституті. 
«Саме тут, як пише Михайло Юхта,  народжувався дисидентський рух». З’явилися літературні гуртки, а  відтак романтичні вітрила  юних наповнювалися Симоненківськими віршами, проукраїнським духом, новими національними ідеями, нелегальною    літературою, яка так чи інакше поширювалася в Україні. Такі патріотичні кроки жорстко  переслідував  і карав кдб, як, зрештою, вся радянська влада. 
«Через образ свого героя я на документальних матеріалах розкриваю злочинну сутність радянсько-комуністичної  влади», — підкреслює Михайло Юхта.
Арештували Дмитра Іващенка поблизу  його дому 1 вересня 1965 року – грубо і дико. І розпочалися безперервні знущання, приниження, допити.  Вдень не давали спати, а вночі  постійні  допити.  Кадебістам не вдалося його зламати – Дмитро Полікарпович лишився вірним своїм переконанням і своїй незламній правді.
На відкритому судовому процесі, що відбувся у Луцьку, мужньо стояли дисиденти Дмитро  Іващенко  і його соратник  по боротьбі Валентин Мороз. Їх судили за проукраїнську, патріотичну діяльність. Строк   відбували в мордовських таборах, де таких борців за вільну Україну було немало. Витерпів ще більші знущання, зневагу з боку табірної адміністрації.
Промайнув термін ув’язнення. З гідністю його  відбув:  не зламався і не зрадив.  Поспішив до Луцька. На жаль, працювати в цьому місті йому заборонили. Знущання над особистістю продовжувалась. Комуністична каральна  машина працювала безвідмовно.
Та, попри все, завдяки добрим друзям з Міністерства освіти Дмитро Полікарпович  повернувся до  вчителювання в селі Поромів Іваничівського району, а по тому – в поліських селах Клітицьк, Річиця, Гірники… Це були щасливі дні і ночі. А ще більша радість засяяла в душі, коли, нарешті, прийшла звістка про реабілітацію.
l
Ще і ще раз перегортаю сторінки, перечитую літопис життя видатної особистості Дмитра Полікарповича Іващенка. Книга багата світлинами, спогадами друзів, колег учнів. Цікавим і захоплюючим є щоденник Дмитра Іващенка.
Лишається щиро подякувати Михайлу Юхті за цю титанічну працю. Це й роблю у віршованій йому посвяті. 
Михайлу Юхті
Весна!.. Богиня світла і
  тепла,
Богиня квітів і птахів
  співучих.
Весна – вона, мов зіронька
  ясна,
Єднає душі у
  співозвучність
Октав, акордів звуків
  дивних,
Надій, і мрій, і
  Воскресіння.
Гуляє вітер понад нивами,
Несе для нас просте
 прозріння,
Що рай – твоя земля
  обітована,
Що центр  буття – твій дім,
  родина,
Що Сонце й Місяць та
       прийдешній ранок
Утверджують святе, ти –
  українець!
Несеш знаменно долі із
  сумлінням.
Кривавиться дорога –
        дорога ціна.
Стезя Героїв – заради волі
  Вознесіння,
Вона до нас й нащадків
  промовля.
Тримайсь, народе: гряде
  година,
Коли і море, й гори, і Свята
  Земля
Здригнуться болем, і
  двоголовий згине,
І возсіяє радістю
         провісниця зоря!
Анатолій СЕМЕНЮК. 
книгаПереді мною на столі – книга Михайла Юхти, Заслуженого журналіста України, прозаїка, поета, публіциста під промовистою назвою «Долю обрав сам».
Розкриваю книгу. Читаю перші речення, відчуваю, як звідти ніби витікає чистий весняний струмок. Він словесним потічком вливається у мою душу і пробуджує спогади про «споріднене» з автором минуле. Нагадує босоноге  бідняцьке дитинство, хутір, піч теплу (на якій грівся малий Дмитрик), «Сіреньку» милу конячку, а в небі – вервечку  журавлів, що кружляють над селом…
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 47
Читати далі
29.04.2026
Всі ми хочемо бути щасливими. А чи кожен з нас розуміє, що таке щастя і в чому його сенс?
Якщо людина вміє цінувати життя і радіти навіть не зовсім, на перший погляд, звичайним досягненням, то щастя можна зустріти й відчути завжди і всюди.
Віра Петрівна народилася в селі. Звичайне село, звичайне сільське життя зі своїми традиціями і звичаями. Сім’я в достатку, забезпечена. Батьки про Віруню-одиначку дуже турбувались, хотіли, щоб все було найкраще. В школі була першою, відмінниця, в сім’ї теж все навколо неї «крутилося». 
Правда, такої постійної уваги Віра не дуже хотіла. Завжди казала: «Буду, як усі». Адже не дуже  приємно чути: «Тобі з батьками пощастило. Ніхто ні в чому не заперечить».
Шкільні роки пробігли, настав час випуску. На шкільному вечорі Віра виглядала чудово. Дівчата заздрили: королева балу, хлопці хотіли, щоб хоч один танець їм подарувала. Справжня «зірка» свята.
Невдовзі завирувало інститутське життя. З батьками обрала спеціальність економіста. Вчилась добре, налагодила нові знайомства. Її краса вабила багатьох, на неї звертали увагу постійно – навіть на вулиці озирались вслід. Що вже казати про інститут?
l
А роки йшли – заліки, екзамени, курсові. На особисте життя ніби часу не вистачало. Але, згадує нині Віра Петрівна: «Ми жили в той час, коли поняття кохання сприймали, як красиву казку про принца і принцесу, котрі жили довго і щасливо й померли в один день. Але повірте: життя настільки багатогранне і непередбачуване, що в ньому можливо все. Ось і в мене невдовзі з’явився Влад. Бог наділив його красою, непересічною ерудицією, тож завжди говорив переконливо, дотепно.
Зустрічалися довго, років два. Побачення були неповторні. Ліс, природа, бібліотека і, звичайно лекції. Все разом, все спільно. Не зчулись, як у нас почалося щасливе, на перший погляд, сімейне життя, щоправда «неофіційне». Влад на той час закінчив навчання і працював у престижній фірмі. Все було в нас добре, нам навіть заздрили. 
Але в житті, як в природі. Часом грім гуркоче після спеки. І в нашій щасливій сім’ї «загуркотіло». Причиною стала моя вагітність.
Довго тоді сиділа на вокзалі і плакала. Здавалось, тим сльозам не буде кінця, Як заїхати додому, що сказати батькам? Як зреагують сусіди, однокласники? Чим би все закінчилось, не знаю. Раптом до мене підійшов наш сусід із села Микола. Він був старший за віком, жив з бабусею на одній вулиці. Сталось так, що його батьки загинули, коли він був ще малий, і відтоді хлопця доглядала й виховувала бабуся. 
l
Після школи Микола навчався в профтехучилищі на механізатора широкого профілю. А після закінчення уже працював у колгоспі. Я мало ним цікавилася, бо він мені не рівня. А тут, в тому розпачі, я все розповіла Миколі. І про «чудового, успішного» Влада, і про  диплом з «відзнакою», і про вагітність. А головне: куди подітись, як сказати батькам, бо навіть про те, що я була в цивільному шлюбі, ніхто вдома не знав. 
Сиділи мовчки, кожен думав про своє. Аж тут Микола встав і так просто по-домашньому  сказав: «Поїхали додому, станеш у мене жити, як дружина”.
Господи, що я передумала в ті декілька годин у дорозі! Але ночувала у Миколиній хаті, а на другий день, коли батьки були вдома, ми пішли в гостину. Зустріли нас скандалом: чому приїхала, чому не сказала, а головне – не будеш жити з «голодранцем». Ти – донька поважних людей, ми відомі в області, ми тебе вивчили, а тут – механізатор, тракторист…
На щастя, Микола виявився добрим, уважним, турботливим чоловіком, пізніше – батьком. Хрестили дитину в районі і в той же день розписалися, ще й повінчалися. 
l
Після народження онука, батьки стали добрішими, закидали подарунками. Хоча чоловік не особливо хотів від моїх батьків допомоги. Очевидно, далися взнаки минулі образи.
Жили ми добре, як кажуть, душа в душу. В хаті, звичайно, не було особливої розкоші, але ми були щасливі. Бабусина хата була так собі – «на курячих ніжках»: місця мало, але це нас задовольняло. Чоловік мав «золоті» руки, був добрий господар, будь-яка робота горіла в його руках. Він працював і вдень, і вночі,  не мав вихідних, аби тільки заробити грошей. 
Згодом, з допомогою батьків, на місці старої з’явилася нова, добротна  хата, і народився другий син. Я забула про свою колишню гординю і зверхність. Раділа, що маю таке просте жіноче щастя. Ми, іноді шукаючи його, вигадуємо  повітряні замки, маримо ним, а воно ось зовсім поруч. Я мала все необхідне для того, щоб почуватися щасливою: турботливий, уважний чоловік, дім-казка, сини підростають. Ось воно, наше жіноче щастя. 
Згодом народився третій синочок, хотілося донечку – собі помічницю, але маємо трьох синів. Йшли роки, підростали хлопці, а ми зайняті роботою, домашнім господарством.
З часом у Миколи не стало роботи – розвалювалось господарство, і чоловіки їхали на заробітки. Поїхав і Микола десь на схід. Просили не їхати, а він: «Хлопці ростуть, потрібні кошти». Спершу так і було: хлопці росли, гроші надходили і ніби все добре. Але з роками їх було все менше і менше, а потім, як грім з ясного неба, лист: «Пробач мені, прости».
На сльози довго часу не мала. Син закінчував школу, треба було думати про навчання далі. Світ потемнів для мене, але робота, господарство, діти вимагали уваги. Добре, що діти були слухняними, допомагали, як могли, самі вчилися, бо не мала часу з ними сидіти і допомагати з уроками. Я щиро раділа їхнім успіхам. 
Особистого життя не мала, але не раз ловила на собі зацікавлені погляди. Але хто я була: і не жінка, і не вдова? Навіть соціальної допомоги не могла оформити, бо ж не розлучена. В усьому допомагали батьки, ділили свою пенсію з онуком-студентом”.
l
«Як швидко пливуть літа», – із сумом сказала Віра Петрівна. І десь сльоза смутку з’явилася в її очах. Продовжила далі: «У селі мені заздрили: як жінка з трьома хлопцями дає раду і дітям, і господарству, і роботі? І сама акуратна, одягнена «по-міському» – все нове,   сучасне й зі смаком, зовсім не схожа на сільських жінок».
Все було б добре, якби не війна. У вільну хвилину біля телевізора постійно стежила за подіями на сході України. Там, на Донеччині десь і її Микола. Про це казали знайомі. А чи живий? Хоч час пройшов, але ненависті не відчувала. Швидше – співчуття і хвилювання.
Переживала за країну, за тих, хто під обстрілами, думала про прожиті роки. Шкода дітей, бо так хотілося, щоб були щасливі, але розуміла: долю не оминеш.
…Якось до її дому прийшла жінка з двома хлопчиками.  Не здивувалась, бо переселенці зі сходу уже з’являлися у селі. Їм надавали допомогу, забезпечували житлом. Село всіма силами допомагало воїнам. Брало участь у волонтерській роботі. Тому Віра Петрівна не здивувалась ранній гості, котра без дозволу зайшла до хати, пропускаючи наперед хлопчаків. І враз непрохана гостя закричала:
– Ето дом іх родітєля. Он пошол на вайну, я уєзжаю за граніцу, а тєбє оставляю єго же рєбят. Наш дом разбіт.
І пішла. А Віра Петрівна стояла і дивилася на двох хлопчиків, які так були схожі на її синів… Подумала: «Таки правду кажуть: «Шляхи Господні несповідимі»…
Валентина Січкар.
жінкаВсі ми хочемо бути щасливими. А чи кожен з нас розуміє, що таке щастя і в чому його сенс?
Якщо людина вміє цінувати життя і радіти навіть не зовсім, на перший погляд, звичайним досягненням, то щастя можна зустріти й відчути завжди і всюди.
Віра Петрівна народилася в селі. Звичайне село, звичайне сільське життя зі своїми традиціями і звичаями. Сім’я в достатку, забезпечена. Батьки про Віруню-одиначку дуже турбувались, хотіли, щоб все було найкраще. В школі була першою, відмінниця, в сім’ї теж все навколо неї «крутилося». 
Правда, такої постійної уваги Віра не дуже хотіла. Завжди казала: «Буду, як усі». Адже не дуже  приємно чути: «Тобі з батьками пощастило. Ніхто ні в чому не заперечить».
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 43
Читати далі
29.04.2026
Публікації в газеті «Вісті Ковельщини», присвячені 80-річчю ковельського футболу, не залишилися непоміченими з боку окремих читачів – шанувальників древньої гри.
Так, Віктор САГАЛЬ, старожил міста і поборник активного способу життя, написав мені у месенджер: «Прочитав статтю про  ковельський футбол. Впало в око те, що жодного разу не згадали воротаря Віктора Шнайдера, гарного, відданого футболу спортсмена, хорошу, скромну, як і Олексій Вацек, людину».
Я подякував пану Віктору за відгук і зазначив, що це – лише початок розповіді про ковельський футбол, якому цьогоріч виповниться 80 літ. Зауваження врахую. На що Віктор Захарович відповів: «Я не маю ніяких претензій. Просто згадав про цю чудову людину, хорошого футболіста. А ще пам’ятаю Леонтія Абрамчука – вони обоє працювали у виховній колонії.
Взагалі, час проведений на «Локомотиві», — це незабутнє дитинство і щаслива молодість. Ще був там по-справжньому легендарний Степан, який «охороняв» стадіон, дбав, щоб дітвора не лізла через огорожу без квитків. Дякую за публікацію, яка викликала у мене хвилюючі спогади. До цих пір згадую, як було голосно на стадіон «Локомотив», коли відбувався черговий матч і забивали гол. Ми  це чули навіть на вулиці Макаренка, де мешкали, і чимдуж бігли до стадіону. 
А після гри чіплялися за німецький мотоцикл з коляскою, яким керував старший Мамітов, із сином якого  дружили.  Той віз нас на вулицю Володимирську до свого дому. Було весело і цікаво.
Незабутні враження! Ще раз дякую!».
Не стримався від емоцій, виявивши їх у віршованій формі, ветеран волинського футболу, ексгравець камінь-каширського «Меліоратора», лікар-стоматолог Іван ЯРОШИК. Він написав:
Як козаки  м’яча  ганяли
Літ зо сто чи більш назад.
Вершить град Ковель славу
Аж 80-ят підряд.
Є чим пишатись — до мундіалю
Волинь-землі дійшли.
У «дев’ятку» запрягли медалі –
Тур-команда і «Сільмашу» зліт.
«Локомотив», «Рубіни і «Колос» –
Майданський взяв свисток.
Загримів футбольний голос
З Вацеком на полі в строк.
Плеяда Лиса форму має –
Гортає сторінки заслуг.
Про свій номер школа дбає –
Матч ювілейний тут, як тут.
Стріпнемо стариною-сивиною –
«Меліоратор» рідний вдалині.
Футболки «сімка» снить красою
У нетлінній синизні.
Гра враз здіймає стадіони –
Місто геть не відстає.
Наяву Європа, як ніколи:
«Динамо» за голами йде.
Форпост дитячої замрії
Кують завзяті земляки.
Блохіни і Сабо зріють 
Цим хлопцям завдяки.
ФУТБОЛЕ наш, дитинством
   ясний,
Емоції твори завжди.
Бомбить війна злощасна –
Звитяги дух живий!
Єднаймось з «Вістями» рясно,
З м’ячем на «ти» хто влад.
Газета пише вчасно:
«Фізкульт-ура-пера удар!».
