2 вересня 2019 року. Дев’ята ранку. Ковель одягнувся в свято першого дзвоника. Сонечко усміхається ласкаве. Небо синіє спокоєм. Настрій по-особливому піднесений.

Я їду вулицями міста. Біля кожної школи дорогу заполонили автівки. Не проїхати. Це ознаки нового часу. Але мова не про це.

Сьогодні мій онук Юрко йде в перший клас Нової української школи. Це йому виспівує перший дзвоник. Тепер він – учень ліцею № 1 (колишня ЗОШ І–ІІІ ст. № 1). Таких «першачків» як він, 150.

На лінійці вони тихі, слухняні, напрочуд серйозні. Старші між собою про щось щебечуть і теж душу один одному звеселяють.

Загалом картина мальовнича. По периметру стадіону – сотні людей. Тут батьки, дідусі та бабусі і старшокласники. Зеленіє штучне покриття футбольного поля, ніби нагадуючи про позитивні зміни в школі.

А зміни не тільки в школі. Навколо того зеленого кольору життя цвітуть-розквітають барвисті, яскраві і серцю милі  вишиванки. Краса неймовірна. Це – Україна! Як тебе не любити, ненько рідна моя?..

Тетяна Донюш, директор ліцею, з хвилюванням промовляє вітальні слова. Вона дякує спонсорам, батькам і всім тим, хто взяв участь у підготовці школи до нового  навчального року, – нагадує нам, що це – найсвітліше свято осені, а для першокласників – і життя. Свято Надії, Віри і Любові.

І ми подякуймо нашим шановним і дорогим вчителям, педагогам та вихователям за готовність нести відповідальну місію – вкладати в юні душі світло знань і виховувати їх українцями.

Піднесено лунають вітальна пісня та Державний гімн України.

«Прапор внести !» – звучить команда.

Майорить на легенькому вітерці полотнище стягу, і тріпоче душа під звуки козацького маршу.

«Розійтись по класах!»  – чути серед      багатоголосого щебетання нову команду. Не стримуюся і йду до першокласників, де особлива аура.

Вчителі перших класів теж хвилюються. Вони формують своїх підопічних у колони. Які ж бо всі милі та гарні! Вітаюся. О, диво: мій Юрко по-дорослому серйозно подає руку. Він розуміє, що безтурботні дні та ігри лишилися позаду, на нього чекають серйозні випробування наукою.

Спостерігаю за Мирославою Олексіївною  Акуловою, першою вчителькою онука. Вона, як мама, біля своїх рідних діток. Це заспокоює і тішить:  наші діти в надійних руках.

Мимоволі народжуються поетичні рядки:

Вклонюсь чолом, найперша

    вчителько моя!

Хай щастям і добром тобі

 воздасться.

Нелегкий шлях, почесна

           колія –

Тут все твоє людське й

     небесне щастя.

Вклонюся школі, педагогам,

         вчителям –

Тут вчилися і виросли мої

  сини.

Сьогодні естафету я онуку

  передам:

Летіть, орлята, аж до нової

  весни.

Дзвенить дзвінок, голосить,

     Сонце світить

У кожній нотці: вчитись…

   вчитись… вчитись…

Анатолій СЕМЕНЮК. 

2 вересня 2019 року. Дев’ята ранку. Ковель одягнувся в свято першого дзвоника. Сонечко усміхається ласкаве. Небо синіє спокоєм. Настрій по-особливому піднесений.

Я їду вулицями міста. Біля кожної школи дорогу заполонили автівки. Не проїхати. Це ознаки нового часу. Але мова не про це.

Сьогодні мій онук Юрко йде в перший клас Нової української школи. Це йому виспівує перший дзвоник. Тепер він – учень ліцею № 1 (колишня ЗОШ І–ІІІ ст. № 1). Таких «першачків» як він, 150.

На лінійці вони тихі, слухняні, напрочуд серйозні. Старші між собою про щось щебечуть і теж душу один одному звеселяють.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 694

27 серпня ц.р. в переддень Дня знань та нового навчального року в Палаці учнівської молоді імені Івана Франка відбулося розширене засідання колегії управління міської освіти на тему: «Забезпечення якісної освіти, реалізація концепції «Нова українська школа»: виклики та перспективи».

До участі були запрошені кращі педагоги, вчителі, методисти, вихователі – всі ті, від кого залежить подальший розвиток галузі та якість освітянських послуг. З доповіддю про підсумки роботи дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти міста у минулому навчальному році та завдання на 2019-2020 н. р. виступив начальник управління Віктор Бичковський.

Він наголосив на важливості забезпечення якості освіти як основи для подальшого розвитку Нової української школи, осмислення її нової ролі та мети.

Головні тези доповіді у скороченому вигляді подаємо для ознайомлення широкого загалу ковельчан, зацікавлених цією темою.         

l

В місті функціонує стабільна мережа закладів освіти, яка охоплювала навчанням і вихованням 9545 учнів. Частина шкіл, з огляду на вимоги Закону України «Про освіту», змінили   форму і назви, які закріплені оновленими Статутами.

Так, загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня №1 стала «Закладом загальної середньої освіти «ЛІЦЕЙ №1 м. Ковеля»; Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня №7 — «Закладом загальної середньої освіти «ЛІЦЕЙ №7 м. Ковеля»; Комуналний заклад «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня №11-ліцей м. Ковеля» — «Закладом загальної середньої освіти «ЛІЦЕЙ №11 м. Ковеля».

8 дошкільних навчальних закладів змінили назви на «Заклад дошкільної освіти». Загалом у 14 закладах дошкільної освіти навчанням і вихованням було охоплено 3089  малюків. Разом з тим в СШ І-ІІІ ст. №3 імені Лесі Українки  та в КЗ «НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. №13-колегіум» в початковій ланці продовжується реалізація навчально-педагогічного проекту «Інтелект України»,  ЗОШ І-ІІІ ст. №7 – «Розумники».

У 2018-2019 н. р. в закладах освіти міста стартувала і  успішно впроваджується Концепція «Нова українська школа», яка отримала належну матеріально-технічну підтримку та дидактичне забезпечення.

З Державного та місцевого бюджетів у 2018-2019 р. р. виділено і освоєно майже 2,8 млн. грн.

Слід зазначити, що Нова українська школа – це не тільки сучасні меблі й ремонти, а, перш за все, – відповідне освітнє середовище, яке в змозі створити тільки належним чином підготовлений та вмотивований педагог. Сьогодні  слід подякувати регіональним тренерам Наталії Ягодинець і Наталії Троцюк, які вже  підготували 117 вчителів початкових класів  до роботи в Новій українській школі. 

Успішний перехід до умов Нової української  школи був би неможливий без надійної основи – дошкільного виховання.  Нові вимоги до випускника закладу дошкільної освіти спонукають педагогів застосовувати інновації. Ефективною є  участь ЗДО №№4,8,11 у проекті «Сприяння освіті» в рамках Меморандуму про взаєморозуміння між Міністерством освіти і науки України  та LEGO Фундейшн. Завдяки цьому кожний вихованець вказаних закладів отримав  набір «шість цеглинок», а педагоги для роботи –  комплекти «LEGO system». 

Крім того, здійснюється перехід дошкільних закладів на програму «Впевнений старт», яка забезпечує    компетентнісну освітню парадигму та  відповідно наступність між дошкільною та початковою  освітою. В місті продовжується  тісна взаємодія між ЗДО та ЗЗСО і на рівні дирекцій, і на рівні педагогічних колективів.

В ЗДО №№4, 11 працюють інклюзивні групи, які відвідують 12 вихованців з особливими освітніми потребами.

Позитивним  здобутком  є  збереження,  розвиток  і  удосконалення   у  дошкільних  навчальних  закладах спеціальних груп,  а  саме:   у ЗДО № 6 –  для  дітей  з  вадами  слуху  та з  вадами  зору; у  НВК «ДНЗ №7 – спеціальна школа» —   з  вадами  опорно – рухового  апарату, ЗДО №8 —  з  вадами  опорно-рухового  апарату  та з  вадами  мови.  Гуртковою роботою в ЗДО охоплено 1220   вихованців, які розвивають свої художньо-естетичні, фізичні та пізнавальні здібності.

Завдяки оптимальній мережі груп   99 % відсотків  дітей охоплено дошкільною освітою. У всіх закладах дошкільної освіти надзвичайно велика увага і з боку адміністрацій, і батьківської громадськості приділяється збереженню  та зміцненню здоров’я дітей. Особливо це стосується ЗДО №9 «Пролісок» та ЗДО №14»Перлинка», в яких успішно функціонують  так звані «соляні шахти».

l

Слід зазначити, що одним з критеріїв якості освіти є результати ДПА/ЗНО наших випускників. У 2018-2019 навчальному році 721 випускник  9-х класів закладів загальної середньої освіти міста отримав  свідоцтва про базову загальну середню освіту, з них 69 — з «відзнакою». 18 учнів отримали  повну загальну середню освіту   за екстернатною формою навчання на базі вечірньої школи, спеціалізованої школи №3, НВК № 11. 

Із 343 випускників 11-их класів ЗЗСО міста 53 нагороджено медалями: 38 – золотими, 15 – срібними. 340 одинадцятикласників  (це 99 % випускників)  ЗЗСО міста брали участь у ЗНО-2019 р.  Випускники закладів освіти  з усіх  предметів, обраних для складання ДПА у формі  зовнішнього незалежного оцінювання, здебільшого демонструють достатній та високий рівні навчальних досягнень. Одинадцятикласники  3-ох закладів освіти м. Ковеля, а саме СШ № 3, гімназії та ЗОШ № 7 під час проходження  ДПА   продемонстрували стовідсоткову успішність — склали  іспити ЗНО без початкового рівня навчальних досягнень.

