Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 13 серпня 2026 року № 33 (13042)

Четвер, 22 березня 2018 року, №12 (12600) / Коли звучить мелодія весни…

22.03.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

веснаКоли звучить мелодія весни…

Мені наснився дивний сон. Якась стежина серед квітів. По ній дві юнки йдуть до величавого палацу. Їм про щось розказує весна-красна й на мене поглядає. А доріжку ту мила, добра фея срібними дзвіночками посипає. За тим усім чарівна й строга Королева музики уважно наглядає. 
«Чого тільки не привидиться у сні?» – подумалось. 
 Та не все так просто в суєті буття. Опівдні раптом зателефонував Андрій Мигуля, директор школи мистецтв, і запросив на концерт. Я без роздумів погодився. 
І який був здивований, коли на сцену у небесно-синьому платті із золотавим волоссям і сонячною усмішкою  вийшла ведуча Аліна Сидляревич. Вона, немов птаха весняна прилітна, для присутніх у залі звістку принесла про те, що скрипальки Аня Марчук та Аліна Якубовська, переможці Міжнародного фестивалю «Україна єднає світ», дарують сьогодні ковельчанам сольний концерт. А супроводжувати гру буде концертмейстер Альона Власюк.
Все стало на свої місця. Наяву – весна. Аня та Аліна впевнено прямують до зіркового палацу музики. Срібні дзвіночки – це звуки фортепіано. І маестро музики поруч – Тетяна Корнєва, керівник знаменитої в Європі та Україні «Квінти». 
Але магічне дійство тільки розпочиналося. Зал заполонила небесна музика. Прологом концерту стала журлива мелодія, присвячена пам’яті Тетяни Коцюби, викладача школи.
Затим зазвучала душевна класична музика, яка змушує завмирати серце і гріє душу. А дівчата у тих шедевральних музичних творіннях купаються, наче в морі. Пливе мелодія хвилею, ворожить, зачаровує людське єство, а то раптом бризками райдуги розсипається над синім морем. Буває, що та хвиля акордом гучним до небес злетить і… раптом стихне. Словом, магія!
Чарують скрипальки душу. «Фантазія» за мотивами знаменитого танго «Очі чорні» не залишає в залі байдужих. А іншу мелодію створив наш земляк, композитор із Володимира-Волинського Володимир Лич. Кожен твір має свою історію, зміст і сюжет, але слухаєш мелодії скрипки і свої асоціації з’являються. Бо ж, наприклад, у  Якоба Гаде «Ревність» своя, а в мене – інша, ще емоційніша.
«Скрипка робить людей добрішими», — каже ведуча А. Сидляревич. І це справді так. Я відчуваю, що після нагородження моя душа заспокоюється і навіть стає романтичною.
Ступають юнки квітучою стежиною музики – не втомлюється зал слухати і підтримувати оплесками скрипальок. Вони впевнені у своїх силах. Це – вже справжні акторки сцени. Сумують, коли мелодія сумна, і усміхаються там, де акорди радісно злітають на волю з-під смичка.
Міцну основу заклали викладачі школи. А до того — завзята праця. І як результат – розцвів талант на всю Україну. «Заведений» зал шалено аплодує і нагороджує заслуженим: «Браво!». І – квіти… Квіти… Море квітів!
Проте сольний концерт – це лишень відлуння конкурсних баталій, що нещодавно відбулися в Києві. Там – переживання, емоції і боротьба. 
Хвилювань додало поважне журі, у складі якого – Ада Роговцева, Герой і народна артистка України, лауреат премії імені Тараса Шевченка, а з нею – Тетяна Шеліга, Заслужена артистка України, Олена Гончарук, оперна діва, володар титулу «Жінка року», Посол миру та інші видатні діячі культури. І радісно стає на серці, що серед великих і малих міст України (а їх 36) ковельчани були одними із найкращих. 
Судіть самі: в інструментальному жанрі перемогу здобув камерний оркестр «Квінта» (керівник Тетяна Корнєва). Перше місце, як уже згадувалось, вибороли Аліна Якубовська та Аня Марчук. Вони стали переможцями і в дуеті. Друге почесне місце на фестивалі виборола Каріна Сиротюк (викладач Алла Завирюха). Почесне друге місце журі присудило віртуозу-акордеоністу Філіпу Головію (викладач Людмила Мишковець). Не менш визначні перемоги  і в жанрі вокалу. Андрій Мигуля та Галина Оксіюк у супроводі оркестру «Квінта» піднялися на найвищий п’єдестал переможців, а Наталія Сидлярук (викладач Надія Балака) зайняла третє місце. 
Переможним акордом звучала музика «Квінти» і гімн-молитва «Боже, Україну збережи» на гала-концерті у виконанні згаданих вище А. Мигулі та Г. Оксіюк. 
Весь зал стояв і шаленів від овацій та бурхливих оплесків – гідний слави фінал!
Тож і ми, шановні ковельчани, віддаймо належну шану переможцям, аматорам сцени і гуртом промовмо: «Молодці!». Щирого подячного слова заслуговує міський відділ культури (Вікторія Савлук) і  всі, хто долучився до організації поїздки на фестиваль.
Слово вдячності має ще вагоміший зміст, коли воно злітає із вуст народних. Озвучу випадково почуту фразу після концерту: «А знаєте, дівчата – справжні професіоналки. Які вони артистичні! Яка віртуозна гра. Вміють триматися на сцені і приваблювати глядача. На них чекає зіркове майбутнє». 
До речі, ви давно були в школі мистецтв? Зауважили, що вона змінила своє «обличчя»? Андрій Мигуля вніс багато  позитиву і в плані естетичному, і у творчому зростанні.
Ось вам і величні палаци, й й квіти зі сну…
Мені пощастило побувати на уроці, який проводив Андрій Мигуля. Бачив, як прислухаються юні до вчителя. Вони з ним купаються у високих і низьких октавах. Учні намагаються досягти досконалості у вокалі і бути схожими на Учителя.
Колись я написав поетичні рядки: «Щасливий той, хто в серці має пісенні струни золоті…».
Андрію Дмитровичу, щиро скажу: «Ви і весь колектив викладачів щасливі тим, що передаєте свої золоті пісенні струни в душі дітей!». 
А тому:
Бринить мелодія, мов свято, 
Злітає в небеса крилато, 
І понад краєм соколино
 лине,
Звучить во славу України!
Так тримати!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Мені наснився дивний сон. Якась стежина серед квітів. По ній дві юнки йдуть до величавого палацу. Їм про щось розказує весна-красна й на мене поглядає. А доріжку ту мила, добра фея срібними дзвіночками посипає. За тим усім чарівна й строга Королева музики уважно наглядає. 
«Чого тільки не привидиться у сні?» – подумалось. 
 Та не все так просто в суєті буття. Опівдні раптом зателефонував Андрій Мигуля, директор школи мистецтв, і запросив на концерт. Я без роздумів погодився. 
І який був здивований, коли на сцену у небесно-синьому платті із золотавим волоссям і сонячною усмішкою  вийшла ведуча Аліна Сидляревич. Вона, немов птаха весняна прилітна, для присутніх у залі звістку принесла про те, що скрипальки Аня Марчук та Аліна Якубовська, переможці Міжнародного фестивалю «Україна єднає світ», дарують сьогодні ковельчанам сольний концерт. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2124
Читати далі

Четвер, 22 березня 2018 року, №12 (12600) / Чи засяє світло прозріння

22.03.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

MK-1818Чи засяє світло прозріння?