Не байдужі до газетних матеріалів ветерани ковельського футболу: Олексій Вацек, Василь  Теребейко, Олександр Полуектов та інші. Після публікації вони знову прийшли до редакції, подякували за увагу до них та їх побратимів, а також принесли нові архівні світлини, книгу відомого українського тренера Віталія Кварцяного, де багато місця займає розповідь про футбол у місті залізничників. Особливо активним  цього разу був   Олександр Полуектов, який залишив надзвичайно цінні й цікаві «фотодокументи» його  спортивної молодості. 
Зауважу, що мені як корінному ковельчанину, хоч і не професійному футболісту, а скромному журналісту приємно від  жвавої реакції та уваги читачів газети, ветеранів спорту до історії  ковельського футболу. Шкода лишень, що стаття у газеті не викликала ніякої реакції в управлінні  культури, молоді, спорту  та туризму міськвиконкому. Як на мене, 80-річчя ковельського футболу – дата, яка варта пошанування. Як, зрештою, варті цього люди, котрі творили історію футболу.
А тепер кілька слів про тих, чиї прізвища назвав Віктор Сагаль.  Про них теж згадано у книзі «Футбольний Ковель». Так, у розділі «Локомотив» — лідер волинського футболу на зламі 60-их – початку 70-их років»  в переліку відомих гравців команди є прізвище Леонтія Абрамчука. Я його добре знаю.  По-перше, у той час наша сім’я жила по вул. Луговій  недалеко від сім’ї Абрамчуків на тодішній вул.  Горького (тепер – Тараса Шевченка). По-друге, з братом Федором разом навчалися у СШ №3. По-третє, досить активно співпрацювали, коли пан Леонтій працював у виховній  колонії. Відрадно, що цього талановитого спортсмена, офіцера-вихователя неповнолітніх, порядну людину знають і пам’ятають у місті.
Прізвище Віктора Шнайдера автори згаданої вище книги наводять у розділі «Сільмаш» — від восьми турнірів Волині, де об’єдналися з ворогом»  (під словом «ворог» мали на увазі команду «Локомотив», з якою сільмашівці  через фінансову скруту об’єдналися у сезоні 1998/1999 років. Тоді «Сільмаш»-«Локомотив» зайняв восьме місце в розіграші першості Волині, поставивши крапку в своїй славетній і багатогранній історії – М. В.).
Безперечно, і Леонтій Абрамчук, і Віктор Шнайдер — це теж легенди ковельського футболу. Їх імена неможливо відділити від інших майстрів копанки, про яких йшла мова в попередніх публікаціях. Один із них – Олександр Полуектов, який поділився з редакцією архівними фотосвітлинами 60-их – 70-их років минулого століття. Частину із них пропоную увазі читачів газети.
Микола ВЕЛЬМА.
l
Втішає, що традиції ветеранів ковельського футболу продовжують юні спортсмени нашої громади. Про це свідчить інформація, оприлюднена на офіційному інтернет-сайті управління культури, молоді, спорту  та туризму нещодавно. Її автор – Микола ЛИС. 
НАШІ ФУТБОЛІСТИ   ПОКАЗАЛИ НЕЙМОвіРНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Юні гравці, 2016 р. н., поїхали на один із найсильніших турнірів в Україні “RUH LEO CUP”. 64 команди і 3 дні, які точно запам’ятаються надовго.
Чесно – це було дуже сильно. І ми з тих, хто не здався ні на секунду!
1 день – мегавпевнений старт. Два  виграні матчі з трьох  – і ми виходимо у ВИЩУ ЛІГУ!
2 день   – напруга зростає, а суперники сильнішають.
Ми здобуваємо дві  перемоги  і виходимо в ЕЛІТ ЛІГУ! 
3 день – фінальні матчі. Емоції на максимумі. Ми поступаємось «Колосу» – команді, яка згодом стала чемпіоном УСЬОГО турніру!
Наші діти показали всім, як треба боротися,   і поступилися лише чемпіонам. Але навіть у цьому матчі – жодного страху. Тільки боротьба.
І  тут починається найважливіше:  не тоді, коли легко. А тоді, коли треба вставати і йти далі.
Матч за матчем – і наші хлопці показують шалені результати.
5:3 проти ФК «Чайка» – гра, де кожен м’яч був про силу характеру. 
5:2 проти СФК «Трускавець» – впевнено, сильно та по-командному.
І ось МИ ЗАЙМАЄМО 5 МІСЦЕ З 64 КОМАНД.  
І чесно – це неймовірний результат. Просто уявіть цей рівень, цю конкуренцію  і наші малі — серед найкращих. 
Наскільки ж вони молодці! Наскільки витримали, вистояли і показали характер.
У такому важкому турнірі   впевнено пройшли цей шлях.
І окремо, з гордістю: саме наш гравець –  Гліб БОЙЧУК – став кращим бомбардиром ВСЬОГО турніру!
 Олександр Омелюк  став кращим гравцем команди! 
Дякуємо нашим батькам!
За кожен крик підтримки, за кожну емоцію на трибунах, за віру в дітей навіть у найнапруженіші моменти.
Дякуємо тренеру Роману  Шафранюку   за щоденну працю, терпіння і за те, що робите з цих дітей справжню команду. Горді за кожного!
l
Враховуючи, що 29 квітня – Всеукраїнський день футболу, редакція газети «Вісті Ковельщини» щиросердечно вітає футболістів Ковельщини різних поколінь із їх професійним святом, зичить нових блискучих успіхів у турнірах та змаганнях, в тому числі міжнародних, міцного здоров’я і благополуччя.
Бажаємо, щоб досвід ветеранів став надійною підмогою у здобутті нових перемог на футбольних полях!
НА СВІТЛИНАХ: вгорі  – команда «Сільмаш»; в центрі – Віктор ШНАЙДЕР (стоїть);  внизу – грають юні ковельчани.
Фото з архіву 
Олександра ПОЛУЕКТОВА.
футПублікації в газеті «Вісті Ковельщини», присвячені 80-річчю ковельського футболу, не залишилися непоміченими з боку окремих читачів – шанувальників древньої гри.
Так, Віктор САГАЛЬ, старожил міста і поборник активного способу життя, написав мені у месенджер: «Прочитав статтю про  ковельський футбол. Впало в око те, що жодного разу не згадали воротаря Віктора Шнайдера, гарного, відданого футболу спортсмена, хорошу, скромну, як і Олексій Вацек, людину».
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 36
Читати далі
29.04.2026
1 травня, п’ятниця
Схід Сонця – 05.54; захід – 20.44. 
Місяць – у Скорпіоні. 
Свято Весни і Міжнародний день праці. 
Сщмч. Макарія Київського. Блгв. Тамари Грузинської.
2 травня, субота
Схід Сонця – 05.52; захід – 20. 45.
Місяць – у Скорпіоні. 
Свт. Афанасія Великого. Блгвв. кн. Бориса і Гліба. Мц. Зої.
3 травня, неділя
Схід Сонця – 05.50 захід – 20.47. 
Місяць – у Скорпіоні, Стрільці.
Всесвітній день свободи преси. 
День кондитера в Україні.
Міжнародний день Сонця. 
4-та неділя  після Пасхи, про паралізованого. Прп. Феодосія Києво-Печер.
4 травня, понеділок
Схід Сонця – 05.49; захід – 20.48.
Місяць – у Стрільці. 
Міжнародний день пожежника. 
Мц. Пелагії, діви Тарсійської. Прав. Моніки.
5 травня, вівторок
Схід Сонця – 05.47; захід – 20.50. 
Місяць – у Стрільці, Козерозі. 
Міжнародний день акушерки. 
Міжнародний день боротьби за права людей з інвалідністю. 
Вмц. Ірини. Ікони Богородиці «Невпивана Чаша».
6 травня, середа 
Схід Сонця – 05.45; захід – 20.52.
Місяць – у Козерозі. 
День піхоти Збройних Сил України.
Переполовення П’ятдесятниці. Прп. Іова Почаївського.
7 травня, четвер
Схід Сонця – 05.43; захід – 20.53.
Місяць – у Козерозі.
Прмч. Пахомія Русина Афонського.
Місячні фази у травні
Повний Місяць – 1 травня.
Спадаючий  Місяць – 2-15 травня.
Новий  Місяць – 16 травня.
Зростаючий Місяць – 17-30 травня.
Повний Місяць – 31 травня.
Підготувала Марія Сукач.
яблуні цвіт1 травня, п’ятниця
Схід Сонця – 05.54; захід – 20.44. 
Місяць – у Скорпіоні. 
Свято Весни і Міжнародний день праці. 
Сщмч. Макарія Київського. Блгв. Тамари Грузинської.
2 травня, субота
Схід Сонця – 05.52; захід – 20. 45.
Місяць – у Скорпіоні. 
Свт. Афанасія Великого. Блгвв. кн. Бориса і Гліба. Мц. Зої.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 35
Читати далі
29.04.2026
 Овен. Тиждень принесе багато енергії, але важливо не розпорошуватись. Зосередься на одному головному завданні — це дасть найкращий результат. У стосунках можливі приємні сюрпризи. Хороший період для формування корисних звичок.
Телець. Час навести порядок у фінансах і планах. Можливі нові варіанти заробітку. Не бійтеся брати відповідальність — це окупиться. Маленькі кроки дадуть великий результат. 
Близнюки. Комунікація — ваша суперсила цього тижня. Нові знайомства або важливі розмови можуть змінити плани на майбутнє. Слухайте інтуїцію. Головне – не конфліктувати через дрібниці.
Рак. Емоції можуть бути трохи нестабільними. Спробуйте більше відпочивати і не брати все близько до серця. Зараз варто більш уважно ставитися до цінностей – не тільки до грошей, але й до часу та енергії.
Лев. Тиждень лідерства – ви в центрі уваги! Використайте це для просування своїх ідей і отримання визнання. Але не забувайте слухати інших — це допоможе уникнути конфліктів.
Діва. Час порядку і планування. Тиждень підходить для навчання і саморозвитку. Можете отримати важливу інформацію або новий досвід, який стане в пригоді вже скоро. Вірогідно, що отримаєте приємну новину. 
Терези. Баланс — ключ до успіху. Не перевантажуйте себе роботою. Хочеться тиші  й спокою – і це нормально. Знайдіть час для себе, щоб відновити сили. У стосунках важливо відкрито обговорювати всі питання. 
Скорпіон. Інтенсивний період: можливі важливі рішення або зміни. Довіряйте собі, але не поспішайте — краще все добре обдумати. Варто звернути увагу на режим дня і правильне харчування. 
Стрілець. Період сприятливий для нових ідей і планів. Можлива поїздка або цікава пропозиція. Не виключені більші  прибутки, але роботи буде багато. Не розповідайте всім про свої плани. 
Козеріг. Робота вийде на перший план. Ваші зусилля помітять, але не забувайте про відпочинок — інакше можливе швидке вигоряння. Результати  будуть, якщо не здаватися і впевнено рухатись вперед. 
Водолій. Натхнення буде на висоті. Чудовий час для творчості та нестандартних рішень. Друзі можуть принести хороші новини. Не бійтеся проявити ініціативу – вам буде цікаво розвивати новий проєкт.
Риби. Креатив і нестандартні рішення принесуть успіх. Зверніть увагу на свій внутрішній стан. Медитація, тиша або прогулянки допоможуть знайти відповіді. Можливі приємні романтичні моменти з коханою людиною. 
Підготував
Степан ЗОРЕПАД.
гороОвен. Тиждень принесе багато енергії, але важливо не розпорошуватись. Зосередься на одному головному завданні — це дасть найкращий результат. У стосунках можливі приємні сюрпризи. Хороший період для формування корисних звичок.
Телець. Час навести порядок у фінансах і планах. Можливі нові варіанти заробітку. Не бійтеся брати відповідальність — це окупиться. Маленькі кроки дадуть великий результат. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 91
Читати далі
23.04.2026
Шановні читачі газети!
Стартувала  передплатна  кампанія на ІІ півріччя 2026 року.
Для автоматизованих відділень:
n з 13 квітня 2026 року — оформлення передплати за електронною версією каталогу;
n з 27 квітня 2026 року — оформлення передплати за друкованим каталогом.
Для пересувних відділень:
lз 4 травня 2026 року — оформлення передплати через пристрій «3 в 1» (Be Post) та з використанням друкованого каталогу.
«Каталог медіа України на ІI півріччя 2026 року» містить два розділи:
Розділ І — загальнодержавні медіа;
Розділ ІІ — місцеві медіа (у розрізі регіонів).
Старт передплатної кампанії дозволяє оформити  послуги з передплати та отримання улюблених видань протягом наступного півріччя. 
 АТ “Укрпошта”.
читачШановні читачі газети!
Стартувала  передплатна  кампанія на ІІ півріччя 2026 року.
Для автоматизованих відділень:
  • з 13 квітня 2026 року — оформлення передплати за електронною версією каталогу;
  •  з 27 квітня 2026 року — оформлення передплати за друкованим каталогом.
Для пересувних відділень:
lз 4 травня 2026 року — оформлення передплати через пристрій «3 в 1» (Be Post) та з використанням друкованого каталогу.
«Каталог медіа України на ІI півріччя 2026 року» містить два розділи:
Розділ І — загальнодержавні медіа;
Розділ ІІ — місцеві медіа (у розрізі регіонів).
Старт передплатної кампанії дозволяє оформити  послуги з передплати та отримання улюблених видань протягом наступного півріччя. 
 АТ “Укрпошта”.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 48
23.04.2026
Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 14оС. Вітер північно-західний дуже сильний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 5оС. Вітер північно-західний помірно сильний.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 10оС. Вітер північно-західний сильний.
В ніч на суботу. Хмарно, часом дощ. Температура: 7оС. Вітер західний помірно сильний.
Субота. Переважно хмарно. Температура: 10оС. Вітер західний сильний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 4оС. Вітер північно-західний помірно сильний.
Неділя. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 110С. Вітер північно-західний сильний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 5оС. Вітер західний помірний.
Понеділок. Мінлива хмарність, дощ.  Температура: 9оС. Вітер північно західний сильний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 3оС. Вітер північно-західний сильний.
Вівторок. Мінлива хмарність, можливий дощ.  Температура: 11оС. Вітер північно-західний сильний.
В ніч на середу.  Мінлива хмарність, можливий дощ.  Температура: 4оС. Вітер північно-західний сильний. 
Середа. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура: 12оС. Вітер північно-західний сильний.
Цвітіння АбрикосуЧетвер. Мінлива хмарність. Температура: 14оС. Вітер північно-західний дуже сильний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 5оС. Вітер північно-західний помірно сильний.
П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 10оС. Вітер північно-західний сильний.
В ніч на суботу. Хмарно, часом дощ. Температура: 7оС. Вітер західний помірно сильний.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 41
Читати далі
23.04.2026 Романюк Аліна Петрівна
Організацією, яка стала справжнім тилом для тих, чиє здоров’я підірвав «мирний атом», є Благодійний фонд «Інваліди Чорнобиля» у Ковелі. В осередку – 23 людей, серед них 10 ліквідаторів, а також потерпілі та вдови. Вже чотири роки  фонд очолює Наталія Сітарова, чия енергія та небайдужість перетворили осередок  на ефективний “механізм” допомоги.