Аналіз показує, що найкращий  показник —  66,67% високого рівня  навчальних досягнень продемонстрували учні 11-их класів ЗОШ № 7 під час проходження  ДПА у формі ЗНО з історії України, а найнижчий показник  — 22,73% початкового рівня навчальних досягнень   мають учні 11-го класу ЗЗСО № 5 під час проходження  ДПА у формі ЗНО з української мови.

Цікавим для аналізу є рейтингове місце окремих закладів освіти м. Ковеля (5 найкращих) за результатами ЗНО 2019 року серед усіх закладів Волинської області. Це Ковельська міська гімназія імені Олени Пчілки – 2 місце; Ковельська спеціалізована школа І-ІІІ ст. № 3 ім. Лесі Українки – 3; ЗОШ І-ІІІ ст. №7 – 11; КЗ «НВК «ЗОШ І-ІІІ ст.№11-ліцей» — 14; ЗОШ І-ІІІ ст.№10 – 17.

l

У 2019 році атестаційною комісією управління освіти  проатестовано     150 педагогічних працівників, з них  39 присвоєно кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії»;  8 – присвоєно педагогічне звання «старший учитель»;  4 — «учитель-методист»; 5 –  «вихователь-методист»; 2 – «практичний психолог-методист». Також на відповідність займаній посаді про- атестовано 15 керівників закладів освіти.

Курси підвищення кваліфікації у ВІППО пройшли 247 педагогів. 

Відбувся тренінг  «Суто» з питань конфліктології, участь в якому взяли 123 педагогічних працівники.

Відбулась міська виставка методичних та дидактичних досягнень «Творчі сходинки педагогів Волині», на яку було представлено 73  експонати, 25 відібрано на обласний етап. Переможцями обласної виставки «Творчі сходинки педагогів Волині» стали  7 педагогів та 2 авторських колективи.

Протягом 2018-2019 н.р  міським методичним кабінетом спільно із закладами освіти проведено 62 семінари-практикуми 29-ти міських методичних об’єднань, відбулись заняття школи молодого  практичного психолога та соціального педагога, школи становлення педмайстерності «Перспектива» та молодого вихователя «Паросток».  У березні в ЗОШ №10 пройшла міська конференція з нагоди 100-річчя від дня народження В.О.Сухомлинського. Відбувся міський конкурс «Учитель року» у номінації «Географія», в якому взяли участь 3 вчителі ЗЗСО міста. В березні  на базі НВК №11 ковельські освітяни приймали заключний етап Всеукраїнського конкурсу у номінації «Географія». Високий рівень проведення конкурсу  відзначено у наказі  обласного управління освіти і науки та МОНУ. 

В міському конкурсі серед педагогів ДНЗ «Дошкілля — це покликання» цьогоріч взяли участь  5   педагогів ЗДО №№1,4,6,8,14. Перемогу здобула вихователь ЗДО №14 «Перлинка»  Олена Данилюк.

У травні 2019 року відбувся ІІ (обласний) тур всеукраїнського конкурсу «Інноваційний урок фізичної культури та урок фізичної культури з елементами футболу». Дипломантом Конкурсу визнано   Євгенія Горбунова, вчителя фізичної культури комунального закладу «Ковельська міська гімназія імені Олени Пчілки».

Лауреатами Премії міської ради «Успішний педагог» у 2018-2019 н.р. стали 6 педагогів загальної середньої освіти, 1 – дошкільної і 1 – позашкільної освіти.

l

Важливим чинником у здобутті повноцінної освіти є участь учнів в олімпіадах, конкурсах, турнірах.

216 учнів 5-6-их класів стали учасниками міської Олімпіади юніорів з 9 предметів, 173 учні 4 класу – міської Малої олімпіади з 5 предметів.

В ІІ (міському) етапі всеукраїнських учнівських олімпіад взяли участь 1207 учнів 7-11 класів. 

Переможцями  ІІІ (обласного) етапу стали 43 учні, які вибороли  54 призових місця, з них  9 –перших, 20 –других та 25 третіх місць. Найбільше призових місць у скарбничку нагород принесли учні  КЗ «Ковельська міська гімназія імені Олени Пчілки» -12, разом з тим учні ЗОШ №7 завоювали 4 перших місця, двоє з них стали призерами всеукраїнської олімпіади з історії та російської мови. Цього року частина команд показала абсолютний результат — 100% призових місць: з обслуговуючої праці та астрономії (ЗОШ №10), англійської мови (гімназія), інформатики, де вперше є 1 місце! (гімназія і НВК №11) ; української мови і літератури (гімназія, НВК №11, СШ №3), хімії   Надзвичайно сильно виступила команда математиків  –  5 призових місць, з них 3 – перші, історики в черговий раз заявили про себе – 5 призових місць – 2 перших.  

За підсумками міського етапу конкурсу-захисту МАН 29 учнівських досліджень  рекомендовано для участі в  обласному етапі, де учні міста вибороли 18 переможних місць: один учень нагороджений дипломом І ступеня, 10 учнів - дипломами ІІ ступеня, 7 учнів – дипломами ІІІ ступеня.  У   фінальному   етапі   всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт у м. Києві брала участь  Каміла Пасаман, учениця 11 класу КЗ «Ковельська міська гімназія імені Олени Пчілки» (керівник – Неля Велимчаниця, вчитель зарубіжної літератури  і нагороджена дипломом ІІІ ступеня. 

Залучення  учнів ЗЗСО та  результативність участі команд міста в обласних предметних турнірах  у 2018-2019 н.р. залишають бажати кращого: тільки команда юних істориків у складі учнів СШ №3, ЗОШ №7,10 під керівництвом вчителя історії Світлани Бручі спромоглася вибороти призове місце.

l

Школа живе культурологічними заходами. КЗ «НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. №11-ліцей»  на високому художньому рівні провів загальноміський захід до річниці від дня народження Лесі Українки, КЗ «Ковельська міська гімназія імені Олени Пчілки» - літературно-музичну композицію до річниці від дня народження Т.Г.Шевченка, ЗЗСО І-ІІ ст. №9 – загальноміський захід до річниці перепоховання Т.Г.Шевченка.

Яскравими подіями стали черговий фестиваль дитячої творчості «Барвисті намистинки», в якому взяв участь 161 вихованець усіх дошкільних закладів міста і ЗДО Люблинецької ОТГ, та огляд художньої самодіяльності закладів загальної середньої та позашкільної освіти.

В Палаці учнівської молоді імені Івана Франка у трьох вікових групах відбувся міський конкурс читців поезій  Т. Шевченка   та для  учнів початкових класів конкурс «Поетичний розмай». У ЗДО №2  відбувся конкурс  юних читців серед вихованців ЗДО «Поетична вишиванка».   

 Вперше було проведено огляд-конкурс медичних кабінетів закладів дошкільної освіти, який сприяв виробленню єдиних вимог до матеріально-технічної, методичної бази, організації санітарно-просвітницької роботи та забезпечення надання медичної допомоги учасникам освітнього  процесу. Перемогу у своїх групах вибороли ЗДО №№1, 8,9, 12. 

Вшосте відбувся міський туристичний зліт — змагання серед педагогічних працівників закладів освіти. Перемогу виборола команда КЗ «НВК «ЗОШ І-ІІІ ст.№13-колегіум»

l

Учні  ЗЗСО міста упродовж 2018/2019 навчального року брали участь у шкільних, міських та обласних змаганнях з легкої атлетики, легкоатлетичного кросу,  «Старти надій»,  «Нащадки козацької слави»,  з волейболу, баскетболу, з футболу «Шкіряний м’яч», що проходили у рамках Спартакіади учнівської молоді міста. 

В обласних змаганнях фізкультурно-патріотичного фестивалю школярів України «Козацький гарт» команда  «НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. №13-колегіум» зайняла І місце.

Збірна команди  м. Ковеля  22 жовтня 2018 р. брала участь у ХVІ Спортивних іграх школярів Волині з легкої атлетики, які відбулися у м. Луцьку, і посіла ІІІ місце у загальнокомандному заліку. Представник команди –  Анатолій Свистун, вчитель фізичного виховання КЗ «НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. №13-колегіум».

Збірна команда м. Ковеля 21-23 травня  2019 р. брала участь у всеукраїнських зональних змаганнях з футболу «Шкіряний м’яч» 2018-2019 рр. у віковій групі U -11 у м. Бердичеві і посіла 3 призове місце (керівник команди -  Михайло Пекора, вчитель фізичної культури ЗЗСО І-ІІІ ст. №8).

Відповідно до планів роботи управління освіти  16-18 травня 2019 року було проведено військово - патріотичну гру «Сокіл» («Джура») на території  ЗОШ І-ІІІ ст. № 10 та полігоні льонзаводу.

l

З 27 травня по 13 червня 2019 року в загальноосвітніх та позашкільних закладах міста успішно пройшов період оздоровлення та відпочинку у 17 таборах з денним перебуванням. Із  міського бюджету на відпочинок дітей  у пришкільних таборах з денним перебуванням дітей виділено 442260 грн. У всіх таборах на базі закладів загальної середньої освіти було організовано  роботу мовних загонів. А у таборі при Ковельській міській гімназії імені Олени Пчілки щодня з дітьми проводилися заняття не лише англійською, а й  німецькою мовами, основною метою яких було формування комунікативної компетенції.     

На високому рівні організували роботу мовних таборів при  СШ №3, ЗОШ №7, ЗЗСО №№12, 9, 6. 