Страшно!.. Страшно йти шляхом, який веде в безодню. Вона – поруч. Близько!
Боюся не за себе, а за те крихке, молоде віття,  яке так легко ламається від вітру. Не стихає вітер… Час від часу він налітає смерчем і спустошує землю.
Хто спрямовує бурі і циклони у наші душі? За які провини кара? Мовчить небо…
l
Вкотре ми завітали до пана Василя, нашого ковельського Миколи Островського. Він так само прикутий до ліжка – тільки, на відміну від відомого письменника, не пише книги, а молиться. Молиться за зцілення немічних, за мир в Україні, за благополуччя родини. Молитва летить до Бога. Це його боротьба і подвиг в ім’я людини.
Ми з отцем Леонідом ідемо до хворого не заспокоювати його, не обіцяти неможливого, тим більше не плакатись. Ні!
– Паломники прийшли до Вас на прощу, – замість вітання кажемо ми.
Пан Василь із дружиною Вірою сонячно усміхаються. Вони навіть не усвідомлюють, що сказане – це правда. Якщо о. Леонід для мене – філософ теології і апостол Святого Письма, то себе я вважаю звичайнісіньким грішником (чи не найбільшим). Та, попри все, мене цікавлять у цій оселі живі свідки святих істин. Я хочу зрозуміти, чому чесного міліціонера чиясь безжальна рука приковує до постелі, тоді як бандити, злодії, зловмисники кайфують на волі і при здоров’ї. Я мучуся тим, що милосердя і добро найменше захищені від зла сатани.
Таких запитань, як маку в горщику, – тисячі.
Люди у переважній більшості не шукають відповіді, а так собі – пошумлять, як хвиля морського припливу, і затихнуть в безнадії зрозуміти суть жорстокої дійсності.
Написав, і  раптом тривога огорнула, і серце запекло болем. І таки прозрів: я підіграв сатані – мовляв, він всесильний і всіх перемагає.
Так справді дехто думає. Але я сам – свідок всепереможності промислу Божого.
На хрещенні у водах Йордану біс перебував у єстві пані Ольги. Ми знали це. Там він причаївся і сидів тихо, як миша. Коли ми від’їхали від святого місця, прокинувся і заревів диким голосом. Нещасна мучилася в конвульсіях. І тільки  спільна молитва паломників втихомирила лихого. Як і навчає Ісус,  молитва і міцна віра перемагають  і зло, і сатану.
Василь вірить! Разом з тим  співчутливо оплакує однокласницю, що вчора померла від хвороби. Він молиться за спокій її душі там, на небесах.
Смерть від хвороби… Це спонукає нас до подальшої розмови. Можливо, рука  диявола  і в лікарні править слабкодухими.
l
Зцілює немічних і лікує хворості Бог, а лікар тільки виконує його волю. На жаль, у наш час побутує думка, що успішне лікування – це гроші.
Справді, вони потрібні на консультації, діагностику, ліки, операції, соціальні внески і тому подібне.
– Мамо, дорога моя, приїдь і привези гроші! – телефонує майже у розпачі в далеке село донька з лікарні.
О, серце материнське! Яке ти щире та жертовне! На крилах любові летить 83-річна бабуся Марія до доньки. Зібрала все, що було, ще й позичила, і спішить до спасителів-лікарів. Зраділа донька, адже є гроші – будуть ліки, а з ними надія на одужання.
– Мамо, дякую тобі. Пройди і ти обстеження.
На тому обстеженні й «спіткнулися». Поглянули лікарі  на бабусю: що візьмеш із старенької та бідної? Стали переконувати: «Їдьте собі з Богом. Нащо вам те лікування на межі  життя?». Проте гроші взяли.
Вийшла бабця Марія з лікарні і схаменулася: всі гроші «спасителям» повіддавала. Ой, горенько! За що додому доїхати? Довкола – чужі люди. В розпачі сіла на мерзлу,  засніжену землю та й журиться в безвиході.
Ідуть перехожі і голови відвертають – нащо їм зайві клопоти? Холодно старенькій. «Може, замерзнути і не бачити цю бездушність? Бог простить…» – подумала в розпачі.
– Що з вами, бабусю? – почула, мов крізь сон.
Підняла стомлену голову, а біля неї – отець святої церкви стоїть, нахилившись. Проходив поруч. На духовну  сповідь ішов до хворого та й зауважив стареньку. Із сльозами на очах бабця Марія розповіла про свою біду. Забрав священнослужитель потерпілу до храму. З церковної каси гроші виділив на проїзд додому. А ще й нагодував, адже та від самого ранку нічого  в роті не мала. Так сталося: порекомендували  лікарі «Їдьте з Богом!», то й поїхала з Божим благословенням. Чи не диво!?
Мимоволі згадалася притча Христова із Євангелія від Луки про самарянина  (Лк. 10. 25–37).
Вслухаймося і поміркуймо.
Напали розбійники на перехожого. Відібрали гроші, роздягли, ще й побили до крові. Ідуть мимо люди і минають. Священнослужитель і духівник-левіт проминули – віра не та, не дозволяє допомогти. Помирає нещасний…
Та йшов самарянин і прислужився бідолашному. Рани змастив оливою, перев’язав, одягнув у якусь одежину. На своєму віслюку до ближчого готелю довіз, ще й грошей дав на проживання.
Та хай простить мене Господь: а чи не схожі окремі лікарі ХХІ століття на отих древніх розбійників? Вони ж так само, вільно чи невільно, до останньої копійки обібрали бабусю. А сучасні перехожі чим відрізняються від згаданих у притчі? І, нарешті, хтось побачив у цій старенькій свою маму?
l
Коли розмова торкається теми лікування, то наслухаєшся всіляких прикростей – аж голова кругом іде.
Не подумай, шановний читачу, що ці розповіді стосуються однієї лікарні. Просто це українська дійсність і реальність. Ось важко хворий на прийомі у лікаря. Обстеження, діагностика займають 15 хвилин. Словом, конвеєр. Зате перелік ліків – більше десятка і на півроку, при цьому рекомендація, у якій аптеці купувати. А за ліки сума чималенька – не кожному під силу.
В іншому випадку невиліковно  хворому приписують найдорожчі ліки та препарати, якісь додаткові експерименти. Не біда, що пацієнт на порозі смерті. Головне – встигнути отримати гроші із живого.
Буває, сяйне промінчик радості. Жіночка схвильовано розповідає, як за якісне обстеження поклала лікарці у кишеню халата тисячу гривень, а та повернула 500: мовляв, ви і так бідні.
Недаремно побутує рекомендація від бувалих: «Ідете до лікаря, познімайте дорогі прикраси і одягніться скромно – дешевшим буде лікування».
На жаль, бабці Марії не пощастило – «спасителі» забрали все, незважаючи на бідність. Разом з тим скажу заспокійливе. Не всі лікарі бачать у пацієнті гроші, а не хворого. Є чесні і віддані справі цілителі.
Надмірна критика – це вид ідеалізації професії, відповідальної за здоров’я людини. Переважна більшість професіоналів у білих халатах знають: якщо Гіппократову клятву перевести на споживацькі рейки, то й у рай не потрапиш – хіба в пекло.
Маємо зрозуміти, що байдужість і халатність, корупція, низький професіоналізм притаманні не тільки лікарям, а й представникам інших професій.
Огляньтеся навколо. Ви побачите обдертий фасад будинку, вирви на асфальтовій дорозі, нахилені опори на електролініях, потрощені дерева, потоптані квіти, сміття і т. д., і т. п.
І все це ми! Це – наш «рівень» культури, виховання, відповідальності та моралі. Суспільство і державна система важко хворі. Законопослушність – не для всіх.
