21.03.2019 Семенюк Анатолій Володимирович

dsc_0997У творчій короні – до нових висот

Натхненна, душевна,
 прекрасна –
Немов Сонце в захмарений
 день.
У творчій короні 
з крупинками щастя
Школа, як свято, як пісня
 пісень.
Біля прекрасного  з'являються  роздуми. В далекому ХVІІ століття один з французький дослідників, спостерігаючи, як з України потоками рухає живий ясир (з дівчаток і хлопчиків), вигукнув: "Невдовзі ця земля стане пусткою". На жаль, і сьогодні від політиків чуємо схожі пророцтва.
Так і хочеться застерегти: "Не вірте цим песимістичним прогнозам! Краще завітайте на звітний концерт школи мистецтв. Там ви побачите творчу молодь – креативну, активну і талановиту".
Зрештою, це не просто звітний концерт, а, як сказано вище, зустріч з прекрасним. І це прекрасне творять маестро-викладачі під опікою яких 676 (!) учнів.  На звіті отримали право виступати найкращі. Головною особливістю концерту стала його масовість.
З приємним здивуванням вітав переповнений зал хор дівчаток. Це – як луг квітучий з 80-ти чарівних красунь. І цей живий луг виспівував, витьохкував, рухався в ритмі музики. Заслужена оцінка – бурхливі оплески. А таких хорів багаточисельних кілька.
Перериваю своє захоплення і тихо промовляю: "А як оцих невгамовних, непосидючих, шумливих зібрати, приборкати і видати пісенний шедевр?".
Мені здається, що над кожною маленькою "зіркою" є строгий скрипковий ключ і закон із нот, який стимулює й будить дух,  підкоряє серце і виконавців, і глядачів. Бо як пояснити невелике диво: на сцені – чорний, схожий на  тисячолітнього "сфінкса", величний рояль. Як оживити його, розворушити заскорузлу душу і струни?
І ось до нього підходить тендітне, мов метелик, дитя, сідає на стілець і, о, диво. Оживає "сфінкс", видає чарівні переливи звуків. Зал завмирає. А маленька чародійка (а вона не одна):
Тривожить, хвилює закохане
 серце,
Провісник весни кличе 
в небо безкрає.
Симфонія світла, усміхнене
  скерцо 
Мелодію вічного поступу
 грає.
Біля цього інструмента виконавців найбільше. Він став справді народним й доступним. І, як годиться, з королем музики принцеса – вічно юна скрипка виграє, виспівує витончено, мелодійно. Серед виконавців – лауреати і переможці всеукраїнських та обласних конкурсів. Право на особливе визнання також мають акордеон та баян, а ще саксофон, труба, гітара, кларнет, сопілка, тромбон і т. д., і т. п.
Повернімося, зрештою, до масовості. Вдумайтеся та вслухайтеся в унікальні творчі колективи. Зал раз за разом шаленів і зривався на "біс". Збудили артисти бурю душевних емоцій. Справді: "Браво!".
Ось вони: оркестр народних інструментів (керівник Ніна Самусік), оркестр баяністів та акордеоністів (Віталій Зіньчук), хор хлопчиків (Оксана Мизовець), ансамбль скрипалів (Оксана Баласанян, Лілія Корнєва), ансамбль бандуристів (Ольга Середа), хор учнів молодших класів (Еліна Міларт), хор учнів старших класів (Олена Белецька), інструментальний ансамбль "Subito" (Владислав Скрипін), камерний ансамбль "Квінта", а з ним підготовча група  скрипалів (Тетяна Корнєва і Алла Завірюха), ансамбль скрипалів (Оксана Баласанян, Лілія Корнєва), Народний аматорський ансамбль народної музики "Награш" (Віталій Зіньчук), інструментальний квартет (Олександр Середа), оркестр духових інструментів (Анатолій Літвінчук). Вам не перехоплює дух від такого творчого, витонченого, духовного  хороводу колективних виконавців? Яскраве суцвіття! Як будеш спокійним біля світлих, солов'їних звуків бандури? Як не здивуєшся злагодженій грі акордеонів та баянів? За тим – щоденна і виснажлива праця.
Дивували і захоплювали присутніх в залі солісти-музиканти і не менше –вокалісти. Не виділяю через обмежений формат газети кожного окремо. Всі гарні та вправні.
Скажу, що це  –  скарбниця дорогоцінних каменів-талантів: аметистів, сапфірів, смарагдів, оніксів, відшліфованих до блиску. Ковелю є що дарувати неньці-Україні.
Звітний концерт проходив під  знаком 205-літнього ювілею Тараса Шевченка. Впевнений: коли б диво сталося і живий Тарас завітав у Народний дім "Просвіта", то обов'язково схвально вигукнув би: "Молодці!". І вклонився низенько Андрію Мигулі, директору школи мистецтв, всім викладачам сцени за їх вправність і любов до рідного краю.
Філософія життя є в тому, що талант учнів, як унікальне явище, народжується з душі наставників. І навіть тоді, коли вони відходять у засвіти, їх творча праця продовжує жити в їхніх учнях. Нещодавно у Вічність відійшла щира, добра і мудра наставниця Наталія Селівончик. Вшанували пам'ять хвилиною мовчання. І, як ридання, тужливо пролунала посвята від колишнього учня Наталії Семенівни Дмитра Смаля, віртуозного баяніста, переможця всеукраїнських конкурсів, студента Волинського коледжу культури і мистецтва імені Ігоря Стравінського.
Не цурається школа і місцевих авторів. Душевно звучала "Пісня про Волинь" на слова Ніни Шугніло і музику Юрія Заворотинського у виконанні ансамблю "Награш" солістів Андрія Мигулі та Володимира Михалевича.
Коли музично-пісенне дійство, присвячене українському світочу, апостолу Правди в Свободи Т. Шевченку завершилось, Андрій Мигуля та окремі викладачі запитували: чи все пройшло добре?
Із щирим переконанням та впевненістю (хай суб'єктивно) скажу: "Не добре, а відмінно – на всі дванадцять балів із "плюсом"!".
Заряджений духовно, на крилах творчості, я повертався додому. У душу влітали поетичні рядки, які привідкривали сенс музики і життя у цьому незбагненному і разом з тим жорстокому світі:
Скрипковий ключ, мов ангел
 небесний,
Обіймає весь Космос 
і простір, і час.
Мистецтво – це тайна.
 Чаруй нас, маестро,
Утверджуй, що музика диво
 – частиночка нас.
Нарешті, із приємністю відзначу присутність на концерті Ігоря Прокопіва, заступника міського голови;  Вікторії Савлук, начальника міської культури та  поважних гостей із обласного центру. Тож до нових перемог! Так тримати!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Натхненна, душевна,  прекрасна –
Немов Сонце в захмарений  день.
У творчій короні  з крупинками щастя
Школа, як свято, як пісня  пісень.
Біля прекрасного  з'являються  роздуми. В далекому ХVІІ століття один з французький дослідників, спостерігаючи, як з України потоками рухає живий ясир (з дівчаток і хлопчиків), вигукнув: "Невдовзі ця земля стане пусткою". На жаль, і сьогодні від політиків чуємо схожі пророцтва.
Так і хочеться застерегти: "Не вірте цим песимістичним прогнозам! Краще завітайте на звітний концерт школи мистецтв. Там ви побачите творчу молодь – креативну, активну і талановиту".
Зрештою, це не просто звітний концерт, а, як сказано вище, зустріч з прекрасним. І це прекрасне творять маестро-викладачі під опікою яких 676 (!) учнів.  На звіті отримали право виступати найкращі. Головною особливістю концерту стала його масовість.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 521
Читати далі
07.03.2019 Семенюк Анатолій Володимирович