Упродовж літа управлінням  освіти організовано відпочинок та оздоровлення 56 дітей пільгових категорій у ПЗОВ «Спортивно-оздоровчий табір «Світязь» (с.Пульмо Шацького району), а також 34 дитини у ПДЗОВ «Оберіг» (с.Уховецьк Ковельського району), на що використані кошти з обласного та міського бюджету у сумі 298234 грн.

 З метою культурного обміну та для участі в культурних та спортивних заходах  юні ковельчани перебували в містах Барзінгхаузен та Вальсроде (Німеччина), діти-учасники Народного художнього колективу ансамблю танцю «Барвінок» брали участь та оздоровлювались на Міжнародному фестивалі-конкурсі «Мир, мистецтво, море» у місті Варна (Болгарія). 

l

Гостро стоїть питання вакцинації. Для запобігання поширенню захворювань необхідно  охопити щепленнями 95% населення. Проте до такого «відсотка безпеки» ще далеко. На початку проведення посиленої кампанії щодо щеплень проти кору в ЗЗСО вакцинованими від кору було 80,6%, а у ЗДО – 95,8%, то в кінці 2018-2019 навчального року ця ситуація виглядає так: ЗЗСО - 87,1 %, а ЗДО - 97, 5%. 

Освітяни  разом з представниками медицини закликають батьківську громадськість до спільного вирішення проблеми та розуміння кожним своєї відповідальності в ситуації, що склалася, аби не допустити поширення інфекційних хвороб серед населення нашого міста. 

Має місце тенденція до збільшення травматичних випадків. Особливе занепокоєння викликають травми, отримані внаслідок ДТП, шкільні травми, та й побутових теж стає дедалі більше. Все це — наслідки технічного прогресу та нехтування власною безпекою. 

 Статистика показує, що у 2018 році було травмовано 419 дітей, а за перше півріччя 2019 р. – 248 (побутові травми – 166, вуличні – 58, ДТП – 2, шкільні – 22).

Тому одне із ключових завдань   управління освіти – створення безпечного освітнього середовища, формування в дітей та учнівської молоді ціннісних життєвих навичок. Принцип запобігання та реагування на насилля, жорстоке поводження та експлуатацію дітей має бути ключовим в організації освітнього процесу закладів освіти. 

l

Значну роль у формуванні в молодого покоління громадянських та патріотичних якостей, активної громадянської позиції відіграє учнівське самоврядування. Громадську діяльність школярів координує  міська Рада старшокласників міста, до складу якої входять 24 учнівські організації, Рада кураторів. В рамках роботи шкільних дитячо-юнацьких громадських організацій соціально значимою діяльністю охоплено близько 85% учнів міста.

Упродовж 2018/2019 навчального року у закладах позашкільної освіти працював 131 гурток,  (100 % – бюджетного фінансування міста) які відвідували – 2337 вихованців.

Важливим показником якості та результативності освітнього процесу є участь та отримання призових місць вихованцями творчих колективів  у Міжнародних, всеукраїнських, обласних, міських конкурсах, фестивалях, виставках. 

Загалом впродовж навчального року було організовано та проведено 148 масових заходів, в яких взяли участь 2670 вихованців (на 576 дітей більше у порівнянні з 2017/2018 н.р.). Отримано 332 нагороди.

l

Доповідь начальника управління освіти було доповнено у співдоповідях, з якими виступили: Жанна Колеснікова, методист міського методичного кабінету; Людмила Ляшук, заступник директора з навчально-виховної роботи з початкової освіти закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ст. №12; Юлія Петровська, вихователь-методист закладу дошкільної освіти №14 «Перлинка», лауреат премії міської ради «Успішний педагог – 2018 року»; Галина Кондратюк, заступник директора з навчально-виховної роботи закладу загальної середньої освіти І-ІІ ст. №6; Галина Пекарчук, директор Ковельського інклюзивно-ресурсного центру; Ігор Сезьомін, голова міськкому профспілки працівників освіти.

Як підсумок, колегія управління освіти ухвалила відповідне рішення.

Що ж, завдання на новий навчальний рік,    шляхи їх реалізації визначені. Залишається побажати усім  плідної роботи, світлих днів і здоров’я в  ім’я   розбудовинезалежної України!

Підготував 

Анатолій СЕМЕНЮК.

 

27 серпня ц.р. в переддень Дня знань та нового навчального року в Палаці учнівської молоді імені Івана Франка відбулося розширене засідання колегії управління міської освіти на тему: «Забезпечення якісної освіти, реалізація концепції «Нова українська школа»: виклики та перспективи».

До участі були запрошені кращі педагоги, вчителі, методисти, вихователі – всі ті, від кого залежить подальший розвиток галузі та якість освітянських послуг. З доповіддю про підсумки роботи дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти міста у минулому навчальному році та завдання на 2019-2020 н. р. виступив начальник управління Віктор Бичковський.

Він наголосив на важливості забезпечення якості освіти як основи для подальшого розвитку Нової української школи, осмислення її нової ролі та мети.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 515

Колись мене, сільського

 малюка,

«Дитя війни», що ріс без

 батька,

Навчали любити Сталіна. Як

 віслюка

Навчали. І до комунії йти без

 оглядки.

А до села із вирію вертавсь

  лелека.

Він Україну полюбив – її

           болото й ліс.

До Сталіна йому було

  далеко,

Тож українцем щирим та

        затятим ріс.

Ходив за орачами влітку в

  полі,

На хаті майстрував своє

  гніздечко,

Вчив малюків  літати – його

  доля:

Природна, батьківська,

 доречна.

Не сотні – тисячі років

  тривали

Ті звичаї пташині і закони,

А люди війнами шляхи

   кривавили,

Колючий дріт –

  комуноперегони.

Лелека-українець знав, що

  щастя

Не в комунії і не в Московії

  росте.

Воно близьке, і лиш

 тому воздасться,

Хто усвідомить

 пророцтво золоте.

Що зернини щастя – у

      твоєму серці,

У власнім домі, у

  батьківській родині.

На своїй, а не чужій землі. У  тім озерці,

Що так багато в нас від віку  і донині.

Що щастя дихати

    Україною щодня,

І пісню солов’я веселого

  сприймати,

І знати, що найясніша

  світанковая зоря

Благословить  тебе, як

    благословляє мати.

l

А я, малюк, «дитя війни»

  триклятої,

Плакав за «батьком»

  Сталіним, бо свого не було.

Носив на шиї галстук, і

   вважав це святом,

Не розумів, чом бідністю

       життя цвіло.

Не міг второпати, хто

   «вороги народу»?

За грати їх! А, значить, так і

 треба.

Осушим болота, підкоримо

           природу –

І плакала зоря… І голосило

 небо.

Дітям лелечим нікуди

 подітись.

Як виживати в осушеній

 пустелі?

І я в тих болотах зростав…

          Ех, діти, діти!..

Думки тривожать гіркі,

  невеселі.

l

Роки майнули – крила

  виростали,

А тут в забутому селі немає

  свята.

Я бачив маму, вона  ішла з

  дровами

За плечима… Спішила, аби

        дійти до хати.

Щоб запалити грубку-пічку

            і зігріти

Не себе, а мене, півсироту,

      «війни дитину».

Райське  благо уявлялося у

  місті.

«Іди! Навчайся!» –

  благословила сина.

І я пішов. До касти

    «обраних» вступив.

Після поневірянь – прийняв

  «народ радянський».

Знав добре, що фальшивий

        цей заспів,

Та ради матері  служив

  жерцям поганським.

Мізерне владне мені

       довірили кермо.

Свої – своїм! Радій, а в серці

         щось не те.

Не знайдеш у фарисействі

      золоте руно –

Лиш там, де нація і воля, –

    там душа цвіте.

Пройдуть віки, тисячоліття,

        та знов і знов 

Ген племені пробудиться, і

    доля поведе

У вир боротьби. Туди, де

  справжня є любов,

Де своя правда. Рідне все й

  святе!

l

Проснулась Україна в

  буремних дев’яностих.

Завирувала повінь. Весна!

  Пробудження!

Лелеченьку, лети мерщій –

           не в гості

До рідних обріїв. Гряде

  Відродження.

Жерці лякали. Винуватили

          у зрадництві.

Та як же можна зрадити не

  зраджене?

І хто розсудить, хто правий

  в порадництві,

Крім Бога? У Нього правда

  непоранена.

Куди іти, як попереду прірва

  чорна?

Зупиніться, коні! Рідна

   доленько, прости!

Старе відмерло. Відспівали

       піонерські горни,

Нові  будуєм до

  Незалежності мости.

Гряде нова держава – ще

  незбагненний час.

Ех, запануєм  – розквітай,

  калино!

«Нехай буде воля Твоя»,

  Ісусе, Отче наш!

Благослови для України

     світлу днину.

l

І погуляли козаченьки.

      Впала на коліна

Держава-сила.  Серце в

     розпачі болить.

Чому й навіщо над Дніпром і

      Ковелем руїна?

Молюся! Каюсь! Мучусь!

       Волаю: зупиніть

Той хаос, що прижився на

  дорозі.

Лелеченько, а як там мій

     Клевецьк – село?

Вже скоро осінь. Як малята?

        Вони  у змозі

До країв далеких долетіти?

       Усякого було.

Бо ж понад краєм  хижий

     птах ширяє –

Дві голови. Чатує і чекає,

  коли знесилимось.

Та  не діждеться!

 Лелеченько, він добре знає,

Що в характерників

  всепереможна сила. 

l

Не тільки цим тривожусь я

       з тобою.