Помилкою було б вважати, що тільки медицина України хвора. Мій добре знайомий пан Мирон, людина глибоко віруюча, лікує дружину, хвору на рак. Маючи кошти, спробував лікувати в Австрії. Знаючи фінансову забезпеченість пацієнтки, їй не тільки призначили найдорожчі хіміотерапії, але й ще не апробовані  «термоядерні» опромінювання на клітинах. Хіба мало було експериментів над людьми в концтаборах?
Тут є відмінність – все відбувається за згодою пацієнта. Мовляв, віддаси Богу душу – сам винен.
При цьому за заподіяну лікуванням шкоду закон справедливості  не діє. Марно чекати й на повернення коштів або хоч на вибачення.
Не раз чув від земляків, котрі бувають за кордон ом: «Не дай, Боже, захворіти в Ізраїлі чи в тій же Німеччині, а сьогодні – в Україні». Хвороба безжально штовхне вас у яму бідності. А як цинічно виглядає закон про  евтаназію  (добровільну смерть), прийнятий  в ряді країн Європи. Вирішили – та й умертвили немічного. Перебираємо волю Бога на себе, забуваючи, що підіграємо сатані.
У древній Спарті немічних дітей, як відомо, скидали із високої гори на гостре каміння. Умертвляли задля оздоровлення держави. А чи оздоровилася Спарта? Навпаки, занепала і зникла із карти Європи. Існує ж неписаний закон, про який нагадує Біблія: там, де відсутнє людське милосердя, співпереживання за ближнього, а панує бездушність, гонитва за грішми, людина, суспільство і держава приречені.
На межі цієї приреченості балансує Україна. Так звана реформа охорони здоров’я – це черговий експеримент над українцями, в якому не побачиш оздоровлення суспільства. Адміністративні зміни – це бездумне тасування карт у колоді. Сімейна медицина будується «на піску», без належної основи.
Для неї не готовий «фундамент» ні матеріальний, ні психологічно-професійний, особливо, що стосується села. Тривають гострі дискусії непрофесіоналів, які останню родючу зернину затопчуть і підуть далі.
Отець Леонід, духовний опікун багатьох хворих, переконує:
– Якщо медична реформа не проходить через серце і в ній відсутня іскорка любові та співчуття до людини, то це – фікція, чергова байка і навіть зло. Переступаючи через людину, реформатори переступають через Бога, порушуючи Його вічний і справедливий Закон. А цей шлях веде до пекла.
l
Прозріння: коли воно настане? Коли людське єство по-справжньому навернеться до Бога і засяє справедливим Законом?
У пана Василя – світлий розум і своє бачення спасіння людства. Він каже: «Зміни  в суспільстві повинні розпочинатися із сім’ї. Сім’я – це осередок виховання особистості, який віддзеркалює майбутні покоління. Саме з цього мікропростору проростає і мораль, і милосердя, і лад в суспільстві та державі.
Я виховувався у добропорядній сім’ї. Нас, дітей, було четверо. Батько працював на залізниці. Мама опікувалася нами. Раптом вона захворіла. Діагноз: рак. Це – вирок… Останні статки батько віддавав на лікування. Лікарі брали гроші і призначали нові ліки, ще дорожчі. Покращення  здоров’я марно було чекати.
Вирішили шукати щастя у Києві. А там – як грім серед ясного неба: «Що, у вас лікарі сліпі? Хворій лишилося жити лічені дні, а вони з вас гроші беруть і до нас направляють».
Мама помирала у батька на руках (сльозинки болю скотилися по щоці пана Василя  – А. С.).
Після смерті мами тато зібрав нас на сімейну раду. На кожного, незалежно від віку, він поклав посильний побутовий обов’язок. Ми мили підлогу, доглядали городину, заготовляли сіно, місили тісто і палили  піч. Словом, вся хатня робота – на наших плечах.
Ми старалися, адже слово батька було законом. Він ніколи не кричав на нас, ніхто від нього не чув матюків, не кажучи вже про те, щоб він когось із дітей вдарив. Для нас він був авторитетом і прикладом у всьому. Його слова я закарбував у пам’яті на все життя: «Пам’ятай, синку, що на чужій біді ніхто не розбагатів, а повагу від людей втратиш…».
До розмови долучається о. Леонід: «Беззаперечно, авторитет батьківства треба повертати. Батько Василя Івановича був  морально стійким. У важку хвилину він не зламався, не впав у відчай, а став для дітей і мамою, і вчителем, і вихователем. Так має бути. Адже є Бог. Він – Отець над усіма нами.
У земному житті в родині, сім’ї головний – батько. Від нього залежить, якою виросте дитина, а з цим і яким буде наше майбутнє. Пан Василь став чесною людиною. Він боровся із злочинцями, бандитами і зловмисниками, розплачуючись своїм здоров’ям. Десь не розрахував свої сили і опинився у лещатах хворого тіла. Але сьогодні він сильний духом. У немочі – його сила. Василь Іванович своїми молитвами закликає нас жити із Христом у серці. А це і є наше спасіння…».
Думаю, ці слова коментарів не потребують.
Анатолій СЕМЕНЮК.
l
P. S. На закінчення хотів би процитувати слова народного депутата України, видатного, без усякого перебільшення, лікаря сучасності Ольги Богомолець:
«Українській «медреформі» дуже зраділи у Польщі,  яка після помилок під час проведення своєї медичної реформи за дуже короткий час втратила чимало лікарів: найдосвідченіші та кваліфіковані  виїхали до Західної Європи, США, країн Близького Сходу. Тому поляки чудово розуміють, що очікує на Україну – лікарні будуть закриватися, а лікарі масово виїжджатимуть. 
Поляки, щоб не втратити унікальну можливість вирішити свою проблему гострого дефіциту кадрів, відреагували швидко. Польський уряд вустами речника МОЗ Мілени Кружевської нещодавно оголосив про готовність їхньої країни спростити для українських лікарів умови працевлаштування. Буде скасовано обов’язкове в таких випадках підтвердження медичного диплома. Приїжджай і працюй.
За останній рік з України виїхало  66000 медиків. Тепер виїде ще більше. Цим шляхом пройшли чимало країн Східної Європи, які починали робити реформи, не подбавши про людський потенціал, і дуже швидко опинилися перед фактом, що лікувати громадян стало нікому. Але, на їхнє щастя, поряд є Україна, яка вперто наступила на ті ж самі граблі, і тепер свою нестачу лікарів вони поповнять за наш рахунок. За чий рахунок  потім поповнимо подібну нестачу  ми? Запросимо шаманів з Папуа-Нової  Гвінеї?».
Як бачимо, проблеми в українській медицині дуже серйозні і навряд чи їх успішно розв’яже так звана «медична реформа», про яку я написав вище.
А. С. 
Страшно!.. Страшно йти шляхом, який веде в безодню. Вона – поруч. Близько!
Боюся не за себе, а за те крихке, молоде віття,  яке так легко ламається від вітру. Не стихає вітер… Час від часу він налітає смерчем і спустошує землю.
Хто спрямовує бурі і циклони у наші душі? За які провини кара? Мовчить небо…
ххх
Вкотре ми завітали до пана Василя, нашого ковельського Миколи Островського. Він так само прикутий до ліжка – тільки, на відміну від відомого письменника, не пише книги, а молиться. Молиться за зцілення немічних, за мир в Україні, за благополуччя родини. Молитва летить до Бога. Це його боротьба і подвиг в ім’я людини.
Ми з отцем Леонідом ідемо до хворого не заспокоювати його, не обіцяти неможливого, тим більше не плакатись. Ні!
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 695
Читати далі