незалежністьНезалежність в небезпеці

Шановний 
мій   співрозмовнику!
Відкрию потаємне – не  суди суворо! У мою сиву голову дедалі частіше приходить нав’язлива  думка: "Хоч би померти в незалежній Україні!".
Скільки днів Бог послав кожному з нас,  – ніхто не знає.  А ось  Україну наближають до нової фатальної миті, її, нещасну, ганьблять, принижують, "кусають"…
Хитається стовп державності. Він і так не дуже стійкий,  а його хочуть взагалі повалити на землю, поставити українців на коліна перед двоголовим орлом. Часом бачу видіння: Україна – наче широка водойма, у якій прижилися і хижі крокодили, і товстошкірі бегемоти, і зубасті піраньї. Як у цих водах вижити моїм землякам?
Невже буремні 90-ті, які руйнували тоталітарну систему, виявились марними? Хіба вже за щоденними побутовими клопотами не відчуває душа пекельних ран Майдану? В українських споконвічних легендах – сльози матерів, дружин та наречених, які падали на землю при звістці про загибель героя, завжди проростали квітучою калиною, яка є вічним символом невмирущості народу.
Хочу вірити в очищення та відродження. А навколо – циклон осуду, звинувачень і брехливої критики. Лунає від тих, хто в українську будову і цвяха не забив. Іноді дивуюсь, як це чинний Президент витримує той тиск від  опонентів, претендентів у президенти і їх підбріхувачів?
Якби ж то стосувалось це тільки глави держави! На кону – бути чи не бути Україні! 
Кремль і його агенти не сплять, а наші "рідні" псевдопатріоти  ох як стараються прислужитись і переконати світ, що українці не спроможні державою управляти, що тільки з Москвою мусимо йти.
Ось біля кіоска з хлібом українка-ковельчанка заявляє: "Ходила в "руську" (!) церкву й буду ходити. Там більше благодаті…".
Прости їй, Господи! Наверни до рідної Христової Церкви. Не відає, що говорить. А хіба вона одна така?
"За п’ять останніх років жити стало гірше", – переконує колег молодик. 
Разом із тим за ці роки він квартиру придбав, автівку купив і статок власний матеріальний збільшив.
"В Україні хаос. Люди не задоволені політикою чинної влади", – переконують мене телеведучі, політологи та аналітики.
Не погоджуюсь і мимоволі задумуюсь: а в чому неправильні дії Верховної Ради, Уряду, Гаранта Конституції?
За відносно короткий період ми закріпили курс на Європу, завдяки "безвізу" у Польщу чи Німеччину їдемо, як додому. 
Вперше за сотні літ невизначеності  здобули канонічне право на українську (рідну!) Православну Церкву, створили боєздатну армію, утверджуємо рідну мову та пісню. Зрештою, відчуваємо реальну демократію і маємо свободу слова.
Це все те, про що мріяли Тарас Шевченко, Олена Пчілка та інші патріоти українства.
Дух боротьби за незалежність… Чи можна його порівняти із духом 90-их років ХХ століття? На жаль, нове покоління тієї боротьби не відчуло. А дехто забув, за що боролись. 
Є ще й  ті, хто хотів би повернути колесо історії назад.
Саме звідти лунає (і не від найбідніших): "Тарифи на комуналку непомірні, ціна на газ драконівська, зарплата  не європейська, пенсія мізерна, інфляція зашкалює, корупція не зникає"  і т. д., і т. п. Що відповісти? Це теж правда!
Сьогодні модні рейтинги. І я собі, мій читачу, беру завдання скласти діаграму рейтингів, в якій  в кольорах у простому крузі  будуть виділені патріотичні чинники (вищесказані), "філософія живота", точніше – животіння, та духовність й віра в Бога. Впевнений, що сірий колір матеріального накопичення зайняв би 70 відсотків круга. 
А ці тенденції при наявності "окопної" війни на Сході ведуть не просто до прірви, а до втрати державності і колонізації Путіним всієї країни.
В Кремлі не сплять. Ми ж прогавили час, понадіялись на справедливість міжнародних інституцій, втратили сонцедайний Крим.  Лише неймовірними зусиллями відвернули створення "Новоросії". А Донбас день і ніч пече пекельним вогнем на тілі України і в душах наших. 
"Незалежність в небезпеці!" – все частіше лунає з вуст розумних людей. 
Зате кремлівську пропаганду чути на весь світ, у кужному куточку держави.  Вона переконує, що в Україні – терор і репресії, розгул "бандерівщини" і "нацизму".  "Старшому" брату потрібен у нашій країні хаос, нестабільність, зубожіння та незадоволення суспільства. І в багатьох випадках це вдається. 
Повторимось: наші доморощені манкурти, фарисеї, запроданці в унісон волають, що у нас  все "не так", що  довкола  "руїна", "безвихідь" і що промосковський претендент на вищу владу виведе народ на путь праведний.
Жахаюсь (і це не моє відкриття) від ознак соціально-психологічного синдрому незадоволення, при якому середньо забезпечена частина населення вимагає непомірних дивідендів від держави, не вклавши в цю державу ні праці, ні таланту. 
Причина проста: невідповідність статків і можливостей пересічного українця  і тих, хто прийшов до влади, в кого мільйонні, навіть  мільярдні статки.
Це не тільки дратує, але й готує основу до нових кривавих революцій. 
…Вирує передвиборна кампанія. Кандидатів – 43, а обраний буде один! Часу є вдосталь, щоб, знявши полуду з очей, побачити, хто є хто.
У моєму селі жив дев’яностолітній Тадейчик. Він мудро казав: "Як подивлюся на нашого вождє в простій шапці, то відчуваю, що й життє таке буде" (йдеться про світлину Ульянова-Леніна, де він виступає в простій шапці).
Не треба бути великим пророком, щоб передбачити, яке "життє" чекає на нас при тому чи іншому очільнику влади.  Хіба важко було передбачити, куди приведе народ двічі судимий Янукович? Не буде незалежної України – не буде європейського достатку, благ і свободи. Не маємо права втратити надію і віру. В кінці тунелю – яскраве світло! Єдиним маршем маємо йти до тих життєдайних променів і перемагати, незважаючи  на негаразди і перепони!
Анатолій СЕМЕНЮК. 
Шановний  мій   співрозмовнику!
Відкрию потаємне – не  суди суворо! У мою сиву голову дедалі частіше приходить нав’язлива  думка: "Хоч би померти в незалежній Україні!".
Скільки днів Бог послав кожному з нас,  – ніхто не знає.  А ось  Україну наближають до нової фатальної миті, її, нещасну, ганьблять, принижують, "кусають"…
Хитається стовп державності. Він і так не дуже стійкий,  а його хочуть взагалі повалити на землю, поставити українців на коліна перед двоголовим орлом. Часом бачу видіння: Україна – наче широка водойма, у якій прижилися і хижі крокодили, і товстошкірі бегемоти, і зубасті піраньї. Як у цих водах вижити моїм землякам?
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 620
Читати далі
28.02.2019 Семенюк Анатолій Володимирович

IMG-358cf951f7b2d1cbbe735fcd688f0883-VТвої таланти, Україно!