Наталія Іванівна, вдова ліквідатора, який теж одним з перших став на захист світу від ядерного монстра. Олександр Сітаров (1956 р.н., помер у 2014 р.), працював на «швидкій». Дуже любив своїх рідних, захоплювався риболовлею. Отримавши повістку, в зону ЧАЕС потрапив у 1987 році, де перебував з травня по серпень. Виконував надскладну і відповідальну роботу. Про це свідчать архіви сімейних фото, де пан Олександр стоїть на даху реактора, з якого вручну прибирав графіт.
У подружжя народилося двоє дітей. Менший  Тарас з дружиною теж виховують двох діток та проживають у Києві. Нині чоловік стоїть на захисті нашої держави та несе службу в Краматорську.
А старший Олександр проживає разом з Наталією Іванівною. Перебування батька у радіаційній зоні та висока доза опромінення позначились на здоров’ї  сина, який з дитинства належить до осіб з інвалідністю  внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Тож саме така особиста історія пані Наталі стала поштовхом до ініціатив, яка допомагає підтримати ліквідаторів, їх родини. Жінка з особистого досвіду розуміє проблеми і потреби таких сімей. Спільно з осередком «Союз Чорнобиль України», активістами пані Наталія є ініціатором організації багатьох змістовних заходів. 
Наталія Сітарова разом із волонтером, дружиною  ліквідатора, членом громадської ради при міському голові Ніною Хілюк постійно піклуються про людей, яких торкнулася Чорнобильська трагедія. Активно співпрацюють з місцевою владою щодо отримання муніципальних надбавок на оздоровлення потерпілих. Свої пропозиції обговорюють і узгоджують з членами ГО «Союз Чорнобиль України» на чолі з Оленою Чеханюк та іншими активістами. За те, що дослухаються до їх пропозицій, вдячні міському голові Ігорю Чайці та усім членам міськвиконкому. 
– Минуло 40 років. Так, рани  на серці й душі зажили, але шрами, які по собі залишили, будуть вічним спогадом і болем тих, хто це пережив, – каже Наталія Іванівна. – Сьогодні 26 квітня – важливе нагадування про те, як потрібно ставитися до природи, навколишнього середовища, поважати тих, хто виконує небезпечні роботи. 
Нині Україна переживає нове випробування у боротьбі з рашистами. Знову гинуть молоді люди, страждають мирні жителі, які змушені покидати свої домівки, шукаючи прихистку в умовному тилу чи за кордоном. 
Особливі слова підтримки пані Наталія адресує жінкам ліквідаторів, вдовам. І ми висловлюємо вдячність їм за силу та витримку, за те, що стали надійною опорою для чоловіків у подоланні наслідків трагедії. А ще – за турботу та віру в життя, попри всі випробування. Ваші самовідданість та мужність у вихованні дітей і подоланні життєвих труднощів  заслуговують на найвищу повагу. 
Наталія Сітарова дуже творча, енергійна, активна в різних культурних і спортивних  заходах міста, про що ми неодноразово повідомляли на сторінках нашого видання. А ще вона й сама часто дописує до «Вістей Ковельщини». І сьогодні ми теж публікуємо підготовлений нею матеріал про окремих ліквідаторів та їх історію, пов’язану із аварією на ЧАЕС.
А на світлині в центрі ви бачите ліквідаторів (окремі з сім’ями): Тамару Орлову, Ніну та Сергія Хилюків, Юрія Сомського, Віктора Кудацького, вдову ліквідатора Наталію Сітарову, Ірину Дику, Віктора та Лілію Белінських, Василя Савчука, Анатолія СМаля. 
l
Одним із перших  «солдатів» Чорнобиля, який став на захист  був Микола Панасович Демидюк  (на світлині  внизу). 
Молодий 21-річний юнак у червні 1987 року отримав повістку з військкомату і був відправлений в Чорнобильську зону. 
Як згадує Микола Панасович, жили вони в наметах у селі Нова Радча, що знаходиться за 70 км від реактора. На роботу в зону ліквідатори їздили автобусом через день. Кожна група військових чекала своєї черги, щоб піднятися ліфтом на дах реактора. Працювали по 1, 2, 3 хвилини, доза радіації була смертельна. На даху розчищали завали високорадіоактивних уламків за допомогою крана та вручну прибирали графіт. І зразу заступала друга група, третя  черги...
За один день проходила величезна кількість людей. Після роботи змінювали роби та чоботи. Медики вимірювали  тиск та показники крові. Ліквідатори працювали в умовах вкрай високої радіації, із захисту були тільки свинцеві фартухи та марлеві пов’язки.
20260415_133717Організацією, яка стала справжнім тилом для тих, чиє здоров’я підірвав «мирний атом», є Благодійний фонд «Інваліди Чорнобиля» у Ковелі. В осередку – 23 людей, серед них 10 ліквідаторів, а також потерпілі та вдови. Вже чотири роки  фонд очолює Наталія Сітарова, чия енергія та небайдужість перетворили осередок  на ефективний “механізм” допомоги.
Наталія Іванівна, вдова ліквідатора, який теж одним з перших став на захист світу від ядерного монстра. Олександр Сітаров (1956 р.н., помер у 2014 р.), працював на «швидкій». Дуже любив своїх рідних, захоплювався риболовлею. Отримавши повістку, в зону ЧАЕС потрапив у 1987 році, де перебував з травня по серпень. Виконував надскладну і відповідальну роботу. Про це свідчать архіви сімейних фото, де пан Олександр стоїть на даху реактора, з якого вручну прибирав графіт.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 73
Читати далі
23.04.2026 Романюк Аліна Петрівна
26 квітня 2026 року виповнюється 40 років від дня аварії на Чорнобильській АЕС.  Трагічна подія світового масштабу назавжди змінила життя  і долі мільйонів людей. Героїзм та стійкість у боротьбі з невидимим ворогом виявили звичайні люди з різних міст і сіл. Їх подвиг мав надвисоку ціну – життя і здоров’я. 
Особливо глибокі шрами в душі, які ніколи не зарубцюються, – у ліквідаторів, вдів, переселенців із зони відчуження. Болі та тривоги вони розділяють між собою, адже, як ніхто інший, розуміють один одного. Створені фонди та осередки об’єднують цих людей, допомагають відстоювати права родин ліквідаторів і потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи. 
l
Громадська організація «Союз Чорнобиль України» у Ковелі є однією з таких. В осередку – 69 осіб, з них 39 – ліквідатори. Вже багато років очолює організацію Олена Чеханюк. Олена Павлівна з особистого досвіду знає про біль втрати та розуміє проблеми сімей, яких не оминула  чорна біда. Адже в молодому віці вона з двома дітьми залишилась вдовою пожежника-ліквідатора аварії. У 1987 році її чоловік, ковельчанин Петро Чеханюк, 25-річний боєць місцевої пожежної частини, брав участь у ліквідації техногенної катастрофи. 
Діяльність осередку зосереджена на соціальному захисті та підтримці родин ліквідаторів. Співпрацюючи з міською владою, тут відстоюють права та допомагають в отриманні пільг і матеріальної допомоги, відшкодуванні витрат на медичне обслуговування (за придбані лікарські засоби за пільговими рецептами, для постраждалих, віднесених до 1 та 2 категорії). 
Дякуємо активістам організації за те, що не залишаєте ліквідаторів, їх сім’ї та потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи наодинці зі своїми проблемами. 
Шановні ліквідатори та усі, кого торкнулася трагічна подія на Чорнобильській АЕС! Минуло чотири десятиліття з того дня, але Ваш подвиг не має терміну давності. Ми схиляємо голови перед Вашою мужністю, яка стала щитом для всієї планети. Завдяки Вашій стійкості маємо можливість жити. Ви йшли в невідомість, коли вогонь і радіація здавалися нездоланними, а про наслідки й гадки не мали. Ви показали, що таке справжній обов’язок, пожертвувавши власним здоров’ям заради мільйонів інших. 
Низький уклін і безмежна повага кожному, хто боровся з наслідками аварії. Вічна пам’ять тим, хто пішов у Вічність…
l
Друкуємо підготовлений Оленою Чеханюк список окремих членів Громадської організації «Союз Чорнобиль України» та короткий опис їх біографій, пов’язаних з ліквідацією наслідків катастрофи після вибуху на четвертому енергоблоці ЧАЕС. 
Головей Олександр Павлович, 16.04.1959 р. н.
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з 25.06 по 26.09.1987 року.
Пожежник. Забезпечував протипожежну безпеку в зоні відчуження.
Демчук Анатолій Євтухович, 12.12.1946 р. н.
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з 12.08 по 10.11.1987 р. Працівник міліції. Забезпечував охорону громадського порядку, вів боротьбу з мародерством у м. Прип’ять.
Апостол Алла Яківна, 14.03.1963 р. н. 
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брала участь в період з 25.05 по 6.12.1986 року.
Виконувала роботи із замірів рівнів ґрунтових вод, відбору проб води для встановлення радіоактивного забруднення у водоймах зони відчуження.
Апостол Віктор Петрович, 23.05.1961 р. н.
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з 25. 05.1986 р. по 26.12.1987 року.  Виконував роботи з вимірювання рівня радіоактивного забруднення водойм на території зони відчуження.
Іванюк Василь Васильович, 14.08.1958 р. н. 
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з 23.06 по 16.07.1986 р. Виконував роботи з будівництва автомобільних доріг у м.  Чорнобиль.
Рачинський Микола Григорович, 19.02.1961 р. н. 
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з 10.05 по 5.08.1986 року. Виконував роботи з дезактивації техніки у 30-кілометровій зоні ЧАЕС.
Яровий Анатолій Федорович, 15.03.1948 р. н.
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з16.05 по 9.08.1987 р. Машиніст автоскрепера. Виконував роботи з утилізації верхнього шару ґрунту в 30-кілометровій зоні ЧАЕС.
Якимчук Петро Лаврентійович, 1.05.1948 р. н. 
У ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брав участь у період з 17.08 по 15.09.1986 р. Водій автобуса. Виконував роботи з перевезення ліквідаторів на ЧАЕС.
l
В організації – значна частина й тих, хто став опорою для чоловіків, у той важкий час – вдови ліквідаторів. Серед ковельчанок це – Надія Попеско, Тетяна Тимощук, Тетяна Шавлай, Любов Римарчук, Ніна Домець, Тамара Сачук, Галина Антонюк, Олександра Омелянюк, Галина Долонько, Надія Самчук, Катерина Матвійчук, Олена Чеханюк, Ніна Бебес, Ніна Ющук, Ніна Борисюк, Надія Холончук, Антоніна Клімашевська, Віра Ляшук.
Ви є прикладом незламності, любові й відданості. Низький уклін за те, що були надійною опорою для своїх чоловіків, розділяли біль і тривоги, підтримували їх у найтяжчі хвилини. Дякуємо за збереження пам’яті про подвиг ліквідаторів, за вашу стійкість перед життєвими випробуваннями!
Підготувала 
Аліна РОМАНЮК.
НА СВІТЛИНІ:  ліквідатори аварії на ЧАЕС зліва направо: Анатолій ЯРОВИЙ, Іван ІЛЮШИК, Григорій ГОЦ, Петро ЯКИМЧУК, Микола КУХАРЧУК, Володимир МОРОЗ, Василь ІВАНЮК. 
Фото автора.
Ліквідатори26 квітня 2026 року виповнюється 40 років від дня аварії на Чорнобильській АЕС.  Трагічна подія світового масштабу назавжди змінила життя  і долі мільйонів людей. Героїзм та стійкість у боротьбі з невидимим ворогом виявили звичайні люди з різних міст і сіл. Їх подвиг мав надвисоку ціну – життя і здоров’я. 
Особливо глибокі шрами в душі, які ніколи не зарубцюються, – у ліквідаторів, вдів, переселенців із зони відчуження. Болі та тривоги вони розділяють між собою, адже, як ніхто інший, розуміють один одного. Створені фонди та осередки об’єднують цих людей, допомагають відстоювати права родин ліквідаторів і потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи. 
ххх
Громадська організація «Союз Чорнобиль України» у Ковелі є однією з таких. В осередку – 69 осіб, з них 39 – ліквідатори. Вже багато років очолює організацію Олена Чеханюк.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 59
Читати далі
23.04.2026
24 квітня, п’ятниця
Схід Сонця – 06.08; захід – 20.32. 
Місяць – у Леві. 
Мчч. Сави Стратилата. Прп. Олексія Києво-Печер. Мч. Валентина.
25 квітня, субота
Схід Сонця – 06.06; захід – 20. 34.
Місяць – у Леві. 
Ап. і єван. Марка.
26 квітня, неділя
Схід Сонця – 06.04; захід – 20.36. 
Місяць – у Леві, Діві.
День пам’яті аварії на ЧАЕС в Україні (40-а річниця).
Всесвітній день поріднених міст. 
3-тя неділя  після Пасхи. Свв. жінок-мироносиць: Марії Магдалини, Марії Клеопової, Соломії, Іоанни, Марфи і Марії, Сусани та інших; Праведних Йосифа Аримафейського і Никодима. Сщмч. Василія Амасійського.
27 квітня, понеділок
Схід Сонця – 06.02; захід – 20.37.
Місяць – у Діві. 
Прп. Стефана Володимирського.
28 квітня, вівторок
Схід Сонця – 06.00; захід – 20.39. 
Місяць – у Діві, Терезах. 
Всесвітній день охорони праці. 
Мчч. Максима, Віталія. Ст. Кирила, єп. Турівського.
29 квітня, середа 
Схід Сонця – 05.58; захід – 20.40.
Місяць – у Терезах. 
Міжнародний день танцю. 
Всеукраїнський день футболу.  
Мчч. Феодота (Богдана), Йоана Валаха.
30 квітня, четвер
Схід Сонця – 05.56; захід – 20.42.
Місяць – у Терезах, Скорпіоні. 
День прикордонника України. 
Ап. Якова Заведеєвого. 
Місячні фази у квітні
Зростаючий Місяць – до 30 квітня.
Підготувала Марія Сукач.
цвіт вишні24 квітня, п’ятниця
Схід Сонця – 06.08; захід – 20.32. 
Місяць – у Леві. 
Мчч. Сави Стратилата. Прп. Олексія Києво-Печер. Мч. Валентина.
25 квітня, субота
Схід Сонця – 06.06; захід – 20. 34.
Місяць – у Леві. 
Ап. і єван. Марка.
26 квітня, неділя
Схід Сонця – 06.04; захід – 20.36. 
Місяць – у Леві, Діві.
День пам’яті аварії на ЧАЕС в Україні (40-а річниця).
Всесвітній день поріднених міст. 
3-тя неділя  після Пасхи. Свв. жінок-мироносиць: Марії Магдалини, Марії Клеопової, Соломії, Іоанни, Марфи і Марії, Сусани та інших; Праведних Йосифа Аримафейського і Никодима. Сщмч. Василія Амасійського.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 27
Читати далі
23.04.2026
Овен. На цьому тижні варто діяти рішуче, але без поспіху. Є шанс отримати гарну новину, пов’язану з навчанням або особистими планами. Уникайте конфліктів — не всі готові до вашої прямоти. Постарайтеся знайти час для себе, щоб відновити сили.
Телець. Тиждень сприятливий для стабільності у фінансах, навчанні або домашніх справах. Прислухайтеся до порад близьких — вони можуть підказати правильний шлях. Невелика приємна покупка підніме настрій.
Близнюки. Ваша комунікабельність буде на висоті. Це гарний момент для нових знайомств або вирішення старих непорозумінь. Не перевантажуйте себе зайвою інформацією. Спробуйте сфокусуватись на одному важливому завданні.