Повідомлення в номер / Підтримаймо кандидатуру Анатолія Силюка!

15.03.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

пейсажПідтримаймо кандидатуру Анатолія  Силюка!

Згадалося Шевченкове: 
"Якби ж ми вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя,
А то залізете на небо:
І ми не ми, і я не я…".
Ці слова прийшли на думку не для роздумів, а задля протесту після того, як стало відомо, що обласні депутати безпричинно не затвердили Анатолія Силюка на посаді директора Волинського краєзнавчого музею.
Я усвідомлюю, що мій протестний   голос мало хто почує або візьме до уваги. І все ж мовчати не можу. Бо не у всіх збайдужіла душа і не всі чекають для прийняття рішень вказівок "згори".
 Хтось Шевченка дочитає і в душу свою загляне, а ще хтось і довкола погляд кине, правду побачить і прозріє. Бо ж не потрібні окуляри із збільшувальними скельцями, щоб помітити й усвідомити, що музейна справа на Волині перебуває на високій сходинці завдяки старанням саме Анатолія Силюка і його колективу науковців.
Україна, і не тільки, гордиться музеєм Волинської ікони в Луцьку, Колодяжненським музеєм Лесі Українки, музеєм Ігоря Стравінського. А зазирніть хоч на хвильку в районні музейні заклади – наприклад,  Торчина, Володимира-Волинського, Любомля, Маневич, де  невичерпний скарб історії краю, його долі і слави.
Слід  належне віддати очільнику музейної справи в області за організацію всеукраїнських наукових історико-краєзнавчих конференцій. Їх проведено більше, аніж півсотні. За всім цим – нелегка клопітка робота, залучення науковців із усієї України до дослідницької історико-краєзнавчої справи.
А до того – організація мистецьких виставок і популяризація видатних особистостей краю. Цей перелік великий і якісний, доробок вагомий.
Ковельщина гордиться, що має такого славного земляка, як Анатолій Силюк, бо і для рідного краю зроблено багато. За сприяння пана Силюка у Ковелі функціонує музей-кімната художника Андроника Лазарчука, організована виставка його унікальних творів. Сьогодні ковельчани відкривають для себе непересічну особистість Гаврила Остапенка. Це – теж ініціатива директора.
Анатолій Силюк відгукується на кожний запит краєзнавців та істориків, допомагає у вивченні історії рідного краю.
Реформи, зміни керівників культури повинні бути просвітлені розумом і мудрістю й пройти крізь серце. Не забуваймо, що культура, а в ній музейна справа – надзвичайно важливий чинник розбудови Незалежної України.
Анатолій Силюк не тільки стовідсотково відповідає своїй посаді,  але й є переконаним патріотом України поза політичними амбіціями.
Шановні депутати Волинської обласної ради! Поверніться до розгляду питання про призначення директора Волинського краєзнавчого музею і прийміть зважене рішення на користь держави і Волині. В першу чергу, моє звернення стосується депутатів від Ковельщини, яких є чимало. Сподіваюсь на їх високу свідомість і відповідальність  перед виборцями.
Анатолій СЕМЕНЮК,
 голова міськрайонної організації краєзнавців, Почесний громадянин Ковеля, лауреат обласної премії імені Олександра Цинкаловського.
Згадалося Шевченкове: 
"Якби ж ми вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя,
А то залізете на небо:
І ми не ми, і я не я…".
Ці слова прийшли на думку не для роздумів, а задля протесту після того, як стало відомо, що обласні депутати безпричинно не затвердили Анатолія Силюка на посаді директора Волинського краєзнавчого музею.
Я усвідомлюю, що мій протестний   голос мало хто почує або візьме до уваги. І все ж мовчати не можу. Бо не у всіх збайдужіла душа і не всі чекають для прийняття рішень вказівок "згори".
 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 659
Читати далі