Радуйся, Україно, — молодь таланти тобі свої дарує. Розквітають пишними трояндами та весняними пролісками, витьохкують соловейками юнаки і юнки на сцені.
Це — не просто пафосна риторика. Всі, хто прийшов на звітний мистецький концерт Державного навчального закладу "Центр професійно-технічної освіти" підтвердить це. Зал Палацу учнівської молоді імені Івана Франка був переповнений — як кажуть, ніде яблуку впасти. Тут дорослі і юні, а найбільше тих, хто здобуває професійно-технічну освіту із різних виробничих спеціальностей. 
В усьому світі, на рівні золота цінують висококласних швачок, слюсарів, столярів  чи оздоблювача приміщень. Із досвіду прожитих років знаю: щоб бути тим "золотом", потрібно накопичувати знання, відшліфовувати майстерність, постійно вчитись і переймати досвід інших. Наші співвітчизники давно довели, що ми можемо творити якісний продукт на рівні європейських фахівців, а часом — і краще.
Разом із тим, не хлібом єдиним живе людина, а ще й піснею, музикою, мистецтвом. В цьому переконалися всі, хто у той день прийшов на звітний концерт.
Дві години пролетіли, наче одна мить. Ні на хвилину не дали розслабитися юні самодіяльні аматори сцени.
…Переливається струмком весняним українська пісня, заворожує дивним тембром голосу.  А то раптом злітає до високих октав і, мов би для заспокоєння, проникає у куточок твоєї душі. А затим  крилато, потужно вривається в зал вихор духовної музики: "Червону руту не шукай вечорами…".
Справді, не шукай  магічного дива — воно поруч з тобою у витонченому виконанні юних артистів із народу. Різнобарв'я дійства підсилюється іншими сценічними  жанрами. Тут гуморески, поезія, хореографічні картинки про рідну мову (дуже доречно, адже 21 лютого — свято рідної мови). Але й це ще не все. Розійдись — козаки на сцені "Гопак" викренделюють. І знову професійно, майстерно, сильно.
На рівні із юними артистами на сцені — керівники-наставники солістів, дуетів і гуртів. Славно, бо це виглядає, як єдина сім'я.
Не озвучую прізвищ — їх багато. І всі заслуговують на найвищу оцінку, на загальноміську пошану та подяку. Словом, 12 балів з плюсом. 
Разом з тим, до того "плюса" додам ще одну думку. Буває (і не рідко), коли керівник вважає найголовнішим для себе вузькопрофільну професійну діяльність, а ось мистецтво, спорт, естетичне виховання чимось другорядним.
Приємно бачити і знати, що директор Центру професійно-технічної освіти Сергій Антонюк усвідомлює і робить все для того, щоб учні мали не тільки диплом про освіту, але й ставали високоінтелектуальною, культурно розвиненою, духовно вихованою особистістю.
Сьогодні модно говорити про реформи. Погодься, шановний читачу, що у вищесказаному — головна суть реформи, адже ми хочемо бачити в майбутній Україні нову Людину з великої букви. Словом,  молодці, так тримати!
Приємно було бачити на святі гостей із обласного Центру естетичного виховання молоді.
Оксана Дідик, директорка закладу, не приховувала свого захоплення:
— Ми ніби в Національному палаці "Україна". Все продумано, виважено, змістовно. Хоч сьогодні відправляй наших артистів на обласний конкурс. Одяг, взуття, зачіски, усмішки, рух — скільки то праці вкладено!
А ведучі красиві — замилуєшся. Вражає різноманітність жанрів. Не забули поезію Лесі Українки. Без усякого перебільшення, декламаторка — претендентка на перемогу в обласному конкурсі.
Словом, ви — творча еліта і вам — велика вдячність. Хай звершуються всі ваші мрії і плани. Творіть, співайте, танцюйте і будьте закоханими у свій рідний  край, — виплеснула захоплення із своєї душі Оксана Олександрівна.
І я особисто долучаюся до таких емоційних слів, адже із сцени лунали твори й автора цих рядків ("Пісня про Ковель" та "Королева Бона").
Тож хай благодать Божа освячує вашу працю і талант, дорогі юні митці.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Радуйся, Україно, — молодь таланти тобі свої дарує. Розквітають пишними трояндами та весняними пролісками, витьохкують соловейками юнаки і юнки на сцені.
Це — не просто пафосна риторика. Всі, хто прийшов на звітний мистецький концерт Державного навчального закладу "Центр професійно-технічної освіти" підтвердить це. Зал Палацу учнівської молоді імені Івана Франка був переповнений — як кажуть, ніде яблуку впасти. Тут дорослі і юні, а найбільше тих, хто здобуває професійно-технічну освіту із різних виробничих спеціальностей. 
В усьому світі, на рівні золота цінують висококласних швачок, слюсарів, столярів  чи оздоблювача приміщень. Із досвіду прожитих років знаю: щоб бути тим "золотом", потрібно накопичувати знання, відшліфовувати майстерність, постійно вчитись і переймати досвід інших. Наші співвітчизники давно довели, що ми можемо творити якісний продукт на рівні європейських фахівців, а часом — і краще.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 518
Читати далі
24.01.2019 Семенюк Анатолій Володимирович

місюра1Олена Місюра: життя в ім'я добра

Історія нашого краю багата подіями, фактами і видатними особистостями. Серед них – духовні світочі, політичні діячі, талановиті вчені. В цьому ряду є ті, які кожен день зернина до зернини збирають посівний матеріал для засіву родючого поля незалежної України.
Частину своїх статків вони віддають на розбудову та захист держави. Існував колись неписаний закон: 10 відсотків жертвувати на храм Божий. Тепер ці люди до матеріальних статків додають свої сердечні поривання.
Серед таких національно свідомих, патріотично налаштованих діячів Ковельщини висвітлюється особистість Олени Місюри. У неї – Божа душа, якій притаманна доброчинність. Знайома нам теза, що "Любов – це віддати себе комусь, творити добро для когось" – то про неї. Любов до сім'ї, до розлогого родинного дерева і до свого ближнього у неї розквітає пишною трояндою і ніколи не в'яне.
Олена Володимирівна добре відома в Ковелі як голова філії "Союзу Українок", як активна волонтерка, як захисниця українства і як успішна бізнесменка.
І ось я в Олени Володимирівни Місюри в гостях. Давно не зустрічалися, і мимоволі вдивляюся у її світле обличчя. Воно, як завжди, миле, привабливе і проміниться молодістю. Вслухаюсь у мову, а там – милозвучність, спокій і філософські життєві мудрості. Хочу зібрати всі позитиви до купи і прозріваю: переді мною – справжня, гарна, квітуча українська полісянка.
Отож, послухаймо…
l
– Анатолію Володимировичу, Вам що: каву, чай? У мене є винятково смачна кава. Не пошкодуєте, – гостинно запрошує господиня.
– Олено Володимирівно, не відмовлюся, але інтерв'ю продовжу.
Ви давно в бізнесі? Коли було важче: в теперішній час чи в 90-х роках.
– В бізнесі легко не буває ніколи. Необхідно і вдень, і вночі клято працювати і головою, і руками. Сьогодні конкуренція більша, ніж раніше. Судіть самі: колись в місті діяло три ресторани – сьогодні закладів ресторанного типу десятки. Ринок перенасичений, а торговельна спроможність населення падає… Не забуваймо, що в країні іде війна.
– І все ж, Ваші продуктові набори були в Києві на Майдані Гідності. Вони й сьогодні регулярно потрапляють до наших воїнів на Сході, на передову. Звичайно, велика подяка Вам  за це. Але ж це зменшує сімейні і особисті доходи. Не секрет, що окремі заможні ковельчани і кроку не ступають у цьому напрямку.
– Я не думаю про це. Апостол Павло повчав: "Поспішайте робити добро". І, в міру сил, ми з друзями стараємося так діяти. Адже коли не буде держави, то й бізнесу не буде.
А щодо тих, хто ухиляється від благодійності, то таких у Ковелі мало. Росте нове покоління, серця яких наповнені милосердям. Ось "живий" приклад. Молодий бізнесмен в районі індивідуальної забудови, що біля Бахова, за  свій кошт проклав вулицю із твердим покриттям.
Ми пропонували: давай і ми зробимо свій внесок. А він нам порекомендував збудувати іншу вулицю. Ось вам нове мислення сучасного підприємця.
– Ви – голова ковельських "союзянок". Бачу ваші вишиванки на всіх міських заходах та урочистостях і навіть на сесіях рад Ви сміливо озвучуєте свою громадянську позицію. Колись, за польського панування, "Союз Українок" боровся за свою мову, національну гідність. А що тепер?
– Тепер на часі відродження патріотизму, формування національної свідомості. Не менш важлива боротьба за українство. Сьогодні в громадських рухах мало молоді. Більше того, вона буває пасивна й інертна. Тішуся одним, що у нас є юні "союзянки", за якими – майбутнє.
– Ваші посестри (на чолі з Вами) завжди присутні в бібліотеці на зустрічах із відомими письменниками, поетами, журналістами. Це в плані ваших заходів?
– Це поклик душі і серця кожної "союзянки". Ми живемо цим. З іншого боку, хто, як не ми, має повертати пам'ять про В. Стуса, В. Симоненка, О. Ольжича? Їх, видатних і жертовних, багато. Вони на вівтар України поклали життя. І ми мусимо не тільки проникатися цим, повертати з небуття наше героїчне, але й передавати новому поколінню.
– Знаю, що ваша спільнота непосидюча, не замикається в ковельському "домі".
– Справді, ми – в активному русі. Побували в Каневі і вклонились Тарасу Шевченку, відвідали Холодний яр і отримали незабутні враження. Нещодавно брали участь в урочистостях  в урочищі "Вовчак", де народилася УПА. Було багато інших патріотичних поїздок – прощ.
– А які стосунки з місцевою владою?
– На мою думку, місцева влада немало робить для міста. Старається. Але є окремі запити, які ще не реалізовані. Маю на увазі побудову пам'ятника Героям Небесної Сотні, встановлення барельєфа на Будинку рад. Хочеться більше єдності та порозуміння. Кожен із нас має залишити після себе пам'ять із справ на благо громади.
– Ви нагадали про єдність. Томос – сприятиме об'єднанню?
– Звичайно, що так. Нарешті, українці мають свою канонічну незалежну Церкву. До неї потяглися багато вірян  із Московського патріархату. На мою думку, Церква повинна допомагати Україні, підіймати дух українців.
– Не омину майбутніх виборів. Яким, на Вашу думку, має бути Президент України?
– У мене суб'єктивне бачення. Ця особистість мусить відповідати трьом "П", тобто: "Порядність. Професійність. Патріотизм". Хочеться, щоб очільник держави більше думав про свій народ, а не про власні прибутки.
– А які "ліки" Ви бачите для оздоровлення країни?
– Менше критикувати, піаритись, а більше працювати. Кожен має поставити перед собою запитання: "А що зробив я?". Мені імпонує діяльність наших хлопців-волонтерів Василя Марчука, Ігоря Верчука, Едуарда Сколінчука, Миколи Більшевича, нашої землячки, Народної артистки України Світлани Мирводи та інших, які співом і ділом, матеріально та морально допомагають нашим воїнам на Сході. Їх багато. І саме вони утверджують думку про те, що Україна відбудеться як сильна економічно й політично держава європейського зразка.
– Корупцію подолаємо?
– Потрібно змінювати світогляд. Маємо починати із себе, із своєї гідності.
– У Вас чудова дружна родина. Гармонійна сім'я. Із чоловіком Василем Івановичем Ви, на мою думку, – доповнення єдиного цілого. А яке то щастя чути щебетання милих онуків! Ви щасливі?
– Я щаслива, що у мене є батько. Йому вже 86. Живе в селі. Не нарікає на життя, а творить його сам. Має коника. Заготовляє на зиму дрова. Все життя бореться із неправдою. 
Він каже: "Все в твоїх руках – тому потрібно не плакатись, а діяти і працювати". Він знає ціну хліба. У далекі повоєнні долав кілометри із села до Ковеля за чорним буханцем хліба. Вистоював ніч, і не раз, бувало, що не вистачало.
Батько рухливий, активний. Якби всі були такі, як він, то й Україна процвітала б.
А взагалі, що таке бути щасливим? Може, в можливості допомагати людям? Бог веде мене дорогами життя, і я дякую Йому за все. Життя – це мить. Воно летить на крилах. А хочеться ще багато чого зробити. 
– Дай, Боже, Вам і родині щасливих днів і літ!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Р. S. На  закінчення розмови Олена Володимирівна повідомила, що з нагоди ювілею започатковує благодійну акцію – збір коштів на підготовку та видання книги про воїнів-ковельчан, які загинули в зоні АТО. Підтримаймо ініціативу!
А. С. 
Історія нашого краю багата подіями, фактами і видатними особистостями. Серед них – духовні світочі, політичні діячі, талановиті вчені. В цьому ряду є ті, які кожен день зернина до зернини збирають посівний матеріал для засіву родючого поля незалежної України.
Частину своїх статків вони віддають на розбудову та захист держави. Існував колись неписаний закон: 10 відсотків жертвувати на храм Божий. Тепер ці люди до матеріальних статків додають свої сердечні поривання.
Серед таких національно свідомих, патріотично налаштованих діячів Ковельщини висвітлюється особистість Олени Місюри. У неї – Божа душа, якій притаманна доброчинність. Знайома нам теза, що "Любов – це віддати себе комусь, творити добро для когось" – то про неї. Любов до сім'ї, до розлогого родинного дерева і до свого ближнього у неї розквітає пишною трояндою і ніколи не в'яне.
Олена Володимирівна добре відома в Ковелі як голова філії "Союзу Українок", як активна волонтерка, як захисниця українства і як успішна бізнесменка.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1098
Читати далі
17.01.2019 Семенюк Анатолій Володимирович