Тестую у думках народ на

     волю й гідність,

На вірність Україні. Багато

     хто юрбою

Побігли за «тарифами», мов

  зникне бідність.

Наївна думка, що ключі від

     раю

В глави держави. Треба

  клято працювати!

Мій рай, лелеко, – твоє

  гніздо над краєм,

Змайстроване у мирі над

     моєю хатою.

Бо ж президенти не царі і

       не месії,

І депутат не маг, біль твій не

 почує.

Лиш хто зерном добірним

       землю цю засіє,

Господь благословить і

      врожаєм  віншує. 

l

Молюсь до народу:

Сій поле – хай родить.

Хай батьківська хата

В праці буде багата.

Нелегка дорога

До щастя і долі.

З тобою, мій Боже,

Ми вийдем з неволі.

Мої українці,

Горя спито по вінця,

Пора нам, пора

Проснутись і встати –

Ще буде в нас свято…

Ми обрані Богом.

Нелегка дорога,

Та віща сіяє над нами зоря…

l

Виходжу я в поле широке,

  пожнивне.

Тополя шумить, розмовля з

  небесами.

Он дітки лелечі шукають

       поживи –

Цей світ повен див, живе

 чудесами.

Сьогодні онуки торують

  дорогу,

Ідуть без комунії. Вони ідуть

       з Богом.

Куди  ви, орлята? І все ж, не

  спиняйтесь,

Україну любіть, над світом її

  піднімайте.

І пам’ятайте: не благайте від

      неї достатку –

Це ви для Вкраїни творіть

             долі свято!.

l

Колись мене малого, мов

  віслюка,

Навчали любити Сталіна.

Іти у стаді до комуни.

Та дух мій не зітлів.

  Господняя рука

Вела до Незалежності.

Лунають величальні луни.

Чують лелеки. У них

     обжинки, свято,

Вони збираються летіти у

  далекий вирій,

Щоб повернутися. Код роду

  не зламати:

Блаженні  ті, хто любить

   Україну й вірить…

l

Я грішний і каюсь,

До Бога звертаюсь:

«Прости за провини,

Що я тобі кинув,

Прости і помилуй,

О, Господи, милий!

Я вірю і знаю:

Ти мене прощаєш,

І серце любов’ю

Моє наповняєш.

Молюся за сина,

Молюсь за Вкраїну.

Лелеченько рідний,

Молитва долине

До самого Бога.

Святиться дорога!

 Анатолій СЕМЕНЮК.

Колись мене, сільського малюка,

«Дитя війни», що ріс без  батька,

Навчали любити Сталіна. Як віслюка

Навчали. І до комунії йти без оглядки.

А до села із вирію вертавсь  лелека.

Він Україну полюбив – її болото й ліс.

До Сталіна йому було далеко,

Тож українцем щирим та затятим ріс.

Ходив за орачами влітку в  п  гніздечко,

Вчив малюків  літати – його доля:

Природна, батьківська, доречна.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 580

Місто Ковель може слугувати прикладом  успішної реалізації стратегічного плану – «Угода  про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом». З перших років Незалежності міська влада, пересічні ковельчани плідно співпрацювали із містами Німеччини Вальсроде та Барзінгхаузен  в рамках  програми  «Допомога дітям Ковеля і України». Цей гуманітарний проект успішно діє й сьогодні.

«Поріднилися» міста Холм, Ленчна, Бжег Дольни, гміна Бабешово (Республіка Польща) та Ковель у культурологічній та спортивній співпраці. Є й інші напрацювання.

Сьогодні – нові проєкти і нові плани в рамках європейського співробітництва. Ковельчани позитивно ставляться до таких взаємокорисних ділових стосунків. Разом із тим хочуть більше знати про їх  ефективність, задуми на майбутнє. Про все це – наша розмова із заступником  міського голови  Михайлом Гетьманом.

l

– Михайле Олександровичу, ковельчани з великим інтересом дізналися із засобів масової інформації про реконструкцію нашого «історичного» спортивного комплексу – стадіону «Локомотив». Розкажіть про цей проєкт докладніше.

– Справді, стадіон «Локомотив» – знакова  історична споруда. З нею пов’язані блискучі перемоги ковельських футболістів минулих років. Та й не тільки. Тут відбувалися багатотисячні мітинги, які прискорювали здобуття Незалежності для нашої держави. На стадіоні лунали пісні у виконанні кращих професійних гуртів та естрадних «зірок» України. Це – частинка історії Ковеля.

Тому не випадково Волинською агенцією із залучення інвестицій та виконавчим комітетом міської ради був підготовлений, а згодом і виграний конкурс  на реалізацію проєкту у рамках Програми транскордонного співробітництва “Польща–Білорусь–Україна, 2014–2020 р. р.” під назвою «Створення транскордонного центру діалогу культур Польща–Білорусь–Україна» у місті Ковелі на базі колишнього стадіону «Локомотив».

– У моєму розумінні, мова йде про реконструкцію стадіону для спортивних змагань?

– Не зовсім так. Головне завдання полягає у зміцненні культурних зв’язків та презентація традиційного, звичаєвого, культурного багатства місцевих територій для широкої групи населення, включаючи мистецтво, фольклор, науку, літературу, живопис, театр, різноманітні ремесла. 

Разом з тим цим Проєктом передбачається реконструкція підтрибунних приміщень,  встановлення трибун для глядачів та благоустрій прилеглої території.

– Що й казати, проєкт масштабний і привабливий. А фінансовий бік як виглядає?

– Загальна вартість проєкту – 821 тисяча євро, з яких 10 відсотків фінансуватиме міський бюджет. Будуть залучатися інші джерела фінансування. Виконавчий комітет планує відновити футбольне поле та інші об’єкти спортивного напрямку.

– А де буде розташовано Центр діалогу культур (ЦДК)?

– Для розміщення транскордонного Центру проєктом передбачено (як уже згадувалося) реконструкцію підтрибунних приміщень стадіону.

– Час невмолимий. Будівлі стадіону напівзруйновані. На часі – відновлення енергопостачання. Як із цим?

– Демонтаж аварійних будівель, споруд і будівництво електромереж та електропідстанцій  заплановано іншим проєктом.  Це друга черга, вартість якої 35 млн. гривень. Цим проєктом  також заплановано водовідведення, водопостачання, каналізацію тощо. В кінцевому результаті передбачено дорожню розв’язку та іншу  інфраструктуру об’єкту.

– Які міста і райони беруть участь у реалізації проекту?

– Місто Ковель, муніципалітет Щучина (Республіка Польща) та Щучинський район (Республіка Білорусь).

– Переконаний, що для ковельчан – це гарний подарунок.  А які вигоди для міста Ви бачите в перспективі?

–Тут і говорити нічого. Підвищується привабливість регіону, що призведе, в свою чергу,  до збільшення кількості туристів, а разом з тим до соціально-економічного розвитку. І, нарешті, оновлений стадіон на 2 тисячі місць – хіба цього мало?

– А що планують мати від проєкту наші партнери?

– У польському Щучині буде споруджено водосховище на річці Вісса. Воно стане місцем відпочинку. І разом із тим ресурсом для утримання води з можливістю рекреаційних функцій та водозаборів з протипожежною метою. Другою частиною проєкту передбачено знесення старих будівель і будівництво ЦДК.

Білоруські  партнери планують на своєму об’єкті забезпечити опалення, вентиляцію, електропостачання, каналізацію, ремонт інтер’єру будівлі, оновлення парканів та озеленення, облаштування площі, прилеглої до будівлі, новою плиткою тощо.

– Чи існує кінцева дата реалізації проєкту?

– Початок – 2019 рік, а завершення –  вересень 2020 року.

– Адреси зарубіжних партнерів для широкого кола нашої громадськості не дуже відомі. Де вони розташовані?

– В Білорусі – це Гродненська область, в Польщі –Підляське воєводство.

– Що ж, Михайле Олександровичу, дякую за цікаву інформацію. Залишається побажати успішної співпраці в реалізації нашого європейського майбутнього і владі Ковеля, і владі зарубіжних міст-побратимів!

 Розмову вів

 Анатолій СЕМЕНЮК.

Р. S. Як стало відомо із інформації відділу внутрішньої політики, організаційної роботи та зв’язків з громадськістю міськвиконкому, тендер на виконання робіт виграла волинська філія «Луцьксантехмонтаж-536». Із запланованих коштів міською радою  підрядній організації виділено 2 мільйони гривень. Роботи ведуть  інтенсивно,  і є впевненість, що будуть завершені згідно з встановленими термінами.

                           А. С.

Місто Ковель може слугувати прикладом  успішної реалізації стратегічного плану – «Угода  про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом». З перших років Незалежності міська влада, пересічні ковельчани плідно співпрацювали із містами Німеччини Вальсроде та Барзінгхаузен  в рамках  програми  «Допомога дітям Ковеля і України». Цей гуманітарний проект успішно діє й сьогодні.

«Поріднилися» міста Холм, Ленчна, Бжег Дольни, гміна Бабешово (Республіка Польща) та Ковель у культурологічній та спортивній співпраці. Є й інші напрацювання.

Сьогодні – нові проєкти і нові плани в рамках європейського співробітництва. Ковельчани позитивно ставляться до таких взаємокорисних ділових стосунків. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 632

Небайдужим українцям мимоволі  крає смутком серце в день 1 серпня, коли 1913-го відлетіла душа нашої видатної землячки Лариси Косач (Лесі Українки) у засвіти. Але такий закон буття: за тим у першу неділю місяця відродиться дух Лесі, злетить тріумфом «Лісової пісні».

Це таки диво! 4 серпня ц. р. урочище «Нечимне» виповнилося вишиванками, піднесеним настроєм і радістю.