Повідомлення в номер / Освіта: демократичним шляхом – до Європи

12.03.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

DSC_0629Освіта: демократичним шляхом – до Європи

Діти – це дзеркало нашого дорослого життя. Тому співпраця громади та учнів надзвичайно важлива. Ця співпраця у Ковелі продовжується тривалий час і має славну історію.
У січні 2007 року була створена міська рада старшокласників. Це був початок самоврядної діяльності учнівських колективів. Новітній шкільний проект вдосконалювався, розвивався, видозмінювався. І сьогодні важко уявити діяльність школи без органів учнівського самоврядування, до якого причетні вчителі і батьки.
Маємо згадати тих, хто очолював самоврядні органи міста. Це – лідери Дмитро Корнелюк (СШ № 3 ім. Лесі Українки, 2007 рік); Марина Рижко (НВК  № 13, 2008-2009 р. р.); Богдан Шульгачик (міська гімназія, 2009-2010 р. р.); Анна Рибчук (ЗОШ № 10, 2010-2012 р. р.); Артем Стичук (міська гімназія, 2012-2013 р. р.); Богдана Стречен (НВК № 13, 2013-2014 р. р.); Владислав Мороз (СШ № 3 ім. Лесі Українки, 2014-2015 р. р.); Владислав Хлуд (ЗОШ № 10, 2015-2016 р. р.); Максим Ризванюк (ЗОШ № 7, 2016-2018 р. р.).
Громада міста, педагогічний колектив, управління освіти можуть гордитися своїми лідерами: вони успішні студенти престижних вишів України. Окремі займаються професійною діяльністю.
23 лютого ц. р. з ініціативи управління міської освіти в Палаці учнівської молоді ім. Івана Франка відбувся міський конкурс "Марафон найкращих - 2018". Головним завданням марафону було показати, як реалізується концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді в школах.
Конкурс зацікавив багатьох: учнів, які вболівали за свого лідера, наставників-педагогів, батьків і, що тішить, – владу. Невипадково, конкурсне журі очолила Віра Федосюк, секретар міськради.
Лідери шкіл широкопанорамно розкривали багатовекторну діяльність свого самоврядного органу. Цікаво було бачити і чути, як учні активно беруть участь у волонтерстві. У кожній  школі проведені акції за мир. Вбачають учні патріотизм в наполегливому вивченні рідної мови,  народних традицій і звичаїв. Популяризується героїзм козацтва, воїнів війни на Сході  і захисників Вітчизни у Другій світовій війні. Кожна школа у світлинах на плакаті відобразила добрі вчинки та корисні справи. Вшановують учні пам'ять про загиблих воїнів в АТО, які  навчалися в школі.
Зворушила  загальношкільна акція милосердя – допомогти фінансово тяжко хворій Анастасії Абрамчук. А ще в серцях дітей живе Україна – це підтверджується заходами, проведеними  до державних свят та пам'ятних дат.
Не забувають учні дослідницько-пошукову роботу, яка відкриває ковельчанам славні горизонти історії нашого краю та видатних особистостей у різноманітних видах діяльності. Словом,  діяльність багатогранна і важлива у виховному процесі.
Скажу, що визначити найкращих було надзвичайно складно. Кожна школа та її лідер зробили вагомий внесок у скарбницю здобутків та добрих справ і заслуговували  на перемогу. Але конкурс є конкурс: він має визначити найкращих.
Після довготривалих  дискусій, голосування "за" і "проти"  визнано переможцями такі учнівські колективи:
– у національно-патріотичному напрямку  – ЗОШ № 1 (Назар Білуха, президент учнівського самоврядування);
– у волонтерській діяльності  – СШ №  3 ім. Лесі Українки (Юрій Лисюк, староста школи та Юлія Ципко, заступник старости школи) і ЗОШ № 7 (Максим Ризванюк, лідер учнівського самоврядування, голова ради старшокласників міста).
– у пошуково-дослідницькій діяльності – міська гімназія ім. Олени Пчілки (Дмитро Косенков, президент учнівського колективу).
До Почесних грамот переможців і призерів долучились заохочувальні подарунки від міської ради (Віра Федосюк), керівництва "Волинь склопласт", міськрайонного центру зайнятості (директор І. Г. Приймак). За це їм - велике щиросердечне "спасибі"!
Подяки заслуговують і організатори конкурсу:  Віктор Бичковський, начальник міського управління освіти; Жанна Колеснікова, методист управління освіти; Тетяна Середюк, директор ПУМу та Людмила Посполітак, методист ПУМу.
Із підсумковим і вітальним словом виступили Віра Федосюк, Іван Приймак та автор цих рядків.
Звеселили присутніх піснями юні аматори сцени Дарина Рошук і Єлизавета Назарук (НВК № 11), Вікторія Тітчук (НВК № 13) та Ілона Яковець,  студія естрадного співу (Народний колектив) "Нові таланти" (кер. С. Шиманська).
Конкурс впевнено і змістовно вела Богдана Стречен, педагог-організатор НВК № 11.
Самоврядуванню міста Ковеля у цьому році виповнюється 500 років. Учнівський проект на тему самоврядування в освітянських  закладах гарно вписався у загальноміські заходи.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Діти – це дзеркало нашого дорослого життя. Тому співпраця громади та учнів надзвичайно важлива. Ця співпраця у Ковелі продовжується тривалий час і має славну історію.
У січні 2007 року була створена міська рада старшокласників. Це був початок самоврядної діяльності учнівських колективів. Новітній шкільний проект вдосконалювався, розвивався, видозмінювався. І сьогодні важко уявити діяльність школи без органів учнівського самоврядування, до якого причетні вчителі і батьки.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 753
Читати далі

Повідомлення в номер / Собача “психологія”

12.03.2018 Семенюк Анатолій Володимирович
Собача  “психологія”

собаки1Собача  “психологія”

Собак треба поважати. Багато з них є прикладом для наслідування декому з нас, людей.
"Дружок" – сирота дачного масиву прийшов на моє обійстя не випадково. Він шукав тепла, дружби та поживи. Наблизившись на безпечну відстань, насторожено спостерігав за реакцією господаря.
– "Дружок", ти такий славний, гарний, дай погладжу. Поговоримо, – намагався зав'язати дружні контакти я. Але при наближенні "Дружок" швидко відбігав на безпечну відстань. Відомо, що довіра виникає через смачну поживу. Даремно! Мій незнайомець реагував так само, тобто з'їдав мої гостинці, коли я  відходив на 3-4 метри від трапезної миски.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 816
Читати далі