Р1Щоб плани стали  реальністю

Насичений негативною інформацією із газет, радіо, телебачення пересічний українець мимоволі впадає в песимізм, зневіру і відчай. У декого складається враження, що все в Україні "не так". Вона – найбідніша, найкорумпованіша, економічно найвідсталіша – словом, не держава, а "образованіє", як стверджують окремі російські пропагандисти і урядовці.
Я, як свідок реальних подій цієї неспокійної епохи, промовляю: "Шановний українцю! Поглянь навколо, порівняй минуле і теперішнє, порівняй наше життя із тією ж Росією,  а разом з тим – і з Європою.
Ти побачиш позитивні зміни, про які колись і не мріяли. Сяють золотом бані церковні, і віра Христова трояндою пишною розквітає. Вулиці Ковеля заповнені "крутими" європейськими  автівками. Околиці міста забудовані комфортним житлом. Передсвяткові черги у супермаркетах та на ринках, застілля такі, що декому на Заході й не сниться.
Змінили обличчя фасади будинків на центральних вулицях Ковеля. Вони сяють вітринами магазинів, вивісками офісів і різноманітних контор.
Це – тільки побіжний погляд на зовнішній бік нашого буття. Не менше змінилась внутрішня суть єства кожного – у ньому вже панує демократія, європолітика і ознаки сучасного суспільства.
Зауваж, мій друже, – країна перебуває в стані війни. Що б хто не казав, як не критикував би досягнуте, як би не применшував успіхи, але капітани корабля під назвою "Україна" впевнено тримають штурвал у хвилях розбурханого моря. Прогнозований деякими скептиками айсберг під назвою "дефолт", у який мала вдаритися країна, слава Богу, оминув нас”.
l
Рада регіонального розвитку міста, у яку входять очільники влади, представники громади, бізнесу, промисловості і транспорту і засідання якої відбулося цими днями,  мала  на меті оцінити і проаналізувати зроблене, намітити плани розвитку на майбутнє, а разом з тим поінформувати населення про здійснене.
У засіданні ради взяв участь голова Волинської облдержадміністрації Олександр Савченко. Як і годиться, йому – перше слово. Про що сказав губернатор? Ось тези його виступу.
– Цьогорічні Новорічно-Різдвяні свята  входять в нашу історію із довгоочікуваним Томосом для однієї із найбільших Церков світу  – Православної Церкви України. Держава стає міцнішою і стійкішою і ще більш українською.
– Президент очолив реформи. Це надважке, надвідповідальне, найнепопулярніше завдання.
Одна із найуспішніших реформ – децентралізація. Об'єднання територіальних громад підтвердило свою життєспроможність та успішність в господарюванні. Ефективність цього шляху давно продемонстрували Республіка Польща та інші країни.
У минулому були спроби провести адміністративно-територіальну реформу – не вдалося. Сьогодні вона успішно втілюється в життя.
– Звичайно, є труднощі. Діє отой пострадянський "совок", де головним є "дай!", а не особиста відповідальність за долю країни. Сьогодні кожен сам собі господар. Тішить, що до цієї реформи є довіра. Із новообраних в кінці року депутатів в ОТГ – значна частина від блоку БПП.
Олександр Савченко зупинився на проблемах реформування медицини, освіти, комунального господарства, відновлення українських доріг. Не оминув плюсів і мінусів "безвізу". Відзначив позитивні зміни у відтворенні нової боєздатної армії, бійці  якої захищають країну.
– Мусимо співпереживати, співпрацювати, співрозбудовувати наше життя. Україна не може бути поганою, – наголосив голова ОДА. Позитивно він оцінив співпрацю з Ковельською міською владою.
l
Із конкретною доповіддю про зроблене в місті виступив міський голова Олег Кіндер. Він нагадав крилатий вислів американського президента Джона Кеннеді: "Не питай, що зробила для тебе держава, а питай, що зробив для неї ти". Ці слова стали своєрідним  зачином  для  інформації про зроблене і досягнуте, за словами промовця, "партією ковельчан":
– Децентралізація для міста – це, перш за все, фінансова реформа, завдяки якій успішно наповнюється бюджет міста. Це дає змогу розвиватися усім галузям, забезпечувати стабільний соціальний розвиток.
Олег Кіндер позитивно оцінив роботу медичної галузі, наголосивши, що Ковельське МТМО (за висновком фахівців) – одне з кращих в Україні. За оснащенням діагностичною апаратурою Ковельська лікарня досягла європейського рівня.
В світлі реформи позитивно виглядає Нова українська школа. Багато зроблено у комунальній сфері. Тут інтенсивний і великомасштабний ремонт вулиць міста, прибудинкових територій, тротуарів. Оновлюється транспортний парк комунальних підприємств.
На чільному місці – розвиток культури і спорту, завдяки яким про наше місто знають в Європі і світі. Гордяться ковельчани чемпіонами всеукраїнського, європейського і світового рівнів.
Привабливо виглядають інвестиційні проекти на майбутнє. Тут бачимо реконструкцію (відбудову) стадіону "Локомотив", у якому беруть участь міста-побратими Польщі та Білорусі. Чекає на ковельчан реконструкція міського парку культури і відпочинку, футбольних полів із штучним покриттям. Буде тривати житлове будівництво, продовжиться ремонт доріг, оновлення навчальних закладів тощо.
Словом, програма розвитку – широкомасштабна і дороговартісна, але вона під силу ковельчанам. Тішить  плідна співпраця із народним депутатом України Степаном Івахівим.
– Живемо новими планами, новими проектами. Не говоримо про погане, а закликаємо до праці, – наголосив Олег Кіндер.
Голова подякував Олександру Савченку за плідну співпрацю, яка є запорукою успіхів міста.
Співдоповідачі – головний лікар МТМО Олег Самчук та начальник управління міської освіти Віктор Бичковський суттєво доповнили доповідь конкретними інформаціями про справи у своїх галузях.
Присутні, що зібралися в оновленому, затишному залі Палацу учнівської молоді імені Івана Франка уважно вислухали доповідь міського голови, ніби звіряючи сказане із зробленим. І не випадково, адже у кожній цифрі, кожному факті та досягненні є їхній внесок, щоденна творча праця, за що їм – шана і подяка. Долучаючись до новорічних вітань та зичень, висловлених з трибуни очільниками влади, і ми просимо у Всевишнього: "Здоров'я, благополуччя і наснаги подай, Боже, ковельчанам у новому році! Любімо Україну, працюймо на її розвиток і піднесення у європейському співтоваристві під знаком Любові, Миру та Добра!".
Анатолій СЕМЕНЮК.
 P. S. У своєму репортажі я не називав цифр, яких прозвучало у той день дуже багато. Всі вони оприлюднені на офіційному сайті Ковельської міської ради і на шпальтах громадсько-політичної газети "Вісті Ковельщини". Так що читайте, аналізуйте, робіть висновки.
 А.С. 
Насичений негативною інформацією із газет, радіо, телебачення пересічний українець мимоволі впадає в песимізм, зневіру і відчай. У декого складається враження, що все в Україні "не так". Вона – найбідніша, найкорумпованіша, економічно найвідсталіша – словом, не держава, а "образованіє", як стверджують окремі російські пропагандисти і урядовці.
Я, як свідок реальних подій цієї неспокійної епохи, промовляю: "Шановний українцю! Поглянь навколо, порівняй минуле і теперішнє, порівняй наше життя із тією ж Росією,  а разом з тим – і з Європою.
Ти побачиш позитивні зміни, про які колись і не мріяли. Сяють золотом бані церковні, і віра Христова трояндою пишною розквітає. Вулиці Ковеля заповнені "крутими" європейськими  автівками. Околиці міста забудовані комфортним житлом. Передсвяткові черги у супермаркетах та на ринках, застілля такі, що декому на Заході й не сниться.
Змінили обличчя фасади будинків на центральних вулицях Ковеля. Вони сяють вітринами магазинів, вивісками офісів і різноманітних контор.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 637
Читати далі
03.01.2019 Семенюк Анатолій Володимирович