Запитую знайомих: «Як настрій?».

–Чудовий! Свято повернулося до людей!  – відповідають мені.

Ця ейфорія не випадкова. Торік свято «Лісової пісні» у звичному форматі, яке було започатковане у 2001 році з ініціативи волинського поета Василя Гея, а потому успішно, як естафета, перейняте Ніною Горик, було перенесено на вересень.

Неспокоєм вирувала Ковельщина. Багато про подію писали, говорили. Пояснення були короткі – мовляв, так потрібно.

Виявилося, що не зовсім потрібно. Не побачили «реформатори» за тими новаціями головного: земляків (і не тільки) Лесі Українки, заради яких і замислювалося оте дійство.

Згадалася бувальщина. У потязі їдуть син і батько. «Тату, а що це?» – запитує малий. – «Корова». – «А це що їде, гуде?». – «Автомашина».

Молода пара не витримує цієї розмови й зауважує: «Добродію, вашому синові часом не потрібен лікар?». На що той відповів: «А ми їдемо від лікаря. Син був сліпий, і бачить цей світ вперше».

Майнула грішна думка (наперед прошу вибачити): а, може, таки потрібне прозріння, щоб побачити всіх із висоти Лесі й зрозуміти, що поетеса однаково рівнодотична і до видатних реформаторів, і до письменників, і до юних, і до мешканців найменшого села? 

Але це так, до слова. Біля Лесиного дуба цікавих багато. А той кучеряво шелестить листям – радіє, що не забули. На головному «майдані» все готове, і звучать народні, козацькі і  патріотичні пісні. Зворушливо!  Тут інший, дивний світ.

Скептик мені зауважує: «Формат треба міняти».

Знову кажу: «Прозрій! Глянь, скільки змін. Сьогодні урочисте дійство носить значущу назву – етнофестиваль «На гостину до Лесі!»  Хіба це не нове?».

Організатором свята обласного рівня виступила Колодяжненська об’єднана територіальна громада, яку очолює Віталій Кашик. Так, так: не районна державна адміністрація, а ОТГ, яка,  об’єднавшись, будує новий дім. Приємно і знаково, що той дім із вікнами, через які проникають промені духовності, культури та українства.

Почуймо Віталія Кашика: «Громада набрала  духовного, культурного, патріотичного напрямку. Кожне із сіл внесло краплю животворного еліксиру. В серцях людей карбується єдність людини, природи і країни».

І ще один важливий позитив: на свято прибули представники влади. Це – Олександр Киричук, виконуючий обов’язки голови обласної  держадміністрації; Юрій Поліщук, наш земляк, перший заступник голови обласної ради; Андрій Броїло, голова Ковельської районної ради; Роман Кульцман, перший заступник голови РДА та інші.

Узагальнюючи сказане ними,  зазначимо, що у вітальних словах йшлося про важливість заходу, про значимість Лесі Українки в сьогоденні і розбудові  країни, про її славу, яка підносить наш край на світовий рівень. А ще – про силу і волю до руху вперед, які пульсують животворно від Лесі Українки та Олени Пчілки.

Гарний  заспів етнофестивалю пролунав із вуст  зовсім юної (такої, як була колись мала Леся в Скулині) Анастасії Шпак із с. Доротища.

А за тим пішло і поїхало… Виступали гурти: «Намисто» (Народний дім «Просвіта», м. Ковель), «Брикса» (Цуманська ОТГ); «Джерело» (с. Скулин); «Нуйнівські співухи» (с. Нуйно  Камінь-Каширського району); «Народна криниця» (Турійський районний будинок культури); «Веретенце» (с. Уховецьк); «Родина» (с. Білин); «Діброва» (Забродівська ОТГ); «Калинонька» (Луцька ОТГ); «Горлиця» (с. Доротище).

Якби зібрав всі виступи в одне місце, вийшла б велика скарбниця народних пісень, звичаїв, які прилетіли до нас із сивої минувшини.

Зворушив глядачів спів дуету у складі Людмили Борисюк та Івана Філона із с. Білина. Мудре слово про Лесю Українку (наукового рівня) промовила Світлана Богдан, професор Східноєвропейського національного університету (м. Луцьк). Гарно клалися в душу поезії від о. Івана Оринчака, настоятеля Свято-Миколаївського храму с. Колодяжного, Ніни Шугніло, поетеси із с. Грив’яток, Ніни Горик, поетеси з Луцька (за словами Андрія Мигулі, «нашої Ніни»), Олени Місюри, читця поезій з Доротища. Мав слово і автор цих рядків.

Дійство справило чудове враження. Як сказала Ніна Горик, «Етнофестиваль– 2019 – це мікрокосмос мистецтва, один за два інших в минулому».

Підтвердженням  цьому –  гарячі оплески і гучне «Браво!» від багаточисельної (невипадкової) публіки.

Щоб описати все, потрібен великоформатний ліричний репортаж, на який, як завжди, у газеті місця бракує.

Ще одна новація – кожен  учасник сценічних виступів отримав Диплом учасника етнофестивалю від Колодяжненської ОТГ та її керівництва. Не забули організатори і про харчування. Шеф-кухарі пригощали смачною кашею. Таку хіба подають президентам на полюванні...

Маємо подякувати Тетяні Матяшук, начальнику відділу культури Ковельської РДА, яка доклала  немало сил та енергії, щоб свято вдалося.  Гарно виглядала сцена і майдан, заквітчані вижитими рушниками. В цьому – велика заслуга Галини Божик, Заслуженого працівника культури України.

Як завжди, на висоті були ведучі Андрій Мигуля та Лілія Осіпчук.

На закінчення Віталій Кашик щиросердечно подякував всім за участь і допомогу в організації фестивалю «На гостину до Лесі».

Символічно, що фінальну пісню «Україна, край наш рідний» слухали стоячи. Це значить, що українство, Леся в душі навічно.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Р. S.  Не можу оминути хмарку смутку – озеро  Нечимне заросло повністю травою, очеретом та іншим зіллям. Немає ні човна, ні плеса хоча б з «копієчку». Заклики до відновлення озера, обіцянки попередніх керманичів Волині залишилися на папері. 

Боюся, що за сучасними політичними баталіями про цю біду далеко не місцевого значення ніхто вже й не почує…

                                      А. С.

На ФОТОСВІТЛИНАХ: під час етнофестивалю «На гостину до Лесі» в урочищі «Нечимне».

Фото 

Сергія ДАНИЛЮКА.

Небайдужим українцям мимоволі  крає смутком серце в день 1 серпня, коли 1913-го відлетіла душа нашої видатної землячки Лариси Косач (Лесі Українки) у засвіти. Але такий закон буття: за тим у першу неділю місяця відродиться дух Лесі, злетить тріумфом «Лісової пісні».

Це таки диво! 4 серпня ц. р. урочище «Нечимне» виповнилося вишиванками, піднесеним настроєм і радістю.

Запитую знайомих: «Як настрій?».

–Чудовий! Свято повернулося до людей!  – відповідають мені.

Ця ейфорія не випадкова. Торік свято «Лісової пісні» у звичному форматі, яке було започатковане у 2001 році з ініціативи волинського поета Василя Гея, а потому успішно, як естафета, перейняте Ніною Горик, було перенесено на вересень.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 767

Тетяна Селівончик: під знаком добра і любові

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 2017

Кожного Божого дня маємо справу з представниками торговельної  сфери – у супермаркетах, на ринках, в продовольчих кіосках.

Хто ж він, працівник торгівлі сьогодні?

Психотерапевт, який вас заспокоює  усмішкою, вгамовує душевні пристрасті при спілкуванні? Цілитель, що пропонує смачний (часом лікувальний) оздоровчий продукт?

Модельєр, що  орієнтується у світі сучасної моди і робить вас привабливим?

Судіть самі.

Нещодавно  я зіткнувся з проблемою сантехнічного обладнання, яке потрібно було терміново відремонтувати. Здавалось би, що,  маючи практичні і теоретичні інженерні знання, легко впораюсь із роботою. Аж ні! Не вийшло.

Завітав до магазину сантехніки «Саніта». Мила і привітна продавчиня взялась активно допомагати у розв’язанні моєї проблеми. Я був приємно вражений тим, як вправно «працює» її логічно-технологічне мислення.

«Повороживши»  кілька хвилин, вона запропонувала оптимальне рішення із мінімальними затратами, яке виявилося напрочуд ефективним. За це щиро подякував жінці.

На моє тверде переконання, до працівників торгівлі  маємо ставитися із особливими   пошануваннями. Бо там, де ти з добром, то й до тебе добро повертається. Як правило, я іду в торговельний заклад з довірою і прошу товар, який би взяла собі сама продавчиня. Якщо продовольчий, то неодмінно свіжий, за помірною ціною і, звичайно, смачний. У дев’яноста відсотках спрацьовує –  моя дружина завжди  задоволена.

Не секрет, що є торговельні заклади «чужі», а є «народні». В перших товарообіг слабенький, товар залежаний і людей мало. В іншому – черги.

l

Шукаю «секрети». В тихому і затишному куточку Ковеля вже багато років успішно працює склад-магазин «Макс–Мікс», тобто «Велике асорті». Повір, читачу, я  із околиці міста   не раз поспішав туди. Щось є в цьому магічне: чи то товар смачніший, чи то продавці унікальніші.

Мене зустрічає осяйна усмішка  господині закладу Наталії Фалько. Поруч – милі красуні, співробітниці торговельного центру.

– Слухаю вас, – звучить музикою голос пані Наталії.