Повідомлення в номер / Любов і жертовність

01.03.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

DSC_4735Любов  і  жертовність

Возславмо  землю ковельську! Вона героїчна, благодатна і наповнена духом українства. Той, хто торкався її аури, на ангельських крилах підіймався до творчих висот.
Так сталося з родиною Косачів. Саме тут засіяла зоря Лесі Українки. Як на мене, то ця зоря і сьогодні нам є недосяжною для глибокого її пізнання.
l
В музеї поетеси в Колодяжному 24 лютого ц. р. вкотре зібралися науковці Волині та шанувальники її поезії. В ході  розмови виникла гаряча дискусія з приводу питання: що рухало хворою Лесею – любов чи жертовність? Питання далеко нериторичне. Адже теперішній світ, заповнений війною, гонитвою за матеріальним багатством, жорстокістю і злом, багатьох залишає на роздоріжжі. Куди повернути і куди йти?
І Леся Українка із чистим помислом, із непідкупною переконаністю нам нагадує, що любов – це віддати себе ближньому, а ця віддача і є самопожертвою.
Леся дає нам ключ – "Я маю в серці те, що не вмирає". Вона увібрала в свою душу чисті частиночки тисяч людей, багатих і бідних, добрих і злих, і за посередництвом слова, своїм нескореним духом спрямовує, трансформує їх у наші серця. Хоч не завжди ми у ХХІ столітті повертаємо цей ключ у бік Господніх та життєвих істин.
l
До творчої аури Косачів торкалося багато особистостей. Безпосередньо від Лесі й Олени Пчілки набирався духу  просвітництва гордість Ковельщини, художник-реаліст Андроник Лазарчук.  Знаємо, що Леся в дитинстві мріяла навчитися малювати так, "як Шевченко". Не судилося…
Тому не випадково у світлому виставковому залі музею вперше презентували виставку картин самодіяльного талановитого художника Гаврила Остапенка.
Відомо, що Г. Остапенко часто бував у садибі Косачів і дружив із Миколою Косачем. Для ковельчан ця непересічна особистість цікава і тим, що в 20-30-ті роки минулого століття він працював штатним учителем графічного мистецтва у Ковельській гімназії. І найголовніше – залишив картини, на яких зображений Ковель того часу.
Ось земська лікарня, яка знаходилася на території теперішнього ШЕД-866. Бачимо й Лесин "Білий  домик" у Колодяжному станом на повоєнний 1945 рік. Ще немає солярію, але він такий же милий, світлий серцю дорогий, як і тепер. Художник змалював  капличку на історичному цвинтарі, що по вул. Володимирській. Споруда, на жаль, не збереглася до наших днів.
Очевидці розповідають, що Гаврило Никифорович був завжди серйозним і навіть із студентами – на "Ви". А ось краєвиди Турії і рибалка із вудкою вказують на внутрішній світ митця та його захоплення.
За те, що картини, доведені до ладу, в гарних рамках, підібрані за тематикою, маємо завдячувати нашому земляку Анатолію Силюку, директору Волинського краєзнавчого музею та його науковим співробітникам.
Про життя і творчість Гаврила Остапенка змістовно розповіла Катерина Волох, науковий співробітник музею.
В перерві між виступами лунали задушевні мелодії на гітарі у виконанні Владислава Скрипіна (Ковельська школа мистецтв).
Тішить і те, що у виставковому залі було ніде яблуку впасти – найменші, юні і дорослі із Ковельщини і Луцька насолоджувалися баченим і пізнавали маловідомі факти історії культури нашого "незабутнього" (за Оленою Пчілкою) краю.
Впевнений, що працівники відділу культури міськвиконкому виявлять ініціативу і виставку перемістять у мистецьку галерею Ковеля. Анатолій Силюк готовий сприяти реалізації цього проекту, доповнивши його картинами Андроника Лазарчука.
l
Про прелюдію Лесиного свята, приуроченого до 147-ої річниці  від дня народження поетеси, ми згадували вище. Після презентації виставки  у затишному із магічною аурою конференц-залі відбулося літературно-пісенне дійство.
Зачарував, зворушив серце добре відомий в Україні і на Волині дитячий гурт "Жайворонки" Тетяни Ціхоцької із Луцька.
Світла, лагідна, тепла мелодія лилася, мов весняний чистий струмочок, у душі присутніх. Це якась магія! Пісенне дійство було побудоване на основі народних дитячих пісень, які записувала Леся більше, як 100 років тому. А вони, попри все, виявилися такими сучасними, душевними, мудрими.
Справді, "не вмирає ні пісня, ні душа, ні воля". В нагороду – бурхливі оплески, слова подяки від Ольги Бойко, завідувачки музею. Вона подарувала книги Лесі Українки кожному учаснику хореографічної вистави. Читайте, навчайтесь, співайте…
А затим присутні  поринули у зворушливу і разом з тим драматичну історію із життя Лесі Українки і Климента Квітки. У цих сюжетах частково таїться відповідь на вище згадане питання про жертовність і любов.
Цю життєву драму презентували ведучі Катерина Волох та Оксана Боярчук, а з ними – студенти Луцького коледжу культури та мистецтва імені Ігоря Стравінського.
До цього дійства гарно й доречно долучилися мудрим словом, поетичними рядками та організаційним талантом Анатолій Силюк, Віра Комзюк, Наталія Пушкар, Марія Чашук, Любов Мержвинська та Ольга Бойко. Мав слово і автор цих рядків.
По закінченню пісенно-драматичного дійства присутні (а зал був переповнений) не поспішали покидати світлицю. А це значить, що урочистості зачепили, як кажуть, "за живе" і  проникли в душу кожного: і організаторів, і виконавців, і присутніх. Переконаний, що там, у небесах, Леся зняла терновий вінець і щиро усміхнулася.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Возславмо  землю ковельську! Вона героїчна, благодатна і наповнена духом українства. Той, хто торкався її аури, на ангельських крилах підіймався до творчих висот.
Так сталося з родиною Косачів. Саме тут засіяла зоря Лесі Українки. Як на мене, то ця зоря і сьогодні нам є недосяжною для глибокого її пізнання.
ххх
В музеї поетеси в Колодяжному 24 лютого ц. р. вкотре зібралися науковці Волині та шанувальники її поезії. В ході  розмови виникла гаряча дискусія з приводу питання: що рухало хворою Лесею – любов чи жертовність? Питання далеко нериторичне. Адже теперішній світ, заповнений війною, гонитвою за матеріальним багатством, жорстокістю і злом, багатьох залишає на роздоріжжі. Куди повернути і куди йти?
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 835
Читати далі