енергетикаЕнергетика – це життя

22 грудня, коли настають найкоротший день і найдовша ніч, енергетики відзначають своє професійне свято. Не помилюсь, коли скажу, що це – одна з найважливіших професій у світі.
Погодьтесь: на сучасному етапі нашого існування світло - це життя.  Електроенергія дає рух виробництву, економіці та просвітницько-інформаційному забезпеченню від малопотужного комп'ютера – до надпотужної сталеплавильної печі. Та який сенс когось переконувати, коли кожен переживає відчуття дискомфорту при аварійному вимкненню електромережі?
Вдень і вночі, в холод, дощ та спеку стоять на посту лицарі професії, воїни світла, які забезпечують надійну роботу мереж та підстанцій. Незважаючи на небезпеку і непогоду, вони ідуть в епіцентр аварійних ситуацій  і перемагають. Ідуть заради нас! Ідуть, незважаючи, що зарплата не відповідає трудовим затратам. Ідуть, тому що енергетик – це особливий стан душі, де відповідальність вище за все.
У цей день актовий зал Ковельської філії ПРАТ "Волиньобленерго" був переповнений. Зібралися електромонтери та інженери, контролери, водії та майстри. Вони хочуть почути не тільки вітання, але й оцінку своєї праці. У мене теж зацікавленість. Нещодавно колектив очолив Денис Леонідович Бутолін. Спостерігаю, аналізую, оцінюю і приходжу до висновку: новому керівнику довіряють.
Звичайно, із власного досвіду знаю, що ця довіра буде перепровірятися в різних ситуаціях. Скажімо, готовність бути на передовій при ліквідації аварійних ситуацій, ставленням до забезпечення належних умов праці, готовністю реагувати на запити членів колективу із різних соціальних проблем. "Зверху" недремне око буде тестувати керівника на його стратегічне мислення в надважливих завданнях з надійності постачання, ефективності господарювання і зменшення витрат електроенергії та безпеку праці.
Тішить, що  місцева влада теж "на пульсі". На свято до енергетиків завітали Михайло Гетьман – перший заступник міського голови, Роман Кульцман – перший заступник голови райдержадміністрації та Олександр Пасенковський – заступник голови районної ради. Як і годиться – щирі вітання і нагороди найкращим.
Денис Бутолін теж презентує нагороди, серед яких – відзнаки: "Відмінник енергетики", грамоти, подяки. Разом з тим, на честь свята на працівників чекають премії. Душі і серця присутніх звеселяють пісні від аматорів сцени району.
Словом, захоплююче, святково та урочисто. До загальних вітань долучаю і я свої поетичні рядки.
Енергетикам Ковельщини присвячую
Електропідстанція та
  електроопори…
Здавалось би, далекі від
          мене роки!..
У тиші самотній  – вони
    знову говорять,
І спогади ллються з тієї
  енергоріки.
Тоді була міцна і дружна
 родина.
Будували об'єкти. Вели
     мережу до села.
Хай там холод і дощ чи
    морозная днина –
"Вмикай: Р-1!". О, як це
     людей звеселя!
Бо світло – життя. І світло –
       це радість.
Не кожен зуміє цю ношу
     нелегку нести.
Не той патріот, що як жити
       нам радить,
А  той, що високу опору уміє
  звести.
Не той патріот, що іде в
 вишиванці,
А той, який одяг монтера
  приміряв.
Пошкодження ЛЕП! І
    ввечері, й вранці
Електрик – вперед! Це
  непросто. Це подвиг, повір.
Я славлю професію.
    Молитву шлю Богу:
Цим воїнам світла достойну
    зарплату подай.
Мої побратими! Я знаю:
    терниста дорога,
Та вірю – і до Вашого дому
  прийде первомай.
 Анатолій СЕМЕНЮК.
22 грудня, коли настають найкоротший день і найдовша ніч, енергетики відзначають своє професійне свято. Не помилюсь, коли скажу, що це – одна з найважливіших професій у світі.
Погодьтесь: на сучасному етапі нашого існування світло - це життя.  Електроенергія дає рух виробництву, економіці та просвітницько-інформаційному забезпеченню від малопотужного комп'ютера – до надпотужної сталеплавильної печі. Та який сенс когось переконувати, коли кожен переживає відчуття дискомфорту при аварійному вимкненню електромережі?
Вдень і вночі, в холод, дощ та спеку стоять на посту лицарі професії, воїни світла, які забезпечують надійну роботу мереж та підстанцій. Незважаючи на небезпеку і непогоду, вони ідуть в епіцентр аварійних ситуацій  і перемагають. Ідуть заради нас! Ідуть, незважаючи, що зарплата не відповідає трудовим затратам. Ідуть, тому що енергетик – це особливий стан душі, де відповідальність вище за все.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1062
Читати далі
27.12.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