– Я не надовго, – сідаючи у зручне крісло, кажу. –Хочу дізнатися, як готуєтеся зустріти своє професійне свято? 

– Працюємо в звичайному режимі.

– І все ж запитання:  Прем’єр-міністр В. Гройсман декларує збільшення валового продукту по Україні. А у вас товарообіг зріс?

– Гройсмана можна зрозуміти – там політика. А у нас щоденна, рутинна праця. Звичайно, товарообіг зростає, але ми цього не рекламуємо. Наш критерій – якість обслуговування. Тішимося, коли покупець іде з магазину задоволений.

– Буваючи у вас, зауважую, що людей завжди багато. В чім секрет?

– Наш успіх складається із багатьох чинників. Найперше – ціна. У нас націнка не перевищує 10-15 відсотків. Для збіднілої частини населення це важливо, хоча не тільки в цьому успіх. У нас широкий асортимент товарів. Скажімо, макарони є за ціною 10-15 гривень за кілограм, а є й по 25–30 гривень.

Останнім часом бачимо, що попит на якісний і дорогий товар збільшується. Хто б подумав, що крупа ціною 200–300 гривень за кілограм  не буде залежуватися? Не забуваємо про асортимент дієтичного та діабетичного харчування.

Багато важить те, що  завжди свіжий продукт. Ми за цим суворо слідкуємо.

– Великий торговий центр, а пива, горілки, вина немає. Це зменшує товарообіг?

– Це наша принципова позиція: відносно менший товарообіг,  але здоровий мікроклімат у сім’ях наших клієнтів. Це значно важливіше за великі прибутки.

– Не раз чуємо заклик: «Купуймо українське!». Це якось впливає на товарообіг?

– У 2014 році нас лякали економічним крахом. Сьогодні ж маємо повноцінний асортимент якісного українського товару. І цей товар конкурентоспроможний  навіть на європейському ринку.

– Мені часто докучає думка про нібито суцільну бідність в Україні. Ця тема домінує у виступах політиків. Що скажете?

– Я не політик і не аналітик. Думаю, в усьому світі, як і в нас, є бідні,  а є  багаті. Але я бачу позитивну тенденцію: скажімо, оцет за 7 гривень беруть гірше, ніж той, що за 14. Збільшується попит на елітне борошно – наприклад, харківське «Екстра», тобто набагато дорожче. Подібне спостерігаємо й по інших категоріях товарів. Ось і судіть самі.

– Наталіє Олександрівно, за кожним успіхом завжди стоїть невтомна, високопрофесійна праця ваших підлеглих. Назвіть кращих.

– Повірте, Анатолію Володимировичу, це зробити важко, тому що всі – «кращі». І всім вдячна за розуміння, професіоналізм, толерантність у ставленні до покупця. Просто назву окремих. Це Руслана Філіпчук, Марія Кашуба, Каріна Клевєцька, Ольга Редька, Вікторія Музичук, Галина Сарапіна. Словом, всім низенько вклоняюся в щиросердечно дякую!

– Чув про Ваше добре серце і гарні благодійні справи.

– Я б хотіла гори перевернути заради сиріт та хворих, але бажання не завжди співпадають із можливостями. Хоч посильну допомогу окремим категоріям населення ми  надаємо.

– Деякі банки мають бренд: «Клієнт – дорожчий  золота».

– Згідна, а ми на корпоративах, які іноді збираємо, підіймаємо перший тост зі словами: «За покупця!».

– Ви щаслива?

– Так, у мене є улюблена робота, гарний колектив, щирі друзі.

– Ваше захоплення?

– Подорожувати скрізь і всюди. Люблю гори, Закарпаття. Взагалі, Україна унікальна!

– Ваше побажання на свято?

– Всім здоров’я, миру і благополуччя!

Що ж, до цих слів приєднуємося й ми. Зичимо працівникам сфери торгівлі Ковельщини подальших успіхів у праці, вдячності клієнтів і, звичайно ж, великого особистого щастя!

Особливо теплі  і щирі вітання адресуємо ветеранам міської і районної торгівлі, які закладали фундамент сьогоднішніх успіхів вкрай важливої й потрібної сфери. Їм було і нелегко, і непросто, але вони мужньо переборювали труднощі, намагалися якнайкраще задовольнити попит людей на продовольчі  і промислові товари в умовах тотального дефіциту у не такі вже й далекі радянські часи.

Тож нехай Господь дарує Вам міцне здоров’я і своє благословення на многії і благії літа!

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКУ: Наталія ФАЛЬКО. Ці прекрасні квіти, які вона тримає в руках, – дарунок з нагоди свята і їй, і колегам по роботі.

Кожного Божого дня маємо справу з представниками торговельної  сфери – у супермаркетах, на ринках, в продовольчих кіосках.

Хто ж він, працівник торгівлі сьогодні?

Психотерапевт, який вас заспокоює  усмішкою, вгамовує душевні пристрасті при спілкуванні? Цілитель, що пропонує смачний (часом лікувальний) оздоровчий продукт?

Модельєр, що  орієнтується у світі сучасної моди і робить вас привабливим?

Судіть самі.

Нещодавно  я зіткнувся з проблемою сантехнічного обладнання, яке потрібно було терміново відремонтувати. Здавалось би, що,  маючи практичні і теоретичні інженерні знання, легко впораюсь із роботою. Аж ні! Не вийшло.

Завітав до магазину сантехніки «Саніта». Мила і привітна продавчиня взялась активно допомагати у розв’язанні моєї проблеми. Я був приємно вражений тим, як вправно «працює» її логічно-технологічне мислення.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 587

…Післяфестивальна ніч була безсонною. Роїлися думки, прилітали птахами переживання. І все ж на небокраї світилася надія. Так театралізоване дійство під назвою «Червона калина» у виконанні вихованців ковельської колонії проникало в серце.

В уяві поставала фатальна картина: юнак-красень, повен сил, тоне в трясовині. Мама подає руку, а він чи то не дістає, чи то не хоче брати й продовжує занурюватися в багнюку, ніби за покликом лихого.

За що? Чому? Хто прийде на поміч?

Мама з трибуни актового залу промовляє:  «Шануйте вихователів-наставників…»! А сама? Коли не догляділа, не зупинила шлях у болото?

Пригадалася  повчальна притча. В переддень свята міста до Ковеля завітав  Ісус Христос і зайшов до магазину, що неподалік виховної колонії. Почула  мама і чимдуж побігла до Спасителя. «Ісусе, Господи, продай мені щастя  і радості, добра і благополуччя, а ще своєї благодаті, щоб вона допомогла моєму синочку на путь праведний стати».

Ісус вислухав і подав маленьку скарбничку.

– Господи, а чому так мало? Хіба я така грішна?

– Я дав тобі зернини, а далі ти мусиш сіяти, ростити, підживлювати, бур’ян колючий полоти.

Притча на те й притча, щоб у собі приховувати ключ до розгадки. Господь мудрий. До спасіння сина, який опинився в біді, Він рятівників долучив. Вони щохвилини, щоднини цілий Божий рік простягають руку, витягують із багнюки і її, й інших батьків дітей.

У тих рятівників є багато всілякого виховного та педагогічного знаряддя й знань. І цей фестиваль – це не просто концерт, де розважальні пісні та танці буйним вітром на сцені в’ються, а, насамперед,  –    культурологічний, духовний захід не тільки для засуджених, але й для мам і тат, і… для мене, сивочолого.

Більше того, фестивально-концертне дійство позначене синьо-жовтою стрічкою українства і вишите нашим рідним, народним мереживом.

l

«Традиції об’єднують окремих людей в єдиний народ», – нагадує крилате гасло над сценою. Написане закликає до роздумів. Та не надовго, бо організатори, режисери, сценаристи та аматори-артисти беруть вас у свої «обійми», ні на мить не відпускають. Гарно розпочали зі свята Івана Купала. Хороводили, співали і квітку щастя поночі шукали, через вогнище стрибали, вінки на воду кидали, які єднали долі    закоханих. Скажу, що вихованці грали свої ролі, мов у студіях театральних навчались.

А козацькі звичаї! Подумалося: збирай кандидатів у народні депутати України в палац «Україна», хай кожен пройде тест на козацтво.

Повчальні речі: «Руки покажи – мозолі? Душу відкрий – в Бога віруєш? Україну  йдеш спасати – а мову українську знаєш?». Мудрі та практичні традиції і корисні. Це вам не просто нові обличчя, а люстрація душі і серця.

А сцена вже хороводить – аматори виконують композицію «На білих крилах рушників». Всіх запрошують на давні, але такі сучасні вечорниці.

Пісні, дотепні, крилаті забави, рукоділля – знову все рідне та дороге серцю. Молодці!

l

А режисери не дають розслабитись. За веселощами і піснями присутніх змушують  думати разом із акторами на філософські повчальні та життєво мудрі теми. Вслухайся і шукай відповідь у своєму єстві: у чому сенс буття у цьому жорстокому шаленому світі? Посади деревце і залиш слід після себе! Бо якщо той слід з дитинства пустопорожній, то хто ти у цьому світі? А життя – то мрія. Життя – це любов. Не загуби його,  бережи його!

А сцена заставляє глядача слухати і дивитися дійство. Його учасники ніби запитують: яка мова найкраща – англійська, німецька, італійська? Про що ви – тільки українська! І вам на «десерт» – оповідання про «Перший поцілунок». У ньому всі слова, без винятку, на одну літеру.

Спробував і собі:

Калино… Калино…

Королівська корона.

Козацьке  коріння.

Колонія. Ковель…

Смуток навіявся… «Це твоє життя», – ще  раз нагадують вихованці.