Рак. Можливі емоційні коливання, але це допоможе краще зрозуміти себе. Тиждень підходить для активного відпочинку, творчості або спілкування з родиною. Тепла розмова з близькими принесе  внутрішній спокій.
Лев. Ви будете в центрі уваги — і це ваш шанс гідно проявити себе. Головне — не переоцінювати свої сили. Впевненість добре, але баланс і гармонія ще краще. Важливо дослухатися до думки інших.
Діва. Варто зосередитись на деталях. Успіх чекає там, де інші не помічають дрібниць. Гарний період для навчання і саморозвитку. Нові знання швидко знайдуть практичне застосування.
Терези. Вдалий період, щоб знайти компроміс у непростій ситуації. Добре підходить для спілкування та налагодження відносин. Маленький жест доброти змінить настрій цього тижня.
Скорпіон. Ваша інтуїція зараз  дуже сильна. Довіряйте внутрішньому голосу, але перевіряйте факти. Можливі несподівані відкриття. Не поспішайте ділитися своїми планами з усіма, іноді краще витримати паузу.
Стрілець. Хочеться пригод — і це нормально. Тиждень сприятливий для нових ідей, планів і навіть невеликих змін у житті. Не бійтеся експериментувати. Несподівана зустріч може змінити плани.
Козеріг. Практичність  — ваш козир. Є шанс зробити важливий крок у навчанні або в робочих проєктах. Не забувайте про відпочинок, не треба брати на себе надто багато зобов’язань. Ваша наполегливість скоро принесе помітний результат.
Водолій. Ваші  ідеї можуть здатися незвичайними, але саме вони принесуть результат. Вдалий період для креативу, нових підходів і нестандартних рішень. Записуйте свої думки — серед них є дуже цінні.
Риби. Чутливість і емпатія допоможуть вам зрозуміти інших.  Тиждень натхнення і внутрішніх відкриттів. Творчість допоможе знайти відповіді. Сни можуть підказати важливе. Будьте відкритими до нового. 
Підготував
Степан ЗОРЕПАД.
гороскопОвен. На цьому тижні варто діяти рішуче, але без поспіху. Є шанс отримати гарну новину, пов’язану з навчанням або особистими планами. Уникайте конфліктів — не всі готові до вашої прямоти. Постарайтеся знайти час для себе, щоб відновити сили.
Телець. Тиждень сприятливий для стабільності у фінансах, навчанні або домашніх справах. Прислухайтеся до порад близьких — вони можуть підказати правильний шлях. Невелика приємна покупка підніме настрій.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 135
Читати далі
16.04.2026
Четвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 14оС. Вітер південний помірний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 7оС. Вітер західний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 15оС. Вітер північний помірний.
В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 7оС. Вітер північний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура: 15оС. Вітер північний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: 8оС. Вітер північний слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність, дощ.Температура: 15оС. Вітер північний помірний.
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність, туман. Температура: 6оС. Вітер північний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 16оС. Вітер північний помірний. 
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 6оС. Вітер північний слабкий.
Вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 14оС. Вітер північний помірний.
В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 6оС. Вітер західний слабкий.
Середа. Мінлива хмарність. Температура: 14оС. Вітер південний помірний.
паска на першуЧетвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 14оС. Вітер південний помірний.
В ніч на п’ятницю. Мінлива хмарність. Температура: 7оС. Вітер західний слабкий.
П’ятниця. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 15оС. Вітер північний помірний.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 55
Читати далі
16.04.2026
В українського народу є гарна і зворушлива традиція: через деякий час після свята Воскресіння Христового вшановувати  пам’ять предків і померлих членів родин. У Ковелі це, наприклад, неділя і понеділок. Нинішнього року Проводи відбудуться 19 і 20  квітня, залежно від місця розташування кладовищ. В населених пунктах району дати можуть різнитися.
Але суть не в датах. Набагато важливіше, що Проводи для кожного з нас – свята, майже сакральна  справа. Беручи участь у цьому дійстві, ми засвідчуємо свою шану і повагу тим, кого вже немає з нами, але хто живе у наших серцях і душах. Бо доки  людину пам’ятають, вона поруч, вона невмируща.
Нині обряд Проводів істотно різниться від минулих років, коли ми поминали членів родини переважно старшого віку. Тепер згадуємо і молимося за молодих, бо в боях за Україну загинули люди в розквіті сил, яким би ще жити, творити, дерзати,  а не лежати в сирій землі.
Але реальність сьогодення жахлива: через  бандитський напад путінської росії на Україну в лютому  2022 року і війну з нею п’ятий рік поспіль ми втрачаємо кращих із кращих, цвіт нації, котрий зів’яв навіки. Всі вони – Герої, завдяки яким наша держава ще тримається, образно кажучи, на ногах, дає рішучу відсіч рашистам.
Від усвідомлення факту втрати рідних – батьків, синів, братів, чоловіків, як і жінок-захисниць, невимовно важко на душі.  Наша молитва за них, пошанування пам’яті загиблих і померлих – це святий обов’язок нині сущих на Землі. Подвиг Героїв зобов’язує нас до єдності, вірності й відданості справі боротьби проти  агресора.
Тож нехай ніколи не згасає Вогонь пам’яті, своїм теплом зігріває наші серця, розсіює морок і пітьму, буде гідним дороговказом  до Перемоги. Наш шлях у майбутнє залежить  від того, наскільки ми зуміємо об’єднатися довкола  цього Вогню,  зберегти   його від холодного подиху відвертих і прихованих ворогів нації.
Пильнуймо і бережімо Вогонь пам’яті!
померліВ українського народу є гарна і зворушлива традиція: через деякий час після свята Воскресіння Христового вшановувати  пам’ять предків і померлих членів родин. У Ковелі це, наприклад, неділя і понеділок. Нинішнього року Проводи відбудуться 19 і 20  квітня, залежно від місця розташування кладовищ. В населених пунктах району дати можуть різнитися.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 51
Читати далі
16.04.2026
Наступного понеділка, 20 квітня, ювілейну дату від дня народження відзначатиме знана і шанована на Ковельщині людина – Володимир Іванович Бойко. Про ювіляра – матеріали, що друкуємо нижче. 
l
Рядки з біографії: народився  в селі Пузирі Семенівського району  на Полтавщині. Після здобуття середньої спеціальної освіти працював на Ковельському комбінаті будівельних матеріалів №1, згодом – майстром, начальником Ковельської дільниці Волинських обласних комунальних котелень і теплових мереж, яка пізніше була реорганізована в підприємство теплових мереж «Ковельтепло». Очолити його було довірено Володимиру Бойку.
З 1998 по 2002 рік працював на посаді Ковельського міського голови, з 2006 по 2010 – заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів. По закінченню роботи в міськвиконкомі  продовжив працювати в ПТМ «Ковельтепло», очоливши трудовий колектив.
Володимир Бойко – Почесний працівник житлово-комунального господарства України, Заслужений працівник сфери послуг України. Рішенням Ковельської міської ради від 29 липня 2021 року йому присвоєно звання Почесного громадянина м. Ковеля.
З інформації, розміщеної 
на офіційному сайті 
Ковельської міської ради.
l
Відомий педагог Василь Сухомлинський колись промовив крилаті слова: «Серце віддаю дітям». Ви, наш шановний ювіляре, віддаєте самого себе, все своє людське єство місту, рідному підприємству і професійній та громадській діяльності. 
Рідне Вам «Ковельтепло» є одним із кращих в Україні. Тут постійно запроваджуються у виробництво сучасні технології, новітнє обладнання, що дає вагомий економічний  ефект, забезпечує високу надійність роботи тепломереж та котелень.
Доля випробовувала Вас на різних посадах. Будучи міським головою, Ви впевнено вели «корабель» складного міського господарства бурхливим морем випробувань. І завжди обирали правильний курс, а тому перемагали всі виклики  і негаразди. 
Ви довіряєте людям – вони довіряють Вам. Приємно чути від мешканців міста: «Він добрий господар» або: «Зверніться до Бойка – він допоможе».
Вам заслужено присвоєно високе звання «Почесний громадянин міста Ковеля». Ви його гідні. Ваш  патріотизм  – не в словах, а в конкретних справах, завдяки чому підприємство працює, як годинниковий механізм,  ковельчани завжди з теплом і гарячою водою, а трудовий колектив повний нових планів і задумів.
Зичу до ста літ діяти  й творити при доброму здоров’ї і гарному настрої, швидше дочекатися омріяного миру в рідній Україні!
В дарунок, шановний ювіляре, прийміть такі поетичні рядки:
В народі кажуть (і неспроста):
«В кого душа теплом зігріта,
В того живе Любов свята –
Вона на шлях нам сонцем світить».
Бог дарував тобі хист кермувати
Тепломережами і славним містом.
Тепло для кожної людини – свято, 
Воно наповнене глибоким змістом.
Твоє життєве кредо – вміння і порядок.
В твоєму кредо – мудрість, доброта.
В твоєму кредо – друзям дарувати
  радість.
В твоєму кредо – людяність і простота.
Війна!.. Навколо біль і смерть, і зрада –
Країна у руїні, у пекельному огні.
Ти впевнено ідеш заради правди,
В твоєму серці любов до України
                  бачиться мені.
Літа течуть, немов вода рікою:
Їх не спинити, не вернуть назад.
Знай: друзі та колеги назавжди з тобою,
І розквітає пишно твоїх здобутків сад.
Ступаємо сьогодні крізь колючі терни,
І мрія й душа в нас усіх  одна:
Нехай для тебе проростають щастя зерна –
За ювіляра піднімаєм келихи і — до дна!
Анатолій СЕМЕНЮК,
ексмер  Ковеля, Почесний 
громадянин міста.
l
Дорогий друже 
Володимире Івановичу!
Сьогодні я маю за честь вітати людину, чиє ім’я для Ковеля вже давно стало синонімом надійності, справедливості та невичерпної енергії.
Понад 45 років ти стоїш біля керма  «Ковельтепла», фактично створивши це підприємство з “нуля” і перетворивши його на взірець стабільності. Твій талант інноваційного лідера та мудрість керівника дозволили місту десятиліттями почуватися в безпеці: жодної критичної ситуації, жодної холодної оселі — це твій особистий скромний подвиг і результат роботи твоєї команди.
Твій досвід на посадах міського голови та заступника мера закарбувався в історії нашого міста як час справедливих рішень та справжнього служіння громаді. Але для мене ти, перш за все, – Велика душа, вірний друг, чиє слово міцніше за будь-який метал, а серце — тепліше за всі котли твого підприємства.
Бажаю тобі міцного здоров’я, щоб енергії вистачало на нові інновації, а кожен твій день був зігрітий такою ж вдячністю та теплом, яке ти стільки років даруєш ковельчанам. Нехай твоя життєва траса буде безперебійною, а вдома завжди чекає затишок!
Зі святом, мій вірний, надійний, співчутливий Друже!
Віктор САГАЛЬ. 
l
25 років тому ковельський краєзнавець, ветеран педагогічної праці Дмитро Корнелюк видав книгу-альманах «Ковельщини славні імена». Серед тих імен по праву значилося й ім’я Володимира Івановича Бойка – на той час мера міста. Про нього Дмитро Пилипович  написав так: 
«Володимир Іванович – великий поборник духовної культури. Він не проходить байдуже повз чужу біду,  сповідуючи  християнське: рука, що дає, не бідніє. Отож завжди приходить на поміч тому, хто цього потребує, ніколи не відмовить хворому чи немічному. І люди йому вірять, у всьому підтримують».
І хоч відтоді, як  були написані ці слова, минуло чверть століття, характеристика Володимира Бойка не тільки не застаріла, а наповнилася новим змістом. Бо оці його риси – щирість і тепло душі, духовність і милосердя,  наче  дорогоцінні камені, засяяли новими гранями.
 Про це кажу, добре знаючи одного з найталановитіших господарських керівників не лише Ковеля, а й Волині та України. Сила його не тільки  у міцних знаннях секретів «комуналки», а передовсім – в енергії духу, поєднанні знань з усвідомленням своєї високої відповідальності перед членами трудового колективу, усіх ковельчан.
Володимир Бойко – один  з небагатьох командирів виробництва у місті, які розуміють значення письменницького і журналістського слова, преси й літератури. Колись він допоміг у виданні згаданої вище книги Дмитру Корнелюку (на жаль, уже покійному). Нещодавно побачила світ повість волинського журналіста Михайла Юхти  «Долю обрав сам» — про дисидентський рух 60-их років у нашому краї, його лідера – відомого педагога-новатора, науковця Дмитра Івановича Іващенка. 
До видання цієї об’ємної і надзвичайно цікавої книги теж фінансово долучився Володимир Бойко, про що мені «по секрету» повідомив Заслужений працівник культури України  Іван Сидорук, котрий  одним  із перших доставив працю пана Михайла до Ковеля і навіть презентував її автору цих рядків. 
Багато років поспіль Володимир Іванович співпрацює і, можна навіть сказати,  дружить з колективом «Вістей Ковельщини», постійно зустрічається із журналістами,  охоче розповідає в інтерв’ю про стан справ на підприємстві, проблеми, які перешкоджають розвитку комунальної  сфери  в Україні. З року в рік  допомагає у передплаті газети «Вісті Ковельщини» ветеранам війни і праці.
Зрештою, так було завжди – і в часи головування   в міській раді, і  в часи випробувань, які випали на долю нинішнього ювіляра. Пан Володимир завжди з увагою прислухається до пропозицій, порад інших, уважно підходить до прийняття рішень, рішуче і принципово виступає проти тих, хто заважає рухові вперед. 
В міру своїх сил і можливостей допомагає з колективом  Збройним силам  України, турбується про родини учасників бойових дій. Так, отримавши звання  Почесного громадянина міста Ковеля, він попросив належну йому грошову винагороду переказувати щорічно родині учасника АТО/ООС, яка потребує матеріальної допомоги.
Мені особливо імпонує в цій людині увага і повага, з якою ставиться до ветеранів праці. В цьому теж – його багатий духовний світ, тепло душі.