сверестюкСвято життя Євгена  Сверстюка

Ковельчани мають завдячувати долі  за те, що у них  є патріотично-просвітницький центр українства під скромною назвою "Центральна районна бібліотека" (керівник – Заслужений працівник культури  України" Галина Божик).
Вкотре поспішаю на "свято життя". Сьогодні – це година пам'яті Євгена Сверстюка, відомого українського філософа, письменника, правозахисника.
Поспішаю, бо знаю, що режисер і сценарист дійства Ольга Бичковська   вклала в захід серце і душу, а тому буде цікаво, пізнавально і  повчально.
Дехто може  сказати мені: "Де ви бачите в тому стражденному житті свято, адже  там – боротьба, поневіряння, нагляд КДБ, репресій та 12 років концетораційних таборів і заслання в чужому, холодному Пермському краї?".
Я ж переконаний, що людина щаслива тоді, коли займається улюбленою справою.  Так ось, "свято життя",  а значить і своє особисте щастя,  Євген Сверстюк бачив та розумів по-своєму: "Щастя – жити високими культурно-просвітницькими інтересами і нехтувати особистими". Погодьтеся, це – світоглядна позиція не кожному під силу. Адже  то самопожертва в ім'я вищих моральних цінностей, які піднімають людину на високу сходинку духовності.
Цю жертовно-моральну філософію Євген Сверстюк виростив з надр сільського буття, з волинського села Сільце,  що на  Горохівщині. Солов'їне дитинство, школа і раптом – потаємне: "Я буду сидіти в тюрмі за Україну". 
Що це? Випадкове просвітління? Чи, може, виважена основа сенсу майбутнього життя?
То не був спалах романтичних емоцій. Дитяче серце гартувалось у вогні патріотично-молитовних пісень, "Декалогу" та "Сорока чотирьох правил українського націоналіста". Свідомість юнака  формувалась на міцній основі українства. 
Він успішно закінчив філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка та аспірантуру Київського інституту психології.  Євген Сверстюк залишив сліди своєї праці в школах, вишах та редакціях газет і журналів. Чому в множині? КДБ не давало спокою патріоту.
З-під його талановитого пера виходять публіцистичні та літературно-критичні праці. Серед них – Іван Котляревський   сміється", "Собор у риштованні", "Шевченко понад часом" та інші. Багато з них видано за кордоном – зокрема, у видавництві "Смолоскип" (США).
Євген   Сверстюк – в постійній боротьбі і в просторі, де творять та діють  Василь Симоненко, Іван Дзюба, Ліна Костенко, Іван  Драч, Лесь Танюк, Іван Світличний та ін. В умовах  тогочасної тоталітарно-репресивної України це були героїчні кроки – на межі життя і смерті. Каральний меч КДБ падав на непокірних.
У 1962 році поет Василь Симоненко і художник Алла Горська спробували оприлюднити відкрите ними поховання жертв сталінських репресій у Биківнянському лісі, що неподалік Києва. Це вартувала  для них не тільки втрати свободи, але й самого життя.
На Євгена Олександровича Сверстюка теж  чекала гірка чаша репресій, знущань і концтаборів.  Його заарештували у 1972 році.  Він ту чашу гіркоти (12 довгих років)  випив до дна, але вистояв і не зламався. Дорога ціна, але стовбур дерева  українства міцний. Від бурі, вітру стовбур може похитнутися, зігнутися, але, попри все, встоїть.
Ще й ще раз задаймося питанням: "Як вони вистояли?". Протести, страйки, голодування, колючий холод, щоденне навіювання страху і ймовірність смерті – але вище всього була Україна, ота омріяна,  щаслива і небесна.
В короткому нарисі, на жаль, немає можливості належно висвітлити всі героїчні віхи славного життя волинянина Євгена Сверстюка.  Та для пізнання сутності світогляду маємо бездоганну криницю покладених на папір його філософських роздумів.
Багато з них стали крилатостями. Окремі – є повчальними для нас, сьогоднішніх, особливо юних віком.
Тож занурмося в криницю мудрості Євгена  Сверстюка: 
– Зневіра є одним із найбільших українських гріхів.
– Суспільство без віри і любові втрачає здатність розрізняти добро і зло. 
– Один в полі не воїн – це перше гасло кожної людини, кожен має бути воїном в воювати там, де може бути успішний…
– Ми повинні робити сонячну погоду в житті, а не збільшувати темряву.
– Правда, честь, обов'язок... суть мого світогляду, честь, що оплачується кров'ю, гідність, що є передумовою життя, істина,  до якої йдуть з безстрашністю дослідника  – без гарантії повернутися".
– Ти входиш в зону смерті й у тій зоні хапаєшся за щось  і розбудовуєшся. Це "щось" є суто ідеальний світ. Матеріальний вже перестав існувати. Якщо ти не схопишся за небо, у тебе нічого немає. Тим небом є віра в Бога. І – саморозбудова.
– Я народився під  щасливою зіркою: вона висвітлювала моє  обличчя і ніколи не ховала його в тінь. Навіть у найтемніші дні,  без просвітків,  я відчував, що моя зірка висока – і любив її".
Цитовані слова – це своєрідний посібник настанов, як любити життя таким, яким воно є, як виживати в екстремальних умовах концтаборів, як зберегти мораль, честь і гідність, рухаючись проти течії. Євген Сверестюк вчить нас запалювати зірки своїм духом і підтримувати їх світло після відходу від земного життя.
Лишається щиросердечно подякувати  (не помилюсь, коли скажу, що від всіх присутніх у залі) за змістовне патріотичне дійство – годину пам'яті Євгена Сверетюка. 
Анатолій СЕМЕНЮК.
P. S. Сьогодні багато хто намагається запалити зірку свого  та  нашого життя запальничкою майбутнього президентства.
Дорогий мій  співрозмовнику! Просвіти критично, на детекторі  українства і патріотизму кожного кандидата. Не спіймайся на гачок популістів і демагогів про матеріальний рай, яким насичують  твою свідомість.
Життєвий шлях Євгена Сверстюка є повчальним та актуальним. Було б добре, якби уроки цієї видатної особистості засвоїли всі  нині  сущі в Україні.
А. С. 
Ковельчани мають завдячувати долі  за те, що у них  є патріотично-просвітницький центр українства під скромною назвою "Центральна районна бібліотека" (керівник – Заслужений працівник культури  України" Галина Божик).
Вкотре поспішаю на "свято життя". Сьогодні – це година пам'яті Євгена Сверстюка, відомого українського філософа, письменника, правозахисника.
Поспішаю, бо знаю, що режисер і сценарист дійства Ольга Бичковська   вклала в захід серце і душу, а тому буде цікаво, пізнавально і  повчально.
Дехто може  сказати мені: "Де ви бачите в тому стражденному житті свято, адже  там – боротьба, поневіряння, нагляд КДБ, репресій та 12 років концетораційних таборів і заслання в чужому, холодному Пермському краї?".
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 682
Читати далі
06.12.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