А за тим – мов весняна повінь «Мелодія весни». Потому вихованці-козаки лист турецькому султану писали, вірші змістовні читали і «Традицій древо життєдайне» здобутками прикрашали.

І, нарешті, вінець – флешмоб  «Нас єднає традицій сила». Це було щось магічне. Передати показане на сцені словами неможливо – треба бачити та чути! Лунало  громоголосе  «Браво!»,  злітали бурхливі оплески до неба.

l

Коли з’являється зоря ясна на небі – це не випадково: вона  показує шлях іншим. Бо світити всім і всюди – це стан душі, потреба.

Не помилюсь, коли скажу, що найяскравішою зіркою фестивалю була чарівна Оксана Мизовець. Вона організовувала. Вона співала, концертну програму вела  – тому подяки та квіти заслужені. Вони – за талант і працю в ім’я навернення засуджених хлопців до нового життя.

Один у полі не воїн, тому біля неї креативне, талановите і так само працьовите сузір’я. Яскраво світить на небосхилі Ковеля Альона  Малюга-Мельникова, режисер-постановник аматорського театру-студії «10 ряд   10 місце», а з нею актори Ірина Зінчук, Ольга Ковальчук, Ірина Миколишина та інші керівниці, ті, що вміють зворушувати людські душі.

Гарним цвітом калиновим виглядали аматори студії естрадного співу «Зорепад» (керівники Руслана та Дарія Шацькі).

А як без танцю? Зворушили своїм рухом і духом танцюристи Зразкового аматорського ансамблю народного танцю «Дзвіночок» (керівник Інна  Темрук). Лилася, переливалася мелодія пісні із вуст Ольги Середи. В загальний колорит гарно вписалося інструментальне тріо «ELITE MUSIC» (керівник Олександр Середа).

Кожен виконавець заслуговує на похвалу й пошану. І я не помилюсь, коли від імені залу,  всіх глядачів поставлю 12 балів.

Маємо сказати подячне слово тим, хто біля керма виховного процесу. Найбільше відповідальності та переживань – на мужніх плечах начальника виховного закладу Івана Абрамчука. Він виголошує напутні слова вихованцям. Як вінець свята, – 3 вихованці отримали паспорти, а ще 2 – довідки про звільнення. Від імені колективу колонії  нагородили  подяками всіх, хто енергію, дух і душу вклав в організацію та проведення фестивалю «Червона калина».

Журі відзначило кращих аматорів сцени у різних номінаціях. Нагороди переможцям вручила начальник відділу культури РДА Тетяна  Матяшук. Серед кращих –  переможець в номінації образотворчого мистецтва. Журі визначило, що і там – майстерність вищого класу.

Щиросердечно і з хвилюванням вітала вихованців та учасників фестивалю заступник начальника  Західного міжрегіонального управління  з питань  виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, Тетяна Кушнір:

– Все на найвищому рівні. Цей час залишається не тільки в спогадах. Адже головна мета фестивалю – повернути вихованців на волю добрими, скромними та доброчесними.

Привітали учасників фестивалю працівники згаданого управління  Іван Слопак і Андрій Скіць, які подарували вихованцям колонії тренажер та велотренажер.  Було повідомлено, що  Юрію Філаретову присвоєно чергове звання підполковника пенітенціарної   служби; Оксані Мизовець вручено Подяку.

Серед гостей були Віра Федосюк – секретар міськради та Жанна Вельма – начальник служби у справах дітей міськвиконкому. «Найвищий бал» – так оцінила Віра Іванівна фестиваль і разом з тим привітала всіх із 75-ою річницею визволення Ковеля від нацистів.

Від міської ради – теж подарунки: сучасні мікрофони, які справно і якісно працювали на святі. Вітальне слово мала Наталія Наконечна (ГО «Найщасливіша»). Настановчі слова вихованцям лунали від колишнього засудженого, а тепер успішного працівника промисловості.

Спонсорами свята виступили Сергій Дружинович – голова Волинського обласного центру військово-патріотичного виховання «Волинська Січ», Георгій Корнієвський – депутат районної ради, голова благодійного фонду «Реабілітація», Ігор Пініс – депутат міської ради, підприємець, за що їм – щира подяка від адміністрації і колективу колонії.

l

Фестиваль, урочистості, свята проходять. За ними – будні сірі, грізні з хмарами та випробуваннями. Ти залишаєшся наодинці із жорстокою реальністю. Тривога не меншає і не зникає, адже в цих хлопців – тонкі і вразливі душі.

Тому я промовляю: «Не будьмо байдужими до цієї часточки нашого реального буття! Хлопці наші, дорогі! Чекаємо вас на волі. Знайте: сонячні дні ще попереду!».

Анатолій СЕМЕНЮК.

…Післяфестивальна ніч була безсонною. Роїлися думки, прилітали птахами переживання. І все ж на небокраї світилася надія. Так театралізоване дійство під назвою «Червона калина» у виконанні вихованців ковельської колонії проникало в серце.

В уяві поставала фатальна картина: юнак-красень, повен сил, тоне в трясовині. Мама подає руку, а він чи то не дістає, чи то не хоче брати й продовжує занурюватися в багнюку, ніби за покликом лихого.

За що? Чому? Хто прийде на поміч?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 618

Ковелю!  Ковелю!  Рідний мій Ковелю!..

У тебе – свято радісне, а у мене смуток на душі. Чому? Я заздрю тобі: ти молодієш, гарнішаєш, а мої скроні пан Час сріблом підмальовує.

Та даремні мої  песимістичні нотки. Закон життя не зміниш. А сенс буття якраз і полягає в тому, щоб ти, мій Ковелю, гарнішав щодня, щогодини. Заглядаю у твоє єство і бачу великі зміни на краще: у тебе зелені, пишні одежі і щораз новіші, обличчя усміхнене, яснооке, а душа співуча, танцююча і дух спортивний з козацьким гартом. Ти дружити любиш. Он скільки гостей на твій «день народження» наїхало із Польщі, Німеччини, Литви, Білорусі та ряду міст нашої неньки-України.

Ковельчани   зустріли їх, як рідних. Урочисту академію в «Просвіті» підготували – в  ній і вітання, і музика та танці, і щире слово міського голови.

Олег Кіндер нагадав, що сьогодні у ковельчан два свята: 75-та річниця визволення від нацистів і День міста. У ту страшну війну Ковель зазнав величезних втрат – і матеріальних, і людських. Місто опинилося в руїнах. Титанічними зусиллями ковельчани відбудували його. На жаль, через війну на Сході ми й сьогодні зазнаємо втрат. Кращі сини, в тому числі й із Ковельщини,  поклали свої голови за наш мир і нашу волю. Схилімо голови в пошані!

На пропозицію очільника міста всі хвилиною мовчання вшанували Героїв.

Олег Олексійович наголосив, що місто розбудовується, розвивається і має гарні перспективи. Є здобутки в галузі освіти, медицини, культури та спорту. Не стоїть на місці «комуналка» – вулиці благоустроюють, у подвір’ях будинків вкладають плитку, ритмічно і злагоджено працюють працівники комунальних підприємств. З’являється нове житло, як гриби після дощу,  ростуть приміщення торговельних закладів.

За цим – невтомна праця ковельчан, всіх тих, хто любить своє місто. «Нехай і надалі нас об’єднує ця любов, небайдужість до рідного міста, а наш славний Ковель стане найкращим містом на Землі!» – наголосив  Олег Кіндер.

Цілий ряд шанованих людей міста були нагороджені відзнаками і подарунками міської влади.

Немає сенсу озвучувати усі вітальні виступи кожного із гостей. Тому фрагментарно, без  прикрас, про головне: «Ваше місто молодшає»; «Місто чисте, світле, гарне»; «Ми побачили багато змін»; «Ми цінуємо нашу дружбу»; «У вас є чому повчитися»; «Ваш мер заряджений на майбутнє, і ковельчани відповідають тим же»; «У нас позитивна співпраця  в оздоровленні дітей – Барзінгхаузен  буде продовжувати цю місію. Німецькі родини передають ковельчанам щирі вітання»; «Ми горді, що дружимо з вами». 

Ось такі короткі штрихи до теми співпраці з містами-побратимами Холмом,  Бжегом Дольним, Ленчною, гміною  Бабошево (Республіка Польща), Щучином (Білорусь), Утеною (Республіка Литва), Барзінгхаузеном (Німеччина), Смілою, Бучею, Володимир-Волинським (Україна). 

Перед учасниками академії виступили кращі аматорські колективи, демонструючи свою високу виконавську майстерність. Вирували на сцені танці, лунала академічна музика  і (за що я особливо вдячний та чим  щиро зворушений) відбулася презентація нової «Пісні про Ковель» на слова автора цих рядків  і музику Юрія Заворотинського у виконанні співучого гурту «Промінь»:

Я тишу твою сповиваю

 словами,

Громи заховаю у серці своїм

І запахи квітів барвистих,

 духмяних

Вдихаю душею, і пахне твій

  дим.

Ось так, мій Ковелю, ще одна сторінка перегорнута. Здавалось,  це все відійшло в історію. Але творчі люди не зупиняються. Біля лікарні з’явився філософськи  осмислений  пам’ятник під назвою «Розвиток». Це – заклик до дії.

А у цій вічній праці на благо міста й ковельчан і є сенс життя. Зі святом, дорогий Ковелю, рідне місто моє!

Анатолій СЕМЕНЮК,

Почесний громадянин міста Ковеля.

Ковелю!  Ковелю!  Рідний мій Ковелю!..

У тебе – свято радісне, а у мене смуток на душі. Чому? Я заздрю тобі: ти молодієш, гарнішаєш, а мої скроні пан Час сріблом підмальовує.