Пишучи про Володимира Бойка, не можна не згадати про його життєву позицію, участь у громадсько-політичному житті краю, вміння за будь-яких обставин мати свою точку зору й активно її відстоювати. А ще постійно дбати про зміцнення кадрового потенціалу команди однодумців, підвищення їх фахового рівня, вміння знаходити вихід із найскладніших ситуацій.
Світлини, якими ілюструю свою розповідь, дають змогу уявити хоч на мить ритм життя Володимира Івановича Бойка, який діє за принципом «Ні хвилини спокою». Додам: ні собі, ні підлеглим. Бо тільки рух вперед – запорука успіхів і перемог.
На закінчення скажу так:
“Шановний Ювіляре! Ви за роки своєї самовідданої праці на благо громади заслужили великої подяки від мешканців Ковеля, міста, яке для Вас, уродженця Полтавщини, стало рідним. Низько схиляю свою сиву голову перед Вашим талантом керівника, організатора, новатора, ініціатора гарних і корисних справ. 
Нехай Господь дарує Вам і Вашій родині, колективу, який очолюєте, мир, добро, благополуччя, віру в неминучу Перемогу над ворогом. У ній, безперечно, буде і Ваш вагомий внесок”.
Микола ВЕЛЬМА.
Бойко Володимир ІвановичНаступного понеділка, 20 квітня, ювілейну дату від дня народження відзначатиме знана і шанована на Ковельщині людина – Володимир Іванович Бойко. Про ювіляра – матеріали, що друкуємо нижче. 
ххх
Рядки з біографії: народився  в селі Пузирі Семенівського району  на Полтавщині. Після здобуття середньої спеціальної освіти працював на Ковельському комбінаті будівельних матеріалів №1, згодом – майстром, начальником Ковельської дільниці Волинських обласних комунальних котелень і теплових мереж, яка пізніше була реорганізована в підприємство теплових мереж «Ковельтепло». Очолити його було довірено Володимиру Бойку.
З 1998 по 2002 рік працював на посаді Ковельського міського голови, з 2006 по 2010 – заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів. По закінченню роботи в міськвиконкомі  продовжив працювати в ПТМ «Ковельтепло», очоливши трудовий колектив.
Володимир Бойко – Почесний працівник житлово-комунального господарства України, Заслужений працівник сфери послуг України. Рішенням Ковельської міської ради від 29 липня 2021 року йому присвоєно звання Почесного громадянина м. Ковеля.
З інформації, розміщеної  на офіційному сайті  Ковельської міської ради.
ххх
Відомий педагог Василь Сухомлинський колись промовив крилаті слова: «Серце віддаю дітям». Ви, наш шановний ювіляре, віддаєте самого себе, все своє людське єство місту, рідному підприємству і професійній та громадській діяльності. 
Рідне Вам «Ковельтепло» є одним із кращих в Україні. Тут постійно запроваджуються у виробництво сучасні технології, новітнє обладнання, що дає вагомий економічний  ефект, забезпечує високу надійність роботи тепломереж та котелень.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 55
Читати далі
16.04.2026
Прийшов четвер. У руках – газета «Вісті Ковельщини». І на першій сторінці заголовок «Посівна кампанія стартувала». Відразу інший настрій – сподіваємося, що будемо з хлібом. 
Бог посилає сонечко з неба. Це його  «субсидія» людям. Економія газу, праця на землі. Ще Іван Франко писав: «Земле моя, всеплодющая мати…». Любімо рідну землю, шануймо її. 
А зараз моя українська земля у ранах і крові. Безбожно нівечить її ненависний чужинець. 
Природа щедро обдарувала Україну усім, чого душа бажає: всеплодючий чорнозем, мальовничі луки, гори, діброви, ліси, ріки на чолі з Дніпром, досі був помірно континентальний клімат. Працьовитий, талановитий, щирий народ, який обдаровував світ золотою пшеницею, яку недавно безсоромно у Польщі потоптали ногами нелюди. 
Заздрість, жадоба до збагачення не давала спокою сусідам близьким і далеким споконвіків. Тому і зараз деяким правителям затьмарило розум. Вони  перетворюють землю у суцільне пекло. «Борець» за мир Трамп гордо заявляє: «Що схочу, те й зроблю з Кубою»… 
Безкінечні тривоги, стреси. Люди хворіють. Невтомно працюють медичні працівники. Отут-то найбільше видно, хто є хто. Гідність є рушійною силою людської поведінки. Якщо поважаєш людину, співчуваєш хворому, то так і поведешся. Відірвешся від комп’ютера і оглянеш хворого. Інший у робочий час чаює, а люди  в черзі нервують. Дехто з роботи відпросився, інший хвилюється, бо він соціальний працівник і його чекають старенькі, щоб приніс хліба, води. Дехто найняв машину, щоб добратися до лікаря. Таких – одиниці.
Хочеться добре слово сказати про Ковельську лікарню. Тут порядок і дисципліна,  турбота про медперсонал. Каже одна медсестра: «Раніше боялися вийняти бутерброд із сумки, а при Валентинові Степановичу Вітру ще й почуєш: «Смачного». Звучить гордо: Голова регіональної ради Волинської області, генеральний директор Ковельського міськрайонного ТМО. То як же можна не відповідати такому величному званню? 
Поруч із ним працюють чудові фахівці своєї справи. Людиною з великої літери є лікар Іван Фіц. Енергійний, уважний, співчутливий. Людяність, гідність проявляються у всьому. Ласкаве звертання до хворого знімає напругу, зменшує хвилювання. Такою доброзичливою є і медсестра, що працює при ньому.
Цікаве питання у газеті «Вісті Ковельщини» порушив Микола Вельма. Так, професій є багато, де потрібні знання, вміння. Але найголовніше – бути людиною, гідною свого призначення на Землі. 
Побажаймо ж Ковельському  МТМО  отримати «Орден Святого Пантелеймона», щоб і надалі у спокійній та мирній обстановці зціляли покалічених війною, поранених, хворих. Залікувати душевні рани, завдані війною, побороти песимізм і зневіру у свої сили хай нам допоможе світла мрія про довгождану Перемогу і щира любов до дорогої серцю України.
Пишу ці рядки, і згадую, як у мене ще у ранньому дитинстві в роки війни була зустріч з ворогом. Батьківська хата стояла в центрі села. Я гуляла на подвір’ї. Бачу: іде по вулиці чужий дядько, дивно одягнений, і кличе мене, киваючи пальцем. Я підійшла. Він показує рухами, що щось хоче в палісаднику. Там серед квітів була грядочка цибулі. Я подумала, що дядько зголоднів і хоче цибулі. 
Принесла квіточку, а він мене стук по голові нею, і в той же час погладив мою кучеряву голівку. Потім ще киває на палісадник і пальця до носа прикладає. Я побігла і вирвала кілька квіточок матіоли. Німець понюхав, погладив мене по голові, й дав цукерку.  А таких звірств, які творять рашисти, мабуть, не знає історія. Такій нечисті не знайомі поняття совісті, честі, гідності і хоча б примітивного мислення.
Отож любімо тих, хто з нами, любімо матір Україну, любімо роботу, яка нам доручена. Бо любов – то велика сила, здатна творити чудеса. А чудеса нам дуже потрібні сьогодні, коли триває кровопролитна війна.
Лідія Гарлінська.
ЛікарняПрийшов четвер. У руках – газета «Вісті Ковельщини». І на першій сторінці заголовок «Посівна кампанія стартувала». Відразу інший настрій – сподіваємося, що будемо з хлібом. 
Бог посилає сонечко з неба. Це його  «субсидія» людям. Економія газу, праця на землі. Ще Іван Франко писав: «Земле моя, всеплодющая мати…». Любімо рідну землю, шануймо її. 
А зараз моя українська земля у ранах і крові. Безбожно нівечить її ненависний чужинець. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 50
Читати далі
16.04.2026 Ляшук Світлана Олександрівна
Ковель – не тільки великий залізничний вузол, своєрідні ворота в Україну. Це ще й потужний центр автомобільного сполучення – як вантажного, так і пасажирського. У повоєнний період тут розпочали свою роботу багато автотранспортних організацій.
Серед них одне з найбільших – АТП-10706. У різні роки підприємство мало різні назви. Але ковельчанам, як і  всім мешканцям Волині, воно відоме як ковельський автобусний парк. Саме тут розпочав свій трудовий шлях Андрій Миколайович Затериха. Народжений у селі Підріжжя на Ковельщині, він з юних років був закоханий у техніку. Переїхавши до райцентру, здобув професію водія широкого профілю. А відтак працевлаштувався у той самий пасажирський автопарк, про який ми згадали вище.
Працюючи водієм автобуса, віддав обраній професії 45 років. Не кожен із нас може похвалитися таким солідним трудовим стажем. Зрештою, не тільки стажем – в колективі він здобув високий авторитет своєю працьовитістю, культурою обслуговування пасажирів, турботою про їх комфорт. Недаремно про нього казали: «Андрій Миколайович – то Людина з великої літери».
За роботою не забував про сім’ю, яку створили разом з коханою дружиною Євгенією. Він був чудовим батьком для дітей – доньки і сина, прекрасним чоловіком для їх матері, турботливим братом для сестер, щирою, доброзичливою людиною для племінників. Про кожного з них безмежно турбувався, був готовим у будь-яку хвилину прийти на допомогу. Поважали пана Андрія свати, яким  відповідав взаємністю. До зятя ставився як до рідного сина – шанував, підтримував, пишався ним, цінував кожну мить спілкування. У їх стосунках завжди були щирість, довіра і взаємна повага. 
Та найбільшим скарбом чоловіка були четверо онуків та троє правнуків. Як розповідають рідні, він їх буквально обожнював, жив їхніми радощами і клопотами, радів досягненням та успіхам. Для найменших членів родини був не просто дідусем і прадідусем, а мудрим наставником, опорою, вимогливим і водночас люблячим вчителем, прикладом мудрості. 
З особливою любов’ю і повагою ставився до найстаршого онука Станіслава. Охоче ділився з ним багатим життєвим досвідом, передавав здобуті нелегкою працею знання, вміння знаходити вихід із найскладніших ситуацій. Саме Андрій Миколайович прищепив Станіславу любов до техніки, навчив ремонтувати автомобілі, започаткувати власний бізнес. Чоловіка добре знали і поважали практично всі автомайстри у Ковелі, бо завжди у разі потреби допомагав і словом, і ділом.
Коли розпочалася російсько-українська війна, Андрій Миколайович не зміг стояти осторонь всенародного опору ворогу: він активно включився у волонтерську діяльність. В цьому допомагав Стас, який передавав автомобілі для ЗСУ з-за кордону. Дідусь оперативно організовував їх доставку на фронт для тих, хто зі зброєю в руках боронить рідну українську землю.
Найкращі спогади про щасливі моменти поруч з дідусем залишаться в пам’яті онуків Олександра, Богдана та Катерини. 
А ще дуже любив природу, захоплювався рибалкою, до якої залучав правнуків. Вони до цих пір пам’ятають ті щасливі хвилини життя, коли дідусь навчав «ставити вудку», пильнувати, коли  «клює» риба, і разом з ними радів кожному спійманому карасику…
Глибоко відгукувалась у його серці творчість Тараса Шевченка, торкаючись найглибших струн душі. Він любив читати “Кобзар” – знаходив у ньому і спокій, і силу, і мудрість, що підтримувала у різні періоди життя. Водночас Андрій Миколайович був щирим шанувальником місцевої газети “Вісті Ковельщини”, чекав на кожен її випуск, цікавився новинами громади, переймався життям рідного краю. 
На жаль, рік тому – 16 квітня 2025 року на 85-му році життя Андрій Миколайович Затериха відійшов у Вічність. Звертаючись у молитві до Бога і прохаючи Господа подарувати душі дорогої і близької людини Царство Небесне, в уяві рідні мовили: «Ти залишив після себе велику, люблячу родину – в ній живе частинка Тебе, Твоя мудрість, Твоя доброта, Твоє серце, – це продовжать нащадки».
Ці слова звучать і сьогодні, у час, коли виповнюється рік від дня смерті Андрія Миколайовича. До них можна додати всіма вистраждане: «Час не лікує – він просто вчить берегти пам’ять про найдорожчих для нас людей, серед яких – Андрій Миколайович Затериха – чоловік, тато, брат, дідусь і прадідусь. Низький уклін Тобі за все! Світла і вічна пам’ять!».
Світлана ЛЯШУК.
НА СВІТЛИНІ: Андрій Миколайович Затериха.
Фото з сімейного архіву.           
Андрій_ЗатерихаКовель – не тільки великий залізничний вузол, своєрідні ворота в Україну. Це ще й потужний центр автомобільного сполучення – як вантажного, так і пасажирського. У повоєнний період тут розпочали свою роботу багато автотранспортних організацій.
Серед них одне з найбільших – АТП-10706. У різні роки підприємство мало різні назви. Але ковельчанам, як і  всім мешканцям Волині, воно відоме як ковельський автобусний парк. Саме тут розпочав свій трудовий шлях Андрій Миколайович Затериха. Народжений у селі Підріжжя на Ковельщині, він з юних років був закоханий у техніку. Переїхавши до райцентру, здобув професію водія широкого профілю. А відтак працевлаштувався у той самий пасажирський автопарк, про який ми згадали вище.
Працюючи водієм автобуса, віддав обраній професії 45 років. Не кожен із нас може похвалитися таким солідним трудовим стажем. Зрештою, не тільки стажем – в колективі він здобув високий авторитет своєю працьовитістю, культурою обслуговування пасажирів, турботою про їх комфорт. Недаремно про нього казали: «Андрій Миколайович – то Людина з великої літери».
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 45
Читати далі
16.04.2026
17 квітня, п’ятниця
Схід Сонця – 06.22; захід – 20.21. 
Місяць – в Овні, Тельці. 
День пожежної охорони. 
Світла п’ятниця. Ікони Богородиці «Живоносне Джерело». Сщмч. Симеона Персидського.
18 квітня, субота
Схід Сонця – 06.20; захід – 20. 22.
Місяць – у Тельці. 
День пам’яток історії та культури в Україні. 
День довкілля. 
Світла субота. Прп. Йоана. Мч. Віктора.
19 квітня, неділя
Схід Сонця – 06.18; захід – 20.24. 
Місяць – у Тельці, Близнюках.
День власників домашніх тварин. 
День поезії і творчого мислення.
Антипасха. 2-га неділя після Пасхи (проводи, поминання померлих). Ап. Фоми.
20 квітня, понеділок
Схід Сонця – 06.16; захід – 20.26.
Місяць – у Близнюках. 
Міжнародний день секретаря. 
Прп. Захкея, єп. Кесарійського, колишнього митаря. 
21 квітня, вівторок
Схід Сонця – 06.14; захід – 20.27. 
Місяць – у Близнюках, Раці. 
Всесвітній день творчості та інноваційної діяльності.
Мчч. Феодора, Діонисія.
22 квітня, середа 
Схід Сонця – 06.12; захід – 20.29.
Місяць – у Раці. 
Міжнародний день Матері-Землі.
Прп. Віталія. 
23 квітня, четвер
Схід Сонця – 06.10; захід – 20.31.
Місяць – у Раці, Леві. 
Всесвітній день книги тa авторського права. 
Всеукраїнський день психолога. 
Вмч. Юрія (Георгія) Переможця. Мчч. Олександри, Анатолія.
 