Повідомлення в номер / «Університет» юних талантів

22.02.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

палац«Університет»  юних талантів

У простір 500-літнього ювілею надання Ковелю Магдебурзького права гарно вписалося 70-річчя вічно юного Палацу учнівської молоді імені Івана Франка, колишнього будинку піонерів. Цей позашкільний заклад освіти для міста є знаковим. Бо він не «поза» школою і не «поза» містом.
Він – в душі кожного ковельчанина. Це справжній університет юних талантів! Саме тут розкривається, відшліфовується і випробовується творчий потенціал юних.
Пригляньмося і прислухаймося: яку б номінацію творчого напрямку не просвітили всевидющим оком критика, ми не знайдемо там байдужості або  халатності. Тут завзята праця і відповідальність, помножені на високий професіоналізм.
Ковельчани гордяться тим, що їхні талановиті діти успішно виступають на конкурсах і фестивалях в області, в столичному палаці «Україна». Ковельські юні аматори сцени гідно представляють нашу державу на теренах Європи.
Вихованці ПУМу демонструють не тільки хист у хореографії, пісні, слові, прикладному мистецтві, а й (що найголовніше) талановито презентують українську національну культуру, народні звичаї і обряди, силу козацького духу, зрештою, філософію буття великого народу. А ще тут організовуються  важливі акції за мир, підтримку благодійництва і дружби між дітьми країн світу.
l
Загляньмо за «куліси» історії. У далекому голодному і холодному 1948 році у Ковелі з’явився клуб піонерів. Це був невеликий будиночок по вул. Маціївській, 2 з групою учнів і кількох викладачів. Очолив заклад Феодосій Сидорович Майданський. Структура прижилася і стала  гарною гілкою на дереві освіти міста.
Зверніть увагу, шановні читачі, на те, чого навчали тоді дітей поза школою. Тут функціонували такі гуртки, як авіамодельний, кіномеханіків, фотосправи, шахово-шашковий, хореографічний, драматичний та інші.
Життя людини тоді чогось варте, коли вона перебуває у постійному пошуку розвитку і рухові вперед. У цьому закладі – «університеті» ви не знайдете застою.
Вже у 1962 році в будинку піонерів творчими «науками» займалися 343 учні в 16 гуртках, а в  1995 році – більше, ніж 700. Це невгасиме полум’я творчості запалювали фахівці своєї справи разом із вихованцями віком від 5 до 18 років.
Добре відомо, що за курс корабля і його безпечне плавання завжди відповідають капітани. “Корабель” позашкілля впевнено вели: Феодосій Майданський, Іван Івлєв, Марія Дем’яненко, Раїса Карпенко, Олексій Глущенко, Софрон Масловський, Ярослава Тарасюк, Галина Войтюк, Володимир Давидюк і рекордсменка (23 роки беззмінно) Тетяна Середюк.
На особливе пошанування заслуговують ветерани закладу. Серед них – легенда хореографії Любов Ризванюк, «Відмінник освіти України». По праву, якби існувала така класифікація, їй за інноваційний творчий пошук, жертовну працю можна сміливо присвоїти звання «Доктора творчих наук». Сьогодні танцювальний ансамбль «Барвінок» по праву носить звання «Народний» і знаний у всій Україні та і багатьох країнах Європи.
О, скільки тут жертовних особистостей, що запалюють животворні свічі у душах дітей!
З цього закладу вийшов міський духовий оркестр, яким керував Іван Попеску (нині покійний). «Торкалися» живлющих джерел цього закладу такі знаменитості, як Борис Клімчук, Олег Корнелюк, Валентин Наріжний, Андрій Мигуля та багато інших.
На жаль, формат газети не дозволяє озвучити прізвища всіх ветеранів позашкілля та теперішніх ентузіастів та їх творчу працю.
Святиться праця в ім’я майбутньої людини. На теперішній час під творчою опікою вихователів-учителів та методистів знаходиться 1100 учнів (!).
Здається, хитається сцена від запальних танцюристів. Кружляє над глядачами задушевна і жвава мелодія пісні. Оживає історія та життя наших предків у драматичних виставах. Милує око і зворушує виставка малюнків, вишивок та виробів із соломки.
Словом, все, що є у тебе, Україно, ти зможеш побачити, почути і відчути у Палаці учнівської молоді м. Ковеля.
l
Ювілейні урочистості вдалися на славу. Було свято і був звіт про пройдений шлях, про здобутки ветеранів і про перемоги сучасників закладу.
У переповненому залі – батьки, бабусі і дідусі учнів,  вихователі-наставники, методисти та ветерани закладу. В першому ряду – друзі творчого колективу, серед яких Ігор Прокопів, заступник міського голови, Віра Федосюк, секретар міської ради, Оксана  Дідик, директор обласного центру естетичного виховання молоді, Віктор Бичковський, начальник управління міської освіти, автор цих рядків та інші.
Тетяна Середюк вшановує своїх підопічних добрим словом, Почесними грамотами і подяками, дякує за плідну співпрацю і допомогу владі, завдяки якій переживає своє друге народження ПУМ.
У свою чергу, щире, напутнє слово та цінні подарунки – від вищезгаданих представників міської влади, обласного  центру, управління освіти. Гарно у дійство впліталися виступи ветеранів. А  між вітальними словами лунали пісні, вірші і звеселяв душу танець у виконанні вихованців палацу.
Словом, душа присутніх відпочивала і наповнювалась еліксиром радості.
Бо як не радіти цим талановитим дітям, нашій надії та нашому майбутньому? З почутого запам’яталося: «Вогонь, запалений на вершині гори, зігріє тих, хто біля її підніжжя».
Славно зігріли присутні і душу, і серце від того полум’я, що на вершині таланту.
Хай щастить!
Анатолій СЕМЕНЮК. 
У простір 500-літнього ювілею надання Ковелю Магдебурзького права гарно вписалося 70-річчя вічно юного Палацу учнівської молоді імені Івана Франка, колишнього будинку піонерів. Цей позашкільний заклад освіти для міста є знаковим. Бо він не «поза» школою і не «поза» містом.
Він – в душі кожного ковельчанина. Це справжній університет юних талантів! Саме тут розкривається, відшліфовується і випробовується творчий потенціал юних.
Пригляньмося і прислухаймося: яку б номінацію творчого напрямку не просвітили всевидющим оком критика, ми не знайдемо там байдужості або  халатності. Тут завзята праця і відповідальність, помножені на високий професіоналізм.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 758
Читати далі