Та даремні мої  песимістичні нотки. Закон життя не зміниш. А сенс буття якраз і полягає в тому, щоб ти, мій Ковелю, гарнішав щодня, щогодини. Заглядаю у твоє єство і бачу великі зміни на краще: у тебе зелені, пишні одежі і щораз новіші, обличчя усміхнене, яснооке, а душа співуча, танцююча і дух спортивний з козацьким гартом. Ти дружити любиш. Он скільки гостей на твій «день народження» наїхало із Польщі, Німеччини, Литви, Білорусі та ряду міст нашої неньки-України.

Ковельчани   зустріли їх, як рідних. Урочисту академію в «Просвіті» підготували – в  ній і вітання, і музика та танці, і щире слово міського голови.

Олег Кіндер нагадав, що сьогодні у ковельчан два свята: 75-та річниця визволення від нацистів і День міста. У ту страшну війну Ковель зазнав величезних втрат – і матеріальних, і людських. Місто опинилося в руїнах. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 547

Замість передмови

13 липня 1949 року газета "Радянська Волинь" повідомляла: "Велике радісне свято відбулося в неділю, 10 липня, в колгоспному селі Колодяжному. Навіть дощ, що протягом дня неодноразово щедро проривався з важких сірих хмар, не перешкодив торжеству з приводу відкриття пам'ятника великій українці, поетесі – відбудованого Лесиного "білого будинка".

Саме з того пам'ятного дня розпочинається історія  одного з кращих в Україні музеїв Лесі Українки. Нагадаємо, що спочатку він працював на громадських засадах, а обов'язки екскурсовода понад 10 років виконувала сільська бібліотекарка Ніна Кошелюк.

Вагомий внесок у становлення та розвиток музейної справи зробили М. П. Скрильникова, Й. Г. Струцюк, А. К. Парфенюк, О. М. Ковальчук. Музей розбудовувався і поступово набирав якостей науково-просвітницького закладу. Багато сил та енергії до цього доклала Віра Комзюк, Заслужений працівник культури України.

Із 1979 року беззмінно 38 літ перебувала на посту. Саме під її очільництвом було взято на облік та збереження всі музейні експонати. Вони постійно поповнюються, і сьогодні їх нараховується майже 7 тисяч. Серед того надбання найцінніше – меморіальні речі, котрі  належали родині Косачів, яких є 120.

Сьогодні естафету попередніх поколінь музейників впевнено перейняла Ольга Бойко, молода, енергійна, креативна. Діяльність її і колег по справі багатогранна. Це - дослідницька робота, участь у науково-практичних конференціях всеукраїнського значення, організація виставок відомих художників, виступи в пресі та на телебаченні, проведення літературних читань і конкурсів. І найголовніше – популяризація творчості Олени Пчілки, Лесі Українки та всієї родини Косачів. Вклонімося низенько та подякуймо всім працівникам музею, серед яких ветерани Любов Мержвинська – провідний науковий співробітник та Марія Чашук – старший науковий співробітник. У цей "вінок" науковців, дослідників гарно вплітається талановита Катерина Волох.

Маємо розуміти, що музей – це не набір експонатів, а воїн просвітництва, еліксир ідентичності українства та одвічний дух нашого національного надбання.

 Що ж, свято музею – це вже історія. Попереду нові завдання  – нові здобутки  в просторі  культури та духовності України.

Свято всеукраїнського значення

Так вже склалося, що ювілейні дати з життя Олени Пчілки та історії музею Лесі Українки ідуть, як-то кажуть, пліч-о-пліч, немов дві душі, благословенні Небесами.

У ці дні музейники, а з ними вся небайдужа інтелігенція Волині урочисто відзначають 70-ліття від  дня заснування закладу і разом із тим провели Всеукраїнську науково-практичну конференцію з нагоди 170-річчя від дня народження Великої українки Олени Пчілки. Назва заходу говорить сама про себе: "Олена Пчілка, Леся Українка і родина Косачів в історії української та світової культури".

До музею-садиби Косачів 26 червня ц. р. прибули поважні гості з  Києва, Львова, Луцька, міст Волині. Серед них – Ольга Чубара, начальник управління культури  Волинської облдержадміністрації; Оксана Важатко, директор Волинського краєзнавчого музею; Тетяна Матяшук, очільниця відділу культури Ковельської райдержадміністрації; Віталій Кашик, голова Колодяжненської ОТГ та інші.

Перед початком конференції гості та представники влади поклали квіти до підніжжя пам'ятника Лесі Українки.

Потому всі перейшли до музейної світлиці, де звучали вітальні, напутні та подячні слова музейникам і разом із тим зазначалось, що Олена Пчілка сьогодні сучасна, як ніколи. Вона – полум'яний борець за українську мову та українську національну ідентичність. Її етнографічні дослідження унікальні. Неоціненним є вклад Олени Пчілки у просвітництво.

Як і годиться, Ольга Бойко, завідувачка закладу, приймала не тільки вітальні слова, але й цінні дарунки для музею.

Тішить позиція  голови Колодяжненської ОТГ Віталія Кашика, який наголосив, що музей – це не тільки наша гордість, а,  перш за все, джерело високої духовності, осередок українства.

На урочистостях був присутній настоятель Свято-Миколаївського храму с. Колодяжного отець Іван Оринчак, який до вітальних слів долучив власні поезії,  приурочені до свята. Особливо уважно учасники науково-літературного форуму дослухалися до слів нової очільниці Волинського краєзнавчого музею Оксани Важатко. Вона наголосила, що Колодяжненський літературно-меморіальний комплекс є одним із кращих у мережі музеїв Волині.

– Тут присутній дух українства і любові до рідної землі. Виконую почесну місію - передаю вітання від Йосипа Струцюка, одного із засновників музею, Почесного  громадянина Луцька, відомого українського поета. 17 липня ц. р. йому виповнюється 85 років. Побажаймо  ювіляру здоров'я і творчих успіхів, – наголосила виступаюча.

Щирі зичення  лунали  від Маргарити Матвійчук, завідувачки Ковельського історичного музею. Мав слово і автор цих рядків.

З науковими доповідями виступили: Алла Диба, науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (м. Київ); Людмила Стасюк, директор обласної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки, Заслужений працівник культури України (м. Луцьк); Роксолана Козак, завідувачка художньо-меморіального музею Івана Труша (м. Львів); Оксана Біла, заступник генерального директора Національного музею ім. Андрея Шептицького (м. Львів); Марія Чашук, старший науковий співробітник Колодяжненського музею Лесі Українки та інші.

Гості ознайомилися із експозиційними виставками літературно-меморіального музею Лесі Українки. І як вінець, аматори художньої самодіяльності із Білина, Скулина, Уховецька подарували змістовний концерт для всіх учасників форуму.

Цінним подарунком для науковців та краєзнавців став збірник  наукових праць,  куди увійшли статті, які висвітлюють  маловідомі сторінки життєпису родини Косачів.

…Не стихає невмирущий  дух творчості Олени Пчілки та Лесі Українки. Мати і дочка й сьогодні серед нас, є символом безсмертя роду і славного українського народу. І до загальної мови – моє поетичне слово.

Шлях 

до вічності

Олені Пчілці – до 170-річчя від дня народження

"Я в серці маю те, що не

 вмирає", –

Летять слова крилаті понад

 світом.

Буває, легковажим і себе 

не питаєм,

З якого серця до нас пульсує

 Вічність.

Вона вкладала все – і душу,

 і думки.

Леліяла, навчала і в

 строгості вела.

Терпіла хворості доньки: 

не дні – роки:

З одного зболеного серця –

 два крила.

Талант і праця, 

і… самопожертва –

Корони не буває без

 тернового вінця.

Ольго Петрівно, це – любов. 

Її не стерти.

Це шлях до вічності: початок

 є – нема кінця…

Я бачив дивний сон. 

Маєток. Гості.

Франко і Лисенко,

 Старицький і Модест.

Розмова йде про мову –

не чути тостів.

Серед Великих - Вона. У неї

 свій пріоритет.

"Укази заборонні царські

 відмінити.

Книговидання вкраїнське

 без обмежень.

Не  діалект, а мова.  Цар має

 зрозуміти,

А ми повинні будувати мовні

  вежі".

І раптом бачу, як на новий

 Закон

    Потвори злі  сичать.

Кусають, не  вгавають…

    І знов встає Вона.

 Утверджує канон!

"Мова,  яка живе у серці

 вічно, не вмирає".

Анатолій СЕМЕНЮК,

голова міськрайонної організації Національної спілки краєзнавців України.

13 липня 1949 року газета "Радянська Волинь" повідомляла: "Велике радісне свято відбулося в неділю, 10 липня, в колгоспному селі Колодяжному. Навіть дощ, що протягом дня неодноразово щедро проривався з важких сірих хмар, не перешкодив торжеству з приводу відкриття пам'ятника великій українці, поетесі – відбудованого Лесиного "білого будинка".

Саме з того пам'ятного дня розпочинається історія  одного з кращих в Україні музеїв Лесі Українки. Нагадаємо, що спочатку він працював на громадських засадах, а обов'язки екскурсовода понад 10 років виконувала сільська бібліотекарка Ніна Кошелюк.

Вагомий внесок у становлення та розвиток музейної справи зробили М. П. Скрильникова, Й. Г. Струцюк, А. К. Парфенюк, О. М. Ковальчук. Музей розбудовувався і поступово набирав якостей науково-просвітницького закладу. Багато сил та енергії до цього доклала Віра Комзюк, Заслужений працівник культури України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 642