Місячні фази у квітні
Новий  Місяць – 17 квітня;
Зростаючий Місяць – 18-30 квітня.
Підготувала Марія Сукач.
цвіт абрикос17 квітня, п’ятниця
Схід Сонця – 06.22; захід – 20.21. 
Місяць – в Овні, Тельці. 
День пожежної охорони. 
Світла п’ятниця. Ікони Богородиці «Живоносне Джерело». Сщмч. Симеона Персидського.
18 квітня, субота
Схід Сонця – 06.20; захід – 20. 22.
Місяць – у Тельці. 
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 38
Читати далі
16.04.2026
Овен. На Овнів чекають позитивні емоції. Багатьом потрібно приділити час відпочинку після тривалої роботи. Після відновлення сил наведіть лад у своїх справах. 
Телець.  Сконцентруйтеся на вирішенні робочих завдань. Ваші ідеї знайдуть підтримку. А от конфліктів варто уникати, вони тільки забиратимуть сили.  Приділіть більше уваги своїй родині.
Близнюки. Тиждень буде насиченим. Ви поринете з головою в роботу. Відбудеться багато подій, які спричинять позитивні зміни. Не забувайте про здоров'я, пам’ятайте, що повноцінний сон сприятливо впливає на самопочуття.
Рак. Зміни стукають у двері Раків. Не виключено, що це гарна можливість для багатьох змінити своє життя.  Пам’ятайте, що рішення потрібно приймати самостійно.
Лев. Сприятливий період для фізичної активності, прогулянок на свіжому повітрі. На вас може чекати нове знайомство, яке переросте в міцну дружбу. 
Діва. На роботі очікується стабільність. Ви будете сповнені енергії і зможете досягти помітного прогресу. У середині тижня можливі важливі зустрічі чи переговори.  У вихідні дозвольте собі приємну покупку.
Терези. У Терезів просто чудовий тиждень для роботи в команді. Ви покажете свої лідерські якості та здивуєте своїми можливостями. Знайдіть час відвідати рідних. 
Скорпіон. Може виникнути можливість щось змінити у своєму житті, наприклад, змінити роботу, місце проживання, поміняти коло спілкування або нарешті просто почати життя з чистого аркуша.  
Стрілець. Рекомендується зайнятися своїм здоров'ям, саморозвитком і творчою роботою. Інформація, якою поділиться новий знайомий, виявиться дуже корисною. Важливі рішення треба приймати зважено.
Козеріг. Ви все встигнете і все вдасться. Ваша працелюбність принесе гарний результат на роботі. Вами задоволені керівник і колеги, тож можете сміливо планувати відпочинок або братися за новий проєкт. 
Водолій. Не нервуйте через дрібниці. Вас люблять і поважають, до вашої думки прислухаються. Можливі хороші зміни у сфері доходів. Залишайтеся відкритими для нового досвіду, оскільки він збагатить ваше життя.
Риби. Налаштуйтеся на позитив у всіх  сферах.   Упродовж тижня на вас чекає активний пошук нових знань і розширення горизонтів, що позитивно вплине на кар’єрне зростання. 
Підготував
Степан ЗОРЕПАД.
гороОвен. На Овнів чекають позитивні емоції. Багатьом потрібно приділити час відпочинку після тривалої роботи. Після відновлення сил наведіть лад у своїх справах. 
Телець.  Сконцентруйтеся на вирішенні робочих завдань. Ваші ідеї знайдуть підтримку. А от конфліктів варто уникати, вони тільки забиратимуть сили.  Приділіть більше уваги своїй родині.
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 106
Читати далі
08.04.2026
Із Пасхального послання митрополита 
Київського і всієї України ЕПІФАНІЯ