06І лунала світла молитва

Духовний простір Ковельщини наповнився ще однією світлою історичною  подією: 24 листопада ц. р. закладено і освячено наріжний камінь  та капсулу (із зверненням до нащадків)   у новозбудований фундамент церкви в ім'я блаженного Св. м. Василя Величковського.
Славні  діяння Твої, Господи! В той час, коли навколо вирує неспокій, бідність, підіймає голову зло, церковна громада з великою  вірою розбудовує святиню.
Незважаючи на сіру мряку та холод, на місці події (перехрестя вул. Відродження та Величковського) зібралося багато вірян.  Розділити радість ковельчан прибули високі гості: екзарх Луцький Йосафт Говера, вікарій Львівської провінції о. Іван Левицький, єпископ-помічник Сокальський і Жовківський  владика Петро Лоза, декан о. Богдан Іващук,  о. Сергій Василів, от. Володимир Улян. Високоповажних гостей вітають отці-ієромонахи храму Миколая Чарнецького на чолі з ігуменом  Михайлом Іваняком.
Лунає світла молитва, зігріває серця і душі присутніх. Щиросердне вітальне слово промовляє владика Йосафат.
Почесними грамотами екзарха Луцького нагороджують найактивніших будівельників та жертводавців. Заслужені слова вдячності — Євгену Задорожному, який, за словами єпископа кир. Йосафата, "вміє підняти дух вірян і всі структури Ковеля, щоб досягти мети".
Привітальне слово гостям і присутнім виголошує ігумен монастиря Миколая Чарнецького о. Михайло Іваняк. Він чи не найбільше хвилюється, адже це відповідальна та  почесна місія, і все має пройти злагоджено й організовано.
"Тут буде місто-сад!", — згадалися слова Володимира Маяковського, який, до речі, дуже любив і шанував Україну та українців. Проводячи паралелі, промовляю: "Я знаю: духовний центр тут буде, коли такії люди у нашім  славнім місті є".
Високоповажні духовні особи  беруть кельні в руки і закидають розчин. Наріжний камінь і капсулу встановлено.
Благослови всіх, Господи!
Поруч із храмом деревце тендітне листочками шелестить. Подумалось: вони будуть виростати  разом (і храм,  і клен). Пройде якийсь час, і засяють бані золотом й дерево виросте, духом та вірою наповниться. І злетить спільна молитва до неба. Почує Господь, почує блаженний Василь Величковський, і благословення та благодать повернуться до священиків, парафіян, будівничих, і запанують в той день щастя, радість та мир, любов, доброта і злагода. 
l
Коли видатні особистості, тим більше духовні, торкаються своїми діяннями міста, то воно також стає визначнішим. Тарас Шевченко, Леся Українка —  без їх животворного  духу й присутності Ковель був би збіднілішим у культурно-просвітницькому середовищі. Без блаженного Василя Величковського наш духовний простір теж був  би  набагато вужчим.
Народився блаженніший у м. Станіславові 1 червня 1903 року. Після закінчення гімназії вступив до лав Січових Стрільців. 
У 1920 році записався на Богословські курси до Львівської духовної семінарії. Дияконське освячення отримав з рук митрополита Андрея Шептицького. Таїну священства прийняв у Єпископа Луцького Йосифа Боцяна. Молодий священик відзначався глибоким розумом, різнобічними знаннями і неабияким проповідницьким талантом.
У серпні 1928 року о. Василь Величковський приєднується до місійної  групи в Ковелі. Він навертає українців до "з'єднаної" церкви. Як гриби у теплий дощ, виростають парафії і святині навколо міста. Кількість вірних греко-католиків сягає до 20 тисяч осіб.
Дослідники біографії Василя Величковського засвідчують   факт зустрічі отця Василя із Юзефом Пілсудським. Останній погодився на передачу  римо-католицького костелу ковельській християнській  спільноті. Проте з архівних  матеріалів  відомо, що греко-католикам була передана Св.-Миколаївська церква, яка у свій час належала Кінгбурзькому піхотному полку. Згодом було побудовано  в короткі терміни монастир. 
Так чи інакше, але заслуга о. Василя в розбудові церкви беззаперечна. Польській латинській церкві було не вподоби активна проукраїнська позиція місіонера-священика, і його в 1935 році відправляють до Станіславова.
Географія служіння о. Василя Величковського розлога: Кам'янець-Подільський, Тернопіль, Станіславів, Львів, Ковель та інші міста.
У квітні 1945 року з приходом "других совєтів" о. Василя заарештовують і примушують до зречення і зради своєї віри. Віра або смерть! Йому виносять смертний вирок. 3 місяці —  у камері смертників. Нарешті, вирок змінено — 10 років ув'язнення в концентраційних таборах Воркути.
Але  на засланні  він не припиняє своєї місійної  діяльності. Коли є глибока віра, то її не знищать ані тюрма, ані Москва.  Після звільнення о. Василь таємно вчить молодих семінаристів і править Літургію у приватних помешканнях.
У 1963 році в Москві він зустрічається із Митрополитом Йосифом  Сліпим. 
Саме тоді, 4 лютого в готелі о. Величковського висвячено на Єпископа і призначено  місцеблюстителем  Греко-Католицької Церкви в Україні.
У 1969 році за активну душпастирську (таємну) діяльність  Владику Василя Величковського знову заарештовують. У 1972 році хворого Єпископа звільняють з-під арешту і депортують з СРСР. За свідченням брата Василя Стеця, Владиці Величковському КДБ зробили ін'єкцію отрути сповільненої дії. Серце його  зупинилося 30 червня 1973 року у Канаді в  місті  Вінніпезі. Там і похований.
Після беатифікаційного процесу у 2001 році Папа Іван Павло ІІ оголосив Єпископа Василя Величковського блаженним мучеником за Христову Віру.
Канадські українці шанують нашого і їхнього духовного, незламного провідника віри Христової. Шануємо і ми.
Анатолій СЕМЕНЮК. 
Духовний простір Ковельщини наповнився ще однією світлою історичною  подією: 24 листопада ц. р. закладено і освячено наріжний камінь  та капсулу (із зверненням до нащадків)   у новозбудований фундамент церкви в ім'я блаженного Св. м. Василя Величковського.
Славні  діяння Твої, Господи! В той час, коли навколо вирує неспокій, бідність, підіймає голову зло, церковна громада з великою  вірою розбудовує святиню.
Незважаючи на сіру мряку та холод, на місці події (перехрестя вул. Відродження та Величковського) зібралося багато вірян.  Розділити радість ковельчан прибули високі гості: екзарх Луцький Йосафт Говера, вікарій Львівської провінції о. Іван Левицький, єпископ-помічник Сокальський і Жовківський  владика Петро Лоза, декан о. Богдан Іващук,  о. Сергій Василів, от. Володимир Улян. Високоповажних гостей вітають отці-ієромонахи храму Миколая Чарнецького на чолі з ігуменом  Михайлом Іваняком.
Лунає світла молитва, зігріває серця і душі присутніх. Щиросердне вітальне слово промовляє владика Йосафат.
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 643
Читати далі
15.11.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

44617869_687163904983675_5497230415695446016_oКрилата пісня працівників культури

Минулого четверга в читальній залі центральної районної бібліотеки на своє професійне свято зібралися з усіх сіл та селищ працівники культури та аматори сцени, щоб підсумувати зроблене і звеселитися добрим словом, мелодією пісні.

На свято прибули  поважні гості, серед яких – Андрій Броїло, голова районної ради, його заступник Олександр Пасенковський, Роман Кульцман, перший заступник голови райдержадміністрації, Ірина Ревейчук, начальник відділу освіти, Степан Топольський, керівник апарату РДА, Павло  Самолюк, очільник   благодійного фонду народного депутата України Степана Івахіва "Патріоти Волині"  та інші.

Гей, розвивайся барвінку, стелися під ноги, розквітай піснею, заворожи скрипкою! 

 