Повідомлення в номер / Науковці і влада визначилися

08.02.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

гербНауковці і влада визначилися

Темп!!! Темп!!! Темп!!! Ювілейний рік міста, що уже стартував, – це не марафон, а стаєрська  дистанція. І щоб її переможно подолати, служби та відділи виконавчої влади уже включилися у цей стрімкий забіг.
Приємно, що до ковельчан долучилися "чемпіони" краєзнавства та історичної науки із  обласного центру.  31 січня ц. р. до Ковеля прибули Геннадій Бондаренко, професор Східноєвропейського Національного університету, голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України та  Анатолій Силюк, директор Волинського краєзнавчого музею.
Важливість зустрічі провідних науковців обласного центру і представників місцевої влади очевидна – адже потрібно розставити всі крапки над "і" у питаннях проведення Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, завдання якої – визначити місце  Ковеля і ковельчан в історії Волині, України та Європи. Зустріч очолив Ігор Прокопів, заступник міського голови. Це ще раз підкреслює важливість заходу і відповідальність за його проведення. В нараді взяли участь також керівники окремих відділів та управлінь міськвиконкому, краєзнавці.
Визначено, що науково-практична конференція орієнтовно відбудеться у Ковелі 18-19 жовтня ц. р. Місце проведення – Народний дім "Просвіта". До участі в конференції будуть запрошені науковці з Луцька, Львова, Києва, Рівного, Острога, Житомира, краєзнавці та історики Ковельщини, зацікавлені особи з сусідніх районів області. Чільне місце у цьому розлогому списку займають працівники музею Лесі Українки в Колодяжному та історичного музею міста.
Передбачено участь у конференції учнів та студентів шкіл навчальних закладів Ковельщини, проведення "малої" науково-історичної конференції за їх участю.
Наукові роботи слід подати до 5 вересня. Оргкомітет, склад якого буде затверджено відповідним розпорядженням міського голови, працюватиме у визначеному режимі.
Звернено особливу увагу на дослідженні новітньої історії Ковельщини, висвітлення важливих подій та життєдіяльності видатних особистостей краю, серед яких маємо не забути Героїв АТО,  Небесної Сотні, учасників української революції, століття якої відзначаємо. 
Необхідно розкрити в історичних паралелях культурно-просвітницьке та духовне життя ковельчан, повернутися обличчям до пам'ятників та пам'яток, дослідити їх історію та значимість. Вінцем роботи стане науковий збірник, у якому будуть надруковані кращі статті та нариси.
На нараді порушено інші важливі питання, про які повідомлятимуть місцеві засоби масової інформації.
Що ж, темп задано, тож – вперед з попутнім вітром! Переможцями стануть всі, хто візьме участь у ювілейному "забігу". А славу віддамо рідному квітучому Ковелю.
Хай щастить!
 Анатолій СЕМЕНЮК.
Темп!!! Темп!!! Темп!!! Ювілейний рік міста, що уже стартував, – це не марафон, а стаєрська  дистанція. І щоб її переможно подолати, служби та відділи виконавчої влади уже включилися у цей стрімкий забіг.
Приємно, що до ковельчан долучилися "чемпіони" краєзнавства та історичної науки із  обласного центру.  31 січня ц. р. до Ковеля прибули Геннадій Бондаренко, професор Східноєвропейського Національного університету, голова обласної організації Національної спілки краєзнавців України та  Анатолій Силюк, директор Волинського краєзнавчого музею.
Важливість зустрічі провідних науковців обласного центру і представників місцевої влади очевидна – адже потрібно розставити всі крапки над "і" у питаннях проведення Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, завдання якої – визначити місце  Ковеля і ковельчан в історії Волині, України та Європи. Зустріч очолив Ігор Прокопів, заступник міського голови. Це ще раз підкреслює важливість заходу і відповідальність за його проведення. В нараді взяли участь також керівники окремих відділів та управлінь міськвиконкому, краєзнавці.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 711
Читати далі

Повідомлення в номер / На крилах кохання

08.02.2018 Семенюк Анатолій Володимирович

пероНа крилах кохання

Сказав мудрець: "Краса
 врятує світ.
Вона в Господніх істинах
 пророчих,
У ній весни буяє Сонця цвіт,
В коханні чистому – краса
 жіноча".
l
Красуня ненаглядна:  очі – дві
 криниці,
Глибокі, лагідні, закохані 
в весну.
Тону у них – спаси мене, 
царице –
Сьогодні знов до опівночі 
не засну.
В твоїй красі купатимусь, як 
в морі,
Згадаю дотик губ твоїх
 медових,
Присплю в вечірній тиші сум 
і горе,
І вкотре осягатиму закоханості
 мову.
Я буду мріяти. Чекати
 нетерпляче,
Щоб хоч би поглядом
 торкнутися душі.
Я щасливію, коли тебе 
побачу –
Тоді на крилах юності
 являються вірші.
Жадана, мила, зірко найясніша!
Зійди з небес, чаруй  
і спокушай.
Кохання чисте – воно дано нам
 ізвище,
І лиш закохані пізнають
 справжній рай.
l
Ти закохана в ніч,
Ти закохана в зорі,
Ти закохана в подих весни.
Ти летиш вітровієм,
І хвилюється море –
Ти приходиш принцесою 
в сни.
Ти – чарівна й вродлива,
З серцем чистим, відкритим.
Диво-квітка в медових лугах.
Ти – казкова царівна.
Усміхнешся привітно,
І осанну виспівує птах.
Летять мрії у вирій,
Смуток в серце приносять.
Не летіть! Поверніться назад.
О, богине чарівна!
Чуєш: серце голосить?
Запроси в свій закоханий сад.
l
Туман осінній сивиною
Упав на скроні вже давно.
Та, мов у казці, переді мною –
Красуня: ігристе, молоде вино.
І серце пеленають пристрасті,
Закоханості келих ллється
 через край.
Дарма, що вже ступив 
на пристань,
Де Сонце котиться за небокрай,
То знов весна у душу
 проситься.
Явилась юність, мов 
той дивний сон.
"В коханні не буває осені", –
Амур шепоче в унісон.
l
Коли кохання чисте, як вода,
Коли кохання тепле, немов
 Сонце,
Коли кохання світле, 
мов зоря, –
Відкрий душі твоє віконце.
І ти пізнаєш істину пророчу,
Весни відчуєш неповторний
 цвіт
І зрозумієш, що краса жіноча
Рятує цей жорстокий світ.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Сказав мудрець: "Краса  врятує світ.
Вона в Господніх істинах пророчих,
У ній весни буяє Сонця цвіт,
В коханні чистому – краса  жіноча".
ххх
Красуня ненаглядна:  очі – дві криниці,
Глибокі, лагідні, закохані в весну.
Тону у них – спаси мене,  царице –
Сьогодні знов до опівночі  не засну.
В твоїй красі купатимусь, як  в морі,
Згадаю дотик губ твоїх  медових,
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 645
Читати далі

Повідомлення в номер / Про старт і фініш ювілею

01.02.2018 Семенюк Анатолій Володимирович
Про старт 
і фініш ювілею

герб Про старт  і фініш ювілею

Втішимося, шановний ковельчанине:  почався ювілейний рік для нашого рідного міста. 500 літ тому  князь Василь Сангушко отримав Грамоту від короля Сігізмунда І про надання селищу Ковлє статусу міста на основі Магдебурзького права.
Скільки-то води витікло із Турії-ріки за цей час! Скільки грозових хмар пронеслося над  містом!  Було, і Сонце життєдайне світило та зігрівало. 500 років з Богом у серці жили і трудилися ковельчани.
Чим віддячимо Всевишньому та предкам за те, що маємо квітку Волині в нашій Україні? Що залишимо після себе нащадкам?
Кожен мешканець має подати свою пропозицію і зробити щось корисне. Наприклад, привести своє обійстя до зразкового стану. Посадити дерево в парковій зоні. Доглянути дитячий майданчик. Багатші можуть знак-символ міста збудувати ("Золоту підкову"  чи скульптуру  коваля).
Влада у своїх можливостях спирається на волю та активність всіх ковельчан і вже розпочала підготовку заходів, приурочених до ювілею.
На нараді, що відбулася нещодавно і яку ініціював заступник міського голови Ігор Прокопів, визначено заходи та практичні дії для відповідних служб виконкому. Слід відзначити, що зібрання зацікавлених проходило у демократичному і творчому форматі.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 917
Читати далі
  • 14
  • 15
  • 16
  • 17
  • 18
  • 19
  • 20
  • 21
  • 22
  • 23
  • 24

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2026