1 Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Із Пасхального послання...

Весна кличе до праці...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 130
Читати далі
08.04.2026
Погода в Ковелі  
9–15 квітня

паска для поголди Погода в Ковелі  9–15 квітня

Четвер. Хмарно, мокрий сніг. Температура: 5оС. Вітер північний сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно, сніг з дощем. Температура:  1оС. Вітер північний помірно сильний...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 44
Читати далі
08.04.2026 Романюк Аліна Петрівна

658217208_1386643150170237_5129124121760308324_n Ворог продовжує кривавий розбій

Вночі та зранку 1 квітня російські війська масовано атакували територію України. Вранці Луцьк ворог атакував дронами. Повітряна тривога у Луцькому районі тривала від 5:59 до 07:06 год. Перші вибухи пролунали о 6:17 год.
Президент України Володимир Зеленський повідомив: «Були влучання в суто цивільні об’єкти – росіяни знищили продовольчі склади й термінал «Нової пошти». Був пошкоджений і житловий будинок. Усі необхідні сили ДСНС України та комунальних служб залучені, щоб ліквідувати наслідки цієї атаки. Були  під російськими ударами вночі ще Дніпровщина, Житомирщина, Полтавщина, Одеська область, Харківщина та Хмельницька область. Загалом тієї ночі росія застосувала проти України 339 безпілотників, і близько 200 із них – “шахеди”».
За повідомленнями Головного управління ДСНС України у Волинській області, на місці подій працювали рятувальники, сапери, пожежні автоцистерни, спецтехніка та два пожежних роботи ДСНС. На щастя, обійшлося без постраждалих. 
Рятувальники ліквідували масштабні пожежі, які виникли на цивільних об’єктах через російські обстріли, у місті виникло сильне задимлення.  
Зокрема, вогнеборці приборкали займання на території термінала «Нової пошти» на площі 3,6 тис. кв. м, не допустивши розповсюдження вогню на адмінбудівлю. Також локалізували пожежу в складській будівлі, площею 21 тис. кв. м. У діях наших рятувальників – відповідальність і витримка. 
Унаслідок падіння уламка «Шахеда» горіла багатоповерхівка. Виконувачка обов’язків міського голови Луцька Катерина Шкльода повідомила: «Уламки шахедів потрапили на балкони багатоповерхівки, внаслідок чого відбулось займання, пожежа там була ліквідована доволі оперативно, фактично постраждало дві квартири. Ми уже сконтактували з мешканцями цих квартир, повідомили про усю  допомогу, яка може бути надана від Луцької міської ради тим, хто   постраждав від збройної агресії росії. Також після експертних висновків комісії від міської ради може бути надана допомога суб’єктам господарювання, які звернуться до нас». Пані Катерина подякувала силам ППО та усім екстреним службам, які працювали на місцях.
 Крім цього, міська рада забезпечила харчування особового складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій, які були задіяні на гасінні пожежі й тривалий час працювали над ліквідацією наслідків ворожої атаки. 
У Волинській обласній державній адміністрації висловили вдячність  Раді волонтерів та благодійників при ОДА за згуртованість і допомогу рятувальникам. На прохання допомогти із забезпеченням вогнеборців водою, вони зробили набагато більше. Об’єдналися підприємці, які оперативно надали продукти, благодійні фонди й організації, волонтери. 
«Приємно усвідомлювати, що завжди є кому підставити плече і ми лишаємось згуртованими, готовими допомогти й підтримати. Дякую кожному. Таку силу небайдужості – не перемогти», – зазначив т. в. о. начальника ОВА Роман Романюк.
У коментарях особливо щемливими були слова лучанки Віолети Фадеєвої: «Коли всі біжать від небезпеки, вони поспішають  їй назустріч. ДСНС — це люди, чиї руки пахнуть димом, а серця випромінюють неймовірне світло. Кожна врятована душа, кожен погашений вогонь і кожен розібраний завал — це їхній тихий подвиг. Дякуємо за вашу мужність, за те, що ви стаєте щитом там, де здається, що надії вже немає! Ви — наші титани без зброї, але з незламною волею».
l
Варварський обстріл Луцька ворогом – ще одне нагадування усім нам про те, що війна все ближче. Вона  загрожує небезпекою кожному населеному пункту України, його мешканцям. Про це особливо потрібно пам’ятати сьогодні, напередодні Великодніх свят. У такі дні рашисти активно обстрілюють територію нашої країни, несуть смерть, руйнування, пожежі. Тож будьмо пильними, не ігноруймо системи ППО, бережімо своє життя і життя рідних, друзів, сусідів! 
Підготувала 
Аліна Романюк.
На світлинах: вогнеборці приборкують вогонь.
Фото ДСНС України у Волинській області.
  