Минулого четверга в читальній залі центральної районної бібліотеки на своє професійне свято зібралися з усіх сіл та селищ працівники культури та аматори сцени, щоб підсумувати зроблене і звеселитися добрим словом, мелодією пісні.
На свято прибули  поважні гості, серед яких – Андрій Броїло, голова районної ради, його заступник Олександр Пасенковський, Роман Кульцман, перший заступник голови райдержадміністрації, Ірина Ревейчук, начальник відділу освіти, Степан Топольський, керівник апарату РДА, Павло  Самолюк, очільник   благодійного фонду народного депутата України Степана Івахіва "Патріоти Волині"  та інші.
Гей, розвивайся барвінку, стелися під ноги, розквітай піснею, заворожи скрипкою! 
Наповнився зал незгасимим духом аматорів сцени із Поворська, Голоб, Люблинця, Доротища, Білина, Ковеля. Дорослі і діти вміло беруть мою душу в полон і не відпускають.  Тут не потрібно "мудрого" журі.  Оцінює глядач і вокал, і тембр голосу, і артистизм, і емоційність виступаючих.  Гримлять оплески, лунає "Браво"  –  це і є 12 з "плюсом" балів. 
Аматорський гурт "Водограй" взагалі не відпускають зі "сцени": мовляв співайте, звеселяйте. Ну що тут скажеш?  Щасливі ми люди, бо серед негараздів побуту і нестабільності життя, хаосу в державі вміємо зберегти свій дух, бентежну душу заспокоїти. 
А цьому бурхливому потоку пісні, музики і слова передувала, як і годиться, офіційна частина, де гості висловлювали щирі слова подяки та пошани і професіоналам,  і аматорам сцени.
– Відродження нації без культури неможливе. Адже це – фундамент, без якого наш державний будинок не вистоїть. Сьогодні триває війна.  Здавалось би, що вся підтримка має іти в бік Збройних Сил. Але заради чого ми воюємо, як не за наші морально-етичні цінності, за наші традиції і культуру, за наше історичне надбання? Про це нагадував у Другу світову війну англійцям знаменитий Вінстон Черчилль.  Тож прислухаймося до цих мудрих слів, – наголосив Андрій Броїло. 
– Незважаючи на тимчасові негаразди, районна державна адміністрація буде всіляко підтримувати галузь культури.  Миру Вам! Творіть із наших нелегких буднів свято. Примножуйте українську традицію, – сказав Роман Кульцман. Він передав щирі вітання від голови райдержадміністрації Віктора Козака, який перебував у відрядженні.
Вітання від Степана Івахіва озвучив Павло Самолюк. Зичив успіхів добра і щастя Ігор Приймак, директор міськрайонного центру зайнятості. Від журналістської організації "Вістей Ковельщини"  і особисто себе із щирими побажаннями виступив автор цих рядків.
Як і годиться, були вручені почесні грамоти і подяки від влади, благодійного фонду Степана Івахіва "Патріоти Волині" та відділу культури РДА.
Високу нагороду – Почесну грамоту Верховної Ради України – вручили Валентині Ілюшик, директору будинку культури с. Тойкута.  
Вітання лунали із вуст Галини Божик, голови комітету галузевої профспілки, Заслуженого працівника культури України.
Урочисто-святкову "доріжку" гарно вимальовували юні ведучі  Анастасія Карпюк-Сугак та Роман Морозов.
Заслужено барвисті осінні квіти вручили Тетяні Матяшук, очільниці районної культури. У своєму заключному слові вона висловила подяку владі,  тим, хто допомагає нести нелегку ношу культурного надбання, а відтак – всім працівникам галузі та аматорам сцени.
Тож і ми, шановний читачу, вклонімося низенько, пошануймо щиро, сердечно і душевно всіх "людей святкової професії" (за висловом Галини Божик). Побажаймо миру, здоров'я і благополуччя!
Поетичні рядки – для Вас, невтомні і дорогі підкорювачі наших сердець:
l
Спочатку було Слово. Воно було від
 Бога.
А потім пісня Єви для Адама
 зазвучала.
Святилась у віках людська земна
 дорога,
На небесах ясна зоря культури
 засіяла.
Я тішуся, що зірка ця ніколи не
 згасає.
Я бачу наяву: де пісня, там є хліб.
Сьогодні славне свято – моя душа 
вітає
Усіх, хто веселить козацький
 славний рід.
Гордись, мій краю, доньками 
й синами –
Вони талант свій без остатку
 віддають.
Симфонія свободи летить 
під небесами,
І Дух святий благословить нелегкий
 путь.
Дай, добрий Господи, Вам радості
 і щастя,
Дай світла, щоб іти у вранішній
 імлі.
Дай віри й сили. Я знаю: усе нам
 вдасться,
Бо ми – народ, і з нами Бог на цій
 святій Землі.
Співай, душа! Відкиньмо сум,
 тривоги –
Із піснею здобудемо нове життя 
і перемогу!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКУ: нагороду отримує Валентина ПОВХ з Білина.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1682
Читати далі
15.11.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

llogo1Промениться  світло  любові

На творчому небосхилі нашого краю сяйнула яскрава зірка талановитого митця Валентина Данилюка. Сяйнула і… не згасла!  Бо й сьогодні від неї промениться світло любові до рідної батьківської землі.
Талант художника-скульптора розквітав, розвивався і утверджувався у мистецьких студіях Львова. Мешкав і працював у Рівному, Івано-Франківську. Проте душу зігрівала закоханість в синьооку, золотоволосу, барвистим вінком заквітчану  Волинь.
Саме тут дорогоцінними сапфірами заіскрився талант Валентина Данилюка в скульптурі, графіці, акварелі, олії. Нікого не залишать байдужими його "Батьківська хата", "Портрет матері", скульптурна композиція Лукаша і Мавки із "Лісової пісні" Лесі Українки, погруддя Андроника Лазарчука, художника і педагога з Уховецька. А ще ці тихі, заспокійливі пейзажі – диво! Мов птахи з рідного гнізда, розлетілися його картини та скульптури по всій Україні. Знайшли вони своє гідне місце в Канаді, Аргентині, Великобританії, Німеччині, Білорусі, Польщі.
Творчість Валентина Петровича неодноразово презентували на всеукраїнських та обласних виставках. Вагомий доробок життя…
 14 листопада Валентину Петровичу Данилюку мало б  виповнитися 80.
З висоти, віддаленої від земного життя у кілька років, нам бачиться видатна особистість краю, належно не поцінована владою, але пошанована людьми. Це і є заслужена найвища нагорода. Портрет митця: яким ми бачимо його?
Валентин Данилюк – це:
– щирий друг, з яким сміливо можна було йти  в розвідку або підкорювати неприступні гори;
– талановитий митець: художник, скульптор, який залишив неоціненний скарб своїх творчих робіт, що будуть слугувати нащадкам;
– патріот України і просто добра Людина з великої літери.
Пам'ятаємо. Шануємо. Не забуваємо.
Поетичні рядки для тебе, друже:
Валентину Данилюку
Усе мовчить в холоднім,
     темнім просторі.
Чому так рано гілка творчості
  зів'яла?
Верни його для нас, наш
      милий Господи!
Сльоза скотилася, на
      спомин мій упала.
У тій сльозі – твій образ,
      творчі кроки,
Пейзажі неповторні рідної
      Волині –
Вони навіюють в бентежну
          душу спокій,
Від них молитва тиха в небо
 лине.
А он пожежа – червоні, дивні
 маки
Хтось з Космосу розсіяв.  А,
    може, це є кров?
І поруч, мов жива, –
  скульптура Лесі-Мавки,
Й закоханий Лукаш,  їх вічная
 любов.
l
Туман густий приліг на
       соннім плесі,
Безжурний окунь  сплесне,
      й знову тиша.
– Рибалка – диво. Вона лікує
        стреси. –
Сказав, і вже рука нові
         етюди пише.
"Батьківську хату", портрет
       своєї матері…
Поглянеш – таке все
  близьке, рідне, дороге.
Відійдуть біль, тривоги і не
  знатимеш,
Що ангел-охоронець Мама
     тебе береже.
Здається, ми й не
  розлучалися з тобою.
Ще вчора у каміні веселе
    полум'я  палало.
Про вічне розмовляли.
   Думки пливли рікою,
Бувало, келих за здоров'я
 підіймали.
l
Твій рідний край – душа
     твоя і мова.
Волинь. Секунь, озера, поле
        й ліс.
Смиренний, добрий – до
  нас приходиш знову.
Чому трагічний стався долі
 зріз?
Можливо, це був віщий
    поклик з неба –
В пошані ж там мистецьке
  ремесло?
Рай змалювати – для цього
        є потреба,
Щоб на Землі зерно любові
  проросло.
На виднім місці в затишній
  кімнаті
Твоя картина. Вона щодня
    нагадує про тебе.
Сьогодні ювілей – душевне,
           миле свято
І… вічний спокій. Щасливим
        будь на небі!
Анатолій СЕМЕНЮК.
На творчому небосхилі нашого краю сяйнула яскрава зірка талановитого митця Валентина Данилюка. Сяйнула і… не згасла!  Бо й сьогодні від неї промениться світло любові до рідної батьківської землі.
Талант художника-скульптора розквітав, розвивався і утверджувався у мистецьких студіях Львова. Мешкав і працював у Рівному, Івано-Франківську. Проте душу зігрівала закоханість в синьооку, золотоволосу, барвистим вінком заквітчану  Волинь.
Саме тут дорогоцінними сапфірами заіскрився талант Валентина Данилюка в скульптурі, графіці, акварелі, олії. Нікого не залишать байдужими його "Батьківська хата", "Портрет матері", скульптурна композиція Лукаша і Мавки із "Лісової пісні" Лесі Українки, погруддя Андроника Лазарчука, художника і педагога з Уховецька. А ще ці тихі, заспокійливі пейзажі – диво! Мов птахи з рідного гнізда, розлетілися його картини та скульптури по всій Україні. Знайшли вони своє гідне місце в Канаді, Аргентині, Великобританії, Німеччині, Білорусі, Польщі.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 748
Читати далі