Вночі та зранку 1 квітня російські війська масовано атакували територію України. Вранці Луцьк ворог атакував дронами. Повітряна тривога у Луцькому районі тривала від 5:59 до 07:06 год. Перші вибухи пролунали о 6:17 год.

Підготувала Аліна Романюк.

 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 77
Читати далі
08.04.2026

654204736_2771780103177846_7621450510114285363_n Час суворих викликів

Час нині важкий, якщо не сказати жорстокий. 
Для всіх без винятку. В першу чергу, звісно, для тих, хто на «нулі».
Ось як про це у мережі Фейсбук написав нещодавно наш земляк Олександр ГОЛОВНИЦЬКИЙ:
«Місяць на позиції зараз – звичне явище, але це важко, бо не вистачає людей.
28 днів на позиції – це випробування, яке складно передати словами. Це – коли час перестає мати звичне значення, а кожен день зливається в один довгий, виснажливий відрізок твого життя. 
Це 28 днів без нормального сну – коли засинаєш у формі, прокидаєшся в ній же, і навіть не пам’ятаєш, коли востаннє відчував себе по-справжньому відпочилим. Це – 28 днів без води для душу, коли чистота стає розкішшю, а просте бажання змити з себе пил, втому й напругу перетворюється на мрію.
Це – 28 днів одного й того самого сухого пайка. Спочатку їси, бо треба. Потім – бо інакше не можна. А згодом дивишся на нього й відчуваєш лише відразу. Голод є, але апетиту вже немає. Організм просить їжі, а свідомість відмовляється приймати те, що бачить щодня.
Це – не просто фізична втома. Це виснаження, яке накопичується всередині – в тілі, в думках, у відчуттях. І водночас – це про витривалість. Про те, як людина витримує більше, ніж сама від себе очікує». 
Цей час жахливий і для рідних тих, хто на фронті. Щодня і щоночі їх мучить одне: «Чи живий? Чи не поранений? Чи не пропав безвісти?».
Ще важче батькам, дружинам, дітям загиблих на війні. Вони до останнього вірили у диво, якого не сталося. Тепер замість сина, чоловіка, батька – могили на кладовищах, де майорять синьо-жовті й червоно-чорні прапори.
l
Без болю у серці не можна спокійно сприймати страшну реальність нашого життя. Життя у ХХІ столітті, де замість торжества інтелекту, милосердя і добра – торжество зла, темряви і насильства.
Скрізь, на всіх рівнях, у всіх куточках планети. І в цій ситуації марне сподіватися на те, що біда омине тебе боком, що вдасться відокремитися, заховатися, перечекати.
На жаль, не вдасться. Нікому. Ні у глибокому «підпіллі», ні у далеких закордонах, ні на окупованих територіях України, де колись галасували: «путін, пріді!». 
Прийшов. Приніс кров, смерть, тортури. Хто встиг і зміг, евакуювався. Хто ні – спробував на «смак» принад «руського міра»: терор, цензуру, право сили замість сили права.
І так – скрізь, де перемагає зло, що перейшло у наступ по всьому світу.
Хіба думали ті, що втекли на Близький Схід і вклали величезні гроші у маєтки, автомобілі, бізнес, що й на них впадуть бомби і  ракети? Звичайно, ні. Але сталося так, як сталося. І не тільки там.
Сьогодні – під великою загрозою вся Європа, Азія, Південна і Північна Америки, інші частини світу і континенти. І дуже помиляються дурники-ідіоти типу орбана і фіца, що у випадку загрози їх порятують  путін або Трамп.
Не порятують. Бо сьогодні на Землі один закон: влада у того, в кого сила і гроші. Все інше – «по барабану» власть імущим. Правда, і вони не застраховані від того, що завтра їх не «з’їсть» ще сильніший і нахабніший. Наприклад, Трамп путіна, а путін – орбана і фіца  і т. д., і т. п. 
l
Що ж робити нам, звичайним смертним і грішним? Сидіти, склавши руки? Приречено чекати, доки зло прийде туди, де його ніби немає?
Ні і ще раз ні!  Для нас, українців, важливо продовжити боротьбу. Незважаючи на ультиматуми, погрози, провокації путіних і трампів, їх свідомих і несвідомих прихильників. 
Як казав поет, «лиш боротись – значить жить». Жити нам, нашим дітям, онукам, а то й правнукам.
Звичайно, не всі можуть воювати зі зброєю в руках (хоча багато таких, що могли б, але не хочуть, з приводу чого колись, не дай Боже, пожалкують). Але всі можуть активніше і ще сильніше, ніж тепер, підтримувати Збройні Сили України,  рух Опору. Всім – донатами, технікою, озброєнням, продовольством.
Чесно кажучи, якби не ця допомога, хтозна, де були б нині рашисти – в Києві чи Харкові, Вінниці чи Луцьку. Саме єдність армії і народу творить дива, яких не знало і не бачило людство. І це диво треба  продовжувати, леліяти і оберігати, неначе найдорогоціннішу коштовність.
l
Безперечно, багато тут залежить від київської влади. Вона має нині демонструвати особливу стійкість, монолітність, єдність слова і діла. Так, її внесок є тому, що Україна за чотири з лишком роки не стала, образно кажучи, на коліна, не пустила рашистського звіра зайняти наш спільний дім повністю і остаточно.
Але час суворих викликів ставить на порядок денний нові завдання і вимоги. І найголовніше в цьому – бути об’єднаними однією метою Президенту, Уряду, Парламенту, працювати не тільки на задоволення особистих інтересів, а в ім’я спільного інтересу – збереження й порятунку Держави. Бо питання стоїть конкретно: БУТИ чи НЕ БУТИ? Вже зрозуміло, що трампівські США нам якщо не вороги, то й не друзі. 
Європу розривають на шматки путінські проплачені агенти, а також мусульманські терористи. Годі чекати підтримки з боку країн-сусідів, окрім хіба що Балтії і Польщі, які вже  відчувають холодний подих московської загрози. 
Отож, порятунок – у нас самих. Як  колись казали, свій до свого по своє. Доки цього не усвідомимо, ми приречені на поразку, якої майбутні покоління нам не пробачать. Але не видно цього усвідомлення з боку деяких чиновників, котрі поводяться так, ніби повсюди – рай благословенний і безтурботне майбутнє, де течуть молочні ріки в кисільних берегах. Не поменшало тривоги в окремих бізнесменів, які замість того, щоб допомагати ЗСУ, вкладають кошти у рухоме і нерухоме майно, не сплачують податків, заплющуючи очі на гіркий досвід своїх «колег»  з Еміратів, Кувейту чи Дубаю.
Кожен з нас повинен бути, образно кажучи, воїном на своєму місці, незалежно від того, хто ти – керівник чи робітник, вчитель чи лікар, фермер чи одноосібник. Пам’ятаймо: не згуртуємося, не об’єднаємося – пропадемо поодинці.
l
Багато в цих умовах значить позиція українського духовенства. На превеликий жаль, воно  далеко не єдине, на що є багато причин. Відсутність єдності – тільки на користь ворогам, особливо тим, що перебувають за так званим «поребриком». 
Однак, на щастя, Православна Церква України мужньо «тримає удар», надійно стоїть на варті духовних цінностей української нації. Один з таких мужніх і сміливих борців за незалежну Церкву – протоієрей Анатолій Яцків. У свій час він полишив ряди священнослужителів УПЦ МП, повністю розчарувавшись у словах і ділах її духовенства. За це зазнав критики й осуду з боку своїх колишніх «колег» по вірі, але про свій вибір не шкодує.
Нещодавно з благословення високопреосвященнішого Михаїла, митрополита Луцького і Волинського, за підтримки спонсорів і меценатів вийшла четверта за ліком книга отця Анатолія під назвою «Історія вкраденого дитинства», присвячена дітям Анастасії і Тимофію. Можу з усією відповідальністю заявити: нова збірка – це голос переконаного патріота, вірного сина України, який не боїться казати правду просто в очі фарисеям і лицемірам, котрі служать не Богу, а мамоні, продали свою честь і гідність за російські рублі. 
Водночас книга – то своєрідний гімн Героям, котрі полягли в боях за рідну землю. Серед них – багато земляків священника, дітей прихожан церковних громад, які він очолює, уродженців інших областей. Це, зокрема, Микола Костецький, Олександр Сілівончик, Юрій Царук, Ігор Тарасюк, Богдан Баховець, Вадим Панасюк, Євгеній Бахор, Володимир Підгайний, Євгеній Налапко, Михайло Мончук, Віктор Слободюк. Кожному з них отець  Анатолій присвячує пронизані болем і щемом поетичні твори. 
І коли їх читаєш, ще й ще раз  переконуєшся: Україна – це земля титанів духу і сталевої волі, яких не зламати ані путіну, ані Трампу, ані іншим нашим ворогам. І ніколи їх бойові побратими не подарують благословенну українську землю, политу кров’ю Захисників і Захисниць, до чого нас закликають  москва і Вашингтон, Братислава і Будапешт. Не бути цьому, бо за що тоді віддали життя Герої?
l
Закінчуючи ці нотатки, побажаю собі і вам, дорогі читачі, мужності, стійкості, оптимізму. Свято Воскресіння Христового, яке незабаром відзначатимемо, змушує згадати слово нашого Спасителя: «Не бійся, тільки віруй» (Мк. 5, 36). Так, нам пекельно важко. Але пам’ятаймо, що найважче тим, хто на фронті. Не забуваймо про них, допомагаймо їм, чим можемо. А водночас – робімо кожен на своєму робочому місці все, на що спроможні, в ім’я порятунку держави, не ховаймо голову в пісок і не сподіваймося, що «якось воно буде».
Буде ВСЕ, але тільки тоді, коли будемо ВСІ ЄДИНІ, як навчав Ісус Христос. Іншого просто не дано.
 Михайло Кузьмук.
l
На світлинах: наш земляк, військовослужбовець ЗСУ Олександр ГОЛОВНИЦЬКИЙ;   протоієрей  Анатолій ЯЦКІВ.

Час нині важкий, якщо не сказати жорстокий. 

Для всіх без винятку. В першу чергу, звісно, для тих, хто на «нулі»...

 Михайло Кузьмук.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 57
Читати далі